Десять секретiв багатства, щастя, кохання. 3 в 1
Адам Джексон


Усi ми маемо силу, щоб бути багатими, щасливими та здоровими. Не мае значення, якими е нашi обставини, молодi ми чи старi, одруженi чи нi. Зовнiшнi обставини не керують нашим життям. Ним керуемо лише ми. Знайома iстина? Та невтiшна статистика свiдчить про протилежне. І серед 100% населення цiлком успiшними та задоволеними життям е лише 1%. Але чому? Що цей один вiдсоток знае такого, чого не знають iншi? Чи вони просто обранi долею щасливчики? Цi питання так само, як i вас, непокоiли автора цiеi книжки багато рокiв. А потiм одного дня вiн зустрiв ексцентричного старого, який вiдкрив йому секрети Надзвичайного Щастя, Багатства та Любовi – десять принципiв для кожного блага. Дотримуйтеся цих законiв та перетворiться на магнiт для успiху, здоров’я а любовi. Притчi, якi оповiдае автор, – то не просто повчальнi й мудрi iсторii. Це сповiдi реальних людей, з якими зустрiвся автор i досвiд яких допоможе досягти найвищоi з омрiяних вершин.



В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.





Алам Джексон

Десять секретiв багатства, щастя, кохання

3 в 1


Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що вiн може повiрити.

    В. Клемент Стоун

Ця книга з любов’ю присвячуеться пам’ятi Еннi Вулф





Подяка


Я хотiв би подякувати всiм людям, якi допомагали менi в роботi та написаннi цiеi книги. Особливо вдячний:

Моiй лiтературнiй агентцi Сарi Менгук та ii помiчницi Джорджii Гловер за всi iхнi зусилля й роботу в моiх iнтересах.

Усiм у «Thorsons», особливо Ерiцi Смiт за ii ентузiазм i конструктивнi коментарi пiд час написання книги та Фiонi Браун, що редагувала рукопис.

Моiй мамi, яка завжди заохочувала мене писати й залишаеться для мене постiйним джерелом натхнення та любовi; моему батьковi за його пiдбадьорення, керiвництво й допомогу в усiй моiй роботi; усiй моiй родинi та друзям за iхню любов i пiдтримку.

І нарештi, Карен – моiй дружинi, моему кращому друговi та найсуворiшому редакторовi. Словами не висловити мою любов до цiеi людини, яка завжди вiрила в мене i в мою роботу.




Десять секретiв багатства

Сучасна мудра притча про багатство, що змiнить ваше життя





Вступ


Коли багатство починае приходити, то з'являеться так швидко, у такiй шаленiй кiлькостi, що аж дивно стае, де воно ховалося протягом усiх цих злиденних рокiв.

    Наполеон Гiлл.
    Думай i багатiй

До досягнення 65-рiчного вiку понад дев’яносто вiдсоткiв з нас або вже мертвi, або потопають у злиднях! Лише вiсiм вiдсоткiв чоловiкiв i два вiдсотки жiнок фiнансово незалежнi, i менш нiж один вiдсоток населення – багатi. Але чому? Що цей один вiдсоток знае такого, чого не знають iншi? Може, вони розумнiшi? Бiльш освiченi? Чи важче працюють? Чи вони просто фартовi, мазунчики долi?

Цi питання непокоiли мене чимало рокiв. Якщо багатство – це те, до чого всi ми прагнемо, то чому досягае його менш нiж один зi ста? Чому так багато людей вiдчайдушно намагаються звести кiнцi з кiнцями, почуваються загнаними в пастку й навiть не мають сили справдити своi мрii? А потiм одного дня я зустрiв ексцентричного старого чоловiка, який вiдкрив менi секрети Надзвичайного Багатства – десять принципiв, дотримуючись яких, кожен може створити у своему життi не просто багатство, а багатство у величезнiй кiлькостi!

Надзвичайне Багатство – це не тiльки розмiр вашого банкiвського рахунку, кiлькiсть чи вартiсть власностi, якою ви володiете; це радше достатнi кошти, щоби мати змогу жити власним життям, так, як ти цього хочеш. Я з’ясував, що у всiх нас е сила бути багатими. Немае значення, якими е нашi обставини, молодi ми чи старi, одруженi чи нi, маемо темну чи свiтлу шкiру. Зовнiшнi обставини – економiчне становище, погода, державна полiтика – не керують нашим життям; ним керуемо лише ми! І коли ми приймаемо керiвництво, беремо на себе вiдповiдальнiсть за власне життя, то усвiдомлюемо, яку силу маемо для того, щоби вносити змiни та справджувати своi мрii.

На вiдмiну вiд багатьох iнших притч, дiйовi особи цiеi книги – це збiрнi образи реальних людей, хоча я, звичайно, змiнив iхнi iмена. Щиро сподiваюся, що iхнi iсторii надихнуть вас наслiдувати iхнiй приклад i створити Надзвичайне Багатство у вашому життi.



Адам Джексон

Гартфордшир

Листопад 1995 року




Прогулянка в парку


Юнак вийшов iз дверей на вулицю, холодну й темну, хоча не холоднiшу й не темнiшу, нiж варто було очiкувати о шостiй ранку першого лютневого понедiлка. Вуличнi лiхтарi ще свiтилися, а дорогами вже iздили машини – небагато, але й без довгих перерв. Ще нещодавно вiн насилу вставав о восьмiй ранку, проте останнi кiлька мiсяцiв йому було неспокiйно, i спав вiн безладно, уривками.

Молодий чоловiк перейшов дорогу й попрямував схилом угору, до парку. Такого встановленого порядку завжди дотримувався його батько: жвава прогулянка парком на свiтанку, щоб провiтрити легенi та прояснити голову перед новим днем. Батько завше радив: «Гуляй парком на свiтанку – i помiтиш, як часто приходять до тебе новi iдеi, натхнення та рiшення найгострiших проблем».

«Неначе ангели нашiптують iх тобi», – казав батько. Але за тi два тижнi, упродовж яких вiн уже робив цi вранiшнi прогулянки, юнак не почув жодного нашiптування, до нього не приходили анi iдеi, анi натхнення, анi рiшення проблем.

Минаючи великi приватнi будинки, вiн уявляв, як чудово було б стати досить багатим, щоб дозволити собi мешкати в такiй розкiшнiй оселi. «Хiба не дивовижно було б, – думав вiн, – якби я мiг купити такий будинок i жити в ньому?» Хлопець вiддавався мрiям, i на якусь коротесеньку мить у його головi спалахували сцени життя в одному з цих будинкiв. Вiдпочинок у свiтлих просторих вiтальнях, великi гостьовi спальнi з двома лiжками, у яких зупинялися б родичi та друзi, а ще – можливiсть просто сидiти й насолоджуватися прекрасним садом сонячного дня – саме таким поставав у його уявi рай.

Але мрii закiнчувалися, i його думки поверталися до реальностi, коли вiн проходив повз останнiй будинок перед парком. А реальнiсть була така: вiн нiколи не був достатньо багатим, щоб дозволити собi хоча б невеликий котедж iз терасою, не кажучи вже про таке величезне окреме житло, i, якщо хiба вiн не виграе в лотерею, у нього, мабуть, нiколи не буде коштiв, потрiбних для придбання одного з тих будинкiв.

Грошi перетворювали його життя – теперiшне, минуле й, либонь, майбутне – на суцiльну боротьбу.

Дiставшись до парку, юнак прямував до бiговоi дорiжки й починав крокувати швидше, бадьорiше. Ідучи, вiн не мiг позбутися вiдчуття, що доля повстала проти нього. Якби тiльки вiн народився в заможнiй родинi. Якби тiльки в нього були такi фарт i можливостi, якi, здаеться, трапляються iншим людям.

Але правда в тому, що проблеми того юнака не вiдрiзнялися вiд проблем бiльшостi людей. Наприкiнцi кожного мiсяця вiн зазвичай вичерпував усi кредитнi лiмiти й куди б не глянув – скрiзь на нього чекали рахунки. Якось – самому лише Боговi вiдомо, як – йому завжди вдавалося звести кiнцi з кiнцями, але на тому й усе. А в останнi кiлька мiсяцiв економiчного занепаду навiть це зведення кiнцiв ставало справжньою боротьбою. Вiн, здавалося, працював усе довше за трохи меншу плату i зараз навiть не мiг уявити, що життя стане хоч трохи кращим, не кажучи вже про можливiсть дозволити собi тi речi, про якi мрiяв.

А колись вiн мрiяв стати вiдомим письменником, забезпечувати родину й жити у власному будинку, та в його теперiшнiх обставинах тi його мрii нiяк не могли втiлитись, i десь глибоко всерединi юнак i уявити не мiг, щоб таке трапилося. Коли вiн був молодшим, можливо, у нього й вистачило б смiливостi кинути роботу й шукати справу, що зробила б його щасливiшим, але тепер, завалений горами рахункiв, вiн не мiг дозволити собi стати безробiтним.

Молодик потрапив у пастку – у пастку роботи, яка не надто добре оплачувалася, а до того ж iще й не викликала в нього жодного iнтересу та запалу. Багато його колег в офiсi так само, здавалося, нудяться й не мають жодного iнтересу до своеi роботи. Для них, як i для нього, робота була просто засобом заробiтку, засобом виживання.

Отак упродовж багатьох рокiв юнак вiдмовлявся вiд своiх хлоп’ячих сподiвань та мрiй. Усе, на що вiн мiг сподiватися тепер, – це зводити кiнцi з кiнцями… Так вдало, як тiльки зможе. Прямуючи парком, вiн мiг лише надiятися та молитися, щоб один з ангелiв – якщо вони таки дiйсно iснують – прошепотiв йому якусь iдею, щось натхненне, що хоча б якось могло змiнити його долю.

Але юнак був так заглиблений у власнi думки, що не постерiг анi того, як сонце пiднiмаеться над дубами на сходi парку, анi спiву дроздiв над головою, i зовсiм не помiчав старого чоловiка, який iшов поряд iз ним.




Зустрiч


Голос висмикнув юнака з думок:

– Доброго ранку.

Вiн обернувся, побачив бiля себе лiтнього китайця й, кинувши на нього швидкий погляд, вiдповiв:

– Доброго ранку.

Чоловiк був низенький – голова ледь дiставала до плечей юнака, – одягнений у чорний костюм.

– Ти не проти, якщо я приеднаюся до тебе? – запитав незнайомець.

– Ласкаво прошу. Якщо не вiдстанете, – вiдповiв юнак.

Старий усмiхнувся.

– Старатимуся що е сили, – сказав вiн, пришвидшуючи крок. – Ти схожий на людину з тягарем у думках.

– Не зовсiм так, – вiдповiв юнак, не пiдводячи очей.

– Знаеш, у моiй краiнi вiрять у те, що кожна проблема несе iз собою подарунок, що в кожнiй халепi ховаеться зерно рiвного iй або навiть бiльшого успiху.

– П-х-х… – зневажливо пхикнув юнак.

– Це стосуеться всього… навiть негараздiв iз грошима, – провадив далi старий.

Юнак аж захлинувся, почувши слова незнайомця, й обернувся до нього.

– Який же успiх можуть принести негаразди з грошима? – запитав вiн.

– Негаразди з грошима вiдкривають шлях до неймовiрного багатства, до статкiв, про якi ти навiть мрiяти не можеш, – вiдповiв старий.

– Хiба таке може бути? – допитувався юнак.

– Ти знаеш, що багато хто з найзаможнiших i найвiдомiших людей свiту колись був злидарем або банкрутом? – говорив далi старий.

– Нi, – мовив юнак, хитаючи головою.

– Авраама Лiнкольна визнали банкрутом у тридцятип’ятирiчному вiцi, проте потiм вiн став одним з найбагатших i наймогутнiших людей в iсторii Сполучених Штатiв Америки. Ог Мандiно був безхатьком-п’яницею, а потiм перетворився на одного з найуспiшнiших авторiв бестселерiв усiх часiв, а Волт Дiсней банкрутував кiлька разiв, перш нiж створити Імперiю Дiснея.

Юнак був вражений. Вiн завжди вважав, що злиднi чи банкрутство – це доля, яка могла спiткати лише невдах i безталанних.

– Але як це можливо? – запитав вiн. – Як може хтось досягти успiху завдяки своiм злидням?

– Це дуже просто, – усмiхнувся старий. – Люди не шукають достатку, коли в них усе добре. Їм потрiбне натхнення або вiдчай, щоб почати змiнювати життя. Дехто просто знаходить натхнення, але багато iнших змiнюються, тому що змушенi змiнюватися. Розумiеш, коли ти у вiдчаi, то починаеш ставити собi запитання, природа яких формуе твою долю.

З обличчя юнака поступово сходила блiдiсть, але воно й досi виказувало недовiру.

– Дозволь я в тебе от що запитаю, – продовжував далi старий. – Про що ти думав, коли я перервав тебе?

– Не знаю точно. Мабуть, запитував себе, чому зi мною трапилися певнi речi.

– І як думаеш, куди це запитання приведе?

– Гадки не маю, – зiзнався юнак.

– Авжеж! – вигукнув старий. – Воно веде саме до «гадки не маю». Або ще гiрше – до неправильних вiдповiдей. Питання, що починаються зi слова «чому», завжди ведуть до такого. Твiй мозок завжди шукае вiдповiдi на всi поставленi тобою запитання. Питання про те «чому» не несуть анi надii, анi рiшень, анi майбутнього. «Чому це сталося зi мною?», «Чому я в такому безладi?», «Чому я не можу досягти успiху?» – цi питання ведуть у нiкуди. Видатнi люди ставлять iншi запитання – «як» i «що»: «Як я можу покращити свое життя?» – або навiть краще: «Що менi потрiбно зробити, щоб мое життя стало багатим?»

– Ну, не знаю, – сказав юнак. – Менi ж потрiбнi вiдповiдi, а не запитання.

– Але якщо ти хочеш знайти правильну вiдповiдь, – не вгавав старий, – тобi слiд спершу поставити правильне запитання. У Бiблii написано: «Шукайте – i знайдете, просiть – i дасться вам».

– Звучить добре, але життя не таке просте.

– Звiдки ти знаеш? Ти хоч раз спробував? – запитав старий. – Можливо, життя простiше, нiж ти думаеш.

– Ну, менi воно не здаеться аж таким простим, – сказав юнак. – Хоч би що я робив, менi не вдаеться досягти успiху. Я перепробував усе, але, схоже, нiчого не працюе.

– Не забувай золоте правило розв’язання проблем, – мовив старий.

– І яке ж саме?

– Коли ти думаеш, що вичерпав усi можливостi, пам’ятай одне: ще не всi!

– Це все дуже добре, але я не знаю, що ще робити, – вiдповiв юнак. – Я нiколи не був багатим i, напевно, нiколи не буду. Мабуть, у мене просто немае того, що для цього потрiбно.

– І що ж саме для цього потрiбно такого, чого в тебе немае? – поцiкавився старий.

– Я не знаю. Для початку, щоб заробити грошей – потрiбнi грошi.

– Чому ти так думаеш? Ти знаеш, що Арiстотель Онассiс розпочинав свою кар’еру з менш нiж двома сотнями доларiв, без вищоi освiти й багатих родичiв, та все ж таки став одним iз найбагатших людей в iсторii?

Юнак знизав плечима й сказав:

– Можливо, йому просто пощастило.

– Бiльшiсть багатiiв починали з дрiбного капiталу або й узагалi без нього. Анiта Роддiк створила свою косметичну компанiю, виготовляючи гiгiенiчнi засоби в гаражi. Бiлл Гейтс, один з найбагатших людей у свiтi, здобув своi статки за допомогою iнновацiй у комп’ютернiй iндустрii. Ентонi Роббiнс, автор бестселерiв i один iз провiдних тренерiв з особистiсного розвитку, жив свого часу в злиднях у маленькiй однокiмнатнiй квартирi-студii, але йому вдалося перевернути все свое життя за один рiк – вiн став мiльйонером i купив палац на десять тисяч футiв з видом на океан. Ти справдi думаеш, що вони досягли успiху, тому що iм просто пощастило?

– Ну, може, не зовсiм, – вiдповiв юнак. – Але ж колись щасливий випадок таки потрiбен, хiба нi?

– У кожного з людей, якi накопичили багатство, е одна дуже важлива риса – особиста вiдповiдальнiсть! Вони всi вiдповiдальнi за своi дii та рiшення. Вони не звинувачують у власних проблемах анi економiку, анi уряд, анi погоду, анi свое дитинство. Багатi люди не чекають щасливих випадкiв або сприятливих обставин – вони йдуть i створюють iх. Вони не шукають виправдань – вони шукають рiшення. Вони вiддаються тому, щоб досягти успiху.

– Ви, можливо, i маете рацiю, – сказав юнак. – Я знаю лише те, що завжди борюся з фiнансовою скрутою. Може, така моя доля.

– Єдина твоя доля – це та, яку ти створюеш, – вiдповiв старий. – Саме лиш те, що ти нiколи не був багатим, не означае, що ти нiколи таким i не будеш. Найважливiший урок, який ти можеш здобути в життi, – це те, що твое майбутне не обов’язково мае бути таким, як твое минуле. Тiльки роблячи те, що завжди робив, отримуеш те, що завжди отримував.

Двое чоловiкiв минули озеро й попрямували до пiвнiчного боку парку. Повз них промчали два бiгуни, iхне дихання стелилося легким туманом у холодному повiтрi. Юнак ретельно обмiрковував те, про що розповiдав старий. Не було жодного сумнiву: у тому, що той говорив, була певна рацiя, але все ж таки це не переконало його.

– Не обов’язково мати грошi, щоб заробляти грошi, – пояснював старий. – Не потрiбнi багатi родичi, унiверситетська освiта чи щасливий випадок. Усе необхiдне, щоб створити багатство у власному життi, у тебе вже е.

– Ви вважаете, що це так просто? – спитав юнак.

– Авжеж. Фарт тут не грае ролi. Ти маеш силу створювати свою долю так само, як i всi iншi.

