Мрiй правильно. Як зрозумiти, чого ти насправдi бажаеш i як цього досягти
Барбара Шер

Барбара Смiт


Якщо ви прагнете змiнити свое життя на краще, але не визначилися, у який бiк рухатися, якщо вiдчуваете у собi прихованi таланти i маете заповiтнi мрii – ця книга саме для вас. Барбара Шер – хрещена мати коучингу, а загальний наклад ii семи бестселерiв сягнув кiлькох мiльйонiв примiрникiв! Зiркове продовження «Мистецтва мрiяти» i бестселер за версiею New York Times «Мрiй правильно» – для тих, хто мрiе про справжнiй успiх i гiдне життя.

Якi бажання ви приховуете? Чому не наважуетеся мрiяти – через критику, невиправданi сподiвання близьких, вигаданi зобов’язання, бiль нещастя чи вiдсутнiсть пiдтримки? Перевiренi мiльйонами читачiв практичнi поради i стратегii, цiкавi iсторii реальних людей допоможуть з’ясувати це. Ця книжка не мае на метi зробити з вас iншу людину – вона покаже, як саме змiнити життя на краще: налагодити особистi стосунки, здобути гiдну роботу, творчо реалiзуватися, навчившись мрiяти правильно!





Барбара Шер, Барбара Смiт

Мрiй правильно. Як зрозумiти, чого ти насправдi бажаеш i як цього досягти



Свiтлiй пам’ятi мого любого тата, Сема Шера.

Вiн осявав наше життя







Слова подяки




Я щиро дякую всiм, хто присвятив свiй час читанню та критичному аналiзу мого рукопису, – вас надто багато, щоб можна було згадати всi iмена, однак ви самi знаете, хто це, i побачите результати своiх порад та зауважень на сторiнках цiеi книжки. Особливо слiд подякувати чотирьом людям: Сьюзен Браузер, надзвичайно уважнiй читачцi, i Джулi Шонфельд, прекраснiй письменницi (а ще ii батьку, котрий дав влучне визначення гарного життя, – я цитую його у вступi). Джудiт Рiвен рядок за рядком вичитувала цей рукопис i дуже менi допомогла. Четверта людина, яку я маю згадати, – моя чудова матуся, Неттi Шер, котру зачарувала ця книжка. Закiнчивши читання, вона подивилася на мене й сказала: «Ти повинна була мати сестру-близнючку».

Крiс Дал i Леслi Шнур – моi янголи-охоронцi, агент та редактор, яких послали менi самi небеса. Я дякую iм за неоцiненний досвiд. Нехай iхне життя буде довгим i щасливим.

І понад усе я вдячна моiм клiентам, якi завжди мали мужнiсть кинути виклик своему життю та змiнити його на краще. Упродовж багатьох рокiв вони надихають мене й, даючи можливiсть iз ними попрацювати, дарують менi життя, яке я люблю.

    Б. Шер



З подякою Джейн, Елейн i Морi Волкер та свiтлiй пам’ятi Стелли Смiт.

    Б. Смiт




Передмова


Не знати, чого ви хочете вiд життя, – це не жарти. Жити без мети – болiсне вiдчуття. Моя перша книга «Мистецтво мрiяти. Як отримати те, чого насправдi бажаеш» визначае перемогу як досягнення бажаного та крок за кроком показуе, як стати переможцем i створити життя, яке вiдповiдае вашим найзаповiтнiшим мрiям. Однак роками читачi телефонують менi й кажуть: «Менi дуже подобаеться «Мистецтво мрiяти», але я не можу скористатися вашими порадами, оскiльки менi важко визначити свою мету. Я просто не знаю, чого хочу».

Менi стало цiкаво. У мене виникло бажання з’ясувати, у чому полягала проблема, тому я почала зустрiчатися iз цими людьми, якi не могли зрозумiти, чого хочуть. Я вислухала всi iхнi iсторii, поставила деякi запитання й невдовзi усвiдомила, у чому справа, адже щоразу виникала та сама ситуацiя: усi з цих клiентiв переживали внутрiшню боротьбу й навiть про це не здогадувалися.

Їм нiколи не спадало на думку, що в глибинi душi вони насправдi знали, чого хочуть, але iхнi бажання були замаскованi певним внутрiшнiм конфлiктом. Усвiдомлення цiеi проблеми ставало великим сюрпризом – i великим полегшенням. Тепер усе, що нам залишалося зробити, – це скласти програму дiй iз подолання кожного конфлiкту, а розроблення цих програм виявилося на диво легким завданням. Люди прокидалися й починали активно дiяти буквально пiсля однiеi чи двох зустрiчей!

Це було чудово. Я вирiшила зiбрати всi цi вiдкриття та стратегii в книзi, щоби кожен, хто потребував допомоги, мiг ii отримати.

Зараз ви тримаете цю книгу в руках.

У вас проблеми з досягненням життевих цiлей, тому що ви не знаете, у чому вони полягають? Повiрте, ви не самотнi. Ваша проблема досить поширена, i в неi е шляхи розв’язання. Ви впiзнаете себе, читаючи цю книгу. І майже одразу, щойно ви це зробите, навчитеся прийомiв, якi вам допоможуть. Не дивуйтеся, якщо знайдете себе бiльш нiж в одному роздiлi. Прочитайте iх усi. Бiльшiсть iз нас – складнi, багатограннi створiння, i вправа, яка забезпечить ваш успiх, може трапитися в будь-якому з роздiлiв.

Робота iз цiею книгою буде захопливою, повчальною, iнодi трохи болючою й часто дуже смiшною. Дiзнатися, що справдi коiться всерединi вас, може бути складно, але це також надихае та даруе величезну втiху.

Ви можете зробити будь-що, якщо тiльки знатимете, що саме. І ви ось-ось це з’ясуете.




Вступ



Мета цiеi книги – допомогти вам знайти шлях до гарного життя. І я не маю тут на увазi басейни, розкiшнi будинки та приватнi лiтаки, якщо тiльки це справдi не е вашим найбiльшим бажанням. Але якщо ви обрали книгу пiд назвою «Мрiй правильно. Як зрозумiти, чого ти насправдi бажаеш i як цього досягти», найiмовiрнiше, ви прагнете чогось значно бiльшого, нiж басейн.

Ви хочете життя, яке будете любити.

Батько моеi подруги дав його влучне визначення: «Гарне життя – це коли ти прокидаешся вранцi й не можеш дочекатися, поки знову не почнеш усе спочатку».

Це сказано про вас? Чи ця iдея гарного життя звучить, мов недосяжний iдеал?

Якщо ви не належите до категорii людей, якi щоранку схоплюються з лiжка в радiсному очiкуваннi нового дня, я впевнена, що ви вiдчайдушно прагнете знайти мету, котра допомогла б вам почуватися, як батько моеi подруги. Ви палко мрiете про роботу, що сповнюватиме вас азартом та енергiею. Ви жадаете знайти мiсце, що принесе вам успiх та визнання. Альберт Швейцер[1 - Альберт Швейцер (1875–1965) – нiмецький фiлософ, теолог, музикант, лiкар, мiсiонер, лауреат Нобелiвськоi премii миру (1952). (Тут i далi прим. перекл.)] знайшов свое мiсце, те саме зробили Голда Меiр[2 - Голда Меiр (1898–1978) – iзраiльська полiтична та державна дiячка, перша та едина поки що жiнка, яка обiймала посаду прем’ер-мiнiстра Ізраiлю (1969–1974).] i той сусiдський хлопець, який день i нiч навчався грати на гiтарi.

Вони знали, як жити. Вони вiрили в те, що робили, усiм своiм серцем. Вони були впевненi, що iхня робота важлива.

Пiдiйшовши ближче до людей, якi знайшли свое покликання й не бояться втiлювати найзаповiтнiшi бажання, ви побачите на iхнiх обличчях особливу силу та енергiю.

Життя надто коротке, щоб не мати такоi цiлеспрямованостi.

На початку 1980-х два психологи з Гарвардського унiверситету дослiджували людей, якi вважали себе щасливими. Що ж iх об’еднувало? Грошi? Успiх? Здоров’я? Любов?

Аж нiяк.

У них було лише двi спiльнi риси: вони напевне знали, чого хочуть, i вiдчували, що рухаються до бажаноi мети.

Саме це робить життя гарним: коли воно мае спрямування i ви рухаетесь до того, що любите.

Пiдкреслюю: любите.

Я не маю на увазi те, у чому ви вправнi. Менi справдi байдуже, якими вмiннями ви володiете. Коли я була самотньою матiр’ю двох маленьких дiтей, яка до того ж працювала, знаете, якi вмiння я мала? Я могла прибирати в будинку, наче одержима, на ходу стрибати в автобус, тримаючи в руках бiлизну, забрану з пральнi, продукти та ще й своiх малюкiв, а також витискати з кожного долара все, що можна, поки портрет Джорджа Вашингтона не починав благати зглянутися над ним.

Красно дякую, але я не бажаю кар’ери, де б знадобилися такi вмiння.

Я не вiрю, що життя можна назвати гарним, якщо ви робите те, що можете; воно гарне лише тодi, коли ви робите те, що хочете. Я навiть не думаю, що вашi найбiльшi таланти виявляються в умiннях. Усi ми вправно робимо тi речi, якими аж нiяк не захоплюемося. І в усiх нас е таланти, яких ми нiколи не використовували.

Дозволити вмiнням керувати вашим життям просто неприпустимо. Ось чому я не збираюся давати вам тести на визначення особистих рис або оцiнювання вмiнь та навичок, щоб з’ясувати, що ви маете робити.

Я знаю, що ви повиннi робити.

Те, що ви любите.

Улюблене заняття – це сфера вашого таланту. Тiльки любов може дати вам стимул завзято працювати й залишатися вiрними певнiй справi, поки ви не розвинете свiй талант. Саме так найвищих вершин у цьому свiтi досягають пересiчнi люди – такi самi, як ми з вами, якi, однак, знають, чого хочуть, i докладають для цього максимальних зусиль.

