Генрi Форд Валентина Вздульська Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це унiкальний проект, який сприяе якiсному дозвiллю батькiв i дiтей. Книжки серii написано в захопливiй i доступнiй формi, що робить процес читання улюбленим i корисним дозвiллям. Дiти поринають у неймовiрнi пригоди персонажiв та вiдкривають для себе життя головних героiв – видатних особистостей в iсторii людства. Бiографiя Генрi Форда познайомить вас iз людиною, яка знала, чого прагне, i вмiла за це боротися! Форд був цiкавою, мужньою, смiливою особистiстю. Вiн присвятив життя своiй пристрастi – створенню першокласних авто, якi стали доступнi для бiльшостi. Генрi Форд рiшуче йшов до своiх цiлей, ризикував, починав спочатку i перемагав. Книжка про Генрi Форда захоплюе пригодами, де е боротьба та кохання, досягнення та поразки, успiх та мудрiсть. А головне – це реальна iсторiя про справжнiх людей. Для дiтей молодшого та середнього шкiльного вiку. Валентина Вздульська Генрi Форд Дорогi читачi! Перед вами книжка iз серii мотивувальних бiографiй найуспiшнiших людей. Їi можуть читати як дiти, так i дорослi. Це незвичайна серiя. Їi написано в захопливiй i доступнiй формi. Головнi героi книжок – видатнi особистостi, якi досягли надзвичайних результатiв завдяки наполегливiй працi та невичерпнiй вiрi у власнi сили. Наприкiнцi кожного роздiлу – запитання, якi допоможуть дитинi зрозумiти й запам’ятати найважливiше. Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» навчать дитину досягати цiлей, не боятися труднощiв, нiколи не здаватися та завжди вiрити в успiх! Герой цiеi книжки став конструктором автомобiлiв, коли всi вважали це божевiллям. Вiн назавжди змiнив роботу фабрик i заводiв. Генрi Форд – один iз найбагатших i найвпливовiших пiдприемцiв в iсторii людства. Його компанiя «Форд» належить до найбiльших свiтових корпорацiй. Історiя життя Генрi Форда допоможе зрозумiти складовi успiху будь-якоi справи. Передусiм це сумлiнна праця заради своеi мрii, наполегливiсть, смiливiсть та важливiсть опанування нових технологiй. Пам’ятайте: батькiвське читання – один iз найбiльш емоцiйних та пам’ятних моментiв для дiтей. Коли ви читаете дитинi – вона вiдчувае вашi турботу й любов. Любiть своiх дiтей! Говорiть iм про це! Вони дуже цього потребують… Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» Мудрiсть багатьох поколiнь доводить, що найголовнiше завдання батькiв – допомогти дитинi пiднятися на ii власну гору, реалiзувати ii власне життеве завдання. Книжкова серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» допоможе дитинi пiдкорити будь-якi вершини. Видано чимало бiографiй про життя видатних людей. Але нашi iсторii особливi тим, що вони написанi «мовою дитини» та вiдповiдають потребам сучасного поколiння. Кожен iз батькiв мрiе виростити свою дитину щасливою й успiшною. Освiта посiдае в цьому процесi чи не найважливiше мiсце. Проте варто пам’ятати, що дитинi дуже важливо отримувати позитивнi емоцii в процесi навчання. Саме тодi вона по-справжньому захопиться знаннями i зможе запам’ятати необхiдне. Зазвичай дiтям не надто подобаеться вчитися, щось зубрити. Вони люблять поринати у свiт пригод iз новими героями, спiвпереживати iм, учитися разом iз ними й долати перешкоди. То запросiть ваших дiтей у таку пригоду! Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це найкращий спосiб познайомитися з наукою, iсторiею, досягненнями людства та свiтовими вiдкриттями. На прикладi видатних особистостей та вiдомих учених книжки дають зрозумiти, що визначний успiх не приходить сам собою, вiн пiдвладний лише тим, хто багато та плiдно працюе. Не варто кожну невдачу розцiнювати як провал, адже будь-яка невдала спроба – це ще один крок, який наближае до мрii. У дорослому вiцi ми приймаемо обставини такими, якими вони е. Частiше змiнюемо ставлення до ситуацii. Та не всi здатнi змiнити себе або саму ситуацiю. Унiкальнi книжки-бiографii допоможуть дитинi зростати впевненим лiдером iз власною думкою й поглядами на свiт. А батькiв надихнуть на новi iдеi, досягнення та втiлення цiлей. І головне – допоможуть бути для своеi дитини найкращим батьком чи матiр’ю. Наприкiнцi кожного роздiлу е вправи-запитання. Вони допоможуть запам’ятати все головне й цiкаве. А також наштовхнуть на роздуми, як стати першим у своiй справi, так як це зробили Коко Шанель, Стiв Джобс, Альберт Ейнштейн, Блез Паскаль, Нiкола Тесла, Маргарет Тетчер, Одрi Хепберн, Чарлi Чаплiн, Леонардо да Вiнчi, Марiя Кюрi, Вiльям Шекспiр. Крiм того, книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» надихають проводити вiльний час разом iз усiею родиною. Адже спiльне читання дае змогу щиро говорити з дитиною про важливе, змiцнюе стосунки з нею й додае любовi до книжок. Читайте та надихайтеся! Привiт! Ця книжка про Генрi Форда. Чули про нього? Форда називають одним iз найбагатших i найвпливовiших пiдприемцiв в iсторii. А його справа живе досi, навiть коли його самого вже немае на свiтi. Ось дещо з того, що Форд зробив у своему життi: • став конструктором автомобiлiв, коли всi вважали це божевiллям; • створив найпопулярнiше авто свого часу; • посадив на автомобiлi всю Америку; • назавжди змiнив роботу фабрик i заводiв; • установив справедливу зарплату для робiтникiв; • полегшив життя фермерам; • випускав лiтаки та вiйськовi кораблi; • допомагав бiдним i хворим; • захищав птахiв. Хочеш дiзнатися, як це йому вдалося? Роздiл 1. Дракон iз майбутнього Коли ви вперше зустрiчаетеся з ним, то думаете, що вiн механiк, схильний до сiльського господарства. Пiзнiше ви вирiшуете, що вiн фермер, схильний до механiки.     Журнал Fortune, 1933 рiк Усе почалося з дракона. Вiн був великий, важкий i дихав парою. Це була найбiльша подiя в життi малого Генрi, i вона змiнила його майбутне. Форд мав стати фермером. Його дiд i батько працювали на землi. 1847 року вони приiхали з Ірландii до Америки в пошуках кращого життя й оселилися бiля мiстечка Дiрборн, майже на кордонi США з Канадою. Ще ранiше сюди прибули iхнi родичi, щоб теж обробляти землю. Батько Генрi, Вiльям Форд, був працьовитим i успiшним фермером. Нова ферма, куплена з великими зусиллями, стала процвiтати. Згодом вiн закохався й вирiшив одружитися з сусiдською дiвчиною Марi. Вона була не лишень вродлива, а й сильна духом – нiколи не здавалася i стiйко долала всi негаразди. Батьки Марi були бельгiйцями. На жаль, вони рано померли, i дiвчинка стала сиротою. Марi взяли на виховання сусiди Фордiв. Так вона з Вiльямом i познайомилася. 