– Але ви ж не хочете сказати, що стати багатим може хто завгодно? – допитувався юнак.

– Звiсно, хочу. І знаеш, бiльшiсть людей у свiтi вже багатi, але вони цього навiть не знають!

– Що ви маете на увазi? – запитав юнак. – Люди з якимось справжнiм багатством мають про нього знати.

– Здаеться, що так мало б бути, правда ж? – сказав старий. – Але ж таки не знають. Ти – типовий приклад. Ти вважаеш себе бiдним, бо витрачаеш усi сили на те, щоб сплатити за рахунками?

– Так, але як ви…? – вiдповiв юнак.

– У тебе е водопровiд iз чистою водою – а це ще кiлька столiть тому було рiдкiстю, а в деяких частинах свiту й зараз залишаеться нею. У тебе е доступ до iнформацii – найцiннiшого ресурсу – через громадськi бiблiотеки, до iнформацii практично на будь-яку тему, котру ти лише зможеш згадати, а вона часто недоступна для людей в iнших частинах свiту. У тебе вдосталь iжi, пристойний одяг, житло. Ти маеш телефон, що може миттево зв’язати тебе з кимось, навiть якщо цей хтось перебувае в iншiй частинi свiту. У тебе е телевiзор, який щодня повiдомляе тобi новини та розважае просто в тебе вдома. Є широкий вибiр продуктiв, якi ти можеш купити i про якi п’ятдесят рокiв тому навiть не чули. Є автомобiлi, поiзди та лiтаки – усi види транспорту, недоступнi для найбагатших людей iще сто рокiв тому. Отож, як бачиш, якщо порiвняти iз сотнями мiльйонiв людей, що жили протягом усiеi iсторii, ти дуже багатий, багатший, нiж вони могли навiть мрiяти.

– Грошi – це не завжди багатство, – продовжував старий. – А те, що ти маеш грошi, не завжди е достеменним показником багатства. Фактично, грошi самi по собi не мають жодноi цiнностi. Яка користь вiд стосика папiрцiв або жменьки монет iз портретами померлих людей? Тiльки речi, якi можна за них купити, надають грошам цiнностi. Зрештою, чи знадобиться тобi мiльйон фунтiв, якщо ти потрапиш iз затонулого корабля на безлюдний острiв? Наскiльки багатим е успiшний бiзнесмен, який заробляе шестизначнi суми, але такий зайнятий на роботi, що не проводить часу зi своiми дiтьми? А хто багатший – мiльйонер iз невилiковною стадiею раку чи чоловiк iз порожнiм банкiвським рахунком, але з прекрасним здоров’ям? Про справжне багатство можна судити лише з якостi життя, яким ти живеш. Тiльки той, хто може жити власним життям так, як цього хоче, – насправдi багатий.

Стежка, якою йшли двое чоловiкiв, повела iх великим лiсовим насадженням. Гiлки на деревах рано почали випускати бруньки, i з iхнього кольору було видно, що й квiти не за горами. На якусь мить запала мовчанка, а потiм юнак заговорив:

– Але грошi можуть пiдвищити якiсть життя.

– Якщо iх мудро використовувати – так, можуть, – згодився старий. – Але багато людей думають, що грошi розв’яжуть усi iхнi проблеми.

– Ну, розв’язанню моiх проблем вони добряче посприяли б, – усмiхнувся юнак.

– Ти можеш так уважати, але я запевняю тебе, що не так уже й посприяли б, – переконливо вiдповiв старий.

Цi слова роздратували юнака. Що взагалi цей старий може знати про його проблеми? Але перш нiж вiн устиг заперечити, старий продовжив:

– Що б ти зробив, якби виграв мiльйон фунтiв?

– Вiддав би борги.

– А далi що?

– Не знаю точно. Спочатку вiдсвяткував би, влаштувавши вечiрку для своеi родини та друзiв. Потiм купив би новий будинок з басейном i тенiсним кортом, новий автомобiль, новий телевiзор, новi меблi. Опiсля повiз би свою родину на вiдпочинок, а ще дав би грошей декому з моiх друзiв, тим, кому вони потрiбнi.

– А потiм? – допитувався старий.

– Не знаю, – зiзнався юнак. – Я нiколи про таке не думав.

– Ти щойно сказав те саме, що й сила-силенна людей, якi мрiють колись стати багатими. Але у твоiй вiдповiдi криеться причина того, чому вони нiколи не зможуть досягти Надзвичайного Багатства.

– Що ви маете на увазi? – перервав його юнак. – Деякi люди виграють лотерею, дехто стае мiльйонером за одну нiч.

– Це правда, але iхне багатство часто виявляеться тимчасовим. Бiльшiсть iз них зрештою опиняються без копiйчини, як тодi, коли вони купили свiй перший лотерейний бiлет!

Юнак недовiрливо похитав головою.

– Це правда, – запевняв його старий. – А з якоi ж причини вони зрештою залишаються без грошей? Бо не навчилися створювати багатство чи порядкувати ним. Отож, iм нечасто вдаеться накопичити багатство, а в тих рiдкiсних випадках, коли набувають його, то швидко протринькують кошти. Вони схожi на людей, яким дiсталася вишукана рослина, але тi уявлення не мають, як ii виплекати: який грунт iй потрiбен, у якому клiматi вона мае рости, скiльки води iй необхiдно, як часто чи вiд яких шкiдникiв ii треба захищати. Вони можуть якийсь короткий час посмакувати плоди тiеi рослини, але вона швидко зiв’яне й помре.

А от людина, яка вивчае природу рослини, розумiе ii потреби. Вона знае, як виростити ii iз саджанця. Знае, як доглядати за рослиною, тож здатна виростити iх стiльки, скiльки iй заманеться.

Багатство – щось дуже вишукане, як та рослина. Ми всi маемо силу його створювати – i створювати у величезнiй кiлькостi, – але нам потрiбно вивчати секрети його створення та пiдтримки.

Жоднi грошi не принесуть нам користi, якщо ми не вмiемо з ними поводитися. Ти пам’ятаеш iсторiю блудного сина?

Це здавалося знайомим, але юнак не мiг пригадати подробиць.

– У багатого землевласника було двое синiв, молодший з яких не цiкавився справами батька. Натомiсть вiн вимагав у нього свою спадщину, щоб мати змогу вирушити у свiт. Батько, хоч i засмутився через таку поведiнку сина, вiддав тому спадок i випровадив його. Син насолоджувався гулянками й чудовими речами, якi купував за своi грошi, але минуло небагато часу – i вiн витратив усе. Не маючи нiчого, крiм одягу на собi, вiн повернувся до батька, збiднiлий та осоромлений. Блудний син вирушив у подорож iз величезним багатством, проте швидко все втратив, бо не навчився отримувати прибуток.

Двое чоловiкiв дiсталися кiнця лiсистого парку й пiшли далi стежкою, що вела крутим схилом до вершини пагорба.

– Розумiеш, багатство – це не просто сума статкiв, якi е в людини, – говорив старий. – Капiтал може швидко випаруватися. Аби бути багатим, потрiбно просто достатньо коштiв, щоб жити таким життям, яким бажаеш.

– І як це зробити? – запитав юнак.

Старий усмiхнувся.

– Тобi слiд спершу зрозумiти, що цей свiт i все всерединi нього керуеться законами, – пояснив вiн. – Законами природи. Багато з них добре вiдомi. Наприклад, ми знаемо з фiзики закон гравiтацii: якщо кинути яблуко, воно впаде на землю. Ми знаемо, що без кисню все живе на цiй планетi загинуло б. Але багато законiв – деякi з них пов’язанi з набуттям надзвичайного багатства – не надто добре вiдомi й для бiльшостi людей залишаються таемницею.

Не пройшовши й пiвдороги до вершини пагорба, юнак почав задихатися, хоча старий поруч iз ним крокував i далi без жодних зусиль. Коли вони дiсталися до вершини, юнак повернувся до старого.

– Отож, – сказав вiн, вiдсапуючись, – що ж це за таемниця?

– Секрети Надзвичайного Багатства, як i всi таемницi Природи, доступнi кожному. Тобi треба лише ставити правильнi запитання правильним людям. Ось, це тобi допоможе, – мовив старий, простягаючи юнаковi аркуш паперу.

Той спiшно розгорнув папiрець, але, на свiй подив, не побачив жодних таемниць, мудрих слiв чи чарiвних формул – лише перелiк з десяти iмен i десяти телефонних номерiв. А коли вiн пiдвiв очi – старий зник.

Юнак роззирнувся довкола себе, але, окрiм двох людей, що вигулювали собак, не вгледiв бiльше нiкого.

– Даруйте, – сказав вiн, наближаючись до тих двох, що гуляли iз собаками. – Ви не бачили, куди подiвся старий, який iшов зi мною?

Чоловiк i жiнка, обое лiтнього вiку, перезирнулися, перш нiж вiдповiсти.

– Я не бачив, щоб хтось iз вами йшов, – вiдповiв чоловiк. – А ти, Етель?

Жiнка похитала головою й мовила:

– Нi.

– Але ви напевне мали його побачити: лiтнiй китаець у чорному спортивному костюмi, – наполягав юнак.

– Вибачте, – повторив чоловiк. – Я нiкого з вами не бачив.

Юнак повiльно пiшов парком назад тим самим шляхом. Усе це не вкладалося йому в головi. Як старий мiг так швидко зникнути? І чому його не бачила та пара iз собаками? Можливо, вiн усе це вигадав, марячи на ходу. Але, поклавши руки в кишенi, молодик зрозумiв: те, що старий справдi йшов поряд iз ним, не могло бути маренням. Існував доказ того, що вiн був, – папiрець iз десятьма iменами й десятьма номерами телефонiв.




Перший секрет – сила пiдсвiдомих переконань


Щойно дiставшись додому, юнак зателефонував усiм людям зi списку старого. Вiн вагався, набираючи першi номери, не знав, як вони сприймуть цiлковитого незнайомця, що стверджуе, нiбито дiзнався про iхне iм’я та номер телефону вiд загадкового старого китайця. Але турбуватися не варто було, адже всi вони знали про того старого та про секрети Надзвичайного Багатства. Ба бiльше: усi, здавалося, щиро радiли, що той iм зателефонував. Вiн домовився зустрiтися з ними всiма по черзi в найближчi тижнi.

Першим у списку юнака був чоловiк на iм’я Рiчард Епплбай. Незважаючи на велику зайнятiсть, мiстер Епплбай охоче погодився видiлити час для призначеноi зустрiчi наступного дня о сiмнадцятiй годинi.

Мiстер Епплбай мешкав у пентхаусi в одному з найбiльш елiтних районiв мiста. Щойно юнак увiйшов до вiтальнi, його вразив дивовижний мiський краевид на заходi сонця. Уся пiвденна стiна складалася з чотирьох панельних вiкон з панорамним видом на мiсто. Сонце, сiдаючи, огорнуло мiський обрiй бурштиновою накидкою, i пейзаж сяяв вогнями офiсних будiвель та потокiв машин i лiхтарiв унизу.

– Дивовижний краевид, – захоплено мовив юнак. – Я нiколи не бачив мiсто таким мальовничим.

– Атож, – усмiхнувся мiстер Епплбай. – Саме через краевид я й купив цю квартиру. У будь-яку пору доби я можу просто сидiти й милуватися ним годинами.

Юнаковi здалося, що мiстер Епплбай невдовзi розмiняе п’ятий десяток. Це був невисокий, спортивного складу чоловiк зi свiтлим волоссям та яскравими блакитними очима. Одягнений дорого, але просто: бавовнянi бежевi штани й бiла сорочка з вiдкритим комiром.

– Тож вас цiкавлять секрети Надзвичайного Багатства? – мовив вiн, коли юнак сiв.

– Ви вважаете, що вони справдi iснують? – запитав юнак.

– Звичайно, – вiдповiв мiстер Епплбай.

– І якi ж саме це секрети? – допитувався юнак.

– Це просто десять безсмертних принципiв, якi, якщо ними скористатися, дадуть можливiсть практично будь-кому стати не просто багатим, а надзвичайно багатим.

– Будь-кому? Ви впевненi в цьому? – перепитав юнак.

– Абсолютно, – кивнув мiстер Епплбай.

– Але якщо кожен здатен бути багатим, чому так багато з нас ледве заробляють на життя?

– Важливо не те, на що люди здатнi, – мовив мiстер Епплбай. – А те, на що вони вiрять, що здатнi. Пересiчнi людськi розум i тiло здатнi на великi справи, головна проблема полягае в тому, що ми не вiримо, що здатнi на них.

Колись давно я бачив шоу, у якому гiпнотизер обирав глядачiв та гiпнотизував iх. Гiпнотизер попросив чоловiка лягти на стiл, потiм загiпнотизував його й сказав, що тiло того стало твердим, мов шматок сталi. Пiдставивши стiльцi з двох бокiв столу, пiдперши ними голову та ноги чоловiка, гiпнотизер прибрав стiл, а тiло чоловiка залишилося лежати на двох стiльцях – один пiд головою, а iнший пiд ногами. Його тiло стало твердим, як сталь, бо вiн у це повiрив.

Далi в тому шоу гiпнотизер загiпнотизував iнших людей, цього разу сказавши, що вони не зможуть пiдняти авторучку, яка лежала на столi. Гiпнотизер сказав iм, що та ручка важча за двотонну вантажiвку i що ii неможливо зрушити з мiсця. «Ви спробуйте, – говорив вiн, – але цю ручку нiзащо не зрушити».

Один за одним присутнi намагалися пiдняти ту ручку. Менi найбiльше запам’ятався один чоловiк – мiцний, кремезний, м’язистий, схожий на культуриста. Коли вiн намагався пiдняти ручку, обличчя в нього перекривилося, на чолi виступив пiт, а м’язи на руцi так напружилися, що аж вени повипиналися… Але вiн не мiг пiдняти ту ручку! І причина була не в тому, що вiн не здатний був ii пiдняти – навiть у малесенькоi дитини стане сили пiдняти ручку, – а в тому, що не вiрив, що зможе ii пiдняти. І навiть був переконаний, що не зможе.

Тож розумiете: важливо не те, чого ви здатнi досягти в життi, а те, чого вам здаеться, що ви можете досягти.

Це перший секрет Надзвичайного Багатства – сила наших пiдсвiдомих переконань.

– Наших пiдсвiдомих переконань? – перепитав юнак. – Я не розумiю, як те, у чому ми переконанi, впливае на нашi статки.

– Що ж, коли здоровий, спортивного складу чоловiк не може пiдняти ручку тiльки тому, що вiрить, що це неможливо, то, як ви думаете, скiльки е шансiв розбагатiти в людини, якщо вона вiрить, що це майже неможливо?

П’ятнадцять рокiв тому в мене все було досить добре. Нiчого особливого, але менi було зручно, а потiм одного дня мене скоротили, i раптом я залишився без доходу, з виплатами за iпотекою та витратами на проживання. Я просто не уявляв, що маю робити, i однiеi безсонноi ночi пiшов погуляти бiля рiчки. Саме тодi я й зустрiв того, хто змiнив мое життя… старого китайця!

– Що сталося? – спитав юнак, жадаючи бiльше дiзнатися про того старого.

– Вiн сказав дещо таке, що закарбувалося в моiй пам’ятi: «У кожнiй халепi ховаеться зерно рiвного iй або й бiльшого успiху».

– Вiн i менi сказав те саме, – вiдповiв юнак.

– Тодi я не мiг цього зрозумiти, – звiрявся далi мiстер Епплбай. – Зрештою, як могло те, що я втратив роботу та едине джерело доходу, залишившись у глухому кутi, давати менi якусь користь? Але, озираючись назад, я бачу, що це було найкраще, що могло статися зi мною, бо з вiдчаю я був змушений вносити змiни у свое життя – змiни, яких iнакше не зробив би.

Я завжди хотiв керувати власним бiзнесом i бути собi босом, а скорочення дало менi можливiсть це зробити. Дiзнавшись секрети Надзвичайного Багатства, я започаткував власний бiзнес на дому – консультування з управлiнських питань – i за перший рiк заробив удвiчi бiльше, нiж отримав на попереднiй роботi.

– Та ви жартуете, – мовив юнак. – І ви вважаете, що досягли цього успiху саме завдяки секретам Надзвичайного Багатства?

– Безумовно, – пiдтвердив мiстер Епплбай. – Вiльям Джеймс, американський психолог i фiлософ, який жив у дев’ятнадцятому столiттi, сказав, що найбiльшим вiдкриттям його поколiння стало те, що людськi iстоти можуть змiнювати свое життя, просто змiнюючи власний спосiб мислення. І це абсолютна правда. Чого б ти не жадав у життi: чи бути здоровим, чи щасливим, чи прагнеш романтичних стосункiв, чи стати мiльйонером, – перше, що тобi слiд зробити, – це обмiркувати власнi погляди та переконання про те, що можливо, а що неможливо, адже якщо ти не вiриш у якусь можливiсть, то дуже малоймовiрно, що ти колись цього досягнеш.

Юнак дiстав блокнот i ручку.

– Ви не проти, якщо я дещо занотую? – запитав вiн.

– Звiсно нi. Це чудова iдея, – усмiхнувся мiстер Епплбай i продовжив: – Чи знаете ви про те, що коли в медицинi ста людям з однiею й тiею самою хворобою дають пiгулки iз сахарози й говорять, що це диво-лiки, якi вилiкують iхню недугу, то близько сорока вiдсоткiв iз них одужуватимуть просто тому, що вiрять у те, нiби ця пiгулка зробить iх здоровими? Так само стан бiльшостi пацiентiв рiзко погiршуеться, коли тi дiзнаються, що хворi на невилiковну хворобу, – бо вiрять у те, що нiколи не одужають.