Якщо ви не знаете, чого хочете, ви не можете навiть вийти на старт – i це засмучуе. Але ви не самотнi. Нещодавнi дослiдження засвiдчили, що не менше 98 вiдсоткiв американцiв нещаснi на своiй роботi. І не лише фiнансовi мiркування змушують iх залишатися там, де вони е зараз: вони просто не знають, що робити натомiсть. Те, що ви, можливо, вважали власним маленьким нiчним страхiттям, виявляеться, е доволi поширеним явищем.

Що ж, у мене е для вас сюрприз.

Насправдi ви знаете, чого хочете.

Усi це знають. Саме тому вам так неспокiйно й незатишно, коли не можете знайти правильний шлях. Ви вiдчуваете, що е якась особлива робота, для якоi ви створенi. І ви маете рацiю. Ейнштейновi було потрiбно формулювати фiзичнi теорii, Гаррiет Табмен[3 - Гаррiет Табмен (1822–1913) – борець проти рабства у США, героiня американського народу. Пiсля втечi на Пiвнiч брала активну участь у дiяльностi «Пiдземноi залiзницi» – таемноi системи, що органiзовувала переправлення темношкiрих утiкачiв iз рабовласницьких штатiв Пiвдня на Пiвнiч. Самостiйно звiльнила понад 300 рабiв.] – вести людей до свободи, а вам треба йти за своiм власним, особливим покликанням. Як сказав Вардан Грегорян,[4 - Вардан Грегорян (нар. у 1934 р.) – американський iсторик та освiтнiй дiяч вiрменського походження. 1997 року став президентом Корпорацii Карнегi в Нью-Йорку – усесвiтньо вiдомоi благодiйноi органiзацii, що фiнансуе численнi соцiально-полiтичнi та гуманiтарнi проекти, зокрема у сферi освiти.] «в iсторii Всесвiту нiколи не буде бiльше жодноi людини, схожоi на вас». Кожен iз нас унiкальний. Кожна особа мае абсолютно оригiнальний погляд на свiт, а оригiнальностi завжди необхiдно виразити себе.

Однак багатьох iз нас щось зупиняе. Щоразу, коли ми наважуемося змiнити свое життя, щоразу, коли беремо естафетну паличку та починаемо забiг, щось трапляеться. З якоiсь незбагненноi причини наша рiшучiсть тане. Ми дивимося на естафетну паличку й думаемо: «Нi, цей забiг не для мене». Ми вiдкладаемо ii, почуваючись незручно та тривожно, бо час спливае, а ми можемо нiколи не знайти потрiбну дистанцiю.

Це вiдбуваеться з двох причин.

По-перше, дуже важко зрозумiти, чого ми хочемо, через те, що в нас надто великий вибiр. Так було не завжди. Нашi батьки та iхнi батьки мали менший вибiр та чiткiшi цiлi. Те, що так багато з нас можуть вiльно шукати роботу свого життя, – це данина успiховi нашоi культури.

Свобода дивовижна. Але вона також мучить нас, адже вимагае створити своi власнi цiлi.

Ви в курсi, що, коли йде вiйна, вiд депресii страждае менше людей, анiж у мирну добу? Пiд час вiйни все важливо. Щодня ви чiтко знаете, що робити. Ви можете вiдчувати страх, але боротьба за виживання дае вам цiлi та сили й завзяття iх утiлювати. Ви не марнуете час на те, щоб зрозумiти, чого ви вартi або що ви повиннi робити в цьому життi. Ви просто намагаетеся вижити, урятувати свiй дiм, допомогти сусiдам. Ми так любимо дивитися фiльми про людей, чие життя в небезпецi, тому що кожен крок героiв у них сповнений сенсу.

Коли ж немае критичноi ситуацii, вимогам якоi треба вiдповiдати, доводиться самотужки створювати значущi цiлi. Вам до снаги створення такоi мети, якщо ви чiтко знаете, про що мрiете, але це вiдносно новий спосiб життя. За старими «правилами», ви дозволяете необхiдностi диктувати вам цiлi. У нас дуже мало досвiду в застосуваннi новоi парадигми.

По-друге, ми не знаемо, чого хочемо, бо щось усерединi нас нiби заважае нам про це дiзнатися. Вашi мрii затьмаренi якимось внутрiшнiм конфлiктом. І не так легко, як вам може здаватися, iдентифiкувати цi конфлiкти. Часто вони замаскованi пiд докори самому собi на кшталт: «Мабуть, у мене немае таланту», «Мабуть, я просто лiнива», «Якби я був розумнiший, то бiльше б зробив у життi».

Читаючи мою книгу, ви маете насамперед засвоiти, що жодне iз цих тверджень не е iстинним.

Перша мета цiеi книги – спрямувати свiтло прожектора на конкретний внутрiшнiй конфлiкт, щоб ви чiтко його побачили. Як тiльки ви усвiдомите, що стоiть на вашому шляху, ви достеменно знатимете, чому не створили життя, якого хочете. Ви перестанете докоряти собi. І зрозумiете, що не могли рухатися вперед, бо для цього була причина.

Наша культура пiдтримуе купу примiтивних мiфiв провини на зразок: «Якби ти справдi чогось дуже хотiв, ти б узявся за справу й досяг успiху» або «Якщо ти заважаеш собi дiяти, тобi бракуе характеру». Нiхто нiколи не поставить очевидне, просте запитання: «Чого б це хтось хотiв нашкодити самому собi?» Щоб знайти вiдповiдь, потрiбна цiкавiсть, а людям, схильним судити й критикувати iнших, завжди бракуе такоi якостi.

У наступних роздiлах ми покладемо край усiм цим звинуваченням i замiнимо iх на чесну, неупереджену допитливiсть. Я глибоко поважаю щиру цiкавiсть i зневажаю самовдоволену впевненiсть деяких людей у тому, що вони нiколи не помиляються. Кориснi вiдповiдi, якi допомагають нам розв’язати проблеми, зазвичай поблажливiшi. Вони заснованi на розпитуваннi, яке передбачае, що для всього завжди е вагома причина. Звiсно, iснуе i причина, чому ви втратили свiй напрямок, i ця книга допоможе вам знову його знайти.

А поки що просто пам’ятайте: що б ви не робили, доки не взяли до рук мою книжку, ви не були ледарем, дурнем чи боягузом. Навiть програми iз самовдосконалення, якими б корисними вони не виявилися, часто схильнi критикувати. Вони нерiдко грунтуються на припущеннi, що ви не знаете, чого хочете, оскiльки не розвинули правильний спосiб мислення. На думку iхнiх розробникiв, вас спочатку треба привести до ладу, щоб далi ви змогли отримати бажане.

Що ж, забудьте про це.

Вам не треба ставати кращою людиною або змiнювати життевi налаштування, аби жити так, як вам подобаеться. Ви такi, якi ви е, i це вже доволi добре. Ба бiльше, найрозумнiше, що ви можете зробити, – це йти вперед та отримати те, чого ви хочете, до того, як робити щось, щоб удосконалити себе. Прогрес на життевому шляху дивовижним чином покладе край усiм «неправильним» налаштуванням.

У мене немае жодного намiру втягувати вас у якусь програму, згiдно з якою ви маете розправити плечi й стати iншою людиною. Життя не таке просте, i самоi тiльки сили вашого бажання замало. Я також не думаю, що ми здатнi розв’язати проблеми за допомогою позитивного мислення. Пiдтримувати себе подумки, удавати, що ви почуваетеся не так, як насправдi, – це пiдвалини не надто мiцноi системи для тривалого й важкого шляху. Творча вiзуалiзацiя також мае своi обмеження. Я зустрiчала багатьох людей, якi не вмiють цього робити, i таких, якi вiдчувають серйознi внутрiшнi суперечностi, навiть уявляючи те, що люблять. Порада «створити свою власну реальнiсть» нiби надае масу перспектив, але iснуе також зворотний бiк медалi: усе може закiнчитися тим, що ви звинувачуватимете самих себе в усьому, що пiде не так. Це несправедливо. Ви не настiльки всемогутнi, щоб вiдповiдати за свою долю самостiйно, i вам не треба цього робити.

Насправдi вам потрiбно зрозумiти, чому ви не знаете, чого хочете. Щойно ви чiтко усвiдомите причину свого збентеження, нарештi зможете спробувати iз цим упоратись.

Друга мета цiеi книги – показати, як саме це зробити. У кожному роздiлi я описала засоби та стратегii, що допоможуть вам виплутатися зi своiх внутрiшнiх конфлiктiв щоразу, коли це знадобиться, – зараз i в майбутньому.

Першi три роздiли цiеi книги призначенi для всiх читачiв. Це роздiли, якi проливають свiтло на ваш конфлiкт i дають змогу чiтко роздивитися його контури. Щойно ви побачите загальнi обриси вашоi проблеми, то зможете перейти до роздiлу, який забезпечить вас стратегiями, що допоможуть подолати конкретний тип конфлiкту.

Зрозумiти, у чому полягають вашi внутрiшнi суперечностi, не дуже складно: щойно ви навчитеся дослухатися до себе, помiтите, що цi конфлiкти зчиняють багато галасу. Одна сторона пiдтримуе ваше прагнення отримати бажане, тодi як iнша рiшуче намагаеться вам завадити. Передовсiм ви маете уважно слухати гучнiший голос: вiн приведе вас просто до стратегiй, якi вам допоможуть.

Чи каже ваш голос щось на кшталт цього: «Менi доведеться кинути роботу, щоб отримати те, чого я хочу, а я не можу цього дозволити – я ж помру з голоду»? Якщо так, ви захочете прочитати роздiл 4, «Певна справа», де дiзнаетеся про великий ризик, на який наражаете себе, уникаючи пригод.

Чи каже ваш голос: «Щоразу, коли я намагаюся досягти своеi мети, я кидаю все, сам не знаючи чому»? Тодi спробуйте попрацювати з роздiлом 5, «Страх успiху: залишаемо позаду тих, кого любимо».

Якщо ваш голос каже: «Я хочу робити так багато речей, що нiколи не зможу обрати лише одну», – роздiл 6 покаже вам, як поеднати iх усi. (Вiн також продемонструе, як зосередитися на чомусь одному, якщо ви потай хочете саме цього.)

