Нескiнченнiсть не для слабакiв. Книга про менеджерiв, якi хакнули систему держуправлiння
Юрiй Голик


Ця книга про менеджерiв екстра-класу, якi нiколи не прагнули потрапити на держслужбу, але з примхи долi стали управлiнцями i змусили систему давати фiзично вiдчутний результат.

Ця книга про кiлька тисяч втiлених проектiв i про те, як ми це зробили.

Ця книга про кожного з бiльш нiж декiлькох тисяч людеи?, завдяки яким усе стало можливим.

Це книга про те i про тих, у кого вии?шло. Ця книга про людей, яким не все одно.



У форматi PDF A4 збережений видавничий макет.





Нескiнченнiсть не для слабакiв.

Книга про менеджерiв, якi хакнули систему держуправлiння



© Ю. Ю. Голик, 2019

© В. М. Верховень, переклад украiнською, 2020

© Р. В. Бачков, художне оформлення, 2019


* * *




Замiсть переднього слова


Задум цiеi книги зародився давно, але з’явилась вона завдяки наполегливостi ii спiвавтора – Андрiя Чернiкова. За родом своеi дiяльностi вiн усi чотири роки спостерiгав за нашою роботою в Днiпропетровськiй облдержадмiнiстрацii. Багато чого з того, що ми втiлили у життя, вiн бачив на власнi очi, й пiд час процесу спiлкувався i з Валентином Резнiченком, i зi мною, i з членами нашоi Команди (звiсно, я знаю, що за нормами правопису це слово пишеться з маленькоi лiтери, але тут пишу з великоi – вона того варта), i з архiтекторами, i з багатьома iншими людьми, з ким ми, за його визнанням, зробили «over дохрiна» (цитую дослiвно) i точно бiльше, нiж будь-хто ще з ОДА в краiнi за всю iсторiю iх iснування.

Я певен, що подiлитися своiм досвiдом мусить кожен, хто взяв участь у державному управлiннi, досяг помiтних успiхiв i здатен складати з лiтер слова, зi слiв – речення, а з речень – тексти. Ми всi хочемо, щоб наша краiна змiнювалася, прогресувала i розвивалася. Пiдручникiв на цю тему не iснуе. Пророкiв теж. Але необхiдно i важливо систематизувати набутий досвiд i зробити його доступним для всiх.

Рiк тому, коли ми (вже вкотре) офiгiли вiд тупостi iснуючоi в держуправлiннi бюрократii (поставши перед якоюсь проблемою, яку врештi розв’язали в законний спосiб i в належнi термiни), я на однiй iз нарад пожартував: коли ми пiдемо з ОДА, я неодмiнно напишу книжку про наше перебування в нiй.

Зi смiхом обговорюючи, що це мае бути книга, яка розкриватиме чимало прихованого вiд очей, ми всi разом дiйшли висновку: писати й справдi треба. По-перше, це пам’ять про роботу нашоi Команди в ОДА. По-друге, наш, без зайвоi скромностi, успiшний досвiд необхiдно доносити до всiх, кому вiн може бути цiкавий. А по-трете, мене останнiм часом почали частенько запрошувати на виступи перед рiзними аудиторiями, де я розповiдав про нашу роботу. І, судячи з реакцii рiзних слухачiв, iм принаймнi не було нудно сидiти в залi. Кiлька разiв ми навiть записали моi виступи завдяки нашим друзям з «Інформатора» (informator.ua, Олю, дякую вiд усiеi душi!) й виклали iх у вiльний доступ.

По сутi, менi залишалося просто перенести на папiр усе, що я говорив на таких виступах, але вже не обмежуючи себе таймiнгом. Утiм, саме у цьому й полягала проблема – банально бракувало часу.

Ось тодi й надiйшло СМС вiд Андрiя: «Напишiмо книгу вiд твого iменi про вас в ОДА. Я перечитав багато чого з того, що про вас уже написано, – це вартуе книги. Я розумiю, що ти нiколи подiбного не робив, тому давай так: розiб’емо все на окремi теми, ти надиктуеш на диктофон, я розшифрую, скомпоную в текст i надiшлю тобi. А ти вже сам вiдшлiфуеш те, що вийшло».

Так ми й зробили. У результатi вийшла не моя книга в чистому виглядi, а розбита за темами й напрямками розповiдь про те, що i як ми зробили, доповнена текстами з моiх блогiв для site.ua (i не тiльки) у 2015–2019 роках.

Ця книга не мае головного героя. Вона – про Команду. Команду людей, яких Валентин Резнiченко згуртував у Днiпропетровськiй ОДА з кiнця березня 2015 року до кiнця травня 2019.

Ця книга – про унiкальнi подii, коли у строкатий свiт держуправлiння потрапило кiлька сильних менеджерiв з успiшного бiзнесу i, долаючи скепсис оточення, хакнули систему, змусивши ii продукувати фiзично вiдчутний результат.

У цiй книзi дуже часто вживаеться слово «ми». Ми – це ми всi разом i кожен з нас, хто чотири роки працював не покладаючи рук в однiй Командi. Ми – це Валентин, його заступники, радники, голови департаментiв ОДА, ii спiвробiтники, нашi друзi й колеги з двох скликань обласноi ради, кожен iз ii депутатiв, голови усiх фракцiй, простi спiвробiтники, мери мiст нашоi областi, депутати мiсцевих рад, голови об’еднаних територiальних громад (ОТГ) та сiльрад, волонтери, народнi депутати, два Президенти i два прем’ер-мiнiстри, три склади Кабмiну, всi, хто стежив за нашою дiяльнiстю, пiдтримував нас, критикував, дискутував, вiрив у нас, а також всi-всi-всi, хто доклав зусиль, розуму та бажання до того, щоб зробити за чотири роки у нашiй Днiпропетровськiй областi багато унiкальних речей.

Перед виходом книги у свiт я редагував одержаний текст у травнi 2019 року.

На момент ii написання ми й далi робимо те, що робили до цього протягом усiх чотирьох рокiв у Днiпропетровськiй ОДА. Створюемо нову якiсть життя за вiкном кожного мешканця областi. Робимо саме те, що описано в цiй книзi.



Ми всi, як i ранiше, залишаемося на зв’язку i в соцмережах. І завжди готовi допомогти й подiлитися своiм досвiдом з кожним, хто звертаеться до нас iз таким проханням.

І ще. Ми домовилися, що я напишу двi книги. Другу – самотужки, але пiд псевдонiмом, у жанрi трилера – про людей, iхнi звички, вади i долi, якими я побачив iх у перiод чотирирiчного перебування в однiй областi нашоi краiни. Усi iмена будуть вигаданими, але ви точно зрозумiете, про кого йдеться.

За парадною вивiскою ОДА i купою всього зробленого ховаються звичайнi люди, iхнi прагнення, бажання i долi.

Книга, яку ви зараз тримаете в руках, – про технологii, менеджмент i людей. Людей, яких не змогло засмоктати болото бюрократii i якi, незважаючи на шалену протидiю, не кидали розпочату справу, завжди доводячи ii до кiнця.




Роздiл 1. Stairways to Heaven


Коли менi було без кiлькох тижнiв 22 роки, я став директором безнадiйно збитковоi газети «Теленеделя» (укр. «Телетиждень»), офiс якоi мiстився в убитiй чотирикiмнатнiй квартирi на 13-му поверсi 14-поверхового будинку, в якому, до того ж, не працював лiфт.

Перше ii число пiд моiм керiвництвом вийшло 13 грудня. Трохи бiльше, нiж за тиждень до мого дня народження.

За пiвроку ми зробили ii прибутковою, а за вiсiм рокiв – офiсом величезноi компанii, що виросла з однiеi газети. Це був окремий п’ятиповерховий будинок площею пiвтори тисячi квадратiв, у якому, проте, всi не вмiщалися.

Через два роки ми провели концерт «Океану Ельзи» на центральнiй мiськiй площi, куди прийшло стiльки людей, скiльки не збирав жоден День мiста нi до, нi пiсля. Наклад газети наступного ранку злетiв до космiчних висот.

Щасливi були часи, коли спрацьовували простi одноходовi маркетинговi рiшення.

Минуло ще пiв року – i за обласним накладом ми випередили всi регiони, де ця газета виходила, крiм Киева (столиця) i Криму (у якому вона продавалася в кiлькох мiстах). А з огляду на те, що газету було запущено з нуля, то ми взагалi були регiоном № 1 у краiнi за накладом.

Щоправда, внаслiдок ексклюзивностi методiв ii запуску в стилi «дозволено все, що явно не заборонено» i «якщо вимкнути телефон, то можна все» мое прiзвище вперше потрапило у видачу в Google завдяки плаксивому квоктанню та iстерицi багаторiчного монополiста-конкурента, частку ринку якого ми i з’iли рiвно за рiк, хоча тодi значення вислову market share розумiли, радше, iнтуiтивно.

Так, ми зробили це в Луганську. У невеликому мiстi, не мiльйоннику, в якому ми завжди робили якiснi й вельми прибутковi медiа без джинси, заказухи i компромiсiв iз сумлiнням.

У нас було навiть своерiдне гасло, яке запропонувала журналiстка Євгенiя Костiна: «Нiколи й нiчого не робити на вiд#бись». А журналiстками у нас були найрозумнiшi гарнюнi.

Ще був надзвичайно креативний головний редактор Рома Бачков iз безмежним почуттям гумору, а на роботу менеджерами з реклами ми полюбляли наймати випускникiв единоi в Луганську фiзико-математичноi школи.

У 2007-му, саме напередоднi кризи, нашу старанно вибудувану регiональну медiакомпанiю, що била всi рекорди (до якоi переймати досвiд не iздили хiба що прибиральницi з центрального офiсу), остаточно викупила головна компанiя, пiсля чого вийшла на лiстинг у Франкфуртi. Структура управлiння змiнилася – й iншi фiлii холдингу в регiонах полегшено зiтхнули, розумiючи, що iм бiльше не ставитимуть нас за взiрець i перестануть вимагати порiвнянних з нами показникiв прибутковостi та маржинальностi, та ще й у перерахунку на тисячу мешканцiв.



Тодi я ще й гадки не мав, що коли погода зранку була так собi, то можна залишитися вдома. Тому разом з партнерами ми створили з нуля нову компанiю, вийшли в сусiднiй Донецьк i перед самою вiйною встигли запуститися в Харковi та Днiпрi, переправивши до цих мiст бiльшу частину спiвробiтникiв з Луганська й Донецька з початком бойових дiй.

У 2013-му ми потрапили до ТОП-8 нацiональних видавничих будинкiв за зборами реклами, бувши видавничим будинком суто регiональним (чотири областi з 25). Потрапили б за кiлька рокiв i до ТОП-3, але вiйна…

Одного сльотавого, безрадiсного вечора в лютому 2015-го я стояв бiля вiкна в харкiвському готелi, дивився на мiсто i думав: «Може, краще залишитися завтра в номерi читати книжки, анiж пертися з самого ранку в офiс?», коли менi зателефонував Резнiченко i сказав: iдемо до Запорiжжя.


Блог на site.ua, 2019 рiк, весна



21 ЛЮТОГО 2015 РОКУ

Цей день був знаменний для кожного з нас загалом i зокрема, чиi долi до того часу вже були тiсно переплетенi.

Того дня був день народження Валентиновоi мами – Лiдii Валентинiвни. Унiкальна жiнка, яка створила перший по-справжньому приватний роздрiб з торгiвлi пресою в Днiпрi ще в 1998–2001 роках. Залишки цього роздробу навiть через 17 рокiв пiсля того, як вона припинила ним керувати, можна побачити в усьому Днiпрi й нинi.

Лiдiя Валентинiвна у 2011-му стала першою спiвробiтницею, яку я запросив на роботу до департаменту, що його Валентин вiддав у мое пiдпорядкування в «Радiогрупi» (пiдроздiл «Украiнського Медiа Холдингу»). Запросив не тому, що вона була мамою мого друга i, формально, начальника. А тому, що саме вона далекого 1999-го зi щирим серцем навчала мене, на той час зеленого i наiвного двадцятиоднорiчного юнака, з примхи долi призначеного директором помираючоi ранiше фiлii «Теленедели» в Луганську, премудростi торгiвлi пресою, а через 12 рокiв я чiтко розумiв, якi з ii компетенцiй менi знадобляться, щоб цiлком перевернути продажi регiональноi радiореклами i зробити те, що досi нiкому не вдавалося.

Я нiкому цього не говорив тодi, у 1999-му, але ставши директором ТОВ, що видавало ледве живе видання, перетворив його на мегаприбутковий регiональний медiахолдинг, вибудовуючи роздрiбнi продажi преси на основi тих принципiв, якi пояснили менi Валентин i Лiда. Зробив це не сам – разом зi своiми партнерами. Але знання, що iх вклали менi в голову Лiда i Валентин, були безцiннi.

Тому, повернувшись 2011-го до «Украiнського Медiа Холдингу», точнiше, до «Радiогрупи», найприбутковiшого його пiдроздiлу; повернувшись на запрошення Валентина, якому було начхати на те, що мене за мою успiшнiсть люто ненавидiло 95 % усього холдингу, вважаючи частково неформатом, а частково вiдморозком, який завжди грае на гранi фолу… Хоча я просто ретельно виконував свiй контракт i данi мною, у тому числi моральнi, зобов’язання… Так от, повернувшись, перше, що я спитав у Валентина: де працюе Лiдiя Валентинiвна?

Вiн тодi чiтко пояснив усiм свою позицiю щодо моеi персони: менi пофiг на вашу думку про нього, у мене е своя, i ефективнiших за нього менеджерiв можна порахувати на пальцях однiеi руки. Я сам його навчав, я працюватиму з ним, бо вiн менi потрiбен.

Це, до речi, його унiкальна риса. Робити те, в чому вiн упевнений, незважаючи на думку оточення. Немае догм i правил. Є тiльки принципи. Велика рiдкiсть як на теперiшнiй час.

Валентин був не надто задоволений тим, що я беру на роботу його маму, оскiльки гадав, що iй час уже займатись онуками. Ба бiльше, як людина сумлiнна, вiн вважав це зовсiм неправильним. Але i вiн, i я чiтко розумiли, що вмiе Лiдiя Валентинiвна, i яка вона працездатна.

Складне завдання, поставлене тодi Валентином, я виконав. Виконав разом iз ним. І разом iз Лiдою. Менш нiж за рiк. Немае сенсу описувати тут, у чому воно полягало – надто вже прикладним було – але ми зробили якраз те, що запланували. І те, у що нiхто не вiрив. А ми взяли й зробили.

Цього дня у 2015 роцi Президент Украiни Петро Порошенко представив Валентина як керiвника Запорiзькоi областi.

Того дня ми добиралися до Запорiжжя по-рiзному. Валентин – лiтаком разом з Президентом. Я i ще один його радник – автомобiлем з Киева, завантаживши в нього повнiсiнький багажник костюмiв i речей. Цей радник – Андрiй Курляк, або Петрович, як усi його називають – чесно вiдпрацював з нами вже чотири роки, його доля була тiсно переплетена з нашими. Власник першоi в Луганську рекламноi агенцii i першого комп’ютера Apple. Людина, котра якимось своiм унiкальним поглядом зумiла розгледiти в менi, двадцятирiчному, певнi задатки, весь цей час навчала мене тонкощiв рекламного бiзнесу i запропонувала мою кандидатуру на посаду директора видання «Теленеделя», що дихало тодi на ладан. Вiн свято вiрив, що ми побудуемо з цього вмираючого «нiчого» прибутковий бiзнес. Власне, так воно й сталося.

Цього ж дня, 21 лютого, був день народження Галини – нашоi подруги, нашоi адвокатки, надзвичайно розумноi, глибокоi й позитивноi жiнки, яка вiдiйшла у Божу вiчнiсть роком ранiше, на Хрещення 2014-го. Нам досi бракуе тебе, Галю. Бракуе тих годин, проведених у твоему кабiнетi з твоiми одвiчними горнятком кави i сигаретою. Бракуе твоеi мудростi й твого витонченого унiкального розуму. Бракуе твоiх порад i тепла, твоеi щироi дружби, якi були притаманнi лише тобi.

Увечерi 21 лютого 2015 року в кабiнетi вже керiвника Запорiзькоi областi Валентин запитав Петровича: «Андрiю, я розумiю, як опинився тут Голик, вiн просто iнакше в принципi не мiг, ми з ним стiльки рокiв разом, i вiн би полiз зi мною розгрiбати будь-який завал, навiть не питаючи, для чого ми це робимо. Але що спонукало тебе, успiшну людину, влiзти в усе це з нами?» Я добре запам’ятав, що вiдповiв Петрович: «Валь, коли нам потрiбне було твое плече, ти нам завжди допомагав. Якщо я можу чимось допомогти, я допоможу. Це не питання грошей, слави чи влади. Це питання людських взаемин».

Для всiх нас трьох це дiйсно не було питанням грошей, слави чи влади, але питанням взаемин. Так воно й тепер. Для нас, як i ранiше, це питання взаемин. Моiх з Валентином, бо ми обое, пройшовши через конфлiкти, зокрема корпоративнi, i залишившись друзями, у принципi не уявляли будь-який проект один без одного. Без вiдносин Петровича зi мною. Петровича з Валентином, якi створили разом зi мною i ще одним нашим партнером, чиi погляди з початком цiеi вiйни стали суттево вiдрiзнятися вiд наших, найбiльшу регiональну медiакомпанiю краiни.

Для кожного з нас у цьому зимовому днi п’ятнадцятого року було щось свое i водночас щось спiльне, що звело всiх разом суботнього вечора в осяяному присмерковим свiтлом кабiнетi керiвника Запорiзькоi областi.

Так почався шлях нашоi Команди. Шлях у строкатий, невiдомий i викривлений свiт держуправлiння й роботи на державу.


До Запорiжжя, то й до Запорiжжя – не критично для людини, яка в 2012-му була вiдповiдальна за створення регiональноi мережi в «Радiогрупi» УМХ i здiйснила близько 230 перельотiв протягом року лiтаками «Аеросвiту», заробивши за рiк спочатку на його «срiбну», а потiм i на «золоту» картку. Того разу ми, щоправда, поiхали автiвкою.

Отже, з квiтня 2015-го я – у складi Команди Резнiченка в Днiпропетровськiй ОДА.