Цiкаво, як ви думаете, скiльки шансiв у вас зав’язати романтичнi стосунки, якщо ви вiрите, що непривабливi? Ви, мабуть, нiяковiтимете пiд час спiлкування iз людьми й сидiтимете десь у куточку на вечiрках, щосили намагаючись не привертати до себе уваги. І навiть якщо зустрiнете когось привабливого для себе, напевно, почуватиметеся недостатньо хорошими для нього чи для неi. Бачите, у всiх сферах життя найбiльше важать нашi пiдсвiдомi переконання. І найбiльш важливими вони е якраз у питаннях, пов’язаних iз грошима та багатством. Насправдi сума грошей, що ви ii заробляете, зазвичай е саме такою, на скiльки ви себе оцiнюете.

– Постривайте хвилинку, – сказав юнак. – Я не…

– Ви задоволенi своею теперiшньою зарплатою? – спитав мiстер Епплбай.

– Не зовсiм… нi, – вiдповiв юнак.

– Тодi чому ви не попросите пiдвищення?

– Бо я не думаю, що менi дадуть його.

– Що ж, iмовiрнiсть здобути пiдвищення, якщо не просити його, ще менша, – сказав з усмiшкою мiстер Епплбай.

– Це правда, – погодився юнак. – Але чого б iм пiдвищувати менi зарплатню?

– Якщо ви для них коштуете бiльше, нiж ваша теперiшня зарплатня, вони платитимуть вам бiльше. Очевидно, ви не вiрите, що коштуете бiльше за теперiшнiй заробiток. Минулого тижня в мене була спiвбесiда з чоловiком, який улаштовувався до мене на роботу. Я був готовий одразу ж платити йому сорок тисяч фунтiв. Вiн був добре квалiфiкований i чудово пiдходив на цю посаду. Але коли я спитав, скiльки вiн хоче отримувати, чоловiк сказав: двадцять тисяч.

Юнак щось занотовував, а мiстер Епплбай провадив далi:

– Вашi обставини вiддзеркалюють вашi переконання. Якщо ви не вiрите, що колись зможете стати багатими, то, iмовiрно, нiколи й не станете. Власне, найбiльша рiзниця мiж багатiем i бiдняком не в тому, у чому найчастiше ii вбачають, – не в розмiрi iхнiх банкiвських рахункiв та не в майнi, яким вони володiють.

– А в чому ж тодi? – запитав юнак.

– У iхнiх переконаннях! У всiх заможних людей е певнi спiльнi переконання про себе й про грошi.

– Ви маете на увазi, що заможнi люди вiрять у те, що здатнi створювати багатство?

– Так, – вiдповiв мiстер Епплбай. – Але е й дещо значно глибше за це. Дозвольте менi пояснити отак, – продовжував вiн далi. – Очевидно, свiдомо ви хочете накопичувати багатство – iнакше ви не сидiли б тут, обговорюючи це.

Юнак усмiхнувся.

– Так.

– То скажiть менi, чому ви хочете бути багатим? Що, на вашу думку, Надзвичайне Багатство принесе у ваше життя?

Юнак на мить замислився.

– Багатство принесло б менi свободу – свободу ходити туди, куди менi заманеться, робити те, що подобаеться, купувати те, що хочу. Воно дало б менi силу, безпеку, незалежнiсть – я мiг би започаткувати власний бiзнес.

– Добре, – сказав мiстер Епплбай. – Отож, свiдомо ви вiрите, що грошi дадуть вам бiльше свободи, сили, безпеки та незалежностi?

– Авжеж, – пiдтвердив юнак. – І бiльшiсть людей, напевно, вiдповiли б так само. Усi ми вiримо, що грошi змiнять наше життя, – наполягав вiн.

– Стривайте, стривайте, ми ще не завершили цю вправу, – мовив мiстер Епплбай. – Тепер я хотiв би, щоб ви згадали все, що дiзнавалися або чули про грошi й багатство, коли зростали.

– Я не розумiю, що ви маете на думцi, – сказав юнак.

– Ну, що вашi батьки говорили про грошi?

– А, тепер розумiю. Я пригадую, як мiй батько завжди говорив, що грошi не ростуть на деревах.

– Гаразд. Добре. Щось iще?

– Моя мама казала, що грошi – це не все, i попереджала нас, що вони не приносять щастя i за них не купиш любов.

– Чудово. Ще щось? А як iз релiгiйними переконаннями про грошi?

– Що ви маете на увазi? Що грошi – корiнь усього зла? – перепитав юнак.

– Ну, так, це приказка, яку ми часто чуемо, хоча, як на мене, легко зрозумiти, що це любов до грошей, а не самi грошi варто вважати коренем усього зла.

І тут юнака вразило усвiдомлення. Усе, що вiн дiзнавався про грошi, коли дорослiшав, було негативним! Його вчили вважати, що грошей не вистачае, що вони нiчого не важать у життi, не можуть принести щастя, за них не купиш любов, що вони – корiнь усього зла, через який душа не потрапить до раю.

– Бачите, як цi пiдсвiдомi переконання суперечать вашим свiдомим переконанням? З одного боку, ви вважаете, що грошi принесуть вам свободу, безпеку, силу й незалежнiсть, але з iншого боку, глибоко всерединi ви вiрите, що, накопичивши багатство, будете нещасним, грiшним, не заслуговуватимете на любов i вас не пустять до раю. Тож вашi пiдсвiдомi переконання не дають вам стати багатим.

– Я нiколи ранiше про це не замислювався, – сказав юнак.

– Є ще й iншi загальновiдомi переконання, – провадив далi мiстер Епплбай. – Деякi люди не вiрять, що вони гiднi мати великi грошi. Іншi вважають, що бути багатим – неправильно чи аморально. Чому менi мати багатство, коли iншi люди його не мають? Звiсно, цей аргумент невдалий, адже ви не зможете нiкому допомогти, якщо вам нiчим буде допомагати. Ви допомагаете iншим, даруючи iм щось, даючи приклад i надихаючи iх реалiзувати свiй потенцiал. Нашi пiдсвiдомi переконання дуже могутнi. Вони впливають на все в життi. Одна з наймудрiших загальновiдомих життевих iстин була вперше озвучена Клементом Стоуном – одним з найвидатнiших пiдприемцiв ХХ столiття. Ось вона, – чоловiк показав юнаковi табличку з написом: «Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що вiн може повiрити».

– Я розумiю, про що ви говорите, – вiдповiв юнак. – Але не думаю, що змiнити своi пiдсвiдомi переконання легко.

Мiстер Епплбай усмiхнувся.

– Це саме по собi е яскравим прикладом негативного переконання, що знесилюе вас. Ви точно знаете, що змiнити пiдсвiдомi переконання складно?

– Ну… нi, але…

– Завжди пам’ятайте тi слова Клемента Стоуна: «Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що вiн може повiрити». Ви маете владу обирати власнi переконання.

– Як? – запитав юнак.

– Самонавiювання, – мовив мiстер Епплбай.

– Що це таке? – поцiкавився юнак.

– Самонавiювання – це просто технiка, коли ви повторюете собi якесь твердження.

– Як оте щось, що сам собi стверджуеш, може впливати на пiдсвiдомi переконання? – запитав юнак.

– Будь-яке твердження чи переконання, що ви його повторюете досить часто, зрештою увiйде у вашу пiдсвiдомiсть, – пояснював мiстер Епплбай. – Саме так ви набули переважну бiльшiсть своiх переконань. Ви чули, як iх промовляють знову i знову, i, зрештою, вони увiйшли до вашоi пiдсвiдомостi, i ви в них повiрили.

Юнак щось занотовував, а мiстер Епплбай продовжував:

– От що вам потрiбно: створити позитивнi асоцiацii або переконання про грошi та багатство за допомогою самонавiювання. Перше, що потрiбно зробити, – перевернути старi негативнi переконання навпаки. Замiсть того щоб казати: «Грошi не ростуть на деревах», – тобто грошей не вистачае, i у вас iх нiколи не буде багато, кажiть: «Так, грошi не ростуть на деревах, вони виростають на моiх упевнених обмiркованих дiях». Замiсть «Грошi не приносять щастя» кажiть: «Грошi, можливо, й не можуть принести щастя, але вiдсутнiсть грошей також нiколи його не приносила»! Або змiнiть «Грошi – корiнь усього зла» на «Любов до грошей – корiнь усього зла, але в добрих руках грошi несуть справжне благословення».

Потiм додайте власнi позитивнi твердження, наприклад: «Багатство приносить силу, свободу й безпеку» або «Я можу створити надзвичайне багатство». Так ви почнете змiнювати пiдсвiдомi переконання про себе та про грошi й багатство.

Юнак вiдiрвав очi вiд свого записника:

– Чи часто треба повторювати цi самонавiювання? – запитав вiн.

– Якнайчастiше, – вiдповiв мiстер Епплбай. – Принаймнi тричi на день: один раз – перш нiж устати з лiжка, один раз протягом дня i ще один – перед сном.

Юнак усе записував, наче хотiв нiчого не забути.

– Усе, що ви вiрите, що зможете зробити, – говорив мiстер Епплбай, – зазвичай це саме те, що ви зрештою зробите. Як у цьому вiршi, – вказав вiн на уривок у рамцi на своему столi.

Це був вiрш:

		Думаеш, програеш? Вважай, уже програв.
		Не вiриш, що посмiеш? Не посмiеш.
		Хочеш перемоги, та певностi нема?
		То перемогти i не зумiеш.

		Вiриш у поразку? Вона уже близька —
		Воно у свiтi так завжди бувае.
		Адже успiх завжди починаеться в думках,
		І настрiй переможний – надихае.

		Думаеш, залишишся позаду? Ти вже там.
		А на думках пiднесених – злетиш.
		Упевненiсть в собi потрiбна усiм нам —
		Мети ми досягнем iз нею лиш.

		В життi перемагають не
		Найшвидшi й найсильнiшi,
		Лиш справжнiй успiх той знайде,
		У кого вiри бiльше.

    Автор не вiдомий
– Натхненний вiрш, – сказав юнак. – Ви не проти, щоб я його записав?

– Буду радий, – усмiхнувся мiстер Епплбай. – Вам iще може сподобатись оця цитата Ральфа Волдо Емерсона, – сказав вiн, простягаючи юнаковi картку. – Це було мое перше твердження для самонавiювання, i я завжди тримаю його побiля себе, щоб воно нагадувало менi, чого можна досягти.

На зворотi картки було написано:



«Перемагае той, хто вiрить!»



Того вечора юнак прочитав нотатки, зробленi на зустрiчi з мiстером Епплбаем:



Перший секрет Надзвичайного Багатства – сила пiдсвiдомих переконань.



Люди досягають не того, на що здатнi, а того, на що вони вiрять, що здатнi.

Усi нашi життевi обставини е вiдображенням наших пiдсвiдомих переконань.

Люди зазвичай заробляють саме стiльки, на скiльки самi себе оцiнюють.

Ми можемо змiнювати пiдсвiдомi переконання за допомогою самонавiювання.

Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що вiн може повiрити!

Тi, хто перемагае, вiрять!




Другий секрет – сила палкого бажання


Наступного дня юнак поiхав до невеликого села, розташованого за шiстдесят кiлометрiв на пiвнiч вiд мiста, щоб зустрiтися з другим у своему списку чоловiком на iм’я Руперт Каммiнгс. Проiхавши годину, вiн нарештi дiстався до великоi замiськоi садиби. Молодик iшов брущатою дорогою вiд ворiт, не в змозi стримати захоплення розкiшним садом. Галявина перед будинком тяглася, як йому здалося, метрiв п’ятсот, бездоганно пострижена, мов поле для гольфу. Посеред неi росло велике кедрове дерево, оточене килимом нарцисiв, а по периметру сад був обнесений фiлiгранно вистриженою живою огорожею, навкруг якоi цвiли пурпуром та золотом лобелiя й чорнобривцi.

Дорога вiд ворiт привела до будинку, перед яким було коло зi ставком у центрi, iз лiлiями та з фонтаном у виглядi трьох дельфiнiв. Сам будинок був оточений ломиносом, на якому вже починали з’являтися численнi рожевi бутони – перша ознака ранньоi весни. Саме тодi, коли юнак дiйшов до кiнця дороги, на дорiжцi, що вела з боку будинку, з’явився незнайомець у джинсовому робочому комбiнезонi, крислатому австралiйському капелюсi та сонцезахисних окулярах, який котив перед собою вiзок. Це був високий чоловiк з густою срiблясто-сивою бородою, що вкривала блiде обличчя. Наблизившись до юнака, вiн зняв сонцезахиснi окуляри, вiдкривши своi яснi кобальтово-синi очi.

– Я можу вам чимось допомогти? – звернувся вiн до незнайомця.

– Я прийшов до мiстера Каммiнгса, – вiдповiв той. – Думаю, вiн чекае на мене.

– Авжеж, чекаю. Як справи? – спитав чоловiк, простягаючи юнаковi руку.

– Ем… добре… дякую, – вимовив юнак, затинаючись i потискаючи руку мiстера Каммiнгса.

– Сьогоднi такий чудовий день. Ви не проти, якщо ми посидимо надворi? – запитав мiстер Каммiнгс.

– Звiсно нi, – вiдповiв юнак.

Мiстер Каммiнгс повiв гостя дорiжкою за будинок, i в задньому саду перед його очима постала неймовiрна картина. Якщо галявини перед будинком були красивi, то газони за будинком – просто дивовижнi. Облямована вiчнозеленими кущами брущата дорiжка вела до iхнього центру. Самi газони оточенi клумбами, залитими розмаiттям яскравих кольорiв.

Двое чоловiкiв сiли за бiлим емальованим чавунним столом, установленим на великiй терасi з видом на сад. За кiлька хвилин до них прийшов дворецький iз тацею.

– Вип’ете чаю? – запропонував юнаковi мiстер Каммiнгс.

– Дякую. Із задоволенням, – вiдповiв юнак.

Доки мiстер Каммiнгс наливав чай, юнак коротенько розповiв йому про свою зустрiч зi старим китайцем.

– Секрети Надзвичайного Багатства? – перепитав мiстер Каммiнгс. – Так, звiсно, я iх знаю. Усе, що в мене е, я здобув завдяки тим секретам.

– І якi ж саме це секрети? – запитав юнак.

– Вони всi однаково важливi, i всi допомогли менi досягти того, що я маю сьогоднi, але якщо озирнутися назад, то здаеться, що найпотрiбнiшим менi секретом стала сила палкого бажання.

– Бажання? – перепитав юнак. – Але ж, звiсно, кожен бажае бути багатим?

– Так воно здаеться, правда ж? – вiдповiв мiстер Каммiнгс. – Та насправдi дуже мало людей мають бажання бути багатими, не кажучи вже про палке бажання.

– Не розумiю цього, – мовив юнак. – Чого б комусь не хотiти бути багатим?

– Почнiмо iз самого початку, – сказав мiстер Каммiнгс. – Людей мотивуе лише одне з двох – страждання або задоволення. Якщо нам здаеться, що щось принесе нам задоволення, ми прагнемо до цього, а якщо нам здаеться, що щось завдасть нам страждань, ми цього уникаемо. Ви згоднi?

Юнак кивнув:

– Думаю, так. Але ж багатство приносить задоволення, хiба нi?

– Авжеж. Приносить. Точнiше, може принести. Однак багато людей вважають, що грошi або багатство завдадуть болю. Ви вже дiзналися про силу наших пiдсвiдомих переконань?

Юнак кивнув, цього разу мовчки.

– Тож ви знаете, що деякi люди вiрять, що грошi змусять iх страждати. Наприклад, дехто вважае, що друзi почнуть iнакше до нього ставитися, або непокоiться через вiдповiдальнiсть за свое багатство. Інодi переймаються через податки, через те, що вiд них щось вимагатимуть. У глибинi душi люди, у яких е такi страхи, насправдi не мають бажання здобути багатство, а тим паче Надзвичайне Багатство. Отож вони й живуть без нього.

– Ось де нарiжний камiнь, – пояснював далi мiстер Каммiнгс, – i полягае вiн у тому, що коли ви хочете Надзвичайного Багатства, то треба, щоб його здобуття й володiння ним асоцiювалося у вас iз бiльшим задоволенням, нiж життя без нього. Вам потрiбно його хотiти – не просто хотiти, а палати бажанням його здобути. Слiд так пристрасно жадати його, щоби бути готовим пожертвувати всiм, чим доведеться (окрiм власного здоров’я, взаемин та чесностi), долаючи всi перешкоди, що стануть на вашому шляху.

Тому жоден з тих, хто намагаеться кинути курити чи пити, чи з тих, хто сидить на дiетi, силячись схуднути, нiзащо не зможе досягти успiху, якщо лише вони не жадають цього так шалено, що готовi змiнюватися. Щоб досягти будь-чого в цьому життi, потрiбне палке бажання.

П’ятнадцять рокiв тому, коли я зустрiвся зi старим китайцем, я ось-ось мав збанкрутувати та втратити все, що в мене було. Я володiв власною бензозаправною станцiею на одному з головних шосе мiста. І справи йшли дуже навiть добре. Так добре, що менi вдалося прибудувати до неi ще й ресторан. Усе було дивовижно, усе в мене чудово складалося, доки за три кiлометри на схiд не вiдкрилося нове бiльше шосе. І за один день транспорт, що проiжджав повз мою станцiю, майже зник. Прибутки впали, тож через пiвроку становище було безнадiйним. Нiзащо у свiтi менi не вдалося б отримати достатнього доходу, навiть щоб покрити витрати – не кажучи вже про прибуток. Я вклав у той бiзнес усе, що мав, i з вiдносно багатого чоловiка перетворився на шiстдесятирiчного жебрака, точнiше, майже жебрака!

Юнак, звiвши брови, вiдiрвав погляд вiд свого записника:

– Вам довелося почати все заново, коли вам було понад шiстдесят рокiв? – перепитав вiн.

– Так. Саме так, – кивнув мiстер Каммiнгс.

– Але ж бiльшiсть людей у цьому вiцi збираються на пенсiю! – вигукнув юнак. – Що ж, у бiса, ви робили?!