25 квiтня 1861 року Вiльям i Марi одружилися. А 30 липня 1863 року в них народився первiсток, якого назвали Генрi. Так-так, це був вiн, наш герой. До речi, у рiк народження Генрi Форда в Лондонi вiдкрили перший у свiтi метрополiтен. Це було одне зi свiдчень того, що на свiт чекали величезнi iндустрiальнi змiни. У США тим часом тривала Громадянська вiйна, але штат Мiчиган був далеко вiд бойових дiй. Батьки Генрi мирно порядкували на фермi. У наступнi роки народилися брати й сестри хлопчика. Але Генрi був найстаршим, тож саме вiн мав допомагати татовi на фермi, а згодом ii успадкувати. Форд любив тата й не хотiв його розчаровувати. Тож вiн не зiзнавався, що насправдi терпiти не мiг працювати на землi. Для хлопця не було бiльшоi муки, нiж одноманiтнi буднi серед кукурудзи, бобiв, корiв i свиней. Може, комусь це все до вподоби, думав Генрi, але точно не йому. За найменшоi ж нагоди хлопець ховався у своiй «майстернi» й копирсався в горах залiзяччя, яке збирав звiдусiль. Мама казала, що вiн природжений iнженер. – Генрi, наноси води! – просив тато. – А чому ми не можемо збудувати водогiн? – поцiкавився хлопчик, розбираючи чергову деталь. – Навiть давнi римляни мали водогiн! – Не вигадуй, Генрi! Роби, що тебе просять! Хлопчик був певен, що робота фермера могла бути простiшою i цiкавiшою. Звiсно, якщо ii трохи осучаснити. Наприклад, запрягати у плуг не коней, а самохiдну машину! Генрi чув про такi у школi. Але його батько був людиною консервативною, тож не надто любив усе нове. Але були й цiкавi днi. Наприклад, коли вони iздили в Детройт – справжне велике мiсто. Тато правив кiньми, Генрi з малими сiдав на воза – i починалося! – Юху! – Тату, швидше! Ще! У Детройтi були великi вiтрини, iздили швидкi брички, гамiр на вулицях хлопця геть не дратував, а навiть подобався. – Оце життя! – мружився вiн. Коли Генрi повертався з мiста, у кишенях хлопця торохтiла всяка всячина: гайки, шайби, рiзнi деталi. Це були його скарби. Пiд час однiеi такоi поiздки, коли Генрi було рокiв дванадцять, вiн i зустрiв дракона. До Детройта було тринадцять кiлометрiв. Та зустрiч закарбувалася в його пам’ятi на все життя. Ви подумали про казкового дракона? Нi, то був iнший дракон – iз майбутнього. Звався вiн локомобiль. Це був перший транспортний засiб у життi хлопчика, який рухався без коня. Вiн торохтiв, гудiв i видихав пару. Справжне залiзне диковисько! Кажуть, що перший самохiдний вiзок вигадав Леонардо да Вiнчi. Схему цiеi диво-машини вiн накреслив у манускриптi «Атлантичний кодекс». Завдовжки 1 метр i 68 сантиметрiв, а завширшки 1 метр 50 сантиметрiв, цей вiзок заводився, як механiчна iграшка на пружинi, i рухався з великою швидкiстю. Але кататися на ньому нiхто не мiг – да Вiнчi не зробив анi сидiнь, анi гальм, анi керма. Вiн гадав, що заводний вiзок використовуватимуть в армii, як таран. Локомобiль працював iнакше. Вiн iхав завдяки паровому котлу. Самохiднi вiзки на парi вигадали давно. Ще 1672 року фламандський учений i мiсiонер Фердинанд Вербiст збудував один такий для китайського iмператора. То була iграшка завдовжки 65 сантиметрiв iз двигуном, який працював на вугiллi. Вугiлля горiло й нагрiвало воду в залiзнiй кулi з трубкою. Пара виходила крiзь трубку й потрапляла на турбiну, схожу на колесо водяного млина. Турбiна крутилася, обертаючи колеса, i вiзок рухався. Потiм, наприкiнцi XVIII столiття, француз Нiколя-Жозеф Кюньо розробив паровий тягач для армii, щоб перевозити артилерiйськi снаряди. Це був возик на трьох колесах, попереду якого бухкотiв i пирхав паровий котел, схожий на казанок. У ХІХ столiттi европейцi вдосконалили «паровi карети». У Великiй Британii навiть з’явилися автобуси на парi. Однак подобалися вони не всiм. Такий транспорт гуркотiв i пихтiв, немов паровоз, що зiйшов з рейок. Вiн повз, як равлик, а дорога пiд величезною вагою цiеi залiзяки оберталася на мiсиво. 