Вiдверто про Клавдiю
Денiел Кiз


Їi звали Клавдiя Яско. Колись вона звернулася до Денiела Кiза з проханням написати книжку за ii iсторiею… У 1978 роцi в мiстi Колумбус, штат Огайо, сталося жорстоке вбивство. Клавдiя зiзналася, що вбивця – вона. Проте подii в ii викладi не вiдповiдають висновкам слiдчоi групи. Хоча низка подробиць з ii вуст вражае точнiстю: iх може знати лише той, хто перебував на мiсцi злочину. Дiвчину заарештували, та вбивства продовжилися. Клавдiя вперто доводить свою провину, плутаеться у свiдченнях. Вона мае дивну особливiсть, якоi сама не усвiдомлюе. Ким Клавдiя е насправдi? І чи е вона взагалi? Бо все, що вiдбуваеться довкола неi, – iлюзiя. І чомусь вона стала занадто реальною.





Денiел Кiз

Вiдверто про Клавдiю


Авреi, з любов’ю, як завжди…





Пролог


Це правдива iсторiя Клавдii Ілейн Яско – вродливоi, спокусливоi та психiчно хвороi. Це також iсторiя розгубленостi й безсилля правоохоронних структур, що загрузли в хаотичних спробах розкрити серiю на позiр випадкових убивств, якi протягом року тримали в страху мешканцiв Центрального Огайо.

Уперше я дiзнався про Клавдiю в серединi липня 1982-го: саме тодi ii друг зателефонував спитати, чи не було б менi цiкаво написати про жiнку, котра в 1978-му, у вiцi двадцяти шести рокiв, зiзналася в потрiйному вбивствi – у трьох iз десяти злочинiв, якi преса Огайо охрестила «вбивствами 22 калiбру». Хоча ранiше вона й боялася говорити про це, повiдомив вiн, та тепер хоче розповiсти свою iсторiю.

Я був заiнтригований, та й мить випала слушна – я саме взяв неоплачувану вiдпустку в унiверситетi, щоб виконати своi зобов’язання перед видавництвом з промоцii моеi найостаннiшоi книги.

Додзвонювач, який попросив не розкривати його особи, погодився привезти ii до мене в офiс наступного тижня. Перед зустрiччю, щоб освiжити спогади, я пiшов до бiблiотеки й прочитав на мiкроплiвцi десятки газетних статей чотирирiчноi давнини про злочин, за який Клавдiю Ілейн Яско та двох виказаних нею чоловiкiв суд присяжних штату Огайо звинуватив у «вбивствi, скоеному за обтяжувальних обставин», що передбачае смертну кару.

Першi ж заголовки жирним шрифтом пробудили спогади про цю справу:


«ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК: НОВА ВЕРСІЯ ПОТРІЙНОГО ВБИВСТВА»


«ЖІНКА ЗАТРИМАНА ЗА ПОТРІЙНЕ ВБИВСТВО ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ЗДАЛАСЯ ШЕРИФАМ»

І згодом:


«ЧИ ВОЛОДІЄ ВОНА РОЗГАДКОЮ П’ЯТИ СМЕРТЕЙ?»

Однак газетнi свiтлини не пiдготували мене до того, що я побачу напрочуд високу вродливу молоду жiнку, яка опiвднi наступного понедiлка 19 липня 1982 року зайшла до мого кабiнету.

Вона сiла в крiсло поряд iз моiм письмовим столом, схрестила довгi ноги й склала руки. Їi червонi нiгтi були iдеально доглянутi, на кожному пальцi вона носила по персню.

– Я вдячна вам, що ви схотiли зi мною зустрiтися, – промовила вона м’яким плинним голосом. – Деякi моi друзi кажуть, що з мого життя вийшла б цiкава книжка. Ви би не погодилися написати мою iсторiю?

– Хтозна, – вiдповiв я. – Менi б довелося докладно розпитати вас, а вам – вiдкритися. Це може бути незручно. Чи навiть боляче.

Вона торкнулася горла.

– Я не соромлюся того, що вчинила, i того, як живу. Дозвольте спитати вас, мiстере Кiз…

– Звiть мене Денiелом, – сказав я.

Вона всмiхнулася.

– Денiел… це означае «Божий суддя».

Тут вона насупилася.

– Забула, про що хотiла вас спитати…

І спробувала пригадати.

– Це одна з моiх проблем, – зiзналася вiдтак. – Нiколи не можна мене переривати, iнакше я втрачу хiд власних думок.

Тодi слiд було прислухатися до тривожного уколу ii слiв та усвiдомити, що намагання брати iнтерв’ю в особи з нетривалою увагою може обернутися мукою для нас обох. Але щось у нiй – химерне поеднання зваби й вразливостi – зачарувало мене й пiдказало, що з цього вийде iсторiя.

Вона знову пожвавилася:

– А, пригадала. Я хотiла, щоб ви пояснили, як ми працюватимемо разом, якщо ви вирiшите взятися за книжку. Я не воджу машини й не можу просити свого друга привозити мене сюди надто часто.

– У цьому не буде потреби. Коли закiнчиться мiй рекламний тур, я щотижня iздитиму до Колумбуса, i кожного разу ми говоритимемо годин по двi-три – чи скiльки ви зможете придiлити.

Їi плечi полегшено опустилися.

– О, це пречудово. Я гадала, що доведеться платити комусь, щоб возив мене сюди, а я небагато заробляю на своiй роботi.

З ii слiв, вона працювала на пiвокладу офiцiанткою в коктейль-барi «Сешенз» готелю «Шератон» у Колумбусi, тож ii заробiток складався переважно з чайових.

– Але я погоджуюся поки лише розпочати збiр матерiалу, щоб подивитися, чи вийде з цього iсторiя, – нагадав я Клавдii.

– Ви захочете написати ii, – пообiцяла вона. – Я знаю.

– Чому ви хочете, щоб цю книжку було написано? – спитав я.

Вона зiтхнула й подивилася кудись повз мене.

– Те, що сталося зi мною в 1978-му, i досi переслiдуе мене. Якщо я побачу це в книжцi, пiд обкладинкою – як ви зробили для Бiллi у «Таемничiй iсторii Бiллi Мiллiгана», – тодi, можливо, менi вдасться звiльнитися вiд спогадiв про жертви.

– Не можу обiцяти, що це трапиться.

– Трапиться. От побачите, – упевнено заявила жiнка.

Коли вона пiшла, у кабiнетi лишився витати запах ii парфумiв. Я сидiв i питав себе, на що зголошуюся.



Люди, з якими я говорив про Клавдiю, розходились у своiх судженнях про неi. Прокурори й офiцери правоохоронних служб, безпосередньо залученi до справи, були впевненi, що вона брала участь у потрiйному вбивствi або принаймнi була на мiсцi вбивств.

Однак бiльшiсть ЗМІ спiвчувала iй, включно з «Плейбоем», який у статтi «Смертельна небезпека для Клавдii» за грудень 1978 року наполягав, що подробицi злочину, розкритi нею на дев’ятигодинному допитi в Департаментi шерифа, вклав iй до рота детектив, вiдповiдальний за ведення тiеi справи. Оскiльки 1978-й був роком виборiв, чимало телевiзiйних i газетних репортерiв зазначали, що тиск на помiчникiв шерифа та прокурорiв щодо розкриття потрiйного вбивства змушував iх перегинати палицю. А Клавдiю, згiдно з суспiльною думкою, використали й принесли в жертву.

Ідея розповiсти справжню iсторiю цiеi вродливоi загадковоi жiнки вабила мене. Якщо вона вважае, що втiлена в книжцi правда допоможе iй розвiяти нав’язливi спогади, це теж буде чудово.

Проте все виявилося не так. Правда постiйно змiнювалася.



Холодного 26 жовтня 1982 року, за чотири мiсяцi пiсля нашоi зустрiчi, я приiхав до Колумбуса, щоб уперше побесiдувати з Клавдiею.

Друг, який телефонував i рекомендував ii менi, також застерiг, що район, у якому вона мешкае, один iз найбiльш кримiнальних у мiстi. Йому було жаль, що iй доводиться жити в такому жахливому мiсцi, i вiн навiть зiзнався: щоразу, коли вiдвiдуе ii, то бере з собою пiстолет.

Звернувши у вузький провулок за ii будинком, я припаркувався навпроти дверей чорного ходу, як вона й велiла. Хоч була друга половина дня, на вулицях було безлюдно, i я вже починав нервувати. Є щось дуже бентежне в тому, щоб перелякатися серед бiлого дня. Я обережно оглянув провулок, вiд краю до краю, перш нiж покинути авто й дуже швидко пiдiйти до заднiх дверей квартири Клавдii.

Вона спостерiгала за мною крiзь вiкно. А коли вiдчинила дверi, щоб впустити мене, щось грюкнуло об пiдлогу.

Я пiдстрибнув.

– Дiдько, – промовила жiнка. – Я й забула.

Вона нахилилася й пiдiбрала довгий нiж м’ясника.

– А це навiщо? – загорлав я та вiдступив, уявляючи, як вона заганяе цей нiж у мене.

Клавдiя здивовано глипнула.

– Вiн у мене застромлений над дверною петлею, щоб, коли хтось колупатиметься в моему замку, доки я сплю, вiн упав i розбудив мене. У цю квартиру тричi вламувалися. Менi справдi лячно тут самiй, а так у мене е хоч щось пiд рукою для самозахисту.

Менi знадобилося кiлька секунд, щоб вiднайти самовладання. Нарештi я ввiйшов, i вона знову замкнула дверi, увiгнавши нiж на мiсце.

– Улаштовуйтеся зручнiше, – сказала вона. – Менi треба до ванноi.

Їi квартира – малогабаритне однокiмнатне житло. Маленьку кухню вiдокремлювали вiд спальнi-вiтальнi двi шафки, заставленi флаконами засобiв для укладання волосся, косметикою, вiтамiнами й консервними бляшанками. Там пахло ароматичним тальком i парфумами. На комодi стояла студiйного типу вiтальна листiвка iз зображенням великоi потворноi жаби, що виголошуе гасло:


З’iжте перед снiданком живу жабу, i нiчого гiршого з вами цього дня вже не станеться.

Дякувати Боговi, вона мала почуття гумору.

Я вiдсунув купу старих газет i рахункiв на канапi, щоб звiльнити мiсце й сiсти, i поклав свiй диктофон на пiдлокiтник ii крiсла-гойдалки.

Клавдiя насупилася, коли увiйшла й побачила його.

– Навiщо це?

– Я завжди працюю з диктофоном, – пояснив я. – Менi треба мати можливiсть переслухати нашу розмову, щоб упевнитись, що я все роблю правильно.

– Розумiю, – сказала вона, сiдаючи в крiсло й енергiйно розхитуючись, – але менi це не подобаеться.

Я схопив диктофон, доки той не впав, i переклав на канапу поряд iз собою.

– Невдовзi ви забудете про нього.

– Сумнiваюся, – жiнка напружила м’язи, а потiм розслабилася. – Але до справи.

– По-перше, я б хотiв отримати певну картину. Розкажiть про свое дитинство. Яким було ваше життя, коли ви зростали?

Вона похитала головою.

– Не пам’ятаю. Мое дитинство було нещасне – найгiрша частина мого життя.

Я хотiв був спитати, чому, та, побачивши сльози в ii очах, промовчав.

Натомiсть, доки вона невимушено розповiдала про свiй арешт, обвинувачення та ув’язнення, я усвiдомив, що вона задае напрямок розмовi.

Повернувшись додому й прослухавши запис, я виявив, що за три години, якi ми провели разом, Клавдiя розповiла менi не бiльше, нiж я вже знав iз газет.

Тодi й треба було все це припинити. Але я цього не зробив. Я вже схвильовано передчував, як отримаю нерозказану iсторiю того, що насправдi сталося в Огайо в 1978 роцi, i дiзнаюсь, яку роль вiдiгравала Клавдiя в тих жорстоких убивствах.




I

Клавдiя i «вбивства 22 калiбру»





Частина перша

Жертви й пiдозрюванi





Роздiл перший





1


У Центральному Огайо панувала одна з найхолоднiших зим за всю iсторiю. Штат оговтувався вiд лиха, яке газети Колумбуса охрестили «Хуртовиною-вбивцею 78-го». Оголошуючи надзвичайний стан, губернатор Джеймс Роудз назвав бурю «душогубом у пошуках жертви».

У нiч на понедiлок 13 лютого Джордж Ненс, помiчник шерифа округу Франклiн, виiхав обмерзлою трасою 70 на захiд, прийнявши виклик на звичайну перевiрку житла вiдразу за межами мiста Колумбус. Повiдомили, що телефонував менеджер клубу «Ельдорадо Мiкi», оскiльки його бос Мiкi Маккен i танцiвниця гоу-гоу Крiстiн Гердман, яка жила з ним, не з’явилися на роботу тiеi ночi, а вдома нiхто не бере слухавки.

Була майже десята, коли помiчник шерифа Ненс повiльно в’iхав на Онгаро-драйв. На вулицi було тихо, вогнi розкiшних замiських будинкiв вiдбивались у заснiжених деревах i газонах. Виiжджаючи на пагорб перед будинком Маккена, вiн побачив зелений мiкроавтобус, припаркований на правому боцi пiд’iзноi дорiжки.

Ненс вийшов iз полiцiйного авто й пошкандибав крiзь глибокi замети до маленького ганку, освiтленого зсередини будiвлi. Подзвонив у дверi, посмикав дверну ручку, а коли нiхто не вiдповiв, пiдiйшов зазирнути крiзь передне вiкно.

На пiдлозi в проходi лежала жiнка.

Ненс кинувся назад до автiвки, викликав диспетчера Департаменту шерифа й описав те, що побачив. Вiн iде всередину дiзнатися, мертва жiнка чи жива, сказав полiсмен, i йому потрiбнi пiдмога й детектив.

Обiйшовши навколо будинку, Ненс пошукав слiди, але все було вкрите свiжим снiгом. Побачивши, що дверi з боку гаража виламанi, вiн обережно увiйшов туди зi службовим револьвером у руцi й перетнув лiтню веранду, прикрашену ротанговими меблями, африканськими масками та списами. У домi було спекотно – вiн помiтив, що термостат увiмкнений на повну потужнiсть.

Жiнка рокiв за сiмдесят, одягнена в короткий банний халат поверх бiлоi ситцевоi нiчноi сорочки, лежала в проходi мiж лiтньою верандою та вiтальнею. Їй вистрiлили один раз у плече й тричi в голову справа. Волосся та обличчя були залитi кров’ю, а по закривавленiй пiдлозi розсипалися гiльзи 22 калiбру. З нудотного смороду Ненс припустив, що померла вона день-два тому.

Вiн швидко рушив далi, перевiряючи всi кiмнати. Матраци були скинутi з лiжок, простирадла зiрванi, шухляди – витрушенi на лiжка.

Коли Ненс вiдчинив дверi з кухнi до гаража, його обличчя обдало морозним повiтрям. Вiн увiмкнув свiтло й був шокований, побачивши тiло молодоi темноволосоi жiнки, яка лежала на спинi. Їi черевики валялися поряд серед розкиданого вмiсту ii випатраноi сумочки. Іржаво-червонi штани з розiрваною до промежини блискавкою були спущенi до колiн, оголюючи бiлi з блакитним бiсером сценiчнi трусики. Їй вистрiлили один раз у праве плече, двiчi в лоб та раз у праву щоку.

Кров на ii обличчi замерзла.

Ненс полегшено почув, як пiд’iжджають автiвки. Першими увiйшли медики, потiм – мiсцева полiцiя, яка прийняла виклик.


* * *

Коли близько десятоi тридцять надiйшов перший дзвiнок помiчника шерифа Ненса щодо пiдмоги, вiдгукнулися детективи Департаменту шерифа округу Франклiн Говард Чемп i Тонi Рiч.

Сержант Чемп, передчасно посивiлий у своi сорок iз гаком рокiв, був елегантно вдягнений, завжди носив костюми-трiйки й показнi золотi каблучки з дiамантами. Останнi три роки вiн очолював вiддiл боротьби з органiзованою злочиннiстю та наркотиками. Чемп був худорлявий, холоднокровний i суворий.

Детектив Тонi Рiч, iз темно-бiлявим хвилястим волоссям, вусами щiточкою та блакитними очима, справляв враження глибоко зосередженоi людини. Кремезний, метр вiсiмдесят п’ять заввишки, вiн нагадував середнього вiку гравця в американський футбол.

Пiд час сорокап’ятихвилинноi iзди вiд вiддiлка до Онгаро-драйв вони обмiнювалися вiдомостями про Мiкi Маккена. Клуб «Ельдорадо Мiкi» (так званий клуб для власникiв «Кадилакiв Ельдорадо»[1 - «Кадилак Ельдорадо» – американський представницький автомобiль класу люкс. (Тут i далi прим. пер.)]) був розташований у сумнозвiсному захiдному кварталi Колумбуса, вiдомому як Днище. Рiч знав, що його збираються прикрити на пiвроку, оскiльки одна з танцiвниць Маккена порушила декрет Колумбуса про заборону танцiв в оголеному виглядi в клубах, де продають спиртне. Рiч якось побував у тому клубi, щоб зустрiтися з iнформатором, який i вiдрекомендував його власниковi – то був единий раз, коли вiн бачив Мiкi.

До Говарда Чемпа доходили чутки, що Маккен улаштував у заднiй кiмнатi покер iз високими ставками i що вiн замiшаний у наркоторгiвлi та проституцii. Але едине обвинувачення проти Маккена висували п’ять рокiв тому, коли визнали його винним в ухиляннi вiд сплати податкiв.

Прибувши до будинку Маккена, Чемп з’ясував, що вiн – перший старший детектив на мiсцi злочину, тож узяв розслiдування на себе. Вiн розумiв, що до рук йому потрапила велика справа – найбiльша за всю його кар’еру. Доки обходили кiмнати, вiн вислухав звiт помiчника шерифа Ненса, наказав Рiчу починати фотографувати будинок зсередини й ззовнi, а iншому полiсменовi – накрити гiльзи вiд 22-калiберних куль перевернутими склянками, щоб нiхто iх випадково не зрушив до прибуття слiдчоi групи.

Побачивши два тiла (згодом iдентифiкованi як тiла матерi Маккена й Крiстiн Гердман), Чемп спробував зателефонувати до штаб-квартири, щоб домогтися вiд шерифа Гаррi Беркемера ордера й офiцiйного наказу про затримку Мiкi Маккена. Але телефон не вiдповiдав. Кабелi в пiвнiчно-захiдному кутi будинку були перерiзанi.

– Не хочу повiдомляти таке по радiо, – сказав Чемп Ненсу. – Спитайте, чи хтось iз сусiдiв дозволить скористатися iхнiм телефоном.

Мешканцi будинку далi по вулицi дозволили детективам облаштувати в себе переговорний пункт, i Чемп попростував крiзь глибокий снiг, щоб зробити дзвiнок щодо арешту Мiкi. Вiн подякував господарям будинку за гостиннiсть i вже хотiв було набрати номер, коли у дверях з’явився Тонi Рiч.