Найцiннiше в роботi цього перiоду – прокидаючись вранцi, навiть коли погода за вiкном понуро-депресивна, розумiти, що тобi хочеться йти на роботу. І восени, i взимку, i влiтку, попри весь той маразм та iдiотизм, яких у держорганiзацiях – аж задосить!

На щастя, увесь цей iдiотизм – в «iнших командах», а ми на цьому не зациклюемося, приймаючи його iснування як один з атрибутiв сучасного перехiдного перiоду, в якому i ми, як явище держуправлiння, так само тимчасовi.

Робота саме в цiй Командi дае можливiсть робити речi, якi дiйсно важливi, i робити iх разом з цiкавими й розумними людьми.

А все тому, що Валентин умiе збирати ефективнi команди i керувати ними так, що кожного ранку справдi хочеться приходити на роботу.

Я давно зарiкся пробувати математично описати принципи, за якими вiн це робить, але в нього виходить завжди – ефективнi команди i результат iз, здавалося б, зовсiм рiзних людей.

Коли б вiн, як i я, любив футбол, я мiг би сказати йому: хоча ти точно Special One, проте не епатажний Моурiнью, а технократичний Гвардiола – такий собi фрiк футбольноi тактики, нацiлений тiльки на перемогу, який постiйно спростовуе закони фiзики i традицii на кшталт «ми завжди це робили так».

Але це вже зовсiм iнша iсторiя, описана в одному з роздiлiв цiеi книги.




Роздiл 2. Дорога iз зеленого асфальту


З Резнiченком саме в Днiпрi, а точнiше, в тодiшньому Днiпропетровську, я мав зустрiч наприкiнцi листопада 1999 року. Я приiхав до нього на спiвбесiду як единий кандидат на посаду директора вмираючоi газети «Теленеделя» в Луганську, половину в якiй «Украiнський Медiа Холдинг» (УМХ) Бориса Ложкiна перед цим продав мiсцевим партнерам.

За iронiею долi на ту свою зустрiч з Валентином я iхав рано-вранцi дорогою Луганськ – Донецьк – Днiпропетровськ i був страшенно здивований, коли перетнув кордон Днiпропетровськоi областi. По-перше, дорожне покриття тут було зеленого кольору. А по-друге, власне дороги, якою вона мае бути в нашому розумiннi, не було зовсiм. Вiд кордону з Донецькою областю до Павлограда – якесь суцiльне зелене мiсиво.

Певна рiч, тодi я навiть уявити собi не мiг, що через 15 рокiв Резнiченковi й нам доведеться наводити лад у дорожнiй мережi, а ту саму дорогу, найжахливiшу ii дiлянку в Миколаiвцi на трасi Павлоград – Донецьк, ми збудуемо нову в 2017 роцi – 14 кiлометрiв iдеального дорожнього покриття завтовшки 35 см.

У районi села Миколаiвка, яке я проiздив у 1999 роцi, тепер, уперше за багато десятилiть, на мiсцi «мiсива» з’явилася нормальна дорога, якою можна iздити. Мiсцевi мешканцi казали, що не вiрять своiм очам: сила-силенна технiки, будiвельники працюють у двi змiни. Селяни з вдячнiстю пригощали шляховикiв iжею й питвом, а самi не могли припинити дивуватися – невже це вiдбуваеться насправдi?

Це була та сама дорога, якою з 2014 року нашi швидкi вивозили поранених з одного iз секторiв АТО до нас у лiкарню Мечникова.

А тодi, в 99-му, я iхав на спiвбесiду, намагаючись не угробити автiвку i просто не заблукати серед уламкiв покриття зеленого кольору. Тодi я не був упевнений, що на 100 % готовий до цiеi зустрiчi.

По-перше, я нiчого не тямив у газетах на рiвнi директора. Щоправда, ранiше довелося кiлька рокiв попрацювати на радiо. Ми з моiм другом Богданом Болховецьким навiть зробили його прибутковим пiсля кризи 1998 року. Але я пiшов звiдти пiсля пропозицii тодiшнього власника припинити iздити iномаркою й пересiсти на «жигулi» або ходити пiшки. Хоча вже тодi в моiй головi було чiтке розумiння, що головний редактор газети i ii директор – це двi рiзних людини. І за результат вiдповiдае саме директор. Я розумiв, що журналiст не може бути директором газети, як мiнiстром охорони здоров’я не повинен бути звичайний лiкар. На управлiнськiй посадi мае бути менеджер. Тому що закони менеджменту однаковi скрiзь.

По-друге, тодi ще не було такого поширення iнтернету, i прочитати про компанiю, в якiй мав працювати, не було де.

Погодьтеся, невiдомiсть завжди лякае, але мене вона тодi порадувала. Я нутром вiдчував, що точно впораюся, просто не розумiв, що «впораюся» означае: ми створимо найкращу в Украiнi регiональну мультимедiйну компанiю – компанiю в окремо взятому регiонi краiни, причому не найбiльшому, яку рiвно через сiм рокiв оцiнять у суму з сiмома нулями в iноземнiй валютi.



Я розумiв, що в моiх знаннях ще багато прогалин. Але я дуже багато читав уже тодi.

Спiльну мову з Валентином ми знайшли досить швидко. Вже на п’ятiй хвилинi розмови зрозумiли, що користуемося однаковою термiнологiею, уживши кiлька разiв незрозумiле тодi для багатьох слово «бюджетування». А ще через п’ять хвилин стало ясно, що й пiдходи до управлiння та менеджменту в нас однаковi – ми обидва не боялися брати на себе вiдповiдальнiсть, ризикувати, не вважали за потрiбне рахувати чужi грошi, особливо грошi тих, хто iх для компанii заробляе – менеджерiв з продажiв реклами. І обидва були впевненi, що людям необхiдно платити нормальнi зарплати й пiдвищувати iх у мiру досягнення нових i нових результатiв.

Для мене було незвично пiсля iдiотизму власника на моему попередньому мiсцi роботи зустрiти прогресивного керiвника з нормальними пiдходами. Для нього ж було дивним, чому раптом невiдомий хлопець у 21 рiк мiркуе про бюджетування, постiйнi й змiннi витрати та iншi мало кому зрозумiлi тодi речi, викладенi в книзi «7 нот менеджменту». Їi читали у великiй-великiй компанii УМХ, i це для мене дивиною не було. А ось вiце-президент УМХ здивувався, що ту саму книгу я прочитав у Луганську.

Це був саме той випадок, коли любов до читання, прищеплена менi в дитинствi бабусями, дiдусями й батьками, i купи книжок вклали в мою голову знання, якi й допомогли менi на зустрiчi з людиною, з якою я вiдтодi разом.

Пропрацювавши в УМХ з 1999-го по 2014 рiк з перервою на 2009—2011-й (тодi мене в компанii оголосили ворогом i зрадником усi, крiм Валентина, який розумно вважав, що я чiтко i на 101 % виконав свiй контракт, як i мусив був учинити – i як менеджер, i як людина), точно можу сказати, що це була добра школа життя, яка виростила чимало талановитих людей, з багатьма з них ми дотепер спiлкуемось i товаришуемо.

Дивуе те, що книгу про УМХ нiхто досi так i не написав. Це була б справжня бiблiя медiа-бiзнесу, яка напевно комусь допомогла б на його першiй спiвбесiдi пiд час прийняття на роботу до ЗМІ.




Роздiл 3. Зi своiм законом до чужого монастиря


Основнi пiдходи Резнiченка я зрозумiв уже тодi, в 1999-му. Вони не змiнилися й нинi. Досконально розбиратися в тому, що робиш. Брати на себе вiдповiдальнiсть. Не заважати людям працювати, контролюючи кожен iхнiй крок i набридаючи iм складанням звiтiв. Фокусуватися на результатi, а не процесi. Нiколи не здаватися. Знаходити нетривiальнi рiшення. Завжди оцiнювати за результатом. Не працювати з мудаками. Радiти успiхам людей, якi працюють з тобою i в тебе, а не ревнувати до них.

Вiн такий i тепер. Завжди щиро радiе успiхам усiх, хто його оточуе i хто з ним працюе. Бiльш того, вiн вимагае цих успiхiв i всiляко iм сприяе, справедливо вважаючи: чим сильнiшi й розумнiшi люди навколо нього, тим сильнiшим е i вiн сам, i вся органiзацiя, яку вiн очолюе.

Погодьтеся, рiдкiсна нинi якiсть.

Особливо мене потiшило тодi, наприкiнцi 90-х, що нiхто не збирався менi вказувати, якою машиною iздити i в яких костюмах ходити. Нiхто не збирався рахувати моi доходи – менi давали можливостi для заробiтку, прив’язуючи iх до прибутку самоi компанii. Для 1999 року в нашiй краiнi це був винятковий випадок.

Тож коли Валентин у лютому 2015-го покликав мене з собою до Запорiжжя, я, хоч i погодився одразу, але не надто уявляв собi, чим саме доведеться там займатися. Я навiть не спитав його, що конкретно я повинен робити. Я зателефонував своему друговi й партнеровi по Луганську Андрiю Курляку (вiн же – Петрович) i теж запропонував йому iхати з нами до Запорiжжя.

Так ми обидва й стали радниками Резнiченка. Близько мiсяця ми разом з iншими членами нашоi Команди вивчали справи областi й аналiзували, що маемо робити, паралельно розбиралися, намагаючись збагнути, що таке ОДА взагалi, як вона працюе нинi та як би нам хотiлося, щоб вона працювала.

Наприкiнцi березня о третiй ночi Резнiченко надiслав менi повiдомлення про те, що Президент викликав його до Киева, щоб призначити керiвником Днiпропетровськоi областi.

Перший мiсяць роботи нашоi Команди в держуправлiннi в Запорiжжi й потiм ще кiлька мiсяцiв у Днiпропетровськiй ОДА нам усiм здавалося, що ми якiсь неповноцiннi, що робимо все не так. Ось, мовляв, в облдержадмiнiстрацiях усi такi державнi мужi, напевно, вони мають якiсь особливi знання, яких немае у нас. Але виявилося, що це зовсiм не так.

Першi нашi мiсяцi роботи в Днiпропетровськiй ОДА можна охарактеризувати фразою, придуманою Андрiем, яку ми написали у блiндажi в створеному нами Музеi Громадянського Подвигу – Музеi АТО – у Днiпрi: «Боятися немае сенсу».

І ця фраза – один з трьох пунктiв, що пояснюють, як у нас вийшло взагалi й зокрема – хакнути систему, за влучним висловом Іллi Кенiгштейна.


1. Боятися немае сенсу.

Потрапляючи до такого держоргану, як ОДА, дивлячись на цi стiни, фiзично вiдчуваеш, що опинився у такому собi сакральному мiсцi, де все завжди вiдбуваеться за раз i назавжди заведеним сценарiем, вiдхилення вiд якого караються розстрiлом на мiсцi.

Саме такi вiдчуття частково переживали всi ми попервах в ОДА.

Тому, розбираючи будь-який процес, проект чи процедуру, ми постiйно всiх запитували: «Чому саме так?» Нам, звiсно ж, вiдповiдали: «Тому що так було завжди», «так потрiбно», «так заведено», «так мае бути згiдно з постановою Кабмiну № 856» i т. д.

Але насправдi це – повна херня. Є два пiдходи: заборонено все, що явно не дозволено; i дозволено все, що явно не заборонено чотири рази.

Нам пощастило. Резнiченко завжди дотримувався другого принципу. Тому, переiжджаючи з Днiпра до Киева, усi те- пер запитують: «А де тут у вас iGov?» (портал державних послуг).

У Днiпропетровськiй ОДА досi не було творчих вечорiв Gorky Look i Павла Паштета Белянського? Концертiв Сонi Сотник i Олексiя Горбунова? Чому? Тому що це ОДА?! Чудово, тепер будуть. Безкоштовно i для всiх. Нiхто нiколи в Украiнi не вiд’еднував по три мiста за пiвроку вiд центрального опалення i «Нафтогазу» й не переводив на опалення альтернативне? Дарма! Переводимо просто зараз! (До речi, цей перехiд дав змогу областi за п’ять рокiв заощадити 1 млрд грн.) Неможливо усiх перевести на онлайн-систему держзакупiвель ProZorro? Гаразд, хiба так уже й неможливо? І т. д.

Ми нiколи не боялися робити на держслужбi те, що до нас не робив нiхто, i постiйно перевiряти ii на «слабо». До нас цього нiхто не робив, тому що боявся, а не тому, що за це розстрiлюють на мiсцi. Не бiйтеся – це безглуздо.


2. Кадри i Команда вирiшують усе.

Нам щастило i щастить на людей. Напевно, тому, що в нас нi в кому не вбивають дух iнiцiативи, здорового авантюризму й пiратства в хорошому розумiннi цього слова. Не примушують мислити i дiяти за шаблонами, ходити строем i терпiти образи. Навпаки, усе бiльш демократично, з одного боку, але жорстко заточено на кiнцевий, досяжний i вимiрний у часi результат.

Плюс дiе сувора заборона на обман i приховування будь-якоi iнформацii. Є проблема – скажи, разом помiзкуемо, як ii розв’язати. Про успiхи можеш не розповiдати – це просто твоя робота.

Резнiченковi притаманне якесь iррацiональне вмiння формувати успiшнi команди. Я бачив такий фокус у його виконаннi вже кiлька разiв. Рiзнi люди. Рiзнi темпераменти. Рiзнi цiлi. Як завжди, хтось – нiби як – чийсь ставленик, когось – ранiше призначили за партiйною квотою або за дзвiнком зi столицi i т. д. Але 3–4 мiсяцi пояснення правил гри, постiйне i незмiнне Валентинове прагнення керуватися здоровим глуздом, вiдсутнiсть необхiдностi йти на поступки перед совiстю – i всi починають активно працювати в одному напрямi.

Плюс у нас iснуе негласна заборона на слово «нi» у вiдповiдь на будь-яку iдею. У 100 % випадкiв у нас ви почуете «гаразд, готуй покроковий план з датами i вперед» або «ок, обговорiмо нюанси».


Блог на site.ua, 2017 рiк



Не бувае збиткових держпiдприемств, бувае бездарне управлiння

А успiшнi кейси управлiння держпiдприемствами iснують.

ДП «Днiпро – Захiдний Донбас», або ДЗД. Водопостачальне пiдприемство для кiлькох водоканалiв – Першотравенськ, Тернiвка, Павлоград, Синельникове – i для всiх шахт «Павлоградвугiлля». Одне з трьох подiбних пiдприемств у Днiпропетровськiй областi. Найменше з погляду обороту, але тому й найскладнiше. Хронiчно збиткове ранiше.

Два роки тому ми змiнили там директора, замiсть «мiцного господарника» з мозолястими руками призначили менеджера з досвiдом роботи в сумiжнiй сферi й поставили йому завдання: боргiв бути не повинно, пiдприемство мае розвиватися за рахунок власних коштiв або за кошти европейських кредитiв та/або донорiв.

Перiодично ми писали про промiжнi успiхи ДЗД.

Результат станом на зараз.

На 1.05.2017 р., згiдно з актом звiрки, зi 109 мiльйонiв гривень боргу за е/е залишився 51 млн. Тобто заборгованiсть зменшилася в 2,14 рази. Протягом лiта ми «дорозшиваемо» неплатежi й пiдпишемо мирову угоду на залишок суми з чiтким графiком погашення.

Поточнi платежi за е/е – основна стаття витрат ДЗД – не менше 100 %. Уперше за 20 рокiв.

Знайдено i усунено основнi джерела втрат. Лiквiдовано великi пориви водогону. Проведено капiтальний ремонт автотехнiки (середнiй вiк якоi – близько 30 рокiв), i тепер ремонтнi та сервiснi бригади дiстали змогу оперативно обслуговувати магiстраль. Проведено капiтальнi ремонти насосного обладнання i запiрноi арматури – при тому, що ранiше на деяких насосних станцiях не було резерву агрегатiв i запчастин. Плюс ми банально привели до ладу будiвлi та споруди i створили програми мотивацii для спiвробiтникiв.

На 30 % пiдвищено зарплати.

Двiчi встановили новi обгрунтованi тарифи. Останнiй затверджено НКРЕКП 26.04.2017 р. i набере чинностi 11.05.17 р. Цей тариф забезпечить поточнi платежi та виконання iнвестпрограми в 2016–2017 роках. Інвестпрограма i ДЗД – ранiше це були несумiснi поняття, щось зi сфери фантастики.

На 2018 рiк плануемо встановити тариф iз прибутком за рахунок внесення до нього iнвестицiйноi складовоi для капремонтiв та реконструкцiй трубопроводiв.

Ми максимально наблизили отримання 300 млн грн вiд Європейського iнвестицiйного банку на реконструкцiю найважливiших, фiзично зношених та морально застарiлих дiлянок водогону. Тобто, отримано тi самi грошi европейських банкiв.

Тому результати дiяльностi будь-якого КП, ДП, КЗ залежать виключно вiд професiоналiзму i цiлей, якi ви перед собою ставите.

При цьому ми залишаемося прибiчниками того, що максимальну кiлькiсть держпiдприемств мае бути передано в приватнi руки пiд жорсткi iнвестицiйнi зобов’язання.


Зрозумiло, що в умовах украiнського держуправлiння завжди будуть нав’язанi вам кимось люди. Нам iз цим пощастило – чужу волю Резнiченковi накинути неможливо в принципi. Переконати, пояснити – можна, накинути – нi. Але завдання керiвника, як будь-якого футбольного тренера, знайти кожному з гравцiв якнайкраще застосування на полi. Це складнiше, нiж прийти i сказати «дайте менi зiрок», але набагато бiльше захоплюе дух, адже у пiдсумку i гравцiв-зiрок i команду-зiрку створите саме ви.


3. Ми концентрували ресурси на проривах, напрямках i не розпорошувалися.

Неможливо бути успiшною органiзацiею водночас за всiма напрямами. Просто через те, що доба мае всього 24 години, а будь-який ресурс обмежений. Завжди важливо розставляти прiоритети. Так, тут, в ОДА, розумiеш, що важливо все – медицина, АТОвцi, ProZorro, будiвництво тощо. Неважливого немае.