– На той час я не мав жодних iдей. Знав лише те, що щось треба робити. Одного дня, коли я сидiв у своему ресторанi, туди увiйшов низенький старий китаець. Вiн сiв передi мною, за прилеглий стiл, i сказав: «Доброго ранку». Китаець виявився дуже доброзичливим чолов’ягою, i ми, здавалося, вiдразу ж знайшли спiльну мову. Вiн замовив фiрмову страву – картоплянi чипси у фритюрi зi спецiями за моiм власним рецептом – i вiдзначив, якi вони смачнi. Цю страву обожнювали всi, кому доводилося побувати в моему ресторанi. Доiвши, старий поцiкавився, чому в закладi так порожньо, i я розповiв про нове шосе. Вiн запитав, що я збираюся зробити, i я сказав, що не знаю. Я майже двадцять рокiв працював над створенням заправноi станцii та ресторану. До вiдкриття нового шосе бiзнес процвiтав, але що було робити, коли машини бiльш не iздили повз мене?

Старий велично поглянув на мене й мовив: «У моiй краiнi вiрять, що в кожнiй халепi ховаеться зерно рiвного iй або й бiльшого успiху». Я вiдповiв: «Ви, либонь, жартуете. Який успiх може бути у втратi того, створенню чого я присвятив понад двадцять рокiв?» І вiн вiдповiв: «Адже на тебе чекають ще бiльш видатнi речi. Коли однi дверi зачиняються, треба вiдчинити iншi. Ти можеш отримати все, чого хочеш, у цьому життi… Якщо хочеш цього достатньо палко й готовий робити все, що знадобиться, аби це отримати».

Я глянув у вiкно, розмiрковуючи, що менi робити й що хорошого може принести це мое становище. Я вiдвернувся лише на якусь мить, не бiльше, але коли знову повернувся до старого – той зник. На столi вiн залишив грошi за iжу й папiрець, на якому був перелiк з десяти iмен i телефонних номерiв, а далi приписка: «Дякую за трапезу. Цi картоплянi чипси у фритюрi були смачнi!»

Мiстер Каммiнгс сьорбнув чаю i продовжив свою розповiдь:

– Я телефонував людям зi списку старого, лише намагаючись з’ясувати бiльше про нього, але натомiсть дiзнався про секрети Надзвичайного Багатства. Як уже казав, я зневiрився, тож ладен був спробувати що завгодно.

– І тi секрети допомогли вам? – запитав юнак.

– Ну, роззирнiться навколо, – усмiхнувся мiстер Каммiнгс. – Без секретiв Надзвичайного Багатства я був би нинi вже мертвий або намагався б вижити на соцiальнi виплати.

– Ви серйозно? – перепитав юнак.

– Звичайно, – пiдтвердив мiстер Каммiнгс.

– То як саме вам допомогло палке бажання? – поцiкавився молодик.

– Воно змусило мене вiддатися досягненню успiху, – вiдповiв мiстер Каммiнгс. – Ви не досягнете нiчого вартiсного в життi, якщо тiльки у вас не буде палкого бажання, бо досягнення вимагае зусиль, наполегливостi та вiдданостi. Я завжди прагнув достатку, але пiсля того, як втратив свiй бiзнес, мене охопило палке бажання бути не просто багатим, а страшенно багатим, щоб довести собi та iншим, що я можу це зробити. Менi говорили, що я надто старий, аби починати все заново, що я дурень, куди я взагалi рипаюся, що менi слiд якнайкраще розпорядитися тим, що в мене е.

Так я й зробив – вирiшив якнайкраще розпорядитися тим, що в мене було, i скористатися ним для створення багатства.

– І що ж у вас було? – запитав юнак.

– Рецепт картопляних чипсiв у фритюрi зi спецiями! – вигукнув мiстер Каммiнгс.

– Ви жартуете? – спитав юнак. – Який зиск iз рецепта чипсiв?

Мiстер Каммiнгс усмiхнувся.

– Я припустив, що вiн може стати цiнним для ресторанiв i кафе. Я знав, що цей рецепт користуеться попитом – кожен, кому доводилось iсти в моему ресторанi, обожнював цю страву, – тож подорожував краiною, намагаючись продати свiй рецепт. Я пропонував цей рецепт ресторанам безкоштовно, лише за невеликий вiдсоток вiд збiльшення обсягу продажiв картопляних чипсiв, приготованих за моiм рецептом. Бiльшiсть власникiв ресторанiв смiялися з мене: «Навiщо нам ваш рецепт? – питали вони. – У нас е своi». «Але моя рецептура особлива!» – доводив я. Бiльшiсть навiть не куштували моiх чипсiв, але я наполягав, бо в мене було палке бажання досягти успiху. Я вiдвiдав понад тисячу ресторанiв, доки хтось нарештi не погодився спробувати мiй рецепт. Через три роки я уклав п’ять угод, а ще через чотири роки в мене був бiзнес, що зробив мене мультимiльйонером. Менi було майже сiмдесят, але я це зробив. Тож, як бачите, китаець мав рацiю: втрата заправноi станцii – це найкраще, що вiдбулося в моему життi.

Юнак усмiхнувся.

– Так, це точно!

– Ви читали «Рiздвяну пiсню» Чарльза Дiккенса? – запитав мiстер Каммiнгс.

– Так, – вiдповiв юнак.

– Що змусило Скруджа змiнити свое життя?

– Духи Давнього, Нинiшнього i Майбутнього Рiздва, – мовив хлопець.

– Так, але як вони пiдштовхнули його до змiн?

– Гм… Вони показали йому, що станеться, якщо вiн не змiниться, – вiдповiв юнак.

– Саме так. Дух Давнього Рiздва нагадав йому страждання, яких вiн зазнав через власну ницiсть та скнарiсть, Дух Нинiшнього Рiздва висвiтлив страждання, що iх вiн вiдчував у сьогоденнi, а Дух Майбутнього Рiздва показав, якi страждання чекають на нього, якщо вiн не змiниться. Тож, коли Скрудж прокинувся й зрозумiв, що ще живий, вiн вирiшив змiнити свое життя.

І ми можемо скористатися тими самими принципами, якими скористалися три Духи зi Скруджем, щоб змiнити щось у нашому життi – хоч у фiнансовому становищi, хоч у кар’ерi, хоч навiть у взаеминах. Нам потрiбно захотiти змiн. Треба усвiдомити, яких страждань ми зазнаемо без цих змiн, i оцiнити задоволення, яке ми отримаемо, якщо таки змiнимося. Це один-единий спосiб створити сильну мотивацiю – робити все необхiдне, щоб досягти успiху, щоб внести в наше життя всi змiни, яких ми хочемо.

І один-единий спосiб викликати в себе таке бажання – це пiти тим самим шляхом, яким пiшли Духи Рiздва зi Скруджем. Це простий шлях iз чотирьох крокiв. Перший крок – пригадати всi страждання в минулому, викликанi тим, що ви хочете змiнити. Отож, якщо бажана змiна – це заробляти бiльше грошей, страждання минулого можна згадати, вiдшукавши в пам’ятi випадки, коли ви хотiли купити своiм близьким речi, яких просто не змогли собi дозволити.

Думками юнака промчали спогади: як у дитинствi його дражнили через поношений старий одяг з чужого плеча, коли його друзi вбиралися за останньою модою. Спогади про всi тi випадки в коледжi, коли вiн не мiг вийти потусуватися з друзями, бо в нього не було грошей. Привабливу руденьку дiвчину з коледжу, яку не наважився запросити на побачення, бо в нього не було машини. Але найболючiший спогад прийшов пiзнiше, коли його мамi знадобилося дороге лiкування в стоматолога, якого вона не могла собi дозволити, а вiн не мав змоги iй допомогти. Вiдсутнiсть грошей спричиняла йому багато страждань у минулому.

Мiстер Каммiнгс продовжив, перервавши його думки.

– Другий крок – подумати про всi страждання, викликанi тим, що ви хочете змiнити, якi отруюють ваше життя цiеi самоi митi. У мене це був страшний бiль. Я втрачав усе, за що боровся.

Юнак пречудово знав про всi страждання, викликанi нестачею грошей у його життi. Через них вiн провiв багато безсонних ночей. Але вiн нiколи не сприймав бiль i страждання як щось, що може допомогти йому покращити життя.

– Третiй крок, – пояснював мiстер Каммiнгс, – це уявити всi страждання, яких ви зазнаете в майбутньому, якщо не змiнитеся. Бiль через те, що не зможете дозволити собi придбати особливий подарунок, якого схоче ваша дитина на день народження, через неможливiсть заплатити за навчання ваших дiтей у коледжi чи унiверситетi. Нездатнiсть пiклуватися як слiд про свою сiм’ю. Або, може, думка про те, що ви нiколи не зможете допомогти друзям i родинi, або не матимете змоги придбати собi будинок, досить великий для того, щоб друзi гостювали у вас.

Юнак спробував уявити, що вiн одружений i мае дiтей. Неможливiсть забезпечити iх була б таким жахом, що вiн не хотiв навiть думати про таке. Вiн глибоко зiтхнув. Минуле, теперiшне та майбутне здавалися йому суцiльним болем.

– Хiба це все не пригнiчуе? – запитав вiн. – Навiщо зосереджуватися на всiх стражданнях у життi?

– Це негатив, – згодився мiстер Каммiнгс, – але якщо вiн викликае палке бажання змiнити життя, то воно того варте, хiба ви не згоднi?

Юнак кивнув:

– Так, але…

– Тривога та страждання, якi ми вiдчуваемо, коли вiдчайдушно намагаемося сплатити за всiма рахунками, або через вiдсутнiсть заощаджень на непередбаченi випадки, або через неможливiсть дозволити собi щось для себе, для родини чи друзiв, можуть дати нам той потрiбний поштовх, щоб змiнити життя, – провадив мiстер Каммiнгс. – Пам’ятайте: якщо ви хочете змiнити життя – вам треба викликати палке бажання змiнити його. Три кроки, якi я щойно перерахував, це «батiг» – страждання, яких ви прагнете уникнути. Четвертий i останнiй крок – це «пряник». Тепер треба уявити собi все задоволення, яке ви отримаете в майбутньому завдяки Надзвичайному Багатству. Задоволення вiд можливостi купити тi речi, про якi завжди мрiяли, – це може бути бiльший будинок, автомобiль, квитки на вiдпочинок. Радiсть вiд того, що можете щось дати й допомогти людям, яких ви любите, або задоволення вiд можливостi стати благодiйником.

Але коли я кажу «уявити», то маю на увазi, що вам слiд дiйсно вiзуалiзувати все це, змалювати в уявi, як воно вiдбуваеться. Насправдi прожити вiдчуття, що охоплюватиме вас, якщо не зможете дозволити собi певнi речi в майбутньому, i те, що вiдчуете, якщо накопичите грошей, аби задовольнити своi потреби та бажання.

– Так, – продовжував мiстер Каммiнгс, – ви викличете в себе палке бажання мати Надзвичайне Багатство. А щойно в нас з’являеться палке бажання щось отримати, Життя швидко вiдкривае нам шлях до цього.

– Ви справдi в це вiрите? – перепитав юнак. – Якщо бажати чогось дуже сильно, життя вiдкрие шлях, щоб це отримати?

– Звичайно, – вiдповiв мiстер Каммiнгс. – Ви знаете, звiдки походить латинський корiнь слiв «desire» та «дезидерат», що означають «бажання»?

Юнак похитав головою.

– «De» – «про», «sire» – «батько»… «про батька». Нам даеться можливiсть обирати все, чого бажае серце, i з цим вибором подарована також i можливiсть виконувати цi бажання. Іншими словами, у вас не було б бажання, якби вам не дали також i сили на його втiлення у життя.

– Розумiю, – мовив юнак. – Тож ви говорите, що чого б ми не хотiли достатньо палко – у нас е сила, щоб це отримати.

– Точно. І я – живий доказ цього. Якщо шiстдесятирiчний чоловiк, такий як я, може це зробити, то, повiрте менi, кожен може!



Того вечора, перш нiж лягти спати, юнак пiдсумував усе занотоване:



Другий секрет Надзвичайного Багатства – сила бажання.



Якщо у твоему життi немае Надзвичайного Багатства, це, найiмовiрнiше, означае, що ти не маеш палкого бажання мати Надзвичайне Багатство.

Неможливо досягти нiчого вартiсного в життi без палкого бажання цього досягти.

Палке бажання з’являеться тiльки тодi, коли ти готовий зробити все, що потрiбно, i пожертвувати всiм, чим доведеться (крiм самоповаги, здоров’я або взаемин).



Можна викликати в себе палке бажання, iдучи шляхом трьох Духiв Рiздва:

– згадай минулi страждання, спричиненi нестачею грошей;

– подумай про теперiшнi страждання, спричиненi нестачею грошей;

– уяви всi страждання, якi чекають на тебе в майбутньому, якщо твое теперiшне фiнансове становище не змiниться;

– уяви собi все задоволення, яке отримаеш у майбутньому, якщо матимеш величезне багатство!




Третiй секрет – сила чiткоi мети


Наступного тижня юнак вирушив у центр мiста, щоб зустрiтися з третьою людиною зi свого списку – чоловiком на iм’я Майкл Чепмен, президентом мiжнародноi корпорацii зв’язку. Це був статечний чолов’яга, високий i худий, вишукано вбраний: темно-сiрий двобортний костюм у тонку смужку, бiла бавовняна сорочка та однотонна сiра краватка. На вигляд досить молодий – рокiв сорок п’ять, з гарно пiдстриженим каштановим волоссям i великими карими очима.

Коли юнак розповiв мiстеровi Чепмену про свое знайомство зi старим китайцем i двi наступнi зустрiчi, той вiдкинувся на спинку стiльця та з’еднав пальцi, неначе поринувши глибоко в роздуми.

– Скажiть-но менi дещо, – звернувся вiн до гостя. – Чого ви хочете досягти у своему життi?

– Перепрошую, сер? – перепитав юнак, спантеличений такою безпосереднiстю мiстера Чепмена.

– Чого ви хочете вiд життя? – повторив мiстер Чепмен.

– Г-м-м… усе, що я хочу, – це… бути щасливим… здоровим…

i, звичайно, заможним, – вiдповiв юнак. – Хiба не у всiх так?

– У всiх. І от саме через це так мало людей справдi здоровi, щасливi чи заможнi!

– Що ви маете на увазi?

– Якщо ви не знаете, чого шукаете в життi, то як ви зможете це знайти?

– Таж я щойно сказав, чого хочу: бути здоровим, щасливим i заможним, – наполягав юнак.

– Але цi слова – розпливчастi, загальнi, нечiткi. Що ви пiд ними маете на увазi?

– Даруйте, – пробурмотiв юнак, – я вас не розумiю.

– Ну, от вiзьмiмо слово «заможний», адже саме заради цього ви зараз тут. Що вам потрiбно, щоб почуватися заможним? Скiльки саме вам треба заробити, щоб зрозумiти, що ви – заможний?

– Ой… Я зрозумiв, – мовив юнак, нарештi збагнувши, про що йдеться. – Щоб почуватися заможним, менi треба заробляти принаймнi вдвiчi бiльше за мою теперiшню зарплатню.

– Добре для початку. Іще що? – продовжував запитувати мiстер Чепмен.

– Менi потрiбнi будинок без iпотеки, машина.

– Якi саме будинок i машина? – перервав його мiстер Чепмен.

– Я не знаю, – вiдповiв юнак. – Це не мае значення.

– Справдi? – перепитав мiстер Чепмен. – Тож вас влаштуе однокiмнатний будинок у мiських нетрях?

– Нi, звiсно нi, – заперечив юнак.

– Тодi яким цей будинок мае бути? – допитувався мiстер Чепмен.

– Ну, скажiмо, будинок з п’ятьма спальнями в пiвнiчному передмiстi, на околицi мiста.

– Це вже щось, – мовив чоловiк. – Як ви вважаете, чи зможете дозволити собi придбати такий будинок, якщо отримуватимете вдвiчi бiльше, нiж зараз? – запитав вiн.

– Нi, – засмiявся юнак. – Менi треба заробляти вдесятеро бiльше, щоб заплатити за такий будинок.

– Чому тодi ви щойно сказали, що почуватиметеся заможним, якщо зароблятимете вдвiчi бiльше за теперiшню зарплатню?

– Я….. я, мабуть, не надто добре це обмiркував, – зiзнався юнак.

– Бачите цю суперечнiсть? – запитав мiстер Чепмен. – Багато людей говорять, що прагнуть бути багатими. Але дуже мало хто придiляе час тому, щоб обмiркувати, чого ж вони дiйсно хочуть та чому вони цього хочуть. Якщо ви маете намiр створити Надзвичайне Багатство у своему життi, вам слiд обмислити це все. Безумовно, треба з’ясувати, чого саме ви хочете й що вам потрiбно, – аж до дрiбниць. Неправильно говорити, наприклад, що ви хочете нову машину. Потрiбно точно знати марку, модель i колiр, адже тiльки тодi вашому розуму буде на чому зосередитися. А на додачу до чiтко визначених цiлей вам також потрiбно знати причини: чому ви iх хочете або що хорошого принесе вам досягнення цих цiлей.

– У юностi, – провадив мiстер Чепмен, – я вважав, що зможу зламати систему, менi не потрiбна була професiя, мене не цiкавило навчання, усе, що мене переймало, – це задоволення та розваги. Але невдовзi я з’ясував, що не можу знайти путньоi роботи, бо в мене немае професii. Тепер, коли я озираюся назад, це здаеться смiшним, а в той час я звинувачував у цьому школу. Менi мали б розповiсти, як важливо навчатися й здобути професiю, та правда в тому, що менi про це говорили, але я не слухав.

Я не знав, що менi робити зi своiм життям. Я зневiрився i впав у гiрку депресiю. Чому iншим перепадають новi автомобiлi, великi будинки, дизайнерський одяг i подорожi до екзотичних краiн, коли в мене цього всього немае? Менi не спадало на думку, що в iнших це все е, бо вони витрачали час i зусилля, щоб це мати, доки я промотував молодiсть. Я звинувачував усiх – моiх батькiв, учителiв, навiть уряд, – хоча винуватець тут був лише один – я сам.

