Лаяти не на те дерево Ерiк Баркер Американський дослiдник, журналiст i блогер Ерiк Баркер пропонуе читачам реальнi працюючi стратегii досягнення успiху в життi. Чи дiйсно поряднi хлопцi фiнiшують останнiми? Чи справдi боягузи нiколи не виграють? Чи дiйсно довiра гарантуе успiх? Вiдповiдi на цi та iншi питання вiд Баркера руйнують розповсюдженi стереотипи. Нетривiальний авторський погляд допоможе урiзноманiтнити процес саморозвитку i впевнитися в тому, що успiх не обмежуеться зароблянням грошей. Ерiк Баркер Лаяти не на те дерево Моiм батькам, якi доброзичливо терпiли орхiдею, примирялися з обнадiйливим монстром та зносили випадкового лiдера в особi сина. Що це, в бiса, означае, спитаете ви? Отже, давайте розпочинати… Усе важливе трапляеться без iнструкцiй.     Джеймс Рiчардсон ВСТУП Що насправдi породжуе успiх? Дивлячись на вмiння деяких видатних людей виокремлюватися з натовпу, ми зрозумiемо, як потрiбно дiяти, аби бути бiльш схожими на них, i дiзнаемось, чому в певних ситуацiях краще не бути схожими на таких людей. Двое чоловiкiв загинули, намагаючись це здiйснити. Outside Magazine оголосив перегони Америкою найсуворiшими змаганнями на витривалiсть серед будь-коли iснуючих. Велосипедисти мали подолати вiдстань у три тисячi миль вiд Сан-Дiего до Атлантик-Сiтi менше нiж за двадцять днiв. Можливо, дехто подумае: «О, так це ж щось на кшталт Тур де Франс»[1 - Найвiдомiша i найпрестижнiша велосипедна гонка свiту, що проводиться вже понад сто рокiв у Францii.]. Вони помилятимуться. Пiд час туру е зупинки. Перерви. Гонка Америкою (RAAM) не зупиняеться. Кожна хвилина, витрачена гонщиками на сон, вiдпочинок та щось окрiм натискання на педалi, може стати саме тiею хвилиною, яку використають iхнi конкуренти, щоб перемогти. Тож, у середньому за нiч велосипедисти сплять лише три години та й то неохоче. На четвертий день вiд початку перегонiв кращi велогонщики мають домовитися про перерви на вiдпочинок. Суперники наздоганяють (iз промiжком у годину один вiд одного), тому це рiшення даеться нелегко, бо провiднi спортсмени знають, що iснуе ймовiрнiсть залишитися позаду, тож iм знову доведеться вiдновлювати своi позицii. Гонка буде тривати, а гонщики лише слабшатимуть. Перепочинку немае. Що ближче до фiнiшу, то вiдчутнiше позначаеться виснаження, бiль, вiдсутнiсть сну. Але в 2009 роцi це не вплинуло на чоловiка, який рухався, не зупиняючись. Вiн на пiвдоби випереджав другий номер. Юре Робiч здавався непереможним. Вiн вигравав RAAM п’ять разiв – бiльше за будь-якого учасника змагань, неодноразово перетинаючи фiнiшну лiнiю ранiше дев’ятоi доби перегонiв. У 2009 роцi вiн випередив другого гонщика на одинадцять годин. Чи можете ви уявити спортивнi змагання, в яких пiсля оголошення переможця потрiбно чекати ще пiвдоби, аби дiзнатися, хто фiнiшував другим? Цiлком природно перейнятися питанням, що зробило Робiча беззаперечним лiдером у таких виснажливих перегонах. Вiн генетично обдарований? Нi. Пiд час тестування виявилося, що вiн мав фiзичну пiдготовку, типову для найвитривалiших атлетiв. У нього був найкращий тренер? Знову нi. Його друг Уроч Велепець описав Робiча як «зовсiм без тренера». У статтi для New York Times Ден Койл виявив ту таемну перевагу над конкурентами, яку мав Робiч пiд час змагань. Перевага, яка перетворювала його на найвеличнiшого гонщика за всю iсторiю перегонiв Америкою,– його шаленiсть. І це не перебiльшення. У буквальному сенсi, коли Робiч крутив педалi, вiн зовсiм втрачав розум. Вiн ставав параноiком, був плаксивим, мав емоцiйнi зриви i бачив прихований змiст у щiлинах на асфальтi. Якось Робiч жбурнув свiй велосипед i пiшов назустрiч машинi супроводу своеi команди. Кулаки були стиснутi, а очi палали. (Тож вони вчинили дуже мудро, замкнувши дверi.) Вiн зiскочив зi свого велосипеда, щоб узяти участь у кулачних боях… з поштовими скриньками. У нього були галюцинацii; одного разу йому примарилося, що його переслiдують моджахеди з рушницями. Дружина Робiча була настiльки стривожена його поведiнкою, що замикалася в командному трейлерi. Койл писав, що Робiч вбачав свое безумство «недотепним i ганебним, проте життя було неможливим без нього». Що цiкаво, талант Робiча не сприймався в спортi як недолiк. Ще в ХІХ столiттi такi вченi, як Фiлiп Тiссi та Август Бiр зазначали, що психiчнi недолiки можуть допомогти спортсмену iгнорувати бiль i пiддавати свое тiло навантаженням, що перевищують природнi межi можливостей. Не знаю щодо вас, але мiй шкiльний психолог нiколи не казав менi, що галюцинацii, боротьба з поштовими скриньками i безумство взагалi були життево важливими чинниками досягнення всесвiтнього успiху в будь-чому. Мене привчали виконувати домашню роботу, грати за правилами i бути чемним. Усе це наштовхуе на серйозне питання: що насправдi породжуе успiх? Ця книжка дослiджуе, що саме приносить успiх у реальному життi. І я маю на увазi життевий успiх взагалi, а не заробляння грошей. Якi саме настанови i поведiнка допоможуть досягти своiх цiлей у тiй галузi, яку ви оберете: чи то кар’ера, чи особисте життя? Бiльшiсть книжок розкривають лише одну грань алмаза успiху чи надають теорiю, яку неможливо застосувати на практицi. Ми збираемося подивитися на те, що спрацьовуе, а потiм визначимо кроки, необхiднi вам для досягнення бажаного. Що для вас означае успiх, залежить теж саме вiд вас. Питання полягае в тому, що вам особисто потрiбно, щоб бути щасливими на роботi та вдома. Проте це не означае, що успiх – безпiдставний. Ви вже знаете стратегiю, яка дуже схожа на роботу (теж послiдовна) i зовсiм протилежна щоденному пробудженню опiвднi. Проблемою е величезна прiрва мiж теорiею та практикою. Вам розповiдали про всi переваги й тактики, якi допоможуть отримати будь-що, чого ви забажаете, проте не було жодних доказiв – i, можливо, ви бачили чимало виняткiв. Саме iх ми збираемося розглянути в данiй книжцi. За вiсiм рокiв у своему блозi Barking Up the Wrong Tree я руйнував розповсюдженi стереотипи, дослiджуючи й опитуючи, що робить життя успiшним. І я знаходив вiдповiдi. Бiльшiсть iз них викликали подив. Деякi зовнi здавалися суперечливими, але всi вiдповiдi давали уявлення про те, що саме ми повиннi зробити, щоб рухатися вперед у нашому особистому життi та кар’ерi. Багато з тих якостей, якi були згаданi як тi, що приводять до досягнення мети,– логiчнi, переконливi, але абсолютно хибнi. Ми зруйнуемо мiф, подивившись на вмiння деяких надзвичайно успiшних людей виокремлюватися з натовпу, ми зрозумiемо, що нам потрiбно робити для того, аби бути бiльш схожими на них, i дiзнаемось, чому в певних ситуацiях краще не бути схожими на таких людей. Інодi, те, що приводить до успiху,– талант, iнодi – саме тi хорошi речi, якi нашi мами казали нам робити, а iнодi – усе точнiсiнько навпаки. Якi з давнiх порад правдивi, а якi – мiф? Чи дiйсно поряднi хлопцi фiнiшують останнiми? Або ж приходять першими? Чи справдi боягузи нiколи не виграють? Або ж упертiсть – справжнiй ворог? Чи дiйсно довiра керуе? Чи це просто помилка? У кожному роздiлi ми розглянемо протилежнi варiанти вiдповiдноi iсторii. Побачимо сильнi сторони з кожного ракурсу. Отже, якщо вам щось здаватиметься очевидним або ж, навпаки, протирiччям – ходiмо зi мною. Обидвi сторони представлять своi аргументи, наче в судi. А потiм ми оберемо вiдповiдь, яка матиме найкращi позитивнi аспекти з меншою кiлькiстю недолiкiв. У роздiлi 1 ми розглянемо, чи дiйсно вибiр легких шляхiв та дii за вказiвками справдi приводять до успiху. Ми дiзнаемося, що гарвардський професор Готем Макунда називае «якостями-пiдсилювачами». Як, наприклад, безумство Юре Робiча. Пiдсилювачi – це якостi, якi зазвичай негативнi, але в певних ситуацiях дають масштабнi переваги, що допомагають перемогти. Ми також дiзнаемося, чому випускники з найкращими оцiнками зрiдка стають мiлiонерами. Чому найкращi (i найгiршi) президенти США – люди, якi зруйнували систему. І яким чином наша найбiльша слабкiсть може мати значнi переваги. У роздiлi 2 ми дiзнаемося, в яких випадках поряднi хлопцi фiнiшують першими, i чому Мак’явеллi мав рацiю щодо грошей. Ми поговоримо з професором Вортонськоi школи, який вiрить у милосердний бiзнес i альтруiзм, та з викладачем Стенфорда, чие дослiдження показуе, що важкий труд – переоцiнений, а пiдлабузництво – це те, що сприяе просуванню кар’ерними сходинками. Ми проаналiзуемо досвiд пiратiв i тюремних банд, щоб зрозумiти, яких правил дотримуються навiть тi, хто порушуе загальноприйнятi норми, i дiзнаемося, як забезпечити правильний баланс мiж бажанням досягти амбiтних цiлей та прагненням щоночi мати спокiйний сон. У роздiлi 3 ми вiдвiдаемо тренування «морських котикiв», дослiдимо, як зароджуються вмiння витривалостi та гнучкостi. Доктор економiчних наук навчить нас визначати найкращий час для подвоення наших зусиль та розкаже про випадки, коли варто