А що ж робити, якщо всi навколо вважають, що у вас усе чудово, у вас стрiмка кар’ера, а ви не почуваетеся щасливим? Чи каже ваш голос: «Як же можна вiдмовитися вiд успiху? І на що я житиму, якщо це зроблю?» Подивiться на своi можливостi по-новому. Звернiться до роздiлу 7, «Я стрiмко рухаюсь неправильним шляхом».

Якщо вам здаеться, що ви знаете, чого прагнете, але голос каже: «Я хочу того, чого не маю бажати, – це банальне або нiкчемне заняття», – вам слiд прочитати роздiл 8. Можливо, у вас «проблема очiкувань колективу» – конфлiкт зi своею родиною, друзями або культурою: ви хочете чогось, що суперечить усьому, чого вас навчали.

Якщо ви щойно закiнчили школу, коледж або курси i ваш голос страхае: «Я боюся щось обрати. Я можу потрапити в пастку!» – тодi вивчайте роздiл 9, «Допоможiть! Я ще не готовий народитися». Вiн надасть вам можливiсть уникнути пастки й почати жити.

Роздiл 10, «Перегрупування: це абсолютно нова гра», допоможе, якщо у вашому життi щойно вiдбулися великi змiни: ви пiшли на пенсiю або дiти виросли й поiхали з дому. У такому випадку ви, мабуть, чуете, як ваш голос каже: «Я гадки не маю, що робити далi».

Якщо ж голос нашiптуе: «Який у цьому сенс? Я лише розчаруюся. Нiщо не дорiвняеться до того, що я колись мав i втратив», – звернiться до роздiлу 11, «Я втратив свою велику мрiю – нiчого бiльше не залишилося». Ви зрозумiете, що досi варто жити.

Можливо, ви чуете слова: «Я так багато всього пробував, i нiчого менi не пiдходить». Тодi почитайте роздiл 12, «Нiщо мене нiколи не цiкавить». Імовiрно, у вас «недiездатнi» бажання.

Якщо голос стверджуе: «Я не винний у тому, що не роблю того, чого хочу, це свiт не дае менi шансу!» – вам треба зазирнути у роздiл 13, «Повстання проти буденностi».

Якщо ж ваш голос говорить: «Я намагаюся чогось досягти, але менi ця справа не дуже до душi, i я не знаю чому», – ваша ситуацiя не така вже й загадкова, як здаеться на перший погляд. Почитайте роздiл 14, «Вiдвертання уваги, або Вiдчайдушнi спроби полюбити те, чого насправдi не хочеш». Можливо, ви з’ясуете, що таки справдi прагнете досягти чогось, що намагаетеся кинути.

Якщо зараз ви не чуете голосу вашого внутрiшнього конфлiкту, не переймайтеся. Ви почуете його до кiнця роздiлу 3. Я гарантую.




Кар’ера в 90-тi роки


Щойно ви почнете намацувати свiй шлях до мети, опинитеся на передньому краi величезних iсторичних змiн. Подобаеться це нам чи нi, але в сучасному iндустрiальному суспiльствi майже всiм доведеться з’ясувати, яка робота та яке життя нам справдi потрiбне. Рано чи пiзно кожен представник кожноi вiковоi групи мае запитати себе: «Що я хочу робити?»

Минули тi часи, коли студенти йшли шляхом найменшого опору, обираючи, скажiмо, банкiвську справу або навчання на юридичному факультетi, i вважали цей вибiр завершенням своiх кар’ерних планiв. Згiдно з результатами дослiдження, проведеного однiею фiрмою, нинiшнi випускники коледжу можуть сподiватися, що за час своеi кар’ери iм доведеться змiнити вiд десяти до дванадцяти мiсць роботи в трьох або п’яти рiзних сферах. Добре це чи нi, але кожен отримуе друге професiйне життя. Можливо, трете. А може, навiть бiльше.

Корпорацii продовжують скорочувати робочi мiсця, i не лише через недавню кризу: ми стоiмо на порозi новоi доби економiчноi iсторii. Глобальна конкуренцiя змушуе компанii працювати максимально ефективно та з мiнiмальними витратами. Корпорацii зменшуються втричi i, ймовiрно, нiколи вже не повернуться до своiх колишнiх масштабiв. Часи менеджерiв середньоi ланки минули. На змiну секретарям приходять сучаснi технологii. У найкращих двадцяти випускникiв кожного коледжу або бiзнес-школи, можливо, ще е шанси на гарнi пропозицii щодо роботи, але решта мають подбати про себе самi.

Сигнал, який надсилае нам майбутне, цiлком зрозумiлий: ми станемо нацiею експертiв – консультантiв та пiдприемцiв. Чимало з нас буде працювати вдома, i всiх нас будуть винаймати на непостiйнiй основi вiдповiдно до наших особливих здiбностей.

І хто ж блискуче подолае всi труднощi, пов’язанi з такими культурними змiнами? Кожен, хто бажае використати свою улюблену справу як надiйну, унiкальну нiшу, у якiй вiн матиме явнi переваги. Нам нiколи ще не було так конче потрiбно iдентифiкувати нашi таланти.

Отже, вирушаймо! Подивiмося, чому ви не знаете, чого хочете. А далi подумаемо, що з цим робити.




Роздiл 1. Чого вiд вас очiкують?


Чого вiд вас очiкують у цьому життi? Цiкаве запитання, чи не так? Адже навiть якщо ви не можете зрозумiти, що саме хотiли б робити, ви, мабуть, знаете напевно, чого вiд вас очiкують iншi.

Вiд мене очiкували, що я буду типовою домогосподаркою, яка житиме зi своею родиною по сусiдству з батьками.

Здаеться, кожен, кого я запитувала, мав готову вiдповiдь на це запитання:

«Очiкували, що я працюватиму разом iз батьком у друкарнi».

«Я мала б вийти замiж за спадкового багатiя й виховувати п’ятьох чудових, розумних дiтей у великому будинку на морському узбережжi».

«Батько хотiв, щоб я став партнером у юридичнiй фiрмi на Уолл-стрит або президентом банку чи корпорацii, у будь-якому разi – якимось великим цабе».

«Я не повинна була перевершити своiх братiв».

«Вiд мене очiкували чогось особливого, але я нiколи не мiг зрозумiти, чого саме».

Усерединi кожного з нас приховано мовчазне послання, яке повiдомляе про те, чого вiд нас очiкують. Ми можемо нiколи його не озвучувати, можемо бунтувати проти нього й вiдмовлятися виконувати.

Однак якимось чином ми завжди знаемо, у чому воно полягае. І це послання мае потужний вплив на те, як ми будуемо власне життя.

А як ви вiдповiсте на це запитання? Чого очiкували вiд вас? Можливо, ви належите до тих щасливцiв на кшталт Пiкассо, який завжди знав, що народжений стати художником. Ваше мовчазне послання може бути цiнною порадою, що йде iз глибин вашоi душi, а може виявитися дезiнформацiею.

І якщо це таки дезiнформацiя i ви далекi вiд того, щоб зрозумiти, за що хотiли б узятися, тодi справдi болiсно спостерiгати за такими Пiкассо, якi завзято працюють i отримують вiд своеi роботи та свого життя справжне задоволення. А ви думаете: чому ж вам так не пощастило?

Ми всi зростали в родинах, спiльнотах та навiть культурах, якi закидали нас посланнями щодо того, чого вони вiд нас хочуть. Інодi цi послання такi ж очевиднi, як заклики на рекламних бiлбордах: «Вийди замiж», «Зароби грошей», «Купи власний будинок». В iнших випадках вони прихованi. Тихенько прокрадаючись усередину, вони, зрештою, залишаються назавжди. Вони нiколи не виходять назовнi настiльки, щоб ми могли iх добре роздивитися й вiдкинути або вiдкрито iх прийняти.

Ми зазвичай забуваемо, коли та як уперше отримали цi послання-очiкування, так само як забуваемо, коли та як навчилися iсти виделкою або не ловити карасикiв у лiжку. Але байдуже, як i коли це трапилося, цi послання всерединi нас, i ми на них реагуемо, зазвичай не замислюючись. Дехто пiдкоряеться цим настановам, хтось бунтуе, але всi ми якимось чином реагуемо.

Замислiться на хвилинку про свое життя та власнi цiлi. Ви живете вiдповiдно до очiкувань?

Я мала б жити поряд iз батьками та водночас належати до вузького кола журналiстiв, якi подорожують усiм свiтом бiзнес-класом i чиi розслiдування щодня кидають iх у вир захопливих пригод та небезпечних iнтриг. Менi завжди було складно втiлити в життя цi плани. По-перше, це неможливо. А по-друге, я цього не хочу. Я точно не домувальниця за натурою, але й не настiльки смiлива й схильна до авантюр, щоб бути журналiстом-шпигункою.

Однак я, так само як i ви, народилася у свiтi, який бомбардував мене уявленнями стосовно того, що е правильно, а що – нi. І я хотiла робити правильнi речi. Тому, навiть попри те, що настанови, отриманi мною, неможливо було виконати, я роками прокручувала цi послання у своiй головi, намагаючись знайти спосiб iх утiлити.

Уявлення, якi ми дiстаемо, можуть суперечити одне одному й бути хибними щодо нас, але вони е частиною нашого першого свiту. Вони глибоко закорiненi. Вони впливають на нас. Навiть якщо батьки щиро намагалися не тиснути на нас, дiти неминуче зазнають певного впливу. Вони навчаються швидко та з дивовижною легкiстю. У дитинствi ми чуемо послання, навiть якщо iх не вимовляють уголос.

І кожен отриманий нами сигнал – очевидний чи завуальований – залишаеться всерединi, гвiздком засiвши нам у головах на все життя й заважаючи нашому щастю. Зокрема, навiть якщо здаеться, що ви знаете, чого хочете, якщо ви досягли успiху у своiй професii та обожнюете ii, у вас часом може виникати набридливе вiдчуття, нiби ви взялися не за те, що мали б робити.

Джек М., який у двадцять дев’ять рокiв був журналiстом, ведучи репортажi з лiнii фронту в Пiвденнiй Африцi пiд час найгарячiшого перiоду военного конфлiкту (i, до речi, захоплювався кожною хвилиною своеi роботи), зiзнався: «Вiд мене очiкували, що я стану лiкарем. Журналiстику якось нiколи не вважали гiдним заняттям».