Потрiбно було не мислити категорiями департаментiв, що склалися з радянських часiв, а вiдразу йти до проектного управлiння. Ми «забили» на норми i ставили завдання так, як ми ставили б iх у бiзнесi. Впоралися iз завданням – залишаеться тiльки впровадити його розпорядженням та рiшеннями сесii у рамках чинних бюрократичних норм i правил. До речi, дуже часто виявлялося, що за певноi вправностi норми можна переписати – див. п. 1.

Існуюча бюрократична система – це не був наш головний ворог, вона – всього лише умова, з якою ми повиннi були навчитися жити, зважати на неi. Головний ворог – хапатися за все потроху i не доводити почате до кiнця, до останнього мiлiметра. Ось чого система не прощае. Позитивноi iнерцii в нiй просто немае, зате негативноi – аж надто. Власне, у цьому й полягае головна мета системи, як вона сама собi ii уявляе, – не змiнювати нiчого, щоб «коли б чого не сталося».

Ми завжди концентрувалися на тих напрямках, де був менеджер конкретного проекту, який ним жив. Починаючи проект, ми йшли до кiнця. Закручували усе так, щоб потiм нiхто не змiг вiдмотати назад.

У нас двiчi була спроба впровадження електронноi медицини (вiдхiд вiд паперовоi роботи: електронна черга, електронна карта пацiента, електронний рецепт) на прикладi двох лiкарень. Двiчi ми пiдходили до цiеi проблеми з рiзних бокiв, i двiчi нас не влаштував результат «пiлота». Так сталося тому, що в цьому проектi нам бракувало менеджера для нього, такого собi Дмитра Дубiлета (один з творцiв ПриватБанку, а потiм – МоноБанку), який би цим проектом жив. Тому на якомусь етапi ми сказали собi: «Стоп!» i перекинули ресурс на iншi напрями. Це не означае, що ми до проблеми не повернулися. Повернулися, але пiзнiше, i успiшно розв’язали ii разом з Янiкою Мерило.

Музей АТО, Алея пам’ятi, Центр допомоги воiнам АТО, ProZorro, понад 500 нових шляхiв за чотири роки, десятки нових неймовiрних шкiл i величезних стадiонiв, найкращi лiкарнi в краiнi – це все приклади концентрацii зусиль на проектах, у яких е менеджери, що iх очолюють, живуть ними 24 години на добу i доводять кожен з етапiв до кiнця.

Квiнтесенцiя усього – слова людини, яка пропрацювала в облдержадмiнiстрацii понад пiвтора десятилiття: «За 15 рокiв в ОДА нiколи б не подумав, що в нiй можна ТАК працювати i робити ТАКІ речi. Ну ви, блiн, скаженi».

Результат, до якого ми прагнули: щоб все, зроблене i впроваджене нами, лягло в iнституцiональну пам’ять ОДА, увiйшло в ii кров i назавжди «прописалося» в ii рефлексах.

Щоб незалежно вiд того, хто керуе областю, усi вдалi рiшення, впровадженi нами в нiй, використовувалися й надалi. Щоб виникла свого роду спадкоемнiсть влади. І щоб кожна наступна команда не примножувала сутностi без потреби, а навпаки, ще активнiше спрощувала всi процеси.

Маемо таку мрiю, щоб грiзна i масштабна ОДА, розташована фiзично в кiлькох будiвлях по всьому мiсту, перетворилася на кiлька скриптiв доступу до iнформацii у виглядi таблиць, що зберiгаються десь у хмарi. А вся взаемодiя з нею вiдбувалася тiльки в електронному виглядi й вимiрювалася частками мiлiсекунди, за якi ви дiстанете вiдповiдь на свое запитання до ОДА.

Насправдi у нас вийшло саме тому, що ми були, е i будемо менеджерами, а не чиновниками, полiтиками або, прости Господи, популiстами.

Ми впевненi, що закони менеджменту однаковi i в бiзнесi, i в держуправлiннi.

Вiдрiзнити менеджера вiд чиновника дуже просто.

Менеджер. Заточений на кiнцевий результат. Мислить категорiями «що конкретно треба зробити задля досягнення результату?» Причому вимiрного результату, описаного в часi. Не любить довгих нарад, узгоджень, зволiкання часу. Готовий на виправданий ризик. Не обтяжений купою марних наказiв та iдiотських регламентiв. Виходитиме з того, що буде ухвалено найвигiднiше для його компанii рiшення.

Чиновник. Працюе пiд гаслом «не робити нiчого, щоб менi за те нiчого не було». Вiдповiдно, робить усе, аби кiнцевий результат не з’явився, точнiше, щоб його було неможливо вимiряти або вiн був розпливчастий. Любить замiсть плану дiй використовувати слова «полiпшимо», «оптимiзуемо», «розглянемо», «опрацюемо» тощо замiсть того, щоб назвати вимiрнi речi: «скоротимо на…», «збiльшимо на…», «зробимо до такого-то…». Також любить розповiдати про «50 вiдтiнкiв причин», чому в нього не вийшло зробити те, що йому було доручено, – замiсть пояснити, що саме вiн зробив для того, щоб вийшло.

Вислiв «обтяження е, обмежень немае» якнайповнiше описуе класичну вiдповiдь чиновника на будь-яку пропозицiю щодо змiни будь-чого.

Є ще другий вислiв: «не паложено». І чи то «не паложено» в сенсi так не можна, бо нiде чiтко не дозволено, чи то «не паложено» – слiд розумiти як те, що не покладено цьому конкретному чиновниковi у верхню шухляду його столу нiчого такого, що змусило б його ворушитися. Тут йдеться не про гранату – про шоколадку, пляшку, грошi.

Сумно? Авжеж, навiть бiльш, нiж сумно. Це перше, з чим ми зiткнулися на держслужбi. Будь-яка iдея сторонньоi людини зi свiжим поглядом наштовхуеться на опiр чиновникiв. Не завжди, але в переважнiй бiльшостi випадкiв.


Блог на site.ua, 2018 рiк



Пiдмiна понять i псевдопатрiотизм

За останнi три мiсяцi в Матрицi дуже почали напружувати такi двi речi.

Нi, це не маразм держуправлiння, з яким – хай там як, а все ж можна робити хорошi речi. Не повселюдне безумство, яке щораз пробивае дно. І не бюрократiя, яку ми навчилися обiгравати. Нi. Все набагато сумнiше. Напружуе iнше:

1. Вiдсутнiсть чiтко прописаних KPI (key performance indicators, ключовi показники ефективностi) для чиновникiв усiх рiвнiв з боку iхнього роботодавця – держави. По сутi, вона наймае на роботу людей, не ставлячи перед ними завдання, а радше, вимагаючи вiд них пiдтримувати такий собi безперервний за формою й безжально-марний за своею суттю процес.

Це добре, коли людина, що прийшла на держслужбу, сама здатна поставити собi завдання, i цi завдання – благо для суспiльства. А якщо нi, а саме так i вiдбуваеться в сотнi разiв частiше?

2. Пiдмiна суспiльством вимоги до чиновника. Замiсть «бути ефективним у своiх дiях» суспiльство бажае бачити чиновника вбогим, без доходiв i накопичень, щоб обов’язково говорив тiльки украiнською мовою.

Наприклад, суспiльство акцентуе увагу на електронних декларацiях i його не хвилюе, що е на держслужбi, крiм кадрових чиновникiв, якi роками працюють на державу, ще й люди – вихiдцi з бiзнесу, якi роками сплачували податки i можуть показати своi джерела доходiв.

Ба нi! Якщо ти маеш грошi, накопичення, заощадження, машину, нерухомiсть – ти мудак. А якщо ти (твоя родина) придбала нову квартиру – ти ворог. Провалюй назад у свiй бiзнес боротися за marketshare i EBITDA i не заважай, у нас тут реформи, не бачиш, чи що – ми з корупцiею боремося.

Вимога писати й говорити тiльки украiнською мовою – такий своерiдний псевдопатрiотизм. Хоча, якщо правильнiше, то потрiбно одразу й англiйською, нiмецькою i, в iдеалi, китайською. Щоправда, iноземнi iнвестори знають англiйську й нiмецьку. А найбiльший патрiотизм – це не мова, якою ти розмовляеш, а кiлькiсть нових робочих мiсць, створених твоею дiяльнiстю.

Виходить, що суспiльству зовсiм пофiг ефективнiсть держслужбовця, його цiлi, чи е вони взагалi, пофiг завдання, вiдсоток iх втiлення. Головне, щоб була iдеальна електронна декларацiя – тобто: машини немае, живе в двокiмнатнiй квартирi батькiв на околицi мiста, депозит 30 000 грн в Ощадбанку. І щоб чиновник говорив виключно украiнською мовою. При цьому всi соромливо промовчують, якою ж мовою вiн спiлкуеться в звичайному життi.

Ось вiн, портрет iдеального держслужбовця. Неефективний? Дарма, зате практично «святий». Або ж добре приховав доходи чи активи вiд стороннiх очей.

Шановнi, раджу вам боятися своiх бажань. Інодi вони збуваються. Ось це бувае страшно.

Усього два приклади:

Чи дуже допомiг своiм мешканцям украiномовний мер з утилiзацiею смiття? Аж нiяк.

Чи багато iнфраструктури, крiм намету на трасi, збудував один вiдомий обласний голова, що спiлкуеться росiйською, рiдна мова якого не украiнська? Аж нiскiльки.

Отож i виходить, що рiч не в мовi, а в менеджментi та вмiннi управляти. Управляти процесами, проектами, фiнансами, ресурсами i, насамперед, людьми.

Навчитися говорити будь-якою мовою – питання вiльного часу, бажання й банальноi звички. Створити iдеальну декларацiю, в якiй 99 % тих, хто ii подивиться, не побачить нiчого крамольного – питання наявностi грамотних юристiв. А ось мiзки, professional skills, бажання брати на себе вiдповiдальнiсть i, банально, совiсть – вони або е, або iх немае.

P.S. Для упоротих – 80 % усiх чиновникiв i функцiй держави в iдеалi просто скоротити/скасувати, бо на кожного чиновника у його дiяльностi/бездiяльностi е ще мiнiмум п’ять-шiсть чиновникiв з усiляких контролюючих органiв, котрi його опiкують, аналiзують тощо.

Рештi держслужбовцям – сплачувати зарплати, що вiдповiдають ринку та iхнiй квалiфiкацii, i ставити чiткi KPI для кожноi посади.

Усе iнше – клiнiчний невикорiнний «совок» i обман самих себе.

Плюс обов’язковою вимогою до всiх чиновникiв мае бути знання принаймнi однiеi iноземноi мови – англiйськоi. Неодмiнно.

Коли в минулому життi, працюючи в однiй великiй компанii, ми хотiли зробити стрибок уперед, то наймали iноземних фахiвцiв зi знаннями ринкiв, аналогiчних нашому, але в EU i USA. І дружно вивчали мову, якою вони говорять, щоб без перекладача розумiти саму суть того, що вони хочуть нам сказати. З якогось часу i своi наради ми також почали проводити англiйською.

До речi, сам факт того, що необхiдно вивчати iноземну мову, швидко пересiяв топ-менеджмент нашоi компанii, очистив його вiд тих, хто не бажав розвиватися i волiв залишатися в зрозумiлому i сумовитому болотi, нiж прагнути до нових рубежiв, цiлей та обрiiв.

P.P.S. Знаю особисто кiлькох держслужбовцiв досить високого рiвня, якi в офiцiйнiй обстановцi розмовляють украiнською, а в звичайному життi – росiйською, при цьому всiею своею дiяльнiстю, а точнiше мракобiссям, доводять, що слова «чудак» на лiтеру М i «мудрило» без лiтери Р – це саме про них.

Отож дивiться на результати, а не на стиль i форму викладу. Якщо, звичайно, вони е в тих, на кого ви дивитеся.


Добре, коли чинить опiр сама роками вирощувана система. Погано, коли разом iз системою чинить опiр конкретна людина, яка увiбрала ii в себе i стала ii частиною. Тому що стару систему можна зламати, а людинi показати нову систему, засновану на здоровому глуздi. Складно, але можна. Зламати i систему, i людину, коли вона е ii частиною i роздiляе ii цiнностi, практично неможливо. Хоча дива трапляються. Практика вже це показала.


Блог на site.ua, 2018 рiк



Пiдмiна понять

Навiяло вчорашньою off records зустрiччю Валентина Резнiченка з днiпровськими журналiстами – е у нас така щорiчна традицiя, коли кiлька годин поспiль головi ОДА ставлять запитання про все на свiтi й дiстають на них вичерпнi вiдповiдi.

У мене в стрiчцi багато нардепiв. Колись спецiально знайшов iх у Facebook майже всiх i пiдписався на них.

Якщо переглянути пости у FB насельникiв Верховноi Ради, то в 90 % випадкiв це буде щось на кшталт «вибив грошi з держбюджету i поставили в школi вiкна», «до мене звернулися по допомогу, я написав гнiвного листа прем’ер-мiнiстровi», «присутнiсть на вiдкриттi дитячого майданчика» i т. iн.

Взагалi кажучи, Верховна Рада – це влада законодавча. Їi «спiвробiтники» повиннi писати про закони, якi вони iнiцiювали, прийняли чи не прийняли, проголосували чи не проголосували, про те, що вони дають, на що вони впливають i яка вiд них (ухвалених законiв) користь.

У моему розумiннi нардеп – це висококвалiфiкований юрист, який своею дiяльнiстю дае всiм вудку, а не рибку на окремо взятiй територii, дае можливостi, закрiпленi в законах, а не псевдозолотий дощ в окремому мiстi чи селищi.

Усе, про що нинi пишуть нардепи у себе в Facebook, – це не iхня дiяльнiсть у принципi.

До речi, грошi вони здебiльшого не вибивають – кожному мажоритарниковi надаеться по кiлька мiльйонiв гривень на рiк на «соц-економ» згiдно iз запропонованим кожним перелiком робiт. Цей перелiк робiт у 99 % випадкiв нагадуе звичайну поточну дiяльнiсть ЖЕКу, що в цьому випадку фiнансуеться з держбюджету. Маразм. ЖЕК – це нижнiй рiвень мiсцевого бюджету. Держбюджет – це верхнiй рiвень усiх бюджетiв у краiнi. Кабмiн не повинен займатися вiкнами в школах, а сiльрада не повинна ремонтувати траси державного значення.

Але рiч не в нардепах. Вони – продукт епохи i роблять те, що допоможе iм обратися на наступний термiн, або те, чим вони справдi пишаються, за що iм окрема щира подяка. Завдяки ним у нас в областi з’явилося багато чого хорошого i правильного.

Рiч у нас iз вами. В суспiльствi.

Як думаете – кого обере в народнi депутати суспiльство? Людину, яка розповiдае мешканцям окремо взятоi територii про закони, якi вона хоче прийняти? Чи людину, яка розповiдае iм же про мiфiчнi й фантастичнi змiни просто у них за вiкном, що стануться вже завтра?

Вiдповiдь очевидна, чи не так?

Уся система держуправлiння в уявленнi бiльшостi людей у нас навиворiт.

Геть зовсiм. Нафiг. Уся.

На зустрiчах з обласним головою його запитують про вiдсутнiсть опалення в дитячому садку конкретного мiста (вiдповiдальнiсть мера), розмахуючи Конституцiею i вимагаючи скликати комiсiю, а не увiмкнути опалення.

Мера на таких само зустрiчах запитують про приватнi компанii «Днiпрогаз» та «Днiпрообленерго», до яких вiн не мае жоднiсiнького стосунку.

Перед «Днiпрогазом» мiтингують студенти з унiверситету, ректор якого в опалювальний сезон пiшов на тривалий лiкарняний.

І цi самi студенти, чий ректор морозить iх восьмий рiк поспiль, у коментарях пiсля вiдкриття Президентом найсучаснiшоi дитячоi лiкарнi в краiнi (вже другоi за рiк в нашiй областi, до речi) пишуть: «А до чого тут Президент?» Хоча обидвi лiкарнi побудував голова областi, якого призначив саме вiн, – прямий представник Президента на окремо взятiй територii – завдяки децентралiзацii, iнiцiйованiй так само ним.

Повiрте, в iснуючому законодавчому божевiллi й заборонi всього, збудувати лiкарню з жирафками на стiнах замiсть олiйноi зеленоi фарби – це подвиг. Вiдкрити двi таких за рiк в однiй областi, з найсучаснiшою дитячою реанiмацiею в однiй з них, – це фантастика. Будувати просто зараз третю, з нуля – це фанатизм.

Та ось обласний голова зустрiчаеться з журналiстами. І саме тi з них, якi пишуть про «вбили», «вкрали», «вiдрiзали», а не про «збудували», «реконструювали», «ввели в експлуатацiю», пропонують йому закрутити всiм гайки за допомогою правоохоронних органiв (вони йому не пiдпорядковуються) i показати всiм, де козам роги правлять. Включно iз законно обраними мiськими головами. Бо, бачте, в розумiннi багатьох «так, ми, мешканцi, мiського голову обрали, але якщо вiн мудак, то нехай обласний приведе його до тями».

Люди, якi обрали мера, мiського депутата, обласного депутата i народного депутата, у принципi забули прiзвища усiх iх. А тi, хто пам’ятають, вимагають вiд них не того, за що тi вiдповiдають, а того, що потрiбно конкретнiй людинi в конкретнiй ситуацii. Як i вiд журналiстiв, до речi.

Демократiя? О нi, виявляеться, вона нiкому не потрiбна. Усi прагнуть «сильноi руки», яка «наведе лад».

Диктатура. І популiзм. Вони глибоко вкорiненi в нас.

У чому лихо? Змiнювати систему step by step не хоче нiхто. Робити системнi змiни – навiщо? Розбиратися в повноваженнях, у тому, хто за що вiдповiдае, – теж. Брати на себе вiдповiдальнiсть – що ви, це взагалi фантастика. Жити згiдно iз законом i подавати до суду? «Та вони ж усi продажнi». Всiм потрiбнi Quick Wins i змiни тут i зараз. При цьому зв’язку мiж Quick Wins i змiнами саме в законодавствi не бачить нiхто.

Усi хочуть, щоб сталося вигiдне iм беззаконня у вiдповiдь на iнше беззаконня, але таке, що вiдбулося ранiше. Повертатися в законне русло не бажае нiхто.

