Марiя Кюрi Юлiя Потерянко Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це унiкальний проект, який сприяе набагато якiснiшому дозвiллю батькiв i дiтей. Книжки серii написанi в захопливiй i доступнiй формi, що робить сам процес читання не нудним i корисним. Дiти поринають у неймовiрнi пригоди персонажiв та вiдкривають для себе життя головних героiв – видатних людей усiх часiв. Із цих iсторiй дитина дiзнаеться, що можливо досягти будьякоi мети завдяки наполегливiй працi, вiрi в себе та бажанню принести щось корисне у свiт. В кiнцi кожного роздiлу – завчасно пiдготовленi запитання, якi допоможуть дитинi зрозумiти i запам’ятати найважливiше. Історii навчать дитину досягати цiлей, не боятися труднощiв, нiколи не здаватися та до кiнця вiрити у свiй успiх! Юлiя Потерянко Марiя Кюрi Дорогi читачi! Перед вами книжка iз серii мотивувальних бiографiй найуспiшнiших людей. Їi можуть читати як дiти, так i дорослi. Це незвичайна серiя. Вона написана в захопливiй i доступнiй формi. Головнi героi книжок – вiдомi особистостi, якi досягли видатних результатiв завдяки наполегливiй працi та невичерпнiй вiрi у своi сили. Наприкiнцi кожного роздiлу – запитання, якi допоможуть дитинi зрозумiти й запам’ятати найважливiше. Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» навчать дитину досягати цiлей, не боятися труднощiв, нiколи не здаватися та завжди вiрити в успiх! Марiя Кюрi – найвiдомiша жiнка-науковець в областi фiзики та хiмii, лауреатка Нобелiвськоi премii. На ii прикладi ви дiзнаетесь iсторiю надзвичайну iсторiю про шлях вiд маленькоi наполегливоi дiвчинки до жiнки, яка незважаючи на труднощi подолала непростий шлях та втiлила свою мрiю. Пам’ятайте: батькiвське читання – один iз найбiльш емоцiйних та пам’ятних моментiв для дiтей. Коли ви читаете дитинi – вона вiдчувае вашi турботу й любов. Любiть своiх дiтей! Говорiть iм про це! Вони дуже цього потребують… Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» Мудрiсть багатьох поколiнь доводить, що найголовнiше завдання батькiв – допомогти дитинi пiднятися на ii власну гору, реалiзувати ii особисте життеве завдання. Книжкова серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» допоможе дитинi пiдкорити будь-якi вершини. Видано чимало бiографiй про життя вiдомих людей. Але нашi iсторii особливi тим, що написанi «мовою дитини» та вiдповiдають потребам сучасного поколiння. Кожен iз батькiв мрiе виростити свою дитину щасливою й успiшною. Освiта посiдае в цьому процесi чи не найважливiше мiсце. Проте варто пам’ятати, що дитинi дуже важливо отримувати позитивнi емоцii в процесi навчання. Саме тодi вона по-справжньому захопиться знаннями i зможе вивчити необхiдне. Зазвичай дiтям не надто подобаеться вчитися, щось зубрити. Вони люблять поринати у свiт пригод iз новими героями, спiвпереживати iм, учитися разом iз ними й долати перешкоди. То запросiть ваших дiтей у таку пригоду! Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це найкращий спосiб познайомитися з наукою, iсторiею, досягненнями людства та свiтовими вiдкриттями. На прикладi великих особистостей та вiдомих вчених цi книжки дають зрозумiти, що визначний успiх не приходить сам по собi, вiн пiдвладний лише тим, хто багато та плiдно працюе. Не варто кожну невдачу розцiнювати як провал, адже будь-яка невдала спроба – це ще один крок, який наближае до мрii. У дорослому вiцi ми приймаемо обставини такими, якими вони е. Частiше змiнюемо ставлення до ситуацii. Та не всi здатнi змiнити себе або саму ситуацiю. Унiкальнi книги-бiографii допоможуть дитинi зростати впевненим лiдером iз власною думкою i поглядами на свiт. А батькiв надихнуть на новi iдеi, досягнення та втiлення цiлей. І головне – допоможуть бути для своеi дитини найкращим батьком чи матiр’ю. У кiнцi кожного роздiлу е вправи-запитання. Вони допоможуть запам’ятати все головне й цiкаве. А також наштовхнуть на роздуми, як стати першим у своiй справi, так як це зробили Коко Шанель, Стiв Джобс, Альберт Ейнштейн, Блез Паскаль, Нiкола Тесла, Маргарет Тетчер. Крiм того, книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» надихають проводити вiльний час разом iз усiею родиною. Адже спiльне читання дае змогу щиро говорити з дитиною про важливе, змiцнюе стосунки iз нею i додае любовi до книг. Читайте та надихайтеся! Вступ Всi ми живемо, керуючись певними правилами i законами. Вони е основою нашого свiту, допомагають не втратити контроль у складних ситуацiях. Але рано чи пiзно постае людина, яка мислить i дiе смiливiше, виходить за межi цих законiв i правил. І часто ця особистiсть своiми вчинками змiнюе свiт на краще – вiдкривае в ньому новi можливостi. Героiня цiеi книжки, польська та французька вчена Марiя Склодовська-Кюрi, була однiею з таких людей. За часiв, коли вважалося, що науку здатнi творити самi лише чоловiки, вона власним прикладом довела, що дiвчата можуть не просто отримувати шкiльну освiту. Дiвчата можуть набагато бiльше: здiйснювати величезнi вiдкриття, змушувати iх слугувати на благо людства i нiчого не вимагати натомiсть. Свою роботу Марiя в одному з листiв порiвнювала з працею гусеницi шовкопряда, яка тiльки тодi перетвориться на метелика, коли буде завзято робити свою справу незалежно вiд обставин, у яких вона з’явилася на свiт. То давайте ж дiзнаемося, якою була iсторiя найвiдомiшоi в свiтi жiнки-вченого! Роздiл перший. В якому у сiм’i Склодовських з’являеться на свiт незвичайна дiвчинка Марiя Як бачимо, нiкому з нас життя легко не даеться. Отже, потрiбно виявляти наполегливiсть, а головне – впевненiсть у собi.     (Марiя Кюрi про сенс життя) На берегах рiчки Вiсли розташувалося мiсто Варшава – столиця краiни Польщi. Мешканцi Варшави безмежно закоханi у свое мiсто i його iсторiю. Пiсля бомбардувань Другоi свiтовоi вiйни, якi знищили дуже багато iсторичних будiвель, жителi вiдбудували його заново точно таким, яким воно було за старих часiв. Є тут i королiвський палац, i президентський, i музеi (до них ми повернемося пiзнiше), i ратуша з високою вежею. А на ринковiй площi стоiть статуя символа мiста – русалки на iм’я Сава. В руках ii щит i меч, а на головi – шолом. Саме в одному з небагатьох кварталiв цього прекрасного мiста 7 листопада 1867 року народилася дiвчинка, про яку ви прочитаете в цiй книжцi. Їi доля була дивовижною, а внесок, який вона зробила в науку, – просто величезним. Крихiтцi при народженнi дали дуже красиве iм’я – Марiя-Саломея. Їi тато, Владислав Склодовський, був шкiльним учителем i субiнспектором в гiмназii – чиновником, який допомагав стежити за порядком i оцiнками учнiв, а мама, Бронiслава Склодовська, колись утримувала школу для дiвчаток, але потiм залишила роботу заради сiм’i. Їй доводилося всi своi сили, весь час i любов вiддавати дiтям. А дiтей у Склодовських було багато. Марiя була наймолодшою в сiм’i. Старшу сестру дiвчинки звали Зофiя (вдома ii звали Зося), за нею на свiт з’явився брат Юзеф, потiм знову дiвчинка, яку назвали на честь мами – Бронiславою (а для рiдних – Бронею), а за рiк до народження Марii народилася Хелена (ласкаво – Еля). Тобто, разом iх було цiлих п’ятеро! Тiльки й встигай стежити за iхнiми витiвками, перевiряти, чи всi пообiдали, i чи не змерз хто з малюкiв. Молодшу дочку – дiвчинку з неслухняним свiтлим волоссям i напрочуд розумними синiми очима – мама любила називати нiжними та смiшними iменами. Часом вона кликала дитину Манею, часом зовсiм ласкаво – Манюсею, а iнодi взагалi Анчупечо. Це дотепне прiзвисько панi Бронiслава придумала для дiвчинки, коли та була зовсiм ще крихiткою i лежала в колисцi. Нiхто вже не пам’ятав, звiдки взялося це незграбне слово, але у всiх членiв великоi родини воно завжди викликало посмiшку. Сiм’я Склодовських мала не великi статки. Платнi, яку отримував за свою роботу тато Владислав, ледве вистачало. Зате любовi в сiм’i було аж iз запасом – батьки обожнювали своiх малюкiв, а дiти мiцно дружили один з одним i часто грали разом у галасливi iгри. Мешкали Склодовськi у квартирi при гiмназii, де викладав тато. Тому в будинку часто було чути уривки урокiв, якi читали вчителi гiмназистам. Поруч з навчальним закладом був сад, у якому можна було скiльки завгодно гуляти. А влiтку дiтей возили до родичiв у село – iсти стиглi ягоди, купатися в рiчцi, лазити по деревах i багато бiгати босонiж по травi. Пiд час однiеi з таких поiздок Марiя вперше виявила свiй надзвичайно гострий розум. Їi сестра Бронiслава (або, як ii називали вдома, Броня) того лiта саме вчилася читати, але iй це заняття здавалося жахливо нудним. Тому дiвчинка стала брати з собою крихiтку Маню, щоб грати з нею у вчительку. Броня напускала поважного вигляду, як у тата, коли вiн на роботi, i розкладала перед сестрою цупкi листки з лiтерами: – Дивись, Маня, це лiтера «а», а це лiтера «о». Маленька уважно вивчала позначки на листочках i пiд наглядом старшоi сестри запам’ятовувала iх назви. Їй дуже подобалося, як цi «кракозябри» утворювали склади, а потiм i слова. Не було для маленькоi Марii бiльш захопливоi гри. На цiлих кiлька тижнiв вона забула i про рiчку, i про прогулянки – настiльки вабило дiвчинку навчання. Одного ранку батьки дали Бронi книжку i попросили ii прочитати звiдти маленький уривок. Як вчителi, вони перевiряли, чи добре вправляеться iхня дочка з навчанням. Броня почала було читати, але текст давався iй важко – вона збивалася, затиналася, читала по складах i дуже нервувала. Манi стало так шкода розгублену сестру, що вона вирiшила iй допомогти. Маленька вихопила книжку i майже як доросла швидко, зовсiм без помилок прочитала цiлий рядок. Останнi слова дiвчинка дочитувала у повнiй тишi. Мама з татом були приголомшенi – вони зовсiм не очiкували, що iхня смiшна крихiтка Анчупечо, якiй було тодi всього чотири роки, вже встигла навчитися читати. Дорослi ще не займалися з нею цiею наукою. Те, що сталося, було для них справжнiм маленьким дивом. Маня ж, навпаки, дуже знiяковiла. Їй здалося, що вона зробила щось неправильно, раз батьки дивляться на неi так пильно. Дiвчинка випустила з рук книгу i розплакалася. Вона весь час повторювала, що просить вибачення за себе i за сестру. Маня була не винна, що так вийшло – просто iй було дуже легко i цiкаво запам’ятовувати букви i складати iх у слова. Але мама i тато насправдi зовсiм не сердилися на свою молодшу доньку. Навпаки, вони дуже пишалися тим, що у них пiдростае така надзвичайно розумна i самостiйна дiвчинка. Хоча i не вiдразу змогли повiрити в те, що сталося. Коли восени Склодовськi повернулися до Варшави, Манюся почала потихеньку читати книжки, якi траплялися iй пiд руку, i якi iй – чотирирiчнiй крихiтцi – були цiкавi. Мама трохи хвилювалася через це захоплення доньки – тодi не прийнято було, щоб дiвчатка отримували серйозну освiту, але все ж потай захоплювалася тим, якою тямущою зростае ii Анчупечо. Запитання ? Як називаеться мiсто, в якому народилася Марiя Склодовська-Кюрi? В якiй краiнi воно розташоване? Як називаеться рiчка, що тече в ньому? ? Скiльки дiтей було в родинi Склодовських? Як iх звали? ? Якi прiзвиська дала Марii мама? ? Хто навчив дiвчинку читати? Роздiл другий. В якому ми дiзнаемося, якою дружною була сiм’я Склодовських Все мое життя новi дива природи змушували мене радiти як дитину.     (Марiя Кюрi про навколишнiй свiт) Маня росла дуже доброю i справедливою дiвчинкою, яка до всiх ставилася однаково доброзичливо. Але найбiльше вона все одно любила свою маму. Як i всi маленькi дiти, для яких мама – найголовнiша в свiтi людина. І любов ця, звiсно ж, була взаемною – панi Склодовська намагалася проводити з молодшою донькою якомога бiльше часу, говорити з нею, спостерiгати, як з кумедноi Анчупечо вона перетворюеться на симпатичну дiвчинку. Любила мама i вирiвнювати складки на ii платтячку, i спостерiгати за ii iграми, i пестити свiтлi кучерi, якi падали на високий лоб дiвчинки. І трохи переживала, що маленька так рано навчилася читати i часто надае перевагу книжцi над iграми в саду. Чого панi Бронiслава не робила нiколи – це не обiймала i не цiлувала свою Манюсю. Старшим дiтям пощастило бiльше, вони ще пам’ятали той час, коли на нiч мама цiлувала iх у щiчки i в носик, обiймала при кожнiй зустрiчi. І коли насниться страшний сон. І в грозу. І ще сотнi рiзних приводiв – неприемних i дуже приемних. Але виявляти материнську нiжнiсть до своiх обожнюваних дiтей мама Бронiслава перестала саме пiсля народження Марii. Тодi лiкарi виявили у неi серйозну хворобу – туберкульоз, його ще називали сухотами. Через нього дбайлива мати змушена була вiдмовитися вiд нiжностей, щоб не наражати на небезпеку своiх крихiток. Їй страшенно не вистачало цього вiдчуття тепла, коли всi малюки збiгаються, щоб гуртом обiйняти ii, не вистачало запаху волосся на дитячiй макiвцi, який вiдчуваеш, коли притискаеш до себе малюка. Але здоров’я дiтей було для неi важливiшим. Тому панi Бронiслава намагалася мужньо триматися i, якщо не безпосередньо, то хоча б своею турботою показати, як вона любить своiх Зофiю, Юзефа, Бронiславу, Хелену i крихiтку Марiю. Дiти ж знали, що iхня мама нездорова i щовечора, коли наставав час молитви, додавали до тексту вiд себе рядок з проханням, щоб вона одужала. Зараз туберкульоз навчилися лiкувати. Особливо, якщо дiзнаються про нього, коли хвороба ще тiльки закралася в органiзм i не встигла завдати багато шкоди. За дивним збiгом обставин, виявляти його навчилися в тому числi завдяки вiдкриттям, якi зробить в майбутньому Марiя. Але до цього ми ще обов’язково повернемося. А поки дiвчинка росте найсерйознiшою з дiтей Склодовських. Навiть брат Юзеф, який вважав, що, раз вiн единий в сiм’i син, то повинен бути головним i вiдповiдати за своiх сестер, не встигав за нею. Взагалi, всi дiвчатка в сiм’i Склодовських були дуже активними й щирими дiтьми – отримували вiд вчителiв хорошi оцiнки i намагалися не засмучувати батькiв надмiрними бешкетами. Ось тiльки подарований дядьком дерев’яний конструктор, з якого можна було будувати красивi замки, дiти частiше використовували для гри у вiйну, нiж для будiвництва. Тому що кидати один в одного кубиками i бiгати будинком було веселiше. Вдосталь награвшись з сестрами i братом, Маня намагалася потрапити до робочого кабiнету тата Владислава. І пану Склодовському в глибинi душi це було страшенно приемно. Дiвчинку вабив тут iдеальний порядок – всi книжки, зошити та папери були ретельно розсортованi i завжди лежали на своiх мiсцях. А ще тiльки тут можна було помилуватися рiзними незвичайними предметами, якими за наказом дорослих зазвичай заборонялося грати: столиком, кришка якого була шахiвницею, пузатим годинником з малахiтовим оздобленням, чашкою з портретом французького короля Людовiка ХVIII i найбiльш чарiвним – приладами для урокiв фiзики, якими колись користувався на роботi тато. Ранiше вiн брав iх з собою на уроки, але пiсля того, як викладання цього предмета дуже скоротили у шкiльнiй програмi, вони перебували за склом у шафi. Це був барометр з позолоченими стрiлками, який умiв передбачати погоду, i за справнiстю якого пан Склодовський стежив особливо ретельно. А ще тут лежали рiзноманiтнi склянi трубки, доладнi металевi прилади, крихiтнi ваги, зразки мiнералiв i багато iншого. Вони мали такий незрозумiлий i такий загадковий вигляд – Маня мрiяла розгадати секрети цих дивних речей якомога швидше. Загалом, вся велика галаслива сiм’я жила в квартирi при гiмназii на Новолипськiй вулицi Варшави. Житло батько отримав у свою власнiсть разом з посадою субiнспектора. Помешкання було доволi просторим, щоб вмiстити всiх Склодовських, але при цьому не занадто великим – чим старшими ставали дiти, тим сильнiше вiдчувалася певна тiснота. Частина вiкон квартири виходила в сад, де дiти могли грати, коли йшли додому учнi гiмназii. А центром iхнього сiмейного свiту була iдальня, де кiлька разiв на день всi збиралися разом i проводили час за розмовами. Запитання ? Чому мама Бронiслава Склодовська не обiймала i не цiлувала своiх дiтей? ? Яку кiмнату в будинку маленька Марiя любила найбiльше? ? Що найбiльше подобалося дiвчинцi в цiй кiмнатi? Роздiл третiй. В якому Манюся з усiх iгор на свiтi обирае читання У життi немае нiчого, чого варто було б боятися, е тiльки те, що потрiбно зрозумiти.     (Марiя Кюрi про прагнення до знань) Батьки Склодовськi походили з колись багатих дворянських сiмей. Обидва роди володiли великими земельними надiлами з багатьма селищами, фермами i родинними маетками. Завдячуючи своему походженню предки як мами Бронiслави, так i тата Владислава дуже трепетно ставилися до родинних зв’язкiв – у дворян, навiть збiднiлих, було заведено пiдтримувати стосунки з родичами. Навiть дуже далекими. Прикра доля розорення спiткала обидвi сiм’i предкiв Манюсi Склодовськоi – багатьом iх членам довелося згодом стати до найманоi працi. Так один дiдусь Манi – тато ii мами – хоча й мав у власностi маеток, та все ж працював управителем у багатших помiщикiв. А iнший дiдусь (тато тата) вирiшив заробляти на знаннях, якi отримав у дитинствi, тож улаштувався шкiльним учителем. Саме так i батьки дiвчинки почали вчити чужих дiтей. Проте, як i за старих часiв, обидвi родини пiдтримували стосунки зi своiми родичами. Це давало можливiсть Склодовським улiтку пiд час шкiльних канiкул та вчительських вiдпусток разом з дiтьми iздити до села, де вони зупинялися у рiднi. А вже в селi у дiтей рiзних iгор було досхочу! Дiти купалися в неглибокому струмку i лiпили iз бруду, що на його днi, рiзнi фiгурки. Особливо любили дiти Склодовськi уявляти собi, що грудки рiчкового намулу – це мило. Його спецiально лiпили i сушили на пекучому лiтньому сонцi. Не менш весело було разом з двоюрiдними, троюрiдними братами та сестрами залазити на дерево, щоб сховатися вiд дорослих i обговорити своi дитячi секрети. Поки Манюся була зовсiм маленька, залазити на дерево iй допомагали старшi. А ще ii, як найменшу, закопували в зерно у коморi, вiд чого всiм ставало страшенно весело. Малюкiв катали на возах дорослi й часом навiть влаштовували заiзди наввипередки, чим викликали у своiх маленьких пасажирiв невимовний захват. Самi дiти змагалися в швидкостi, бiгаючи по ближнiх лугах, i, весело регочучи, ганяли гусей, якi з поважним виглядом йшли до води або назад. Хоча насправдi так пустувати iм забороняли. Удома ж завжди чекали виструганi iз залишкiв дощок кубики та пошитi зi старих одежинок ганчiр’янi ляльки. Ось тiльки Манi всi цi iгри хоч i подобалися, але швидко набридали. З того часу, як навчилася читати, вона завжди першою з ватаги гучноi дiтвори тiкала в будинок, шукала там книжки i гортала iх у пошуках рядкiв, якi розповiдали б про що-небудь цiкаве i зрозумiле для неi (читання книжок вважалося дорослим заняттям, тому i писали iх бiльше для дорослих). Їй подобалося дiзнаватися щось нове, осягати сенс слiв та проживати надрукованi на паперi iсторii. Обмiрковувати все це перед сном було навiть цiкавiше, нiж слухати казки та колисанки, якi так любили ii сестри i брат. Однак батьки дiвчинки переживали, що вона занадто рано, як iм здавалося, опанувала грамоту i може якось нашкодити собi цим. Чого вони тiльки не вигадували, щоб вiдволiкти ii вiд цього заняття – просили заспiвати iм пiсеньку, принести iграшки i погратися з ними, вiдправляли в садок. Маня слухалася, але потiм все одно дiставалася ближче до книжок i тихесенько водила пальчиком по рядках, складаючи лiтери в слова, слова в речення, а речення в iсторii. Читання залишиться одним з найулюбленiших ii занять протягом всього життя. Запитання ? Де кожен рiк проводили лiто дiти Склодовських? ? В якi iгри дiти любили грати найбiльше? А що бiльше подобалося Манюсi? ? Яке заняття на все життя залишилося для дiвчинки одним з найулюбленiших? Роздiл четвертий. У ньому Маня Склодовська йде до школи i стае найкращою ученицею класу Я не вiрю в те, що в нашому свiтi може зникнути пристрасть до ризику i пригод. Якщо я бачу поруч що-небудь життездатне, то це саме дух пригод, який здаеться невикорiнним i виявляеться у допитливостi.     (Марiя Кюрi про допитливiсть) У часи, коли в родинi Склодовських одне за одним народжувалися дiти, iх рiдна Польща була роздiлена мiж Нiмеччиною та Росiйською iмперiею i не вважалася самостiйною краiною. Варшава, де жили Склодовськi, пiдпорядковувалася Росii. Полякам це не подобалося i вони мрiяли про те, щоб iхня батькiвщина знову стала вiльною. Позначався цей подiл i на тому, що викладали в школi. Польськоi мови тут не вчили, головною була росiйська. Траплялося так, що дiти, пiдростаючи, вивчали двi мови в мiру своiх здiбностей i можливостей. Маня, коли iй прийшов час сiсти за шкiльну парту, була дещо засмучена цим фактом. Втiм, i мова, й арифметика, й iсторiя, i будь-якi iншi предмети давалися iй легко, а польськоi грамоти, а заодно i французькоi навчав ii вдома тато. У той час французька мова була найважливiшою мовою в Європi, ii потрiбно було знати, якщо людина хотiла вважатися освiченою. Нинi це право отримала англiйська. Марiя росла i вивчала всi цi предмети з однаковим завзяттям i з великим задоволенням. Вона нарештi могла читати книжки, скiльки заманеться. Ще й рiзними мовами! А ще писати i рахувати, а заодно допомагати з уроками своiм однокласницям (дiвчатка i хлопчики тодi навчалися окремо). Не всiм спадкоемцям Склодовських навчання давалося так само легко, як Манi. Тим бiльше, що на той час тiльки Юзеф мiг твердо розраховувати пiсля школи на навчання в унiверситетi. Дiвчаток тодi не тiльки навчали окремо, але i до вищих навчальних закладiв майже не брали. Унiверситетська освiта вважалася не жiночою справою (крихiтка Манюся ще доведе всiм цим людям, як глибоко вони помилялися!). Тато Владислав дуже пишався своiми розумними дiтьми. Як учитель фiзики i шкiльний субiнспектор вiн знав, як це важливо – добре вчитися, набувати знань i вмiти iх застосовувати. Багато його учнiв потiм дякували йому за те, що прищепив iм любов до знань i навчив отримувати iх самостiйно. А його домашнi уроки французькоi пiзнiше найнеймовiрнiшим чином вплинуть на долю молодшоi доньки. А поки панна Марiя виявляе в школi не тiльки блискучi здiбностi, а й твердий, навiть у чомусь впертий характер. Вона дозволяе собi сперечатися з учителями, задавати iм уточнюючi питання i не погоджуватися з iхнiми методами викладання, якi