– Говарде, забудь про той ордер на Мiкi й ходiмо назад. Його тiло в гаражi мiж водiйськими дверцятами та стiнкою. Мабуть, за тими смiттевими пакетами Ненс його не побачив.

Чемп сповiстив шерифа Беркемера про потрiйне вбивство й повернувся до будинку Маккена. Протиснувшись мiж зачиненими гаражними дверима й задньою частиною «кадилака», Чемп освiтив лiхтариком водiйський бiк автiвки.

Тiло Мiкi лежало навзнак. Гетра на правiй нозi була стягнута до щиколотки, штани спущенi до стегон. Маккену вистрiлили один раз у праве колiно. У свiтлi лiхтарика Чемпа стало видно, що блакитна шовкова сорочка Мiкi була випущена зi штанiв, наче хтось шукав поясний гаманець. Лiхтарик освiтлив обличчя Маккена, вiдкривши очам його перуку, що з’iхала вперед i навскiс, майже на очi. Ще п’ять разiв йому вистрiлили в голову: двiчi в лоб, двiчi в потилицю й один раз у рот.

Прибула слiдча група, склала схему будинку, сфотографувала мiсце вбивства й зiбрала речовi докази: шiстнадцять 22-калiберних гiльз i два бойовi патрони 22 калiбру на пiдлозi, а також чотири лiщиновi горiшки. Дерев’яне рукiв’я сумочки молодоi жiнки, знайдене в гаражi, було розтрощене кулею. Червоний «Кадилак Ельдорадо» з бiлим верхом, припаркований бiля дальньоi стiни гаража, мав спущену передню праву шину та вм’ятину на пасажирських дверцятах, де в них влучила випадкова куля.

У добудованому пiдвалi зi стелi зняли панелi, вирвали динамiки й зiдрали зi стiн дерев’яну обшивку.

Венецiйське вiкно у вiтальнi було продiрявлене кулею.

Чемп i Рiч залишалися там зi слiдчою групою цiлу нiч. Опiвднi наступного дня, виснаженi й розчарованi, вони повернулися до Департаменту шерифа. Найбiльший, найжорстокiший випадок убивства в iсторii округу Франклiн пануватиме над iхнiми життями, доки не буде розкритий. Перш нiж викроiти кiлька годин сну, iм доведеться зустрiтись iз пресою.

До маленького кабiнету у Франклiнськiй окружнiй в’язницi набилися репортери, вигукуючи запитання. Хтось спитав думки Чемпа стосовно версii, що, судячи з пострiлiв у голову, вбивства могли бути роботою професiйного кiлера.

– Можу сказати вам, панове, – вiдповiв вiн, – що це не було звичайнiсiньке пограбування. Це спланований злочин. Гадаю, стрiлянина виникла через збройне вторгнення. Не секрет, що Мiкi Маккен носив iз собою великi суми грошей. Матiр, вочевидь, убили першою. Потiм дочекалися повернення додому Маккена. Його та дiвчину Крiстiн Гердман пiдстерегли в гаражi мiж четвертою i п’ятою тридцять ранку в недiлю дванадцятого лютого.

«Наближене до розслiдування джерело» повiдомило репортерам про чутки, буцiмто Маккен заборгував 50 тисяч доларiв гравцям iз Лас-Вегаса. Інше «анонiмне джерело» припускало, що в боротьбу за владу втрутився органiзований злочинний клан з Цинциннатi-Дейтона, щоб заволодiти клубом «Ельдорадо Мiкi».

«Колумбус Сiтiзен-Джорнел» за 17 лютого 1978 року оприлюднив iншу версiю:


«ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК: НОВА ВЕРСІЯ ПОТРІЙНОГО ВБИВСТВА»

Помiчники шерифа додали новий напрямок до свого розслiдування потрiйного вбивства на Далекому Вест-Сайдi – любовний трикутник…

Характер убивств i серii подiй вказуе на жорстокiсть, зазвичай пов’язану зi злочинами на пiдставi ревнощiв, вважають детективи…



Власне, детективи з Департаменту шерифа розглядали два можливi любовнi трикутники. Хоча молода загибла танцiвниця Крiстiн Луiз Гердман кiлька мiсяцiв прожила з Маккеном, ii покинутого чоловiка Джеймса Гердмана сповiстили про ii смерть, допитали, а потiм звiльнили. Вiн не вважався пiдозрюваним.

До другого любовного трикутника входила асистентка менеджера Маккена, двадцятишестирiчна Мерi Френсiс Слатцер. Чемп припускав, що Мерi через ревнощi до Крiстiн Гердман могла бути якось причетна до злочину.

Чемп знову й знову викликав Мерi Слатцер на допит. І хоч як вона запевняла, що жодного стосунку до цих убивств не мае, проте лишалася його головною пiдозрюваною, доки вiн не перевiрив ii алiбi – вона була з батьком, додатковим помiчником шерифа Бобом Слатцером.



У подальшi тижнi пiсля потрiйного вбивства детективи з Департаменту шерифа допитали сотнi контактних осiб та iнформаторiв: колег, родичiв, друзiв i знайомих Мiкi Маккена, з якими вiн спiлкувався останнiм часом, а також усiх вiдомих завсiдникiв клубу «Ельдорадо Мiкi». Мерi Слатцер вiддала Чемпу записник, у якому Мiкi вiв облiк тих, хто заборгував йому грошi, i тих, хто мав на нього зуб. Чемп доручив Тонi Рiчу та Стiву Мартiну, а також iншим помiчникам перевiрити всi iмена – але це нiкуди не привело. Тодi списки розширили, включивши до них усiх, хто мiг мати спецiальну пiдготовку для скоення такого професiйного вбивства: байкерiв, колишнiх офiцерiв полiцii, вiйськових.

Коли справа проти Мерi Слатцер розвалилася, Чемп залишився без жодного пiдозрюваного.

Доки на сценi не з’явилася Клавдiя Ілейн Яско.




2


Удосвiта 12 березня 1978 року, рiвно за мiсяць пiсля потрiйного вбивства, офiцери Вiльям Брiнкмен i Джордж Смiт iз Департаменту полiцii Колумбуса працювали в неробочий час охоронцями нiчного клубу «Вестерн Пенкейк Гауз» у пiвнiчнiй частинi мiста.

Брiнкмен помiтив дуже високу вродливу жiнку з довгим темним волоссям, яка увiйшла з чоловiком та подругою. Компанiя зайняла столик неподалiк вiд полiсменiв, зробила замовлення, а тодi полiсмени почули, що в iхнiй розмовi згадуеться Мiкi Маккен.

Незабаром висока жiнка встала й пiдiйшла до них.

Брiнкмену здалося, що ii зеленi очi стурбованi.

– Хочете знати щось про вбивства в Маккена? – спитала вона iх.

Брiнкмен усмiхнувся.

– Що вам про це вiдомо?

– Багато, – сказала жiнка.

– Ну ж бо, сiдайте, – запросив Смiт. – Як вас звати?

– Клавдiя Яско, – вiдповiла вона, сiдаючи поряд зi Смiтом. – І в мене проблема. Я маю спекатися свого хлопця.

– Ви про того, що прийшов з вами?

– О, нi. Це просто друг. Я кажу про Боббi Новатнi, чоловiка, з яким я мешкаю в однiй квартирi. Вiн хоче мене вбити. Не могли б ви допомогти менi виiхати?

– Не думаю, – сказав Смiт. – Хiба що буде скоено злочин.

– Ви казали щось про вбивства в Маккена? – нагадав Брiнкмен.

Клавдiя по-дитячому кивнула.

– Я багато про них знаю.

Швидко й чiтко вiдповiдаючи на запитання полiсменiв, вона розповiла iм, що розлучилася й живе пiд своiм дiвочим прiзвищем. Сказала, що наразi працюе офiцiанткою в «Галереi зображень», ресторанi на Гай-стрит.

– Мiкi Маккен не раз приходив туди, – продовжила вона. – Ранiше, коли я працювала в «Латинських кварталах», вiн побачив, як я танцюю, i запропонував подвоiти платню, якщо я танцюватиму в нього. Та я не стала, бо всi знають, що Мiкi перетворюе своiх офiцiанток i танцiвниць на повiй.

Брiнкмен спробував пригадати те, що читав про мiсце вбивства.

– Гаразд, Клавдiе, – сказав вiн, – можете пригадати щось незвичайне в будинку Маккена?

– Наприклад, про його картини?

– Так, – погодився Смiт, – що ви можете про них розповiсти?

– Їх познiмали зi стiн.

– Навiщо ж це зробили? – спитав Брiнкмен.

Жiнка хитро глянула на нього.

– Ну, про це ви могли б здогадатися.

– Мiг би, – погодився Брiнкмен, – та краще ви менi розкажiть.

– Щоб пошукати грошi й наркотики, – вiдповiла вона, – бо багато хто знав, що Мiкi ховае всiляке таке за картинами.

Брiнкмен не пригадував, щоб у новинах щось було про знятi картини, i намагався вирiшити, чи зателефонувати до Департаменту шерифа округу Франклiн зараз – о четвертiй ранку, – чи зачекати бiльш пiзнього часу й поговорити з детективом, який веде розслiдування. Вiн записав адресу Клавдii Яско.

– Гадаю, найкраще, що ви можете зробити, – порадив Смiт, – це виiхати з вашого житла й не давати своему хлопцевi новоi адреси.

– Що ж, якщо зi мною щось трапиться, хочу, щоб ви пам’ятали: його звати Роберт Реймонд Новатнi, а його приятеля – Дiно Константiн Полiтiс.

Нетвердим кроком Клавдiя повернулася до своiх друзiв, пошепотiлася з ними кiлька секунд, а коли вони встали, щоб пiти та оплатити свiй снiданок, обернулася й помахала полiсменам на прощання.

Хоча потрiйне вбивство в Маккена сталося в окрузi Франклiн, поза юрисдикцiею Департаменту полiцii Колумбуса, Брiнкмен стежив за ходом справи. Вiн знав, що кожна новина про гучне вбивство виявляе два типи людей: психiчно хворих осiб, яким не терпиться опосередковано пережити збочену насолоду вiд убивства, вписавши своi iмена в газети, та iнших, якi можуть виявитися вбивцями-наслiдувачами.

Спочатку Брiнкмен вважав, що Клавдiя Яско належить до психiчно хворих i, ймовiрно, не мае жодного стосунку до вбивств. Та, дивлячись iй услiд, вiн вiдчув невпевненiсть. Треба бути обережним, щоб не дозволити ii красi вплинути на його судження. Вiн кинув погляд на високу постать, що саме виходила за дверi, а тодi знову на Смiта.

– Мабуть, – сказав вiн, – зателефоную до Департаменту шерифа вранцi.




3


Детектив Говард Чемп i його брат, детектив Дон Чемп, пiд’iхали до будинку 1126 на Саут-Вiлсон-авеню, припаркувалися й постукали в параднi дверi. Пiсля недовгого чекання вони почули, як хтось спускаеться сходами, а тодi побачили чоловiка, який пiдозрiливо дивився на них крiзь дверне вiкно. Вiн був моложавий, iз чорним волоссям, темними вусами й охайно пiдстриженою борiдкою.

– Ми з Департаменту шерифа, – вiдрекомендувався Говард Чемп, – i хотiли б поговорити з кимось у будинку.

– Дайте нам щось на себе накинути, – сказав чоловiк. – Ми неодягненi.

– Усе гаразд, – вiдповiв Дон Чемп. – Зачекаемо.

Учора вранцi Говард розмовляв з офiцером Брiнкменом про випадок у «Вестерн Пенкейк Гаузi». Оскiльки «Галерея зображень», де, зi слiв Брiнкмена, працювала Клавдiя, була розташована лише за два квартали вiд Департаменту шерифа, Чемп вирiшив заiхати туди ввечерi.

«Галерея зображень» – ресторан з естрадою, декорований пiд бордель ХІХ столiття зi стiнами, забраними червоним тисненим оксамитом, i кришталевими люстрами. На офiцiантках були чорнi штани й жакети з паетками. На естрадi йшла вистава – танцювали двi оголенi жiнки.

Коли Чемп назвав себе та спитав, чи можна поговорити з мiс Яско, бiлявий менеджер вiдповiв, що Клавдiя зайнята роботою й не зобов’язана розмовляти з ним у клубi, якщо вiн не мае ордера. Тодi детектив вирiшив вiдвiдати Клавдiю в неi вдома наступного дня. Зателефонував своему братовi Дону, також детективу, i попросив бути поряд, коли вiн допитуватиме ii вранцi.

Зараз, коли вони чекали, доки iх впустять, Говард питав себе, чи буде це черговий змарнований день.

Бородатий молодик нарештi повернувся й вiдiмкнув дверi. Вiн був метр вiсiмдесят три на зрiст i худий, а вираз його обличчя був холодний i жорсткий.

– Як вас звати? – спитав Дон Чемп, коли вони увiйшли.

– Роберт Реймонд Новатнi. Що це все означае?

– Я знаю, що тут мешкае молода жiнка на iм’я Клавдiя Яско, – сказав Говард Чемп. – Ми хотiли б поставити iй кiлька запитань.

Новатнi махнув рукою в бiк сходiв, вказуючи на квартиру на другому поверсi. Вони пройшли за ним нагору, увiйшли до вiтальнi й побачили вбоге, але чисте житло. Уздовж плiнтусiв стояли книги: фiлософiя, психологiя й наукова фантастика.

– Хто це все читае? – спитав Дон Чемп.

Новатнi зиркнув на нього:

– Я.

Зi спальнi нетвердим кроком вийшла висока жiнка в бiлiй нiчнiй сорочцi, вочевидь досi напiвсонна.

– Нащо було будити мене, Боббi? – пробелькотiла вона. – У чому рiч?

– Вона вранцi випила лiки, перш нiж лягла спати, – пояснив Новатнi. – Працюе до третьоi та лягае лиш о четвертiй-п’ятiй, i якщо не поспить годин дванадцять, то буде як зомбi.

Очi жiнки були заплющенi. Вона розгойдувалася, наче сп’яну, вперед-назад.

– Гей, Лавдi, – сказав молодик, – тримайся, крихiтко.

– Ви Клавдiя Яско? – спитав Говард.

Вона кивнула, i далi не розплющуючи очей.

– Ми детективи з Департаменту шерифа й хотiли б поговорити з вами, Клавдiе. Нам потрiбна ваша допомога.

Жiнка насилу розтулила повiки, розплющивши очi лиш наполовину, як кiшка.

– Я? Допомогти вам? Як?

– По-перше, якi ви препарати вживаете? – спитав Говард.

– Галдол i когентин. Призначенi моiм лiкарем. Я не купую жодних препаратiв з вулицi.

– Радий це чути, – сказав Дон Чемп. – Вiд чого ви вживаете цi лiки?

Клавдiя, яка була зосереджена на Говардi, рiзко обернулася до Дона i, втративши рiвновагу, прихилилася до нього.

– Упс! Вибачте… Я ще по-справжньому не прокинулася. Що ви спитали?

– Я спитав, вiд чого ви вживаете лiки.

– Я маю проблеми з мисленням, iнодi, – сказала вона. – Галдол – дуже сильнi психотропнi лiки. Знаете, що це таке?

Дон Чемп вiдповiв, що знае.

– Так ось, мiй психiатр лiкуе мене вiд шизофренii, загального латентного типу. Знаете, що це означае?

– Розкажiть нам, – попросив Говард.

– Це коли я то при тямi, то нi, хоча бiльшiсть часу маю зв’язок iз реальнiстю. Спорiднено з iншим типом шизофренii, але не вiн… У вас збентежений вигляд.

– Усе гаразд, Клавдiе – чи краще Лавдi?

Вона всмiхнулася й кивнула на Новатнi.

– Так мене Боб кличе.

– Ну гаразд, Клавдiе. Ми хотiли б поговорити з вами та з Боббi окремо. Ви не проти? Мiй брат Дон розмовлятиме з Боббi на кухнi, а ми з вами можемо поговорити у вiтальнi.

Жiнка стенула плечима й повела його за собою, похiтливо рухаючи своiм високим струнким тiлом. Навiть у запамороченому станi вона випромiнювала сексуальнiсть.

– Клавдiе, ви днями снiдали у «Вестерн Пенкейк Гаузi» у пiвнiчному Колумбусi?

– Ви про той, що в Патiо-центрi на Морз-роуд?

– Так.

Вона замислилася на мить, а тодi збентежилася:

– Яке питання?

– Ви там були?

– Так, на снiданку.

– І розмовляли з двома офiцерами колумбуськоi полiцii?

– Я… я не пам’ятаю.

Вона широко й напружено позiхнула.

– Офiцери Брiнкмен i Смiт стверджують, що ви пiдiйшли до них i сказали, буцiмто знаете подробицi вбивства Мiкi Маккена.

Вона раптом остаточно прокинулася й зi страхом зиркнула в бiк кухнi.

– Не можу говорити про це тут.

– Чому?

– Боббi мене вб’е. Менi кiнець.

– Ви згоднi були б поговорити з нами в штаб-квартирi?

– То скажiть Боббi, що забираете мене на допит за якимось iншим обвинуваченням – пiдробнi чеки чи ще щось. Але заберiть мене звiдси.

– Гаразд, – вiдповiв Чемп. – Я про це подбаю.

Оскiльки телефону в будинку не було, Говард пiшов на кухню й велiв братовi скористатися рацiею в машинi, щоб перевiрити iх обох.

– Стандартна процедура, – заспокоiв вiн Новатнi, який починав помiтно нервувати. – До речi, маете якусь каву? Лавдi спить на ходу. Може, кофеiн допоможе.

Новатнi пiшов до комори й дiстав банку. Вкинув до чашки три з гiркою чайнi ложечки розчинноi кави, наповнив теплою водою з-пiд крана, розмiшав i попростував до вiтальнi.

– Зачекайте на кухнi, доки не повернеться мiй брат, – сказав Говард. – Я сам вiднесу iй каву. Хочу поставити iй ще декiлька запитань.

У вiтальнi Говард виявив, що Клавдiя задрiмала, сидячи на канапi.

– Це може пiдбадьорити вас, – мовив вiн, пiдiймаючи iй голову й пiдносячи чашку до губ. – Боббi заварив добру й мiцну.

Жiнка розплющила очi, тупо глянула на нього й вiдсьорбнула. Раптом захекалася й виплюнула питво.

– Господи! Не можу пити це лайно!

Говард чув, як крокуе кухнею Новатнi, явно занепокоений тим, що може збовкнути Клавдiя.

– Чия це квартира? Ваша чи Боббi?

– Ми дiлимо ii, – вiдповiла вона. – Наразi я сплачую оренду й бiльшiсть рахункiв, тому що вiн не працюе. Але я сказала б, що вона належить нам обом.

– У будинку е зброя?

Довгий час вона мовчки дивилася на детектива, зважуючись, а тодi кивнула.

– Боббi тримае один ствол у спальнi, один у iдальнi й ще один у себе в машинi. Вiн купив менi деррiнджер[2 - Деррiнджер – кишеньковий пiстолет найпростiшоi конструкцii.] на день народження, для самозахисту. Але яка користь вiд зброi, якщо я не здатна натиснути гачок?