Багато полiтикiв у владi i лише одиницi – менеджерiв.

Гасла. Обiцянки. Популiзм.

Заперечення будь-яких позитивних змiн.

Додайте до цього всiх громадських «дiячiв», нерiдко з цiлим шлейфом кримiнальних справ та з «iнтересами» кожного з них. «Дiячiв», якi претендують на звання совiстi нацii, але нездатних показати в офiцiйнiй декларацii доходи, що покривають вартiсть зовнiшньоi реклами з власними «мордами лиця».

Новиннi стрiчки нацiональних сайтiв, забитi збiглим Плотницьким, i нуль новин про те, що вiдбуваеться в регiонах.

Понад десяток нацiональних ЗМІ, що iгнорують початок будiвництва першоi в краiнi бiогазовоi електростанцii на стоках «Водоканалу» в Днiпрi, причому цiлком коштом iнвестора. З одного боку, iгнорують – а з другого, вони ж уже вiддали близько 20 % своеi стрiчки переказам бiографii Корнета в ЛНР. Про голiв успiшних ОТГ ви б так розповiдали, медiйнi ви нашi, наглухо збитковi всеукраiнськi ЗМІ.

Але найтемнiша нiч саме перед свiтанком.


Що ламае систему? Окремi люди. Авжеж. Звичайнi люди, яким не пофiг. Якi знаходять у собi сили не пiддаватися гiпнозу системи i нав’язують бюрократам навколо себе альтернативне бачення i альтернативний погляд.

Система таких намагаеться вижити i не дае iм працювати. Люди – частини цiеi системи – знають ii досконально. Вони напевне обiзнанi з тим, чому це зробити не можна, а ось так робити заборонено, а ось про це е окрема постанова хрiн зна якого року, що забороняе, а точнiше не дозволяе, робити це.


Блог на site.ua, 2018 рiк



Теорiя розбитих вiкон на практицi

Змiни згори неможливi. Директивна схема працюе тiльки в тоталiтарнiй краiнi. Тому не варто сподiватися, що хтось у високих кабiнетах, там, нагорi, в Киевi, за помахом чарiвноi палички створить нам iдеальну державу з розвиненою економiкою та високою якiстю життя. Цього не буде нiколи.

Роль влади в демократичнiй державi зводиться до единого завдання – створити громадянам максимально сприятливi умови для саморозвитку й прогресу. А роль громадянського суспiльства – вимагати для себе створення таких умов i самостiйно втiлювати всi своi побажання до власного життя.

Вiд того, як суспiльство використовуе наявнi умови, залежить вектор його розвитку. Вiн може схилятися вниз, до занепаду i регресу, а може прагнути вгору, до прогресу i розвитку.

Сьогоднi в суспiльствi нерiдко панують песимiзм, апатiя, безвiр’я, тотальна параноя i пошук зради. А даремно. Можливостi для розвитку е. Потрiбно ними користуватися, а не чекати.

Вiдома теорiя розбитих вiкон свiдчить, що потурання в малих правопорушеннях провокуе масовi серйознi злочини. Як приклад наводиться твердження: «Якщо у будинку розбита одна шибка i нiхто ii не замiнить, то через деякий час у цьому будинку не залишиться жодного цiлого вiкна».

Існуе й зворотний зв’язок. Так, наприклад, людинi психологiчно важче кинути пiд ноги папiрець чи недопалок, якщо навколо не валяеться жодного папiрця. І набагато легше це зробити, якщо довкола насмiчено.

У покинутому парку в Покровi до його реконструкцii валялися розбитi пляшки, недопалки i шприци. Пiсля реконструкцii – вранцi по суботах активiсти проводять фiззарядки для пенсiонерiв, удень мами гуляють з дiтками, молодь катаеться на велосипедах i роликах, а недiльними вечорами лiтнi люди збираються на танцi. Це Покров. Мiсто з населенням у 40 000 мешканцiв. Пiвдень Днiпропетровськоi областi.

Десять малих позитивних змiн провокують ще сто, а сотня – тисячу. Десятки тисяч малих змiн створюють один глобальний результат. Той результат, про який усi ми мрiемо.

Кожен з нас може провокувати змiну свiдомостi людей навкруги. Чесно закомпостувавши талончик, викинувши смiття в урну, пiдтримавши ближнього або, як небайдужi дiвчата в Покровi, органiзувавши суботнi фiззарядки для пенсiонерiв, на якi тi охоче приходять.

Усi разом люди можуть i повиннi тиснути на владу i вимагати вiд неi тисячi малих справ. Не миттевого абстрактного процвiтання, а цiлком конкретних i вiдчутних речей – нових дорiг, дитячих садкiв, шкiл, робочих мiсць, впровадження нових технологiй, реалiзацii екологiчних програм.

Сьогоднi, коли громади завдяки децентралiзацii отримали величезнi повноваження i грошi, доля цих громад i людей, що в них живуть, опинилася в iхнiх власних руках. Тепер будь-якi змiни залежать тiльки вiд них.

Це – децентралiзацiя. Одна з найважливiших реформ за весь час незалежностi Украiни.

Один нюанс. Разом з повноваженнями i ресурсами на мiсця було передано i вiдповiдальнiсть. Їi потрiбно не боятися брати.

Усi великi звершення складаються з малих перемог. І ми щодня маемо працювати над малим результатом задля досягнення своеi великоi мрii.


Система оповивае заборонами i занурюе в нескiнченну кiлькiсть пояснень, чому i цього разу нiчого не вийшло. Вона хоче, щоб тобi було комфортно. Щоб ти був у матрицi. Щоб ти сприймав цiнностi системи як своi власнi i не ви#обувався. Щоб ти вважав основним завданням нескiнченний процес, а не кiнцевий вимiрний результат.

Але систему пiдводить одна обставина: тi, хто iй протистоять i хочуть ii зламати, – це найталановивiшi, найхитрiшi, найцинiчнiшi й водночас найiдейнiшi й найпрагматичнiшi люди з iншого життя. Того, де головне – кiнцевий результат. Того, де «не заборонено» або «не зовсiм заборонено» означае «дозволено».

І от проти таких людей у системи шансiв немае. Бо вони точно знайдуть, як зробити так, щоб було «так», незважаючи на сотнi «нi».




Роздiл 4. Божевiльний клас


Перший час робоче мiсце кiлькох з нашоi Команди в Днiпропетровськiй облдержадмiнiстрацii знаходилося в кабiнетi Геннадiя Корбана – заступника обласного очiльника Ігоря Коломойського, який керував областю одразу пiсля початку вiйни i до призначення Резнiченка 25 березня 2015 року.

Це була переговорна кiмната голови ОДА з великим довгим столом. Насправдi ця кiмната стала тодi робочим кабiнетом для кiлькох десяткiв людей, якi часто перебували в нiй одночасно i цiлодобово.

Там на стiнах висiли мапи Днiпропетровськоi й Донецькоi областей. На пiдвiконнi лежала каска й берцi. А сам кабiнет, здавалося, навiки просмердiвся тютюном.

До того, як ми потрапили до цiеi кiмнати, ми бачили ii тiльки на фото i розумiли, що багато рiшень приймалося саме тут: вона нiби заохочувала до того, щоб у нiй постiйно була сила-силенна люду, який обговорював, як розв’язати ту чи iншу проблему, що з ними досi нiхто в краiнi не стикався. Саме цi рiшення зробили Днiпропетровську область форпостом опору росiйськiй агресii.

Те, що було зроблено в Днiпропетровськiй ОДА, взагалi унiкальне для нашоi краiни. Певен, що якби не люди в нiй тодi, то зберегти краiну було б неможливо.

Отже, це було знакове мiсце в усiй ОДА, де на тебе за визначенням тиснув тягар вiдповiдальностi.


Блог на site.ua, 2016 рiк



Маленький приклад нинiшнього кадрового пiдходу в Днiпропетровськiй ОДА

Коли у Facebook з’явився пост про вакансiю заступника начальника Департаменту екологii в Днiпропетровськiй ОДА з пропозицiею надсилати своi резюме, дехто подумав, що ми жартуемо.

Адже брати на роботу до держорганiв людей фактично стороннiх, не з системи – так не бувае.

З гумором у нас усе гаразд. Жартувати ми вмiемо, але не так. Про гумор в ОДА напишу коли-небудь окремо. А в Днiпропетровськiй ОДА за Резнiченка саме так i бувае.

Пiвроку ми б’емося з примiським транспортом i наводимо там лад. Наводимо його юридично грамотно, а не криками i матами (хоча куди ж без них?) i робимо все так, щоб 100 % змiн були незворотними. Набиваемо гулi, зустрiчаемо опiр, але рухаемося вперед. Разом з громадськими активiстами. Усе, як у нас завжди.

Одного дня ми усвiдомили, що багато наших зусиль iдуть, як вода в пiсок.

Керiвник областi у нас швидко приймае рiшення, тож чергове було прийнято миттево. Звiльнити тих, хто «пiсочниця». Знайти тих, хто зможе працювати в нашому темпi, хто нетерпимий до безладу i дiятиме цiлодобово.

Наслiдком цього стало: звiльнення начальника Департаменту транспорту та iнфраструктури ОДА i директора профiльного ДП.

На iхнi мiсця прийшли: волонтер, який не боявся iздити в Донецьк по полонених. І колишнiй пiдприемець, який рiк провоював в одному з найбiльш бойових добровольчих батальйонiв.

Нi, це не програма працевлаштування в ОДА тiльки колишнiх АТОвцiв, хоча, коли ми беремо iх на роботу, це додатковий плюс усiм у карму. І не ставлення цих людей до АТО стало визначальним чинником. Хоча заради гарноi картинки хтось iнший на нашому мiсцi так би все й подав. Утiм, ми ж не популiсти.

Це банальний холоднокровний розрахунок.

Так, у волонтера, який опiкувався полоненими i пораненими, загострене почуття справедливостi, але головне – системнiсть у мiзках, вiн швидко вчиться i готовий працювати. Шукали людину саме з такими компетенцiями – системнiсть i научуванiсть плюс нетерпимiсть до корупцii, а не «транспортна освiта i знання, чим одна "Газель" вiдрiзняеться вiд iншоi».

У АТОвця, колишнього пiдприемця, достатнiй запас мiцностi, щоб не розводити корупцiю, яка була на його мiсцi ранiше, i таке саме бажання змiнити цю краiну, як i в нас усiх. І, головне, досвiд управлiння великим бiзнесом в тому, колишньому життi.

Тому, коли Резнiченко говорить про оновлення кадрового складу ОДА – це не гасла, якi неприйнятнi ним у принципi. Це чiткий розрахунок, елемент побудови новоi системи i розумiння того, люди з якими компетенцiями для цього потрiбнi. Nothing Personal, Only Business.

Ми не обiцяемо золотi гори. Їх тут тупо немае, якщо працювати чесно. Але тут е Challenge.

Ми можемо гарантувати всiм, хто погодився стати частиною команди Резнiченка, тiльки одне: через три-п’ять рокiв, коли ви самi себе спитаете перед дзеркалом або хтось у вас «а що зробив ти, щоб ця краiна жила краще?» – вам буде що конкретно вiдповiсти й показати довгий перелiк зробленого, замiсть невиразного мимрення «та я бiльше на диванi сидiв та у Facebook поради писав».

Приеднуйтеся.


Першi днi й тижнi були одними з найважчих з погляду розумiння того, як влаштована i як працюе адмiнiстрацiя областi.

Спочатку найважливiшою навичкою в Днiпропетровськiй ОДА стали швидке засвоення рiзнорiдноi iнформацii та ii структуризацiя. Взагалi будь-яку безмежну кiлькiсть чого завгодно завжди можна привести до граничноi кiлькостi за однорiдними ознаками. Саме цим ми й займалися перший час.

«Добридень. Ви хто? Чим займаетеся? Що робите? Як ми можемо оцiнювати вашу роботу? За що ви вiдповiдаете? Який ресурс вам потрiбен? Чому це важливо? Що буде, коли ви цього не робитимете? Що б ви хотiли змiнити?» – типовий дiалог на той час в ОДА.


Блог на site.ua, 2018 рiк



Супервакансii для справжнiх патрiотiв

Потрiбнi висококвалiфiкованi, глибоко мотивованi фахiвцi на низькооплачувану нервову роботу.

Цiлком бiла зарплата. Двi-три тисячi гривень чистими. Без затримок. Повна зайнятiсть. Офiс у центрi мiста. Ненормований робочий день, iнодi – робота без вихiдних. Зате своя iдальня у будiвлi.

Ви – молодий, успiшний, активний, креативний, талановитий, кришталево чесний i непiдкупний, з високим рiвнем iнтелекту i почуттям громадянськоi вiдповiдальностi, патрiот Украiни? Досвiд роботи в мiжнародних компанiях i диплом одного з провiдних захiдних унiверситетiв – схвалюються. Наявнiсть успiшних кейсiв щодо впровадження реформ – обов’язкова. Бажана декларацiя про доходи за останнi двадцять рокiв.

На вас чекають: захоплива робота з документами, аналiз i опрацювання документiв, пiдготовка та iх написання, ранок з документами, день з документами, вечiр з документами, обiд з документами i сон з ними ж. А ще – дружба з документами i життя з документами. Тому що нiчого на держслужбi неможливо зробити, не прописавши це в документi, що скасовуе iнший документ, запроваджений розпорядженням i закрiплений постановою. Інодi, щоправда, трапляються ситуацii складнiшi, якщо е роз’яснення профiльного мiнiстерства, скасоване розпорядженням iншого мiнiстерства.

Крiм того, ви зможете пiдвищити вашу стресостiйкiсть i набути нового й важливого життевого досвiду.

На вас чекае: регулярне спiлкування з контролюючими органами, обшуки щоп’ятницi, прослуховування телефонiв по середах, участь у судових засiданнях, кримiнальнi справи просто за те, що ви е, постiйна недовiра i критика з боку журналiстiв та суспiльства, час вiд часу запальнi маски-шоу вiд правоохоронцiв, громадськi дiячi й активiсти, якi писатимуть про вас алогiчну гидоту, але за дещицю грошенят готовi припинити це робити.

Натомiсть – усвiдомлення своеi iсторичноi мiсii у вiдродженнi краiни. Ви завжди зможете сказати собi: я це зробив заради майбутнього, бо таки ж «суслик, с#ка, личность!»

Кожен, хто невдоволений швидкiстю реформ i змiн i точно знае, як зробити бiльше, краще й гарнiше – приходьте на держслужбу. І тодi ви зробите все так, як вважаете за потрiбне. Кермо, ключi, кашкет, крiсло, кабiнет i барабан видають на входi.

Welcome!


У нас, напевно, едина область, у якiй немае протистоянь мiж ОДА i облрадою та мiж ОДА i мiською адмiнiстрацiею обласного центру.

Бiльш того, я певен, що i ми в ОДА, i нашi друзi та колеги в облрадi – це едине цiле, i саме це дало змогу нам усiм разом зробити так багато за чотири роки.

На всiх сесiях обласноi ради завжди з усiх питань, що стосувалися бюджету, усi голосували одностайно, i коли в облрадi ще в 2015 роцi було 95 % представникiв Партii регiонiв, i коли вiн складався з семи фракцiй.

Чому так? Бо всi бюджети, якi ухвалювалися на сесiях за нашого часу в ОДА, завжди були бюджетами розвитку, а не проiдання. Бо кожен з них ретельно опрацьовувався i в комiсiях, i окремо з кожною фракцiею.

Я певен, що на рiвнi областi, мiста, району й села не може бути опозицii, коли обласний, мiський, селищний чи сiльський голова тямковитий i досвiдчений. Бо тодi бюджет складаеться з нових дорiг, шкiл, дитячих садкiв, лiкарень, паркiв i стадiонiв. Яка опозицiя може бути до нових дорiг? Тодi це вже опозицiя до здорового глузду.


Блог на site.ua, 2016 рiк



Вам шашечки чи iхати? Або навiщо в ОДА лопати

До нас в ОДА часто звертаються активнi люди з пропозицiею щось зробити спiльно або чимось iм допомогти. Вислуховуемо всiх без винятку. Без запису. Без попереднiх дзвiнкiв. Просто запрошуемо в гостi у будь-який час i спiлкуемося, а потiм дивимося, чим ми можемо стати одне одному у пригодi.

До iнших активних людей звертаемося ми самi. Тобто процес двостороннiй.

Це працюе. Величезну кiлькiсть проектiв Днiпропетровська ОДА здiйснюе разом з волонтерами i пересiчними громадянами. Через те, що пересiчний громадянин став спiвробiтником ОДА, вiн на iнопланетянина не перетворився, трете око в нього не з’явилося. Тож немае жодних причин, аби не спiвпрацювати.

Жодних бар’ерiв. Головне – це бажання щось реально втiлювати, а не просто говорити-балакати.

Бувають i цiкавi випадки, коли перестаеш розумiти, з якого боку бюрократiя, а з якого бiзнес-органiзацiя й вiдповiдний пiдхiд.

Наприклад, була одна IT-органiзацiя, що пiв року тому голосно заявила про своi плани – щось зi сфери навчальних програм з IT. Зв’язалися з ними. Сказали, що хотiли б реалiзувати проект у нас в областi, усiм, чим треба, допоможемо. Надали iм протягом години всю потрiбну iнформацiю. П’ять разiв потiм потелефонували iм: «Коли починаете проект у Днiпропетровськiй областi?» Послухали iхню пресконференцiю в УНІАНi, на якiй вони заявили, що все вже почалося.

Тепер чекаемо приiзду iхнього ЦАРЯ. Цар сам особисто спiлкуватися не бажае, у Царя справи. Ну або у Царя лижi. Телефонують його помiчники. Домовляються про приiзд Царя.

Запитують: коли вам зручно, щоб вiн приiхав? Блiн, та нам пiв року вже як зручно, аби вiн хоча б просто доiхав до нас, у будь-який час, хоч серед ночi. Вiн може i взагалi не приiжджати, просто пришлiть того, хто ваш проект у нас запустить, будь-якого вашого менеджера, ми вам усе пiдготували для старту. Поспiлкуватися iз Царем ми, зрештою, i скайпом можемо, i телефоном.