зводилися в основному до простого зубрiння урокiв. Мадемуазель Антонiна Тупальська – класна дама, яка вiдповiдала за молодшу дочку Склодовських та ii однокласниць, часом сердилася на примхливу дiвчинку. Але незважаючи на це, захоплювалася Манюсею, ii жагою до знань, як дiвчинка вмiе не просто запам’ятати те, що розповiв учитель, а й проаналiзувати, i застосувати на практицi, i поставити вчителя в глухий кут розумним запитанням, вiдповiдь на яке доводилося обмiрковувати окремо. Всi цi вмiння Манi стали в нагодi, коли одного разу на урок без попередження з’явився iнспектор приватних пансiонiв Варшави пан Хорнберг. Його завданням було перевiряти знання учнiв, при цьому з’ясовувати, чи не виходять вони за рамки дозволеного затвердженою програмою, чи не викладають у школах мiста польську мову та iсторiю (що були пiд забороною). Увiрвався iнспектор саме в той момент, коли мадемуазель Тупальська розповiдала дiвчаткам про останнього короля Польщi Станiслава Августа Понятовського. Швейцар ледве встиг попередити дзвiнком, що ученицям потрiбно термiново заховати всi пiдручники iз зошитами та дiстати вишивку – два рази на тиждень дiвчатка мали навчатися рукодiлля пiд читання вголос творiв з росiйськоi лiтератури. Хоч i з великим поспiхом, але всi слiди заборонених занять вдалося приховати вiд iнспекторських очей вчасно. Проте, пан Хорнберг побажав поспiлкуватися з якою-небудь зi школярок, щоб перевiрити, чого навчають дiвчаток в цьому класi. Звiсно, мадемуазель Тупальська обрала Марiю, яка добре говорила росiйською i успiшно справлялася з усiма завданнями. Дiвчинцi довелося читати iнспектору вголос молитву росiйською мовою, називати росiйських царiв у порядку iх правлiння та перераховувати склад нинi правлячоi царськоi сiм’i, а також вiдповiдати на iншi пiдступнi питання. І Манюся нi в чому не пiдвела своiх вчителiв, вiдповiвши на всi запитання винятково точно. Тiльки розплакалася вiд хвилi переживань, коли iнспектор пiшов. Розповiсти про те, як iй було страшно i чого вартував iй цей iнспекторський допит, дiвчинка могла тiльки старшiй сестрi Бронiславi – вони були надзвичайно дружнi. Броня майже так само добре вчилася, як i Маня, тому розумiла ii як нiхто iнший. «Не переживай, Анчупечо, ти все зробила, як повинна була, ти велика розумниця!», – сказала тодi дiвчинцi старша сестра. І поцiлувала в лоб, зовсiм як зробила це перед усiм класом мадемуазель Тупальська, якiй провал перевiрки загрожував набагато серйознiшим покаранням, нiж поганi оцiнки. Запитання ? Чому в школi, де навчалася маленька полька Марiя Склодовська, не викладали польську мову? ? Яка мова була найважливiшою в Європi в той час? А яка е такою зараз? ? Хто з родини Склодовських мiг пiсля школи вступити до варшавського унiверситету? Чому? ? Кого класна дама Антонiна Тупальська попросила вiдповiдати, коли до школи з перевiркою несподiвано прийшов iнспектор? Роздiл п’ятий. В якому у сiм’i Склодовських одне за одним трапляються два великих горя Я буду навiк вдячна своему обожнюваному батьковi за те, що вiн зробив для мене, а зробив вiн незмiрно багато. Лише одне мене засмучуе – що ми не в змозi вiдповiсти йому тим самим. Ми можемо тiльки любити i шанувати його, наскiльки це в людських силах .     (Марiя Кюрi про батька, який провiв ii крiзь найтемнiшi часи) Попри те, що Маня добре вчилася, i навчання давало iй втiху, цi роки свого життя назвати радiсними вона нiколи так i не змогла. Бiди i справжнi нещастя випадали на долю родини Склодовських одне за одним. Дiвчинцi було всього шiсть рокiв, коли у день повернення всiеi родини з лiтнiх канiкул тато Владислав отримав офiцiйного листа про те, що вiн бiльше не обiймае посаду субiнспектора гiмназii, де працював. Начальству не подобалося те, що вiн спiвчував рiднiй Польщi, яка втратила самостiйнiсть, i навчав своiх дiтей польськоi грамоти. Пана Склодовського понизили до простого вчителя i скоротили платню. Разом з посадою вiн залишився i без службовоi квартири. Тому його велика родина змушена була зменшити витрати i переiхати до меншого помешкання, ще й розташованого на розi будинку – взимку в таких квартирах iз пiчним опаленням жахливо холодно. Щоб заробити на життя i поiздки мами Бронiслави до моря, де вона пiдлiковувала туберкульоз, що ii мучив, татовi Владиславу довелося брати учнiв на повний пансiон. Це означало, що десять, iнодi бiльше хлопчикiв жили разом з усiма численними Склодовськими. Батько сiмейства давав iм уроки з усiх необхiдних предметiв i на додачу забезпечував харчуванням. У квартирi стояв постiйний шум i було неймовiрно тiсно. Справжне лихо прийшло в сiм’ю, коли один з хлопчикiв-пансiонерiв захворiв на жахливу хворобу – черевний тиф, а вiд нього заразилися сестри Зося i Броня. Лiкiв вiд цiеi недуги тодi не було i старша з дiвчаток так i не змогла одужати. Ховати Зосю вирушили тато, Еля i Маня. Мама Бронiслава вже була занадто слабка через туберкульоз, а дочка Бронiслава ще не повнiстю одужала пiсля тифу. Першi днi пiсля похорону в переповненому людьми будинку було так тихо, як не бувало ще нiколи. Навiть 8?