Одного дня менi дiстався невеликий спадок вiд староi тiтки, i я пiшов до турагента дiзнатися, як замовити подорож: хотiв на два тижнi втекти вiд усього цього. Я взяв брошури до парку й почав iх переглядати, обираючи тур.

І раптом з’ясувалося, що поруч зi мною сидить старий китаець. Вiн запитав мене, чи збираюсь я в якесь гарне мiсце, i я пояснив, що ще не вирiшив, куди маю намiр iхати. Знаю лише, що хочу вшитися на кiлька тижнiв. Тодi вiн запитав мене, чому я хочу вшитися, тож я розповiв йому, що в мене немае анi роботи, анi перспектив, анi майбутнього. І тут вiн повернувся до мене, подивився прямо в очi й сказав: «То ти маеш створити собi майбутне».

– Як можна створити власне майбутне? – перервав розповiдь юнак.

– Саме про це я його й запитав, – мовив мiстер Чепмен, – а старий просто сказав: «За допомогою секретiв Надзвичайного Багатства». Потiм вiн дав менi список людей, якi, за його словами, могли б iх менi пояснити.

Юнак усмiхнувся сам до себе.

– І саме завдяки цим людям, – пояснював мiстер Чепмен, – я з’ясував: одна з моiх найбiльших проблем полягае в тому, що в мене немае жодних цiлей, жодного напряму й, вiдповiдно, жодноi мети в життi. Я зрозумiв, що зможу мати все, що захочу, – узагалi що завгодно, – але для початку менi треба точно знати, чого саме я хочу й чому цього хочу. Це i е сила чiткоi мети.

– Чiткоi мети, – повторив юнак, занотовуючи щось у записник. – То ви говорите, що потрiбно мати мету, щоб створити багатство?

– Ну, так, мета – це перша частина, – згодився мiстер Чепмен. – Треба мати конкретнi цiлi. Не варто просто говорити: «Я хотiв би бути багатим». Щоб створити власне майбутне, вам треба зосередитися на тому, що ви хотiли б мати, i визначити конкретний час, коли ви хотiли б це отримати.

– Ну, i як це допоможе досягти багатства? – запитав юнак.

– Уявiть, що ви вирушаете в подорож, але не маете на прикметi жодного пункту призначення. Де ви зрештою опинитеся? – мовив мiстер Чепмен.

Юнак усмiхнувся й сказав:

– Та хтозна.

– Точно. Нiхто не зна. Ви можете будь-якоi митi звернути в будь-який бiк, за своiм хвилинним бажанням. Але якщо, перш нiж вирушити, ви оберете пункт призначення, де ви, найiмовiрнiше, опинитеся?

– Я розумiю… у пунктi призначення, – вiдповiв юнак.

– Звичайно. Життя – це подорож, i якщо ви знаете, куди хочете дiстатися, то, очевидно, потрапите туди.

Юнак зробив iще кiлька нотаток. Вiн нiколи ранiше не ставив перед собою конкретних цiлей, але тепер зрозумiв, як це важливо.

– Поставити цiлi – це лише частина процесу визначення чiткоi мети. Повернiмося до нашоi уявноi подорожi та скажiмо, що е кiлька мiсць, де ви хотiли б побувати. Як ви можете впевнитися, що вiдвiдаете iх усi?

– Записати iх?

– Дуже добре. Отож, щоб цiлi були найбiльш дiевими, iх слiд записати й повсякчас переглядати, переконуючись, що ви йдете у правильному напрямку. Це як у супермаркетi: якщо пiдете без списку покупок, ви, може, спочатку й знатимете, чого хочете, але, блукаючи проходами, вiдволiкатиметеся на маркетинговi трюки, на рекламу й узагалi на метушню в магазинi i, ймовiрно, зрештою залишитеся без деяких важливих i потрiбних речей.

Юнак засмiявся:

– Зi мною повсякчас таке трапляеться. Я завжди виходжу з супермаркету без чогось, по що саме туди йшов, зате з чимось iншим, чого не збирався купувати й що менi, може, i не потрiбно.

– Що ж, якби у вас був список покупок, такого б не сталося. Адже, йдучи супермаркетом, ви зазирали б у список i точно знали б, що купувати.

– Це так просто звучить, – зазначив юнак.

– Воно так i е, – вiдповiв з усмiшкою мiстер Чепмен.

– Отож, ви говорите, що бiльш дiево буде записувати своi цiлi? – перепитав юнак.

– Так. І переглядати iх щодня, бажано тричi на день, щоб завжди тримати в думках. Так ви завжди будете зосередженi на тому, куди прямуете, i бiльшiсть того, що робитимете, буде пов’язана з досягненням цих цiлей. Хоч би чим ви вирiшили займатися – це визначатиметься вашими цiлями. Якщо, наприклад, ви маете на метi завершити певний проект до кiнця тижня, то витрачатимете вiльний час на його закiнчення, а не, скажiмо, на те, щоб подивитися телевiзор. Для найбiльшоi ефективностi цiлi слiд сформулювати так, щоб вони впливали на вашу пiдсвiдомiсть, – додав мiстер Чепмен.

– Що саме ви маете на увазi? – уточнив юнак.

– Ну, як зазвичай формулюються цiлi? Як люди найчастiше висловлюють, наприклад, своi новорiчнi обiцянки? Вони кажуть: «Я сподiваюся…», «Я хочу…», «Я спробую…». Цi фрази не дiють, тому бiльшiсть людей i не дотримуються новорiчних обiцянок, – пояснював мiстер Чепмен.

– А що з ними не так? – розпитував юнак.

– Ну, якщо хтось скаже, що збираеться кинути курити, як думаете, йому це вдасться?

Юнак знизав плечима.

– Можу дати руку на вiдсiч, що нi, – сказав мiстер Чепмен, – бо в ту мить, коли хтось серйозно вирiшуе вiдмовитися вiд сигарет, вiн каже: «Я не курю». Ви чули приклад про гiпнотизера, що змушуе людину лежати головою пiд одним стiльцем, а ногами пiд iншим – i без жодноi опори мiж ними?

– Так, чув, – вiдповiв юнак.

– А уявiть, що сталося б, якби гiпнотизер сказав тому, з ким працював: «Ви, можливо, станете прямим, як дошка. Ми спробуемо зробити вас жорстким, мов шмат сталi». Той чоловiк побiг би, не обертаючись, назад на свое мiсце. Натомiсть гiпнотизер говорить таке: «Ви е прямий, як дошка, i жорсткий, як шмат сталi!» Жодних «припустiмо», «можливо» чи «ймовiрно». Жодних «спробуемо» чи «сподiваемось». Гiпнотизер використовуе ствердження, висловлене в теперiшньому часi.

Це саме стосуеться висловлення наших цiлей. Замiсть «Я хотiв би…», чи «Я намагатимусь…», чи «Сподiваюся заробити 100 000 фунтiв стерлiнгiв до 31 грудня цього року» стверджуйте: «Я заробляю 100 000 фунтiв стерлiнгiв вiдтепер до 31 грудня цього року». Завжди пам’ятайте: коли пишете вашi цiлi, формулюйте iх як стверджувальнi речення в теперiшньому часi.

Записавши таким способом своi цiлi, ви опинитеся на пiвдорозi до iхнього досягнення. Це майже магiя якась – записати своi цiлi як ствердження в теперiшньому часi, це насправдi притягуе iх у ваше життя. Просто виклавши iх на паперi й перечитуючи тричi на день – уранцi, удень i ввечерi, – ви запустите процес iхнього досягнення.

– Справдi? – перепитав юнак.

– Ну, едине, що я можу сказати, – спробуйте i побачите, як воно буде, – вiдповiв мiстер Чепмен. – Записанi цiлi надзвичайно сильно впливають на вашi життевi досягнення. А записавши, побачте, як досягаете iх.

– Що ви маете на увазi? – уточнив юнак.

– Це процес, що називаеться «творча вiзуалiзацiя». Хоч би якими були вашi цiлi, уявiть, що ви iх уже досягли. Якщо, наприклад, одна з ваших цiлей – жити в певному будинку, побачте, як там живете. Або якщо ваша мета – отримати певну роботу, побачте себе на цiй роботi.

– Але хiба це не звичайна спроба видати бажане за дiйсне? – заперечив юнак.

– Ви знаете, один мудрий старий чоловiк колись сказав менi: «Те, чого ви бажаете, – це не мрiя». Коли ви уявляете, що вже досягаете своiх цiлей, тi цiлi стають бiльш реальними, бiльш можливими. Це технiка, якою користуються всi найвидатнiшi спортсмени, бо вона викликае вiдчуття впевненостi, переконання, що ви можете досягти своiх цiлей та зробите це.

– Гаразд, – згодився юнак. – Отож, потрiбно визначити своi цiлi, записати iх та вiзуалiзувати iхне досягнення.

– Так. Але е ще одне, що робить процес досягнення цiлей ще потужнiшим, – i це усвiдомлення причини: чому ви хочете досягти таких цiлей, навiщо вам це потрiбно.

– Чому так? – запитав юнак.

– Бо саме причини надають цiлям значення. Наприклад, цiль заробити певну суму грошей не так мотивуе, як цiль заробити певну суму грошей, щоб дозволити собi конкретну квартиру або особливу поiздку чи щоб мати можливiсть вiддати своiх дiтей до коледжу. Що б це не було, вам потрiбен сенс. Зрештою, що мотивуватиме вас бiльше – цiль отримати 10 000 фунтiв стерлiнгiв чи цiль отримати 10 000 фунтiв стерлiнгiв, щоб покласти iх на депозит для придбання власного житла? Пам’ятайте, що багатство полягае не в тому, щоб накопичувати грошi та майно заради накопичення, а в можливостях, якi вони вам дають, щоб досягнути своеi мети в життi – а може, i не одноi. Визначення причин для досягнення своiх цiлей даруе нестримну силу чiткоi мети.



Того вечора юнак перечитав зробленi нотатки:



Третiй секрет Надзвичайного Багатства – сила чiткоi мети.



Ти можеш мати в життi все, що хочеш, якщо точно знаеш, чого саме хочеш i чому цього хочеш.

Ти маеш чiтко визначити своi цiлi, причини, з яких маеш досягти цих цiлей, i час, за який маеш iх досягти. (Наприклад, недостатньо сказати, що хочеш бути багатим. Слiд указати точну суму грошей, яку хочеш отримати, майно, яким хочеш володiти, i речi, якi хочеш робити.)

Завжди висловлюй своi цiлi як ствердження в теперiшньому часi. (Наприклад: «Я заробляю X 000 фунтiв вiдтепер до [впиши дату, яку визначив для досягнення цiеi мети].)

Запиши своi цiлi й перечитуй iх тричi на день – уранцi, удень та ввечерi.

Вiзуалiзуй досягнення своiх цiлей.

Визнач причини, з яких маеш досягти своiх цiлей.

Пам’ятай: багатство – це не накопичення грошей чи статкiв заради накопичення, а сила, яку вони дають для досягнення твоеi життевоi мети, а може, i не однiеi.




Четвертий секрет – сила впорядкованого плану дiй


– Отож, ви записали своi цiлi, сформулювавши iх як ствердження в теперiшньому часi, установили час, за який хочете iх досягти, та визначили причини, чому iх досягнення для вас важливе. Тепер у вас е чiтка мета: ви знаете, чого хочете, чому цього хочете й коли цього хочете, – але що далi?

Юнак сидiв навпроти Ерiки Гiлл – головного редактора великого мiжнародного видавництва та четвертоi особи з його списку. Знайомлячись iз мiсiс Гiлл, вiн здивувався, яка молода вона на вигляд. Юнак очiкував, що особа на такiй посадi мае бути середнього вiку, але мiсiс Гiлл було лише 39 рокiв, а на вигляд здавалося, що вона рокiв на десять молодша. Це була приваблива жiнка з довгим золотаво-каштановим волоссям та яскраво-зеленими очима, i, хоча в неi було трое дiтей, iй вдалося зберегти струнку статуру.

– Чесно кажучи, – вiдповiв юнак, – я й гадки не маю. Тобто ви правильно сказали: я знаю своi цiлi, але не уявляю, як менi iх досягти.

– Це нiчого, – мовила мiсiс Гiлл. – Дванадцять рокiв тому я була точнiсiнько в такому ж становищi. Я почала кар’еру позаштатного журналiста, i менi вдалося продовжувати працювати й тодi, коли я була вагiтною та виховувала дiтей. Насправдi я писала на теми, пов’язанi з молодими мамами та з родиною, про те, що цiкавило мене на той час. Тож щоразу, коли ми робили щось усiею сiм’ею, я знаходила, про що менi написати. Я продавала бiльшiсть своiх статей у журнали та газети й цiлком непогано заробляла – якщо врахувати, що я водночас виховувала трьох дiтей, – але мрiяла про щось бiльше. Чого менi дiйсно хотiлося – то це видавати власний журнал. Єдина проблема полягала в тому, що це завжди здавалося нездiйсненною мрiею, адже для початку знадобилася б цiла купа грошви.

Тодi одного дня я поiхала на пiвнiч, щоб узяти iнтерв’ю, i дорогою виявилося, що я сиджу навпроти старого китайця, який прямував до того самого мiста. Вiн був дуже доброзичливим, i ми розмовляли бiльшу частину поiздки. Якоiсь митi я розповiла йому, що працюю журналiсткою i мрiю володiти власним журналом, хоча й розумiю, що таке навряд чи колись станеться, бо на це знадобиться багато грошей.

Вiн нахилився вперед, доторкнувся до моеi руки й сказав: «Якщо ви цього бажаете – це не мрiя».

– Що це означае? – поцiкавився юнак.

– Я поставила йому те саме питання, – вiдповiла мiсiс Гiлл. – І старий сказав: «Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що вiн може повiрити».

Юнак пригадав, як старий дав йому таку саму пораду, i заходився щось занотовувати.

– Саме тодi старий згадав секрети Надзвичайного Багатства, – провадила далi мiсiс Гiлл. – Вiн дав менi iмена та номери телефонiв десятьох людей, якi, за його словами, могли б пояснити менi тi секрети. Я сходила на зустрiчi з ними всiма, адже це принаймнi могло б стати хорошим сюжетом, але незабаром я зрозумiла, що це насправдi працюе. А тим одним-единим секретом, що мав величезний вплив на мое життя, виявилася сила впорядкованого плану дiй.

– Що саме ви маете на увазi? – перепитав юнак.

– Ну, знати, чого ви хочете й чому ви цього хочете, – це важливо, iнодi саме вже це притягае до вашого життя справдження мети, але якщо хочете забезпечити досягнення своiх цiлей – вам слiд обмiркувати стратегiю роботи над цим. А це означае – скласти впорядкований план дiй.

Усi успiшнi спортсмени планують свое майбутне. Вони розробляють графiк тренувань так, щоб досягти найкращоi форми саме вчасно для важливих змагань. За два тижнi до або через два тижнi пiсля змагань – це не те. Для найкращого результату треба бути на пiку форми саме на змаганнях. І це дiе скрiзь у життi: жоден мiльйонер не заробив своiх статкiв, не склавши насамперед упорядкованого плану дiй та не виконуючи його. Власне, багато рокiв тому я запитала успiшного й заможного бiзнесмена, у чому секрет його успiху, i вiн сказав, що для досягнення будь-якого успiху потрiбно три речi: упорядкованiсть… упорядкованiсть… i впорядкованiсть! І в цiй порадi е багато сенсу. Ви можете уявити собi спробу звести будинок без архiтектурних планiв? Якi матерiали та обладнання вам знадобляться? Де ви закладете фундамент? У якiй формi будуватимете й на скiльки поверхiв заввишки? Без плану ви не знатимете, з чого почати.

Юнак кивнув погоджуючись.

– Що ж, цi принципи дiють скрiзь, що б ви не хотiли створити: хоч будинок, хоч човен, хоч автомобiль… хоч багатство. Для всього потрiбен упорядкований план дiй.

Склавши впорядкований план дiй, ми можемо створити життя, яким хочемо жити, замiсть того щоб просто заробляти на харчi. Це дуже важливо навiть у дрiбницях. Припустiмо, наприклад, у вас зламався телевiзор i вам потрiбен новий. Ви знаете марку та модель, яку хочете взяти. Наступне запитання: що треба робити, щоб отримати його?

– Слiд просто з’ясувати, у яких крамницях вiн продаеться, i пiти його купити, – вiдповiв юнак.

– Добре. Ви дiзнаетеся, де його продають. Але що, як вiн виявиться надто дорогим?

– Тодi ви не зможете його купити. Усе просто, – мовив юнак.

– Старий говорив вам про золоте правило вирiшення проблем? – запитала мiсiс Гiлл.

Юнак перегорнув свiй записник на сторiнку, яку шукав.

– «Коли ти думаеш, що вичерпав усi можливостi, пам’ятай одне: ще не всi!» – прочитав вiн зi сторiнки.

– Точно! – вiдповiла мiсiс Гiлл. – Можливiсть завжди iснуе. Потрiбно лише ii знайти. Отож, скажiмо, телевiзор коштуе двiстi фунтiв стерлiнгiв, а у вас е тiльки сто. Що ви можете зробити, щоб отримати телевiзор?

– Ну, можна почекати. Вiдкласти сто фунтiв та назбирати iще сто. Десять фунтiв на мiсяць – i за десять мiсяцiв ви зможете його купити.

– Так. Така можливiсть е. Але тодi ви залишитеся без телевiзора на десять мiсяцiв. Чи можна ще щось зробити?

– Думаю, можна позичити грошi або купити його в кредит.

– Це ще одна можливiсть, але вам, можливо, доведеться платити високi вiдсотки, якщо ви не зможете швидко повернути грошi.

– Це все, що я можу придумати, – сказав юнак.