– Не маете заперечень, якщо ми обшукаемо будинок?

– Хiба вам не потрiбен ордер на обшук чи щось таке?

– Так, але ви могли б дати нам дозвiл. Ви не зобов’язанi, звiсно…

– Я не проти. Це тому ви питали, чия ця квартира, так?

Чемп кивнув.

– Але ж Боббi теж повинен дати дозвiл, правда?

– Спитаймо його, – запропонував вiн, ведучи ii за руку на кухню, де досi походжав Новатнi. – Гей, Боббi, ви з Клавдiею дасте нам iз братом добровiльну згоду обшукати цю квартиру? Бачте, я не маю ордеру на обшук, i ви можете вiдмовитися. Але я прошу вас про спiвпрацю.

Очi Новатнi метнулися з Чемпа на Клавдiю й знову на Чемпа. Вiн сперся на мийку, намагаючись не виказувати хвилювання.

– А що ви шукаете?

– Лише зброю, – вiдповiв Чемп.

Новатнi зглитнув.

– Ну, якщо тiльки зброю, то гаразд.

Тут повернувся Дон Чемп i вiдкликав свого брата вбiк.

– Новатнi притягувався. Дрiбнi порушення. На неi жодних чинних ордерiв знайти не можу.

– Нiчого?

– Я перевiрив у Департаментi та в полiцii Колумбуса. Нiчого.

– Гаразд, – сказав Говард, – вони дали менi усну згоду на обшук квартири. Подивимось, що тут.

Полiсмени знайшли пiстолети 38 й 44 калiбру, 22-калiберну рушницю й деррiнджер Клавдii. Коли ж виявили трохи марихуани в спальнi, Новатнi стривожився, але Говард Чемп нагадав йому, що вони шукають лише зброю.

– Ми вiзьмемо цю зброю, просто щоб перевiрити ii, – сказав Дон. – Хтось повiдомить вас, коли можна буде ii забрати.

Тим часом Говард знову лишився з Клавдiею вiч-на-вiч у вiтальнi й спитав, чи справдi iй вiдомо щось про вбивства в Маккена.

– Я не говоритиму там, де Боббi може мене почути. Просто скажу йому, що ви забираете мене до штаб-квартири за вiдкритим ордером.

Вiн бачив, що жiнка неабияк непокоiться, хоча час вiд часу широко позiхае.

– Ми можемо поiхати просто зараз? – спитала вона.

– Чому б вам не вдягнутися? – запропонував Говард. – Ми сповiстили наше керiвництво. Незабаром вони будуть тут, а потiм ми можемо iхати.

Клавдiя пiшла до спальнi й перебралась у чорну сукню.

– Боббi, – гукнула вона, – у них на мене ордер за пiдробнi чеки. Я мушу поiхати з ними в центр.

Говард вiдчув полегшення, коли нарештi прибули капiтан Гердманн (жодного стосунку до жертви Крiстiн Гердман) i лейтенант Дейвi. З усiх, кого перевiряв Департамент, Клавдiя Яско була першою, хто зiзнався, що мае iнформацiю про потрiйне вбивство. І Говард хотiв, щоб його керiвник був присутнiй, коли вiн повезе ii на допит.

– Можна менi з вами? – спитав Новатнi, вочевидь стривожений думкою, що Клавдii доведеться самiй розмовляти з полiцiею. – Я хотiв би поiхати в машинi разом iз нею.

– Це неможливо, – заперечив Дон Чемп. – Ми мусимо дотримуватися стандартних процедур.

– Я дзвоню адвокатовi.

– Уперед, дзвонiть, – сказав Говард.

Клавдiя закуталась у свое коричневе пальто й пiшла з помiчниками шерифа, мiцно стискаючи комiр на свiжому березневому вiтрi. Коли вони сiдали в полiцiйне авто без номерiв – Дон за кермо, а Говард iз Клавдiею назад, – Новатнi побiг через вулицю, щоб скористатися братовим телефоном.

Щойно машина помiчникiв шерифа, а за ними – Гердманна й Дейвi з’iхали з пагорба, Клавдiя вiдкинула голову й глибоко зiтхнула.

– О Боже мiй, я гадала, ми нiколи звiдти не виберемось. Я навiть не хочу повертатися до тiеi квартири. Можете допомогти менi переiхати?

Тепер вона говорила дуже швидко – сонливiсть як рукою зняло, i жiнка в iстеричному настроi заторохтiла про Новатнi. Казала: вiн героiновий наркоман i, щоб пiдтримувати свою звичку, перiодично торгуе наркотиками.

– Але всi рахунки сплачую я, а вiн i гроша не вкладае. Усе, що заробляе, спускае собi у вену.

Чемп не хотiв розпитувати ii про вбивства, доки вони не дiсталися до штаб-квартири. Вiн ще не зачитав iй прав i, хоч i знав, що натрапив на щось дуже важливе, хотiв бути обережним.

– Не розумiю, чому ви залишаетеся з ним, – сказав вiн. – Окрiм того, що ви гарна жiнка, я бачу, що ви дуже розумна.

Їi теплий смiх здивував полiсмена.

– У тому, що стосуеться розуму, Боббi з вами би не погодився, – мовила вона. – Вiн називае мене безголовою, бо я маю психiчну проблему. І вони з його дружком Дiно Полiтiсом обговорюють мене просто в моiй присутностi, наче я надто дурна, щоб зрозумiти.

– Часто вони так роблять?

– О, так. А ще Боббi змушуе мене робити те, чого я не хочу. Я могла б вам таке розповiсти, що нiколи не повiрите.

Чемп усмiхнувся.

– Упевнений, я повiрю в усе, що ви скажете.

Жiнка незв’язно говорила всi п’ятнадцять хвилин, поки вони добиралися до центру. Вiн слухав, але обачно вiдводив ii вiд будь-якоi згадки про вбивства.

Дон Чемп пiд’iхав вулицею Фронт-стрит до входу в Департамент шерифа, i Говард повiв жiнку всередину. Гердманн i Дейвi припаркувалися позаду них i пiшли слiдом.

Клавдiя вiдсахнулася, дивлячись на Говарда так, наче вiн зрадив ii.

– Це Франклiнська окружна в’язниця! Я не хочу до в’язницi! – заверещала вона. – Навiщо ви привезли мене сюди? Чому мене заарештували?

– Вас не заарештовано, Клавдiе. Ви тут, тому що зголосилися надати нам певну iнформацiю. Департамент шерифа поверхом вище. Там ми й проведемо нашу маленьку бесiду.




4


Допомагаючи Клавдii зняти пальто, Говард помiтив щось схоже на пляму висохлоi кровi на ii комiрцi. Вiн вирiшив нiчого про це не казати. Не зараз. Спочатку вiн мае використати всi своi навички, розвиненi за роки роботи на полiграфi, щоб здобути ii довiру, випробувати ii пам’ять i витягнути з неi правду.

Говард вирiшив, що офiс капiтана Гердманна дасть бiльше приватностi, нiж Детективне бюро, тож капiтан принiс i встановив у себе на столi великий бобiнний магнiтофон. Дон Чемп i лейтенант Дейвi пiшли у своiх справах.

Коли Клавдiя сiла, Говард увiмкнув магнiтофон i спрямував мiкрофон до неi.

– Клавдiе, – почав вiн, – по-перше, я хочу, щоб ви добре розумiли, з ким говорите. Мене звати сержант Говард Чемп. Це – капiтан Рон Гердманн. Вiн очолюе слiдчий вiддiл Департаменту шерифа округу Франклiн. Я на нього працюю. Наразi я переважно займаюся потрiйним убивством, що сталось у захiднiй частинi Колумбуса 12 лютого 1978 року або приблизно цього дня. Зараз ви сидите в Департаментi шерифа округу Франклiн. Усе правильно?

– Так.

– Ви приiхали сюди добровiльно, щоб поговорити з нами про цю справу?

– Я приiхала? – перепитала вона.

– Хто-небудь примушував вас iхати сюди?

– Нi.

– Ви стверджували, що маете iнформацiю, яку нам варто було б знати у зв’язку з убивствами в Маккена?

– Так.

– Нiчого, якщо я називатиму вас Лавдi?

– Це чудово.

– Лавдi, зважаючи на те, що ми говоримо про дуже серйозний злочин, закон зобов’язуе мене пояснити вашi права. Ви вмiете читати й писати?

Жiнка взяла картку, яку iй подав детектив, i за його вказiвкою стала читати вголос. Дiйшовши до слiв «Я ознайомилася з вищенаведеним положенням про своi права. Я розумiю, у чому полягають моi права», вона сказала:

– Насправдi я нiчого не розумiю. Я така збентежена й розгублена.

– Дайте менi цю картку, – мовив Чемп.

Рядок за рядком вiн розiбрав iз нею пам’ятку про права, щоразу питаючи, чи iй зрозумiло, i вона вiдповiдала, що так. Та коли вiн дiйшов до слiв «Я розумiю, у чому полягають моi права», жiнка заперечила:

– Не зовсiм.

– Якi у вас питання щодо них? – стримуючи нетерпiння, спитав вiн.

– Боюся, вони дiзнаються, що я на них донесла. Я хочу захисту. Хочу бути впевнена, що все, що я скажу, не обернеться проти мене.

Чемп спитав:

– Ви маете на увазi Роберта Новатнi й Дiно Полiтiса?

– Саме так, – вiдповiла вона. – Я б хотiла, щоби Дiно й Боббi думали, що ви дiзналися про це з iншого джерела.

– Лавдi, ви кажете про iнший аспект розслiдування як про протилежне розумiнню власних прав. Щойно дiзнавшись усе, що ви хочете нам розповiсти, ми скажемо, як можна звести вашу участь до мiнiмуму – якщо це можливо. Цього я не знаю, доки не знаю всього, що ви хочете менi повiдомити.

– Гаразд.

Майже годину вони розбирали все заново. Нарештi Чемп зробив паузу й повiльно промовив:

– Це вашi конституцiйнi права. Тепер ви iх розумiете?

– Так, – вiдказала Клавдiя.

Чемп попросив ii визнати цей факт, зазначивши час – 14:35 – i дату.

– Сьогоднi чотирнадцяте березня, – нагадав вiн.

– Я не можу навiть писати, – зiзналася вона. – Вiд цих лiкiв я геть нi на що не годжуся. Трете… чотирнадцяте… який зараз рiк?

– Тисяча дев’ятсот сiмдесят восьмий, – пiдказав детектив.

– Можна менi води?

– Звiсно. Може, хочете фiлiжанку кави?

– Будь ласка. Цi лiки мають кiлька шкiдливих побiчних ефектiв. Вiдчуваеш зневоднення.

Поставивши кiлька запитань про ii минуле, Чемп зазначив, що його першочергова мета – дiзнатися, що iй вiдомо про вбивства в Маккена.

– Ви маете таку iнформацiю?

Вона сказала, що мае.

– Ви знали Мiкi Маккена?

– Не особисто.

– Ви знали матiр Маккена?

– Так.

– Як ви з нею познайомилися?

– Мене запрошували до неi на вечерю.

– То ви бували в ii домi? – у голосi Чемпа було чутно подив. – Скiльки разiв?

– За останнi три роки я бувала там кожнi шiсть мiсяцiв. Тож скiльки разiв це буде за три роки? Не можу навiть порахувати.

– І вiд кого ви отримували цi запрошення?

– Вiд Матiнки, – вiдповiла вона, маючи на увазi матiр Маккена.

Цiеi митi до кабiнету увiйшов лейтенант Дейвi й сiв поряд iз капiтаном Гердманном. Чемп попросив Клавдiю описати будинок, i вона це зробила дуже точно. Сказала, що фасад був бежевий, оточений кущами й чагарниками. Одноповерховий дiм – без сходiв нагору. Змальовуючи кухню, вона завважила, що в нiй було безлiч шафок, оскiльки Матiнка добре куховарила.

– Отакоi! Я щойно збагнула дещо про стiл! – вигукнула вона. – Там був антикварний стiл зi справжнього важкого дуба. І ще – не знаю напевне, але гадаю, що якщо вийняти стiльницю з великого стола, то всерединi буде повно наркотикiв. Цей стiл прибрали з будинку десь за кiлька тижнiв до… ви кажете «потрiйне вбивство», бо не знаете про четверте тiло, так?

– Нi, я нiчого не знаю про четверте тiло, – схвильовано мовив Чемп, – принаймнi зараз.

– Гаразд, тож ви називаете це потрiйним убивством, – продовжила Клавдiя. – Той стiл прибрали. Картини зi стiн зняли.

– Розкажiть менi, – попросив Чемп, – коли ви востанне були в цьому будинку.

– Перед днем святого Валентина. Це чотирнадцятого лютого, так? Я була там за два днi до того… У недiлю було дванадцяте. Нiколи не забуду дванадцятого лютого.

– Чому?

– Жартуете? Це ж тодi вбили тих чотирьох.

– Про якi вбивства ви кажете?

Жiнка спантеличено втупилася в детектива.

– Ми говоримо про одне й те саме?

– Ну, це я й намагаюся з’ясувати. Чому вам на думку спадае дванадцяте лютого?

– Та дата… це той день, коли загинули Матiнка, Мiкi, Крiссi й те, iнше дiвча.

– Гаразд, дозвольте спитати у вас дещо. З ким ви приiздили до будинку Маккена?.. Хто був iз вами?

– Новатнi в «олдсмобiлi». Вiн був за кермом.

– А хто ще?

– Бiльше нiкого з нами в машинi не було, але Полiтiс iхав слiдом… у машинi своеi дiвчини. Бачте, [iм’я видалене] зовсiм нещодавно вийшла з державноi лiкарнi. Що б не сказав iй зробити, вона просто зробить. І навiть не питатиме… як я. Вони користуються такими [як ми], змушують робити для них усiлякi речi. А ми не усвiдомлюемо, що коiмо. А потiм трапляеться щось подiбне.

– [Вона] колись входила до будинку?

– Не думаю. Нiколи не бачила, щоб вона входила. Не думаю, що вона там бувала.

Чемп рiшуче вiдрубав:

– А ви входили до будинку? Ну ж бо, ми говоримо про нiч, коли вбили Мiкi, Матiнку й Крiссi. Ви входили в дiм?

– Так.

– Гаразд, що ви побачили першим, коли увiйшли туди?..

– Ну, ми увiйшли з чорного ходу, тож спочатку я побачила кухню.

– …Коли ви тiльки-но увiйшли в дiм, Мiкi й Крiссi були вже там?

– Не пам’ятаю…

– Але ж Матiнку ви бачили?

– О, так. Вона плакала… страшенно засмучена. Я намагалася поговорити з нею, та не могла зрозумiти нi слова з того, що вона казала…

– Що сказав iй Дiно?

– Вiн таким саркастичним тоном наказав iй замовкнути й дав чiтко зрозумiти, що не хоче бiльше чути нiяких ридань.

– Де це сталося?

– На кухнi.

– На кухнi?

– Там вона була, коли я тiльки-но увiйшла до будинку крiзь чорний хiд. Вона стояла на кухнi, притулившись до шафки над мийкою, начебто трималася за голову й скаржилася на нестерпну мiгрень.

– Ви були там, коли ii застрелили, Лавдi? Знаю, ви не хотiли бачити, як у неi стрiлятимуть, але ви там були?

– Так, – прошепотiла вона.

– Хто саме стрiляв у неi… хто саме натиснув на гачок?

– Дiно.

Чемп засовався на стiльцi.

– Отже, ви кажете менi – i у вас немае жодного сумнiву, – що ви бачили мiсiс Маккен, яку називаете Матiнкою… ви справдi кажете менi, що бачили, як ii застрелили, правильно?

– Менi нестерпно це визнавати.

– Ви бачили це?

– Ви мене захистите. Зi мною нiчого не трапиться, адже так?

– Ми надамо вам стiльки захисту, скiльки потрiбно, щоб вiдгородити вiд таких людей.

– Я нiколи не опинюся в такiй ситуацii, що змушена буду говорити на судi просто при них?

– Цього гарантувати я вам не можу, Лавдi. Але вiдтепер ви будете повнiстю захищенi, i якщо гадаете, що я не маю повноважень надати вам такого роду гарантii, то я впевнений, що вiн [лейтенант] мае…

Лейтенант Дейвi нахилився вперед.

– Я саме увiйшов пiд кiнець вашого допиту… Мене цiкавить «четверте тiло».

Клавдiя нетерпляче пояснила:

– Розумiете, вiд початку планувалося, що тiла Матiнки, Мiкi, Крiссi та iншоi дiвчини, тiеi повii – усi тiла будуть прибранi з будинку… i всiх iх мали кудись викинути, але зумiли позбутися лише одного з них.

– Пiдемо крок за кроком… – сказав Чемп, чие нетерпiння зростало вiд того, як безладно перестрибували вiдповiдi Клавдii. – Ви були досить близько, щоб бачити, як убивали мiсiс Маккен?

– Так, за кiлька крокiв.

– І де це сталося? У якiй частинi будинку?

– На кухнi.

Чемп добре знав, що матiр була застрелена в проходi перед камiном.

– Саме на кухнi?

– Ну, вона впала, але, розумiете, вони мали прибрати всi тiла з будинку, тож тягали iх iз мiсця на мiсце, перекладали iх та речi. Познiмали зi стiн картини. А передусiм вiд’еднали телефон – вiдрiзали.

– Мiкi вже був удома?..

– …Тодi вiн ще додому не повернувся.

– Гаразд, що робили Дiно Полiтiс i Роберт Новатнi, доки ви чекали на повернення Мiкi?

– Вони говорили про грошi… про п’ятдесят штук i героiн та/або кокаiн.

– Вони очiкували знайти в Мiкi п’ятдесят тисяч доларiв?

Вона кивнула.

– Знали, що вони в нього е.

– Звiдки знали?

– Є ще один Мiкi, мулат. Вiн знав напевне…

– Скiльки людей брали в цьому участь?

– У Крiссi стрiляли одразу двое. Один влучив iй у горло. І сюди, у голову збоку. Це було гидко.

– Ви бачили, як у неi стрiляли?

– Бачила й вiдверталася, i це тривало далi, а я вiдверталася. І знала, що мiй розум не працюе… не пам’ятаю… бо все це так перемiшалось у моiй головi…

– Гаразд, що робив Мiкi, доки стрiляли в Крiссi? Де вiн був?

– Гадаю, вiн був надворi, на пiд’iзнiй дорiжцi або на вулицi…

Чемп бачив тiло Маккена в гаражi мiж «кадилаком» i стiною.

– Ви впевненi, що не плутаете?

– Я дуже заплуталася. Намагаюся розiбратись. Не знаю навiть, де була я пiд час усього цього. А намагаюся пригадати, де були Боббi, Дiно та iнший Мiкi, Мiкi-Мулат, i тi iншi люди…

Чемп злився. Деякi подробицi того, що зараз розповiдала Клавдiя, могли бути вiдомi лише тим, хто побував на мiсцi злочину. Інше вiдрiзнялося – наче вона змiшувала факти й домисли. Вiн спитав ii про тiло Крiстiн Гердман пiсля смертi.