Бенiтi Б. тридцять шiсть рокiв. Вона незамiжня, працюе на Уолл-стрит, отримуючи дуже високу зарплату. За ii словами, згiдно з очiкуваннями своеi родини, вона мала б одружитися з успiшною людиною, а не стати нею сама.

Сьюзен С., котрiй сорок сiм рокiв i яка е авторкою роману, визнаного в поважних лiтературних колах, розповiла менi про себе: «Гадаю, вiд мене чекали, що я буду справжньою красунею, а не iнтелектуалкою. Проте вийшло так, що я неприваблива й зовсiм не стежу за модою. Отже, перед вами невдаха».

Легко помiтити, якими болючими е послання, отриманi свого часу Джеком, Бенiтою та Сьюзен. На жаль, не так легко побачити, як такi самi очiкування завдають шкоди вам.

Ось спосiб почати аналiз вашоi власноi ситуацii. Спробуйте поставити собi одне просте запитання:

Хто це каже?

Хто каже, що ви не повиннi братися за те, що робите? Зрештою, хто тодi каже, до чого ви маете вдатися? Хто це каже?

Закликаю вас конкретно вiдповiсти на це питання. Якщо ви хочете звiльнитися вiд очiкувань, що обмежують вас, i зрозумiти, чого ви справдi прагнете, слiд буде дуже точно й детально з’ясувати, як ви отримали цi послання та хто iх надiслав.

Нашi сусiди, однокласники, може, учитель або тренер – кожен iз цих людей заклав у нас певнi iдеi. Але для бiльшостi першим безжальним вiдправником таких послань була власна родина. Якщо ви належите до цiеi бiльшостi, значить, бажання сiм’i стосовно ваших життевих планiв настiльки непохитно засiли десь у глибинi свiдомостi, що навiть тепер ви невпинно ведете внутрiшнiй монолог, звертаючись до них. Ви думаете: «Так, тепер вони побачать!», або «Це iм сподобаеться», або «Боже, мабуть, iх засмучуе те, що я роблю. Менi краще зателефонувати й поговорити». Те, чого хотiла ваша родина, мало вплив – гарний чи поганий – на все, що ви робили. Навiть якщо ви вважали, що вам байдуже.

Гаразд, а як саме було у вас? У який спосiб ви отримували послання вiд рiдних?

Вони прямо казали, чого вiд вас очiкують?

«Ти будеш лiкарем. Усi в нашiй сiм’i лiкарi».

«Ти просто зобов’язаний стати бухгалтером i приеднатися до родинного бiзнесу. Ми все життя спини не розгинали, аби збудувати фiрму й вiдправити тебе до коледжу, тепер ти нам винний».

Чи вони дiяли бiльш хитро? Може, вам недвозначно давали зрозумiти, за що ви не мали братися?

Джон Л. прагнув зробити полiтичну кар’еру, але його батько, який завжди скаржився на втручання уряду в його бiзнес, зневажав полiтикiв. «Конгресмени, – говорив вiн, – зрадять вас i продадуть за безцiнь, забувши про всi своi обiцянки».

Керол Д. хотiла стати акторкою. Коли iй виповнилося чотирнадцять рокiв, за святковим столом вона оголосила про свою мрiю, i вся ii родина сказала: «Тобi нiколи це не вдасться – нiкому не вдаеться. Забудь про це».

А може, ваша сiм’я не говорила нiчого прямо; натомiсть родичi чiтко висловлювали своi бажання в розмовах про iнших людей:

«Хiба це не сором, що дружина Бiлла заробляе набагато бiльше, нiж вiн сам?» (Якщо ви хлопчик, це означае, що вам треба буде дуже добре заробляти. Якщо дiвчинка – значить, вам краще цього уникати.)

«Той хлопчина з родини Смiтiв здавався таким перспективним, а закiнчилося все звичайнiсiнькою роботою з низькою платнею. А от син Джонсiв добре влаштувався – купуе i перепродуе будинки та iздить повсюди на своему шикарному мерседесi. І все це у двадцять сiм рокiв!» (Цiлком зрозумiло, на кого з них ви маете рiвнятися.)

Можливо, вам узагалi нiчого не говорили. Імовiрно, послання, якi ви отримували вiд рiдних, були мовчазними, прихованими.

Ви просто «робили висновки».

У багатьох сiм’ях кажуть: «Роби, що хочеш, аби ти тiльки був щасливий». Але якщо ви зростали в родинi, яких одна на тисячу, де ця фраза справдi означае «робити те, що хочеш», тодi я вам заздрю. На вiдмiну вiд решти, ви не змушенi страждати вiд внутрiшнiх конфлiктiв, шукаючи справу свого життя й насолоджуючись нею. (Якщо ви не впевненi, що у вас саме така рiдкiсна сiм’я, просто спробуйте повiдомити рiдним, що ви стали щасливою стриптизеркою або з радiстю кидаете медичний коледж, i невдовзi ви переконаетеся напевно.)

Гаразд, тепер, коли ви згадали, яким чином дiзналися про бажання вашоi родини, ще раз пильно придивiться до своеi сiм’i пiд iншим кутом зору. Чого вiд вас хотiли?


Вправа 1. Чого вiд мене хотiли?

Вiзьмiть чистий аркуш паперу й запишiть iмена всiх ваших родичiв, не лише найближчих. Вносьте до списку всiх, хто був важливою людиною для вас, коли ви зростали, – учителiв, тренерiв, сусiдiв, двоюрiдних братiв i сестер, старших друзiв.

Пiд кожним iменем занотуйте, що, на iхню думку, ви мали б робити в життi. Якщо у вас зараз е власна сiм’я, можете зробити цю вправу бiльш «гострою», додавши iмена членiв своеi нинiшньоi родини. Не стримуйте себе – пишiть великий список: нехай у ньому будуть усi люди, з ким ви жили в дитинствi, та всi, з ким живете зараз.

Чого вони хотiли/хочуть вiд вас?

Не думайте надто довго. Записуйте вашi першi вiдчуття. Можливо, ви не цiлком упевненi, чи знаете, що сказала б кожна людина, але ви напевно знаете, що б вона говорила, на вашу думку, а саме це важливо, коли йдеться про послання-очiкування. Вашi неправильнi iнтерпретацii так само сильно впливають на вас, як iнтуiцiя та проникливiсть.

Подумайте: чого очiкував вiд вас кожен iз цих людей?

Гаразд, тепер погляньте на своi вiдповiдi.

Імовiрно, ваш список мае приблизно такий вигляд:

МОЯ РОДИНА ХОТІЛА, ЩОБ Я…

Мама: був обережним та респектабельним – i став адвокатом.

Тато: був смiливим та здатним змагатися – i став iнвестицiйним банкiром.

Беннi: став справжнiм героем.

Карен: став невидимим – i мав менше уваги.

Бабуся: постiйно ii супроводжував.

Ви могли почати зi складання коротенького списку й раптом збагнути багато рiзних речей, як це було iз Джорджем Д.

Ось складений ним перелiк:

Батько: Йому взагалi було до мене байдуже, але вiн любив оперу. Тому я зробив висновок, що маю якось пов’язати свое життя з нею: я одружився з оперною спiвачкою – i зрештою вiн мене прийняв. Ми з жiнкою не пiдходили одне одному й були дуже нещасливими у шлюбi. Вона хотiла розлучитися, але мене жахала перспектива дозволити iй пiти. Ранiше я не усвiдомлював усiх цих речей та iх взаемозв’язку.

Мама: Вона завжди прагнула, щоб у родинi були спокiй та злагода. Батько повсякчас мовчав i сердився, а мама хотiла, щоб наш дiм здавався мирним та затишним – як годиться. Мабуть, я вирiшив, що теж повинен прагнути того, аби мое життя мало приемний, затишний вигляд, бо отримав цю пристойну роботу у великiй компанii, хоча я ii ненавиджу. Що ж, мое життя спокiйне й упорядковане. І нудне, як болото.

Знову уважно подивiться на свiй список, i ви помiтите ще дещо дуже цiкаве. Якщо ви схожi на бiльшiсть iз нас, то побачите: очiкування стосовно вашого майбутнього можуть бути ускладненi тим, що ви отримуете бiльше, нiж одне послання, i деякi з цих послань можуть геть суперечити одне одному. Пам’ятаете, як вiд мене очiкували, що я залишуся вдома та стану мiжнародною шпигункою? Цiлком iмовiрно, що жоден iз ваших близьких не хотiв вiд вас того самого, чого хотiли iншi. Також iмовiрно, що принаймнi одна людина хотiла чогось настiльки несумiсного й ускладненого своiми власними внутрiшнiми конфлiктами, що вам годi було це зрозумiти.

Мати Лоiс М. говорила, що хоче, щоб донька стала шалено популярною, навiть знаменитою, але, коли та була пiдлiтком, благала ii не привертати до себе багато уваги. Як людина може бути вiдомою, не привертаючи уваги?

Бiлл Р. також отримував несумiснi послання: «Менi треба було одружитися i створити власну родину, i я також мав залишитися зi своiми батьками назавжди». Хiба не цiкаво, де Бiлл мусив будувати нову сiм’ю – у вiтальнi батькiв?

Такi послання заганяють нас у глухий кут. Передбачаеться, що ми маемо схопитись i взятися за те, чого нам казали не робити. Або те, що не можна зробити. Або те, чого ми не вмiемо. Тим часом наша голова забита не тим, чим треба: розвитком наших унiкальних здiбностей. У дитинствi перед нами стоiть два дуже важливих завдання. Нам слiд дiзнатися, чого хочуть вiд нас близькi й чого ми самi хочемо. Якщо перше завдання заважае нам виконати друге, ми губимося.

Не дивно, що в нас виникають труднощi з розумiнням того, чого ми хочемо вiд життя.

Повiрте, нашi близькi люблять нас настiльки сильно, як тiльки можуть. Але iх навчили не слухати дiтей, а лише «виховувати». Якщо ж рiднi нас не слухають, вони навряд чи дiзнаються про нашi мрii, не кажучи вже про те, що поважатимуть iх. А нашi мрii – це ми самi.