рiчна крихiтка Анчупечо плакала, як доросла – без ридань, тiльки нишком витираючи гiркi сльози. Пiсля величезного горя, що спiткало його родину, тато Владислав вирiшив будь-що заробити i вклав усi 30 тисяч рублiв, якi зiбрав на посаг дочкам i для сина, у будiвництво парового млина. На жаль, задум виявився невдалим i становище сiм’i Склодовських лише погiршилося. Маня, немов намагаючись вiдгородитися вiд навали нещасть, що випали на долю ii родини, з головою поринула в читання i навчання. Вечорами, коли з обiднього столу Склодовських прибирали всi тарiлки i бiльше десятка дiтей рiзного вiку розкладали на ньому своi пiдручники та зошити, вона клала перед собою книжку, затикала пальчиками вуха, щоб шум iй не заважав, i читала. Прочитанi вiршi вона запам’ятовувала з першого разу, iмена i дати засвоювала миттево, швидко читала i рiдною польською, i необхiдною у школi росiйською. Сестри, брат i хлопчики, що жили в iхнiй квартирi, часто намагалися збити Маню з пантелику. Вони шумiли, бiгали та голосно смiялися в ii присутностi, але все було марно. Одного разу, коли в гостi прийшла двоюрiдна сестра Склодовських Хенрiка Мiхаловська, дiти навiть вирiшили розiграти Марiю. Вони збудували навколо самовiдданоi маленькоi читачки цiлу стiну зi стiльцiв, якi знесли з усiеi квартири. Споруда вийшла хитка, але жертва розiграшу лишалася нерухомою – вона зосередилася на тому, що читае, i зовнiшнього свiту для неi в цей момент не iснувало. Вперше поворухнулася Маня, коли дочитала главу i закрила книжку. Вiд ii руху стiльцi з гуркотом розсипалися, один навiть вдарив дiвчинку в плече. Але помсти i сварки не було – маленька Склодовська, молодша за всiх тих, хто намагався ii розiграти, виявилася занадто серйозною i дорослою для таких дрiбниць. Але, як би Маня не намагалася сховатися в прекрасному свiтi книжок (а читала вона усе пiдряд – пiдручники, романи i пригодницькi повiстi, лiтературу з фiзики, яку брала у тата), повертатися у реальний свiт доводилося постiйно. А життя було дуже невеселим. Дiвчинка спала разом з сестрою Елею на одному диванi у вiтальнi, тато вiд постiйних клопотiв весь час виглядав сумним i стомленим, а мама тяжко хворiла i з кожним днем ставала все слабшою. Склодовським дуже не хотiлося в це вiрити i заперечувати очевидне – але це були останнi днi життя мами Бронiслави. 9 травня 1878 року вся родина зiбралася навколо ii лiжка. Панi Склодовська тодi зiбрала весь залишок сил, щоб сказати щось добре кожному – i чоловiковi, i чотирьом дiтям. А останнiм словом, яке вона вимовила, було тихе: «Люблю». У мить, коли мами не стало, Маня тихо закрила руками обличчя i залилася сльозами. Тепер вона, як i Еля, як Юзеф i Броня, сирота. Всi турботи про сiм’ю лягають виключно на плечi батька. І тепер його точно нi в якому разi не можна пiдвести. Запитання ? Чому сiм’i Склодовських довелося переiхати до квартири меншого розмiру? ? Як тато Владислав став заробляти на життя пiсля переiзду? ? Чим займаеться Маня, щоб не думати про погане? ? Яке горе спiткало сiм’ю Склодовських? І яку обiцянку дала собi наша героiня, зiткнувшись з ним? Роздiл шостий. В якому ми дiзнаемося, як тепер живе сiм’я Склодовських, i чому Маня переходить до iншоi гiмназii Кожен з нас зобов’язаний працювати над собою, над вдосконаленням своеi особистостi, беручи на себе певну частину вiдповiдальностi за життя людства.     (Марiя Кюрi про вiдповiдальнiсть) Пiсля того, як не стало мами, опiку над родиною Склодовських роздiлила з татом Бронiслава-молодша. Вона тепер найстарша жiнка в сiм’i, тому вважае, що саме iй належить дбати про те, щоб все в домi було у повному порядку. Бронi важко, але вона намагаеться встигати все – вчитися у школi, причому якомога краще, стежити за молодшими дiтьми i хлопчиками, що живуть у них на пансiонi, а також вести господарство. Справи у ii батька велися не дуже добре, тому довелося вiдмовитися вiд допомоги економок – все одно вони тiльки бурчали i лаяли молодших дiтей. Марiя тим часом теж намагаеться не вiдставати. Вона хоч i наймолодша, але не меншою мiрою вважае себе вiдповiдальною за добробут сiм’i. Все, чим вона поки може допомогти батьковi та Бронi – це добре вчитися i розважливо поводитися. Перше виходить у неi просто блискуче. Навiть величезне горе, що спiткало дiвчинку, не змогло хоча б на час притлумити ii спрагу до знань. Маня багато читае, з iнтересом займаеться математикою та iншими науками. Бронi, яка ось-ось закiнчить школу, дуже подобаеться спостерiгати за сестрою. Дiвчинка поки ще не красуня, але у неi вже розумний погляд i серйозний вираз обличчя, як у дорослоi. Часто вони сидять поруч i разом виконують шкiльнi завдання. Часом Маня просить допомоги у Бронi, а часом сама швидше схоплюе матерiал, який вивчае старша сестра. Дiвчата дуже дружнi мiж собою. І Броня у передчуттi майбутнього вже переживае, що скоро iй доведеться розлучитися з сестрою. Роки йдуть, i ось вже сiм’я збираеться разом, щоб привiтати Юзефа з тим, що вiн iз золотою медаллю закiнчив гiмназiю та вступив до унiверситету. Юзеф стане лiкарем. Кожен день вiн приходить iз занять i розповiдае сестрам, яке воно – студентське життя, зовсiм не схоже на буднi гiмназиста. Сестри слухають його з захопленням i трохи iз заздрiстю – Варшавський унiверситет не приймае на навчання дiвчаток. Освiта вважаеться чоловiчим заняттям (розкажiть про це Манi, яка вже зараз своiми знаннями заткне за пояс будь-якого першокурсника). До слова, цей прикрий принцип пiзнiше пiде дiвчаткам тiльки на користь, тому що керований росiйським царським вiдомством навчальний заклад дае доволi посереднi знання. Слiдом за Юзефом з гiмназiею прощаеться Броня. Оскiльки студенткою iй в рiдному мiстi не бути, вона вирiшуе поки повнiстю присвятити себе сiм’i. Ну i нарештi справляе собi нехай зовсiм недорогу, але модну сукню, яка бiльше пасуе такiй дорослiй дiвчинi, як вона. Панна Склодовська, хоч iй i нудно займатися такими буденними речами, все ж щодня ходить на ринок за харчами i готуе iжу на всю сiм’ю, а ще стежить за тим, щоб