– Ви про те, що ii роззули? – перепитала Клавдiя.

– Ви бачили, як ii роззули?

– З неi зняли чоботи через героiн чи кокаiн, але… Не знаю, може, вона носила наркотики в чоботах, а вони хотiли дозу, от i зняли…

– Добре, – зiтхнув Чемп. – Повернiмося назад. Хто стрiляв у Крiссi?

– Я не впевнена. Це був не Дiно, але це був i не Боббi. Це був не Мiкi-Мулат. Це був iнший чоловiк, iменi якого я не знаю. І не знаю навiть, чи впiзнала б його обличчя, якби побачила.

– Де вбили Крiссi, Лавдi? Ви там були. Ви знаете, де ii вбили.

– Постiйно пригадую спальню.

– Їi вбили не в спальнi, – заперечив Чемп.

– Але в спальнi вiдбулася розмова, пiсля якоi ii застрелили.

– Ви знаете, скiльки разiв у неi стрiляли?

– У Крiссi? Багато разiв, – сказала вона. – У горло. У вiдкритий рот. Безлiч куль влучили в ii голову. Але ii серце – досi пам’ятаю ii груди: буквально було видно, як вони пiдiймаються й опадають, – а ii серце качае кров, цiла калюжа кровi, отака… бо ще бiльше кровi юшило з голови й рота.

Голос Чемпа пожорсткiшав:

– Скажу вам дещо. Я вам не вiрю.

Клавдiя ахнула:

– Чому нi?

– Просто не вiрю. Я дещо про це знаю. Я один iз тих полiсменiв, якi першими прибули на мiсце злочину, i я не вiрю тому, що ви кажете.

– Якщо я кажу вам якусь неправду, то це не навмисна брехня чи ще щось, – прохрипiла жiнка.

Якусь мить Чемп роздивлявся ii, а тодi спитав, чи може вона показати положення тiла Крiссi на пiдлозi.

Клавдiя лягла, витягнулася, розкинула руки й ноги – i зробила все правильно. Але не змогла сказати, якi ще предмети зняли з тiла Крiссi, i не пригадувала також, у якiй кiмнатi лежало ii тiло. Зрештою, пiд тиском, вона вiдповiла, що Крiссi померла у вiтальнi.

– Я так гадаю, – додала вона.

– Якщо ви там були, вам не треба гадати. Може, ви дiйшли до такого моменту… коли вам страшно менi щось розповiсти?

– Так, – прошепотiла вона, – i я починаю брехати.

– Я не хочу, щоб ви брехали.

– Я брешу. Я була повнiстю чесна з вами до цього моменту, а потiм просто почала брехати.

– Гаразд. А зараз не хочете почати говорити менi правду?

– Нi.

– Чому ви не хочете почати говорити менi правду?

Клавдiя вiдповiла зi щирою наполегливiстю:

– Ну, е деякi речi, якi можуть знати лише тi, хто був присутнiй. Адже так?.. І шляхом виключення Новатнi й Полiтiс зметикують, що це була я.

Чемп нагадав жiнцi, що обiцяв захистити ii й вiдмовляв повертатися жити з Новатнi. Департамент, казав вiн, органiзуе захист, але iй доведеться починати бути чесною з ним.

Потiм Клавдiя описала, що бачила лiщиновi горiшки на пiдлозi, червону адресну книжку Крiссi, одяг, який мали жертви, i в якому вiн був безладi. Усе правильно. Та коли Чемп спитав ii про розташування тiл, його вона вказала хибно. Тодi детектив змусив ii заново описати мiсця злочинiв i спитав, де вона була, коли вбили Крiссi.

– Я намагаюсь уявити себе деiнде, але не можу… просто порожньо… я не мала зв’язку з реальнiстю.

Чемп заговорив тоном суворого, проте спiвчутливого батька:

– Лавдi, ви можете вийти сьогоднi звiдси – а ви ж iще молода, дуже приваблива молода ледi, – ви можете вийти сьогоднi звiдси й жити з цим решту свого життя?

Клавдiя була на межi слiз.

– Якщо когось засудять через те, що я скажу, для мене це буде як скоiти самогубство.

Детектив почав заново розпитувати про вбивства, щоразу тиснучи на неi, доки вона не пригадала одноi подробицi. Нарештi, за вiсiм годин допиту, коли вiн укотре спитав ii, хто тримав зброю, з якоi вбили Крiстiн, Клавдiя сказала:

– Я буду цiлком чесною з вами, але менi доведеться це показати.

– Робiть усе, що хочете, доки кажете менi правду й нiчого, крiм правди.

– Кажу вам правду й нiчого, крiм правди. Пiстолет був у моiй руцi, у моiй лiвiй руцi – я шульга, – i на ту мить я не мала сили… мiй палець… мiй палець був недостатньо сильним, щоб натиснути гачок. Боббi обiйняв мене, чи якось так, i поклав руку поверх моеi руки та… – вона видала звук, що означав пострiл iз пiстолета, – i це була правда.

Чемп змусив ii описати смерть Мiкi Маккена.

– Хто стрiляв?

– Боббi.

– І ще хто?

– Я допомагала тримати пiстолет, – вiдповiла вона, – так само, як iз Крiссi. Мiй палець був на гачку, але я не натискала на нього, тож Боббi поклав свiй палець поверх мого й вiдтягнув гачок назад.

Коли пiшла вже майже дев’ята година допиту, детектив нарештi сказав:

– Гаразд, гадаю, ви втомилися, Лавдi, i наразi ми маемо зупинити допит. Ви розповiли менi повну й цiлковиту правду про все?

Клавдiя нервово засмiялася.

– …Менi справдi важко давати вам правдивi вiдповiдi.

– Я можу це зрозумiти.

– На початку я збрехала щодо всiх тiл до единого.

– Це тому, що ви були близько до тiл, адже так?..

– Я забрала життя з тих тiл, хiба не розумiете?

– Розумiю.

Була десята тридцять вечора, допит наближався до кiнця. Чемп розпорядився, щоб його нову головну пiдозрювану вiдвезли до готелю «Рамада-Пiвнiч» i щоб iз нею в номерi залишили помiчницю шерифа, а на дверях – помiчника-чоловiка.

– Я в чомусь неналежно поводився з вами? – спитав Чемп.

– Нi-нi-нi. Зовсiм нi, – запевнила вона. – Ви були дуже милi… дуже чемнi… дуже добрi.




5


Наступного ранку капiтан Гердманн зателефонував до прокуратури округу Франклiн i попросив, щоби хтось пiд’iхав i проконсультував iх. Заступник окружного прокурора Джеймс О’Грейдi зайшов, прочитав справу й уважно прослухав плiвки iз зiзнанням, прокручуючи окремi уривки знов i знов.

– Ви взяли Новатнi й Полiтiса? – спитав О’Грейдi в детектива Чемпа.

– Ще нi. Я вiдрядив помiчникiв на iхнi пошуки, але поки що ми iх не знайшли.

– Тут достатньо, щоб передати до суду присяжних, – сказав О’Грейдi. – Ви маете обгрунтовану пiдставу для арешту жiнки. Але скажу вам от що: я не висуну проти неi обвинувачення, доки цi двое теж не опиняться пiд вартою.

О третiй дня Клавдiю привезли з готелю «Рамада-Пiвнiч» назад до Департаменту шерифа, i Чемп з О’Грейдi знову допитали ii. Чоловiкiв непокоiли суперечностi в ii зiзнаннi. Вона точно описала будинок i поранення жертв, але ii твердження про розташування тiл не збiгалися з фактами. Вона правильно пам’ятала положення садового трактора в гаражi, але називала червоний «кадилак» Мiкi «маленькою iномаркою». І хоча тiло Мiкi знайшли в гаражi, вона казала, що його застрелили поза будинком, у снiгу. Раптом вона згадала, що в кухоннiй мийцi стояла синя миска з недоiденою вiвсянкою. Оскiльки нiхто не пригадував, що бачив таке, Чемп вiдрядив помiчника до будинку Маккена перевiрити це.

За кiлька хвилин йому передали записку, що адвокат Лью Дай iде поговорити з Клавдiею. Коли Чемп показав цю записку iй, жiнка похитала головою.

– Вiн адвокат Боббi. Не хочу його бачити. Не хочу з ним говорити.

– Гаразд, – сказав Чемп. – Ви не зобов’язанi, якщо не хочете.

Чемп знав, що Лью Дай – адвокат iз кримiнальних справ з широкою клiентурою в середовищi наркодилерiв, повiй i сутенерiв (практика, яку сам Дай називав «адвокатурою для бiдних»). Його машину, чорний iз золотом «роллс-ройс» з номерними табличками «ЛЬЮ ДАЙ», частенько можна було зустрiти у Джерман-Вiллiджi, районi Колумбуса, недалеко вiд в’язницi.

Говард Чемп не любив його й не довiряв йому.




6


Лью Дай розмашистими кроками перетнув дворик мiж залою суду та в’язницею, прямуючи до офiсу шерифа. Вiн був метр сiмдесят сiм на зрiст, мiцно збудований, iз бiлявим волоссям, зачесаним хвилею на чоло, щоб прикрити залисини. Його блiдо-блакитнi очi були вузько посадженi, а вираз обличчя – постiйно насуплений.

Боббi Новатнi зателефонував йому невдовзi пiсля того, як Клавдiю забрали на допит.

– Вiдбуваеться щось пiдозрiле, – зiзнався Боббi. – Не знаеш, що вона може наговорити Чемпу, а Клавдiя ж iз тих жiнок, кого можна пiдбити сказати або вчинити що завгодно.

Боббi мав рацiю. Тi кiлька разiв, коли Дай бачив Клавдiю, у нього склалось те саме враження – вона була надзвичайно пiддатлива до впливу.

– Перевiр, чи ii заарештували й звинуватили в чомусь, – попросив Боббi, – i внеси заставу, якщо зможеш.

Дай запевнив, що зробить усе можливе. Вiн багато рокiв представляв iнтереси родини Новатнi й добре iх знав. Батько Боббi, чиi предки емiгрували з Богемii ще до початку столiття, поселився з дружиною Мерi в суворому депресивному районi в Колумбусi, прозваному Днище. Пiсля того як вона народила йому Боббi, Крiса, Ендi й маленьку Марлiн, вiн помер, i Мерi Новатнi виховувала дiтей у гордiй самотi. Вiдколи не стало батька, Боббi – тямущий юний самоук, який вiдчував, що бiльше нiчого не навчиться в школi – постiйно мав проблеми з полiцiею Колумбуса через бiйки, пиятику та дрiбнi крадiжки.

Лью Дай зробив дюжину дзвiнкiв, намагаючись розшукати Клавдiю, але помiчники шерифа, включно з Говардом Чемпом, заперечували затримання Клавдii й те, що знають ii мiсцеперебування. Дзвiнки до прокуратури, до генерального прокурора й до в’язницi мали той самий результат. Дай вiдчував, що всi просто чинять йому опiр.

Це його не зупинило. До того як стати адвокатом захисту, вiн був прокурором, а перед тим вивчав психологiю. Вiн назавжди взяв за правило знати людей, з якими доводиться працювати: хто iм подобаеться, чим вони снiдають, де випивають i з ким сплять. Усе про всiх. І, озброений такою iнформацiею, вiн став експертом у перемовинах iз правосуддям.

Цього ранку вiд одного зi своiх iнформаторiв вiн дiзнався, що Клавдiю нiч протримали в готелi «Рамада-Пiвнiч» i тiльки-но повернули до офiсу шерифа.

Попри слова Чемпа про те, що Клавдiя не хоче з ним розмовляти, Дай знав, що вона як дитина, тож передумае, щойно його побачить.

Увiйшовши до офiсу Детективного бюро, вiн помiтив ii за одним iз робочих столiв. У минулому, бачивши Клавдiю разом iз Новатнi на судових слуханнях, Дай зауважив ii холодний вiдсторонений погляд. Їi обличчя навiювало думки про дiвчат з обкладинок глянцевих журналiв. Зараз, схвильована, з опухлими щоками, блiдим обличчям i почервонiлими очима, та ще й здригаючись усiм своiм рослим тiлом, вона все одно мала ту саму ауру сексуальностi.

Клавдiя пiдхопилася на ноги й пiдбiгла до нього.

– Допоможи менi, Лью, – схлипнула вона. – Менi недобре. У мене голова не в порядку.

Дай попросив дозволу поговорити з нею наодинцi, i iм дали змогу скористатися кабiнетом капiтана Гердманна.

– Чому ти не хотiла мене бачити? – спитав вiн, коли вони залишилися вдвох.

– Я так заплуталася, – пробелькотiла жiнка. – Не знаю, що вiдбуваеться.

Дай повiрив iй, але також запiдозрив, що зараз, у станi панiки, Клавдiя погоджуеться з усiм, хто б iй що не казав. У своiй наiвностi вона повiрила б, що помiчники шерифа намагаються iй допомогти. Побачивши знайомого, вона зробила оберт на 180 градусiв i тепер линула до нього по захист.

– Хочеш, щоб я представляв твоi iнтереси?

– Так. Так. Я тебе знаю. Я довiряю тобi.

– Зi слiв декотрих полiсменiв я розумiю, що ти iм про щось говорила.

– Я розповiла iм, що Боббi погрожував мене вбити, i…

– Гей, не треба вдаватися в деталi. У цих кабiнетах не мало би бути жучкiв, але я чув, що розмови адвокатiв iз клiентами записуються.

– Що ж менi робити?

– Вiдтепер тримай рота на замку. Не говори нi з ким, окрiм мене. Боббi телефонував менi вчора, пiсля того як тебе забрали. Вiн сам не свiй вiд тривоги.

Коли Дай вiдвiв ii до приймальнi, Чемп розповiв йому про зiзнання, яке вона пiдписала, i про ордери, якi зараз готують на ii арешт, а також на арешт Роберта Новатнi й Дiно Полiтiса за обвинуваченням у незаконному проникненнi, пограбуваннi та вбивствi за обтяжувальних обставин.

– Ви робите помилку, – мовив Дай. – Ця жiнка нiколи нiкого не вбивала.

Чемп знизав плечима.

– О’Грейдi каже, що ми маемо достатньо для суду присяжних.

Дай добре знав бувалого головного прокурора О’Грейдi, адже не раз стикався з ним у судi. Вiн знизав плечима й кивнув Чемпу:

– Ти даеш усi пiдстави для позову, Говарде.

– Можливо, але ми маемо обгрунтовану пiдозру.

Чемп обернувся до жiнки й сказав:

– Клавдiе Яско, менi шкода, але вас заарештовано.

Їi очi розширилися, i вона скрикнула:

– Заарештовано? Про що ви кажете? Коли ви привезли мене сюди, ви казали, що я не пiд арештом!

– Тодi ви не були пiд арештом, Клавдiе. Але зараз – пiд арештом.

Вона почала плакати й тремтiти, чiпляючись за руку Лью Дая в пошуку пiдтримки.

– Чому я пiд арештом? За що?

– За вбивство трьох людей, – вiдповiв Чемп.

– Я нiкого не вбивала! Богом клянусь, я не вбивця, – кричала Клавдiя, поки детектив надягав наручники на ii зап’ястки.

Задзвонив телефон. Чемп вiдповiв, секунду послухав i, кивнувши, поклав слухавку.

– Це був помiчник, якого я вiдрядив до будинку Маккена, – повiдомив вiн. – Ви мали цiлковиту рацiю, Клавдiе. Синя миска з вiвсянкою саме там, де ви казали, у кухоннiй мийцi.

Дай пiшов слiдом за помiчницею шерифа, яка повела Клавдiю з офiсу заднiми сходами вниз, вузьким коридором з камерами спостереження, крiзь загратований сходовий колодязь i повз в’язницю. Помiчниця вивела Клавдiю крiзь вихiд на Фронт-стрит i посадила до полiцiйного фургона. Дай теж сiв у фургон, узяв Клавдiю за руку й спробував ii заспокоiти, доки вони iхали на пiвдень вiд Колумбуса до жiночоi виправноi установи.

– Я витягну тебе звiдти за два тижнi, – пообiцяв вiн. – Я доб’юся, щоб твiй протокол вилучили, i буде так, наче цього нiколи не траплялося.

Раптом вона всмiхнулася.

– Нiколи не думала, що отримаю таку велику роль.

Клавдiя притулилася головою до стiнки фургона.

– Завжди сподiвалася на головну роль. Я вже грала ранiше – дрiбнi ролi в кiлькох екзотичних фiльмах, та як головна героiня у драмi про вбивство я б стала зiркою.

Дай витрiщився на неi.

– Гадаеш, це ти в кiно знiмаешся?

Вона грайливо плеснула його по руцi.

– Ой, ну ж бо, Лью. Ти ж бачив отi камери у в’язничному коридорi й телекамери надворi. Я лише сподiваюся, що отримаю добрий контракт iз купою грошей, адже акторство – важка праця.

За двадцять хвилин полiцiйний фургон пiд’iхав до жiночоi в’язницi – одноповерховоi будiвлi, обнесеноi колючим дротом. Наглядачка провела ii всередину, i гратчастi дверi в дальньому кiнцi коридору розчахнулися, впускаючи жiнку.

– Тримайся там, Клавдiе, – Дай помахав на прощання. – Вранцi я буду в судi й подам клопотання, щоб твое зiзнання вилучили. Побачимося завтра.



Коли дверi в’язницi з ляскотом зачинилися в неi за спиною, Клавдiя спитала наглядачку, який сьогоднi день.

– Середа.

– Тобто який день мiсяця? Я знаю, що зараз 1978-й.

– П’ятнадцяте березня, – сказала наглядачка, знiмаючи з неi наручники.

Клавдiя всмiхнулася.

– Я передчувала це. Подii трапляються зi мною близько Березневих iд[3 - Березневi iди – за давньоримським календарем 15 березня. Ця дата здобула популярнiсть в iсторii, оскiльки саме цього дня в 44 р. до Р.Х. було вбито Юлiя Цезаря.].

Пiсля того як ii сфотографували й узяли вiдбитки пальцiв, Клавдii видали в’язничну унiформу з темно-синiх штанiв, кросiвок i бiлоi сорочки з чорнильними лiтерами поверх кишенi: К. ЯСКО. Помiтивши ще бiльше телекамер на стiнах, вона всмiхнулася й з усiх сил спробувала продемонструвати гру, гiдну «Оскара».

Наглядачка забрала ii перснi та шпильки з волосся, залишивши його вiльно звисати до стегон. Клавдiю помiстили до першоi з шести камер утримання зi сталевою койкою, раковиною та унiтазом. Їi камера, розташована навпроти контрольного центру, дозволяла жiнцi бачити ряд монiторiв та об’ективи, наведенi на неi. Вона засмiялася й помахала рукою.

Бачила б ii зараз мати…




Роздiл другий





1


Марта Яско дiзналася, що сталось iз ii донькою, коли за п’ять хвилин до одинадцятигодинного випуску новин зателефонував Боббi Новатнi й повiдомив, що Клавдiю заарештували та, ймовiрно, покажуть по телебаченню.