здатися. Вiд майстрiв кунг-фу ми дiзнаемося, в яких ситуацiях можна прикидатися слимаком. Ще ми дiзнаемося дурне слово, яке допоможе вiднайти найкращий вихiд iз ситуацii: кинути все i рухатися далi або ж бути непохитним хоч би там що. У роздiлi 4 розглянемо, що важливiше: що ти знаеш або кого ти знаеш. Ми побачимо, що найпродуктивнiшими зазвичай бувають працiвники з широким колом спiлкування, в той час як найкращi фахiвцi майже завжди вважають себе iнтровертами (серед них i приголомшливi 90 % найкращих спортсменiв). Ми отримаемо iнформацiю вiд «своеi людини» в Силiконовiй долинi та дiзнаемось, як налагоджувати контакти без докорiв сумлiння. У роздiлi 5 ми звернемо увагу на внутрiшне сприйняття. Подивимось, як упевненiсть допомагае долати межi власних здiбностей, але це мае компенсуватися обгрунтованим поглядом на майбутнi проблеми. Ми дiзнаемось, як наука «ментального контрасту», що зараз розвиваеться, може допомогти нам визначитися, коли дiяти негайно, а коли треба двiчi подумати. Найголовнiше, ми розглянемо новi дослiдження, якi показують, чому вся парадигма довiри може бути цiлком хибною за своею суттю. У роздiлi 6 ми зробимо крок назад, аби побачити загальну картину й спробувати зрозумiти, як успiх у кар’ерi збiгаеться з успiхом у життi, а iнодi – навпаки. Чи е мiсце мудрому балансу мiж роботою та особистим життям у сучасному свiтi, який безперервно рухаеться? Чингiзхан i Клейтон Крiстенсен з Гарвардськоi школи бiзнесу наводять приклади того, як знайти спокiй у постiйно мiнливому офiсному буттi. Ми отримаемо уроки з прикладiв трагiчних доль зiрок, якi домоглися успiху, але заплатили занадто високу цiну, пожертвувавши своею сiм’ею i щастям. Успiх не мае бути лише тим, що ви бачите на екранi телевiзора. Важливiше знати, у чому ти найкращий, i бути у повнiй вiдповiдностi зi своiми знаннями, анiж хвилюватись щодо того, чи е ви iдеальною людиною. Вам не потрiбно бути божевiльним, у буквальному сенсi, як Юре Робiч, адже iнодi гидке каченя може стати лебедем, якщо знайде правильний ставок. Те, що вiдрiзняе нас одне вiд одного, звички, яких ви, можливо, намагалися позбутися, речi, через якi з вас глузували в школi,– усе це врештi-решт може надати вам надзвичайну перевагу. Отже, давайте з цього й почнемо… РОЗДІЛ 1 Чи варто уникати ризикiв i робити те, що нам говорять, якщо ми прагнемо досягти успiху? Чи дае результати гра за правилами? Прозрiння вiд вiдмiнникiв, людей, якi не вiдчувають болю, i видатних пiанiстiв. Ешлiн Блокер не вiдчувае болю. Так було завжди. Зовнi вона звичайна дiвчинка-пiдлiток, але через дефект гена SCN9A[2 - Цей ген розташований у другiй хромосомi й кодуе бiлок, що бере участь у транспортi iонiв натрiю крiзь мембрани нейронiв, котрi вiдповiдають за больовi вiдчуття.] ii нерви не сформувалися так, як вашi чи моi. Больовi сигнали не досягають ii мозку. Схоже на дар божий? Не поспiшайте заздрити. Запис у Вiкiпедii про «вроджену нечутливiсть до болю» оцiнюе це доволi просто – «надзвичайно небезпечний стан». Дейн Іноi пише: «Бiльшiсть дiтей мрiють стати супергероями. Пацiентiв iз CIPA[3 - Рiдкiсне генетичне захворювання, яке супроводжуеться втратою чутливостi.] можна вважати суперменами, тому що вони не вiдчувають фiзичного болю, але iронiя в тому, що джерело iхнiх “надздiбностей” водночас е iхнiм криптонiтом». Як описано в статтi Джастiна Геккерта для The New York Times Magazine, саме батьки Ешлiн, а не дiвчинка, помiтили, що вона зламала ногу, i це було за два днi пiсля нещасного випадку. Карен Канн, iнша жiнка з цим захворюванням, зламала тазовi кiстки, народжуючи свою першу дитину, але не розумiла цього протягом декiлькох тижнiв, доки зацiпенiння у стегнi не призвело до того, що вона майже втратила здатнiсть ходити. Життя людей iз таким захворюванням зазвичай нетривале, вони часто помирають у дитинствi. 50 % немовлят iз CIPA з ангiдрозом[4 - Це патологiчний стан, що полягае у вiдсутностi потовидiлення.] не доживають до трьох рокiв. Дiти, сповитi турботливими батьками, не плачуть, коли iхнiй органiзм перегрiваеться. Тi, хто виживають, часто вiдкушують кiнчик язика або серйозно ушкоджують рогiвку, коли починають завзято терти очi. Дорослi з цiею хворобою часто вкритi рубцями i мають неодноразовi переломи кiсток. Щодня вони мають оглядати своi тiла на наявнiсть пошкоджень. Виявлення синцiв, порiзiв або опiкiв – единий спосiб зрозумiти, що вони поранилися. Апендицит та iншi внутрiшнi хвороби викликають особливу занепокоенiсть – люди з CIPA часто не вiдчувають жодних симптомiв, доки проблема не вбивае iх. Проте, хто з нас хоча б раз у життi не бажав би опинитися на мiсцi Ешлiн? Звiсно, це легко – бачити лише переваги цього стану. Бiльше жодних неприемностей. Нiякого страху в кабiнетi дантиста. Життя, позбавлене хвороб i травм. Жодного головного болю або обмежуючого болю в попереку. З точки зору охорони здоров’я i втрати продуктивностi працi, бiль обходиться США десь у 560–635 млрд доларiв щорiчно. 15 % американцiв щодня стикаються з хронiчним болем, i немае жодних сумнiвiв у тому, що бiльшiсть iз них залюбки помiнялися б мiсцями з Ешлiн. Один зi злочинцiв у бестселерi «Дiвчина, яка гралася з вогнем» («The Girl Who Played with Fire») мав СIPA, i це було подано в романi як суперсилу. Маючи навички професiйного боксера i не вiдчуваючи болю, вiн, здавалося б, непереможна сила i жахливий ворог. Це викликае серйознiшi питання: коли нашi слабкi сторони дiйсно е сильними? Чи краще бути особливим, маючи i недолiки, i надздiбностi? Чи живемо ми кращим життям, не порушуючи рамки можливого? Зазвичай нам рекомендують уникати ризикованих дiй, але чи дiйсно гра за правилами е «правильною», i шлях без ризику, без злетiв i пускань у крайнощi е шляхом до успiху… чи все ж до посередностi? Щоб вирiшити цю головоломку, давайте спочатку подивимося на тих, хто дотримуеться правил i робить усе «як слiд». Що вiдбуваеться з кращими випускниками шкiл? Це ж мрiя батькiв. Мама каже: «Навчайся старанно – матимеш успiх». І дуже часто мама мае рацiю. Але не завжди. Карен Арнольд, дослiдниця з Бостонського коледжу, простежила шлях 81 випускника-вiдмiнника середньоi школи вiд закiнчення i далi, щоб побачити, що стае з тими, хто здобувае академiчну освiту. 95 % тих, що вступили до коледжiв, мали середнiй бал 3,6, до 1994 року 60 % отримали ступiнь магiстра. Мали мiсце суперечки щодо того, чи гарантуе успiх у середнiй школi успiх у коледжi. Майже 90 % будують професiйну кар’еру, 40 % з яких обiймають провiднi посади. Вони надiйнi, послiдовнi й добре пристосованi, та за всiма показниками бiльшiсть iз них задоволенi життям. Але скiльки з цих успiшних випускникiв прагнуть змiнити свiт, правити ним чи залишити слiд в iсторii? Здаеться, вiдповiдь очевидна – жоден. Коментуючи траекторii успiху своiх пiддослiдних, Карен Арнольд зазначила: «Незважаючи на те що бiльшiсть iз них мають значнi професiйнi досягнення, переважна бiльшiсть колишнiх випускникiв середньоi школи в дорослому вiцi зi своiми досягненнями не посiдають топових позицiй». У iншому iнтерв’ю Арнольд додала: «Вiдмiнники навряд чи будуть пiонерами прогресу… вони типово вбудовуються в систему замiсть того, щоб струснути ii». Невже цей 81 % не сягнув небес? Нi. Дослiдження показують, що саме те, що робить студентiв успiшними в класi, е причиною того, що iм важко досягти успiхiв за межами класу. Отже, чому ж кращi учнi середньоi школи так рiдко стають кращими в реальному життi? Існуе двi причини. По-перше, школи нагороджують лише тих учнiв, якi слухняно виконують те, що iм наказують. Академiчнi оцiнки майже не спiввiдносяться з iнтелектом (для вимiрювання IQ краще використовувати стандартизованi тести). Оцiнки е чудовим показником самодисциплiни, сумлiнностi та здатностi дотримуватися правил. У своему iнтерв’ю Арнольд зазначае: «Фактично ми винагороджуемо вiдповiднiсть i готовнiсть рухатись за системою». Чимало випускникiв зiзналися, що найрозумнiшою дитиною класу е не та, яка багато знае, а та, що багато працюе. Іншi вважали, що це скорiше можливiсть надати вчителям те, чого вони хочуть, нiж насправдi знання матерiалу. Бiльшiсть об’ектiв дослiдження були класифiкованi як «кар’еристи»: вони вбачали метою своею роботи отримання гарних оцiнок, а не дiйсно навчання. Друга причина полягае в тому, що шкiльна винагорода е загальною. Мало хто сприймае учнiвський ентузiазм i досвiд. Однак реальний свiт робить протилежне. Арнольд, говорячи про випускникiв, сказала: «Вони надзвичайно успiшнi й усебiчно розвиненi, особисто i професiйно, але немае жодноi галузi, в яку вони вклали б усю свою пристрасть. Зазвичай це не дуже вдалий спосiб досягнення висот». Якщо ви хочете досягти успiху в школi, захоплюючись математикою, вам потрiбно припинити перейматися вiдсутнiстю гарних оцiнок з iсторii. Цей загальний пiдхiд не веде до отримання спецiальних