усi були ситi, одягненi та взутi, пiдтримуе в будинку чистоту i пiклуеться про батька та школярок Елю та Маню. У молодших дiвчаток поки життя безтурботне. Наприклад, вони рано-вранцi наввипередки збiгають по сходах з хлопчиками-пансiонерами – хто перший вискочить з дому на уроки. Тi не дуже поспiшають за знанням, чим дивують сестер Склодовських. На iхню думку, немае нiчого бiльш цiкавого, нiж пiзнавати свiт, нехай поки що тiльки за допомогою книжок. У класi в Манi з’являеться близька подруга – дочка бiблiотекаря графiв Замойських, що живуть по сусiдству, Казимiра Пржиборовська, яку всi ласкаво звуть Казею. Вранцi Склодовська-молодша заходить за подругою по дорозi до школи. У дiвчаток навiть е свiй таемний знак – якщо Казя, виходячи з дому, бачить, що на нiс поставленоi у дворi бронзовоi статуi лева накинуте кiльце, яке цей лев тримае в пащi, значить Маня ii не дочекалася i треба поквапитися, щоб наздогнати ii ще в дорозi та вдосталь наговоритися перед уроками про своi справи. Пржиборовськi стали для Манi другою сiм’ею – ii запрошують на обiд, пригощають десертами, якi Склодовськi зазвичай не можуть собi дозволити, i цiкавляться ii справами. Дiвчинка намагаеться не зловживати гостиннiстю, але iнколи все ж проводить у сiм’i своеi подруги трохи часу i отримуе вiд панi Пржиборовськоi трiшечки материнськоi турботи, якоi iй так не вистачае вдома. Маня i Казя тепер вчаться в iмперськiй гiмназii. У колишнiй школi Склодовськоi учням багато розповiдали про iсторiю та культуру рiдноi Польщi, виховували в них почуття гордостi за свою батькiвщину, вчили бути справжнiми поляками. Але, на жаль, там не видавали офiцiйних атестатiв. Тому тепер дiвчинка перейшла до казенного навчального закладу, де з неi та ii подруги намагаються виховати громадян Росiйськоi iмперii. Дiвчаткам це незвично, такий порядок iм не подобаеться, i свiй протест вони висловлюють за допомогою знущань iз вчителiв. Особливо дошкуляють класнiй дамi дiвчаток, мадемуазель Мейер. В Манi iй не подобаеться все – високий зрiст, незалежний характер, зухвалий погляд, гострий розум. Їi дратують навiть свiтлi кучерi дiвчинки. Мадемуазель Мейер сама намагаеться розчесати iх та укласти в гладку зачiску, але щоразу зазнае невдачi, вiд чого буквально скаженiе. Вона б i рада покарати цю нахабу Склодовську, але от за що? За надто пишнi вiд природи локони? Втiм, не все так погано в новiй гiмназii. В одному класi з польськими дiтьми навчаються дiти з нiмецьких, еврейських, росiйських сiмей. Є поляки i серед викладачiв. Наприклад, математику у класу веде пан Гласс, а природну iсторiю – пан Слозарський. До них учнi намагаються ставитися з повагою i засвоюють уроки з iхнiх вуст з бiльшою охотою. Але негласний герой класу – росiйський учитель лiтератури Мiкешин, який за особливi успiхи одного разу подарував однiй з учениць том вiршiв неугодного iмператору поета Некрасова. Нечувана зухвалiсть для викладача казенного навчального закладу! Тому учнi вважають Мiкешина «своiм» i намагаються його слухатися. Одного разу влiтку пiд час канiкул Маня написала Казi листа, в якому зiзналася, що iй подобаеться навчання у новiй i гiмназii, i тi роки, якi залишилося провести за партою, не лякають ii, а навiть у чомусь радують. Запитання ? Хто iз сестер Склодовських пiсля смертi мами бере на себе турботу про сiм’ю? ? Чому Марiя переходить до iншоi гiмназii? ? Як звуть шкiльну подругу нашоi героiнi? Який власний таемний знак придумують дiвчатка? Для чого вiн потрiбен? ? Чи подобаеться Манi в новiй школi? Роздiл сьомий. В якому Марiя Склодовська на цiлий рiк залишае навчання Тiльки в молодостi можна читати сумнi, важкi романи.     (Марiя Кюрi про дух юностi) У 1883 роцi Марiя Склодовська закiнчила гiмназiю у кракiвському передмiстi. І не просто так, а з золотою медаллю – як учениця, котра блискуче опанувала всю шкiльну програму. З приводу випуску класу, в якому навчалась Маня, 12 червня, в один iз найдовших днiв року, влаштували свято. Імена найкращих випускникiв зачитували окремих списком, iх вiтали вчителi, а чиновник росiйського iмператорського уряду пiд звуки невеликого оркестру потискав iм руки. Для молодшоi Склодовськоi, чие iм’я, звiсно, було у почесному списку, до цього дня спецiально замовили парадну сукню чорного кольору i прикрiпили до неi гарну бутоньерку з чайних троянд. Подiя була неймовiрно урочистою! Вчорашнi школярки, незалежно вiд оцiнок у державному атестатi та виявлених iм почестей, жахливо хвилювалися. Незабаром iм всiм треба було вирiшити, чим займатися в життi далi, але зараз дiвчаток бiльше цiкавило питання, як зберегти безтурботну шкiльну дружбу. Маня вирiшила, що буде щотижня писати всiм своiм подругам листи з докладною розповiддю про те, як у неi справи. Цiлком iмовiрно, що iй буде чим подiлитися з подругами, адже тато Владислав уже прийняв рiшення: дочка, яка з таким завзяттям працювала пiд час навчання, заслужила цiлий рiк канiкул перш нiж вирушити у доросле життя. Залишалося зiбрати речi – родичi в селах по всiй Польщi вже чекали дiвчинку з розкритими обiймами. Маню не збиралися обтяжувати нi роботою, нi навчанням – тато домовився обставити все так, щоб у найближчi мiсяцi на неi чекали тiльки вiдпочинок i розваги. Хiба що господарi могли попросити випускницю гiмназii дати якийсь урок своiм дiтям – як плату за гостиннiсть. Ну i з Варшави час вiд часу надходили невеликi грошi на харчування вiд батька. На диво, вчорашнiй серйознiй та вдумливiй школярцi, яка не уявляла свого життя без книжок та урокiв, така затiя раптом припала до душi. Маня