Марта подумала, що вiн жартуе, але який же дивний жарт! Вона була заскочена його дзвiнком, адже два тижнi тому в телефоннiй розмовi Клавдiя зiзналася iй, що хоче пiти вiд Боббi. Марта гадала, що донька так i зробила. Хоча Марта вважала Боббi яскравим, начитаним молодиком, вiн iй нiколи не подобався. Вона знала, що вiн часто мав проблеми з законом, i стривожилася, дiзнавшись, що вiн торгуе наркотиками.

Коли вийшли новини, Марта i ii п’ятнадцятирiчна донька Ненсi побачили, приголомшенi, як Клавдiя в наручниках, у джинсах i джинсовiй куртцi всмiхаеться й махае на камери.

Коли диктор повiдомив, що Клавдiю заарештували за потрiйне вбивство та що двох можливих спiльникiв невдовзi затримають, Марта закричала:

– Що вони верзуть? Збожеволiли?

Ненсi плакала:

– Клавдiя… це неможливо. Вона нiколи нiкому б не нашкодила.

На нетривких ногах Марта пiдвелася з крiсла й зi стогоном стала походжати туди-сюди.

– Треба щось робити. Що ми можемо? Кому телефонувати? Нам потрiбен адвокат. Кого нам знайти? Зателефонуй комусь i скажи iм, що все це жахлива помилка.

Ненсi боялася, що в матерi станеться серцевий напад.

– Знаю! – схлипнула вона. – Зателефоную татковi. Вiн скаже нам, що робити.

Вона пiдбiгла до телефону. Сльози туманили iй очi, коли вона набирала номер Департаменту полiцii Колумбуса. Татко знатиме. Татко допоможе.

Детектив-сержант Бiлл «Татко» Стекмен був не ii рiдним батьком, а батьком однiеi з ii шкiльних подруг. Вiдколи батьки Ненсi розлучилися – майже дев’ять рокiв тому, – вона проводила стiльки часу в будинку Стекменiв, що вважала iх за другу родину.

Зараз, дiзнавшись, що ii сестру заарештували за вбивство, Ненсi, ясна рiч, звернулася до Бiлла Стекмена по допомогу. Телефонiстка у Центральному полiцiйному вiддiлку з’еднала ii з Детективним бюро, вiддiлом убивств, i коли Стекмен вiдповiв своiм глибоким, заспокiйливим голосом, вона розповiла йому все, що вони з матiр’ю почули в новинах.

– Можеш допомогти Клавдii, татку? Вона не могла скоiти того, про що вони кажуть. У неi були проблеми з психiкою, але вона й мухи не скривдить. Що нам робити? Куди нам…

– Опануй себе, Ненсi. Ти маеш себе контролювати. Я зроблю все, що зможу. Дай-но поговорити з твоею матiр’ю.

Марта взяла телефон, продовжуючи схлипувати, i Стекмен заговорив м’яким, обнадiйливим тоном, хоч i попереджав, що може зробити не так уже й багато.

– Я не можу втручатися в розслiдування шерифа Беркемера. Округ Франклiн не входить до моеi юрисдикцii.

– О Господи…

– Але зараз, постривайте. Я поговорю з кимось зi знайомих детективiв в офiсi шерифа. Подбаю, щоб вони знали про ii iсторiю психiчноi хвороби…

– О, благослови вас Боже, Бiлле.

– Дечим ви таки можете зарадити, Марто. Коли побачитесь iз Клавдiею в жiночiй в’язницi, ви можете поставити iй кiлька ключових запитань стосовно всiеi цiеi справи.

– Так… так, звiсно. Лише хвилинку, я вiзьму олiвець.

Стекмен повiльно продиктував iй список запитань, призначених прояснити й обгрунтувати знання Клавдii щодо подробиць злочину.




2


Наступного дня, сидячи поряд iз Клавдiею на попередньому слуханнi в мунiципальному судi, Лью Дай помiтив збентежений вираз ii обличчя, коли час вiд часу вона iз сором’язливою усмiшкою роззиралася в люднiй залi. Очевидно було, що жiнка не здатна слiдкувати за тим, що вiдбуваеться.

Дай вiдчув, що нова клiентка завдасть йому проблем.

Вона мала неймовiрну здатнiсть морочити людям голови. Адвокат виявив, що для розумiння того, куди хилить Клавдiя, треба вислухати ii, вiдiйти – а потiм ретельно проаналiзувати те, що вона сказала. З нею вiн змушений був робити бiльше нотаток, нiж зазвичай, адже доводилося знову й знову переглядати iх, щоб знайти якийсь сенс у тих розповiдях.

Дай заявив, що Клавдiя не визнае себе винною, а також подав клопотання про вилучення ii 158-сторiнкового зiзнання Говарду Чемпу на пiдставi того, що воно було отримане пiд тиском i що, як людина психiчно хвора, вона не компетентна вiдмовлятись вiд своiх конституцiйних прав. Судовий слiдчий пiдтвердив суддi Рiчарду Ферреллу, що iсторiя психiчноi хвороби Клавдii розпочалась у вiцi чотирнадцяти рокiв, що зараз вона перебувае на медикаментозному лiкуваннi й наразi квалiфiкуеться Департаментом психiчного здоров’я Огайо як стовiдсотково недiездатна.

Генеральна прокуратура на доводи Дая заперечила твердженням Чемпа, що Клавдiя поводилась цiлком рацiонально, коли описувала подробицi вбивств у Маккена, якi нiколи не потрапляли до преси, подробицi, якi мiг знати лише той, хто був на мiсцi вбивства. Вона добровiльно, наполягав Чемп, свiдомо й без примусу пiдписала зiзнання, що брала участь у жорстокому потрiйному вбивствi.

Прокурори повiдомили суддю Феррелла, що наступного вiвторка мають намiр надати докази суду присяжних.

Суддя Феррелл прийняв на розгляд клопотання Дая й призначив заставу за Клавдiю в розмiрi 150 тисяч доларiв за кожну з жертв – разом 450 тисяч.

Коли Клавдiю виводили iз зали суду, вона знову весело розсмiялася й помахала скутими руками. Їi гарний настрiй збентежив репортерiв i телевiзiйних коментаторiв, тому згодом вони засипали помiчникiв шерифа запитаннями.

Попри те, що Говард Чемп iздив до неi додому, привiз ii на допит i нiч протримав пiд охороною в мотелi, Чемп розповiв пресi, що о дев’ятiй годинi минулого вечора Клавдiя увiйшла до Департаменту шерифа й здалася детективам сама.




3


Коли детектив Тонi Рiч дiзнався, що Клавдiя Яско заявила на Дiно Константiна Полiтiса як на спiвучасника вбивств у Маккена i що тепер шериф Беркемер хоче затримати його, вiн засмутився. Вiн докладно допитав Полiтiса стосовно цих вбивств лише два тижнi тому.

Полiтiс був вiдомим крутим хлопцем iз захiдноi частини мiста, i Рiч знав, що в минулому вiн частенько вiдвiдував клуб «Ельдорадо Мiкi» i навiть мав кiлька сутичок iз Маккеном. Тодi вiн вирiшив, що тридцятиоднорiчний гевал – добрий пiдозрюваний, i заарештував його за збройне пограбування за обтяжувальних обставин. Тепер Рiч був розчарований, оскiльки Полiтiса двiчi заарештовували й двiчi звiльняли за останнi два тижнi.

Вiн вирiшив детальнiше ознайомитися з подробицями.

24 лютого, за неповнi два тижнi пiсля вбивств у Маккена, офiцер Г. Голдзберрi заарештував Дiно о 3:20 ночi в супермаркетi «Крогера» на Вест-Броуд-стрит, 515. Продавець, Даглас Стормент, помiтив нервознiсть Дiно бiля каси. Коли Полiтiс, сплативши за банку часникового порошку, потягнувся по решту, з вiдкритого рукава його джинсовоi куртки випала на прилавок ягняча вiдбивна. Тодi, заметушившись, Полiтiс дiстав з iншого рукава другу вiдбивну й запропонував сплатити за них. Оскiльки в правилах «Крогера» було заявляти про кожен випадок магазинноi крадiжки, Стормент зателефонував до Департаменту шерифа.

Голдзберрi повiдомив у звiтi, що на час його прибуття в супермаркет Полiтiса вiдвели до офiсу охорони на другому поверсi. Доки Полiтiс совався на стiльцi, Голдзберрi зауважив, що на пiдлозi за ногою пiдозрюваного лежить маленький пiстолет. Встаючи, той делiкатно штовхнув пiстолет пiд стiл.

Оскiльки Голдзберрi нiяк не мiг довести, що зброя належить Полiтiсу, вiн заарештував його за крадiжку ягнячих вiдбивних. Пiсля того як на пiдозрюваного надягли наручники й посадили до полiцiйного авто, Голдзберрi повернувся до крамницi й конфiскував пiстолет – синю 25-калiберну напiвавтоматичну «Беретту», заряджену пiстолетною обоймою, у якiй було дев’ять куль.

Полiтiс зумiв переконати суддю, що вiн вiдповiдальний громадянин i мае власну сайдингову справу, вантажiвку й iнструменти. Оскiльки обвинуваченням було лише «адмiнiстративне порушення першого ступеня», йому наказали з’явитися до суду 6 березня й звiльнили пiд внесену ним заставу.

28 лютого, чотири днi по тому, Полiтiс прийшов до Детективного бюро округу Франклiн, щоб повiдомити, що його 25-калiберну «Беретту» вкрали. Так вiн визнав себе власником «Беретти», i цього вистачило Рiчу, щоб змiнити обвинувачення в крадiжцi ягнячих вiдбивних з адмiнiстративного правопорушення на «пограбування за обтяжувальних обставин з носiнням прихованоi зброi». Вiн заарештував Полiтiса на мiсцi.

Не лише крадiжка вiдбивних змусила Рiча допитати Полiтiса щодо потрiйних убивств. У 1969 роцi Полiтiс застрелив людину в барi в захiдному Колумбусi й був притягнутий до суду за вбивство другого ступеня. Вердиктом присяжних був «самозахист», тож його виправдали.

Розпитуючи Полiтiса про пiстолет, який той мав при собi, коли вкрав вiдбивнi, Рiч порушив тему потрiйного вбивства, як робив з усiма допитуваними. Полiтiс визнав, що багато рокiв був знайомий з Мiкi Маккеном, що сварився з ним i що тричi мав побачення з танцiвницею гоу-гоу Крiстiн Гердман.

Тодi Рiч i побачив у Полiтiсi пiдозрюваного, ще за два тижнi до того, як Клавдiя Яско зiзналася й виказала його. Тепер Рiч ледве приховував роздратування. Тиждень тому, 8 березня, суддя Мунiципального суду вiдкинув обвинувачення у «збройному пограбуваннi», оскiльки серед свiдкiв обвинувачення фактично не було жодноi цивiльноi особи, яка засвiдчила б, що Полiтiс мав при собi зброю, коли крав двi ягнячi вiдбивнi.

Наказом шерифа Беркемера було знайти Дiно Полiтiса й привезти його, але обережно – найпевнiше вiн озброений i небезпечний.




Роздiл третiй





1


Коли за тиждень пiсля арешту Клавдii Марта Яско вiдвiдала жiночу виправну установу, вона зауважила, що зовнi ця будiвля мае звичайний вигляд – якщо не зважати на огорожу з колючого дроту.

Однак умови для вiдвiдувань тут були жахливi. Уздовж лiвоi стiни коридору чотири металевi кабiнки з вузькими карнизами й телефонами були схожi на вiдкритi телефоннi будки. Крiзь прямокутний розрiз шестидюймового вiконця на рiвнi ii очей Марта могла лише частково бачити доньчине обличчя, коли тiй дозволили увiйти до кабiнки, замкнувши дверi з протилежного боку. Обом треба було стояти, щоб дивитись одна однiй у вiчi, i спiлкуватися телефоном.

Незабаром пiсля приiзду Марти Донна Зег, рудоволоса наглядачка, привела усмiхнену Клавдiю в зону вiдвiдувань, завела до кабiнки й замкнула за нею грати.

– Ти чому засмучена, мамо? Нема про що турбуватися. Це найфантастичнiша можливiсть, яка в мене була. Ти нiколи не вiрила, що я стану справжньою акторкою, а тепер сама бачиш, що в мене головна роль.

– Про що ти кажеш?

– Хiба не розумiеш, що все це кiно? Ми знiмаемо фiльм про жорстоке потрiйне вбивство, – вона вказала на телевiзiйний монiтор позаду неi. – Поглянь, камери всюди навколо нас.

Так завжди бувало з Клавдiею. Дитиною вона брала кiлька деталей з реальностi й переплiтала iх iз вигадками. Дiвчина завжди мрiяла бути акторкою. Роками Марта хвилювалася через цю звичку Клавдii, але зараз була вдячна ii вмiнню обертати реальнiсть в’язницi на свiт власних фантазiй.

– Ми телефонували татковi Стекмену, – повiдомила Марта, – i вiн дещо для нас перевiрить. Вiн особисто зацiкавлений у твоiй справi. Татко запропонував кiлька запитань. Зосередьмося на них на хвилину.

Клавдiя охоче кивнула.

Марта дiстала з сумочки папiрець i прочитала вголос:

– Перш нiж тебе затримали для допиту, чи хто-небудь iз Департаменту шерифа просив тебе поспитати iнформацiю для них на вулицi?

Клавдiя похитала головою.

– Нiколи.

– Ти була на мiсцi вбивства – на Онгаро-драйв?

– Нi, мамо, я нiколи там не була.

– Тодi чому тобi вiдомi рiзнi подробицi? Як ти дiзналася, що було в будинку i як саме сталися вбивства?

Клавдiя приклала пальцi до губ i заплющила очi, нiби намагаючись згадати.

– Я чула про них вiд Дiно. Чула, як вiн розповiдае Боббi, що коли його взяли за пограбування через два тижнi пiсля вбивств, детектив Тонi Рiч допитував його у справi Маккена, i так вiн чимало довiдався про мiсце вбивства i про те, як усе було. Так я й дiзналася.

Марта вiдчула величезне полегшення. Це все пояснювало. Як завжди бувало з Клавдiею, хтось надав iй кiлька деталей, а вона вигадала з них цiлу iсторiю – iз собою в центрi подiй.

– Боббi причетний до вбивств?

– Нi! – заперечила Клавдiя. – Боббi не мае до них жодного стосунку.

– Ти маеш якийсь спосiб довести, що не була там уранцi тiеi недiлi? Хiба ти зазвичай не ходиш кудись снiдати пiсля роботи?

Клавдiя ляснула себе долонею по скронi.

– Так! Так! Тепер, коли ти про це сказала, я згадала. Гадаю, я ходила з Леннi Вайтом i ще кимось… з нами була якась дiвчина… точно, Джинджер, яка працюе зi мною в «Галереi зображень».

– Хто такий Леннi Вайт?

– О, вiн чудовий хлопець. Ми вже кiлька мiсяцiв як знайомi. Мае власну вантажiвку й працюе далекобiйником – здебiльшого свиней перевозить. Дiвчата в «Галереi зображень» кличуть його Свинарем. Леннi приходить до «Галереi зображень», коли бувае в мiстi, i веде мене снiдати, а часом пiдвозить додому. Ми ходили снiдати пiсля роботи.

– Чудово – двое свiдкiв твого алiбi. Усе буде гаразд, Клавдiе.

– Це я й кажу, мамо. На фiльм чекае дивовижний успiх. Я прославлюся.

Покинувши жiночу виправну установу, Марта Яско зателефонувала до Детективного бюро Бiллу Стекмену й переказала вiдповiдi Клавдii на його запитання.

– Я не можу втручатися, Марто, – сказав вiн пiсля того, як вони трохи поговорили, – але зроблю все, що зумiю.

Пiзнiше Стекмен зателефонував детективу з Департаменту шерифа Стiву Мартiну. Один iз його людей добре знав Мартiна й схвально про нього вiдгукувався. Стекмен вiдчував, що той зрозумiе: вiн не пхае носа на чужу територiю.

– Слухай, Стiве, щодо справи Маккена, – почав вiн. – Не хочу лiзти не в свое дiло й не питаю жодноi iнформацii. Просто гадаю, що твоiм хлопцях слiд знати: у ваших руках дуже нестабiльна особа.




2


17 березня «Колумбус Сiтiзен-Джорнел» опублiкував статтю.


ШЕРИФИ ПЕРЕСЛІДУЮТЬ ДРУГОГО ПІДОЗРЮВАНОГО У ВЕСТ-САЙДСЬКОМУ ПОТРІЙНОМУ ВБИВСТВІ



У четвер детективи Департаменту шерифа вели пошук другого пiдозрюваного у вбивствi трьох осiб 12 лютого на Далекому Вест-Сайдi.

Клавдiя Яско… була заарештована в середу ввечерi й звинувачена в трьох випадках убивства за обтяжувальних обставин…

Сержант Говард Чемп iз Департаменту шерифа стверджуе, що мiс Яско зв’язалася з детективами у вiвторок приблизно о першiй дня та надала подробицi вбивств, вiдомi лише тому, хто був присутнiй пiд час iхнього скоення…

Коли жiнка зiзналася, що боiться бути вбитою, якщо повернеться додому, детективи взяли ii пiд варту з метою захисту…

Чемп не надав iнформацii про можливий зв’язок мiж мiс Яско, пiдозрюванiй у спiвучастi, i жертвами вбивств.

Мiс Яско з чотирнадцяти рокiв перебувае на психiатричному лiкуваннi, але поводилась «цiлком рацiонально», коли розмовляла з детективами, каже Чемп.


Три днi по тому було видано наказ заарештувати Полiтiса на трейлернiй стоянцi, де вiн мешкав зi своею дiвчиною. О 4:10 ранку п’ятеро помiчникiв шерифа, включно з офiцером Голдзберрi, Тонi Рiчем i Говардом Чемпом, постукали й назвалися. Коли дiвчина Полiтiса, Ельсi Мей Бенсон, вiдчинила дверi, вони показали iй ордер на арешт Полiтiса.

Дiвчина вказала на кiмнату, де вiн спав, i всi п’ятеро полiсменiв з пiстолетами напоготовi увiйшли до кiмнати, розбудили Полiтiса й оголосили, що його заарештовано за вбивства Крiстiн Гердман, мiсiс Доротi Маккен i Мiкi Маккена.

Полiтiс, ошелешений i злий, горлав, що не мае жодного стосунку до чийогось убивства, що це все клята помилка i вони заарештовують не того.

– Не дозволяй iм нишпорити в моему домi! – кричав вiн Ельсi Мей, коли на нього надягали наручники й виводили до полiцiйноi автiвки. – Не хочу бачити iх тут!

Полiтiса вiдвезли до окружноi в’язницi, прийняли й оформили о 4:30 ранку, i менше нiж за годину вiн втрете за чотири тижнi опинився за гратами.



Коли Мерi Новатнi вiдчинила параднi дверi й побачила схвильоване обличчя свого сина Боббi, вона зрозумiла, що сталося щось жахливе. Вiн сказав, що, прочитавши статтю в «Сiтiзен-Джорнел» про полювання шерифа на другого пiдозрюваного i ту частину, де Клавдiя висловлюе страх бути вбитою при поверненнi додому, вiн вiдчув, що його пiдставляють, тож боiться повертатися до квартири.