1865 року обуренi британцi навiть прийняли закон щодо «парових дияволiв». Перед кожною самохiдною машиною мав iти чоловiк iз червоним прапором i дути в сигнальну дудку! Генрi у школi теж чув про паровi машини. Таемниця пари не давала йому спокою. Одного разу Форд наповнив глиняний горщик водою, накрив його кришкою i мiцно ii прив’язав. Вiн хотiв дiзнатися, що буде, коли в горщику з’явиться багато розiгрiтоi пари. Може, вiн злетить пiд стелю? Не повторюйте цей експеримент! Його результат був жалюгiдний. БУМ! Горщик трiснув i добряче ошпарив Генрi. Ще й мамину лекцiю довелося вислухати. Хлопець навiть не знав, що гiрше. Але Генрi не вiдмовився вiд експериментiв. Спершу вони були безпечними, пiд наглядом мами. А потiм… БУ-БУМ! Цього разу паровий двигун, який вiн зробив з однокласниками, вибухнув просто на шкiльному подвiр’i. Нiхто не постраждав, щоправда, згорiв шкiльний паркан. А потiм був дракон, що звався локомобiль. Цього залiзного звiра Генрi побачив бiля мiста. Вiн нагадував невеличкий паровоз, iхав повiльно i був страшенно неповороткий. Генрi вiн здався дивовижним! Машинiст, стоячи позаду котла, пiдкидав вугiлля i кермував. Вiн зупинив «дракона», щоби пропустити вiз iз кiньми. Цiеi митi Генрi зiстрибнув на землю й пiдбiг до машини. Помiтивши захват хлопця, машинiст пояснив йому принцип роботи локомобiля. – Хочеш спробувати його завести? – запитав чоловiк. – Ще питаете! – Генрi не тямився вiд щастя. Локомобiлi виконували роль моторiв. З iхньою допомогою можна було запустити тартак або молотарку. Часом вони працювали як тягачi. Замiсть вугiлля чи дров «драконам» згодовували солому, тирсу або сухi стебла кукурудзи й соняшника просто з поля. Важили локомобiлi кiлька тонн i були при цьому страшенно дорогi. Їх могли собi дозволити лише багатi землевласники. Але цi машини iздили без коней. Це було справжне диво, яке не давало Генрi спокою. Той локомобiль iз паровим двигуном i привiв Генрi у свiт машин. Форд навiть використав деякi його особливостi, будуючи своi авто. Приблизно в цей же час сталася ще одна знаменна подiя – тато подарував Генрi годинник. Це був перший механiзм, що належав тiльки йому. Чи бачили ви коли-небудь нутро механiчного годинника? Там дуже красива система шестерень, яка називаеться агренаж. Також там е балансир або маятник. А ще механiзм заведення i переведення стрiлок – ремонтуар. Але серце цього дивовижного органiзму – заведена пружина. Коли годинник Генрi за якийсь час зламався, один фермер показав, як його вiдремонтувати. Хлопець схопив усе на льоту. – От би у когось iще зламався годинник! – мрiяв Генрi. – Я б його миттю вiдремонтував! Ну що ж, годинники час до часу таки ламалися. То в одного сусiда, то в iншого. Генрi зробив собi iнструменти iз цвяхiв i маминих спиць для плетення й визвався ремонтувати. За кiлька рокiв вiн здобув славу мiсцевого годинникаря. Якийсь час вiн навiть думав присвятити цьому фаховi свое життя. Генрi вiдчував, що от-от покине ферму й почне самостiйне життя. Його тут бiльше нiчого не тримало. Рiч у тiм, що коли хлопцевi було неповних тринадцять