навiть писала в листi подрузi Казимирi, з якою, як i обiцяла, дуже часто листувалася, що i думати забула про геометрiю з алгеброю. «Серденьку Казi» (з такого звернення починалося майже кожне послання Склодовськоi) шкiльна подруга розповiдала, що раз на день по годинi дае маленькому хлопчиковi урок французькоi, а решту часу присвячуе рiзним задоволенням i розвагам. Навiть закинула почате вишивання! Для вчорашньоi серйозноi крихiтки Манюсi це було нечувано – почати щось i не довести до кiнця. Жодного розпорядку дня у дiвчинки не було – вона могла встати о четвертiй годинi ранку, а могла о 10-й i абсолютно не переживала, якщо доводилося пропустити через це сiмейний снiданок. Серйозне читання Маня зовсiм закинула i тепер читала тiльки розважальнi романи. Вона навiть помiтила за собою цiлком нову звичку, яка здавалася iй дивною: заливатися веселим смiхом, коли вона перебувае на самотi. Всi думки вилетiли у неi з голови, залишилися тiльки безтурботнiсть i породжений нею постiйно пiднесений настрiй. У селi Маня не вiдчувала себе самотньою – у сусiдiв пiдростали хлопчики та дiвчатка ii вiку. Вся ця галаслива компанiя iз задоволенням прийняла веселу, розумну i симпатичну гостю, яка при цьому постiйно поступалася iм у рiзних рухливих iграх, вiд чого нi краплi не засмучувалася. Всiм подобалося голосно смiятися, коли Маня не могла зловити м’яча. Дiти разом гойдалися на гойдалках, купалися в рiчцi, ночами при свiтлi смолоскипiв ловили ракiв i гуляли в лiсi цiлими днями. Приiжджiй з Варшави дiвчинцi найбiльше подобалося в сiльському життi те, що рiзнi ласощi на кшталт ягiд i фруктiв (особливо суницi) тут коштують так дешево i iсти iх можна не як десерт, а насипати просто в тарiлку, ще й з гiркою, та наiдатися досхочу. Попри те, що в рухливих iграх Марiя поступалася своiм сiльським однолiткам, у верховiй iздi вона робила великi успiхи. Справа в тому, що у ii дядька був цiлий кiнний завод – близько 50 породистих коней. Дiвчинцi дозволялося iнколи брати одного з них, щоб покататися. Так за одне лiто вона опанувала науку правити конем, коли вiн бiжить риссю або мчить галопом. Манi дуже подобалося сiдати верхи i об’iжджати околицi без будь-якоi мети, просто для свого задоволення. А ще за цей рiк дiвчинцi довелося вперше побачити гори. Зимувати вона вирушила до Карпат до ще одного свого дядька на iм’я Здзiслав. Вiн служив у невеликому мiстечку нотарiусом, непогано заробляв i славився веселою вдачею. Сiм’я у дядька була до пари йому самому, тому щотижня в будинку влаштовували справжню вечiрку – то запрошували гостей, то вiдзначали якесь мiсцеве свято. Особливо Манi сподобалася Масляна, коли всi, святково вбравшись, надягнувши маски i взявши з собою смолоскипи, кiлька днiв каталися на санях округою i шумно проводжали зиму. На святковi нiчнi поiздки запрошували навiть музикантiв! Вони, незважаючи на холод, грали веселi пiснi, яким належало пiдспiвувати просто пiд час iзди. Закiнчувався шлях цiеi незвичайноi процесii справжнiсiньким балом у кого-небудь iз сусiдiв. З частуванням i танцями. І Маня завжди була найвправнiшою танцiвницею на цих прийомах. «Можливо, нiколи, нiколи в життi менi не доведеться веселитися так, як тепер. Пiсля цього свята я дуже засумувала за домiвкою», – писала вона Казi пiсля тiеi Масляноi. Веселi та неймовiрно довгi канiкули мали закiнчитися в липнi 1884 року, коли Манi за домовленiстю належало повернутися до батька у Варшаву. Але вiдразу пiсля ii приiзду в дiм до поважного вчителя прийшла одна з його колишнiх учениць, яка згодом одружилася з французом i стала графинею Флерi. На знак подяки за науку вона запропонувала своему наставнику на два мiсяцi канiкул забрати до себе не тiльки Маню, але й ii сестру Елю. Наступного ж дня молодшi сестри Склодовськi вирушили кiнним екiпажем до села пiд назвою Кемпа, де у графинi був маеток. У красивiй графськiй садибi дiвчаткам видiлили власнi кiмнати з видом на широкi луки i обсадженi тополями i вербами мальовничi береги рiчки. Рiчок взагалi в Кемпi двi, вони тут зливаються, утворюючи великий водний простiр, де можна не тiльки вдосталь купатися, але й скiльки завгодно кататися на човнах. Користуючись цiею можливiстю, Маня iз задоволенням вчиться веслувати. А крiм цього, бере участь у витiвках своiх ровесникiв, якi виходять за межi невинних дитячих iгор. Так, одному з дорослих, поки вiн у вiд’iздi, пiдвiшують всi речi, якi тiльки можна, до балок стелi. Коли герой розiграшу вже затемна повертаеться додому, то спочатку не може нiчого знайти на своiх мiсцях, а потiм змушений обережно, щоб не пiдпалити що-небудь свiчкою,до глибокоi ночi знiмати i розкладати своi речi. А одного разу дiти, поки гостi подружжя Флерi оглядали сад, налетiли на накритий для них стiл, з’iли все, що на нього було виставлено i залишили поруч манекен, вбраний в одяг самого графа з пiдкладеною на живiт подушкою – нiбито це вiн вичистив миски i тарiлки. Пiсля кожного такого випадку господарi будинку, зiбравшись разом, лають юних жартiвникiв i закликають iх до порядку, а пiзнiше кожен окремо не тiльки хвалить iх за винахiдливiсть, а ще й допомагають придумувати новi витiвки. Дорослих дiти за це просто обожнюють i намагаються влаштовувати крiм веселих хулiганських витiвок ще й приемнi сюрпризи. Наприклад, коли подружжя Флерi вiдзначало того лiта рiчницю весiлля, Маня склала для них урочисту поему, яку сама й прочитала перед усiма гостями. Як iй тодi аплодували! Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63546171&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.