знань. Проте зрештою ми майже всi робимо кар’еру, в якiй одна навичка добре винагороджуеться, а iншi – нi. За iронiею долi Арнольд виявила, що iнтелектуальнi студенти люблять докладати зусилля, навчаючись у середнiй школi. Вони мають пристрастi, на яких хочуть зосередитися, вони бiльше зацiкавленi в досягненнi майстерностi та вважають, що шкiльна система обмежуе iх. Мiж iншим, випускники дуже прагматичнi. Вони дотримуються правил i цiнують гарну оцiнку бiльше за навички та поглиблене розумiння. У школi iснують чiткi правила. У життi – нi. Коли немае чiткого прикладу для наслiдування, тi, хто мають високi академiчнi досягнення, зазнають невдачi. Дослiдження Шона Ачора в Гарвардi показують, що оцiнки в коледжi пророкують подальший життевий успiх майже так само, як у казино. Дослiдження понад семисот американських мiльйонерiв показало, що iхнiй середнiй бал у коледжi був 2,9. Дотримання правил не створюе успiх; воно просто усувае крайнощi – як хорошi, так i поганi. Хоча це зазвичай добре, але усування ризику негативних факторiв часто позбавляе можливостi мати видатнi досягнення. Це як поставити регулятор на свiй двигун, що зупинятиме машину пiд час руху швидше 55 км/год: у вас набагато менше шансiв потрапити в смертельну аварiю, але ви бiльше не зможете встановлювати жодних рекордiв швидкостi. Отже, якщо тi, хто грають за правилами, не пiдкорюють вершину слави, то хто ж тодi? * Вiнстон Черчилль нiколи не мав би стати прем’ер-мiнiстром Великоi Британii. Вiн не був тим, хто «все робив правильно», i його обрання було шоком для оточуючих. Сучасники Черчилля знали його як яскраву особистiсть – але вiн також був непередбачуваною людиною, з якою неможливо було впоратися. Спочатку Черчилль iз великою швидкiстю пiднiмався сходами британськоi полiтики (вiн був обраний до парламенту у вiцi двадцяти шести рокiв). Але в пiдсумку його було визнано непридатним для вищих посад. До 1930-х його кар’ера фактично закiнчилася. Здебiльшого вiн був iдеальним тлом для Невiлла Чемберлена, лiдера, дiяльнiсть якого була досконалою i який був типовим британським прем’ер-мiнiстром. Британiя обирае своiх лiдерiв вiдповiдально. Аналiз особистостей прем’ер-мiнiстрiв показуе, що вони зазвичай поважного вiку та ретельнiше перевiренi, нiж iхнi американськi колеги. Джон Мейджор прийшов до влади швидше за бiльшiсть британських лiдерiв, але все ж був бiльш пiдготовленим до своеi посади, нiж будь-який з президентiв США. Черчилль був «бiлою вороною». Вiн не просто любив свою краiну; вiн демонстрував очевидну паранойю щодо iснування будь-якоi ймовiрноi загрози iмперii. Вiн навiть у Гандi бачив небезпеку i висловлювався проти його пацифiстського повстання в Індii. Вiн був Курчам Ципою для Великоi Британii, пристрасно виступаючи проти будь-якоi опозицii у своiй краiнi, великоi, маленькоi чи уявноi. Але ця «негативна» риса i е ключем до вiдповiдi на питання, чому вiн був одним iз найбiльш шанованих лiдерiв у свiтовiй iсторii. Це Курча було единим, хто вважав Гiтлера загрозою, якою той i виявився. Чемберлен, зi свого боку, вважав Гiтлера «вiдповiдальною людиною, яка вмiла дотримуватися свого слова». Британське керiвництво вважало, що умиротворення було единим вдалим способом утихомирити нацистiв. Саме тодi, коли це мало найбiльше значення, паранойя Черчилля була пророчою. Вiн не вiрив, що шкiльний хулiган дасть спокiй жертвi, якщо отримае вiд неi грошi на обiд. Вiн знав, що у таких випадках необхiдно негайно давати нападнику вiдсiч. Фанатизм Черчилля – те, що майже зруйнувало його кар’еру на початку,– був единим козирем Британii пiд час Другоi свiтовоi вiйни. І, на щастя, британцi зрозумiли це, доки не стало надто пiзно. Щоб вiдповiсти на питання про те, хто все ж таки сягае вершини, подивимось на нього з iншого ракурсу: що формуе великого лiдера? Упродовж багатьох рокiв академiчнi дослiдження не могли вирiшити, чи е важливими лiдери. Деякi дослiдження показали, що великi команди успiшно дають собi раду i без номiнального впливового керiвника. Однак iншi показали, що iнодi харизматична людина е найважливiшим чинником у тому, чи досягне група успiху або ж зазнае невдачi. Цю ситуацiю прояснив один учений. Готем Макунда припустив, що причина непослiдовностi в дослiдженнi полягала в тому, що насправдi iснуе два принципово рiзнi типи лiдерiв. Перший пiднiмаеться офiцiйними каналами, отримуе пiдвищення, грае за правилами i виправдовуе очiкування. Цi лiдери, як i Невiлл Чемберлен, «фiльтруються». Другий тип не крокуе службовими сходами, а вдираеться у вiкно: пiдприемцi, якi не чекають, коли хтось iх просуне; вiце-президенти США, що несподiвано отримали президентство; лiдери, якi отримують вигоду вiд iдеального вибуху малоймовiрних подiй, як-от пiд час обрання Авраама Лiнкольна. Ця група називаеться «нефiльтрованою». До того часу, коли вiдфiльтрованi кандидати доходять до балотування на перше мiсце, вони вже настiльки ретельно перевiренi, що на них можна покластися, ухвалюючи стандартнi, традицiйно затвердженi рiшення. Вони ефективно вiдрiзняються одне вiд одного – i саме тому переважна частина дослiджень показала незначний вплив таких лiдерiв. Але нефiльтрованi кандидати не перевiренi системою i не можуть використовуватися для ухвалення стандартних рiшень – чимало з них навiть не знае, що таке стандартнi рiшення. Зазвичай вони вчиняють несподiванi речi в залежностi вiд обставин, що виникли, i часто е непередбачуваними. Проте такi кандидати породжують змiни i нестандартнiсть. Часто цi змiни негативнi. Оскiльки вони не грають за правилами, то часто порушують засади, якими керуються. Меншiсть нефiльтрованих лiдерiв трансформуеться, вiдкидаючи своi хибнi переконання i необдуманi рiшення або перетворюючи iх на кращу стратегiю. Цi лiдери, як зазначено у дослiдженнi, мають величезний позитивний вплив. У кандидатськiй дисертацii Макунда застосував свою теорiю до всiх президентiв США, оцiнивши, якi з них були вiдфiльтрованi, а якi нефiльтрованi, та визначивши, чи були вони великими лiдерами. Результати були приголомшливими. Його теорiя передбачила тип лiдерства президента з майже небаченою статистичною впевненiстю в 99 %. Вiдфiльтрованi лiдери нiколи не розгойдували човен. Нефiльтрованi лiдери завжди розгойдували його. Часто вони ламали усталенi погляди, але iнодi вони ламали непохитнi традицii на кшталт рабства, як це зробив Авраам Лiнкольн. Макунда зрозумiв це не з чуток. Ця нетрадицiйна кандидатська дисертацiя винесла його на академiчний ринок працi. Не беручи до уваги Гарвард та Массачусетський технологiчний iнститут, вiн отримав запрошення лише на двi спiвбесiди пiсля подання понад п’ятдесяти заявок. Пересiчнi навчальнi заклади потребували професора з традицiйними поглядами, який мiг би викладати полiтологiю – вони хотiли фiльтрованого науковця. Нестандартний пiдхiд Макунди зробив його маловiрогiдним кандидатом на звичайнi професорськi посади. Лише школи, що шукають «генiiв або аутсайдерiв», ресурси для пiдтримки рiзноманiтностi та всебiчного розвитку факультету, були зацiкавленi в такому, як вiн. Гарвардська школа бiзнесу зробила йому пропозицiю, i вiн погодився. Коли я говорив з Макундою, вiн сказав: «Рiзниця мiж хорошими лiдерами i великими лiдерами – це не питання "бiльшого". Вони принципово рiзнi люди». Якби британцi, побачивши провал полiтики примирення, сказали: «Нас улаштовуе Невiлл Чемберлен»,– iх би покарали. Їм не потрiбен був бiльш вiдфiльтрований лiдер пiд час вiйни; iм потрiбен був хтось, кого система нiколи б не впустила у дверi. Старi методи не спрацювали, i подальше використання iх було б катастрофiчним. Щоб боротися з такою загрозою, як Гiтлер, iм потрiбен був хтось на кшталт Черчилля. Коли я запитав Макунду, що робить нефiльтрованих лiдерiв бiльш впливовими, вiн розповiв, що вони володiють унiкальними якостями, якi вiдрiзняють iх серед iнших. Не такими привабливими характеристиками, як-от «неймовiрно розумний» або «полiтично проникливий». А якостями, якi часто були негативними у своему значеннi, тi, що ми з вами вважали «поганими», але в певному контекстi вони виявилися позитивними. Як i паранойя Черчилля стосовно оборони британськоi держави, цi якостi мали згубний вплив, що за певних обставин мiг бути допiнгом. Макунда називае це «пiдсилювачами». І вони тримають у секретi те, як ваша найбiльша слабкiсть може стати вашою найбiльшою силою. * Гленн Гулд був таким iпохондриком[5 - Іпохондрiя е психiчним розладом, що проявляеться в постiйному занепокоеннi людини з приводу наявностi серйозного захворювання, навiть якщо у неi все нормально i аналiзи в нормi.], що якщо ви чихнете пiд час телефонноi розмови з ним, вiн негайно покладе слухавку. Класичний пiанiст зазвичай носив рукавички, i для нього було цiлком нормальним мати iз собою кiлька пар. Не кажучи вже про портативну аптечку лiкiв, яка в нього також