Зараз, у будинку свого дитинства, вiн казився, мов дикун, горлаючи, що неможливо вгадати, у яку халепу втягнула його божевiльна Клавдiя. Вiн приiхав пожити у своiй колишнiй кiмнатi, казав Боббi, доки не з’ясуе, що робити далi.

Коли вiн пiднявся до своеi кiмнати, маленька жилава бiловолоса мiсiс Новатнi пiшла на кухню зготувати синовi щось поiсти. Вона збагнула, що ii старший син укотре наляканий, що на нього вiшають злочин, якого вiн не скоював.

Їi засмучувало, що страх обвинувачення й ненависть до полiцii з’явилися в нього далеко не вчора. Вона чiтко пам’ятала той день, коли заарештували Боббi та його найменшого брата Ендi, упiймавши iх на Греблi Гувера з вибухiвкою. Подейкували, що вибухiвка належала одному з власникiв бару, який пов’язаний з органiзованою злочиннiстю. Але Боббi й Ендi розповiли iй, що сталося насправдi.

Якось уранцi, в останнiй липневий тиждень минулого лiта, Боббi вирiшив, що хоче з’iздити порибалити на Греблю Гувера. Вiн, його друг Френк та Ендi взяли якесь рибальське приладдя, кiлька ящикiв пива й поiхали на греблю.

Риболовля йшла повiльно, й Ендi, роззирнувшись на мiсцi, виявив, що однi з дверей, якi ведуть униз, у стiну греблi, незамкненi. Вiн крикнув Боббi, що йде всередину, i Боббi, прихопивши кiлька бляшанок пива, пiшов з ним. Френк залишився зовнi й продовжив рибалити.

Ендi казав, що не встигли вони пройти i кiлькох метрiв, як раптом усе заполонила морська та паркова полiцiя зi зброею напоготовi. Боббi й Ендi пiдняли руки та стали пiдiйматися сходами, а тим часом Френк, який принiс iз собою трохи хлопавок, залишених пiсля Четвертого липня[4 - День Незалежностi в США.], запалив iх i жбурнув у прохiд. А тодi дав драла на машинi Ендi.

Коли Боббi й Ендi пiднялися нагору, то побачили, що оточенi озброеними полiсменами, а над iхнiми головами завис полiцiйний гелiкоптер.

Їх затримали й посадили пiд арешт за злочинне проникнення та зберiгання вибухових речовин усерединi греблi. Захищав iх Лью Дай. Обвинувачення знизили до адмiнiстративного правопорушення, братiв оштрафували й вiдпустили. Але пiсля iнциденту на Греблi Гувера Боббi затаiв неабияку злiсть на правоохоронцiв.

– Полiцiя тiльки це й умiе, – скаржився вiн своiй матерi. – Взяти щось на кшталт дрiбноi поiздки на риболовлю й облаштувати все так, щоб кинути людину за грати.

Тепер вiн знову був удома й ховався у своiй кiмнатi, адже боявся, що полiцiя прийде звинуватити його у вбивствi.

Пiзньоi ночi в понедiлок 20 березня Мерi Новатнi почула стук у параднi дверi. Вона накинула халат, спустилася визирнути крiзь вiконце й була приголомшена, побачивши перед будинком машини окружноi полiцii, що перекривали вулицю з обох бокiв.

Боббi, який спустився слiдом за нею, сказав:

– Я вшиваюся звiдси. Пiду через чорний хiд.

– Боббi, – зупинила його мати, – залишайся тут.

Сивоволосий полiсмен в однотонному одязi гукнув з порога:

– Я сержант Чемп. Ми знаемо, що ваш син у будинку, i хотiли б поговорити з ним.

– Ви маете ордер? – спитала вона.

– Нi, але хотiв би його побачити.

– Зачекайте хвилинку, – сказала Мерi. – Я запитаю його.

Вона метнулася до телефону, знайшла домашнiй номер Лью Дая й розповiла йому, що вiдбуваеться.

– Скажiть Боббi, нехай зберiгае спокiй, – порадив Дай. – За жодних обставин йому не можна виходити, i не впускайте тих полiсменiв крiзь параднi дверi. Покладiть Боббi у своiй спальнi та скажiть, нехай залишаеться там, доки я з ним не зв’яжуся.

О четвертiй ранку Лью Дай перетелефонував i спитав, чи помiчники шерифа досi за дверима. Боббi перевiрив. На ганку й на вулицi було безлюдно.

– Усе гаразд, Боббi, поспи тепер трохи, якщо зможеш, а вранцi найперше приiзди до мене. Поiдемо до офiсу шерифа разом.

Наступного ранку, iдучи з дому, Боббi поцiлував матiр на прощання.

– Можливо, ти мене бiльше не побачиш, – сказав вiн, – бо вони мене вб’ють.

– Не кажи цього, – твердо промовила вона.

– Мене хочуть посадити за вбивство. Ти знаеш, на що вони здатнi.

– Не думай про таке, Боббi, – зi сльозами озвалась мати, коли вiн вислизав у дверi. – Не кажи так.

Того вечора з новин вона дiзналася, що Лью Дай пiшов разом iз Боббi, коли той зголосився до Департаменту шерифа.

Жiнка скрикнула, почувши вiд репортера, що о четвертiй тридцять 21 березня судом присяжних округу Франклiн були виголошенi обвинувачення: Клавдiя Ілейн Яско, Роберт Рей Новатнi й Дiно Константiн Полiтiс – наразi всi пiд арештом – обвинуваченi кожен у тяжкому вбивствi кiлькох осiб, i вбивствi умисному, вчиненому за попередньою змовою.

Усе це передбачало смертну кару.




3


Офiцiйне виголошення обвинувачення Клавдii стало жахливим досвiдом для Лью Дая. Воно тривало близько сорока п’яти хвилин, проте вiн почувався глибоко розгнiваним через те, що мусить стояти поряд iз наляканою клiенткою на вiдкритому судовому процесi й слухати, як зачитують увесь текст обвинувачення. Пiсля кожного з окремих трьох випадкiв убивства за обтяжувальних обставин, що передбачало смертну кару, прокурор штату вимагав для неi страти на електричному стiльцi.

Дай краем ока дивився на Клавдiю та бачив, що вона досi всмiхаеться – неначе збентежена, що спричиняе стiльки клопоту, – але водночас блiдне й тремтить. Можливо, вона досi вiрила, що знiмаеться в сценi з кiно, проте слова прокурора ii лякали.

Дай вирiшив: якщо вони справдi вимагатимуть смертноi кари, вiн зробить усе необхiдне, щоб урятувати ii. Вiдстоюватиме цю справу в ЗМІ. Вiн знав, що це вважаеться неетичним, але не вбачав нiчого хибного в тому, щоб рятувати нi в чому не винну людину вiд електричного стiльця. Почувши, як зачитують склад злочину, вiн збагнув, що мае вчинити саме так.

Будучи добрим республiканцем, спершу вiн спробував скористатися будь-якими полiтичними зв’язками, якi зумiв залучити. Не те щоб вiн товаришував iз Джорджем К. Смiтом. Вiн нiколи не водив дружби з прокурорами. Деякi з них були його друзями до того, як обiйняли цi посади, але згодом вiн вiдчував, що треба проводити певну межу. Близькiсть до прокурора, вважав вiн, може надати адвокатовi захисту упереджену картину. А в останню мить у судi, коли треба наводити своi короннi докази, прокурор може попросити в тебе – як ласки – збавити оберти. А вiн не може вчиняти так i водночас захищати своiх клiентiв.

Дай спостерiгав за заступником прокурора Джеймсом О’Грейдi в судi. Вiн знав, що Джим теж був у справi. Ірландець першого поколiння з Нью-Йорка («зелений» iрландець, не «помаранчевий»[5 - Йдеться про належнiсть до iрландських католикiв, символом яких е зелений колiр на прапорi Ірландii, на вiдмiну вiд протестантiв – iхнiм символом е помаранчевий колiр.]) та активний член Клубу Трилисника. Якось Дай увiйшов до кабiнету Джима й побачив, що той слухае Вагнера. Важливо, казав вiн собi, розумiти тих, iз ким змагаешся в судi.

Адвокат вiдчував, що бос О’Грейдi, прокурор Джордж К. Смiт, – найсильнiший полiтик у Колумбусi. Добре слугуй Джорджу Смiту – i станеш суддею чи потрапиш на iнше хлiбне мiсце, адже Джордж знав, як проштовхувати своiх людей до вищих кабiнетiв. Незадовго до слухання Дай зателефонував йому й призначив зустрiч, щоб поспiлкуватися з ним i О’Грейдi. Вiн прийшов на цю зустрiч iз намiром заявити: «Панове, облиште це. Ви ж знаете, що вона не винна. Усе це – велика помилка, яка лише зменшить шанси Джорджа на обрання».

Дай сподiвався, що Смiт купиться на цю iдею та закрие справу. Вiн не хотiв нищити кар’еру Джорджа Смiта. Аж до цiеi митi Дай товаришував з верхiвкою республiканськоi партii в Колумбусi й знав, що такий молодий адвокат-республiканець, як вiн, обов’язково постраждае, якщо розхитувати полiтичний човен.

Але задля порятунку Клавдii вiн ладен був пiти на цей ризик.

Прибувши до прокуратури, вiн дiзнався вiд Джеймса О’Грейдi й адмiнiстративного помiчника, що Джордж не може з ним зустрiтися. Вiн-бо достобiса добре знав, що Джордж вiдсутнiй у мiстi в полiтичних справах.

Дай чемно та м’яко вiдповiв iм:

– Що ж, панове. Нацiональнi ЗМІ цiкавляться цiею справою. Якщо ви не прозрiете – розверзнеться справжне пекло, i це знищить шанси Джорджа в полiтицi, його кар’еру.

О’Грейдi вiдповiв, що вони мусять робити те, що, на iхню думку, е найкращим, ухвалювати такi рiшення, якi вважають доцiльними. За наявностi вагомих доказiв, яких не можна iгнорувати, i плiвок вони не мають вибору, окрiм як вести цю справу далi.

– Але ж вам вiдома передiсторiя, – заперечив Дай. – Ви знаете ii стан. Знаете, що Чемп тримав ii пiд замком у готельному номерi й навчав, як треба казати.

Дай намагався викласти iм усю ситуацiю, але iх це не цiкавило.

– Очiкуйте на статтi в нацiональних ЗМІ, – пригрозив вiн, усвiдомлюючи, що занадто тисне.

Хоча вiн вiдчував, що коiться щось дивне, та лише згодом дiзнався про активну участь у цiй справi Джорджа Смiта. Дiзнався, що Джордж особисто зустрiчався з Чемпом, щоб проiнструктувати його й настановити. Здавалося, потрiйне вбивство в окрузi Франклiн перетворилося на нагальне полiтичне питання.

«Гастлер», чий видавець Ларрi Флiнт колись був мешканцем Колумбуса, став, власне, першим журналом, зацiкавленим у тому, щоб якось подати цю iсторiю. Хоча Дай не готовий був одразу взяти на себе зобов’язання, вiн знав, що може скористатись iнтересом з боку «Гастлера» як важелем. Вiн розповiв репортерцi мiсцевого телеканалу, що нацiональний журнал хоче висвiтлювати цю iсторiю. Однак не повiдомив, який саме, адже остаточноi угоди не було, а вiн не мав намiру доводити справу до кiнця, якщо прокурор усе ж закрие провадження. Та коли репортерка натиснула на нього, вимагаючи iнформацii, Дай сказав лише, що це один iз журналiв «про дiвчат».

За кiлька днiв йому надiйшов дзвiнок вiд головного редактора «Плейбоя» Бiлла Гельмера, який запитав про Клавдiю й обмовився про можливу допомогу вiд фонду «Плейбоя». Гельмер сказав йому, що якщо вже Г’ю Гефнер[6 - Г’ю Гефнер (1926—2017) – американський видавець, засновник i редактор журналу «Плейбой».] вирiшив взятися до справи, це означае карт-бланш. Схоже, репортерка з Колумбуса, перевiряючи iнформацiю, обдзвонила всiх у надii дiзнатися, з яким журналом веде справу Дай, збуривши цим цiкавiсть «Плейбоя».

Тепер, коли Дай вийшов iз зали суду й дивився, як Клавдiю вiдвозять на полiцiйнiй машинi, вiн прийняв рiшення. Вiн зробить що завгодно, пiде куди завгодно, битиметься з ким завгодно, щоб урятувати iй життя – навiть якщо це означае приймати допомогу вiд журналiв на кшталт «Гастлера» i «Плейбоя».


4

Тонi Рiч знову вiдчував розчарування.

У п’ятницю 31 березня суддя Вiльям Джиллi звiльнив Дiно Полiтiса пiд заставу за умови щоденного телефонного звiту судовим посадовцям до розгляду його справи про вбивство.

Адвокат влаштував Дiно перевiрку на полiграфi, i той успiшно вiдповiв на всi запитання, крiм одного. Полiграф визначив, що вiн збрехав, кажучи, що не був у будинку Маккена на час убивств.

Але технiк пояснив, що порушення могли спричинити якiсь дитячi проблеми, якi асоцiювалися в Полiтiса з о?бразами «дому» чи «будинку».

Дiно заявив, що бiльше нiколи не погодиться на тест на детекторi брехнi, знаючи, що той може помилитися.

Наступного четверга, 6 квiтня, о 10:40 ранку прокурор зумiв отримати вiд суду присяжних округу Франклiн «справжнiй обвинувачувальний акт» проти Полiтiса за те, що той мав при собi зброю пiд час крадiжки ягнячих вiдбивних. Рiч дiстав ще один ордер на арешт Дiно.



Незадовго до 1 години суботи 8 квiтня тiло сiмдесятисемирiчного Дженкiна Т. Джонса в його вiддаленому будинку на трасi 37 неподалiк вiд Ньюарка, штат Огайо, виявили донька та ii чоловiк. Вочевидь, Джонс лежав на канапi, читаючи журнал, коли був застрелений крiзь скляну панель парадних дверей. Куля 22 калiбру увiйшла йому в спину. Убивця або вбивцi увiрвалися крiзь переднi захиснi дверi й вистрiлили в нього ще п’ять разiв – з них чотири рази в голову, – пiсля чого вiдтягли тiло до спальнi на першому поверсi; на пiдлозi були розкиданi гiльзи 22 калiбру.

Двох собак також застрелили в пiдвалi й ще двох – у псарнi надворi. Одного собаку знайшли живим пiд навiсом.

За оцiнкою детективiв округу Лiкiнг, убивця або вбивцi без поспiху обшукали будинок. Захаращенi кiмнати й ремонтну крамницю за будинком перерили згори донизу.

Джонс – компанiйська людина, якщо вiрити сусiдам – був самозайнятим пiдрядником, генiем механiки, який виготовляв iнструменти й запчастини для клiентiв з цiлого Огайо. Усi знали, що вiн тримае пiд рукою великi суми готiвкою, щоб купувати механiзми на розпродажах.

Шериф округу Лiкiнг Макс Марстон надiслав гiльзи 22 калiбру до Бюро кримiнального розпiзнання й розслiдування (БКР) у Лондонi, штат Огайо, для стандартноi перевiрки. Попри те, що почерк убивства, особливо велика кiлькiсть пострiлiв у голову жертви, був той самий, що й у вбивствах у Маккена, нiхто не пов’язував цi два злочини.

Убивство Дженкiна Т. Джонса в Ньюарку, штат Огайо, дуже мало висвiтлювалось у Колумбусi.



11 квiтня Тонi Рiч укотре заарештував Дiно за крадiжку вiдбивних «за обтяжувальних обставин», але суддя того ж дня звiльнив його пiд заставу.

Хтось зауважив, що в окружнiй в’язницi треба встановити обертовi дверi – спецiально для Дiно.



Наступноi п’ятницi, також пройшовши перевiрку на детекторi брехнi, призначену Департаментом полiцii Колумбуса, Боббi Новатнi був звiльнений пiд заставу в 75 тисяч доларiв. Вiн пiшов жити до своеi матерi в очiкуваннi судового процесу.

Мерi Новатнi була засмучена тiею перемiною, яку побачила у своему синовi. Хоча в минулому вiн був меткий на вигадки й завжди мав напоготовi якийсь дотеп, зараз цього мов i не було. Нiяких жартiв. Мало всмiхався. З виразом жаху говорив про своi поневiряння за гратами й розповiдав братам, як багато разiв помирав у своiх нiчних кошмарах. Протягом трьох iз половиною тижнiв у Франклiнськiй окружнiй в’язницi вiн вiрив, що детективи збираються пiдставити його, сфабрикувати проти нього справу й вiдправити на електричний стiлець.

Хоча iх iз Дiно звiльнили пiд заставу, попереду на них однаково чекали обвинувачення й судовi слухання про вбивства. З усiх трьох тiльки Клавдiя залишилася чекати суду у в’язницi. Боббi зiзнався родинi, що розриваеться мiж пробаченням Клавдii через ii психiчну хворобу та побажанням iй сконати на електричному стiльцi й горiти в пеклi.




Роздiл четвертий





1


Пiсля тридцяти днiв у захиснiй iзоляцii, пiд час якоi Клавдiя не виявила жодних ознак загрози, жiнка отримала дозвiл щодня впродовж години вiдвiдувати в’язничну кiмнату вiдпочинку. Бiльшiсть ув’язнених жiнок, бачачи ii по телевiзору, обурювалися ii скандальною славою.

24 квiтня Клавдiя увiйшла до кiмнати вiдпочинку, де група жiнок саме переглядала мильну оперу. Вона самотньо сидiла за столом, гадаючи, коли прийде режисер i скаже iй, яку сцену знiматимуть цього дня.

Коли охоронцi були надто далеко, щоб почути, до неi наблизилася молода бiлявка.

– Ти, кляте стерво! Решту життя ти проведеш у Мерiсвiллi або в Лiмi. Там тобi й мiсце за те, що вбила мою подругу.

Клавдiя зiщулилася:

– Не знаю, про що ви кажете. Я нiкого не вбивала.

– Не бреши, суко! – крикнула доволi товста темноволоса ув’язнена. – Ти вбила Крiссi – i ти за це отримаеш.

Гучна розмова привернула увагу охоронцiв, якi попередили, що всi вони втратять право на вiдвiдання й користування в’язничною крамницею. На деякий час це iх угамувало, але раптом охорону вiдкликали з кiмнати вiдпочинку, повiдомивши, що загорiвся смiттевий кошик.

Коли бiлявка знову пiдiйшла до неi, лаючись, Клавдiя спробувала пояснити:

– Я тут лише тому, що ми знiмаемо цей фiльм про потрiйне вбивство. Берт Рейнолдз[7 - Берт Рейнолдз (1926—2018) – американський актор, у 1970-х рр. був однiею з найуспiшнiших зiрок Голлiвуду.] у ньому грае, i Саллi Фiлд[8 - Саллi Фiлд (нар. 1946 р.) – американська актриса, пiк популярностi якоi припав на кiнець 1970-х – 1980-тi рр.; двiчi здобувала «Оскар» за найкращу жiночу роль.]. Хоча не думаю, що менi справдi необхiдно мешкати в камерi – могли б поселити мене в готель i дозволити приходити щоранку на зйомки, – але це моя перша велика роль, i забагато скаржитись не випадае.