рокiв, його чудова, дивовижна мама померла. Їi шостi пологи були дуже складнi. Малюк помер вiдразу, а Марi пiшла в засвiти за два тижнi. Без неi дiм Фордiв став як годинник без пружини. Мама навчила Генрi читати, наводити лад у своiх речах, а також iнших важливих речей. – Неприемна робота потребуе мужностi, терпiння й самодисциплiни, – казала Марi, i життя не раз довело Генрi, що вона мала рацiю. У шiстнадцять, закiнчивши школу, юнак зiбрав своi нехитрi речi й подався до мiста починати нове життя. Вiн знав, що буде нелегко. Як колись його мама, вiн справдi був готовий вступити у доросле життя. Одначе вiн не був готовий займатися чужими справами. Вiн прагнув працювати лишень заради здiйснення своеi заповiтноi мрii. Заради дивовижних машин! Запитання 1. Ким були батьки Генрi Форда? 2. Ким, на думку тата, мав стати Генрi в дорослому вiцi? 3. Яка подiя в дитинствi назавжди змiнила майбутне Форда? 4. Хто винайшов перший самохiдний вiзок? Яким був принцип роботи цiеi машини? 5. Знайди в iнтернетi фотографii локомобiля. Якi iншi транспортнi засоби вiн тобi нагадуе? Роздiл 2. Генрi зустрiчае Клару й порушуе обiцянку Успiх завжди важкий.     Генрi Форд Пiднiмайтесь i будьте смiливими.     Генрi Форд Із першоi роботи Генрi вигнали на шостий день. Упс! Кинувши ферму, юнак поiхав у Детройт, де найнявся помiчником майстра в Мiчиганську транспортну компанiю. Свiт стрiмко змiнювався. Мiста потребували вправних майстрiв, механiкiв та iнженерiв. Юнаки хотiли навчатися не з пiдручникiв, а на практицi. – Найкраще десь на заводi! – сказав би вам Форд. Так можна було не тiльки освоiти потрiбну професiю, але й заробити трохи грошей. Компанiя, в яку влаштувався Генрi, виготовляла й ремонтувала вагони для кiнноi залiзницi – конки. Це були трамваi, в якi запрягали коней. Електричнi трамваi лише почали з’являтися в американських мiстах. Чесно кажучи, майстер, який навчав Генрi ремонтувати тi вагони, був не дуже вправним… Хлопцевi вистачило одного погляду на його роботу, щоб це зрозумiти. – Вибачте, сер, але тут усе неправильно… – сказав Генрi впiвголоса. – Стули пельку, розумнику! – Можна, я покажу, як треба? – хлопець дивувався, що майстер не розумiв такоi простоi системи. – Не лiзь, малий! Хiба ти щось у тому тямиш? Генрi замовк. Але щоразу, коли цей майстер-ламайстер калiчив механiзм, його кулаки стискалися. Зцiпивши зуби, Форд мовчав. Але на шостий день, не витримавши й забувши про все, Генрi вигукнув: – Але ж ви все зiпсуете! Спересердя майстер швиргонув на землю гайковий ключ. – А ти вже зiпсував! Так Генрi став безробiтним. Усi проводжали його вовчими поглядами. Майстер був не першим, кому Форд вказав на помилку. Нiкому не подобаеться почуватися дурнем, а надто на фонi шiстнадцятирiчного хлопця. Дiзнавшись про скруту, в яку потрапив Генрi, тато влаштував його в механiчну майстерню на судноремонтний завод «Джеймс Ф. Флавер i брати». Платили там так мало, що бракувало навiть на оренду житла. Щоб не померти з голоду, ночами Генрi ремонтував годинники, намагаючись не зважати на голодне бурчання в животi. І незабаром усе змiнилося на краще. Генрi дiзнався про мiсце в компанii «Детройт Драй Док», в якiй виготовляли чимало машинерii. А серед неi – i паровi двигуни. – Єс! Єс! Єс! – витанцьовував Форд. Здавалося, його мрiя створювати самохiднi машини стала ближчою. У цiй компанii