завжди була iз собою. Гулд казав: «Один репортер написав, що я подорожував iз валiзою, набитою лiками. Насправдi, не такою вже вона була й повною». Вiн скасовував до 30 % своiх концертiв, iнодi переносив iх, а згодом таки скасовував. Гулд говорив: «Я не вiдвiдую концерти, iнодi навiть своi». Так, вiн був дивним хлопцем. Вiн також е одним iз безперечно видатних музикантiв ХХ столiття. Вiн виграв чотири Греммi та продав мiльйони альбомiв. Вiн навiть домiгся iстинного прояву слави в нашу епоху: на нього посилалися в епiзодi «Сiмпсонiв». Гулд був не просто iпохондриком. Газета Newsweek назвала його «музичним Говардом Г’юзом[6 - Говард Робард Г’юз-молодший – американський промисловець-пiдприемець, iнженер, пiонер i новатор американськоi авiацii, режисер, кiнопродюсер, а також один iз найбагатших людей у свiтi свого часу.]». Вiн лягав спати о шостiй ранку i прокидався вдень. Коли вiн вважав полiт «невдалим», то вiдмовлявся сiдати в лiтак. Вiн так ненавидiв холодну погоду, що влiтку носив зимовий одяг i часто використовував смiттевий пакет для зберiгання своiх речей. Це врештi-решт призвело до того, що Гулд був заарештований у Флоридi, тому що полiцiя вважала його за волоцюгу. Звiсно, його ексцентричнiсть вплинула на його стосунки з оточуючими. Боячись того, що занадто близьке розташування друзiв може зашкодити його роботi, вiн часто тримав друзiв на вiдстанi витягнутоi руки. Його рятувальним кругом був телефон. За останнi дев’ять мiсяцiв свого життя вiн набалакав телефонний рахунок на майже тринадцять тисяч доларiв. Через шалене водiння пасажирське сидiння його автомобiля друзi назвали «мiсце самогубцi». Одного разу вiн прокоментував: «Я вважаю, мене можна назвати неуважним водiем. Це правда, що я iнодi мчав на декiлька червоних сигналiв, але, з iншого боку, я зупинявся на багато зелених, проте нiколи не отримував за це штраф». Ще бiльш дивним було те, як вiн грав свою знамениту музику. Кевiн Баззана описав це у своiй чудовiй бiографii Гулда: «Мавпа з пом’ятим виглядом, що нависае над клавiшами та розмахуе руками, постiйно обертае тулуб i хитае головою». Нагадаю, що це не джазовий пiанiст або Елтон Джон. Цей хлопець грав Баха. І вiн ненавидiв виступати. Його манiя контролю не витримувала гастрольних вимог щоденноi змiни лiтакiв i готелiв та спiлкування з новими людьми. «Я ненавиджу глядачiв. Я думаю, що вони – сила зла»,– одного разу просичав вiн. А потiм з’явилося «крiсло». Через свiй стиль гри Гулд потребував спецiального стiльця. Вiн був трохи вище фута, нахилений уперед, щоб Гулд мiг зручно сидiти на краю сидiння. Пiанiст мав так багато конкретних вимог, що його батьковi зрештою довелося власноруч змайструвати стiлець для нього. Гулд використовував цей стiлець упродовж усiеi своеi кар’ери, беручи його всюди iз собою. Той помiтно зносився протягом багатьох рокiв, тому був увесь перемотаний дротом i мотузкою. В альбомах Гулда навiть чути скрип того «крiсла». Незважаючи на свою надмiрну ексцентричнiсть, вiн був приголомшливим. Як одного разу зазначив Джордж Селл з Клiвлендського симфонiчного оркестру: «Цей псих-генiй». Але його навички, його слава, його успiх, усе це могло б нiколи не проявитися. Так, вiн був вундеркiндом, досягнувши рiвня професiонала у вiцi дванадцяти рокiв, але вiн був настiльки незграбним i чутливим, як дитина, що протягом кiлькох рокiв була на домашньому навчаннi, бо не могла впоратися iз зовнiшнiм тиском, перебуваючи поруч з iншими дiтьми. Гулд мiг стати кимось зовсiм нездатним до функцiонування в реальному свiтi. Яким же чином йому вдалося прийти до успiху i стати одним iз видатних? На щастя, вiн народився в середовищi, що iдеально пiдходило для його крихкого темпераменту. Батьки Гленна надавали йому майже безмежну пiдтримку. Мати присвятила себе вихованню в нього хисту, а батько витрачав три тисячi доларiв на рiк на музичне навчання Глена. (Хiба три тисячi доларiв не здаеться вам забагато? Це було в 1940-х роках. Тодi це було вдвiчi бiльше середньоi рiчноi зарплати в Торонто, рiдному мiстi Гулда.) З таким неймовiрним рiвнем пiдтримки i невичерпноi трудовоi етики, талант Гулда квiтнув. Вiн працював по шiстнадцять годин на день i по сто годин на тиждень у студii звукозапису. Для нього було цiлком нормальним не звертати уваги на календар при плануваннi розкладу, тож доводилося йому нагадувати, що бiльшiсть людей не хочуть працювати на День подяки або Рiздво. Коли його запитали, що вiн може порадити артистам-початкiвцям, вiн сказав: «Ви повиннi вiдмовитися вiд усього iншого». Його невротична одержимiсть виправдалася. У вiцi двадцяти п’яти рокiв вiн мав музичне турне по Росii. Жоден мешканець Пiвнiчноi Америки не робив цього з початку Другоi свiтовоi вiйни. У двадцять вiсiм рокiв вiн виступав на телебаченнi з Леонардом Бернстайном i Нью-Йоркським фiлармонiчним оркестром, а в тридцять один рiк став легендою музики. Потiм вiн вирiшив зникнути. «Я дiйсно хотiв би прожити другу половину свого життя для себе»,– сказав Гулд. У тридцять два роки вiн узагалi припинив виступати публiчно. За перiод своеi кар’ери вiн дав менше трьохсот концертiв. Бiльшiсть гастролюючих музикантiв роблять стiльки лише за три роки. Вiн усе ще працював як божевiльний, але бiльше не виступав перед публiкою. Йому потрiбен був контроль, який мiг забезпечити лише студiйний запис. Як не дивно, вiдмова вiд виступiв не обмежила його впливу у свiтi музики – навпаки, вiн посилився. Кевiн Баззана зазначае, що Гулд обрав «пiдтримку своеi присутностi за допомогою явноi вiдсутностi». Вiн продовжував працювати до самоi смертi в 1982 роцi. Наступного року його було включено до Залу слави премii «Греммi». Що б сказав Гулд про своi екстремальнi звички й божевiльний спосiб життя? «Я не думаю, що я такий ексцентричний». Бiограф Кевiн Баззана зазначае: «Це ознака справжнього ексцентрика – не думати, що ти аж занадто ексцентричний, навiть коли кожна твоя думка, слово i дiло, здаеться, вiдокремлюють тебе вiд решти свiту». Гулд, звiсно, не став би музичною легендою без цього раннього заохочення i неймовiрноi фiнансовоi пiдтримки з боку своiх батькiв. Вiн був дуже тендiтною i своерiдною iстотою, яка протистояла жорстокостi свiту. Без цього виховання вiн мiг би просто стати волоцюгою у Флоридi. Давайте поговоримо про «орхiдеi», «кульбаби» та «обнадiйливих монстрiв». (Знаю, знаю, ви говорите про цi речi весь час, i це не е новиною для вас. Будь ласка, порадуйте мене.) Існуе старий шведський вираз, який означае, що бiльшiсть дiтей – це «кульбаби», проте деякi – «орхiдеi». «Кульбаби» – стiйкi. Вони не найкрасивiшi квiти, але навiть без дбайливого догляду вони квiтнуть. Нiхто спецiально не висаджуе кульбаби. Вам не потрiбно цього робити. Вони прекрасно почуваються практично за будь-яких умов. Орхiдеi бувають рiзнi. Якщо ви не дбаете про них як слiд, вони зав’януть i помруть. Але за належного догляду вони розпускають найчудовiшi квiти, якi лише можна собi уявити. Зараз ми говоримо не лише про квiти i не лише про дiтей. Насправдi, ми зараз на уроцi передовоi генетики. Новини постiйно повiдомляють про ген, який викликае те чи iнше. Наш перший iнстинкт – позначати ген як «поганий» або «хороший». Цей ген викликае алкоголiзм або насильство. Добре, що я не маю такого гена! Це дуже погано. Психологи називають це «дiатез-стресовою моделлю». Якщо ви маете цей поганий ген i стикаетеся з проблемами в життi, ви схильнi до такого розладу, як-от депресiя або тривога, тому молiться, щоб у вас не було жахливого гена, який може перетворити вас на монстра. Є лише одна проблема: все бiльше i бiльше скидаеться на те, що ця перспектива може бути хибною. Нещодавнi вiдкриття в генетицi доводять, що цей «поганий» ген може перетворитися на «хороший» i вказують на те, що це бiльше схоже на концепцiю пiдсилювачiв. Психологи називають це «гiпотезою диференцiальноi чутливостi». Тi самi гени, що призводять до поганих наслiдкiв, можуть стати в нагодi за iнших обставин. Той самий нiж можна використати для нападу на когось, але також i для приготування родинноi вечерi. Хороший це нiж або поганий – залежить вiд контексту. Давайте конкретизуемо. Бiльшiсть чоловiкiв мають нормальний ген DRD4, але деякi мають варiант DRD4-7R[7 - Інша назва «ген авантюризму».]. Ой, лишенько! 