Здаеться, кожен незнайомець поважатиме нашi мрii з бiльшою готовнiстю, нiж родина. Якщо не вiрите менi, спробуйте провести порiвняльний тест. Наступного разу, коли опинитеся в товариствi незнайомих людей, опишiть iм найбiльш чудернацьку iдею, яка спаде вам на думку. Скажiть, що мрiете розводити далматинцiв у Гiмалаях, але у вас немае зв’язкiв у Тибетi. Побачите, як вони зацiкавляться й навiть спробують розв’язати вашу проблему.

Інтерес – це найщирiша форма поваги.

Ви не любите цих незнайомцiв, i вони не люблять вас, але всi ми захоплюемося мрiями iнших людей. Це наша людська природа – бути заiнтригованим новою iдеею, якщо тiльки в нас немае певноi особистоi причини так почуватися. У наших близьких – купа таких особистих причин, однак незнайомець – чиста душа. Можливо, що хтось один iз двадцяти й вiдреагуе негативно зi своiх власних причин, але ви з’ясуете, що решта дев’ятнадцять скажуть щось на кшталт цього: «Цiкава iдея! Мiй кузен розводить собак!» або «Моя сусiдка була в Непалi! Хочете з нею поговорити?»

Тепер, щоб закiнчити порiвняльний тест, прийдiть додому й оголосiть своiй родинi таку саму ексцентричну новину:

«Я збираюся пiти з посади керiвника мiжнародноi комп’ютерноi корпорацii та влаштуватися на рибальське судно, що виловлюе молюскiв бiля берегiв Род-Айленда». Або:

«Я хочу пiти з рибальського судна й очолити мiжнародну комп’ютерну корпорацiю».

Що скажуть на це вашi близькi? Вони повипускають iз рук виделки до чи пiсля того, як кинуться вмовляти вас забути про цю «дурiсть»?

«Зачекайте хвилинку, – кажете ви, мабуть, просто зараз, – це ще одна спроба покритикувати родину? Бо менi це вже остогидло. Моя сiм’я була аж нiяк не гiрша за iншi, i в будь-якому разi це все вже в минулому».

Послухайте, я вiрю, що ваша родина була, мабуть, настiльки ж гарною, як i будь-яка iнша. І одного дня, як би ми не сердилися на близьких, нам доведеться iх пробачити та думати про майбутне, iнакше ми нiколи не зможемо рухатися далi та стати вiльними й цiлiсними особистостями.

Однак немае легкого шляху до прощення. Якщо ви пробачите минуле, не розiбравшись iз ним, заплатите високу цiну: будете звинувачувати себе в усьому, що з вами трапилося. Ви не зможете просунутися анi на крок до того, чого справдi хочете, якщо картатимете себе. Вам слiд припинити самозвинувачення, зiбратися з духом, вiдкласти вбiк своi пiдозри, нiби збираетеся засуджувати власну родину, i визначити джерело своеi «проблеми очiкувань». Якщо ви справдi над цим замислитеся, то, мабуть, з’ясуете, що ця проблема iснуе вже тривалий час, тобто насiння ii потрапило в землю ще в дитинствi.

Як же можуть нашкодити нашi рiднi, якщо вони нас люблять? На жаль, дуже легко. Уважаючи, що любовi достатньо, бiльшiсть iз нас не помiчае одного важливого факту: любов i повага – рiзнi речi.

Любов – це злиття в едине цiле. Коли ми народжуемося, належимо батькам, ми iхне продовження; i така цiлiснiсть корисна для виживання немовлят. Повага – це розмежування: ви належите самому собi та не е нiчиiм продовженням. Така диференцiацiя вкрай необхiдна для щастя дорослого.

Ще раз погляньте на перелiк того, чого хотiла вiд вас родина. Усi цi послання досi залишаються у вашiй головi, чи не так? Тепер скажiть, де в цьому списку послання, яке говорить, що ви повиннi реалiзувати своi оригiнальнi таланти? Хто наполягав на тому, щоб ви знайшли свое унiкальне «я» – за будь-яку цiну? Дуже мало хто з нас знайде таке побажання у своему перелiку. Як би сильно не любили нас нашi близькi, вони рiдко кажуть: «Ми поважаемо тебе, ми знаемо, що ти унiкальний i що ти хочеш вiдшукати свое справжне призначення в життi. Іди вперед та отримай те, що тобi потрiбно. Ми будемо поряд».

У батькiв е власнi мрii, i саме цi мрii вони «проштовхують», а не вашi. У iхнiх головах мiцно закорiненi образи успiшних синiв та гарних, багатих доньок – надiйно забезпечених дiтей, здобутками яких можна похвалитися. Дуже мало кому з батькiв доступна розкiш спокою та мiцностi духу, щоб зрозумiти, що найбiльш корисна рiч, котру може зробити будь-яка дитина, – знайти свое покликання та йти за ним.

Поки ви живете вiдповiдно до настанов своеi родини, ви нiби завжди виконуете роль дружки молодого на чиемусь весiллi. Рiдко коли вам пiдходить мрiя iншоi людини, i лише ваша власна «сидiтиме», наче зшитий на замовлення костюм. Знайти власну мрiю варте будь-яких зусиль.

Тим часом, поки ви живете не так, як вам насправдi б хотiлося, виконуете справу, що вам не зовсiм до душi, не марнуйте час на спроби зрозумiти, як це трапилося. Не звинувачуйте себе.

Як тiльки механiзм сiмейних настанов запущено i його дiя спрямована на вас, вашоi вини нi в чому немае. Усi ми прийняли важливi рiшення щодо свого життя надто рано, коли в дитинствi вперше отримали послання своеi родини та вiдреагували на них. Далi ми перетягли цi дитячi рiшення в доросле життя, де вони не завжди е ефективними. Їхнiм наслiдком може навiть стати неправильний вибiр подружжя або деструктивна поведiнка.

Я знайома з жiнкою, яка нещодавно розлучилася з дуже злим, дратiвливим чоловiком. Вона розповiла менi: «Я не знаю, як могла втнути таку дурницю. Ти, мабуть, думаеш, що я мала б розумiти, чим усе це закiнчиться. Мiй батько був, наче скажений бик! Я ненавидiла це! Тому як я могла дати втягнути себе у шлюб iз таким самим чоловiком?»

Намагаючись вижити, ось як.

Вона з дитинства затямила, як «бути милою», аби не розлютити батька, i, коли настав час пошукiв чоловiка, виявилося, що це ii найкращi вмiння. Природно, вона знайшла ситуацiю, де могла б iх застосувати.

Марк навчився в дитинствi дещо iншого – геть протилежного. Послання його родини звучало так: «Це злий, жорстокий, божевiльний свiт, де кожен сам за себе». Марк був четвертим iз п’ятьох братiв i змушений був боротися за свое становище, iнакше його б затоптали. Тепер його звiльнили вже з двох гарних робiт, тому що вiн автоматично реагуе на будь-який конфлiкт роздратуванням та неймовiрним криком.

«Чому я просто не можу зупинитися? – говорить вiн. – Я намагаюся забути те, що засвоiв у дитинствi, але слова самi вилiтають менi з рота, поки я встигаю спробувати втримати iх».

Марковi нiколи не вдасться позбутися цих послань родини та культури, удаючи, що iх не iснуе. Не зможемо цього зробити нi ви, нi я. Нам доводиться враховувати такi настанови, коли ми плануемо свое нове життя, бо вони завжди супроводжують нас, хочемо ми цього чи нi. Далi я розповiм вам про способи змусити цi старi послання мовчати, аби вони не заглушали едину корисну пораду, яку навiть зараз нашiптуе вам власна душа:

Насправдi ви маете робити будь-яку справу, що змушуе ваше серце спiвати.

Це найкориснiша та найрозумнiша рiч, яку ви можете зробити.

Займаючись улюбленою справою – вихованням дiтей, конструюванням лiтакiв, плаванням, – ви неодмiнно робитимете це вправно. Крiм того, це означае, що ви залишитеся у своiй професii надовго (а тривале зацiкавлення – це важливий чинник успiху).

Також, iдучи за покликом серця, не пристосовуючись до загальноприйнятих норм, ви матимете беззаперечну перевагу, коли в суспiльствi вiдбуватимуться певнi змiни. Погляньте на всiх цих економiстiв та юристiв, якi втратили роботу на початку 1990-х. Скiльки з них колись хотiли робити щось iнше в життi? Як часто iхнiй вибiр був зумовлений впливом батькiв, котрi вважали, що професiя юриста стовiдсотково надiйна та прибуткова? Мабуть, дехто з них почувався б зараз бiльш упевнено та фiнансово стабiльно, якби став фрилансером, антрепренером чи театральним агентом, правда ж?

У наступному роздiлi я покажу вам, як почати рухатися на шляху до бажаного, навiть якщо ви досi не знаете, що це. Але перш нiж ми пiдемо далi, я б хотiла, щоб ви створили власну протиотруту, яка допоможе впоратися iз цим надокучливим почуттям, нiби ви зараз робите не те, що повиннi.


Вправа 2. Їхня неможлива мрiя

Намалюйте людину, яка б утiлювала в собi всi, до найменших дрiбниць, очiкування вашоi сiм’i. Постарайтеся, аби вийшло якнайкраще. Щоб було ще цiкавiше, використайте вирiзки з журналiв, а далi повiсьте портрет цiеi «iдеальноi» дитини на стiну, де його добре видно.

Подивiться, яким би ви могли бути.

«Я мав би бути розумним, але не зiпсованим знанням та досвiдом звичаiв цього свiту, багатим, але не багатшим, нiж мiй бiдолашний татусь, добре вгодованим вiд маминих страв, але не таким огрядним, щоб дiстати iнфаркт, як дядько Френк», – iз посмiшкою розповiв Джо.

Анiта вирiзала фото бiзнес-ледi в одязi вiд кутюр, додала обличчя самотньоi черницi в каптурi й розмiстила весь цей химерний образ на тлi африканського поселення. Далi вiдiйшла на крок, помилувалася й сказала: «Ось так. Тепер усi щасливi».