Генрi пропрацював учнем машинiста два роки й вивчив усе можливе про паровi машини. І став мрiяти, що одного дня сам створить… Нi, не локомобiль для ферми, а автомобiль для мiських вулиць! Можливо, його серцем стане паровий двигун. Або щось iнше. – Цього я ще не знаю, – Форд морщив лоба. У часи свого учнiвства Генрi частенько бував на батьковiй фермi. Одного разу сусiд запитав його, чи тямить Генрi щось у локомобiлях. – Авжеж! – вигукнув юнак. І через свою самовпевненiсть мало не зганьбився. Фермер показав Генрi новенький локомобiль «Вестiнгауз». Коли хлопець побачив його, то ледь не зомлiв. Вiн був iнакше влаштований! «Ой-ой!» – подумав Форд. Двигун у «Вестiнгауза» був не ззаду, а спереду, а котел – навпаки. І колеса приводилися в рух трохи iнакше. – То ти зможеш ним керувати, чи нi? – Т-т… так! – кивнув Генрi. Його серце бухкало, а руки тремтiли. Хлопець видерся на локомобiль. Вiн змусив себе зосередитися. Трохи роздивившись двигун, Форд полегшено зiтхнув. Вiн зрозумiв, що насправдi все не так i складно. Тодi нарештi Генрi опанував себе, i локомобiль запрацював. – Ну й головатий у тебе хлопець! – гукнув фермер Фордовi-старшому, який за ними спостерiгав. Батько Генрi тiльки насупився. – Бiсовi машини! – скривився вiн. Зустрiч iз «Вестiнгаузом» була знаменням. Закiнчивши навчання в майстернях, Генрi влаштувався на роботу в компанiю «Вестiнгауз», яка виготовляла локомобiлi. Заснував ii чоловiк-легенда. Джордж Вестiнгауз був винахiдником. Вiн винайшов повiтрянi гальма для вагонiв i локомотивiв. Це був справжнiй прорив на залiзницi. Новi гальма були такi надiйнi, що потяги змогли розвивати набагато бiльшу швидкiсть, нiж досi. Машинiсти не боялися мчати колiею, бо знали – вони без проблем зможуть зупинити поiзд. Окрiм гальм, Вестiнгауз запатентував ще близько чотирьохсот рiзних винаходiв. Усi вони були дуже корисними. Але на новому мiсцi Генрi працював не з потягами. Його найняли як експерта з налаштування та ремонту локомобiлiв. Їх теж виробляли в компанii «Вестiнгауз». І тут на нього чекало велике розчарування! Вивчивши паровi двигуни до найменших дрiбниць, Генрi раптом зрозумiв: – Нi-нi-нi! Пара – це геть не те, що потрiбно… Паровi двигуни були громiздкi, важкi й небезпечнi. Вони могли вибухнути, як той горщик у часи Фордового дитинства. Хто захотiв би iздити верхи на паровiй бомбi? Їдеш на роботу чи прогулянку з дiвчиною, аж раптом: – БУМ! Щоби локомобiлi не вибухали, iхнi металевi деталi робили ще товстiшими. Тож машини ставали ще важчими й повзли ще повiльнiше. Потрiбно було шукати iнше рiшення! Часом мрiя Генрi знову здавалася йому далекою й нездiйсненною. Щоб не марнувати часу, вiн прослухав кiлька курсiв у бiзнес-школi про те, як вести свою справу. Коли ставало геть сумно, Форд згадував про ферму й вирушав туди в найближчий вихiдний. Нi, вiн не полюбив зненацька фермерське життя. Але бiля Дiрборна було дещо iнше, що вiн мiг би полюбити. Точнiше, дехто iнший. Авжеж, мова про дiвчину. Звали ii Клара Браянт. Вона мала розкiшне темне волосся, а обличчя дiвчини нагадувало сердечко. Коли Форд, цей цибатий юнак у кепцi, вперше побачив ii на новорiчних танцях, у нього затремтiли колiна. Генрi не мiг наважитися пiдiйти до цiеi дiвчини. Та потiм вiн зауважив, що вона страшенно любить танцювати. Як i вiн! Генрi глибоко вдихнув i запросив Клару на танець. А коли музика