7R асоцiюеться iз синдромом дефiциту уваги та гiперактивностi, алкоголiзмом i насильством. Це «поганий» ген. Проте вчений Арiель Кнафо провiв дослiдження, щоб виявити, якi дiти будуть дiлитися цукерками без будь-яких питань. Бiльшiсть трирiчних дiтей не збираються вiдмовлятися вiд смачних ласощiв, але це не стосуеться дiтей з варiантом 7R. Чому дiти з цим «поганим» геном були схильнi допомагати, навiть коли iх не просили? Тому що 7R – це не «погано». Як i в прикладi з ножем, усе залежить вiд контексту. Дiти з варiантом 7R, якi виховувалися в поганих умовах, зазнавали насильство або зневагу, частiше ставали алкоголiками та хулiганами. Але дiти з варiантом 7R, якi отримали гарне виховання, були навiть добрiшими, нiж дiти, у яких був стандартний ген DRD4. Контекст змiнив ситуацiю. Низка iнших генiв, пов’язаних iз поведiнкою, показала аналогiчний ефект. Пiдлiтки з одним типом гена CHRM2, яких погано виховували, виявилися найгiршими злочинцями, але пiдлiтки з тим самим геном, яких добре виховували, досягли успiхiв у життi. Дiти з варiантом 5-HTTLPR владних батькiв частiше обманюють, водночас дiти з тим самим геном, якi отримують добре виховання, вiрогiднiше пiдпорядковуються правилам. Гаразд, давайте на мить вiдiйдемо вiд мiкроскопа та абревiатур. Бiльшiсть людей – «кульбаби»; вони виростуть добрими майже за будь-яких обставин. Іншi – «орхiдеi»; вони не лише бiльш чутливi до негативу, але i загалом чутливiшi до всього. Вони не будуть квiтнути серед бруду на узбiччi, як кульбаба. Але коли вони добре доглянутi в хорошiй теплицi, то своею красою затьмарять кульбаби. Як зазначив письменник Девiд Доббс у матерiалi для The Atlantic: «Саме гени, якi дають нам найбiльше проблем, викликаючи антисоцiальну поведiнку та саморуйнування, лежать в основi феноменальноi пристосованостi людства й еволюцiйного успiху. З поганим навколишнiм середовищем i неналежним вихованням дiти-«орхiдеi» можуть згодом поринути у депресiю, наркоманiю або потрапити до в’язницi, проте з правильним середовищем i гарним вихованням вони можуть вирости найбiльш творчими, успiшними i щасливими людьми суспiльства». Це приводить нас до «обнадiйливих монстрiв». Що це таке? Професори Вендi Джонсон i Томас Дж. Бушар-молодший вважають, що «“обнадiйливий монстр” – це людина, яка радикально вiдхиляеться вiд норми в популяцii через генетичнi мутацii, що забезпечують потенцiйно адаптивну перевагу». І якщо Дарвiн казав, що вся еволюцiя була поступовою, то Рiхард Голдшмiдт висунув iдею про те, що, ймовiрно, природа iнодi вносила значнi змiни. І над ним знущались, як над диваком. Але наприкiнцi ХХ столiття такi вченi, як-от Стiвен Джей Гулд, почали розумiти, що Голдшмiдт, можливо, мав рацiю. Дослiдники виявили приклади мутацiй, якi не були аж надто поступовими i вiдповiдали теорii «обнадiйливих монстрiв». Природа iнодi випробовуе щось зовсiм iнше, i якщо цей «монстр» знаходить правильне середовище i досягае успiху, вiн може просто змiнити свiй вигляд на кращий. Знову ж таки, це теорiя пiдсилювачiв. Як зауважив письменник По Бронсон: «Уся Силiконова долина заснована на дефектах характеру, якi в цiй системi унiкально повторюються». А якщо я скажу вам, що тулуб та руки вашого сина будуть занадто довгими, його ноги – занадто короткими, долонi та стопи – занадто великими? Не думаю, що ви стрибатимете вiд радостi. Жодна з цих речей не звучить як «добре». Але коли професiйний тренер iз плавання чуе такi речi, вiн бачить лише олiмпiйське золото. Майкла Фелпса слiд вважати одним iз Людей Ікс: мутантом iз суперздатностями. Чи досконалий Фелпс фiзично? Аж нiяк. Вiн не дуже добре танцюе. І навiть не дуже добре бiгае. Насправдi, вiн, здаеться, не призначений для пересування по землi взагалi. Але Марк Левiн i Майкл Соколов написали статтi для New York Times щодо справжньоi колекцii непарних рис Фелпса, котра робить його унiкальним плавцем. Так, вiн сильний i худорлявий, але для чоловiка зi зростом 193 сантиметри вiн занадто непропорцiйний. Його ноги короткi, а тулуб довгий, що робить його схожим на каное. У нього непропорцiйно великi долонi, що бiльше схожi на ласти. Якщо ви розводите руки в рiзнi боки, вiдстань мiж кiнчиками пальцiв мае вiдповiдати вашому зросту. Але це не для Фелпса. Розмах його рук – 217 сантиметрiв. Довшi руки дають бiльш потужнi рухи у водi. Фелпс приеднався до олiмпiйськоi збiрноi США у вiцi п’ятнадцяти рокiв. Такого не траплялося з 1932 року. Якою е його найбiльша проблема як плавця? Занурення в басейн. Вiн повiльнiший, нiж бiльшiсть плавцiв. Фелпс просто був сформований фiзично виключно для перемiщення у водi. І цей «монстр» бiльше, нiж просто обнадiйливий; вiн заробив бiльше олiмпiйських медалей, нiж будь-хто будь-коли. Як це пов’язано з успiхом поза спортом? Дослiдники Вендi Джонсон i Томас Дж. Бушар-молодший припускають, що генii теж можуть вважатися «обнадiйливими монстрами». Якщо Майкл Фелпс може бути незграбним на суходолi, то Гленн Гулд здавався безнадiйним у пристойному суспiльствi. Але обидва вони процвiтали завдяки правильному навколишньому середовищу. Ми переконанi, що деякi «орхiдеi» в’януть вiд поганого виховання i квiтнуть у дбайливих господарiв. Чому ж деякi «монстри» можуть виявитися безнадiйними, а iншi – обнадiйливими? Чому деякi люди урештi-решт божевiльно успiшнi, а iншi – божевiльнi? Дiн Кiт Саймонтон зазначае, що коли творчi генii проходять особистiснi тести, «iхнi оцiнки за шкалою патологii знижуються в середньому дiапазонi. Творцi проявляють бiльше психопатологii, нiж звичайнi люди, але менше, нiж справжнi психотики. Здаеться, вони мають правильну кiлькiсть дивацтв». Занадто часто ми характеризуемо речi словами хороший або поганий, коли правильне позначення може бути просто «iнший». Ізраiльським вiйськовим потрiбнi були люди, якi могли б аналiзувати супутниковi знiмки на предмет загроз. Вони потребували солдатiв, якi мали б дивовижнi вiзуальнi навички, не нудьгували, дивлячись на те ж саме мiсце весь день, щоб помiтити найменшi змiни. Непросте завдання. Але Вiддiл вiзуальноi розвiдки армii оборони Ізраiлю знайшов iдеальних новобранцiв у найнесподiванiшому мiсцi. Вони почали вербувати людей з аутизмом. Хоча аутисти мають складнощi в стосунках з iншими людьми, вони чудово справляються з вiзуальними завданнями, як-от головоломки. І вони довели, що е великим активом захисту своеi краiни. Доктор Девiд Вiкс, клiнiчний нейропсихолог, зазначав, що «ексцентрики – це мутацii соцiальноi еволюцii, якi забезпечують iнтелектуальнi матерiали для природнього вiдбору». Вони можуть бути «орхiдеями», як Гленн Гулд, або «обнадiйливими монстрами» на кшталт Майкла Фелпса. Ми витрачаемо занадто багато часу, намагаючись бути хорошими, але хороший – це просто середина. Щоб бути великими, ми повиннi вiдрiзнятися. І це вiдбуваеться не вiд спроб наслiдувати бачення суспiльства про те, що краще, тому що суспiльство не завжди знае, що йому потрiбно. Зазвичай бути кращим означае просто бути кращою версiею себе. Як зауважив Джон Стюарт Мiлл: «Те, що так мало людей зараз наважуються бути ексцентричними, знаменуе головну небезпеку нашого часу». У правильному середовищi погане може бути хорошим, а те, що виходить за межi,– красивим. * Стiв Джобс був занепокоений. У 2000 роцi вiн та iншi старшi керiвники Pixar переймалися лише одним питанням: «Чи втратив Pixar перевагу?» Вони здiйснили величезнi прориви з «Історiею iграшок», «Історiею iграшок 2» та «Пригодами Флiка», але вони боялися, що, зазнавши успiху, студiя пiсля певного перiоду творчого зростання почне сповiльнювати розвиток i стане самовдоволеним проектом. Щоб якось оживити команду, вони найняли Бреда Берда, режисера вiдомого анiмацiйного фiльму Iron Giant, щоб вiн очолив наступний великий проект Pixar. Джобс, Джон Лассетер i Едвiн Кетмелл вiдчували, що вiн достатньо кмiтливий, щоб зберегти компанiю. Можливо, Берд розпочав долати творчу кризу, спираючись на визнаних кращих виконавцiв Pixar? Нi. А може, вiн набрав талановитiших i привiв новачкiв? Нi. Це був не той час, щоб безпечно грати в такi iгри i шукати «фiльтрований» талант. Це колись зробило Pixar успiшними, але це також призвело iх до цiеi критичноi точки. Створивши перший проект у Pixar, Берд розкрив свiй план подолання творчоi кризи: «Нам потрiбна чорна вiвця. Дайте нам сумних художникiв. Менi потрiбнi тi, хто вмiе творити не так, як усi iншi. Дайте нам усiх хлопцiв, якi, ймовiрно, лишилися за бортом». Малося на увазi: «Дайте менi ваших?нефiльтрованих?