Наприкiнцi розмови з’ясовуеться, що ЦАР везе – увага! – Меморандум. До цього Цар вимагав мiського голову. «Навiщо?» – «Треба поговорити». – «Так вам же все вже пiдготували, запускайтеся». – «Нi, дайте нам голову». – «Але ж мiський голова у мiськрадi, вiд ОДА ви чого хочете?» – «Потрiбна зустрiч з ним. І керiвника областi теж дайте – зустрiтися». – «Навiщо? Вiн уже давно в курсi вашого проекту, цiлковита пiдтримка вiд нього е, за вами закрiплено окрему людину. Бiльш того, у нього тiльки одне запитання – чому досi не запустили i кому за це вiдкрутити голову?» – «Нi, менi треба поспiлкуватися особисто з керiвником областi».

Тепер ось Меморандум. Отже, потрiбна увага ЗМІ, потрiбнi камери, вiдповiдно оформлена кiмната. Пiдхiд зрозумiлий.

Як же ви за#бали зi своiми Меморандумами, Царями, помiчниками, листами на електронну пошту в стилi «давайте призначимо час, коли ми з вами зiдзвонимося, щоб призначити час, коли ми зберемося й обговоримо, як ми освiтлюватимемо нашi плани». З вимогами «менi треба обов’язково сфотографуватися з обласним головою» i «хто з керiвництва ОДА буде на зустрiчi?» та бажанням перерiзати стрiчечки.

Тiтка Зiна з «клiнiнг-департаменту» буде, блiн, на зустрiчi. Офiцiйна спiвробiтниця ОДА. Їi знае кожен, хто на восьму ранку приходить на роботу. Саме вона дае лад i пiдтримуе чистоту на кiлькох поверхах будiвлi. І саме тiтку Зiну ми вранцi частуемо чаем i страшенно поважаемо. Адже людина робить дiло, а не язиком горох товче. Тiтка Зiна, до речi, у кабiнети до керiвництва ОДА потрапляе щодня i без запису. Зважаючи на ваше бачення свiту – це авторитет. Хотiли зустрiчi з авторитетом? Буде вам така зустрiч.

Хлопцi, це все «шашечки». А вже давно пора «iхати».

Напевно, купимо з десяток банальних лопат. І вручатимемо усiм, хто приiжджае пiдписувати Меморандуми. З тонким натяком, що пора починати хоча б копати, а не розводити балачки.


Ось у нашiй спiльнiй роботi з нашими колегами з обласноi ради Здоровий Глузд був завжди на першому мiсцi.

Гадаю, що 90 % нинiшнiх депутатiв облради обереться на наступний термiн також. Просто тому, що в кожного з них на його окрузi немае конкурентiв з погляду вже фiзично зробленого.

Але проблема була не тiльки в тому, що нам усiм потрiбно було зрозумiти, що робити, а й у тому, що нiхто нам так i не сказав, що ж саме треба робити. Посада голови адмiнiстрацii передбачае багато обов’язкiв, але, за великим рахунком, немае жодноi чiткоi iнструкцii, яка пояснювала б, що, коли i як робити. Ми вже тодi розумiли, що iнститут обласного адмiнiстрування – це радянський рудимент, принаймнi, у тому виглядi, в якому ми з ним зiткнулися. Завдання, поставлене перед Резнiченком, звучало дуже абстрактно: «Розвивати регiон». Мабуть, iншим воно й бути не могло. Але що це означае?

Коли Валентин перед затвердженням на посаду на засiданнi Кабiнету Мiнiстрiв прийшов до тодiшнього прем’ер-мiнiстра Арсенiя Яценюка, той дав номер свого мобiльного телефону.

Арсенiй Петрович сказав, що йому можна телефонувати у будь-який час доби i що вiн готовий допомогти всiм, чим тiльки зможе, хоча жодних конкретних обiцянок дати не мiг. Адже йшла вiйна, а ресурсiв не було. І ще Яценюк додав: «Ти не розумiеш, куди ти призначаешся. Там шибениця. Якщо ти на таке зважився, це означае, що ти дуже сильна людина. Я вже тобою пишаюся, i якщо ти там виживеш, то тобi треба буде пам’ятник поставити». Я не можу стверджувати, що вiн сказав саме так, але в усякому разi розумiння того, чого ж вiд нас очiкують, прем’еровi слова не надто додали.

Я пам’ятаю, що деякi спостерiгачi, коли дiзнавалися про призначення на держпосади людей, якi до того не були у владi, часто iронiзували, мовляв, закоротка лава запасних. Заради правди слiд визнати, що лава запасних дiйсно була не надто довгою. Так завжди. Усiм завжди бракуе людей. Час показав, що завданням було наповнити владу тими, хто може працювати у важких умовах. Вибiр персон на ключовi позицii в командi президента не був випадковим i не був продиктований самим тiльки кадровим голодом. Потрiбнi були менеджери. А найкращi менеджери в Украiнi е тiльки у бiзнесi.

Це взагалi був единий випадок, коли у владу потрапило багато саме висококвалiфiкованих менеджерiв, призначених за iхнi професiйнi компетенцii, а не кадрових чиновникiв. Адже останнiх у нас у краiнi завжди призначали за принципом «тому що свiй» i «тому що з нашоi партii». Шкода, що новий пiдхiд не став традицiею.

Резнiченко, до того ж, не чужа людина в Днiпрi. Вiн мешкав тут близько 30 рокiв. Вiн знав багатьох, його так само знали. Якщо ви навiдаетеся до культурно-дiлового центру «Менора», то в списку тих, хто ним опiкуеться, побачите також iм’я Резнiченка.

Інодi призначення Валентина керiвником Днiпропетровськоi областi нагадуе менi сцену, коли директор i завуч школи заштовхують нового вчителя до класу i зачиняють дверi за його спиною, благаючи Бога, щоб той вижив.

Перший час ми методично розбиралися, хто е хто в областi, зокрема, в обласнiй радi. Так, у нiй сидять i «регiонали», але це ж не означае, що iм не можна пояснити нашу логiку, що вони не голосуватимуть за видiлення грошей на дороги. Отже, розмовлятимемо i з ними, навiть якщо вони в опозицii. Переконувати, що облрада – орган не полiтичний, ii завдання – приймати рiшення, необхiднi для розвитку регiону; що вона не «про фракцii», а «про дороги i школи».

Так крок за кроком ми добиралися до сутi усiх тонкощiв держслужби. Бiльш того, ми позбулися страху поводитися в держустановi не як закостенiлi чиновники.

Якось пiд час вiзиту до Адмiнiстрацii президента ми побачили, що в коридорах розвiшано картини. Це дуже пожвавило похмуру обстановку. І я спитав Валентина, чи можемо й ми розвiсити на поверхах в ОДА картини Беати Куркуль? Вiн сказав: звичайно, чому нi?

Беата родом з Польщi, мешкае в Литвi. Вона пише картини, героi яких – украiнськi воiни. Ви напевно ж бачили ii роботи. Тож ми надрукували репродукцii i розвiсили iх у коридорах ОДА. Це вселило дух свободи i творчостi в колектив обладмiнiстрацii, в якому працювало 800 людей, якi не звикли до такого. Але вони оцiнили те, що ми почали робити, здавалося б, неможливе. І Резнiченко часто казав: «Чому це неможливо? Тому що так нiхто не робив? То й що? Зробiмо це!»


Блог на site.ua, 2018 рiк, весна



Навчити слона танцювати

«Всепропальники», не здатнi думати головою i аналiзувати, не помiтили кiлькох важливих, як на мене, подiй, усi данi про якi е у вiдкритому доступi.

Наприклад, у нас у Днiпропетровськiй областi вiдбулися цьогорiчнi торги щодо шкiльних автобусiв.

11 шкiльних автобусiв до 31 липня будуть в областi й роз’iдуться по ii районах.

Взагалi, наша Днiпропетровська область, напевно, одна з небагатьох, у яких забезпеченiсть шкiльними автобусами за три роки доведено до 100 %. Ми вже почали замiну старих шкiльних автобусiв на новi.

Ще приклад – ми вже закупили медичне обладнання на багато сотень мiльйонiв гривень, включаючи все необхiдне для переведення на лапароскопiю всiеi лiкарнi iм. Мечникова.

Досi таку величезну лiкарню одночасно на безрозрiзнi операцii нiхто в краiнi, крiм нас, не переводив.

Ага. Поки баранкуватi борцi за незрозумiло що б’ються в iстериках, область пiд керiвництвом технократичного й непублiчного Резнiченка методично закривае to-do в Basecamp.

У 2015-му ми придбали автобуси пiзньоi осенi. Кожного наступного року ми робили це швидше i швидше.

У 2015-му комп’ютернi та магнiтно-резонанснi томографи, закупленi для лiкарень областi, потрапляли до неi лише в груднi. Тепер деякi з них уже на мiсцi, друга частина надiйде вже в травнi та червнi.

Ми навчилися вже в квiтнi здавати зробленi дороги, а не тiльки-тiльки оголошувати на них торги; у травнi – закуповувати автобуси, а в липнi разом з нашим колегами та однодумцями з обласноi ради складати бюджет наступного року.

Так, система держуправлiння в нашiй краiнi – це рiдкiсна заплутана хрiнь, здатна пiдiрвати мозок будь-якiй нормальнiй розсудливiй людинi, але це не означае, що цю систему неможливо навчити працювати правильно, плануючи i вчасно.

Звичайно, iнодi i нам, i нашим колегам з будiвлi навпроти ОДА складно одразу зрозумiти, що ми обговорюемо – теперiшне чи майбутне, але всi ми знаемо напевно, що ми не обговорюемо минуле, не шукаемо виправдань, але завжди знаходимо можливостi i способи прискорити навiть те, що, здавалося б, прискорити неможливо.

Точно знаю, що в жовтнi, коли багато областей укладатимуть асфальт на дороги, ми готуватимемо його ж, але для дорiг уже наступного, 2019-го року. Власне, ми вже почали це робити.

Дорогу здолае той, хто йде, вмiе планувати i перенавчати навiть найнедосконалiшi системи.


Одне з мiст областi мало великi борги за опалення. Нам кажуть, що треба йому допомогти, може, своiм звичаем, грошей видiлити з бюджету областi. Резнiченко сказав: «Там обрали мiського голову? Обрали. Це його вiдповiдальнiсть. А ми дороги будуватимемо». Йому кажуть, що потiм йому ж як обласному керiвнику, за цi борги й перепаде. Вiн каже: «От i добре, нехай перепадае, я вийду на ТБ i розкажу, хто влiз у борги i чому. Але фiнансувати коштом обласного бюджету чиюсь некомпетентнiсть ми не будемо».

Тобто вiн говорив такi речi, яких чиновники не розумiли. Усi дивувалися, як так – такого ж не бувае. Вiн навчив усiх рухатися вперед i приймати нестандартнi рiшення.

Тодi ж вiн промовив свою знамениту фразу: «Коли ви закладаете парк, уявiть у ньому себе зi своiми дiтьми. Якщо вам туди хочеться пiти з вашою дитиною, отже, ви все правильно збудували. Якщо ви приiхали до парку i вiн нiби як е, але вам туди не хочеться привести свою дитину, то навiть не починайте його будувати».

Нам було складно ще й тому, що, як вважалося, держава мае купити все найдешевше i побудувати з цього щось найжахливiше. А тiльки-но ти починаеш купувати хорошi, але дорожчi речi, одразу ж приходить КРУ зi звинуваченнями в нецiльовому використаннi бюджетних грошей. Але до цього я повернуся пiзнiше.




Роздiл 5. Випереджаючи час


Одне з небагатьох конкретних доручень Днiпропетровська ОДА все ж отримала. Це було 2015-го. Голови всiх областей дiстали вказiвку будувати взводнi опорнi пункти (ВОП) у зонi АТО.

Але ми згаяли першi два-три тижнi: у нас був перехiдний перiод. Поки ми приймали справи в Днiпрi, збiгали днi, а ВОПи треба було побудувати до конкретноi дати.

ВОПи – це iнженернi вiйськовi споруди 600 ? 800 метрiв, iз системою окопiв, брустверiв, тунелiв, укриттiв. Усе це будуеться в чистому полi. Але в Запорiжжi наша Команда не встигла почати iх будувати. А потiм нас було термiново перекинуто до Днiпра, тож ми й там ще не встигли розпочати будiвництва ВОПiв – забагато невiдкладних завдань накопичилося.

Взагалi це було цiкаве рiшення: доручити обласним адмiнiстрацiям будувати вiйськовi споруди. Воно наочно показуе, що держава тодi перебувала в розiбраному станi й не була готова до масштабних речей у принципi. Але вихiд було знайдено. Не знаю, хто автор iдеi, але на той час це, напевно, було единим можливим рiшенням.

Була тiльки одна складнiсть, породжена мракобiссям держуправлiння, культивованим роками, – пiдiгнати умови завдання пiд потрiбне рiшення.

Коли Кабмiн оголосив, яка сума грошей е на ВОПи, цю суму подiлили на iхню кiлькiсть i отримали вартiсть одного.

Умовно кажучи, нам видiлили на один ВОП три мiльйони гривень. Ми звертаемося до будiвельникiв, закликаючи iх взяти участь у торгах на будiвництво ВОПiв, а вони, уважно вивчивши проект, що вже пройшов держекспертизу, тобто з чiтко затвердженою цiною, кажуть, що теоретично можуть зробити усе за чотири мiльйони, але при цьому не отримають прибутку. Тобто, вони готовi працювати в нуль. Але не в мiнус.

Вартiсть робiт i будматерiалiв реально виявилася бiльшою, нiж нам пропонувалося проектом витратити. Крiм того, у вже затвердженому держiнститутом проектi було зафiксовано потрiбну цiну, в якiй не були закладенi банально витрати на транспортування.

Очевидно, що коли один з ВОПiв, який нам пропонувалося побудувати, розташовуеться на околицi Горлiвки (до речi, його ми побудували), то там, за кiлометр до позицiй противника, немае нi дерева, нi цегли, нi iнших будматерiалiв. А ще ж треба викопати тунелi, окопи i т. iн. У проектi не було передбачено, що будiвельна технiка туди якось мае потрапити.

Чудово, чи не так? А вiдповiдального i крайнього знайти неможливо. Об’екти будуються для Мiноборони. Проект веде Мiнрегiон. Але доки ВОПи будуються – вони перебувають на балансi ОДА, у якоi зазвичай на балансi немае взагалi нiчого, навiть будiвля належить облрадi.

Ок, кажемо ми. У проектi зазначено цiни на будматерiали. Дайте адресу, де iх за такою цiною купити. А у вiдповiдь – тиша…

Щоб розпочати будiвництво, треба було провести торги. Будiвельнi компанii, яких ми вмовляли взяти в цьому заходi участь, пiсля ознайомлення з проектною документацiею вiд будiвництва вiдмовлялися. Точнiше, вони були згоднi, але ставили нам наше ж запитання: «Покажiть, де нам узяти будматерiали за затвердженими цiнами?»

Одним з тих, хто погодився у це вплутатися, був Григорiй Козинський, який будував культурно-дiловий центр «Менора». Вiн сказав нам, що мiг би взятися до роботи, але йому бракуе людей, щоб зробити усе в зазначений термiн, вiд якого ми вже вiдставали.

Почалися роботи. Будiвельникiв збирали з усiеi областi. Навiть з Одеськоi областi приiхала будувати один з ВОПiв одна з найбiльших на сьогоднi дорожньо-будiвельних компанiй краiни «Автомагiстраль».

Ми закiнчили будiвництво ВОПiв першими, хоча почали останнiми. За два з половиною мiсяцi ми побудували 18 опорних пунктiв у двi лiнii.

Григорiй Козинський за чотири наступнi роки побудував багато об’ектiв в областi, зокрема, кiлька найкрутiших лiкарень у краiнi. З погляду технологiчностi його будiвельна компанiя нинi № 1 в нашiй областi i точно входить до ТОП-10 в Украiнi.

У зв’язку з цим особливо смiшно було читати згодом опуси «розслiдувачiв» iз заголовками в стилi «Пiдлеглi Резнiченка вiддали 80 млн любимчиковi Козинському на будiвництво лiкарнi».

По-перше, не вiддали, а його компанiя виграла iх на торгах у ProZorro; по-друге, у цих торгах може брати участь кожен охочий, що вiдповiдае досить жорстким квалiфiкацiйним вимогам; по-трете, любимчикiв у нас не було i бути не могло. Але ми завжди схвально ставилися до будiвельних компанiй, що зростали на наших очах завдяки видаткам обласного бюджету на будiвництво новоi iнфраструктури. Адже це нашi мiсцевi компанii, зареестрованi у нас в областi. Вони, серед iншого, сплачують податки i до мiсцевих бюджетiв.


Блог на Facebook, серпень 2016 р.