– Добре. А чому б не запитати, чи не зроблять вам знижку? Бiльшiсть крамниць роблять високi нацiнки на своi товари, i ви здивуетесь, як багато з них будуть готовi продати товар дешевше за встановлену цiну. Або можна спитати, чи не оформлять вам безвiдсоткову виплату. У вас можуть навiть прийняти старий телевiзор за рахунок оплати нового. Бачите, варiанти е завжди. Щось може здатися неможливим на перший погляд, але коли ви сiдаете й обмiрковуете план дiй, то починаете розумiти, що насправдi iснуе багато можливостей.

Усе, що потрiбно, – це скласти план дiй на десять пунктiв. Записати десять варiантiв.

– Ви можете навести приклад? – попрохав юнак.

– Звiсно. У моему випадку потрiбно було зiбрати 100 000 фунтiв стерлiнгiв, щоб заснувати власний журнал. Тож я записала десять можливостей:



1. Знайти людину чи компанiю, що вкладе 100 000 фунтiв.

2. Знайти 2 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 50 000 фунтiв.

3. Знайти 5 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 20 000 фунтiв.

4. Знайти 10 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 10 000 фунтiв.

5. Знайти 20 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 5 000 фунтiв.

6. Знайти 50 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 2 000 фунтiв.

7. Знайти 100 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 1 000 фунтiв.

8. Знайти 200 iнвесторiв, кожен з яких укладе по 500 фунтiв.

9. Позичити грошей у банку.

10. Продати свою iдею видавничiй компанii, яке вже iснуе i яка зможе видавати журнал у партнерствi зi мною.



Увесь задум уже не здавався таким нездiйсненним, щойно я склала перелiк можливостей. Тепер я записую такий план iз десяти пунктiв за кожною задумкою, для кожноi мети, яку ставлю перед собою.

– Розумiю. І це спрацьовуе з усiма вашими цiлями? – запитав юнак.

– Безумовно, адже так я розглядаю рiзнi способи досягнення цiлей, про якi, може, i не подумала б ранiше. Я колись читала розповiдь про американського священика, що хотiв заснувати нову церкву в новому мiстi. У нього не було коштiв на будiвництво, тож вiн сiв i почав складати план iз десяти пунктiв. Вiн записав:



1. Орендувати будiвлю школи.

2. Орендувати масонську ложу.

3. Орендувати будiвлю Ордена Лосiв.

4. Орендувати каплицю.

5. Орендувати порожнiй склад.

6. Орендувати примiщення юнацького клубу.

7. Орендувати церкву адвентистiв сьомого дня.

8. Орендувати синагогу.

9. Орендувати автокiнотеатр.

10. Орендувати вiльну дiлянку землi, намет i складнi стiльцi.



Раптом у нього з’явилося десять можливостей, i, зрештою, вiн заснував свою церкву в автокiнотеатрi. Через багато рокiв, уже зi своiм зiбранням парафiян, доктор Роберт Шуллер мрiяв побудувати собор з такою високою дзвiницею, щоб ii було видно з усiх околиць. Вiн назвав би ii «Вежею Надii», i вона правила б не лише за мiсце для молитви, навчання та зiбрання спiльноти, але й стала б джерелом надii та натхнення для всього округу. Але була одна перешкода – це коштувало б мiльйон доларiв. Шуллеровi говорили, що це – нездiйсненна задумка, проте вiн знову склав план iз десяти пунктiв:



1. Знайти одну людину, що дасть 1 000 000 доларiв.

2. Знайти 2 людей, що дадуть по 500 000 доларiв.

3. Знайти 4 людей, що дадуть по 250 000 доларiв.

4. Знайти 10 людей, що дадуть по 100 000 доларiв.

5. Знайти 20 людей, що дадуть по 50 000 доларiв.

6. Знайти 40 людей, що дадуть по 25 000 доларiв.

7. Знайти 50 людей, що дадуть по 20 000 доларiв.

8. Знайти 100 людей, що дадуть по 10 000 доларiв.

9. Знайти 200 людей, що дадуть по 5 000 доларiв.

10. Знайти 1 000 людей, що дадуть по 1 000 доларiв.



Йому знадобився певний час, щоб зiбрати грошi, але вiн це зробив! А план iз десяти пунктiв, яким вiн скористався, можна застосувати для досягнення будь-якоi мети.

– Так, я розумiю, як це може допомогти з бiзнесом, – мовив юнак. – Але як щодо особистих справ? Одна з моiх цiлей – жити в будинку з п’ятьма спальнями i з двома гектарами землi на околицi мiста. Я нiзащо не зможу собi цього дозволити з такою зарплатнею, як зараз. Я ледь тягну оплату однокiмнатноi квартири!

– Ну, це про щось говорить, правда ж? Вам доведеться знайти способи пiдвищити свiй дохiд, якщо ви хiба не виграете в лотерею. Можна спробувати отримати пiдвищення у вашiй компанii або пошукати iншу роботу з кращими перспективами. А може, навiть узагалi змiнити напрям дiяльностi. Але принаймнi тепер ви розумiете, що вам доведеться щось змiнити, якщо ви прагнете забезпечити досягнення своiх цiлей.

Я розумiю, що спершу це здаеться морочливим, але все ж спробуйте скласти план iз десяти пунктiв. Якщо вiзьметесь за це зараз, можливо, я зможу вам допомогти. Для початку помiркуймо, як ви можете збiльшити свiй рiчний прибуток. Скiльки ви зараз заробляете?

– 15 000 фунтiв, – вiдповiв юнак.

– Ясно. Отож, якщо ви щороку подвоюватимете свiй заробiток, за п’ять рокiв отримаете 480 000 фунтiв. Задосить, щоб купити будинок, який хочете.

– Так, але як менi подвоювати свiй дохiд? – допитувався юнак.

– Спробуйте скласти план iз десяти пунктiв. Просто записуйте всi iдеi, що спадатимуть вам на думку.

– Гаразд, – згодився юнак. – Я можу наполегливо працювати й пiднятися кар’ерною драбиною до рiвня директора. Думаю, вони заробляють понад 300 000 фунтiв на рiк.

– Це одна можливiсть, хоча, може, i надто далека. Зазвичай, щоб допрацюватися до рiвня керiвництва компанii, потрiбно значно бiльше п’яти рокiв.

– Єдине, що я ще можу вигадати, – це пiти на iншу роботу, за вiдсотки, щоб моя зарплатня залежала вiд моiх продажiв.

– Так. Але це мали б бути дуже високi вiдсотки, – зазначила мiсiс Гiлл. – А як щодо того, аби отримати додаткову освiту, яка допоможе вам знайти бiльш високооплачувану роботу?

– Але зараз у мене е певнi зобов’язання. Менi потрiбно щось заробляти, – заперечив юнак.

– Так, але ви можете пiти на вечiрнi курси.

– Справдi, – мовив юнак. – Я про таке не подумав.

– А як щодо того, аби започаткувати власний бiзнес? – запропонувала мiсiс Гiлл.

– Це теж можливо, – згодився юнак. – Але який бiзнес?

– Знову ж таки вам допоможе впорядкований план дiй. Багато людей влаштовуються на роботу, не замислюючись над тим, чим iм подобаеться займатись, або не оцiнюючи своi сильнi та слабкi сторони. Вони мало думають або й узагалi не думають над тим, у якому напрямку хотiли б розвивати свою кар’еру. І якщо таке трапляеться – робота нiколи не стане чимось бiльшим, нiж просто спосiб заробити на життя. У них не буде пристрастi до того, що вони роблять, не буде жодного iнтересу, жодного запалу. Отож, вони нiколи не досягнуть особливих успiхiв у роботi, i життя стане сiрим буденним iснуванням.

Юнак глибоко зiтхнув. Слова мiсiс Гiлл змальовували його ставлення до роботи. Вона його насправдi не цiкавила. Це був лише засiб, щоб платити за рахунками. Не було такого, щоб вiн сiв i замислився, яка праця йому подобаеться або що йому добре вдаеться.

– Цi питання – надважливi, – пояснювала мiсiс Гiлл, – якщо ви хочете досягти успiху. Адже якщо вам не подобаеться те, що ви робите, i якщо вам не надто добре це вдаеться – дуже малоймовiрно, що ви виконаете свою роботу якiсно. А якщо робота виконуеться неякiсно, чи варто очiкувати, що за неi добре платитимуть?

Є дуже мудрий вислiв: роби те, що любиш, а грошi прийдуть. Якщо вам щось подобаеться, ви, найiмовiрнiше, будете готовi докласти зусиль, щоб стати в цьому справдi вправними. У бiльшостi людей усе навпаки: вони працюють, щоб заробляти грошi, аби давати змогу собi робити щось iнше, чим вони насолоджуються. Тож вони витрачають п’ять днiв на тиждень на обридлу роботу, до якоi не мають особливого iнтересу, а потiм дивуються, чому iм нiчого не вдаеться.

Юнак розумiв, що мiсiс Гiлл точно змалювала його почуття.

– Але скiльком людям насправдi подобаеться iхня робота? – допитувався вiн.

– Дуже мало кому, – вiдповiла мiсiс Гiлл. – Але скiльки людей е багатими?

– Розумiю, про що ви, – мовив юнак. – Отож, ви говорите, що, перш нiж вiдiслати резюме на роботу чи започаткувати бiзнес, слiд добре подумати: по-перше, чи подобаеться вам така робота, по-друге, чи маете ви до неi хист, по-трете, чи наближатиме вона вас до ваших довгострокових кар’ерних та фiнансових цiлей.

– Саме так, – усмiхнулася мiсiс Гiлл.

– Ну, мабуть, у цьому е рацiя, – сказав юнак. – Шкода тiльки, що я не подумав про це кiлька рокiв тому, коли ще навчався в коледжi.

– Ви не можете змiнити минуле, – мовила мiсiс Гiлл. – Але можете створити власне майбутне. Питання в тому, що ви намiряетеся з ним робити.

– Не знаю, – вiдповiв юнак. – Саме тому я й тут. Думаю, менi справдi хотiлося б започаткувати власний бiзнес.

– Це чудово. А що потрiбно зробити насамперед? – запитала мiсiс Гiлл.

– Скласти впорядкований план дiй? – вiдказав юнак.

– Точно! – вигукнула мiсiс Гiлл. – Будь-який бiзнес потребуе бiзнес-плану, обмiркованого, упорядкованого плану дiй. Якщо з якоiсь причини вам доведеться позичати грошей для фiнансування вашого бiзнесу, перше, що попросить показати потенцiйний iнвестор, – це детальний бiзнес-план. Вiн захоче переконатися, що ви як слiд усе обмiркували, бо iнвестори знають iз власного досвiду: дуже малоймовiрно, що бiзнес стане успiшним, якщо ви не дотримуватиметесь обмiркованого плану дiй.

Тому, якщо ви хочете створити Надзвичайне Багатство, заснувавши власне пiдприемство, вам слiд обмiркувати своi цiлi, а потiм запланувати, що ви робитимете i як ви це робитимете.



Пiзнiше того вечора юнак перечитав своi нотатки:



Четвертий секрет Надзвичайного Багатства – сила впорядкованого плану дiй.



Якщо хочеш напевне досягти своiх цiлей, тобi слiд обмiркувати стратегiю, упорядкований план дiй.

Завжди пам’ятай золоте правило вирiшення проблем: коли ти думаеш, що вичерпав усi можливостi, пам’ятай одне: ще не всi.

Якщо хочеш у чомусь досягти успiху, тобi потрiбнi три речi: упорядкованiсть… упорядкованiсть… i впорядкованiсть!

Складай план iз десяти пунктiв для кожноi своеi цiлi, перелiчуючи десять можливих шляхiв досягнення мети.



Перш нiж влаштуватися на роботу або започаткувати бiзнес, постав собi три запитання:

Чи подобатиметься менi така робота?

Чи е в мене до неi хист?

Чи наближатиме вона мене до кар’ерних та фiнансових цiлей?




П’ятий секрет – сила спецiальних знань


Історiя Глорii Браун була непересiчною, але правдивою. Усього лише сiм рокiв тому ii скоротили. Адмiнiстративний службовець, вона працювала з комп’ютерами в невеличкiй торговельнiй компанii та залишилася без роботи пiд час економiчного занепаду. Без жодних реальних перспектив улаштуватися на роботу, вона знайшла спосiб не тiльки вижити, але й започаткувати власний бiзнес, який уже за перший рiк принiс iй уп’ятеро бiльше грошей, нiж зарплатня службовця, що вона ii отримувала в офiсi.

Мiсiс Браун на вигляд було рокiв п’ятдесят п’ять – шiстдесят. Тендiтна жiнка, вишукано вдягнена в костюм iз шотландки, що вiдтiнював ii руде волосся до плечей i великi яскравi карi очi. Але найприкметнiшою для юнака стала ii усмiшка, така тепла й щира, що, здавалося, освiтлювала ii обличчя.

Юнак жадав дiзнатися, як мiсiс Браун зумiла досягти такого успiху в, здавалося б, катастрофiчних обставинах.

– Якщо ви прагнете до Надзвичайного Багатства, – пояснювала вона, – вам слiд навчитися обертати на свою користь усе, що з вами трапляеться.

Юнак пригадав, що говорив йому старий китаець: «У кожнiй халепi, у кожнiй проблемi ховаеться зерно рiвного iй або й бiльшого успiху». «Чи може це бути правдою?» – запитував вiн себе.

– У першi кiлька мiсяцiв безробiття, – провадила мiсiс Браун, – я не була так позитивно налаштована. – Вона всмiхнулася. – Насправдi, я була в глибокiй депресii через свое становище, адже не бачила жодного виходу. Але потiм я зустрiлася зi старим китайцем.

Мiй холодильник вирiшив зламатися, i я викликала майстрiв. Прийшов дрiбненький старий китаець. Доки вiн оглядав мiй холодильник, я приготувала йому чашечку кави, i ми розговорилися. Я розповiла йому про свое скорочення, вiн повернувся, пiдвiв на мене очi й сказав: «Якщо життя зачиняе однi дверi – треба вiдчинити iншi». Саме тодi вiн згадав секрети Надзвичайного Багатства. Звичайно, я була налаштована скептично, але водночас менi було цiкаво. Заощадження закiнчувались, у мене не було жодних реальних перспектив, а окрiм того, ще й холодильника. Варто було дiзнатися про це бiльше. Тож коли вiн дав менi перелiк десяти людей i сказав, що вони зможуть розповiсти про сили тих секретiв, то я вирiшила звернутися до них i дiзнатися бiльше.

І дуже добре, що я це зробила, адже саме вiд них здобула найнайважливiший урок, який менi тiльки доводилося вивчати в цьому життi. І полягае вiн у тому, що я сама вiдповiдаю за власну долю. Що б не сталося, у яких би обставинах я не опинилася, я вiдповiдаю за свое майбутне i маю силу створити будь-яке майбутне, котре захочу.

Слухаючи, як переконано й пристрасно говорить мiсiс Браун, юнак вiдчув, що його сповнюе натхнення. Не було жодного сумнiву: вона щиро вiрить у те, що каже.

– Секретом, який особливо сильно вплинув на мене, стала сила спецiальних знань, – мовила вона.

– Отож, правду говорить стара приказка: «Знання – це сила», – зазначив юнак.

– Нi! – виправила його мiсiс Браун. – Знання – це лише потенцiйна сила. Вони дають силу тiльки тодi, коли iх помiрковано й упорядковано застосовуеш, виконуючи певний план дiй, спрямований на досягнення чiткого результату.

Юнак щось занотовував, а мiсiс Браун тим часом пояснювала далi:

– Загальнi знання нiчого не значать у накопиченнi багатства. Ваша голова може бути вщерть напхана цiкавими фактами, але це анiтрохи не допоможе вам добре заробляти й притягувати багатство – якщо тiльки, звiсно, вам не пощастить потрапити на телевiкторину!

Спецiальнi ж знання, навпаки, завжди допоможуть вам отримати дохiд. Яку б сферу бiзнесу ви не обрали, якщо у вас немае спецiальних знань, потрiбних для ведення власноi справи, вам буде дуже складно досягнути успiху. Це ж очевидно, правда? Наприклад, якби ваш друг запитав вас, чи готовi ви вкладати кошти в започаткований ним новий бiзнес – скажiмо, торгiвлю антикварiатом, – яке найперше питання ви б йому поставили?

– Я хотiв би дiзнатися, що йому вiдомо про антикварiат i торгiвлю ним, – вiдповiв юнак.

– Звичайно, – погодилася мiсiс Браун, – бо ви розумiли б, що бiзнес не буде успiшним, якщо ваш друг не знае про речi, якi намiрився купувати й продавати, i про ринки, на яких вони продаються.

Але чи часто ми ставимо такi питання самi собi? Ми хочемо мати грошi й речi, якi за них можна купити, але чи часто замислюемося, що слiд знати про грошi? Чи багато дiзнаемося про податки, iнвестицii або заощадження – про всi цi надважливi теми, на яких потрiбно розумiтися, якщо хочеш створити Надзвичайне Багатство? Якщо ви нiчого не знаете, наприклад, про податкове законодавство, може статися так, що ви платитимете бiльш високi податки, нiж треба. Не зрозумiйте мене неправильно, я не пропоную вам ухилятися вiд сплати податкiв – я кажу лише про те, що коли ви знаете й розумiете чиннi закони оподаткування (якщо ви набули таких спецiальних знань), то можете бути певнi, що не платите бiльше податкiв, нiж повиннi.

Юнак щось занотовував. Вiн анiчогiсiнько не знав про податкове законодавство чи про iнвестицiйнi схеми. Цю прогалину варто було заповнити принаймнi для власного спокою. Хтозна, можливо, йому вдасться з’ясувати, як вiн може сплачувати меншi податки, не порушуючи закону.

– Набувши спецiальних знань, ви також зможете зменшити виплати за боргами, – зазначила мiсiс Браун.

– Як це? – поцiкавився юнак.

– Хороший приклад – заборгованiсть за кредитними картками, – узялася пояснювати мiсiс Браун. – Багато людей грузнуть у боргах за кредитними картками й зрештою платять кредитним компанiям дуже високi вiдсотковi ставки. Вони могли б зменшити цi витрати, позичивши суму, потрiбну для погашення заборгованостi, у банку, що загалом стягуе значно меншi вiдсотки. Так багато людей могли б iстотно знизити вiдсотки, якi сплачують щомiсяця.