Визнайте: це неможливо. Те, чого вони хочуть, не можна втiлити в життя. Тому залиште цю картинку там, де вона зможе нагадувати вам про це, i почнiмо рухатися вперед.

Те, чого ви хочете, можна зробити.




Роздiл 2. Як стати щасливчиком



Коли ви бачите людей, якi захопленi своею роботою та якi знайшли свою iдеальну нiшу, свiт iнодi здаеться дуже несправедливим.

Чому iм так пощастило?

Я скажу вам, що вони одного разу зробили. Вони почали дiяти – i не зупинялися.

Обсяг удачi, яка трапляеться на вашому шляху, залежить вiд готовностi дiяти.

Оскiльки ви не знаете, чого хочете, то, мабуть, вiдчуваете, нiби застрягли. Ми всi волiемо спочатку все обдумати й роздивитися навколо перед тим, як щось робити, але дiя конче необхiдна для тих людей, якi не знають, чого прагнуть.

Можу навести вам чотири вагомих причини.




1. Дii допоможуть вам думати


Даючи вам можливiсть мати реальний досвiд i побачити, що ви при цьому вiдчуваете, дii сприятимуть бiльш ефективним роздумам, на якi ви навряд чи можете сподiватися, коли сидите склавши руки й обмiрковуете всi чинники в теорii. Навiть дii в неправильному напрямку е iнформативними.




2. Дii пiдвищують самооцiнку


У бiльшостi випадкiв бездiяльнiсть е не лише наслiдком нерiшучостi. Це також результат страху. Однак щоразу, коли ви хочете зробите рiч, що лякае вас, i зважуетеся на це, ваша самооцiнка на кiлька пунктiв пiдвищуеться. Коли ви боiтеся, але, попри все, крокуете вперед, то робите собi величезну послугу. Навiть якщо хтось грюкае дверима у вас перед носом, вiдмовляеться вiдповiдати на вашого листа або кричить на вас, тобто трапляеться найгiрше, що ви могли уявити, це не мае значення. Ви вже досягаете успiху щоразу, коли готовi протистояти своему страховi. Ви можете вiдчути цей успiх. Ви почуваетеся пiднесено й рiшуче, i в будь-якому разi це п’янить та захоплюе.

Однак щоразу, коли ви пiдводите себе, вiдмовляючись дiяти, то вiдчуваете, як самооцiнка падае на кiлька пунктiв. А ваш бойовий дух тане разом iз самооцiнкою.

На початку моеi кар’ери мене навчали працювати з колишнiми наркозалежними в межах програми, пiдтримуваноi мiською владою. Нашi сеанси проходили в групах, де ми намагалися побудувати нове життя для людей, якi справдi вирвалися з тенет залежностi. Але жоден iз них не розвинув умiння, необхiднi, щоб досягти успiху в реальному свiтi. І вони самi ставилися до себе лише як до «екс-наркоманiв».

Отже, вони не могли дозволити собi чекати, доки якимось чином створять собi iмiдж, достатньо гарний, щоб розвинути вмiння й навички та знайти роботу. Тому ми заохочували iх використовувати методику пiд умовною назвою «дiяти нiби». Ми говорили iм: «Вдягайтеся так, нiби поважаете себе, байдуже, так це чи нi. Поводьтеся так, нiби заслуговуете на роботу, яку намагаетеся отримати. Працюйте так, нiби ви першокласний спецiалiст».

І це мало ефект! Тому що висока самооцiнка з’являеться в результатi дiй, а не до того, як ви почали дiяти.

Невдовзi цi мужнi люди робили речi, не вiдомi iм ранiше, – вiталися з iншими, виголошували промови, працювали в командi! Як вони навчилися всього цього так швидко?

«Спершу зробiть це, а потiм навчитеся, як це робити», – сказав менi один iз них.

Це пiдтверджуе мiй досвiд: дii пiдвищать вашу самооцiнку краще, нiж порожнi запевнення. Можете повторювати собi, що ви гарна людина, але це не триватиме довго. Принаймнi не в моему випадку. На другий день пiсля того, як я кажу своему дзеркалу, що я чудова, воно починае дивитися на мене дуже скептично. «Кого ти намагаешся обдурити?» – здаеться, говорить воно. Моему розумовi не подобаеться пропаганда, навiть якщо вона гарна для мене.

Дiяти «нiби» мае кращий ефект, нiж будь-який тип мислення, бо коли ви щось зробили, ви пишаетеся собою, навiть якщо вам це не дуже добре вдалося.

Найбiльш приемнi речi в життi – катання на велосипедi, подорожi iншими краiнами, секс – починаються з невправностi та збентеження. Найбiльшою мiрою хiд вашого життя визначае готовнiсть перетерпiти неминучi незручностi. Згадайте пiдлiтковий вiк. Саме там, на мою думку, i слiд шукати справжнiй тренувальний майданчик для самозахисту. У цьому вiцi найменший хибний крок викликае у вас бажання заповзти в якусь буду та навiки сховатися там разом зi своею помилкою. Ви схильнi, як вiд чуми, тiкати вiд потенцiйного збентеження. Пам’ятаете, як незручно ви почувалися, коли вперше почали ходити на побачення? Але хiба ви не радi, що це зробили? Надто добре розвинувши навички уникання, ви взагалi нiколи не почнете жити.

Мiй друг Пiт категорично вiдмовлявся iздити верхи, адже десятирiчним вiн якось побачив у стайнi восьмирiчну дiвчинку, яка трималася в сiдлi краще за нього. Вiн злiз iз коня й бiльше нiколи не наближався до нього. Нiчого страшного? Та нi. «Тому що в такий же спосiб я дiяв завжди», – сказав Пiт. А непрожите життя – це справжне пекло.

Я нiколи не почуваюся комфортно, коли треба вирушати в лекцiйний тур. Пiсля кiлькох мiсяцiв удома, коли менi не треба читати нiяких лекцiй, я звикаю до «осiлого» життя й не хочу нiкуди iхати – вигулюю собак, купую собi бублики, працюю за комп’ютером. Коли ж настае час для чергового майстер-класу, починаю вiдчувати напруження. Я нию та скиглю, що менi треба знайти своi спецiальнi маркери, приготувати одяг, устигнути на лiтак рано-вранцi та ще й мучитися в панчохах.

Однак коли я стою посеред зали, дивлячись на аудиторiю, я щаслива. І я тiшуся, що менi довелося це зробити. Те, що я нiколи навiть не думала скасувати лекцiю, змушуе мене почуватися сильною.




3. Успiх приходить до тих, хто дiе


Я стала консультантом, лекторкою та письменницею, рухаючись геть випадковим, зворотним шляхом – просто так трапилося. Я зателефонувала старому друговi на iнше узбережжя, щоб поскаржитися на свое жалюгiдне життя, а вiн порадив менi записатися на чудовий курс груповоi терапii, який свого часу йому допомiг. Я так i зробила. У результатi психологовi сподобалося, як я працюю, i вiн запропонував менi роботу. Це й привело мене до життя, яке я люблю. То була цiла низка збiгiв, щасливих випадковостей.

Саме так ми знаходимо найкращi рецепти та зустрiчаемо найкращих людей у своему життi – завдяки випадку.

Я вiрю в планування, але правда в тому, що здебiльшого це наукова фантастика. Жоден план нiколи не являв собою щось бiльше, нiж передбачення, сповнене великих сподiвань. Навiть бiзнес-плани – це великi казки: «І з цим новим кольором ми плануемо продати 50 000 екземплярiв наступного року, 150 000 протягом другого року та 500 000 – упродовж третього. Тому нам потрiбна банкiвська позика у два мiльйони доларiв».

Досить гарна iсторiя, чи не так? Але з такими дотепними планами-вигадками люди отримують кредити в банках, а найкращий казкар отримуе найбiльшу позику!

Чи не найважливiша причина, чому все ж таки слiд планувати, полягае в тому, що дотримання плану змушуе вас вийти у свiт. Якщо ви йдете до бiблiотеки, щоб знайти там певнi статтi, телефонуете людям, стаете представником певних органiзацiй, зустрiчаетеся з кимось, у вашому життi щось може трапитися.

Спробуйте. Поставте собi мету – будь-яку – i починайте робити все, що тiльки спадае вам на думку, аби ii досягти. Я гарантую: ваше життя змiниться. Ви, можливо, i не дiстанетеся того пункту призначення, куди, на вашу думку, прямували, але, цiлком iмовiрно, опинитеся десь у кращому мiсцi. Ви отримаете шанси, про якi не могли навiть мрiяти, тому що не знали про iх iснування.

Дозвольте звернути вашу увагу ще на одну рiч. Рiзнi типи планування ефективнi для рiзних людей. Існуе ще один, бiльш витончений тип, нiж той, де ви ставите перед собою мету, але цей iнший рiзновид планування працюе так само добре. Отже, щоразу, коли вам треба зробити якийсь вибiр, подумайте: «Це наближае чи вiдвертае мене вiд того, що я хочу?» Завжди обирайте те, що наближае вас до бажаного. Якщо ви мiркуете, чи не попрацювати вам на фермi цього лiта, а хочете при цьому планувати мiста, вiдмовтеся вiд роботи на селi. Знайдiть роботу в мiстi. Керуйтеся власним чуттям: довiряти йому – мудрiша рiч, нiж ви думаете, бо воно завжди вказуе на те, чого ви справдi хочете. Берiться за все. Говорiть з усiма. Не нервуйтеся: ви зосередите свою увагу, коли матимете бiльше iнформацii. Який би вид планування ви не обрали, не втрачайте пильностi та змiнюйте маршрут вiдповiдно до своiх почуттiв. Просто використовуйте власнi бажання як дороговказ i втiлюйте потужний план у дiю.




4. У кожному з нас ховаеться звiр – i в нього чудовi iнстинкти


Інколи вашi бажання або вибiр часу для iх утiлення здаються трохи дивними, але якщо, на вашу думку, вони правильнi, не вiдмовляйтеся вiд них. Ви можете довiряти своiм тваринним iнстинктам. Звiр усерединi нас знае, як швидко нам слiд рухатися та наскiльки важкий тягар ми можемо винести. Вiн каже нам речi, якi не завжди мають сенс – на перший погляд. Саме так трапилося iз Джессi.