Взагалi для нас саме ВОПи були окремою темою, яка найповнiше характеризуе кретинiзм, що коiться в держорганах, вiдсутнiсть прописаних умов взаемодii мiж ними й мужнiсть окремих громадян, якi чхати хотiли на iнструкцii, дивнi розпорядження й умовностi та просто керувалися у своiй дiяльностi здоровим глуздом. У цiй iсторii з ВОПами було багато чого:

– варiантiв п’ять договорiв вiд Мiноборони на iх будiвництво, жоден з яких на 100 % не влаштував ОДА;

– цiлковите нерозумiння окремими чиновниками нагорi, як документально оформити iхне будiвництво. Наприклад, спершу передбачалося, що будуватимуть iх комунальнi пiдприемства. Так i уявляю собi, як яке-небудь КП «Свiтанок», створене багато рокiв тому для фiнансування чергового ансамблю народного танцю, будуе захиснi споруди;

– експертиза проекту, що занизила вартiсть на 20 % порiвняно з фактичною, – i жорстка команда згори проектним органiзацiям не видавати реальнi перерозрахованi данi. Вiдповiдно, на запитання «А хто компенсуе рiзницю?» вiдповiдь була в стилi «Самi розбирайтеся»;

– банальна вiдсутнiсть грошей, суми з шiстьма нулями, щоб розпочати будiвництво i, як наслiдок, вiдмова частини потенцiйних претендентiв на роль генпiдрядника взагалi брати участь у тендерi на цi роботи. Ну немае у людей такоi кiлькостi обiгових коштiв;

– як наслiдок, пiсля прочитання двох рядкiв у «Вiснику держзакупiвель» окремi журналiсти розвели кислицi на тему «пiдряди розпиляли, все розписали мiж своiми, суки, все порозкрадали». Блiн, та ми благали цi пiдряди взяти, беручи участь в торгах – охочих особливо не було. Це крiм того, що в кого в кого, а у нас «своiх» тут точно немае;

– таке ж ниття бравого комбата i полум’яного борця з корупцiею, якi, побувавши на кiлькох ВОПах i не маючи уявлення, що саме i хто будуе, проте заволали про зраду i велетенський розпил грошей. Галасували, щоправда, не довго, попiарилися й замовкли. Хоча на одному з ВОПiв бригада будiвельникiв з колишнiх бiйцiв АТО iх обох нетерпляче чекала i хотiла натовкти iм по касцi. Шкода, не доiхали;

– езуiтськi пропозицii банкiв щодо кредитування генпiдрядника, поданi у виглядi, не надто зрозумiлому навiть людям з вiдповiдною профiльною освiтою i, по сутi, сформульованi так, що простiше й дешевше було вiдмовитися, нiж погодитися;

– природно, небажання страхових компанiй страхувати людей i технiку;

– перша iнспекцiя керiвника областi на мiсце будiвництва одного з перших ВОПiв фактично на околицях великого i вiдомого населеного пункту. Вiд його появи на мiсцi стався шок у тамтешнiх бiйцiв. До речi, нехай там що, а ВОП ми там таки побудували;

– прилiт снаряда калiбру 152 мм у першу ж нiч будiвництва тiеi митi, коли кiлька будiвельникiв вийшли перекурити;

– три заводи ЖБК, що працювали цiлодобово, кiлька будiвельних компанiй з Днiпропетровськоi областi, двi з сусiдньоi та одна з Одеськоi залученi до будiвництва;

– ще близько десятка будiвельних органiзацiй, що, прочитавши проект, подивившись кошторис, почувши вiд нас про термiни здачi робiт, повтiкали зi словами «Та ви йо#нутi на всю голову, так у вас нiколи не вийде». Вийшло;

– регулярно близько 700 людей, якi працювали одночасно;

– двi додатковi угоди вiд Мiноборони в стилi «а тепер давайте апгрейднiть ще ось так» щоразу пiсля «ми закiнчили». Це нормально, що бiльше маеш, то бiльше прагнеш. Не вiрити вiйськовим у нас пiдстав не було i немае. Тож повертали назад людей i технiку i робили будь-який апгрейд;

– цiлковита адекватнiсть вiйськових вiд рядового складу до керiвникiв на мiсцях, якi розумiють, що саме будуеться, навiщо i як побудоване варто використовувати;

– смiшний запит вiд кiлькох, скажiмо так, росiйсько-сепаратистських ЗМІ з формулюванням «на пiдставi закону про доступ до публiчноi iнформацii термiново надайте точнi координати будiвництва фортифiкацiйних споруд, iхнi креслення та графiки виконання робiт». Перший такий запит ми проiгнорували, на другий вирiшили вiдповiсти: внесли до нього координати, пильнуючи, щоб вони вiдповiдали МКАД у Москвi, i креслення якихось психоделiчних споруд, знайдених у Google за словосполученням «фортецi, укрiпрайони майбутнього, прибульцi, Марс». Причому зазначили, що це фортифiкацiйнi споруди чiтко атакуючого характеру, розробленi пiд стандарти НАТО. Пiсля чого запити припинилися;

– регулярнi прильоти в технiку. Кiлька осколкiв досi лежать у мене на робочому столi.

І, найголовнiше, – просто мужнiсть звичайних людей, якi живуть серед нас: будiвельникiв, виконробiв, керiвникiв будiвельних компанiй, спiвробiтникiв нашого управлiння капiтального будiвництва, якi сумлiнно працювали увесь цей час, виконували всi забаганки Мiноборони, не ставили запитань, вiдповiдей на якi нi в кого не було, i просто робили свою справу цiлодобово кiлька мiсяцiв поспiль заради перемоги всiеi краiни.

Тридцять будiвельникiв за пiдсумками роботи було представлено до обласних нагород.

Доземний уклiн усiм, хто брав у цьому участь.


Ось на такому реальному прикладi ми вчилися менеджменту та управлiнню процесом будiвництва.

На наш подив, у серединi 2015 року великоi кiлькостi будiвельних компанiй, готових працювати швидко i з потрiбною якiстю, в областi не було.

Вдумайтеся: у Днiпропетровськiй областi мешкае 3,5 мiльйона людей, але з 1991 року не було збудовано жодного дитячого садочка. Перший ми почали зводити в 2015 роцi. Одразу ж, як закiнчили будiвництво ВОПiв.

Я пам’ятаю, як до нас приiхав вiце-прем’ер-мiнiстр Геннадiй Зубко, щоб поглянути, як iде будiвництво. Вiн запитуе, коли ми закiнчимо. Ми кажемо, що в листопадi або груднi. Вiн каже: «А можете ранiше – у жовтнi?» Ми погоджуемося. А потiм дiзнаемося, що у вереснi до нас приiжджае Президент, i в планi його вiзиту вже значиться вiдкриття цього садочка.

У серпнi, вкотре приiхавши на будiвництво, ми зрозумiли, що не встигнемо. Стiни вже стоять, але до кiнця ще далеко. І тодi Резнiченко сказав: раз ми побудували ВОПи, то побудуемо й садок. Для цього ми органiзували всiх пiдрядникiв i кинули всi сили на проект. Розписали графiк робiт так, щоб вони велися не одна за одною, а паралельно. Потiм цей метод ми використовуватимемо всюди. Дехто з нас буквально жив на цьому будiвництвi. Там був просто мурашник з робiтникiв – 350 людей з ранку до вечора.

На той час у регiонi не було достатньоi кiлькостi будiвельникiв. На всю область – усього двi бригади робiтникiв, якi вмiли робити фасади. Вже до 2017 року з’явилися чотири величезнi компанii, якi виконують такi роботи. З iх допомогою тепер ми будуемо i реконструюемо 30 шкiл одночасно. Напевно, могли б i 50, якби доба мала трохи бiльше, нiж 24 години.

Тодi, у 2015-му, Валентин сказав, що хоче не лише вiдкрити садок, але щоб той запрацював через секунду пiсля вiдкриття.

Багато хто йому казав, що так не бувае, але Резнiченко наполiг на своему – ми садок побудували, отже, вiн повинен працювати одразу, а не коли-небудь потiм. Бiльш того, пообiцяв, що особисто приiде i перевiрить, як тут готуеться iжа для дiтей. Завiдувачка iдальнi звiльнилася того ж дня.

Коли навколо садочка вже було висаджено траву, я вечорами приiжджав сюди i, щоб перемкнутися на iншi справи, брав шланг i довго-довго поливав газони. Голова Слобожанськоi громади (саме там стоiть цей садок) Іван Камiнський i нинi, коли я приiжджаю, запрошуе мене подивитися на траву, яку ми поливали з ним разом.



Як не дивно, але такi темпи будiвництва неабияк мотивували всiх: коли оголосили, що ми будуемо перший садок за 25 рокiв i що його вiдкриватиме Президент, у будiвельникiв вiдбулося душевне пiднесення, адже вони робили класнi речi. Усi працювали не тому, що це потрiбно Президентовi, а тому, що це задоволення – будувати щось нове. В областi давно такого не вiдбувалося.

І ось результат – перший садочок ми збудували за рiк, витративши 60 мiльйонiв гривень. Геннадiй Зубко потiм сказав нам, що в Киiвськiй областi один садок будують уже три роки, витратили 80 мiльйонiв, але й досi не вийшли з котловану.

Тодi ми ще не були менеджерами у будiвництвi, багатьох речей не розумiли. Ми iнтуiтивно шукали способи налагодити створення iнфраструктури, вже тодi намагалися побудувати ефективну систему.

До того ж невдовзi ми зрозумiли ще одну важливу рiч: мало робити свою роботу добре i тихо – необхiдно голосно говорити про це.




Роздiл 6. Найнепублiчнiший голова ОДА краiни


Ви собi не уявляете, як ми здивувалися, дiзнавшись, що до 2014 року у бюджетi Днiпропетровськоi областi було передбачено 20–25 мiльйонiв гривень щорiчно на висвiтлення дiяльностi ОДА. І цi грошi витрачалися тодi, коли курс долара був вiсiм гривень. Тобто 2,5–3 мiльйони доларiв викидалися щорiчно на платне розмiщення в ЗМІ нудних i нiкому не потрiбних пресрелiзiв та iнтерв’ю з великими чиновниками, якi не робили нiчого. На цi грошi можна побудувати два дитячих садочки або велику сучасну школу. Ми зараз же скоротили до нуля цю статтю витрат.

Але висвiтлювати нашу роботу потрiбно. І ми почали це робити в соцiальних мережах, не витрачаючи на це жодноi копiйки платникiв податкiв. Крiм того, нас кличуть на телеканали, у нас беруть iнтерв’ю iншi медiа. Щоправда, попри все це Валентин став, як я його часто називаю, найнепублiчнiшим головою ОДА. І на це е причина.

Влiтку 2015 року вiн, не сподiваючись жодноi каверзи, вийшов на свою першу пресконференцiю як голова ОДА. Ми припускали, що журналiстам буде цiкаво, що i як ми робитимемо. Але iх цiкавило, де мешкае Резнiченко, хто його дружина тощо. Його також запитали, чому вiн призначив своiм радником людину, яка нiбито в чомусь винна. Валентин вiдповiв, що поки це не доведено в судi, вважати людину винною в будь-чому неправильно. Вiн казав, що треба жити згiдно iз законом. Марно.

Потiм було знамените спiльне засiдання Президента i обласних голiв в Одесi. Деякi з них, як, наприклад, Ігор Райнiн (на той час голова Харкiвськоi ОДА), розповiдав про сервiс iз видачi документiв i про те, як вiн в областi його прискорив i налагодив. Аудиторiя слухала без будь-якоi реакцii.

Слово взяв тодiшнiй керiвник Одеськоi областi Михаiл Саакашвiлi. Вiн розповiв про проект сервiсiв за аналогiею з грузинськими Будинками юстицii – один з них вiн вiдкрив поряд з ОДА в примiщеннi приватного банку. Зала вибухнула аплодисментами.

Красива картинка. Швидка перемога. Знову ж таки – як у Грузii.

Але що ховалося за фасадом красивоi картинки? Орендоване у банку примiщення, за яке незрозумiло хто мае сплачувати? Вiдсутнiсть правових пiдстав для вiдкриття? По сутi, усе було зроблено на соплях i саме для картинки.

Тож, коли черга дiйшла до Резнiченка, вiн повинен був теж розповiсти про те, що зробили ми. Про той-таки iGov. Але не став. Замiсть цього вiн зауважив, що аудиторiя нiяк не вiдреагувала на успiхи Ігоря Райнiна, але бурхливо аплодувала пiсля виступу Саакашвiлi.

«Я не зачитуватиму свою промову, я просто хочу, щоб ви помiтили, що всi iншi теж працюють», – сказав Резнiченко. І додав, що, наскiльки йому вiдомо, з Будинком юстицii в Одесi е певнi системнi проблеми, що Днiпропетровська ОДА пiти аналогiчним шляхом нiяк не може, що це незаконно, що треба спершу змiнити законодавство, що дозволяе вiдкривати Будинки юстицii, iнакше до керiвникiв ОДА приходитимуть прокурори. Зокрема, не були зрозумiлi джерела фiнансування одеського Будинку юстицii. І вiн не розумiе, чому в гонитвi за популiзмом не можна усе зробити згiдно iз законом, усе пiдготувати i потiм вiдкрити, а не робити абияк.

Бiльш того, вiн чудово розумiв, що подiбне рiшення неможливо масштабувати в принципi.

Саакашвiлi перебив Резнiченка, сказавши, що коли чекати законiв, то нiчого не вийде. І запитав Валентина: «Вам що краще – щоб Украiна швидко розвивалася, чи щоб до вас не приходив прокурор?» Резнiченко вiдповiв: «Менi краще, щоб краiна жила згiдно iз законом. І починати потрiбно iз себе».

Рiч у тiм, що ми на той час уже почали активно впроваджувати електроннi послуги, i допомагав нам у цьому Дмитро Дубiлет, який побудував одну з найкращих банкiвських систем – ПриватБанк, а вiдтак – МоноБанк. Точнiше, це ми допомагали йому. Вiн ставив нам завдання як iдеолог iGov, ми iх виконували. Несподiваний розподiл ролей у зв’язцi волонтер – ОДА, але у нас саме так i було. Ми працювали вiдповiдно до законiв. І там, де Дiма винаходив спосiб впровадити щось, ми вигадували для цього юридичний супровiд.

Пiзнiше ми проаналiзували слова Президента i дiйшли висновку, що недостатньо висвiтлюемо нашу роботу – у тому числi успiхи. Глава держави тодi сказав нам, що «вмiли приготувати, та не вмiли подавати». Так, про нашi досягнення мало хто знае. Ми не поводилися, як Саакашвiлi, не били себе в груди, ми дiйсно вважали, що нашi справи про нас самi говоритимуть, а не навпаки. Ми не ставили наметiв на дорозi, яка потребувала капiтального ремонту, ми ремонтували ii. Виявилося, що цього недостатньо.

Але досвiд роботи в медiа у нас був. Як висвiтлювати справи, ми розумiли дуже добре. Інше питання, що ми не вiдчували в цьому внутрiшньоi потреби. Ми були i залишилися менеджерами, не хотiли i не хочемо бути полiтиками, тож першi пiв року уникали публiчностi.

Ми були впевненi, що, як менеджери, мусимо давати результат, а «продавати» його – справа полiтикiв.

Але – гаразд, якщо й «продавати» зроблене повиннi ми самi, так тому й бути.

Ми всi чотири роки були практично в кожному випуску наших обласних новин. Це заслуга всiх днiпровських журналiстiв, що працюють на телеканалах, у газетах, на сайтах та iнформресурсах. Вони патрiоти своеi областi, i коли бачили, що ми ii розвиваемо й вiдбудовуемо наново, завжди показували це у своiх ЗМІ.

Ще у 2016-му роцi ми сказали всiм журналiстам, що не потрiбно писати офiцiйнi запити до ОДА, просто приходьте вечорами, коли у нас менше роботи, i запитуйте про те, що вас цiкавить – ми докладно про все розповiмо.

Ми були единим держорганом у краiнi, який щотижня, у понедiлок, звiтував про зроблене на брифiнгу перед ЗМІ.

Дякуемо кожному працiвниковi медiа, хто переживав усе зроблене разом з нами.

Ми також почали активно i багато писати у Facebook. У мене вже понад 300 тисяч пiдписникiв на моiй особистiй сторiнцi. На публiчнiй сторiнцi Резнiченка – майже 500 000 пiдписникiв. У Олi Горб – близько 45 000. У краiнi немае жодноi газети з таким накладом.

Смiшно, але згодом нам почали докоряти в тому, що, мовляв, наше завдання побудувати щось, повiсити в стрiчку фото, а далi —хоч вовк траву iж. Ми вiдповiдали: так, нам важливо побудувати, нам важливо фото у Facebook запостити, показати людям, що влада працюе.

За часiв, коли ми займалися медiабiзнесом, рiвень журналiстики був на двi голови вищий, нiж тепер. Розумних, iнформованих i професiйних журналiстiв майже не залишилося. Тому тi, хто працюе в медiа нинi, часто волiють не помiчати того, що ми й iншi робимо, а натомiсть запитувати, де ми живемо. І хоча я визнаю, що чиновники зобов’язанi звiтувати про це перед пресою, не можна ж цiкавитися тiльки подiбними речами. Валентин спересердя не раз запитував, як лiжко, в якому вiн спить, впливае на його професiйнi здiбностi i чому журналiстiв не цiкавить, скiльки кiлометрiв дорiг ми побудували.

Якось Резнiченко погодився дати iнтерв’ю однiй журналiстцi. Сiвши за стiл разом зi своiм колегою, вона дiстала MacBook, сховалася за ними i, визираючи iнодi з-за нього, заходилася ставити запитання, втупившись у монiтор. Це дуже напружувало, бо нормальнi люди так не розмовляють. Потiм пролунало питання: «А що ви зробили для реабiлiтацii учасникiв АТО?» Валентин, що вже хвилин десять ледве стримувався, нарештi спитав журналiстку: «Ви менi вибачте, як довго ви тут, в ОДА? Зранку? У мене центр реабiлiтацii воiнiв АТО на першому поверсi. Ви там були? Нi? А чому? Пiшли б, подивилися на власнi очi, ви ж журналiстка. Навiщо ви мене тодi запитуете? Напишiть своi запитання, моя пресслужба напише вiдповiдi, i я пiдпишуся пiд цим. І все. Ви ж зi мною не розмовляете, а дивитеся в монiтор». Журналiстка вибiгла з кабiнету заплакана.

Потiм вийшов цей матерiал. От як було подано розмову з Резнiченком (зберiгаемо оригiнальну орфографiю i пунктуацiю):

«– Чи е в областi соцiальна програма щодо демобiлiзованих?

– А може, ви спитаете про це там? Унизу мiститься центр пiдтримки воiнiв АТО. Ви до нього заходили? Ви в ньому були? Ось серйозно?

– Нi.

– То чому ви прийшли мене запитувати? Ви подивилися б спочатку i там усе, там не те що програма – зайдiть i подивiться. Насправдi, ми перша в краiнi область, яка це зробила. З одинадцяти моiх радникiв дев’ять – волонтери. Поговорiть з моiм радником Начовним, Ольгою Горб, подивiться наш реабiлiтацiйний центр. А вам потрiбна моя розповiдь, який я дуже цiкавий голова ОДА… чемпiон. Менi не подобаеться така розповiдь.

– А яка вам подобаеться?

– Дивiться, подобаеться така, коли не потрiбно мене хвалити. Ви мене можете критикувати за те, що я не зробив, i можете сказати, що зробили. А коли ви в мене питаете, що зробили, а самi в цьому будинку i пiвдня в мiстi й досi не сходили в центр, то менi дивно. Давайте ми зараз сядемо i розповiдатимемо вам програму. Чесно кажучи, у мене немае на те часу та й бажання. Закiнчимо на цьому, добре?