художникiв. Я знаю, що вони божевiльнi. Це саме те, що менi потрiбно». Нова бердiвська «Брудна дюжина» не просто зробила фiльм. Змiнився спосiб роботи всiеi студii: «Ми дали чорнiй вiвцi шанс довести свою теорiю i змiнили пiдхiд до створення деяких речей. За хвилину витрачалося менше грошей, нiж було витрачено на попереднiй мультфiльм “У пошуках Немо”. Ми зняли фiльм, у якому було втричi бiльше епiзодiв. І зробили те, що до цього вважалося складним. Усе завдяки тому, що керiвництво Pixar дозволило втiлювати божевiльнi iдеi». Це був проект «Суперсiмейка». Вiн зiбрав у прокатi понад 600 мiльйонiв доларiв i виграв Оскар за кращий анiмацiйний фiльм. Тi самi риси, якi роблять людей кошмаром, також можуть зробити iх тими, хто змiнюе свiт. Дослiдження доводять, що дуже творчi люди занадто самовпевненi, недобросовiснi та неорганiзованi. Вони також отримують нижчi оцiнки в школi. Незважаючи на запевнення вчителiв, насправдi вони не люблять творчих учнiв, тому що цi дiти часто не роблять те, що iм кажуть. Чи скидаеться це на характеристику iдеального спiвробiтника для вас? Навряд. Тому не дивно, що креативнiсть зворотно корелюе з оглядами продуктивностi спiвробiтникiв. Творчi люди з меншою ймовiрнiстю отримають пiдвищення до генерального директора. Ганс Рудольф Гiгер, людина, вiдповiдальна за створення моторошних iстот у франшизi Alien film, пояснив: «У мiстi Кур, Швейцарiя, слово “митець” символiзуе зловживання, що поеднуе п’яницю, розпусника, ледачого i роззяву в одне цiле». Але, як вiдомо будь-якому математику, середнi показники можуть бути оманливими. Ендрю Робiнсон, генеральний директор вiдомоi рекламноi агенцii BBDO, одного разу сказав: «Коли ваша голова в холодильнику, а ноги на конфорцi, середня температура в нормi. Я завжди обережний, коли маю справу з середнiми показниками». Зазвичай, усе, що найкраще вiдповiдае унiкальному сценарiю, часто проблематичне з точки зору середньостатистичного. Та якостi, якi загалом хорошi, можуть бути поганими в крайнiх випадках. Куртка, яку ви носите вiсiм мiсяцiв на рiк, буде невдалим вибором у розпал зими. Те саме з пiдсилювачами: якостi, що зазвичай здаються жахливими, при використаннi iх за певних умов дають найкращий результат. Це нiби автомобiлi Формули-1, якi неможливо водити на мiських вулицях, але вони б’ють рекорди на трасi. Це питання базовоi статистики. Коли справа доходить до крайнощiв продуктивностi, середнi показники не мають значення; а що мае значення, так це вiдхилення вiд норми. Майже повсюдно ми намагаемося вiдфiльтрувати найгiрше, щоб збiльшити середне, але, роблячи це, ми також зменшуемо дисперсiю. Вiдсiкання лiвоi частини дисперсiйноi кривоi покращуе середне значення, але завжди е якостi, котрi, на нашу думку, перебувають як у цiй лiвiй частинi, так i в правiй. Чудовим прикладом цього е часто обговорюваний зв’язок мiж творчiстю та психiчними захворюваннями. У своему дослiдженнi «Парадокс божевiльного генiя» Дiн Кiт Саймонтон виявив, що помiрно творчi люди е психiчно здоровими, а надзвичайно творчi люди мають найвищу частоту психiчних розладiв. Як i в теорii фiльтрацii лiдерства, досягнення найбiльшого успiху вимагае занурення в якостi, якi в iншому випадку проблематичнi. Це регулярно спостерiгаеться в найрiзноманiтнiших розладах i талантах. Дослiдження показують, що люди iз синдромом дефiциту уваги креативнiшi. Психолог Пол Пiрсон знайшов зв’язок мiж гумором, невротизмом i психопатiею. Імпульсивнiсть – це, зазвичай, негативна риса, яка часто згадуеться як насильницька i злочинна, але вона також мае чiткий зв’язок iз творчiстю. Ви б найняли психопата? Нi. І дослiдження показують, що за статистикою психопати не досягають успiху. Бiльшiсть людей просто зупинилися б на цьому, але дослiдження пiд назвою «Особистiснi характеристики успiшних художникiв» показало, що популярнi митцi демонструють помiтно вищi оцiнки за показниками психопатii в порiвняннi з маловiдомими художниками. Інше дослiдження особистостi та соцiальноi психологii показало, що успiшнi президенти США також мають бiльш високi оцiнки психопатичних характеристик. Часто пiдсилювачi маскуються як позитивнi, тому що ми надаемо успiшним людям перевагу. Вiдомим е старий жарт, що бiднi люди божевiльнi, а багатi люди ексцентричнi. Такi риси, як-от одержимiсть, е позитивними для тих, хто вже перебувае в успiшному таборi, та е негативними для iнших. Ми всi знаемо, хто отримуе перевагу вiд перфекцiонiзму, а iншi е просто «божевiльними». Малкольм Гладуелл популяризував дослiдження К. Андерса Ерiкссона, яке показало, що для того, аби стати експертом у чомусь, потрiбно витратити близько 10 тисяч годин на зусилля. Існуе природна реакцiя на таке велике число: чому хтось у свiтi це робить? З iдеею, що приховуеться у термiнi «досвiд», ми швидше за все пов’язуемо позитивнi поняття, як-от вiдданiсть i прагнення, але немае жодних сумнiвiв у тому, що у витрачаннi купи часу та сил на щось несуттеве е елемент одержимостi. І якщо пересiчний учень розглядае школу як роботу i наполегливо працюе, щоб отримати атестат i додержуватись суспiльних правил, то одержимий творчим успiхом виконуе своi проекти з пристрастю та релiгiйним завзяттям. У своему дослiдженнi з незабутньою назвою «Мирське життя е досконалим» Денiел Чамблiсс розглянув крайню вiдданiсть i незмiнний, монотонний режим плавцiв свiтового рiвня. Враховуючи, що вони проходять через це щодня протягом багатьох рокiв поспiль, iдея вiдданостi звучить порожньо. Але термiн «одержимiсть» змушуе ствердно кивнути головою. Ви можете думати, що пiдсилювачi актуальнi лише для iндивiдуальноi майстерностi та досвiду, як-от спорт, або що вони просто не актуальнi у звичайному свiтi. Ви помиляетеся. Розглянемо найбагатших людей свiту. Чи бачите ви сумлiнних послiдовникiв правил, вiльних вiд негативних зовнiшнiх рис? Нi. П’ятдесят вiсiм членiв Forbes 400 або уникали навчання у коледжi або взагалi не довчилися. Цi п’ятдесят вiсiм – майже 15 % загальноi кiлькостi – мають середнiй капiтал 4,8 млрд доларiв. Це на 167 % бiльше, нiж середнiй чистий капiтал у Forbes 400, що становить 1,8 млрд доларiв. Це бiльш нiж удвiчi перевищуе середнiй чистий капiтал тих чотирьохсот членiв, якi вiдвiдували коледжi Лiги плюща. А наполегливий власник Силiконовоi долини став шанованою людиною, якою усi захоплюються в наш час. Чи вiдповiдають стереотипам такi дескриптори? Куля енергii. Мало часу на сон. Ризик. Не терпить дурнiв. Упевнений i харизматичний, на межi з пихою. Безмежно амбiтний. Роздратований i неспокiйний. Абсолютно. Вони також е рисами, пов’язаними з клiнiчним станом, який називають гiпоманiею. Психологи Джон Гопкiнс i Джон Гартнер провели дослiдження, показавши, що це не просто збiг. Повномасштабна манiя робить людей здатними функцiонувати в нормальному суспiльствi. Але гiпоманiя створюе невблаганну, ейфорiйну, iмпульсивну машину, яка вибухае, рухаючись у напрямку до своiх цiлей, i залишаеться пов’язаною (хоча й доволi слабко) з реальнiстю. З пiдсилювачами ви отримаете хороше з поганим у купi. У своiй статтi «Економiчна цiннiсть складного: погана поведiнка, шкiльна освiта та ринок працi» автори показали, що зусилля щодо зниження агресивностi та поганоi поведiнки у хлопчикiв покращують iхнi оцiнки, а також зменшують iхнiй заробiток на все життя. Хлопчики з контрольноi групи працювали у пiдсумку бiльше робочих годин, були бiльш продуктивнi i заробили на 3 % бiльше за менш агресивних однолiткiв. Це паралелi венчурноi iндустрii. Вiдомий венчурний капiталiст Марк Андрессен, виступаючи в Стенфордi, сказав: «…венчурний бiзнес – це на 100 % гра вiдхилених показникiв, це екстремальнi показники… У нас е ця концепцiя – iнвестування в силу проти вiдсутностi слабкостi. Спочатку це здаеться очевидним, але насправдi це досить тонко. Що е своерiдним способом за замовчуванням робити венчурний капiтал, зберiгаючи пропорцii. Отже, “насправдi хороший засновник, дiйсно непогана iдея, гарнi продукти, хорошi початковi клiенти. Перевiряй, перевiряй, перевiряй, перевiряй. Добре, це розумно, я вкладу в це грошi”. Знаходячи цi пункти, якi е скрiзь, ви згодом виявляете, що в них часто немае чогось, що дiйсно робить iх справдi чудовими i особливими. У них немае екстремальноi сили, яка викидае iх за межi. З iншого боку, компанii, якi мають дiйсно сильнi сторони, часто мають серйознi недолiки. Тому один iз застережних урокiв венчурного капiталу полягае в тому, що якщо ви не iнвестуете на пiдставi серйозних недолiкiв, ви не iнвестуете в бiльшiсть великих переможцiв. І ми можемо переконатися у цьому на багатьох прикладах. Але це виключило б майже всiх великих переможцiв з плином часу. Тому ми прагнемо iнвестувати в стартапи, якi мають дiйсно екстремальну силу. Розумiючи, що нам доведеться терпiти певнi слабкостi». У деяких випадках найбiльшi трагедii приводять до найбiльшого пiдсилення. Що спiльного мають усi цi люди? • Авраам Лiнкольн • Гандi • Мiкеланджело • Марк Твен Усi вони втратили батькiв до шiстнадцяти рокiв. Перелiк сирiт, якi досягли вражаючих успiхiв – або, принаймнi, вiдомих своiм впливом,– набагато довший i включае не менше п’ятнадцяти британських прем’ер-мiнiстрiв. Немае жодних сумнiвiв у тому, що для багатьох втрата батькiв у молодому вiцi руйнiвна та мае глибокi негативнi наслiдки. Але для декого, як зазначае Ден Койл у «Кодi таланту», така трагедiя позначаеться на психологiчному станi дитини вiдчуттям, що свiт небезпечний i для виживання необхiдна величезна кiлькiсть енергii й зусиль. Завдяки своiй унiкальнiй iндивiдуальностi й обставинам цi сироти компенсують i перетворюють трагедiю в енергiю для набуття величi. Отже, за сприятливих обставин негативнi якостi можуть виявитися корисними. Вашi поганi риси можуть бути пiдсилювачами. Але як ви можете перетворити iх на надздiбностi? * У 