Вона була сорокап’ятирiчною жiнкою, дуже спокiйною та сором’язливою. Жила в Атлантi, штат Джорджiя, i керувала офiсом свого чоловiка, вiдомого архiтектора. Вiн був мiсцевою зiркою, постiйно проводив дiловi зустрiчi, ходив на вечiрки, поки Джессi виконувала всю нудну паперову роботу.

Жiнка гадки не мала, чого прагнула. Вона приедналася до «команди успiху» (групи самодопомоги iз шести людей, якi регулярно зустрiчаються, щоб пiдтримувати одне одного в досягненнi мрiй). Команда Джессi робила все можливе, аби допомогти iй знайти справу до душi, але жiнцi нiчого не спадало на думку.

– Чому б тобi не пошукати роботу, яка б тобi бiльше подобалася? – запитували члени команди.

– Я не знаю, – вiдповiдала вона, – менi якось не хочеться.

Минуло кiлька мiсяцiв.

І ось одного дня Джессi прийшла на зустрiч своеi групи й оголосила:

– Я хочу взяти участь у зимових перегонах на iздових собаках у Беар-Грiс (це маленьке мiстечко в Мiннесотi).

Їi команда була приголомшена:

– Ти впевнена?

– Так, – сказала Джессi, – це те, чого я хочу.

– Ти не могла б пояснити нам чому? – запитали тi.

– Я не знаю чому, – вiдповiла жiнка.

– Ти знаеш що-небудь про перегони на iздових собаках?

– Та нi.

На цьому розпитування закiнчилися. Члени команди були страшенно радi, що Джессi нарештi знайшла собi справу до душi, тому одразу заходилися шукати iй якiсь курси або погонича собак, або бодай якiсь зв’язки в цiй сферi. Вони пiдходили на вулицi до всiх, хто вигулював будь-якого пса, i запитували: «У вас немае якоiсь iнформацii про перегони iздових собак?» Зрештою хтось дiзнався про лiтнiй тренувальний табiр для погоничiв, i одного теплого, сонячного дня Джессi приiхала до табору, пiдiйшла до тренера й сказала: «Я хочу навчитися керувати iздовими собаками».

Вiн поглянув на неi – мiнiатюрну сорокап’ятирiчну ледi у класичнiй прямiй спiдницi та черевичках – i вирiшив знеохотити ii. Вiн запряг собак у тренувальнi сани на колесах i дав iй вiжки.

«Ось, – сказав вiн, – потренуйтеся трохи. Подивiться, чи Вам сподобаеться». Раптом вiн дав команду собакам – i тi кинулися бiгти. Джессi ледве встигала за ними. Вона спотикалася i ковзалася, i майже впала долiлиць, але залишилася iз собаками упродовж усього треку. Закiнчивши та трохи вiддихавшись, вона посмiхнулася тренеровi й сказала: «Менi це подобаеться!» Вiн засмiявся й погодився ii навчати.

Коли запала зима i настав час iхати до Беар-Грiс, Джессi зрозумiла, що нiкого там не знае. Вона запитала тренера, чи може згадувати його iм’я, знайомлячись iз людьми, але той вiдповiв, що не може цього дозволити: «Ти досi початкiвець, Джессi, а в мене е репутацiя, яку я маю пiдтримувати».

Отже, «команда успiху» вiдвезла Джессi до аеропорту, гучно пiдбадьорюючи та потай турбуючись про неi. Беар-Грiс виявився крихiтним мiстечком, у якому була одна-едина головна вулиця, повна снiгу й погоничiв-бувальцiв, якi повсюди сидiли групками разом зi своiми собаками. Джессi змусила себе пiдходити до всiх по черзi, запитуючи, чи не потрiбен комусь пiдручний. Нарештi один iз погоничiв, у якого помiчник захворiв на грип, погодився ii взяти.

І Джессi подолала з упряжкою маршрут довжиною в сто шiстдесят кiлометрiв.

Їi «команда успiху» до нестями радiла, коли жiнка зателефонувала пiсля перегонiв i повернулася додому геть задоволеною. Радiсно посмiхаючись, вона розповiдала iм усi захопливi деталi своеi пригоди.

– Оце i е щастя, – сказав один iз членiв команди.

– Так, це воно, – погодилася Джессi.

– Що тепер? – запитала команда. – Будеш далi тренуватися?

– Нi, – вiдповiла жiнка, – я закiнчила й бiльше не хочу за це братися.

Запала гнiтюча тиша, пiсля чого друзi спитали:

– Ну, а що ж ти тепер хочеш робити?

– Для початку пiти з роботи, – вiдповiла Джессi.

Нiкому в командi ранiше не спадало на думку, що iй потрiбно було впоратися з великим викликом, перш нiж зважитись кинути свою невдячну роботу й вийти у великий свiт. А ось звiр усерединi неi про це знав.

Своiм бажанням можна довiряти.

Подумайте ретельно, поки не знайдете якесь бажання, i дiйте, як Джессi: не турбуйтеся про те, практичне воно чи нi. Починайте дiяти. У ваших таемних прагненнях е практичнiсть, що перебувае поза межами рацiонального. Ваше бажання вкаже вам точний напрямок краще за будь-якi правила або сповненi добрих намiрiв поради.

Тепер ви знаете чотири вагомi причини, чому дii здатнi принести вам таку ж «удачу», як усiм цим людям, котрi на заздрiсть нам роблять саме те, що хочуть.

Я переконала вас почати рухатись уперед? Чи ви досi вiдчуваете якийсь опiр?




Роздiл 3. Внутрiшнiй опiр, або Що, зрештою, вам заважае?



Я впевнена: якщо ви не знаете, чого хочете, щось заважае вам про це дiзнатися. Щось – якийсь прихований опiр – змушуе вас вагатися й зволiкати iз пошуком справжнього бажання та спроб його втiлення. Саме лише позитивне мислення нiколи не допоможе вам подолати цю замасковану перешкоду. Удавати, що все гаразд, – також не вихiд.

Я б хотiла, щоб ви зрозумiли, у чому полягае цей внутрiшнiй опiр, i з’ясували, як його подолати.

Менi вiдомий один простий, безпомилковий спосiб, що змусить ваш опiр вийти на поверхню: почнiть рухатися вперед, до мети, якоi ви справдi прагнете, i цей спротив сам швиденько вистрибне зi свого сховку й почне умовляти вас припинити дiяти. Внутрiшнiй опiр з’явиться в усiй своiй красi та спробуе переконати вас, що перешкоди на шляху до мети е нездоланними. Обiцяю.

Тож вам потрiбно знайти тимчасову мету, настiльки привабливу, щоб ваш опiр повiрив, що ви справдi прагнете ii досягнення. Далi ви вiзьметеся до справи й почнете працювати над утiленням своеi мети – просто зараз.

Я вже навела вам чотири вагомi причини братися до роботи якнайшвидше: 1) це допомагае вам думати; 2) це пiдвищуе самооцiнку; 3) це привертае удачу у формi iнформацii чи можливостей, а також 4) загострюе iнстинкти.

Зараз я назву п’яту та найважливiшу причину: змусивши себе рухатися до мети попри вiдчуття безвиходi, ви активуете – i викриваете – увесь той внутрiшнiй опiр, через який ви й опинилися в такому безпорадному становищi.

Ваш опiр спатиме, доки ви не будете йому загрожувати. Але вiн одразу прокинеться тiеi ж митi, щойно ви почнете дiяти, i повiдомить про себе, голосно вигукнувши: «Що ти робиш?!», «Ти потрапиш у халепу», «Це не для тебе», «Це дурна iдея», «У тебе нiчого не вийде».

Звiдки я знаю, що це внутрiшнiй опiр заважае вашим бажанням?

Тому що вiдчуття безвиходi не мае сенсу.

Теоретично ви знаете, що можете обрати кар’еру, але якщо вона iдеально вам не пiдходитиме, завжди можна ii змiнити. Саме так вважае бiльшiсть людей. То в чому проблема? Чому тодi ви не можете почати рухатися вперед? Вочевидь, якась велика проблема iснуе, iнакше ви б не залишалися в цьому незручному становищi так довго.

Тож я можу зробити единий логiчний висновок: ви вiдчуваете якусь небезпеку. Ваш опiр намагаеться захистити вас вiд цiеi загрози. Подивiться на звiра, який застиг i не рухаеться. Це стовiдсотково означае, що попереду якась небезпека. Тварини не обов’язково чудово обiзнанi чи винятково розсудливi, але в них завжди е вагома причина, яка переконуе iх залишатися на мiсцi. Те саме стосуеться нас.

Коли ви завзято почнете дiяти, намагаючись утiлити свое «небезпечне» бажання, кожна цеглинка вашого внутрiшнього опору стане волати про себе. Вона спробуе заблокувати шлях, змушуючи вас вiдчувати провину, сором, невправнiсть або безпораднiсть. «А ти подумав про свою бiдну матусю?» – скаже ваш опiр. Або: «Якщо ти досягнеш великого успiху, усi тебе зненавидять», «Ти мав би стати адвокатом!», «Брат говорив тобi, що ти iдiот, i вiн мав рацiю!»

Саме це нам i потрiбно.

Нам треба, щоб цi послання скинули свое маскування, бо лише напевне знаючи, хто чи що е вашим ворогом, ви зможете розробити стратегiю перемоги над ним.

Отже, спробуймо дiстати внутрiшнiй опiр iз його схованки.

Перш нiж розпочати це робити, дозвольте менi трохи вiдхилитися вiд теми й повести вас у дещо iншому напрямку. Хочу поставити вам кiлька провокацiйних запитань.




Гiдне заняття


У чому полягае рiзниця мiж «справою життя» i «роботою»? Працюете ви в обох випадках. Грошi також можете заробити в будь-якому разi. Але рiзниця справдi е, i ви про неi знаете. Робота лише дозволяе сплачувати рахунки. Окрiм цього, вона може не мати для вас жодного iншого значення.

Однак справа життя варта того, щоб взятися за неi. Усе в нiй мае сенс, i байдуже, чи заробляете ви при цьому грошi.