– Можливо, ви вважаете, що все виконане – це нормально. А втiм, я родом iз Тернополя. І моя область у цьому згаданому рейтингу обiйшла лише Донецьку i Луганську. Мабуть, щось заважае дати такi показники областi, як у вашiй. І саме вашу область вiдзначили як найкращу.

– Я не знаю, що робить очiльник вашоi областi. Ми ж говоримо, що мене вiдзначили тiльки за економiчними критерiями.

– Соцiально-економiчними.

– Гаразд, соцiально-економiчними.

– Це ж немало означае. Я не хотiла вас у жодному разi образити.

– Ви мене не образили нiчим.

– Але ви розчарованi.

– Я розчарований, бо суть ваших запитань менi не цiкава. Менi не цiкаво на них вiдповiдати. Ви коли-небудь це зрозумiете, коли сидiтимете по цей бiк, що розмовляти з двома людьми, якi вiдгородилися вiд тебе двома комп’ютерами красивими… Я теж можу свiй поставити й вiдгородиться ще й третiм. Менi не цiкаво вiдповiдати на такi запитання. Можете так i написати: "Резнiченко – мудак"».

– Чому ж?

– Ну тому що вiн вiдмовився вiдповiдати на вашi запитання. Повторюю: менi не цiкавi вашi запитання. Менi не цiкаво хвалити себе, чому я найкращий. Так зрозумiло?»

А невдовзi одеський Будинок юстицii iменi Саакашвiлi було закрито.




Роздiл 7. ProZorro як iнструмент досягнення мети, а не самоцiль


Мало хто досi розумiе, що саме ми зробили в Днiпропетровськiй областi за допомогою ProZorro. А ми були першими в краiнi, хто вбачав у цiй системi електронних тендерiв iнструмент, а не самоцiль – зручний iнструмент досягнення цiлей, якi ми самi собi поставили.

Усi прагнули реформ. Але коли ProZorro було запущене як експеримент у Мiнiстерствi оборони, iншi держоргани впроваджувати його не поспiшали. А даремно.

Ми виходили з того, що необхiдно завжди робити те, що мае бути зроблено, навiть якщо закон не зобов’язуе нас так чинити. Інакше кажучи, бездiяльнiсть – такий же злочин, як i дiя, що суперечить закону. І ось саме так було у випадку з ProZorro.

Є зручний iнструмент. Чому його не використати? Тiльки тому, що цього не зобов’язуе робити закон? Маячня.

ProZorro – унiкальна онлайн-система держзакупiвель. Їi повних аналогiв немае в жоднiй краiнi свiту. Їi основний принцип полягае в тому, що конкурси на надання державi послуг або на продаж iй товарiв проводяться онлайн, будь-яка компанiя може брати участь у торгах, будь-хто на нашiй планетi може зайти на сайт i переглянути всю iсторiю по всiх торгах, усi майбутнi торги i величезний масив статистики. Уся документацiя е у вiдкритому доступi. Усю базу щодо всiх торгiв усiх держорганiв у краiнi зосереджено в одному мiсцi. І у визначений системою день вiдбуваеться редукцiон – аукцiон на зниження цiни.

Погодьтеся, це докорiнно вiдрiзняеться вiд старого способу, коли держава проводила торги в закритих кабiнетах, а звиклi заробляти на бюджетi чиновники допускали до торгiв тiльки компанii, в яких мали свiй iнтерес.

Ви хотiли прозоростi? Ось вона. Немае закону, що зобов’язуе робити саме так? Немае, але немае й закону, який забороняв би так робити.

«Заборонено все, що не дозволено явно i у восьми законах» / «Дозволено все, що не заборонено явно i у восьми законах».

Старий пiдхiд, який використали до нас. / Новий пiдхiд, який запроваджували ми.

Величезна рiзниця, правда ж?

Ми були впевненi, що закон про використання ProZorro буде ухвалено i ця система стане обов’язковою в межах усiеi краiни.

У нашiй логiцi було важливо зробити ii обов’язковою у нас в областi вже нинi, навчити всiх пiдприемцiв працювати в нiй, провести для них семiнари i таким чином дати iм фору перед iхнiми ж колегами з iнших областей. Того дня, коли всi торги в краiнi стануть обов’язковими в ProZorro, пiдприемцi з нашоi областi матимуть величезну перевагу.

Найважливiше в тому, що податки нашi пiдприемцi сплачують, у тому числi й до мiсцевих бюджетiв, i створюють робочi мiсця в нашому регiонi.

Так воно, зрештою, i сталося.


Блог на site.ua, 2018 рiк



Гра в довгу

У серпнi 2015-го року, коли розпорядженням Валентина Резнiченка всi закупiвлi Днiпропетровськоi ОДА та пiдпорядкованих iй установ було переведено у ProZorro, багато хто не розумiв, навiщо ми це робимо, якщо цього робити не зобов’язуе закон.

Також багато хто досi не зрозумiв, чому в нас усi допороговi закупiвлi на суму вiд 3 000 грн обов’язковi в ProZorro, i нiхто навiть на думцi не мае iх скасовувати.

Наша логiка в 2015-му була проста.

Що ранiше ми почнемо це робити у себе в областi, то швидше юридичнi й фiзичнi особи, що зареестрованi на ii територii й сплачують тут податки, навчаться усiх нюансiв роботи в ProZorro. І коли це стане обов’язковим для всiх державних органiв краiни, бiзнесмени та пiдприемцi нашого регiону отримають величезну перевагу перед своiми колегами з iнших областей i братимуть участь i перемагатимуть у торгах по всiй краiнi. При цьому, нагадаю, податки надходитимуть до мiсцевих бюджетiв Днiпропетровськоi областi.

І, звiсно ж, заощадження бюджетних коштiв означае ще бiльше грошей на дороги, школи, лiкарнi й дитячi садки.

Власне, так i сталося.

Наприклад, Днiпропетровська область визнана лiдером з кiлькiстю переможцiв II професiйноi премii Zakupki.Кращi.

Із 13 номiнантiв, якi представляли область, перемогли шестеро. Найкращих визначали експерти Zakupki.Prom.ua та фахiвцi монiторингового порталу DoZorro.

У номiнацii «Професiонал конкурентних закупiвель» перемiг Днiпропетровський педколедж ДНУ iм. Олеся Гончара, що мав найкраще спiввiдношення кiлькостi оголошених закупiвель та укладених договорiв.

Мiська лiкарня № 2 Днiпра – краща в номiнацii «Найбiльш ощадливий замовник».

У номiнацii «Найрезультативнiший учасник Prozorro» перемога дiсталася днiпровськiй компанii «ВВ-Профiт» – вона перемогла у 80 % торгiв, у яких була учасником.

Один з дистриб’юторiв на фармацевтичному ринку Украiни – ТОВ «БАДМ-Б» – став кращим у номiнацii «Активний i результативний захисник своiх прав та iнтересiв». Це вже друга нагорода компанii: у 2016-му вона отримала премiю за найкращi пропозицii в Prozorro.

У номiнацii «Консультанти-активiсти, якi дiляться знаннями i досвiдом» нагороду отримала юридична компанiя «Права справа». Вона навчае учасникiв закупiвель i надае iм юридичну пiдтримку.

Заступник голови правлiння громадськоi органiзацii «Платформа Громадський контроль» Денис Селiн – кращий у номiнацii «Незалежнi активiсти, якi приносять користь системi закупiвель».

Саме з Денисом та його органiзацiею ми впроваджували ProZorro у нас в областi.

Так, грати в довгу, та ще й не на виборнiй, а на призначуванiй посадi – для цього треба мати смiливiсть, бути впевненим у тому, що робиш, i заражати такою ж вiрою всiх навколо себе.

У нас так вийшло.

Величезна подяка всiм, хто повiрив нам у серпнi 2015 року i разом з нами зробив Днiпропетровську область регiоном № 1 iз впровадження ProZorro.

Наш успiх – це ваша заслуга. Заслуга кожного бiзнесмена, кожного пiдприемця, кожноi компанii, кожного ПП, що повiрило нам як держоргану i бере участь у торгах на ProZorro.

А ще нагадую, що кожний 10-й учасник системи ProZorro – з Днiпропетровськоi областi.

Дякуемо всiм платникам податкiв у Днiпропетровськiй областi.


Якщо ми перенесемося з 2015 року, коли Резнiченко став головою ОДА, у 2019-й, то виявимо приголомшливу динамiку доходiв пiдприемцiв у нашiй областi.

За перiод роботи ProZorro пiдприемцi, зареестрованi в Днiпропетровськiй областi, заробили понад 120 мiльярдiв гривень з бюджетiв усiх рiвнiв. Без скандалiв i зi своечасною оплатою. Це астрономiчна цифра.

120 мiльярдiв гривень!

Це тi грошi, якi ранiше розподiлялися чиновниками «пiд столом». Це грошi, якi потрапили на приватний ринок, створивши на ньому новi бiзнеси та новi робочi мiсця.

А почалося все з того, що Валентин вiд самого початку вирiшив проводити через ProZorro всi закупiвлi Днiпропетровськоi ОДА та ii пiдроздiлiв.

Резнiченко пiдписав розпорядження про переведення всiх закупiвель у ProZorro 21 серпня 2015 року – я добре пам’ятаю цей день. Йому передувала зустрiч з двома громадськими активiстами – Денисом Селiним та Артемом Романюковим, з якими нас познайомила ще одна радниця Резнiченка – Ольга Горб. Денис i Артем працювали за пiдтримки американських фондiв. Саме вони запропонували нам наслiдувати приклад Мiноборони i перевести в ProZorro усi закупiвлi. Ми погодилися, що так буде правильно.

Але у нас була зустрiчна вимога до них. «Хлопцi, ви спокiйно спiлкуетеся з ОДА, вас тут чують. Але давайте ви вiд слiв перейдете до справи i будете не пасквiлi в соцмережах писати, як це робить 99 % усiх громадських органiзацiй, а впроваджувати ProZorro разом з нами. Так, це тривалий процес, адже ми шлiфуватимемо й удосконалюватимемо всi найдрiбнiшi його нюанси. Авжеж, це процес не на один рiк. Але давайте, берiть участь у впровадженнi реформ», – сказали ми.

Вони погодилися. І це нам добряче допомогло. Без iхньоi допомоги, без допомоги iхнiх спiвробiтникiв, якi працювали разом з нами, ми не стали б областю № 1 у краiнi з впровадження ProZorro.

Услiд за цим ми запросили до ОДА Христину Гуцалову, вiзiонера ProZorro. Вона на той час об’iздила всю краiну, презентуючи нову систему. Для зустрiчi з нею ми зiбрали в конференц-залi на сьомому поверсi ОДА мiських голiв з усiеi областi, директорiв комунальних пiдприемств, керiвникiв департаментiв i довго розповiдали iм про те, чому ProZorro – це правильно. Спочатку в iхнiх очах ми бачили цiлковите нерозумiння, адже вони звикли працювати по-iншому. Христина пояснювала переваги новоi системи, а ми обiцяли, що так, як ранiше, вже не буде нiколи.

Заради правди варто сказати, що 90 % усiх органiзаторiв торгiв боялися не втрати так званого «особистого iнтересу» – вони боялися всього нового. Це взагалi звичайна iсторiя перед упровадженням будь-якоi новоi системи у будь-якiй компанii.

Крiм того, ми сказали, що над держзакупiвлями буде контроль з боку громадськоi органiзацii, i до того ж ми створимо свою службу монiторингу, а також «битимемо по руках» усiх, хто спробуе пiти в обхiд ProZorro.

Громадськi активiсти нам неабияк допомогли. Вони навчали людей користуватися системою, тож нам не довелося витрачати на це бюджетнi грошi. А для них це був цiкавий кейс, адже ми пояснили iм, що, з одного боку, вони можуть говорити в ЗМІ та соцмережах, що влада усе робить препогано, з другого – вони можуть зробити щось хороше своiми руками. Вiдтак, коли iх спитають, а що корисного вони зробили самi, iм буде чим пишатися, сказавши: «Ми зробили всi закупiвлi прозорими в найбiльшiй областi Украiни».

А потiм ми почали проводити семiнари для пiдприемцiв у конференц-залi обласноi адмiнiстрацii на першому поверсi, здатнiй вмiстити тисячу людей. Ми запрошували лекторiв з Мiноборони й Мiнекономрозвитку. Символiчно, що колись у цiй самiй залi проходили комунiстичнi з’iзди, на яких засiдали дядьки в бiлих сорочках з короткими рукавами. А в 2014 роцi, коли почалася вiйна, тут розмiстився склад волонтерськоi допомоги. Склад ми перенесли в iнше мiсце, а в залi почали проводити заходи щодо ProZorro.

Цi семiнари тривали пiвтора року – по одному або й по два щомiсяця. Щоразу зала була повна-повнiсiнька.

І все це привело до ще одного ефекту.

Коли ми в 2015 роцi прийшли до Днiпропетровськоi ОДА, бюджет областi був майже таким самим, як i в iнших великих регiонах. Вiдрiзнялися вони всього лише на сотнi тисяч, рiдко на мiльйони гривень. І проблема всiх цих бюджетiв була в тому, що майже все витрачалося на «проiдання», тобто не залишалося майже нiчого, що можна було б вкласти у будiвництво шкiл, дорiг, водогонiв тощо. Можна сказати, що як таких бюджетiв розвитку (тобто грошей, що залишилися пiсля всiх обов’язкових витрат) не було або вони були крихiтними. Але якщо ми хотiли будувати iнфраструктуру, нам потрiбен був такий бюджет розвитку, який би давав нам змогу це робити.

І от за чотири роки бюджет розвитку нашоi областi зрiс удесятеро. Але цi грошi не впали на нас iз неба. І я тут навiть не враховую субвенцii з державного бюджету. Це тiльки мiсцевi грошi. Що означае – мiсцевi?

Пiсля початку реформи децентралiзацii в мiсцевих бюджетах почало залишатися бiльше податкiв, сплачених мiсцевими платниками. Ранiше бiльша iхня частина йшла до держбюджету, а вже з центру грошi розподiлялися в ручному режимi. Нiчого гарного в цьому не було. Ось чому з дня набуття Украiною незалежностi в нашiй областi не було побудовано жодного дитячого садка. Вдумайтеся: у найбiльш промислово розвиненiй областi краiни за «мiцних господарникiв» не було збудовано жодного дитячого садка з нуля.


Блог на site.ua, 2018 рiк



Дисонанс

Щоразу, коли ми вiдкриваемо капiтально вiдремонтовану дорогу замiсть розбитого вщент напрямку, що iснував на ii мiсцi кiлька десяткiв рокiв… чи новий буккросинг у школах… чи новий стадiон десь у селах областi – ми бачимо ту саму картину.

Дiти на роликах на сiльських дорогах.

Дiти з книжками в руках у шкiльних рекреацiях.

Дiти на тренажерах i на футбольних полях на шкiльних стадiонах у селах областi.

Я ось щиро прагну, та не можу зрозумiти.

Оцi всi, с#ка, «мiцнi господарники», котрi вiщають у Facebook i з екранiв телевiзорiв на макроекономiчнi теми (причому половину термiнiв вони навiть не можуть без помилок вiдтворити), популiсти всiх мастей, що були при владi трохи бiльше нiж десять рокiв тому…

…ви, блiн, усвiдомлюете, що, бувши при владi, не зробили взагалi нiчого, вiд слова «нiфiга», щоб дiти каталися на роликах рiвними дорогами, читали книжки в шкiльних буккросингах i ганяли в футбол, а не пасли кiз i корiв на шкiльних стадiонах?

Вам не гикаеться, коли ви, мiркуючи про ВВП, навiть не розумiете, що це не iнiцiали запоребрикового царя, на грошi вiд якого ви всi iснуете, а простий економiчний термiн?

Вам не соромно, що в найбiльшiй промисловiй областi краiни, звiдки багато хто з вас родом, команда технократичних скромних менеджерiв мовчки робить те, що ви обiцяли надцять рокiв, але так i не спромоглися зробити?

Ну i велике питання до всiх iхнiх адептiв i свiдкiв мiфiчного Клондайку за часiв стабiльностi: може, час уже почати думати головою й оцiнювати чиновникiв, голiв ОДА, мiських голiв, депутатiв тощо за реально завершеними справами, а не фантастичними обiцянкам свiтлого майбутнього удвадцяте, може, потiм коли-небудь?

Скiльки ж можна молитися на експатiв та iноземних месiй, що бездарно плодять iдiотизм?

Будьте ближчими до землi й до людей. Робiть, нарештi, те, що важливо в кожному населеному пунктi краiни, незалежно вiд його розмiру й кiлькостi мешканцiв у ньому.

І перестаньте вiрити тим, хто просто бреше, видаючи бажане за дiйсне.

Оцiнюйте справи, а не обiцянки.

Дякуемо всiм платникам податкiв у Днiпропетровськiй областi.


Тепер же картина змiнилася радикально: 15 % податку на доходи фiзичних осiб (ПДФО) скеровуеться до обласного бюджету i 60 % – до мiсцевих бюджетiв – мiста, села чи ОТГ. Також 10 % податку на прибуток пiдприемств, зареестрованих на територii Днiпропетровськоi областi, йде до обласного бюджету. Є й iншi податки, що потрапляють до нього ж, але ПДФО i податок на прибуток – ось два найголовнiшi джерела доходiв областi: 52 % i 22 % вiдповiдно.

Проста логiка пiдказувала: якщо ми хочемо бiльше грошей для бюджету розвитку, нам потрiбно бiльше працюючих пiдприемств на територii областi. Крiм того, нам треба, щоб вони офiцiйно оформляли спiвробiтникiв – тiльки так можна добитися сплати ПДФО. А щоб цi пiдприемства могли собi дозволити виплачувати зарплату не в конвертах, а офiцiйно, iм потрiбнi робота, замовлення. І обласний бюджет – той самий «роботодавець», локомотив, який здатен витягнути економiку регiону i не тiльки.

ПДФО розподiляеться серед усiх мiсцевих бюджетiв – обласного, районних, мiських, сiльських. Вливаючи цi грошi в ринок через ProZorro, ми збiльшуемо надходження вiд того ж ПДФО до мiсцевих бюджетiв. Збiльшуючи його надходження до обласного бюджету, ми причепом тягнемо i мiсцевi бюджети, i держбюджет.