– Та ну? Озирнися навколо, сучко! – сказала бiлявка. – Буцегарня справжня. Я справжня. І я надеру тобi зад.

– Але ж телекамери! Нащо тут постiйно ввiмкнутi телекамери, якщо ми не знiмаемо фiльм?

– Бо вони завжди мають монiтори для максимальноi безпеки, ти, божевiльна мерзото. Ти тут, бо ти вбивця.

Клавдiя приголомшено глянула на неi та схлипнула:

– Це ви божевiльна. Ви самi не знаете, що кажете.

Бiлявка озирнулася, переконуючись, що охоронцi ще не повернулись, i вдарила Клавдiю в праве око. Клавдiя впала на пiдлогу, а iншi налетiли й стали бити ii ногами, осипаючи прокльонами. Товстуха стрибнула на неi, i Клавдiя зомлiла.

Медсестра й охоронець вiднесли ii назад до камери. Опритомнiвши, Клавдiя побачила, що ii тiло вкрите синцями, лiва щиколотка розтягнута й дуже опухла. Чому, питала вона себе, продюсери дозволили тiй масовцi скривдити ii? Щось тут категорично не так, усвiдомила вона, i треба з’ясувати, що коiться.

Клавдii доводилося стрибати й повзти з мiсця на мiсце. На судовi слухання ii виносили на вулицю й надавали милицi, але – оскiльки тi були потенцiйною зброею – iй не дозволено було користуватися ними всерединi в’язницi.




2


Наступного понедiлка, 1 травня, заголовок «Сiтiзен-Джорнел» сповiстив про чергове вбивство:


«ВБИВСТВО СВЯЩЕНИКА: ДРУЖИНА ТА ДРУЗІ СПАНТЕЛИЧЕНІ»

Напередоднi шерифа Дена Беррi з округу Фейрфiлд, на схiд вiд округу Франклiн, викликали розслiдувати вбивство превелебного Джеральда Фiлдза, тридцятип’ятирiчного священика з розташованоi поблизу Берiанськоi баптистськоi церкви.

Одну нiч на тиждень Фiлдз зi зброею в руках здiйснював обхiд як тимчасовий заступник охоронця «Вiгвама» – приватного клубу на 100 гектарах лiсовоi бази вiдпочинку у власностi «Вольф Індастрiз», якi також володiли «Колумбуським Кур’ером», теле- та радiокомпанiею WBNS i Нацiональним банком Огайо.

Зi слiв шерифа Беррi, Фiлдз отримав численнi вогнепальнi поранення пiд час патрулювання бази.

У самоскидi, припаркованому в сараi технiчного обслуговування, куля вибила лiве вiкно, i на боцi автiвки лишилися кривавi плями, наче жертву вiдкинуло на неi. Беррi припускав, що пiсля того Фiлдз прошкутильгав триста метрiв назад до спального барака, де вбивця або вбивцi й прикiнчили його. Вiсiмнадцять зужитих патронiв 22 калiбру було знайдено на землi. Дев’ять куль влучили Фiлдзу в ноги, груди й голову. Час смертi встановили в межах години вiд дванадцятоi тридцять ночi, коли Фiлдз набирав код на табельному годиннику пiд час своiх обходiв.

Потiм Фiлдза вiдтягнули до барака, щоб сховати тiло. Кишенi мерця були вивернутi. Його гаманець i револьвер «Кольт» 38 калiбру з поламаним рукiв’ям зникли. Весь недiльний день шiстнадцять помiчникiв шерифа з пошуковими собаками прочiсували територiю – i пiд вечiр таки знайшли гаманець Фiлдза, кредитнi картки й водiйське посвiдчення.

Згiдно з iнформацiйними повiдомленнями, Фiлдз заступив на цю роботу перед самим Рiздвом, прислуживши менеджеру «Вiгвама», який також був парафiянином його церкви. Оскiльки нiчний охоронець, який працював на вихiдних, звiльнився, превелебний Фiлдз погодився почергувати за нього – з дев’ятоi суботнього ранку до п’ятоi недiльного, – доки компанiя не знайде замiни. Його першочерговим обов’язком був збройний захист. Особливих проблем iз безпекою не виникало.

Коли його дружина Вiрджинiя прокинулася й виявила, що чоловiка досi немае вдома, стало зрозумiло, що щось не так. Вона розповiла репортеровi «Сiтiзен-Джорнел», що вирушила шукати його.

«Я не знала, чи вiн там [у «Вiгвамi»], чи лежить десь при дорозi, але знала, що вiн у бiдi».

Фiлдз, випускник Аппалачського Бiблiйного iнституту, заснував свою маленьку Берiанську церкву в 1973 роцi в класнiй кiмнатi мiсцевоi початковоi школи, а до 1975 року зi своею конгрегацiею побудував дерев’яну церкву й будинок пастора, у якому й жив – усе власними руками. До вбивства вiн мешкав там iз дружиною та трьома дiтьми.

Наступного дня шериф Беррi заявив, що шiсть куль, вилучених iз тiла Фiлдза, будуть надiсланi до БКР для порiвняння з iншими – з убивств, скоених у прилеглих округах Франклiн i Лiкiнг, у яких в голови жертвам випустили велику кiлькiсть 22-калiберних куль.

Якщо балiстична експертиза покаже, що саме з цiеi зброi було скоено iншi вбивства, сказав репортерам Беррi, вiн шукатиме допомоги правоохоронних служб з iнших двох округiв.

Але минуло три з половиною мiсяцi вiд потрiйного вбивства, i якби виявилось, що та сама зброя була застосована в п’яти серiйних убивствах, прокурору округу Франклiн було б нелегко притягти до суду головну пiдозрювану, замкнену в жiночiй в’язницi пiд час останнiх двох iз п’яти злочинiв.




3


Лью Дай почувався впевненим у собi, коли 4 травня 1978 року входив до зали суддi Пола В. Мартiна на слухання про заборону використання прокурором 158-сторiнкового зiзнання Клавдii як доказу на ii судовому процесi.

І знову Клавдiя поводилася дивакувато як для людини, якiй загрожуе смертна кара. Часом вона здавалася розсiяною та збентеженою. Іншим же разом жадiбно все слухала, нiби намагаючись збагнути, що про неi кажуть. Часто озиралася й махала репортерам.

Дай планував викликати своiм першим свiдком психiатра Клавдii, доктора Байрона Стiнсона, доцента психiатрii Медичноi школи Унiверситету штату Огайо, який свiдчитиме щодо iсторii психiчноi хвороби Клавдii. Потiм вiн викличе Боббi Новатнi, який змалюе ii нещодавню поведiнку.

Обвинувачення збиралося викликати лише одного свiдка, який стверджуватиме, що Клавдiя дала зiзнання вiдкрито, вiльно i явно при здоровому глуздi, – детектива-сержанта Говарда Чемпа.

Дай усмiхнувся О’Грейдi, упевнений, що суддя Мартiн нiколи не дозволить, щоби це абсурдне зiзнання використали як доказ проти психiчно хвороi пiдсудноi.

Склавши присягу, доктор Стiнсон, високий, злегка огрядний психiатр трохи за шiстдесят, звернувся до своiх нотаток. Клавдiю, сказав вiн, тричi клали в лiкарню Апгем-Голл пiд його опiку: у жовтнi 1974-го, пiсля ii повернення з Гаваiв, у жовтнi 1976-го та у вереснi 1977-го, на термiни бiля двох-трьох мiсяцiв. Дiагноз Клавдii звучав так: «Шизофренiя, загальний латентний тип».

– Що це означае? – спитав Дай.

– Це стан, описаний Гохом у 1949 роцi, – пояснив Стiнсон, – характеризуеться загальною тривожнiстю (справжнiми панiчними атаками), панiстерiею й пансексуальнiстю. Це цiкавий рiзновид дiагнозу – цього року вийде нова дiагностична класифiкацiя, i там вiн буде названий граничною шизофазiею [так в оригiналi]. Це спорiднено з шизофренiею, але… пацiент часом усвiдомлюе реальнiсть. …Я бачив ii протягом кiлькох рокiв… i дiагноз був завжди той самий. Тип хвороби Клавдii виявляеться у сферах судження, взаемодii з оточенням, особливо в сексуальному планi. Вона потрапляе в цiкавi рiзновиди сексуальних ситуацiй.

Стiнсон подивився на Клавдiю, яка всмiхалася до нього.

– Наприклад, перший випадок, коли ми побачили ii, стався пiсля ii розлучення… i тут вона впадае в панiчний стан, почуваеться, наче… свiт навколо неi рушиться й тому подiбне – i вона приходить до лiкарнi, цiлковито вiдiрвана вiд навколишнього свiту, нiби заблукала у власних фантазiях, i потрiбен певний час, щоб знизити ii тривожнiсть.

Лью Дай спитав його, як цей дiагноз стосуеться ii контакту з реальнiстю та з ii оточенням.

– Здаеться, що Клавдii подобаеться жити в епiцентрi бурi, – вiдповiв Стiнсон. – Вона завжди шукае цiкавого роду стосункiв з представниками маргiнальних груп, якщо казати про ii соцiальнi зв’язки. Бiсексуали, гомосексуали, повii, танцiвницi гоу-гоу. Вона потрапляе в цi ситуацii й починае уявляти себе частиною синдикату, мафii, яка хоче втягнути ii до сексуального рабства. Будь-якi химернi фантазii в неi тiсно переплiтаються з реальнiстю, аж доки настае момент, коли хтось руйнуе ii iлюзii… вiдштовхуе ii… а потiм у неi трапляеться чергова панiчна атака, i вона шукае, по-справжньому шукае захисту в лiкарнi.

Стiнсон описав симптоми ii панiчних атак:

– …Безсоння, неспокiйне ходiння, поганий апетит, напади плачу й iстеричного крику… дуже вибаглива, погрожуе судовим позовом, боiться, що iншi намагаються зашкодити iй… загалом, просто дуже нестерпна, щоби бути поряд.

Лiкар пригадав, що коли Клавдiя вперше прийшла до Апгем-Голлу в 1974 роцi, вона розповiла йому довгу заплутану iсторiю про те, як ii викрала мафiя на Гаваях i примусила до проституцii, а вона втекла.

У 1977 роцi вона була госпiталiзована пiсля того, як зателефонувала в полiцiю, кажучи, що бачила, як зарiзали жiнку в провулку за ii будинком. Але тiла не знайшли, як i жодного пiдтвердження ii слiв.

Стiнсон також зазначив, що пiсля «iнциденту з зарiзанням» голос Клавдii почав поступово хрипнути, доки в день надходження до лiкарнi не зник повнiстю.

– Ця хрипота i ця фобiя, – зазначив Стiнсон, – е частиною панiстерii…

Дай пригадав подробицi вбивств у Маккена й подальший допит Клавдii детективом Говардом Чемпом, пiд час якого вона зробила свое зiзнання. Дай спитав Стiнсона, чи схоже це на твердження, якi вона робила щодо iнших злочинiв.

– Клавдiя як хамелеон, – пояснив лiкар, – як маленький кокер-спанiель… надзвичайна потреба догоджати, яка достеменно могла проявитися пiд впливом допиту. Гадаю, Клавдiя дасть вам усе, що захочете, якщо помiстити ii в послiдовну ситуацiю. Вона чудово здатна на це i в ситуацii, у якiй немае послiдовностi. Їi поведiнка випливае з ii оточення… Вона йде назустрiч вимогам людей.

Дай спитав:

– Якщо надати Клавдii трохи iнформацii… зi справи про вбивство… вiд допитувача, чи можливо – не можливо, а дуже ймовiрно, – що Клавдiя все це повторить, виставивши себе однiею з головних дiйових осiб?

Стiнсон кивнув:

– Клавдiя дуже вправно приплiтае себе до всього – майже як павук, який тче павутиння, сполучаючи уривки реального й вигаданого, допоки… до того ступеня, коли я нiзащо не зможу вiдрiзнити (а я справдi придiляв чималу увагу ii лiкуванню), де закiнчуеться вигадка й починаеться правда.

Пiд час перехресного допиту заступник прокурора Джеймс О’Грейдi переглянув зауваження Стiнсона про те, що «Клавдiя – людина, яка живе в епiцентрi бурi, на цiкавiй аренi подiй у Колумбусi».

– Ну, – вiдповiв лiкар, – щодо «цiкавоi», не пригадую [щоб таке казав]. Вона, безумовно, завжди обирала якийсь демонiчний свiт, на межi соцiальноi пристойностi – гадаю, ви так це називаете.

– Люди, яких вона згадувала, – спитав О’Грейдi, – ii друзi та знайомi… вона розповiдала вам про двох танцiвниць, якi справдi були вбитi?

– Нi.

– Ви самi коли-небудь читали про це в новинах: нерозкрита справа двох танцiвниць гоу-гоу – одна звiдси, iнша з Дейтона?

Стiнсон вiдповiв, що нi.

Пiсля кiлькох запитань про лiкування розладу жiнки О’Грейдi поцiкавився, чи доктор Стiнсон читав твердження Клавдii та чи чув вiн запис зiзнання. Коли Стiнсон сказав, що нi, О’Грейдi спитав наполегливiше:

– Тож як я розумiю, ви навiть не намагалися б висловити судження, що насправдi було сказано у тiй заявi, зокрема… про тон голосу… не прослухавши ii.

– Аж нiяк.

– Гаразд, чи правильно я зрозумiв, що ви також не ризикнули б судити про те, чи здатна була Клавдiя пiд час першоi розмови з помiчниками шерифа зрозумiти, якi ii права i тому подiбне?

– Принаймнi нiчого конкретного, нi.

– Дякую, докторе, – сказав О’Грейдi. – Це все.

Отримавши свiдка у свое розпорядження, Лью Дай пiдсумував попереднi свiдчення й запитав:

– Докторе… не могли б ви зробити судження, грунтуючись на своiх професiйних знаннях, роботi з Клавдiею та досвiдi у цих питаннях: на вашу думку як психiатра, чи справдi вона скоiла цi вбивства?

– Я не надто обiзнаний в обставинах цiеi справи, – вiдповiв Стiнсон, – але дуже добре знайомий iз Клавдiею. Я просто не можу повiрити, що вона здатна скоiти чи скоiла вбивство.

Говард Чемп, викликаний на мiсце свiдка, розповiв, як дiзнався про Клавдiю вiд полiсменiв, котрi розмовляли з нею в ресторанi. Дай змусив його описати подii, якi призвели до того, що ii забрали до Департаменту шерифа, а потiм переглянув зiзнання.

Намагаючись пояснити швидко змiннi настроi Клавдii, Дай спитав:

– Пригадуете, ви дали менi зрозумiти, що вона не хоче зi мною бачитись… а коли я приiхав до штаб-квартири, вона з криком кинулася менi назустрiч? Пригадуете це? Тодi ви були неабияк здивованi ii реакцiею.

Вiдповiдь Чемпа була ворожою:

– Я пригадую, що пiсля розмови з вами в неi розпочався якийсь iстеричний напад.

– Пригадуете, як зауважили менi, що ii манера поводитися пов’язана з лiками й тому подiбним, i що все це гра – насправдi вона не в аж такiй поганiй формi?

– На мою думку, – стояв на своему Чемп, – пiсля тоi зустрiчi з вами вона справдi затiяла якусь гру – так.

Дай тиснув на Чемпа, випитуючи, чи вживала Клавдiя лiки протягом допиту, якi були обставин обшуку ii квартири та про ii твердження протягом зiзнання.

– На вашу думку, те, що вона вам розповiла, – це справдi той хiд подiй, який встановило ваше слiдство?

– Ми були враженi тим, що iй вiдомо стiльки iнформацii щодо самого мiсця злочину… розташування тiл, типу отриманих ними поранень i зон, де мiстилися рани пропорцiйно [так в оригiналi] до тiла.

Дай зазначив, що i Дiно Полiтiс, i Роберт Новатнi пройшли випробування на детекторi брехнi, переконавши прокурора округу Франклiн, що не мають жодного стосунку до цих убивств. Вiн також нагадав Чемпу, що за два тижнi пiсля вбивств Полiтiса заарештували за крадiжку в супермаркетi «Крогер», i що, допитуючи його, Тонi Рiч мiг розкрити iнформацiю, яку Полiтiс потiм переказав Клавдii.

Чемп зауважив, що сидiв поряд, коли Рiч допитував Полiтiса, i що вбивства в Маккена зайняли не бiльше п’ятнадцяти вiдсоткiв розмови.

Дай уперто намагався з’ясувати думку Говарда Чемпа щодо пунктiв зiзнання, у яких Клавдiя визнае, що збрехала з метою заплутати допитувача, i тих моментiв, коли вона каже, що хотiла б промовчати.

Суддя Мартiн перервав цю лiнiю допиту:

– Мiстере Дай, гадаю, це одне з тих питань, якi належить вирiшувати менi пiсля перегляду стенограми. Думка свiдка мене не цiкавить.

Коли Чемпа вiдпустили, помiчник Дая Вiльям Флек пiдвiвся й сказав:

– У мене ще один свiдок. Ваша честь, ми викликаемо Роберта Новатнi.

Пiсля того, як Новатнi присягнув i назвав суду свое повне iм’я, його спитали, чи знае вiн Клавдiю Яско. Коли вiн вiдповiв, що так, i його попросили впiзнати ii на судi, вiн глянув просто на неi та вказав у ii напрямку. У вiдповiдь на запитання Флека вiн розповiв, що познайомився з Клавдiею приблизно рiк тому, i додав, що вони живуть разом.

Коли його спитали, чи до теперiшньоi ситуацii Клавдiя колись зiзнавалася, що iй вiдомо про злочин, Новатнi вiдповiв, що три-чотири мiсяцi тому вона заявляла, буцiмто бачила, як бiля iхнього будинку вбили молоду дiвчину, i викликала детективiв.

На запитання Флека про страх Клавдii бути вбитою Новатнi вiдповiв:

– …[Вона боялася] безлiчi людей, яких я не знаю… [Був] якийсь iнцидент, десь у Калiфорнii чи на Гаваях. Вона заявляла, що боiться за свое життя.

– Можете навести нам якусь конкретну розмову, у якiй Клавдiя могла це стверджувати? – спитав Флек.

Новатнi знизав плечима.

– Цитую: «У свiтi е люди, що хочуть мене вбити».

Флек змусив Новатнi пiдтвердити, що Дiно Полiтiс приходив до iхнього будинку пiсля того, як був заарештований за дрiбну крадiжку, i в присутностi Клавдii змалював у подробицях те, що дiзнався про вбивства.

Пiд час перехресного допиту прокурор О’Грейдi запитав Новатнi, чи Клавдiя колись згадувала про iншi злочиннi дii. Коли Новатнi глянув на нього порожнiми очима, О’Грейдi додав:

– Вона мала також iнформацiю про iншi злочиннi дii, такi, як вибухiвка на Греблi Гувера?