– Справдi?! – вигукнув юнак. – Ви маете на увазi, що я можу зменшити суму, яку наразi щомiсяця сплачую кредитним компанiям?

– Звичайно, – пiдтвердила мiсiс Браун.

– Це неймовiрно. Яким же я був бовдуром, – пробурмотiв вiн.

– Не будьте надто суворi до себе, – сказала мiсiс Браун. – Тож ви починаете розумiти, чому спецiальнi знання такi важливi?

– Без жодних сумнiвiв! – вигукнув юнак.

– Спецiальнi знання так само важливi, якщо ви хочете влаштуватися на високооплачувану роботу, – провадила далi мiсiс Браун. – Якщо хочете отримувати високу зарплатню, вам слiд з’ясувати, за яку роботу добре платять i якi спецiальнi знання вам знадобляться, щоби влаштуватися туди. Якi професii користуються попитом, як ви можете опанувати таку професiю.

Якщо ж ви вирiшите започаткувати власну справу, вам слiд упевнитися, що знаете все, що слiд знати про бiзнес.

– Я розумiю, про що ви говорите, – мовив юнак. – Але ж знати все неможливо, правда ж?

– Це правда, – вiдповiла мiсiс Браун. – Я не маю на увазi, що ви особисто повиннi знати всi вiдповiдi, але вам потрiбен доступ до цих вiдповiдей. Якщо ви не все знаете про податки – вам треба найняти надiйного бухгалтера, який на них добре розумiеться, якщо не знаете про якiсь продукти чи послуги з вашого бiзнесу – вам слiд працювати з кимось, кому про них багато вiдомо, а якщо не розбираетеся в якомусь аспектi бiзнесу, скажiмо, у маркетингу, треба найняти когось досвiдченого в маркетингу продуктiв чи послуг, що ви iх надаете.

Навiть найкращий юрист не може знати про закони геть усе. Кодексiв та судових рiшень забагато, однiй людинi просто не втримати iх усi в головi. До того ж закони постiйно змiнюються. Та досвiдченому юристовi вiдомо, де шукати iнформацiю про закони.

– То що ж ви зробили, щоб створити своi статки? – запитав юнак.

– Я розумiла, що менi потрiбно знайти нове джерело прибутку, але питання полягало в тому, що я вмiю робити. Або про що в мене е спецiальнi знання? А вiдповiдь була такою: тi крихiтнi дещицi знань, що в мене були, стосувалися комп’ютерiв. Я не мала жодноi професii, жодних спецiальних знань. Але розумiла: коли вже зiбралася створювати багатство, менi слiд виправити це.

Я вирiшила пiти на вечiрнi курси вивчення комп’ютерних технологiй. Мiркувала собi, що комп’ютери невдовзi стануть життево важливою частиною всiх пiдприемств, тож знання з комп’ютерних технологiй цiнуватимуться практично в будь-якому бiзнесi.

І все склалося просто чудово. Лише з невеличким комп’ютером, принтером i телефоном менi вдалося започаткувати малу консалтингову фiрму просто в себе вдома. Я телефонувала в мiсцевi пiдприемства, розпитуючи, чи користуються вони комп’ютерами в себе в офiсах, i якщо так, то для чого iх використовують i якi проблеми в них виникають.

Юнак усмiхнувся й сказав:

– Розумiю… Спецiальнi знання про потенцiйних клiентiв та iхнi потреби.

– Точно. Я з’ясувала, у яких сферах можу надавати послуги. Це, мабуть, найважливiша галузь спецiальних знань, якi вам знадобляться, – знання потреб ваших потенцiйних клiентiв. Знаючи, чого люди хочуть i що iм потрiбно, можна досягти успiху в будь-якiй справi. Занадто багато людей iдуть у бiзнес, орiентуючись на те, що вони можуть запропонувати, але по-справжньому успiшнi пiдприемства розглядають себе з точки зору клiента, насамперед запитуючи: «Чого клiент хоче й що йому потрiбно?» – а потiм задовольняючи його потреби.

З’ясувавши, що потрiбно моiм потенцiйним клiентам, я змогла скласти пропозицii, пiдкресливши, як моi послуги можуть пiдвищити iхню ефективнiсть та заощадити iхнi грошi. Я могла встановити комп’ютери та пiдготувати програмне забезпечення за iхнiми особливими вимогами й пiдказати, як доцiльнiше використовувати комп’ютери, з якими вони вже працювали. І вишенька на тортi – менi вдалося продемонструвати, що грошi, якi вони заплатять менi, завдяки моiм порадам повернуться до них заощадженнями адмiнiстративних витрат менш нiж за рiк. А знаете, хто став моiм першим клiентом?

Юнак заперечно похитав головою.

– Компанiя, у якiй мене скоротили. Я знала, що вони намагаються подолати кризу, i вирахувала, що завдяки доцiльному використанню спецiальних програм зможу скоротити iхнi адмiнiстративнi витрати принаймнi на 25 %. Моi знання про те, як працюе компанiя, надзвичайно допомогли менi, i через пiвроку пiсля встановлення нових комп’ютерiв i використання нових програм витрати компанii зменшились на 35 %. Вони були настiльки враженi, що запропонували менi щорiчно проводити оплачуванi консультацii щодо використання комп’ютерiв в адмiнiструваннi.

За перший рiк я уклала 25 угод i заробила в п’ять разiв бiльше, нiж отримувала на посадi службовця. Наступного року бiзнес зрiс до такого рiвня, що менi довелося наймати працiвникiв, а за три роки мiй прибуток перевищив мiльйон фунтiв!

Тож, як бачите, старий китаець мав рацiю, коли говорив менi, що в кожнiй халепi ховаеться зерно рiвного iй або й бiльшого успiху.

Якби мене не скоротили, я б не поглибила своi знання з комп’ютерних технологiй i не опинилася б там, де е сьогоднi.

– І все це завдяки спецiальним знанням, – зазначив юнак.

– Самi лише спецiальнi знання не е запорукою успiху, – вiдповiла мiсiс Браун. – Пам’ятайте, що iснують десять секретiв Надзвичайного Багатства, i всi вони однаково важливi. Але нiкому, хто накопичив справдi велике багатство, не вдавалося цього зробити без спецiальних знань… Про податкове законодавство, про iнвестицii та програми накопичення заощаджень, про свою галузь бiзнесу та про бажання й потреби клiентiв.

– Скажiть менi ще дещо, – мовив юнак, перш нiж пiти. – Як називалася компанiя, у якiй працював старий китаець?

– А що? Хочете спробувати сконтактувати з тим старим?

– Так.

– Я вже пробувала це зробити. Через три мiсяцi пiсля нашоi першоi зустрiчi зi старим я зателефонувала в головний офiс, щоб дiзнатися, де вiн е.

– І де вiн був?

– Оце дуже дивно, – вiдповiла мiсiс Браун. – У компанii не було жодних записiв про те, щоб у них колись працював якийсь китаець!



Того вечора юнак перечитав своi нотатки:



П’ятий секрет Надзвичайного Багатства – сила спецiальних знань.



Нiкому, хто накопичив Надзвичайне Багатство, не вдавалося цього зробити без спецiальних знань. Про податкове законодавство, про iнвестицii та програми накопичення заощаджень, про свою галузь бiзнесу та про бажання й потреби клiентiв.

Знання – це сила тiльки тодi, коли вони впорядковано й помiрковано застосовуються вiдповiдно до плану практичних дiй з певною метою.

Тобi не обов’язково знати все самому, але потрiбно розумiти, де i як дiзнаватися про все, що завгодно.




Шостий секрет – сила наполегливостi


Лише наступними вихiдними юнаковi вдалося зустрiтися з шостим чоловiком зi свого списку. Стюарт Еджлi був вiдомим актором. Вiн працював на локацii, iхати до якоi треба було через усю краiну, але повертався до мiста на вихiднi й, отримавши повiдомлення вiд юнака, погодився зустрiтися з ним суботнiм ранком у невеличкiй кав’ярнi в центрi мiста.

Майбутня зустрiч зi знаменитiстю захоплювала й трохи непокоiла юнака, але коли цей день настав, виявилося, що мiстер Еджлi був дуже доброзичливим i досить скромним. Узагалi, вiн привiтав юнака як давно загубленого друга.

Хоча йому було вже пiд сорок, мiстер Еджлi здавався рокiв на десять молодшим. Вiн мав вугiльно-чорне волосся й величезнi очi, що iх прикривали круглi окуляри в позолоченiй оправi. Одягнений чоловiк був у куртку-бомбер з дубленоi шкiри, кремовий светр iз комiром-хомутом та синi джинси.

– То ви минулого тижня зустрiлися зi старим китайцем? – запитав вiн юнака.

– Так, – вiдповiв той i заходився переповiдати про свою зустрiч зi старим.

– А я зустрiв його понад дванадцять рокiв тому. У цьому самому кафе, – сказав мiстер Еджлi. – І та одна-едина зустрiч iз ним змiнила мою кар’еру й усе життя.

– Як? – поцiкавився юнак.

– Ну, саме тодi в мене був занепад у кар’ерi. Було мало роботи, тож я працював тут офiцiантом, щоб звести кiнцi з кiнцями. Одного дня сюди увiйшов дрiбненький старий китаець i сiв за цей самий столик, за яким ми зараз сидимо. Це була середина дня, коли вiдвiдувачiв мало. Я поцiкавився, як у нього справи, i ми швидко розговорилися.

Я сказав, що я безробiтний актор, i розповiв йому про труднощi акторськоi професii – забагато людей прагнуть улаштуватися на замало робочих мiсць у галузi, що не мае достатнього фiнансування. Завжди понад дев’яносто вiдсоткiв акторiв або безробiтнi, або пiдробляють деiнде, щоб жити на щось мiж акторськими контрактами.

Тодi старий сказав: «Не можна сидiти й чекати на сприятливi обставини. Треба йти та створювати iх».

На свiй захист я зауважив, що ходив на купу кастингiв, але жодного не пройшов. Вiн вiдiрвав погляд вiд своеi тарiлки й сказав: «Тодi ти маеш уподiбнитися до каменяра». Я перепитав, що вiн мае на увазi, i китаець пояснив: «Каменяр знову й знову довбае скелю, а в нiй навiть трiщинки не з’являеться. Але якщо вiн не вiдступае, то настае час, коли скеля розколюеться. Не один удар розбивае скелю, а сукупнiсть багатьох ударiв». І додав: «Якщо хочеш розколоти скелю успiху, треба бити й бити, доки вона не розiб’еться».

«То ви вважаете, – сказав я, – що менi треба шукати роботу, доки я не знайду ii?» Вiн кивнув: «Авжеж. Люди, якi досягають успiху, вiдрiзняються вiд тих, що не досягають його, не лише хистом, а ще й наполегливiстю! Успiшнi люди починають шлях до успiху там, де iншi спиняються перед невдачею».

Потiм вiн згадав iмена кiлькох кiнозiрок – Сильвестра Сталлоне, Клiнта Іствуда, Шона Коннерi, – яким вiдмовлялися давати ролi на початку iхньоi кар’ери. Сильвестру Сталлоне казали, що вiн не дуже добре говорить, i йому складно було навiть знайти агента, який представляв би його. Зрештою, вiн вирiшив написати власний сценарiй фiльму, у якому сам зiграв би головну роль. Сталлоне розсилав рукопис до продюсерських компанiй, а тi одна за одною вiдхиляли його. Однак чоловiк не здавався. Вiн продовжував, доки одна компанiя не погодилася зняти фiльм, але за однiеi умови: хтось iнший мав зiграти головну роль. І хоча йому тодi страшенно потрiбнi були грошi, Сталлоне дотримувався своiх принципiв, уперто стояв на своему, тож, зрештою, вирiшили, що вiн зможе зiграти головну роль у фiльмi «Роккi». І стрiчка, вiдхилена багатьма продюсерськими компанiями, отримала «Оскар» за найкращий фiльм. Тож, як бачите, Сильвестр Сталлоне досяг успiху не через винятковий талант, а завдяки наполегливостi.

Мене надихнула ця розповiдь старого. Ранiше я не розумiв, наскiльки важливо бути наполегливим – адже навiть суперзiрки на кар’ерному шляху мали вiдмови. Згодом я дiзнався ще й про те, що декому з них не просто вiдмовляли, а вiдмовляли у величезних масштабах. А потiм старий розповiв менi про секрети Надзвичайного Багатства.

– І що ви про них подумали? – запитав юнак.

– Спершу я був налаштований скептично, – вiдповiв мiстер Еджлi. – А потiм, подумавши, що втрачати менi нiчого, вирiшив дiзнатися про них i перевiрити, чи допоможуть вони менi. І саме з цiеi митi все в моему життi почало змiнюватися. Я маю на увазi масштабнi змiни. Вiд роботи офiцiанта й майже повного безгрошiв’я до першоi ролi та контракту на чверть мiльйона доларiв через рiк.

– Та ви жартуете! – вигукнув юнак. – Ваше життя аж так круто змiнилося?!

Мiстер Еджлi кивнув:

– Це сила секретiв. Коли я познайомився зi старим чоловiком, то вже зневiрився у своiй акторськiй кар’ерi. Здавалося, що успiх менi й не свiтить. Я навiть агента знайти не мiг, не кажучи вже про роботу. Понад три десятки агентiв вiдмовили менi, деякi з них радили знайти iншу роботу. Казали, що я просто не маю належних якостей. А потiм я зустрiвся зi старим китайцем i вiдкрив секрети Надзвичайного Багатства.

Усi цi секрети так чи iнакше допомогли менi, але зараз, озираючись назад, я вважаю, що найпотрiбнiшим iз них для мене виявилася сила наполегливостi.

Юнак витяг записник i ручку, готуючись занотовувати.

– Наполегливiсть – найбiльш недооцiнена якiсть людей, якi чогось досягають, – провадив мiстер Еджлi. – Калвiн Кулiдж, тридцять четвертий президент Сполучених Штатiв Америки, писав:



«Нiчим у свiтi не замiнити наполегливостi. Анi талантом: немае нiчого бiльш звичайного, нiж талановита неуспiшна людина. Анi генiальнiстю: “невизнаний генiй” – це майже прислiв’я. Анi самою лиш освiтою: у свiтi сила-силенна освiчених невдах. Тiльки наполегливiсть i цiлеспрямованiсть долають усе».


– Одна з найважливiших вiдмiнностей мiж тими, хто досягае успiху будь у чому, – пояснював мiстер Еджлi, – хоч у здобуттi багатства, хоч у тому, щоб стати неперевершеним майстром своеi справи, – i тими, хто його не досягае, полягае в тому, що успiшнi люди наполегливi, вони нiколи не зупиняються. Навiть зiткнувшись iз перешкодами чи вiдмовами, нiколи не здаються. Вони знають, чого хочуть, i продовжують iти до своеi мети, доки не досягнуть ii.

Насправдi багато найуспiшнiших людей в iсторii визнавали, що вони не досягли б того, що мали, якби не були наполегливими.

Уявiть собi на хвильку, що ви намагаетеся винайти новий продукт. Скiльки разiв ви ладнi спробувати, перш нiж вирiшите здатися? Сто? Тисячу? Двi тисячi? А може, п’ять тисяч?

Юнак знизав плечима.

– Адже, – провадив далi мiстер Еджлi, – Томасовi Едiсону, одному з найуспiшнiших винахiдникiв за всю iсторiю людства, довелося зробити понад десять тисяч окремих спроб, доки вiн не винайшов першу у свiтi лампу розжарювання. Якби не його наполегливiсть, сьогоднi у нас не було б електричних лампочок.

А якщо б ви були членом рок-гурту, скiльки студiй звукозапису мали б вам вiдмовити, перш нiж ви вирiшили б кинути це все? П’ять? Десять? Може, двадцять?

Юнак усмiхнувся:

– Думаю, до мене дiйшло б ранiше, нiж з двадцятого разу.

– Ну, до одного гурту не дiйшло. А якби дiйшло, вони не стали б одним iз найуспiшнiших рок-гуртiв усiх часiв. Бо «Бiтлз» отримали вiдмову вiд бiльш нiж п’ятдесяти рiзних студiй звукозапису, перш нiж пiдписали контракт на свiй перший запис!

Дозвольте навести останнiй приклад: уявiть собi юнака, що мрiе стати видатним державним дiячем. Незважаючи на всi його зусилля, у тридцять два роки вiн стае банкрутом. Коли йому виповнюеться тридцять п’ять, помирае кохання його дитинства, а через рiк у нього стаеться нервовий зрив. У наступнi роки вiн програе однi вибори за iншими. Коли йому слiд було б здатися?

– Не знаю, але це не схоже на людину, яка колись стане видатним державним дiячем, – вiдповiв юнак.

Мiстер Еджлi всмiхнувся:

– Узагалi-то, чоловiком, про якого я говорив, був Авраам Лiнкольн.

Юнак знову щось занотував.

– Я навiть гадки не мав, що такi успiшнi люди так часто зазнавали невдач або отримували вiдмови, – зiзнався вiн.

– Звичайно. Насправдi успiшнi люди стали успiшними саме тому, що вони так часто зазнавали невдач.

Юнак усмiхнувся, занотовуючи це. Пiдвiвши погляд вiд свого записника, вiн сказав:

– Але я не розумiю, ви говорите, якщо намагатися далi й далi, то зрештою досягнеш успiху?

– Так. Найiмовiрнiше – досягнеш, – вiдповiв мiстер Еджлi. – За умови, якщо навчатимешся на власних помилках. Томас Едiсон не повторював один i той самий експеримент десять тисяч разiв, щоб винайти лампочку, – вiн робив висновки з результатiв кожного експерименту й, вiдповiдно, щось змiнював. Наполегливiсть – це риса, притаманна всiм у ранньому дитинствi. Зрештою, чи доводилося вам бачити малюка, який, попри довгi години спроб i щоденнi падiння, так i не навчився ходити?

