Архiварiус Ольга Гой Коли приiздиш «у нiкуди» i намагаешся самотужки вижити в столицi, маеш бажання працювати за фахом i покликанням i розумiеш, що нема гiдноi оплати працi за твiй труд, вiдчуваеш себе не людиною, а вовком-перевертнем, сумним, самотнiм i нещасним. І лише магiя кохання надае крила та допомагае за будь-яких обставин залишатися людиною. Ольга Гой Архiварiус Був звичайний робочий день. У дверях охоронець пив каву та коптив цигаркою. Наш маленький вiддiл шурхотiв офiсними паперами, на столах гудiли комп’ютери, а за вiкном свистiла сигналiзацiя припаркованого поруч авто, безхвостi бродячi пси нишпорили у пошуках iжi, зачинене будiвництво навiювало повну вiдлюдькуватiсть та нудьгу. Премii знову не дали. Хотiлося вити на мiсяць, але й його не було. З-пiд застiбнутоi сорочки сторчав шмат шерстi, у перекошенiй щелепi прорiзувалися iкла (Пекельний бiль!), кiгтi вчепилися в лаковану поверхню облiпленого папками столу. Не було опалення, вiд роботи обiгрiвачiв час вiд часу вимикалася електроенергiя. Тягнуло болотною сирiстю: судячи з усього, пiд лiнолеумом завiвся грибок, або плiснява, i якимось мерзотним запахом пройнялося примiщення. Вiдчинилися дверi та увiйшов вiдвiдувач. Я кинув на нього байдужий скляний погляд i сухо сказав: «Сiдайте». Чоловiк плюхнувся в м’яке офiсне крiсло, i голими пальцями почав протирати запотiлi лiнзи окулярiв. На вигляд йому було рокiв сорок. Високе чоло з залисинами та сутула спина видавали або професора-iнтелектуала, або (що бiльш iмовiрно!) iнтелiгента, нездатного до фiзичноi працi. Вiдвiдувач вiдкашлявся та промовив: – Ігнатьев Олег Іванович, – безглузда посмiшка та прижмурений погляд iз-пiд окулярiв, брудна краватка та затертi рукава куртки… Я не знаю, що краще викликае блювоту! – Яка мета вашого приходу в архiв? – Запитав я, вiдсуваючи убiк недопиту чашку чаю. – Мiй пра-пра-дiдусь жив у цiй мiсцевостi на початку ХІХ столiття, – Олег Іванович стер пiт з розчервонiлого обличчя, – хотiлося би провести генеалогiчне дослiдження. Минуле? Воно лежить отам, у пильному, скриплячому, крихкому вiд старостi (або вiд вiдсутностi умiлого слюсаря), ящику. – Нумо, пiдемо до каталогу, – промовив я. Ми йшли холодним сiрим коридором. За нами гнався протяг. Попереду маячили единi вiдчиненi дверi, – нам сюди! Каталог нагадував звичайний шкiльний клас: такi ж книжковi шафи та парти. Втiм, це бiльше змахувало на бiблiотеку: ящики, карточки, стенди… Так було на початку ХХ столiття, так е зараз, i здаеться, буде завжди. Навiть, якщо на кожну парту (вибачте, стiл!) поставити ретро-комп’ютер (а-ля «совдепiвський» телевiзор за розмiром). Навiть, якщо розщедритися на тi, з рiдкокристалiчними дисплеями. Навiть, якщо не буде цих рудих картонних карточок, завжди переплутаних, що випинаються з ящикiв. Навiть, якщо для того, щоб знайти вiдповiдь на будь-яке питання, достатньо стане натиснути заповiтну клавiшу власного персонального комп’ютера. Навiть, якщо не буде мене, принаймнi, тут, – о шукач, сумнiваюся, що ти наблизишся до iстини. Сам час зажував ii сторiнки i не пiдпустить тебе до неi. Не тому, що ти нiкчемний. І не тому, що вiн (час) поганий. Просто вона (iстина!) не така вже проста, а завжди норовить вислизнути, гаркнувши у вуха, що вона десь поруч. От i зараз… Олег Іванович знайшов у списку платникiв податкiв, якi жили в цiй мiсцевостi, аж сiмох повних тезок його пра-пра-дiдуся. Як дiзнатися, котрий iз списку його предок – куркуль, нам не вiдомо. Стверджувати, що вони можуть бути родичами, або спростувати це, ми з точнiстю не можемо. А тому Олеговi Івановичу доведеться замовляти документи, пов’язанi з усiма тезками пра-пра-дiдуся i перевiрити, чи мiститься там iнформацiя про його родича. Втiм, обирати користувачевi архiву, чи оплачувати замовлення документiв, можливо непов’язаних з його родоводом, брати до рук вкритi пилом жовтi аркушi паперу, мiсцями поiденi невiдомими комахами чи гризунами, вдивлятися в написане розмитими чорнилами, розшифровувати дореволюцiйний почерк, або припинити пошуки свого генеалогiчного древа. Вiдвiдувач обрав перший варiант. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/olga-goy/arhivarius/?lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.