1984 роцi Нiла Янга судили за те, що вiн не був собою. Музичний магнат Девiд Геффен пiдписав великий контракт iз легендою рок-н-ролу, але йому не сподобався перший альбом Янга для лейблу. У позовi буде зазначено, що це було «непрезентабельно». Просто i зрозумiло, що Геффен хотiв, аби Нiл Янг був тим, ким вiн завжди був, робив те, що й завжди, i, вiдверто кажучи, продавав би багато альбомiв. На думку Геффена, альбом Trans був занадто кантрi. Мовляв, не Нiл Янг записував своi альбоми. На перший погляд, це може бути правдою. Але насправдi це не було аж нiяк неправильно. Нiл Янг завжди був новатором. Ось ким вiн був насправдi. Як художник, вiн завжди експериментував. Вiн не робив якiсний, послiдовний продукт, як кока-кола. Його звучання розвивалося i надалi розвиватиметься. Нiл Янг був самим собою. Обговоривши з Готемом Мукундою теорii фiльтрацii лiдерства, я поставив очевидне запитання, вiдповiдь на яке ми всi хотiли б дiзнатися: «Як я можу використовувати теорiю, щоб бути бiльш успiшним по життю?» Вiн вiдповiв, що е два кроки. По-перше, пiзнай себе. Ця фраза була вимовлена багато разiв протягом усiеi iсторii. Вона висiчена в каменi Оракула в Дельфах. Євангелiе вiд Фоми мiстить такi строки: «Якщо Ви принесете те, що всерединi вас, то те, що Ви принесете, урятуе вас. Якщо Ви не принесете те, що всерединi вас, то той, кого Ви не принесете, знищить вас». Якщо ви вмiло граете за правилами, якщо ви пов’язанi з такими ж випускниками, якщо ви вiдфiльтрований лiдер, подвоюйте це. Переконайтеся, що у вас е шлях, який працюе для вас. Люди з високим рiвнем свiдомостi вiдмiнно справляються в школi й у безлiчi сфер життя, де е чiткий вiдповiдний i ясний шлях. Але коли його немае, життя для них дiйсно стае важким. Дослiдження показують, що коли вони безробiтнi, iхнiй рiвень щастя падае на 120 % бiльше, нiж у тих, хто не дуже добросовiсний. Без шляху наслiдування вони загубилися. Якщо ви переважно аутсайдер, художник, нефiльтрований лiдер, то пiднiметеся вгору за однiеi умови: взявши за мету домогтися успiху, будете дотримуватися сувороi, формальноi структури. Стримуючи власнi пiдсилювачi, ви не лише набудете протирiч власному «я», але й заперечуватимете своi ключовi переваги. Хоча самовдосконалення е благородним i необхiдним, дослiдження показують, що багато що з бiльш фундаментальних аспектiв особистостi не змiнюеться. Наприклад, словесна швидкiсть, адаптивнiсть, iмпульсивнiсть i покiрливiсть постiйнi з дитинства i до повнолiття. У «Задачах управлiння ХХІ столiття» Пiтер Друкер, мабуть, найвпливовiший мислитель у галузi управлiння, зазначае, що для успiху протягом усього трудового життя, яке, ймовiрно, буде охоплювати численнi професii, кiлька галузей промисловостi i абсолютно рiзнi кар’ери, все зводиться до того, що сказав Макунда: пiзнання себе. І знати себе, з точки зору ваших прагнень,– означае усвiдомлювати своi сильнi сторони. Згадайте людей, якi на заздрiсть усiм можуть упевнено тицьнути пальцем у щось i сказати, що вони чудово з цим упораються, а згодом дiйсно чудово впораються. Це iхнiй секрет: вони не гарнi в усьому, але вони знають своi сильнi сторони й обирають речi, якi iм добре пiдходять. Друкер упевнений, що знання своiх сильних сторiн дозволяе людям знати своi можливостi та впевнено вносити пропозицii або давати завдання: «Так, я зроблю це. Але так, як я можу це робити. Ось як це мае бути структуровано. Так повиннi виглядати моi стосунки. Таких результатiв ви повиннi очiкувати вiд мене, i в такi термiни, тому що це те, хто я е». Багато людей невпевненi у своiх сильних сторонах i намагаються подолати це. Для визначення ваших сильних сторiн Друкер пропонуе вiдповiсти на питання: «Що вам вдаеться, що дае бажанi результати?» Для отримання вiдповiдi вiн рекомендуе скористатися системою аналiзу зворотного зв’язку. Усе просто, коли ви берете проект на себе. Запишiть, чого ви очiкуете, а потiм запишiть результат. Згодом ви побачите, що ви робите добре, а що – нi. З’ясувавши, до вiдфiльтрованого чи нефiльтрованого табору ви потрапляете, i знаючи власнi сильнi сторони, ви вже перебуватимете на багато миль попереду пересiчноi людини з точки зору досягнення успiху i щастя. Сучаснi дослiдження позитивноi психологii знову i знову показують, що одним з ключiв до щастя е те, що називають «сильними сторонами пiдпису». Дослiдження Геллапа показують, що бiльше годин на день ви витрачаете на те, що у вас добре виходить, то менше стресу ви вiдчуваете i то бiльше радiете, посмiхаетеся i вiдчуваете, що до вас ставляться з повагою. Як ви досягнете успiху, коли вже знаете, який ви тип людини i якi вашi фiрмовi сильнi сторони? Це питання приводить до другоi поради Макунди: оберiть правильний «ставок». Ви повиннi обрати середовище, яке працюватиме на вас… контекст дуже важливий. Нефiльтрований лiдер, який мае дивовижний успiх в однiй ситуацii, матиме катастрофiчний провал в iншiй майже завжди. Так, дуже легко думати: «Я завжди процвiтав, я успiшний, тому що я – успiх, тому що це про мене, i тому я матиму успiх у цьому новому середовищi». Це неправильно. Ви були успiшнi, тому що ви опинилися в середовищi, де вашi упередження та схильностi, таланти i здiбностi, усе, що вiдбувалося, плавно узгоджувалося з тими речами, якi приносять успiх у цьому середовищi. Запитайте себе, якi компанii, установи i ситуацii цiнують те, що ви робите. Контекст впливае на всiх. Насправдi сумлiннi випускники, якi так добре дотримувалися правил, найчастiше спотикаються на цьому мiсцi. Не маючи пристрастi i прагнення догодити вони часто рухаються в неправильному напрямку, коли, нарештi, мають вiльний вибiр. Карен Арнольд, говорячи про випускникiв, яких дослiджувала, сказала: «Люди вважають, що випускники можуть подбати про себе, проте лише той факт, що вони можуть отримати гарну оцiнку, не означае, що вони можуть перевести академiчнi досягнення в кар’ернi». Чи е ви вiдфiльтрованим лiкарем або диким, нефiльтрованим художником, дослiдження показують, що правильно обирати «ставок» дуже важливо. Коли професор Гарвардськоi школи бiзнесу Борис Гройсберг подивився на кращих аналiтикiв Волл-стрит, якi переходили до конкурента, то помiтив дещо цiкаве: вони перестали бути найкращими аналiтиками. Чому? Ми схильнi думати, що експерти е експертами лише через своi унiкальнi навички, i ми забуваемо силу контексту, знання свого шляху, команд, що iх пiдтримують, i стенографiю, яку вони розвивають iз плином часу. Це одна з речей, якi виявив Гройсберг: коли аналiтики, змiнюючи фiрму, привели свою команду за собою, вони залишилися приголомшливими. Коли ви розумно обираете «ставок», то можете якнайкраще використовувати свiй типаж, своi сильнi сторони i своi обставини для створення значноi цiнностi. Це те, що будуе велику кар’еру, до того ж, таке самопiзнання може створити цiннiсть скрiзь, де ви вирiшите його застосувати. Це було добре проiлюстровано прикладом, як Toyota допомогла благодiйнiй органiзацii. Продовольчий банк Нью-Йорка покладаеться на корпоративнi пожертви. Toyota також жертвувала грошi до 2011 року, але потiм керiвництво придумало щось набагато краще. Розробники Toyota присвятили незлiченнi години процесу доопрацювання i зрозумiли, що, хоча вони i можуть пожертвувати грошi, та вони мають щось унiкальне – це iхнiй досвiд. Тому вони вирiшили пожертвувати ефективнiсть. Журналiст Мона Ель-Наггар розповiла про результати: У iдальнi на пiдприемствi Toyota в Гарлемi скоротили час очiкування обiду з 90 до 18 хвилин. У буфетi на Стейтен-Айлендi скоротили час, який люди витрачали на складання своiх сумок, з 11 до 6 хвилин. А на складi в Бушвiку, Бруклiн, де добровольцi пакували коробки з пожертвуваннями для потерпiлих вiд урагану Сендi, було скорочено час на пакування однiеi коробки з 3 хвилин до 11 секунд. Ви теж можете це зробити: пiзнати себе i обрати правильний «ставок». Визначте своi сильнi сторони та виберiть правильне мiсце для iхнього застосування. Якщо ви дотримуетеся правил, знайдiть органiзацiю, вiдповiдну вашим сильним сторонам, i рухайтеся вперед повним ходом. Суспiльство винагороджуе тих, хто може пiдкоритися, i цi люди тримають свiт упорядкованим. Якщо ви належите до нефiльтрованого типу, будьте готовi до прокладання власного шляху. Це ризиковано, але для цього ви i були створенi. Використовуйте засоби, якi роблять вас унiкальним. Ви iмовiрнiше досягнете успiху i щастя, якщо приймете своi «недолiки». Це щось на кшталт тесту Тюрiнга. Протягом певного часу вченi, стоячи перед комп’ютерами, спiлкуються переписуючись з «кимось». Згодом iх запитують: «Ви спiлкувалися з людиною або з програмним забезпеченням?» Програма, яка введе в оману найбiльшу кiлькiсть людей, отримуе премiю Льобнера. Але е ще один приз – вiн дiстаеться людинi, яка була найбiльш переконливою в спiлкуваннi. Суддi дивляться на те, що написали