стихла, придумав, як затримати ii ще на кiлька хвилин. Його знову виручили годинники. Форд показав дiвчинi годинник, який зробив сам. – От вихваляка! – засмiялася вона. І раптом очi Клари розплющилися вiд здивування. – То це ви – той майстер, який ремонтував годинники всiм нашим сусiдам?! Генрi пiдтвердив ii здогад. Форд i Клара протеревенили весь вечiр. Генрi довiдався, що ii родина живе всього за чотири милi вiд батьковоi ферми. Коли вiн повертався з танцiв, то вже мрiяв про наступну зустрiч iз цiею чарiвною дiвчиною. Те лiто було незабутнiм. Генрi i Клара каталися на човнах i ласували кукурудзою. Вiн розповiдав дiвчинi про свою мрiю збудувати легкий i швидкий транспорт для людей. – Тобi вдасться, от побачиш! – пiдбадьорювала вона друга. Невдовзi вони заручилися. Та була одна проблема. Родина Клари не хотiла вiддавати ii за хлопця з непевним становищем. Їм було зрозумiло, що Генрi не займатиметься татовою фермою. У нього не було свого дому. І хоч вiн мав роботу, але зарплата була замала, щоб купити житло й утримувати родину. – Клара ще занадто юна. Почекайте кiлька рокiв! – вiдрiзала мати дiвчини. – Мамо, менi двадцять! – запротестувала Клара. – Кларо Браянт! Або ви почекаете два роки, або не бачити вам нашого благословення! Клара не хотiла розривати стосункiв з батьками, тому зарученi вирiшили почекати. Два роки злетiли швидко, та анi свого дому, анi кращоi зарплатнi в Генрi так i не з’явилося. Вони з Кларою були у вiдчаi. – Батьки нiколи не погодяться на наше весiлля! – похнюпилася вона. – Я обов’язково щось придумаю, люба, – Генрi намагався втiшити наречену, вдаючи впевненiсть. Побачивши скруту сина, тато знову прийшов йому на допомогу. – Ти пам’ятаеш, що ми маемо нiчогенький шмат лiсу? – запитав вiн. – Авжеж, тату! Але до чого тут лiс? – Я подарую його тобi просто зараз. Збудуй там дiм та й одружуйся з Кларою. Але е одна умова. – Яка? – Ти забудеш про свою машинерiю i працюватимеш тут, на фермi. Генрi вiдчув себе затиснутим у лещата. Кров прилила до щiк. Але вибору не було! Заради Клари вiн мiг пожертвувати навiть своею мрiею. Тож Форд пристав на батькову умову. Генрi i Клара одружилися у квiтнi на двадцять другий день народження дiвчини. Фордовi було неповних двадцять п’ять рокiв. Вiн був охоплений щастям i сумом водночас. Поруч була кохана Клара, але не було любих машин. Лише нескiнченнi акри лiсу… Молодята вирубали невеличку дiлянку i збудували на нiй затишний будиночок. Вiн був квадратноi форми, тож його, недовго думаючи, назвали Квадратним будиночком. Генрi налаштував тартак i пересувний двигун, а тодi почав пиляти i продавати лiс. – Коханий, – сказала Клара, – а чому б тобi не збудувати ще й майстерню? – Яку майстерню? – Генрi розгубився. – Для твоiх двигунiв! Тiеi митi Форд вiдчув, як його давня мрiя ожила. – От дурень! – сказав вiн собi. Клара мала рацiю. Генрi обiцяв татовi залишити роботу в мiстi, але нiхто не заважав йому працювати над винаходами на дозвiллi! Форд облаштував майстерню й розпочав експерименти iз двигунами, про якi вiн читав у технiчних журналах. Так минуло кiлька рокiв. Одного вересневого дня Генрi повернувся з Детройта й одразу ж кинувся розповiдати Кларi неймовiрну новину. – Електрична компанiя хоче найняти мене на посаду механiка та iнженера! Кларо, вони пообiцяли непогану зарплату. Бiльше, нiж дае лiс! Цього вистачить