Я не знаю, що зараз вiдбуваеться в iнших областях: ми перестали за ними уважно слiдкувати. У нас просто немае часу аналiзувати iх надто детально. Ми спостерiгаемо за ними в режимi helicopter view i запозичуемо кращi практики. Але я достеменно знаю, що 2012-го року – ситого, стабiльного року – у бюджетi нашоi областi всього 5 % власних доходiв iшло до бюджету розвитку.

З початком децентралiзацii податки перерозподiлилися. Наш бюджет постiйно збiльшувався, i в 2018 роцi вже 55 % усiх власних доходiв областi було скеровано у бюджет розвитку. У 2019-му – це вже 62–65 %. І ми – едина область, у якiй досягнуто такого показника.

Наша мета, i вона цiлком досяжна, – 100 % усiх власних доходiв областi йдуть до бюджету розвитку. А те, що я вище назвав «проiданням», тобто бiльш-менш постiйнi видатки областi (на пiдтримку тiеi ж медицини чи освiти) фiнансувалися б за рахунок субвенцiй iнших бюджетiв, у тому числi державного.

За чотири роки тiльки з обласного бюджету в розвиток, в iнфраструктуру Днiпропетровськоi областi було вкладено 30 мiльярдiв гривень. Це приблизно 1 мiльярд евро.

Багато це чи мало? Дуже багато. Чому? Тому що цей мiльярд евро потрапив на приватний ринок, що приблизно дорiвнюе сумi iноземних iнвестицiй у наш регiон за цi роки.

Цей мiльярд евро потрапив дорожньо-будiвельним компанiям, будiвельникам, постачальникам обладнання, шкiльних автобусiв – усього того, що закуповуе обласна влада. І це в мiльярд разiв бiльше, нiж було до того.

Нинi влада на мiсцях iнодi й сама до кiнця не розумiе, звiдки у неi з’явилося стiльки грошей у бюджетах. Але ми розумiемо, що все це за рахунок ПДФО. Саме з цiеi причини ми навчали пiдприемцiв працювати у ProZorro. Почавши робити це ранiше за всiх, ми здобули велику перевагу: 120 мiльярдiв гривень, заробленi за рахунок держзамовлень пiдприемствами нашоi областi, – це i е результат нашоi роботи. Кожний десятий пiдприемець, зареестрований у ProZorro, родом з нашоi областi. І що нас тiшить найбiльше – поки багато хто говорить про iнвестицiйний клiмат, ми спровокували розвиток iснуючих компанiй i створення нових.

Коли держава пiдiгрiвае ринок, вкладаючи в нього кошти не через друкарський верстат, а через систему держзакупiвель ProZorro, тодi цi грошi йдуть приватним компанiям. Нам як обласнiй адмiнiстрацii байдуже, кому вони дiстануться. Нам важливо, щоб у компанiях були штатнi спiвробiтники, бiлi зарплати i, звичайно ж, досвiд. І тому ми щороку пiдвищуемо квалiфiкацiйнi вимоги до пiдрядникiв.

Для нас система ProZorro – це ефективний iнструмент вiдбору пiдрядникiв i постачальникiв одразу за кiлькома параметрами, крiм цiнового. Вiн дае нам змогу вiдсiкти вiдвертих аферистiв. Роблячи все прозоро, ми залучаемо приватнi й чеснi компанii до роботи з державою.

Але заперечення i протидiя чиновникiв, якi не хочуть переходити на ProZorro, – не едине, з чим ми зiткнулися, впроваджуючи цю систему. Була ще протидiя з боку багаторiчних постачальникiв товарiв i послуг державi.

Одне iз «заперечень» повторювалося на кожному семiнарi з ProZorro i на кожнiй зустрiчi з ними.

Суть цього заперечення: закупiвлю, яка завжди була моею (ПП), раптом почали вигравати iншi компанii, вони дають цiну нижчу, а звiдки ви знаете, що в них нормальна якiсть, захистiть мене; нормальноi якостi за цiною нижчою, нiж даю я, бути не може, я й так практично в нуль працюю. А-а-а-а-а, порятуйте мене!

Крiм iншого, правильне i якiсне приймання будь-якого товару – це окрема проблема i завдання, що вимагае iнших пiдходiв незалежно вiд того, через ProZorro закуплено товар або послугу чи нi. Ранiше ОДА взагалi питаннями якостi не цiкавилася. Тепер – цiкавиться.

Будь-якiй людинi, що поставила нам подiбне «запитання», ми завжди говорили таке:

1. Ви все життя вигравали тi самi тендери за якимось окремо взятим товаром, кулуарно домовляючись iз конкретним чиновником. Окреме питання – що саме i якоi якостi ви поставляли i як у вас це приймали. Оскiльки закупiвлi дотендернi, то ваш знайомий чиновник сам вирiшував, у кого купити, i завжди купував у вас. У ту мить, коли ми змусили органiзацii купувати через ProZorro, iнформацiя про торги потрапила у вiдкритий доступ, i торги з купiвлi «у монопольного постачальника», тобто у вас, перетворилися на редукцiон на зниження цiни, де раптом несподiвано для вас виявилися ще й iншi учасники.

2. Ви усвiдомили, що це ринок i що на ньому е конкуренцiя. А ваша цiна – не найконкурентоздатнiша. Усвiдомили, що «вдячнiсть» або «стимулювання» чиновника вже не е необхiдним для перемоги чинником.

3. У той самий час держава, точнiше, найпрогресивнiшi ii представники, також усвiдомили, що цiна, за якою останнi кiлька рокiв товар поставляли ви, завищена, що iснують iншi компанii, готовi поставляти те саме, але за нижчою цiною.

4. Очевидно, засмутившись i усвiдомивши, що халява скiнчилася, ви мали б зрозумiти, що одночасно з втратою гарантованого покупця, з яким ви «грали» багато рокiв, у вас з’являеться можливiсть брати участь в аналогiчних тендерах у межах усiеi краiни. Пропонувати товар, наприклад, мiнiстерствам, що також проводять закупiвлi через ProZorro, а не тiльки двом-трьом лiкарням чи школам в однiй областi.

5. Також ви мали б усвiдомити, що з вашим цiноутворенням треба щось робити. Тому що…

6. Якщо е хтось, хто робить постачання з такою ж якiстю, але за нижчою цiною, виходить, вiн, користуючись маркетинговим термiном з однiеi староi, втiм, досi актуальноi книги, «диференцiйований за витратами».

7. Держава не зобов’язана нiчого у вас купувати просто тому, що вам так хочеться. Це ваш бiзнес, i вiдповiдальнi за нього ви, а не держава.

8. Держава – це такий же звичайний замовник, як i ваша компанiя чи ви особисто, коли ви щось купуете. Вона теж хоче придбати товар належноi якостi за мiнiмальною цiною. Як i ви.

Це ринок. Це конкуренцiя. Неефективному бiзнесу буде важко. Але рiшення про перемогу за рахунок стимулювання окремо взятого чиновника не буде. У Днiпропетровськiй ОДА – точно.

Для нас залишаеться важливою якiсть робiт, якi виконують пiдрядники-переможцi. У нас iснуе технагляд, забезпечений обладнанням, наприклад, тепловiзорами, iнструментами для визначення щiльностi бетону i витокiв тепла у будiвлях шкiл, садкiв тощо. Вiн мае мапу об’ектiв i щодня перевiряе споруджуванi об’екти в усiй областi, вiдстежуючи всi стадii будiвництва. Кожна така перевiрка народжуе звiт, який завжди доступний керiвнику областi й усiм, вiдповiдальним за будiвництво.

Кожен такий звiт доводиться в щотижневому режимi кожному пiдрядниковi й видаеться план усунення дефектiв.

Тут знову може виникнути запитання: навiщо нам усе це? По-перше, ми зацiкавленi, щоб усе робилося якiсно i вiдповiдно до проекту, щоб жодна копiйка бюджетних коштiв не пропала марно. По-друге, це простiше, нiж потiм розбиратися з кримiнальними справами у зв’язку з порушеннями з боку пiдрядникiв. По-трете, так ми боремося не з наслiдками поганоi роботи, а з причинами. Нам легше контролювати хiд будiвництва щотижня, вловити, коли воно пiшло не так, зупинити i змусити переробити, нiж потiм розбирати всю будiвлю i з’ясовувати з правоохоронцями. Нарештi, нам не однаково.

Ми кажемо пiдрядникам, що з нами краще не грати в хованки, що коли вони виграли тендер на 30 мiльйонiв i вважають, що вже заробили, то вони помиляються. І, контролюючи пiдрядникiв, ми вчимося, ми знаходимо якiсь рiшення, якi застосовуемо на iнших об’ектах або вiдмовляемося вiд них, шукаемо iншi.

Мiсцевi архiтектори на наше замовлення створили кiлька проектiв шкiл i дитячих садкiв. І, замовляючи iм цi проекти, ми не хотiли отримати просто красивий малюнок та й годi, ми також просили продумати, з яких матерiалiв доведеться будувати. Наприклад, у нас е дуже багато шкiл, на якi пiсля утеплення можна монтувати навiснi фасади, а не фарбувати iх. Такий фасад вентилюеться, довго служить, на нього е багаторiчна гарантiя, i вигляд вiн мае сучасний. І ми знайшли в областi один завод, який такi фасади виробляе.

Зустрiлися з його власником: «Якщо ти даси гарну якiсть за розумною цiною, то у тебе пiдрядники закуповуватимуть твоi фасади для тисячi шкiл регiону. Просто тому, що ти единий виробник в областi i за рахунок логiстики у тебе найнижча цiна. Усi пiдрядники автоматом купуватимуть у тебе. Просто дай iм швидкiсть i якiсть. Все». Вiн погодився. Ми почали робити школи. Але в якийсь момент власник заводу, вiдчувши, що у нього таки «бiнго», змiнив технологiю i почав поставляти брак. А оскiльки вiн зобов’язався гарантувати якiсть, фасади довелося переробляти, i це уповiльнило темпи будiвництва.

Нашi пiдрядники ще помучилися з ним деякий час, а потiм вирiшили вiдкрити два своi мiнiзаводи з виробництва фасадних панелей.

Жаднiсть породжуе бiднiсть. Насправдi iсторiй, коли люди намагалися таким чином заощадити за рахунок платникiв податкiв, чимало. Тому з кожним пiдрядником у нас е договiр про гарантii, тому у нас суворий технагляд.

Якось нашi експерти приiхали в дитячий садок i увiмкнули тепловiзори. За договором з пiдрядником пiдлога мала бути з пiдiгрiвом. Але тепловiзор цього не побачив. Ми змусили розкрити пiдлоги в садочку i зробити iх теплими, як i домовлялися.

Мiльярд евро, спрямований приватним компанiям, а не всiляким збитковим комунальним пiдприемствам, перетворюеться на ще бiльшi суми завдяки тому, що роботу отримують сумiжнi галузi.

Частину грошей з того мiльярда евро ми отримуемо назад до бюджету у виглядi податкiв, якi знову скеровуемо на розвиток. Усе просто.

Нинi у нас в областi працюе багато дорожньо-будiвельних компанiй. Одна з них та, якiй турецький пiдроздiл Ford дав статус дилера. Чому? Бо вона кiлька рокiв поспiль закуповувала по 200–300 вантажiвок – бiльше, нiж звичайнi дилери в Украiнi. Завод вiдвантажував машини iй безпосередньо. Статус дилера дозволив компанii користуватися вiдповiдними знижками й вiдкрити власну ремонтну базу. Ця компанiя вже iнвестувала близько 1 млрд гривень у нашу область, тобто вона прийшла надовго. Це показник того, що приватний бiзнес вiрить в нас.

Тепер ми вже не регулюемо використання ProZorro, цей процес вiдбуваеться автоматично – 100 % закупiвель вiдбуваються в цiй системi. Але в нас дiе власна система монiторингу, це монiторинг з боку громадськоi органiзацii, з якою ми досi спiвпрацюемо. І це один з рiдкiсних прикладiв плiдноi взаемодii влади й громадськоi органiзацii. Але все-таки найприемнiше для нас – знати, що у нас почали зростати великi компанii.

Якось ми приiхали до одного iз сiл i побачили на будiвельному майданчику новий баштовий кран. Баштовий кран у селi на будiвництвi нового корпусу сiльськоi школи з обсерваторiею! Такого тут не було нiколи.

Ми зателефонували пiдряднику й запитали: «Ви що – кран купили?» Вiн каже: «Я купив два крани». Просто вiн розумiе, якi обсяги робiт його чекають найближчими роками. У нього з’явилася можливiсть планувати й iнвестувати. Вiн упевнений, що ОДА iнвестуватиме в будiвництво.

Іншого разу ми зiбралися на регулярну нараду з дорожнiми компанiями i просто розмовляли – про поточнi роботи, iхню якiсть, плани на майбутне. У нас е така традицiя: без камер i преси збиратися й обговорювати проблеми i дiлитися досвiдом, адже, по сутi, будь-який державний орган виконуе сервiсну функцiю стосовно бiзнесу, повинен йому допомагати i робити все, щоб бiзнесу було комфортно працювати – у кого яка технологiя як спрацювала, у кого якi проблеми з контролюючими органами, хто на кого тисне, хто яких помилок у роботi припустився i чому i т. д. Пiд час розмови спливла тема зарплат. І шляховики сказали, що нинi не проблема людинi з добрими навичками заробляти 1 000 евро на мiсяць. Але той, хто звик не працювати, а вiдбувати час, вилiтае з роботи вже за тиждень.

Щороку, видiляючи з обласного бюджету сотнi мiльйонiв гривень на новi дороги в областi (у 2018 роцi сума вже була 1,3 мiльярда гривень, i це без урахування Дорожнього Фонду та Укравтодору), ми змушували дорожньо-будiвельнi компанii зростати шаленими темпами, iнвестувати в технiку, технологii й людей.

Так от, iнвестицii в людей виявилися найскладнiшими. Охочi отримувати 1000 евро е. Охочих для цього вкалувати – практично немае.

Траплялося сотнi разiв, коли новий працiвник приходив у дорожню компанiю, працював два-три днi у бойовому режимi, а потiм починав ухилятися, гнати брак i симулювати недоумство.

Вкладений нами мiльярд евро створив новi робочi мiсця. Цей мiльярд пiдняв зарплати, i тепер немае сенсу багатьом квалiфiкованим робiтникам виiжджати на заробiтки до iнших краiн. Хочеш працювати? Готовий вчитися? Зароблятимеш непоганi грошi i при цьому житимеш вдома зi своею родиною, а не за кордоном, i спатимеш не в общазi на двоярусному лiжку, а у своему власному.

Нашi мiсцевi роботодавцi зрозумiли: якщо вони пiдвищать зарплати до рiвня польських, то зможуть найняти фахiвцiв, якi звикли iздити на заробiтки до Польщi та iнших краiн. Але роботодавцi хочуть i вiддачi, як у Польщi.

Випадково хтось зi шляховикiв узяв на роботу групу чоловiкiв, якi вже повернулися з Польщi. Тi з подивом дiзналися, що вдома теж нормально платять. Але цi чоловiки вже знали, що треба й працювати, як у Польщi, тодi й заробiтки вдома будуть такими ж.

Ось так випадково ми виявили багатьох людей, уже готових вкалувати й отримувати за це нормальнi зарплати.

Якось одна з дорожнiх компанiй пiшла до фiрм, що займаються працевлаштуванням наших робiтникiв за кордоном, i сказала: «Хлопцi, вам вiдтепер платитимемо за працiвникiв, яких ви працевлаштовували в Європi. Повернiть iх додому i заробите ще бiльше».

На практицi такi фiрми втрачають своiх клiентiв пiсля першоi ж iх вiдправки на роботу до ЄС, бо далi працiвники можуть уже впоратися й самi. Нашi компанii готовi платити хедхантерам за кожного з них, i таким чином хантери заробляли б на одному клiентовi двiчi: виряджаючи iх за кордон i працевлаштовуючи потiм у Днiпропетровськiй областi. Тож нашi «заробiтчани», розумiючи, що вдома можна заробляти так само, як у Європi, вважають за краще нiкуди наступного разу не iхати.

Крiм того, iхня цiннiсть у тому, що там вони навченi: необхiдно працювати багато i якiсно. Тут вiд них вимагають те саме, й до того ж вони будують свою власну краiну.

Водночас над самою компанiею нависае ОДА i вимагае дотримання термiнiв i стандартiв якостi.

І якщо вiдмотати час назад, то виявиться, що все це почалося саме з ProZorro.

Зростання дiловоi активностi, спровоковане, у тому числi, й ОДА. І не запитуйте мене, чому це вдалося Резнiченковi з його Командою, а деяким iншим – нi. Стартовi умови в усiх були однаковими.

Зростання показали навiть тi галузi, яких ми майже не торкалися. Наприклад, сiльське господарство.

Наш пiдхiд був простий – держава не повинна нiкуди втручатися i нав’язувати себе. Усе, що може працювати без держави з ii iнiцiативами, так i мае працювати.

Днiпропетровська область – едина в краiнi, яка протягом 2016–2018 рокiв постiйно нарощувала обсяги випуску сiльськогосподарськоi продукцii на 3–7 %. Щороку! Але ж ми не найаграрнiша область! І ми – перша обласна адмiнiстрацiя, яка взагалi не чiпае сiльське господарство, як це було заведено ранiше. Точнiше, ми надаемо йому нашу пiдтримку на будь-якому рiвнi: у стосунках з Держкомземом, з правоохоронцями, у боротьбi з рейдерами. Але це все. Ми не вчимо аграрiiв, як iм жити. Вони знають про це краще за будь-якого чиновника.

Єдине, що ми запитуемо у наших фермерiв, – чим допомогти? Ввести в експлуатацiю збудований ними елеватор? Допомогти iз землею на будiвництво ще одного? Вибити в Мiнiстерствi iнфраструктури дозволи на проiзд? Придумати, як отримати дозволи на проiзд негабаритноi технiки на три мiсяцi, а не на добу? Збудувати нову школу в селi, зробити дорогу до iхньоi бази? Ось чого ми бажали б для сiльського господарства.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/uriy-golik/neskinchennist-ne-dlya-slabakiv-kniga-pro-menedzheriv-yaki-hakn/?lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.