люди, i визначають того, хто може помилково вважатися за розумний комп’ютер. У 1994 роцi переможцем став Чарлз Платт. Чи вiн був обраний тому, що його вiдповiдi були бiльш емоцiйно реалiстичними, або, може, його англiйська була багатша i детальнiша? Нi, чорт забирай! Вiн зробив це, коли був вередливим, дратiвливим i неприемним. Можливо, це тому, що нашi недолiки i роблять нас людиною. Чарлз Платт здобув успiх завдяки людським недолiкам. Отже, ми теж зможемо. Тепер у вас е краще уявлення про те, хто ви i до якого типу належите. Але життя – це не лише ви, ви, ви. Ви повиннi контактувати з iншими. І який спосiб е найкращим, аби зробити це? Невже поряднi хлопцi фiнiшують останнiми? Або вам потрiбно зекономити, щоб вирватися вперед? Давайте подивимося на це iще раз. РОЗДІЛ 2 Чи справдi поряднi хлопцi фiнiшують останнiми? Що можна дiзнатися про довiру, спiвпрацю i доброту… вiд гангстерiв, пiратiв i серiйних убивць? Нерiдко люди помирають, перебуваючи пiд наглядом лiкаря. Але лiкарi доволi рiдко навмисно вбивають своiх пацiентiв. Майкл Сванго був не дуже успiшним лiкарем. Але, як пояснюе Джеймс Стюарт у своiй книжцi Blind Eye, Сванго був одним з найуспiшнiших серiйних убивць. До третього року навчання в медичнiй школi пацiенти, з якими вiн спiлкувався, помирали з такою швидкiстю, що навiть його однокурсники звернули на це увагу. Вони жартували, що кращий спосiб позбутися пацiента – призначити йому лiкарем Сванго. Вони дали йому делiкатне прiзвисько – Double-O Swango. Як i Джеймс Бонд, вiн мав лiцензiю на вбивство. Але це була лiкарня. Там помирають люди. Так бувае. Тому було легко зафiксувати смерть як випадкову. Проте непропорцiйно велика кiлькiсть жертв ще бiльше зросла, коли Сванго розпочав свое нейрохiрургiчне стажування в штатi Огайо. Пiсля того як вiн почав працювати на дев’ятому поверсi, там стало бiльше пацiентiв, якi потребували реанiмацii, нiж попереднього року. Як йому це зiйшло з рук? Чи вiн був генiальним, як Ганнiбал Лектор? Навряд. Хоча Сванго був безперечно дуже розумним (вiн отримував нацiональну стипендiю i закiнчив коледж з вiдзнакою), але не можу сказати, що вiн докладав багато зусиль, щоб вiдвести вiд себе пiдозри. Коли масове вбивство в Макдональдзi було в усiх новинах, вiн сказав: «Щоразу, коли на думку спадае гарна iдея, хтось пiдштовхуе мене до ii втiлення». Вiн зберiгав вирiзки газетних статей про насильницькi iнциденти. Коли його запитали чому, вiн вiдповiв: «Якщо мене колись звинуватять у вбивствi, це доведе, що я розумово неповноцiнний. Це буде моiм захистом». Нарештi, стався iнцидент, який нiхто не мiг проiгнорувати. Медсестра бачила, як вiн вводив щось у крапельницю пацiентки Ренi Купер. А Сванго не був доктором Купер. Вона мало не померла, але лiкарям вдалося врятувати ii життя. Пiсля покращення стану вона пiдтвердила причетнiсть Сванго, i розслiдування iнциденту вiдбулося швидко. Це та частина, де я повинен повiдомити вам про те, що вони зловили його. Що все зробили правильно. Що система спрацювала. Що добро перемогло зло. Але такого не сталося. Вище керiвництво закрило справу, бiльше дбаючи про репутацiю лiкарнi, нiж про те, щоб зупинити вбивцю. Раптом громадськiсть дiзнаеться, що там працюе вбивця. А як щодо iхньоi роботи? А якщо Сванго подасть позов? Якщо пацiенти або iхнi родини подадуть на них до суду? Вони перешкоджали полiцейському розслiдуванню. А Сванго тим часом дозволили працювати далi. У тiй або iншiй формi його терор тривав… п’ятнадцять рокiв. За пiдрахунками, Сванго вбив щонайменше шiстдесят людей, що пiдняло його досить високо у рейтингу «успiшних» американських серiйних убивць, хоча нiхто точно не знае, скiльки саме людей вiн занапастив. Імовiрно, iх було набагато бiльше. Чимало освiчених, розумних людей знали, що вiн робить, i вони мали шанс зупинити його. Але вони цього не зробили. Це не книжка про успiшних серiйних убивць, але справа Сванго викликае серйознi питання, на якi ми всi хочемо знати вiдповiдь: як часто досягають успiху люди, якi обманюють i порушують правила? Чи справедливий свiт? Чи можуть поряднi люди вирватися вперед або вони приреченi бути невдахами? Невже хорошi хлопцi дiйсно фiнiшують останнiми? Вiдповiдi не завжди втiшнi, але це не означае, що зовсiм немае хороших новин, аби дати нам надiю. Хоча, можливо, нам варто взятися розгадувати цю загадку, розпочавши з поганих новин. * У короткостроковiй перспективi iнодi бути поганим означае мати вiдчутнi переваги. «Працюй старанно, грай чесно i ти досягнеш успiху»,– втлумачують нам. Вибачте, але iснуе багато доказiв того, що це не так. Люди вважають, що зусилля – це запорука успiху номер один, але дослiдження показують, що це зовсiм не так. В офiсi зовнiшнiсть, здаеться, перемагае iстину. За словами професора Стенфордськоi вищоi школи бiзнесу Джеффрi Пфеффера, робота над тим, як сподобатися босу, набагато важливiша за реальну важку роботу. Дослiдження показують, що тi, хто справив гарне враження на керiвника, отримали найкращi вiдгуки щодо продуктивностi, нiж тi, хто працював стараннiше, але не справив вiдповiдного зовнiшнього враження. Часто це зводиться до того, з чим ми всi добре знайомi,– до поцiлункiв у дупу. Чи ефективно лестити босу? Дослiдження показали, що лестощi настiльки ефективнi, що мають вплив, навiть коли бос знае, що вони нещирi. Дженнiфер Чатман, професорка Калiфорнiйського унiверситету в Берклi, провела дослiдження, щоб побачити, в який момент лестощi не дiють… але вона не змогла його виявити. Пфеффер зауважуе, що ми повиннi припинити вважати свiт справедливим. Вiн висувае таку теорiю: «Урок з випадкiв, коли люди отримують чи втрачають роботу, полягае в тому, що доки ви тримаете свого боса або босiв щасливими, продуктивнiсть дiйсно не мае великого значення, i, навпаки, якщо ви iх засмутите, продуктивнiсть не врятуе вас». Для тих iз нас, хто очiкуе на винагороду за довгi години працi i чесну гру, у мене погана новина. Але тримайтеся – стане гiрше. Тi, хто «цiлують дупи»,– не единi, хто мае успiх. Недоумки також. Чи ставитеся ви до переговорiв про зарплату як до безпрограшних, взаемовигiдних? На жаль, люди, якi наполягають на бiльшiй кiлькостi грошей через власнi iнтереси, перемагають. Harvard Business Review повiдомляе, що чоловiки з низьким рiвнем особистiсноi привабливостi заробляють на 10 000 доларiв на рiк бiльше за чоловiкiв з високим рiвнем привабливостi. Грубi люди також мають кращi шанси. Як би сумно це не звучало, здаеться, ми всi схильнi приймати доброту за слабкiсть. 80 % наших оцiнок iнших людей зводяться до двох характеристик: теплота i компетентнiсть. І дослiдження Терези Амабiле в Гарвардi пiд назвою «Блискучий, але жорстокий» показуе, що ми припускаемо зворотнопропорцiйний зв’язок: якщо хтось занадто гарний, на нашу думку, то вiн е менш компетентний. Насправдi, образ дурня змушуе iнших бачити таку людину сильнiшою. Тi, хто порушуе правила, вважаються такими, що мають бiльше влади за тих, хто пiдкорюеться. Це не просто питання сприйняття; iнодi недоумки на своiй роботi насправдi кращi за хороших хлопцiв. Дослiдження виявили, що деякi негативнi риси можуть зробити вас вiрогiдним лiдером. Менеджери, якi швидше просувалися кар’ерними сходами i були кращими на своiх робочих мiсцях, не були людьми, що намагалися бути командними гравцями i зосереджувалися на виконаннi завдань. Вони були бiльш зосередженими на здобуттi влади. Пiдливши олii у вогонь, можу зазначити, що не лише недоумки можуть здобути успiх, проте перебування в станi пригнiченого хорошого хлопця може вас вбити. Бути безсилим у офiсi, не мати контролю або думок щодо своеi роботи – це бiльший фактор ризику iшемiчноi хвороби серця, нiж ожирiння або високий кров’яний тиск. Вважаете, що вам мало платять? Це також збiльшуе ризик серцевого нападу. Проте «цiлування дупи» приводить до зниження стресу на робочому мiсцi, покращуючи добробут, а також фiзичне здоров’я. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44901639&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes 1 Найвiдомiша i найпрестижнiша велосипедна гонка свiту, що проводиться вже понад сто рокiв у Францii. 2 Цей ген розташований у другiй хромосомi й кодуе бiлок, що бере участь у транспортi iонiв натрiю крiзь мембрани нейронiв, котрi вiдповiдають за больовi вiдчуття. 3 Рiдкiсне генетичне захворювання, яке супроводжуеться втратою чутливостi. 4 Це патологiчний стан, що полягае у вiдсутностi потовидiлення. 5 Іпохондрiя е психiчним розладом, що проявляеться в постiйному занепокоеннi людини з приводу наявностi серйозного захворювання, навiть якщо у неi все нормально i аналiзи в нормi. 6 Говард Робард Г’юз-молодший – американський промисловець-пiдприемець, iнженер, пiонер i новатор американськоi авiацii, режисер, кiнопродюсер, а також один iз найбагатших людей у свiтi свого часу. 7 Інша назва «ген авантюризму».