для родини, для нас, Кларо! Клара не знала, що й казати. Вони щойно облаштувалися в Квадратному будиночку, а Генрi хотiв покинути все. Форда теж огорнули сумнiви. «М-м-м, якщо я погоджуся на пропозицiю, то порушу обiцянку татовi», – думав вiн. Але на той час Генрi вже вирубав увесь лiс. Продавати бiльше було нiчого. Можна було почати щось вирощувати або розводити худобу, як i сподiвався його батько… – У-у-у! – скривився Форд. Генрi зрозумiв, що доведеться знову розчарувати тата. – Вiн зрозумiе. Мае зрозумiти! – прошепотiв молодий чоловiк, але не був упевнений у своiх словах. Запитання 1. Як Генрi здобув професiю механiка? Де йому довелося працювати? 2. Чому Форда звiльнили з першоi роботи? Як гадаеш, чи правильно вiн повiвся в тiй ситуацii? 3. Як Генрi познайомився з Кларою? Чому вони довго не могли побратися? 4. Яку обiцянку дав Генрi Форд своему батьковi? Чи правильно вiн, на твою думку, вчинив? 5. Про який винахiд мрiяв Генрi весь цей час? Роздiл 3. Серце дракона Генiй – це один вiдсоток натхнення i дев’яносто дев’ять вiдсоткiв поту.     Томас Едiсон Жодна цiкава робота нiколи не бувае важкою.     Генрi Форд Генрi Форд часто жартував, що став першим офiцiйним водiем США. І це була правда! Тiльки спочатку йому довелося розгадати одну загадку. Точнiше, цiлу таемницю. Це була таемниця драконового серця. Генрi й Клара зiбрали речi й перебралися до мiста. Його дружина досi була трохи шокована. Але вона розумiла, що на фермi Генрi нiколи не буде щасливим. Електричну компанiю, в яку Генрi взяли iнженером на нiчнi змiни, заснував видатний винахiдник Томас Едiсон. Вiн створив фонограф – перший у свiтi прилад для запису i вiдтворення звуку. Едiсон також удосконалив телеграф i телефон. «Алло!» – кажемо ми, коли вiдповiдаемо на дзвiнок. Вживати це слово вигадав саме Едiсон. Компанiя Едiсона давала одну чудову нагоду – завдяки iй Генрi мiг вивчити як слiд роботу електротехнiки. Адже з допомогою електричного струму Форд мiг здiйснити свою мрiю. Тут треба дещо пояснити. Мова зовсiм не про електромобiлi. Насправдi iх винайшли вже давно. Ще 1828 року угорець Аньос Джедлик змайстрував вiзок, що пересувався завдяки електроструму. Експерименти з електромобiлями тривали все ХІХ столiття. 1881 року на виставцi в Парижi можна було побачити триколiсний електромобiль Густава Трове. Вiн iздив зi швидкiстю 12 кiлометрiв за годину. Згодом щось подiбне винайшли в Нiмеччинi. Але почати масове виробництво такого транспорту заважали кiлька проблем. Акумулятори були надто важкi та ненадiйнi, а заряду вистачало ненадовго. Наприклад, електромобiль Трове мiг проiхати без пiдзарядки щонайбiльше 24 кiлометри. А заряджати такий транспорт було дуже складно. Знадобляться ще кiлька винаходiв майбутнього, щоб електромобiлi запрацювали як слiд. Струм був потрiбен Фордовi для бензинових авто. Електрична iскра запалюе пальне у двигунах внутрiшнього згоряння. Цi двигуни почали виробляти в Європi ще в серединi XIX столiття, але майже нiхто не пророкував iм великого майбутнього. І вони помилялися. Генрi теж спершу не дуже вiрив у «магiю» цих двигунiв. У роки свого учнiвства Форд прочитав в англiйському журналi «Свiт науки» про безшумний чотиритактний двигун нiмецького iнженера Нiколауса Отто. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64616292&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.