– Протестую! – загорлав Флек. – Це перетворюеться на… це не стосуеться справи.

– Вiдхилено, – сказав суддя.

Новатнi кивнув:

– Вона стверджувала, що мае таку iнформацiю.

– О-о. Кажете, вона стверджувала, що вже мае вiдомостi про вибухiвку на Греблi Гувера? І що, за ii словами, там сталося?

Новатнi наiжачився:

– Ну, не знаю. Вам вiдомо про це бiльше, нiж…

– Ви не знаете, що саме вона стверджувала?

– Нi.

– Звiдки ви знаете, що вона взагалi щось стверджувала?

– Ну, я був в офiсi свого адвоката й переглядав стенограму зiзнання, яке вона зробила.

О’Грейдi переможно подивився на Флека, а потiм на Дая.

– І хто ж був вашим адвокатом, для протоколу?

– Лью Дай.

О’Грейдi змусив Новатнi визнати, що насправдi Клавдiя не згадувала його iменi чи iменi його молодшого брата у зв’язку з iнцидентом на Греблi Гувера, а потiм спитав:

– Чому ви автоматично вирiшили, що це ви й ваш молодший брат, якщо жодного з ваших iмен не назвали?

Новатнi гнiвно зиркнув на Клавдiю.

– Вона звинуватила мене у вбивствi. Чом би й нi?

Пiсля ще кiлькох хвилин перехресного допиту з метою послабити довiру до Новатнi як до свiдка О’Грейдi вiдпустив його. Суддя Мартiн повiдомив адвокатiв, що бере справу на розгляд.

Приблизно в той самий час, коли тривало слухання Клавдii в залi правосуддя, шерифи трьох округiв отримали iнформацiю вiд Бюро кримiнального розпiзнання й розслiдування про те, що автоматичний пiстолет 22 калiбру, з якого вбили Маккена, його матiр i Крiстiн Гердман в окрузi Франклiн, е тiею ж зброею, з якоi застрелили Дженкiна Т. Джонса в окрузi Лiкiнг i превелебного Джеральда Фiлдза в окрузi Фейрфiлд.

Нiхто не згадав очевидного – що Джонса i Фiлдза вбили, коли Клавдiя перебувала у в’язницi.




4


Коли Клавдiя повернулася з судового слухання й Донна Зег провела ii до камери, вона лягла на свою койку й заплакала.

– Ну ж бо, вище носа, дитино, – сказала наглядачка. – Не може бути все так погано. Я хочу, щоб ти знову почитала з моеi долонi. Я переповiла двом старшим донькам те, що ти казала минулого разу: що я стану бабусею. Їх стурбувала та частина, де ти казала, що однiй iз них буде страшенно тяжко пiд час пологiв.

Клавдiя, досi розсiяна, приголомшено глянула на неi.

– Про що ви кажете?

– Моя долоня, люба. Я хотiла б, щоби ти знову прочитала мое майбутне.

Клавдiя похитала головою й застогнала.

– Не хочу бiльше зазирати в майбутне.

– Як же це? Ти чудово передвiщаеш долю, Клавдiе. Чому нi?

– Бо я чула, що казав про мене мiй психiатр на судi. Вiн каже, що я вигадую, фантазую – як павук плете павутину. А тепер я знаю… – вона зробила жест, нiби охоплюючи всю в’язницю. – Це не декорацii до фiльму.

Вона торкнулася своеi перев’язаноi стопи.

– А це не був нещасний випадок пiд час зйомок якоiсь сцени.

Клавдiя зi сльозами глянула у вiчi наглядачцi.

– Вiн каже, що часом я маю зв’язок iз реальнiстю. То ось, зараз це явно реальнiсть.

– Я можу щось зробити для тебе, Клавдiе?

– Ісус покинув мене. Можете покинути мене так само.

Коли Зег пiшла, Клавдiя мовчки сидiла якийсь час на койцi, заплющивши очi й намагаючись зрозумiти, що це все означае. Якщо вона не грае головноi ролi в кiно, то вона пiд слiдством за справжне вбивство. Адже ж вона чула, як зачитували положення про смертну кару. Прокурори вимагали, щоб ii вiдправили на електричний стiлець.

Клавдiя почула шум i побачила, як двое працiвникiв приставляють драбину за дверима ii камери, щоб замiнити довгу флуоресцентну лампу. Вони говорили про те, щоб покiнчити з цiею роботою й пiти на вечерю. У цю мить Клавдiя усвiдомила, що оскiльки вони стоять мiж ii камерою та контрольним центром, то перекривають ii зображення на монiторi перед полiсменами.

Зараз вона могла накласти на себе руки, i нiхто б цього не побачив та не зупинив ii. Порцеляновий унiтаз. Там на днi була вода.

Жiнка впала на колiна – вiд болю в лiвiй щиколотцi ходити було нестерпно. Пiдповзла до унiтаза й зазирнула в нього. Опустила руку у воду – та була холодна й чиста. Треба було зробити це зараз, доки нiхто не прийшов. Клавдiя прошепотiла:

– Милий Ісусе, пробач менi, але я знаю, що ти забереш мене у кращий зi свiтiв.

І з единим глибоким видихом вона опустила голову в унiтаз, вичекала мить, доки ii подих виходив iз бульбашками – i вдихнула.

Супроти власноi волi, вiдчувши, як нiздрi заповнюе вода, жiнка висмикнула обличчя. Вона занурювала його знов i знов, але раптом захлинулася… ii знудило… i на цей звук прибiгла непрохана пiдмога.

Охоронцi вiдвели ii до лазарету. Дiзнавшись, що з нею все буде гаразд, ii знову помiстили до камери пiд суворий нагляд.

Вона плакала. Прагла померти в той спосiб, який обере сама, а не на електричному стiльцi. О, милостивий Боже, тiльки не на електричному стiльцi. Клавдiя не хотiла, щоб зголили ii довге чорне волосся, прив’язали ii до стiльця й пустили крiзь тiло високу напругу.

Усе життя вона була проти смертноi кари – i тепер знала, що мала рацiю.




Роздiл п’ятий





1


У суботу 6 травня 1978 року, за майже два мiсяцi пiсля арешту та ув’язнення Клавдii, «Колумбус Сiтiзен-Джорнел» закрiпив за п’ятьма жорстокими вбивствами назву:


«УБИВСТВА 22 КАЛІБРУ»

Їм були присвяченi двi статтi на першiй шпальтi.

Одна подала слова Гаррi Беркемера, шерифа округу Франклiн:

– Очевидно, навколо розгулюе якийсь божевiльний душогуб. Боюся, що ми матимемо ще кiлька вбивств.

Беркемер зазначив, що детективи полiцii трьох сусiднiх округiв, де були скоенi цi вбивства (округи Франклiн, Фейрфiлд i Лiкiнг), не змогли отримати вiд iнформаторiв жодних зачiпок.

– Усе дуже тихо, – повiдомив вiн. – На вулицях нiчого не кажуть…

Друга стаття дослiджувала причетнiсть Клавдii:


ЧИ ВОЛОДІЄ ВОНА РОЗГАДКОЮ П’ЯТИ СМЕРТЕЙ?



Розгадка п’яти або бiльше жорстоких убивств може бути замкнена у втомленiй i збентеженiй свiдомостi Клавдii Ілейн Яско.

При всiй очевидностi того, що вона помилялась, кажучи помiчникам шерифа, нiбито двое людей [Новатнi та Полiтiс] причетнi до вбивства Роберта «Мiкi» Маккена та його матерi й дiвчини, помiчники шерифа вважають, що вона мала бути присутньою при скоеннi вбивств.

– Дивно все те, що вiдомо iй про вбивства в Маккена, – стверджуе Беркемер. – Вона вам щось каже, i ви вважаете це брехнею, але повертаетесь до фотографiй iз мiсця злочину й розумiете, що помилились, а вона мала рацiю…

– Вона – загадка, – визнае шериф Беркемер.


Деякi посадовцi повiдомили репортерам, що й надалi мають намiр утримувати ii й судити за вбивство за обтяжувальних обставин. Іншi посадовцi зазначили, що – оскiльки ii детальнi знання про мiсце вбивства були широко оприлюдненi та оскiльки вбивцi досi на волi – звiльнити жiнку пiд заставу тепер було б однаково, що винести iй смертний вирок.



У п’ятницю 12 травня Лью Дай подав клопотання з вимогою, щоби Клавдiю звiльнили пiд заставу. Оскiльки iншi пiдсуднi в ii справi, Новатнi й Полiтiс, були звiльненi пiд заставу, то несправедливо, наполягав вiн, що хтось один залишаеться у в’язницi. Суддя Пол В. Мартiн вiдклав вирiшення цього клопотання до того, як буде готовий винести вердикт стосовно попереднього клопотання Дая – про вилучення ii зiзнання.

Дай також вимагав, щоби Клавдii дозволили пройти тест на детекторi брехнi, на тiй умовi, що результати будуть використанi в судi незалежно вiд отриманих даних. Оскiльки Полiтiс i Новатнi пройшли перевiрку на полiграфi, наполягав вiн, належна процедура вимагае, щоб i Клавдii надали таку саму можливiсть.

Прокурор О’Грейдi заперечив i, на подив Дая, суддя Мартiн вiдхилив запит.

Згодом розчарований Лью Дай зустрiвся з репортерами й оприлюднив «Заяву про алiбi», яку мав намiр представити на судi.

– Звiдтодi, як пiшла на роботу, i до того, як повернулась додому наступного ранку, Клавдiя перебувала серед людей, – зачитував вiн з пiдготовленого тексту. – Того вечора, одинадцятого лютого, вона працювала в «Галереi зображень» до другоi тридцяти ночi, пiсля чого пiшла снiдати з двома друзями, чоловiком i жiнкою, до «Вестерн Пенкейк Гаузу». Пiсля снiданку вона залишалася в iхньому товариствi, доки не повернулася додому, де мешкала з Робертом Новатнi.

Наступноi п’ятницi, 19 травня, суддя Мартiн вiдхилив клопотання Дая про вилучення зiзнання Клавдii та вiдмовився звiльнити ii пiд заставу. Суддя вирiшив, що вона була поiнформована про своi права та «свiдомо, зважено й добровiльно» вiдмовилася вiд них.

І знову Лью Дай дивувався. Вiн був упевнений, що суд вiдкине зiзнання психiчно хвороi пацiентки, яку допитували пiд час медикаментозного лiкування. Зараз вiн мав змiшанi почуття щодо «звiльнення пiд заставу». Може, Клавдii краще було б у в’язницi до слухання. Хоча ii вiдомостi переплiталися з брехнею та вигадками, вiн вiдчував, що знае вона набагато бiльше, нiж каже йому.

Окрiм того, що вона могла довiдатися вiд Полiтiса, Клавдiя, найiмовiрнiше, знала людей з вулицi, якi й переповiли iй деталi злочинiв. Але якщо до тих, хто говорив, або до тих, хто стояв за вбивствами, дiйде чутка, що вона мае iнформацiю – тобто знае вбивцю чи вбивць, – вона буде в справжнiй небезпецi.

Дай бiльше не вагався, чи використовувати пресу в боротьбi за справу Клавдii. Вiн згодовував iсторii репортерам i ведучим теленовин. Його подальшою тактикою було прийняття допомоги, запропонованоi журналом «Плейбой». Команда захисту фонду «Плейбоя» надавала людей, ресурси та кошти для ведення по всiй краiнi справ, чиi фiгуранти не отримували правосуддя. Дай бачив, що ця справа (гарна, вразлива та психiчно хвора жiнка, яку несправедливо тримають у в’язницi, погрожуючи смертною карою) – саме з тих, за якi вони беруться. А заразом вони отримають свою iсторiю.

Дай розповiв Бiллу Гельмеру з «Плейбоя», що захист потребуе бiльше iнформацii, бiльше людей, щоб займатися бiганиною, i бiльше допитiв свiдкiв. Зiзнання Клавдii, зауважив вiн, таке моторошне, що волосся на головi стае дибки, i водночас доволi правдоподiбне. Якщо крок за кроком не розвiнчати його, справу буде програно.

Дай також зауважив, що, як це часто трапляеться в таких випадках, обвинувачення натякае, що ризику засудження Клавдii та ймовiрного смертного вироку можна уникнути, якщо Дай запропонуе помiстити жiнку до громадськоi психлiкарнi. Для бiльшостi людей, пов’язаних з цiею справою, очевидно, казав вiн, що прокурор округу Франклiн сподiваеться вийти переможцем у сенсацiйнiй, широко розголошенiй справi, навiть не доводячи ii до суду.

Гельмер попросив Дая надати йому резюме подiй для фонду «Плейбоя», i бiльшiсть вихiдного дня Дай провiв у себе в офiсi, надиктовуючи нотатки. Та коли вийшли газети за понедiлок, 22 травня, вiн мусив додати до свого звiту ще одне вбивство кiлькох осiб. Одну пару, яка мешкала в межах мiста Колумбус, застрелили зi зброi 22 калiбру.



Справа потрапила пiд юрисдикцiю Департаменту полiцii Колумбуса. Хоча мiськi детективи з вiддiлу вбивств неохоче пов’язували вбивства в Колумбусi з попереднiми «вбивствами 22 калiбру», доки не надiйдуть результати балiстичноi експертизи, зв’язок встановила газета «Колумбус Диспетч»:


ПОДВІЙНЕ ВБИВСТВО, ПОДІБНЕ ДО «ВБИВСТВ 22 КАЛІБРУ»



Чоловiк i дружина, посiченi кулями тiла яких виявили в недiлю в iхньому вiддаленому будинку на Морз-роуд, можуть бути останнiми жертвами в серii вбивств, пов’язаних автоматичною зброею 22 калiбру.


Вихiдного дня в пiвнiчнiй частинi Колумбуса сорокасемирiчний Джеррi Л. Мартiн, якого нещодавно пiдвищили до генерального менеджера й вiце-президента компанii «Перма Стоун», i його дружина Марта були знайденi застреленими. Коли до iхньоi оселi завiтав племiнник на недiльне барбекю з нагоди п’ятдесятиоднорiччя Марти й не побачив жодного руху довкола, вiн увiйшов до будинку й виявив тiла.

Джеррi Мартiн, метр дев’яносто шiсть на зрiст i вагою 102 кiлограми, вочевидь був застрелений крiзь вiкно, коли лежав на канапi, дивлячись телевiзор. Двi 22-калiбернi гiльзи валялися на землi бiля будинку, пiд вiкном. Потiм у нього стрiляли знову, зблизька, кiлька разiв у голову.

Марта, одягнена в чорний костюм, була знайдена мертвою в проходi з численними кульовими пораненнями в голову. Як i у двох попереднiх випадках, телефоннi кабелi надворi були перерiзанi. Кiмнати обшукали. Мотивом видавалося пограбування.

Сусiди розповiли репортеровi «Диспетч», що мiсiс Марта («Мартi») Мартiн була кредитним iнспектором у Мiському нацiональному банку, де пропрацювала тринадцять рокiв. Джеррi Мартiн мав небагато грошей i був «просто чоловiком, який щодня ходить на роботу». Мартiни були одруженi вiсiм рокiв (кожен – другим шлюбом) i переiхали до будинку на Морз-роуд три роки тому. Пара часто влаштовувала розваги для друзiв у себе вдома. Хоча наразi вони не були активними дiячами жодноi органiзацii, Джеррi був одним iз засновникiв-добровольцiв пожежноi служби Вайтголла.



Станом на п’ятницю, 26 травня, Бюро кримiнального розпiзнання й розслiдування пiдтвердило, що Мартiнiв убили з тiеi ж зброi, що й Джонса, Фiлдза i трьох жертв у будинку Маккена – тепер сiм смертей пов’язувала одна зброя. Прикрим чином для кiлькох мiських детективiв «наближене до розслiдування джерело» розголосило подробицi щодо знаряддя вбивства журналу «Колумбус Сiтiзен-Джорнел», який розмiстив на першiй шпальтi статтю пiд заголовком:


«УБИВСТВА, ПОВ’ЯЗАНІ ОДНІЄЮ ЗБРОЄЮ»

Знаряддям убивства, якщо вiрити статтi, був напiвавтоматичний 22-калiберний «Штьогер Люгер», вироблений у Захiднiй Нiмеччинi. «Штьогер Люгер», вiдомий як «горе-ствол», оскiльки частенько давав осiчку й заклинював, був одним iз пiстолетiв, якi найширше продавалися через поштовi замовлення до 1968 року, коли був ухвалений федеральний закон про заборону на продаж поштою ручноi вогнепальноi зброi, окрiм як до збройних крамниць.




2


Першим iз Департаменту полiцii Колумбуса на мiсцi вбивства Мартiнiв опинився сержант Бiлл Стекмен з вiддiлу вбивств (той самий «Татко» Стекмен, який колись розмiрковував про вдочерiння сестри Клавдii, Ненсi) i був призначений вiдповiдальним за мiсцеве розслiдування «вбивств 22 калiбру».

Двометровий, бiлявий та блакитноокий детектив щойно почав носити слуховий апарат i досi трохи соромився цього. Вiн говорив тихим гортанним голосом, який пiдiймався глибоко з грудей. Вiддiл убивств був його життям, i те, як «Стек» вiв це життя, однаково схвалювали прокурори й адвокати.

Бiльшiсть робочих днiв Стекмена тепер тривали по вiсiмнадцять годин, i було загальновiдомо, що вiн практично живе у Детективному бюро.

Кожного нового пiдозрюваного треба було перевiрити, перевiрити повторно та зняти пiдозри. Стекмен мав стежити за допитами понад двох сотень людей, якi могли прямо чи непрямо бути причетнi до вбивств.

«Убивства 22 калiбру», як збагнув незабаром Стекмен, ставали важливiшим за все в його життi. Треба лише мати терпiння, i все прийде: зачiпка, слiд, прорив. І коли це станеться, вiн буде готовий, адже знае свою справу. Розслiдування вбивств було його свiтом: вiн марив ним, жив ним, любив його.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=54931646&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примiтки





1


«Кадилак Ельдорадо» – американський представницький автомобiль класу люкс. (Тут i далi прим. пер.)




2


Деррiнджер – кишеньковий пiстолет найпростiшоi конструкцii.




3


Березневi iди – за давньоримським календарем 15 березня. Ця дата здобула популярнiсть в iсторii, оскiльки саме цього дня в 44 р. до Р.Х. було вбито Юлiя Цезаря.




4


День Незалежностi в США.




5


Йдеться про належнiсть до iрландських католикiв, символом яких е зелений колiр на прапорi Ірландii, на вiдмiну вiд протестантiв – iхнiм символом е помаранчевий колiр.




6


Г’ю Гефнер (1926—2017) – американський видавець, засновник i редактор журналу «Плейбой».




7


Берт Рейнолдз (1926—2018) – американський актор, у 1970-х рр. був однiею з найуспiшнiших зiрок Голлiвуду.




8


Саллi Фiлд (нар. 1946 р.) – американська актриса, пiк популярностi якоi припав на кiнець 1970-х – 1980-тi рр.; двiчi здобувала «Оскар» за найкращу жiночу роль.