– Але чому ми втрачаемо цю рису? – запитав юнак.

– Інодi ми починаемо боятися невдач та вiдмов. Інодi губимо вiру в себе. Але забуваемо, що провали та вiдмови е важливими складниками успiху. Власне, можна сказати так: що бiльше ви зазнаете невдач, що частiше вам вiдмовляють, то успiшнiшим ви станете.

– Я не розумiю, – сказав юнак. – Як таке може бути?

– Бо невдачi та вiдмови е конче потрiбними сходинками до успiху. Ми вчимося на своiх помилках i наближаемося до власних цiлей. Джордж Бернард Шоу сказав про це так: «Юнаком я помiтив, що дев’ять iз десяти речей, якi я роблю, виявляються невдалими. Я не хотiв бути невдахою, тому працював удесятеро бiльше».

– Можете взяти будь-кого, хто досяг надзвичайного успiху в обранiй кар’ерi, – пояснював мiстер Еджлi, – i ви неодмiнно з’ясуете, що iм довелося пройти крiзь низку невдач i вiдмов, перш нiж вони стали успiшними.

Я вперше вiдкрив для себе, як багато важить наполегливiсть, коли практично втратив надiю здобути акторську роботу, не кажучи вже про те, щоб стати вiдомим актором. Але я зрозумiв: якщо прагну досягнути успiху, то доведеться пробувати знову й знову. Я вiрив у себе й у своi здiбностi. У мене була чiтка мета, я склав упорядкований план дiй i продовжував спроби влаштуватися на роботу, доки, зрештою, дев’ять мiсяцiв потому ii не здобув.

– Але непросто намагатися знову й знову, якщо маеш тiльки невдачi й жодних результатiв, – мовив юнак.

– Нiхто й не сказав, що це легко, – вiдповiв мiстер Еджлi. – Якби це було так просто, усi б так робили. Але одна з вiдмiнностей мiж успiшними людьми й невдахами полягае в тому, що успiшнi переконанi: невдач не бувае – бувае лише досвiд.

– Що ви маете на увазi? – запитав юнак.

– Ну, всього лиш ось що: якщо ви не маете результату, якого хотiли або очiкували, ви чогось навчаетеся з цього досвiду й пробуете знову. Насправдi неможливо досягти в чомусь успiху, якщо ви не готовi помилятися, навчатись i рухатися далi.

Теодор Рузвельт сказав так:



«Значно краще насмiлюватися на значнi вчинки, досягати шаленого трiумфу, навiть крiзь невдачi, нiж уподiбнюватися до тих бiдних духом людей, якi не мають анi значних досягнень, анi значних страждань, бо живуть у суцiльних сутiнках, не знаючи нi перемог, нi поразок».


Одна з причин, чому так мало людей досягають успiху, у тому, що багато хто не готовий пройти крiзь поразки та вiдмови. Але е дещо, що допоможе бути наполегливим у часи невдач.

– Що це? – поцiкавився юнак.

– Те, як ви аналiзуете кожну спробу. Я маю на увазi, що, зазнавши невдачi, люди зазвичай зосереджуються на тому, що вони зробили неправильно. Це, своею чергою, змушуе iх почуватися винними, вони втрачають упевненiсть та бажання спробувати знову. Усi, хто досягае успiху, звертають увагу на те, що зробили правильно. Тож, навiть якщо не досягли бажаного результату, запитують себе: «Що я зробив правильно, що допомогло менi дiйти так далеко?»

– Я не розумiю, – зiзнався юнак.

– Ну, вiзьмiмо продавця комп’ютерiв. Вiн бере телефон, щоб зателефонувати з рекламою потенцiйному клiентовi. Вiдрекомендовуеться й запитуе, чи хоче клiент купити новий комп’ютер. Клiент каже, що не хоче. Кiнець розмови. Що вiн зробив правильно пiд час цiеi спроби? Набрав номер, зв’язався з черговим потенцiйним клiентом i зробив пропозицiю купити товар. Із цим знанням вiн робить iще одну спробу, але цього разу ставить iнше питання. Вiн запитуе наступного клiента, чи цiкаво йому дiзнатися про найсучаснiшi комп’ютернi технологii для бiзнесу. Цього разу клiент говорить, що йому цiкаво, але в нього немае часу в це заглиблюватися. Що продавець зробив правильно? Вiн поставив iнше питання i з’ясував, що клiент надто зайнятий, щоб обмiрковувати придбання нових комп’ютерiв. Продавець пробуе знову, телефонуе новому потенцiйному клiентовi й цього разу ставить iнше запитання: «Чи цiкаво вам буде придiлити п’ять хвилин, щоб я розповiв вам, як ви можете скоротити грошi та час, що витрачаете на керiвництво вашим офiсом, принаймнi на п’ятдесят вiдсоткiв?» Цей клiент зайнятий, але йому цiкаво дiзнатися, як вiн може скоротити витрати. Йому нiчого не вартуватиме видiлити п’ять хвилин наприкiнцi дня, тож вони домовляються про зустрiч. Продавцевi вдалося добре прорекламувати свiй товар.

Так мiркують усi видатнi винахiдники, запитуючи себе: «Що я зробив такого, що допомогло менi дiйти аж так далеко?» Це саме запитання ми маемо ставити собi, якщо хочемо досягти успiхiв у будь-якiй справi – хоч у продажу продукцii, хоч у здобуттi багатства.

Юнак швидко занотовував, а мiстер Еджлi тим часом провадив далi:

– Ранiше я думав, що наше життя обумовлене долею, – говорив вiн. – Або зiрки стануть так, як треба, або не стануть. Але тепер я твердо переконаний, що всi ми маемо силу створювати власну долю.

Однiею з найбiльш надихаючих речей, якоi мене навчило життя, стало те, що ми, такi, якi е, – могутнiшi за будь-що, що взагалi може статися з нами. Хай там що трапилось, якщо ми згадаемо каменяра й битимемо не спиняючись, то досягнемо успiху.

Потiм мiстер Еджлi сягнув рукою в кишеню й витяг аркуш паперу.

– Я завжди ношу його iз собою, – пояснив вiн, простягаючи аркуш юнаковi, – щоб не забувати про силу наполегливостi.

Юнак розгорнув його й побачив коротенький вiрш:



Не спиняйся!

		Коли все не так i все проти тебе,
		Дерешся ти вгору, захмарене небо,
		Грошей нема, а борги лиш ростуть,
		Усмiхнутися хочеш – та сльози течуть,
		Коли твiй тягар заважким тобi здасться —
		Спочинь, коли треба, але не спиняйся!

		Життя нелегке, в нiм крутi повороти,
		І кожен вивчае своi тут уроки,
		Найбiльше невдах зазвичай серед тих,
		Хто вже майже змiг – та спинився без сил.
		Не спиняйся, хоч, може, iдеш ти й поволi —
		А раптом за крок твоi щастя i доля?

		Невдача – це успiх iз iншого боку,
		Нехай на шляху й помилковi е кроки.
		Нiколи не знаеш, де ж та перемога —
		Можливо, коротка до неi дорога;
		Борись, коли все, чого хочеш, – це здатись,
		Коли все проти тебе – не можна спинятись!

    Едгар А. Гест


Того вечора юнак довго й глибоко розмiрковував про свое життя. Озираючись назад, на минулi роки, тепер вiн розумiв, що жодноi наполегливостi в собi не виховував. Щойно йому ставало важко або на шляху виникали перепони, вiн незмiнно здавався й вирiшував спробувати щось iнше.

Тепер, пiсля зустрiчi з мiстером Еджлi, зрозумiв, що коли вiн хоче досягти в чомусь успiху, то доведеться прийняти тверде рiшення змiнитися й стати подiбним до каменяра.

Якi б перешкоди не виникали в нього на шляху, вiн мае наполегливо пробувати знову й знову та нiзащо не кидати спроб, доки не досягне успiху.

Вiн витяг записник i ще раз перечитав нотатки, якi зробив пiд час зустрiчi з мiстером Еджлi:



Шостий секрет Надзвичайного Багатства – сила наполегливостi.



Зазвичай успiх е результатом не однiеi спроби, а, скорiше, сукупностi багатьох спроб.

Тi люди, якi досягають успiху, вiдрiзняються вiд тих, що не досягають, не лише хистом, але ще й наполегливiстю!

Завжди запитуй себе пiсля будь-яких дiй, якi не дали бажаного результату: «Що я зробив правильно, що допомогло менi зайти так далеко?» Саме так ти завжди зможеш себе пiдбадьорити, щоб спробувати ще раз.

Якщо уподiбнишся до каменяра, наполегливо намагатимешся, нiколи не припинятимеш спроб i навчатимешся на кожному досвiдi, то завжди досягатимеш успiху в усiх починаннях.




Сьомий секрет – сила контрольованих витрат


Наступною в списку юнака була жiнка на iм’я Джудi Орман. Зранку юнак зателефонував iй, щоб пiдтвердити iхню зустрiч по обiдi.

Мiсiс Орман керувала власним бiзнесом з офiсу в себе вдома, у великому приватному будинку в престижному районi передмiстя. Це була кремезна темношкiра жiнка, трохи нижча за юнака, i на вигляд здавалося, що iй десь за сорок. Мiсiс Орман була привабливою жiнкою з глибокими карими очима й довгим, заплетеним у косу волоссям. На нiй був простий одяг – яскраво-червоний широкий светр i чорнi легiнси.

Офiс мiсiс Орман розташовувався в заднiй частинi будинку. Це було свiтле просторе примiщення. У дальньому кутi стояли великий дубовий стiл в антикварному стилi та директорське крiсло з високою спинкою до комплекту. Праворуч вiд столу обладнане комп’ютеризоване робоче мiсце – з комп’ютером, двома телефонами та безлiччю найсучаснiшого офiсного приладдя. Лiворуч високi склянi дверi на велику кам’яну терасу вiдкривали вид на величезний, страшенно привабливий сад. Схил, укритий газоном, плавно спускався до пишноi плакучоi верби, що стояла за кiлька метрiв вiд одноповерхового дерев’яного флiгеля. Але особливо чарiвливим цей краевид робила рiчка, що текла просто край саду.

– Який прекрасний пейзаж! – захоплено вигукнув юнак. – Мабуть, милуватися ним пiд час роботи – просто чудово.

Мiсiс Орман усмiхнулася:

– Дякую. Так i е. Це завжди було однiею з моiх мрiй – мати змогу працювати вдома та милуватися рiчкою. І звичайно, однiею з головних переваг роботи вдома е те, що я можу з радiстю спiлкуватись iз сiм’ею, замiсть того аби щодня проводити кiлька годин у машинi чи в напханих людьми поiздах та автобусах. Я маю знайомих, якi щодня марнують у дорозi на роботу та з роботи майже три години. Уявляете? Це п’ятнадцять годин, нiби два додаткових робочих днi на тиждень!

Час е найцiннiшим товаром у свiтi, значно цiннiшим за золото, адже коли вiн пройшов, його вже нiколи не повернути.

Мiсiс Орман кивнула юнаковi, щоб вiн сiв у крiсло, а сама опустилася в iнше.

– Отже, ви хочете дiзнатися про секрети Надзвичайного Багатства? – запитала вона.

Юнак кивнув.

– Так, – вiдповiв вiн. – Як ви вперше почули про них?

– Ну, дозвольте помiркувати. Я вперше дiзналася про них десять рокiв тому. Тодi я була зовсiм не в такому становищi, як тепер: щойно розiйшлася з першим чоловiком, по вуха в боргах. Заборгованiсть на кiлька тисяч за кредитними картками, а ще iпотечна компанiя подала на мене позов до суду через вiдсутнiсть платежiв i намiрялася вiдiбрати мiй будинок. Суд дав менi один мiсяць, щоб дiйти згоди з кредиторами, а iнакше я втратила б усе.

– Боже правий! – вигукнув юнак. – Як же ви з цим упоралися?!

– Чудово пам’ятаю той день, – продовжувала мiсiс Орман. – Я в сльозах сидiла на лавцi бiля суду, з болем розмiрковуючи, що менi робити. Становище здавалося геть безнадiйним. А потiм вiдчула теплу руку в себе на плечi й, обернувшись, побачила, що поряд зi мною сидить дрiбненький старий китаець. На ньому був класичний костюм, i я подумала, що це – судовий службовець. Вiн запитав, чи потрiбна менi допомога. Я подякувала йому за турботу й сказала, що вiн нiчого не зможе зробити. Але вiн усе одно залишився поряд i говорив зi мною. Я небагато запам’ятала з того, що вiн казав, проте один вислiв закарбувався в моiй пам’ятi – вiн назвав його золотим правилом вирiшення проблем: «Коли ти думаеш, що вичерпав усi можливостi, пам’ятай одне: ще не всi!»

Юнак усмiхнувся, згадавши, як старий китаець дав йому таку саму пораду.

– Старий говорив про секрети Надзвичайного Багатства. Звичайно, я нiколи ранiше про них не чула, але менi стало цiкаво, що той старий може розповiсти. Уперше хтось пояснював менi, що я здатна керувати своею долею. Усе життя менi казали, що життя може бути добрим або жорстоким, можна перемогти або програти… І це все залежить вiд удачi чи вiд фарту. І ось якийсь старий говорить, що всi ми керуемо власною долею i що в усiх нас е сила створювати багатство в нашому життi.

Перш нiж пiти, старий дав менi папiрець i сказав, що вiн допоможе вирiшити моi проблеми. Я була геть спантеличена, поглянувши на нього, адже все, що там було, – це список з десяти iмен i телефонних номерiв.

– Знайоме почуття, – усмiхнувся юнак.

– Мушу зiзнатися, що я не покладала на це великих надiй, – провадила мiсiс Орман, – але сконтактувала з усiма людьми зi списку старого та вислухала, що вони могли менi сказати. Усi iхнi розповiдi просто приголомшували, i хоча я не була впевнена, що секрети Надзвичайного Багатства спрацюють у мене, усе ж таки спробувала застосувати те, про що дiзналася, i потроху мое життя почало змiнюватися.

Юнак витяг свiй незмiнний записник i ручку й почав щось занотовувати. Закiнчивши писати, вiн пiдвiв погляд на мiсiс Орман i поцiкавився:

– Як саме змiнилося ваше життя?

– По-перше, я стала щасливiшою, бо вiдчула бiльше влади над власним життям. Але, на мiй подив, за три роки я повернула всi своi борги i ще й назбирала достатньо грошей, щоб започаткувати власний малий бiзнес.

– А як ви гадаете, який iз секретiв найбiльше посприяв цiй змiнi? – запитав юнак, заiнтригований iсторiею мiсiс Орман.

– Вони всi менi допомогли, – мовила мiсiс Орман, – але, озираючись назад, я бачу, що тим единим секретом, який тодi найбiльше вплинув на мое життя, стала сила контрольованих витрат.

– Контрольованих витрат? – перепитав юнак. – Ви маете на увазi планування бюджету?

– Приблизно це, так, – вiдповiла мiсiс Орман.

– Як же планування бюджету може допомогти створити багатство? – поцiкавився юнак.

– Передовсiм пам’ятайте, що багатство визначаеться не тим, скiльки ви заробляете, а тим, як добре можете жити на тi грошi, якi заробляете, – вiдповiла мiсiс Орман.

– А в чому рiзниця? – уточнив юнак. – Звiсно, що бiльше грошей ви заробляете, то бiльше можете собi дозволити, то краще зможете жити.

– Це не обов’язково причина та наслiдок, – суворо заперечила мiсiс Орман. – Насправдi ви з’ясуете: часто що бiльше грошей ви заробляете, то бiльше витрачаете й то частiше вам доводиться чимось жертвувати. Наприклад, щоб одержувати вищу зарплатню, можливо, доведеться бiльше часу працювати – тож ви менше часу зможете придiлити родинi. Якщо ви отримуватимете великi грошi, але матимете змогу провести з дiтьми лише кiлька годин на тиждень, то чи зможете вважати себе багатим?

Юнак потер пiдборiддя й мовив:

– Я розумiю, про що ви.

– Багатство пов’язане, найiмовiрнiше, iз якiстю вашого життя, а не з кiлькiстю грошей, якi ви заробляете, – пояснювала мiсiс Орман. – Не потрiбно бути мультимiльйонером, щоб почуватися Надзвичайно Багатим. Усе, що вам потрiбно, – мати вдосталь коштiв, щоб жити саме таким життям, яким ви хочете жити!

– Отож, якщо хочете бути багатими, – провадила вона далi, – одна з перших премудростей, яких вам слiд навчитися, – жити згiдно зi своiми достатками, а це означае – контролювати власнi витрати. Отримувати тисячу фунтiв i витрачати дев’ятсот фунтiв – це шлях до забезпеченостi, а заробляти тисячу фунтiв i витрачати тисячу сто – це шлях до бiдностi. Якщо вашi витрати перевищують вашi доходи – буде лихо.

– Я розумiю, про що ви говорите, – мовив юнак. – Живучи за бюджетом, можна запобiгти появi боргiв, але це не допоможе збiльшити доходи, правда ж?

– Та може, i допомагае! Контролювати витрати треба не тiльки тодi, коли хочете iз задоволенням жити за доходами, – доводила мiсiс Орман. – Це страшенно важливо для пiдвищення цих доходiв.

– Справдi? – перепитав юнак. – Як саме?

– Неможливо створювати багатство й пiдтримувати його без постiйного надходження для накопичення доходу, ви згоднi?

Юнак кивнув.

– Скiльки б грошей у вас не було, – продовжувала мiсiс Орман, – вони, звiсно, зрештою вичерпаються, якщо ви лише витрачатимете й не матимете жодного доходу, щоб поповнювати iх. Єдиний спосiб створити стiйкий потiк доходу – або заробляти бiльше грошей, або змусити частину грошей, якi ви заробляете, працювати на вас.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/adam-dzhekson-25180023/desyat-sekretiv-bagatstva-schastya-kohannya-3-v-1/?lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.