«Сенс» – це дуже мiстке слово, i його значення набагато важче розкрити, нiж значення лексем «робота» чи навiть «справа життя». Поговорiмо про це детальнiше.

Що, на вашу думку, надае сенсу людськiй працi? Ви хочете, щоб ваша справа життя була такою ж значущою, як дiяльнiсть матерi Терези у сферi допомоги хворим на проказу? Чи така ж важлива, як теорiя вiдносностi Ейнштейна? Ви хочете рятувати свiт вiд руйнацii чи стати автором просвiтницького твору мистецтва? Чи вам треба заробляти мiльйони доларiв? Я не кепкую з вас, а запитую це абсолютно серйозно. У глибинi душi бiльшiсть iз нас вiдчувае, що праця, яка справдi мае сенс, мае бути надзвичайно масштабною або принести свiтове визнання, наче олiмпiйська медаль. Слiд з’ясувати, що спадае вам на думку, коли ви чуете фразу «праця, що мае сенс».


Вправа 1. «Праця, що мае сенс»

Вiзьмiть аркуш паперу та якомога детальнiше опишiть, що саме, на вашу думку, традицiйно вважають «працею, що мае сенс». Якщо хочете, назвiть кiлькох людей, чие життя здаеться вам особливо значущим, i пояснiть, чому ви так думаете. Це потрiбно для вашого справжнього пiзнання.

Що робить працю справдi гiдною? Не турбуйтеся про те, чи збiгатиметься ваша думка iз середньостатистичними результатами соцопитувань. Тут неможливо припуститися помилки, адже нам лише треба з’ясувати, що ви думаете. Тому якомога швидше занотовуйте все – будь-якi асоцiацii, котрi викликае у вас вислiв «праця, що мае сенс».

Тепер прочитайте все, що ви записали. Вашi думки схожi на перелiченi нижче?

«Праця, що мае сенс, повинна бути корисною. Вона мусить якимось чином допомагати людству». Або:

«Щоб мати сенс, вашi дii повиннi справляти враження. Ви маете бути успiшним. Байдуже, у якiй сферi».

«Гадаю, люди, справа життя яких мае сенс, геть одержимi. Вони не можуть нi iсти, нi спати через своi вiдкриття, як Колумб чи Ньютон, або через свое унiкальне бачення свiту, як Бетховен». Або:

«Менi здаеться, свiт вважае гiдним досягти найкращого: мати родину, будинок i гарну роботу. Бути опорою суспiльства».

Якщо ви належите до тих людей, котрi вважають, що немае жодних проблем iз пошуком справи життя, яка мае сенс, i що ви будете в захватi вiд будь-якоi працi, що приносить вам задоволення, не будьте такими певними. Щоразу, коли ви нервуетеся, що можете потрапити в пастку, знайшовши роботу, яка вам байдужа, перед вами постае проблема сенсу. Я гарантую: у глибинi свiдомостi вас непокоiть, що якимось чином ви мусите зробити певний внесок, здобути визнання, робити щось важливе – або ви просто клеiте дурня.

Але що трапиться з цiею теорiею, коли ви почуете, наприклад, таку розповiдь: «Коли я зайшла до пiдсобки тiеi книгарнi, ущерть напханоi американською перiодикою 1890-х рокiв, менi здалося, нiби хтось почав знiмати з моеi спини важезну шубу: у мене було вiдчуття, наче я опинилася вдома, хоча нiколи до цього в таких мiсцях не була! Я знала, що бiльшостi людей, мабуть, байдуже до такоi крамницi, але вiдчувала, що мое призначення – працювати саме там. Усе, ким я була i що робила до цього, набуло тепер сенсу»?

Запиленi журнали, можливо, нiчого не означають для вас чи для свiту загалом. Це не така важлива рiч чи досягнення, як, наприклад, лiки вiд раку, але можу закластися: ви б хотiли так почуватися щодо якоiсь справи в життi. І ви почуваетеся. Вам просто треба забути все, що вам говорили, формуючи уявлення про «працю, що мае сенс», i навчитися помiчати те, що мае сенс для вас.

Справжнiй сенс – ваш особистий – такий чистий та унiкальний, якими ви були в дитинствi. Нам не вiдомо, звiдки вiн береться. Як ваша iндивiдуальнiсть, вiн просто нiби з’являеться сам по собi. Його не треба створювати, його треба лише вiдкрити. Особистий сенс пов’язуе вашi найглибшi таланти з рештою свiту. Ким би ви не були – садiвником чи будiвельником, кiнорежисером чи лiкарем, – коли ви займаетеся справою, що справдi е вашим призначенням, то вiдчуваете зв’язок як iз вашою душею, так i з навколишнiм свiтом. Садiвник вiдчувае, що створюе красу та виявляе глибоку пошану природi. Будiвельник чи режисер вiдчувае, що використовуе своi найкращi здiбностi для створення шедевру, вiд якого перехопить подих. Лiкар вiдчувае, що застосовуе своi найкращi вмiння та розум, аби зцiлювати людей.

Отже, щоб знайти справу, що вам пiдходить, найперше слiд побачити зв’язок мiж працею, яку ви любите, i працею, яку варто виконувати, тобто тiею, яка мае сенс.

Тому що це одне й те саме.

Ви нiколи не будете щасливi, просто розважаючись. Я не раджу вам обирати тривалу вiдпустку як мету вашого життя. Навiть на пенсii, навiть коли ви прагнете зiйти зi швидкiсноi дистанцii й «насолоджуватися ароматом троянд», варто проминути те, що приносить вам лише втiху, i робити те, що справдi мае для вас сенс. Коли щось для вас справдi важливе, треба втiлювати це в життя.

Не маючи такого заняття, ви будете вiдчувати порожнечу, навiть якщо оселитеся в раю й житимете, як багатi та знаменитi. Якщо ви не захопленi чимось, що насправдi вам не байдуже, будь-яке мiсце здаватиметься в’язницею.

І це ще не все.

Якщо ви вважаете, що ставити своi iнтереси на перше мiсце – егоiстично, замислiться над цим знову, тому що, присвятивши себе улюбленiй справi, ви вже робите подарунок свiтовi! Пiкассо не намагався нiкому допомогти. Так само не прагнув цього Ейнштейн, працюючи над теорiею вiдносностi. Вони просто хотiли робити свою справу. Їхня праця здавалася iм дуже важливою, i вони не могли про неi забути. Їхнi зусилля були особистими, зосередженими на собi й навiть егоiстичними – принаймнi вони не думали при цьому про добробут когось iншого. Навiть рятiвники цього свiту мають певнi особистi «iнтереси», якi вони задовольняють, допомагаючи хворим або зцiлюючи планету. Вони дослухаються до особистих нагальних потреб, а не просто намагаються бути гарними людьми. Настав час зруйнувати мiф, згiдно з яким треба обирати мiж власною втiхою та працею, що мае сенс.

Щоб отримати перше, слiд робити друге.

Для того щоб мати видатнi професiйнi досягнення, треба бути закоханим. І так само як у випадку з коханням, пояснити «хiмiю» любовi до певноi дiяльностi майже неможливо. Щоб ваше життя було захопливим i дарувало задоволення, ви не мусите робити те, що е «правильним». Вам слiд робити те, що правильно, тобто пiдходить саме вам. Зрештою, це найвеликодушнiша рiч, яку ви можете зробити. Хiба не грiе душу думка про те, що задля добробуту свiту ви маете взятися за справу, до якоi у вас найкращi здiбностi та яку найбiльше любите? Таке зобов’язання дае вам право це робити.

Ви знаете, як почуваеться людина, що робить улюблену справу? Я провела невеличке опитування й дiстала такi вiдповiдi:

«Улюблена справа наповнюе тебе вщерть i використовуе всi твоi можливостi».

«Я люблю свою роботу – це завжди виклик i щось нове».

«Я знаю, що менi подобаеться те, що я роблю, коли забуваю про годинник».

«Це чесна праця. Важка й чесна. Як робота пожежника чи фермера».

«Коли менi подобаеться те, що я роблю, я сам собi хазяiн. Я нiби у власному бiзнесi. Щоб викластися на всi сто, менi треба почуватися саме так, навiть якщо фактично хтось iнший оплачуе мою працю».

Звучить гарно, якщо ви, звiсно, зможете отримати таку роботу, правда?

А ви зможете. Шлях, яким ми йтимемо далi, може видатися обхiдним, але вiн приведе вас до улюбленоi справи. Отже, звiльнiть свою уяву вiд будь-яких обмежень i приготуйтеся до смiливого польоту фантазii. Зараз ми трохи розважимося.




Отримайте роботу



Вправа 2. Райська робота (або пекельна!)

Так, я сказала «робота». Для цiеi вправи нам не потрiбно ставити перед собою амбiтне завдання знайти справу свого життя. Вправа мае двi частини, порядок iх виконання неважливий. Якщо можете, почнiть iз частини А.



Частина А. Райська робота

Звiльнiть свою уяву й вигадайте найдосконалiшу роботу у свiтi. Подумайте, коли та скiльки ви хочете працювати, що саме робити, яким мае бути ваше iдеальне оточення. Не зважайте на реальнiсть та практичнiсть своеi мрii, тому що це Час фантазiй. Єдине застереження: це мае бути робота, а не життя. Тобто вона передбачае певнi обов’язки, часовi обмеження та винагороду. А далi – ви можете фантазувати вдосталь. Наприклад, вирiшити, що протягом тижня хочете працювати пастухом, на вихiднi злiтати гелiкоптером на розкiшний курорт, а пiд час зимових канiкул знiмати документальнi фiльми.

Не забудьте про три важливi категорii: що, де та з ким?

Що ви будете робити протягом дня? Кричати в рупор на знiмальному майданчику, iздити на велосипедi, торгувати, проектувати, будувати, кататися на ковзанах чи когось рятувати? Будете виконувати арiю в оперi «Борис Годунов» чи виголошувати промову перед багатотисячним натовпом, який вiтае вас оплесками та радiсними вигуками? Крокувати з блокнотом фабрикою, занотовуючи все та стежачи за тим, щоб кожен етап виробництва ваших тканин був досконалим?

Де б ви хотiли виконувати цю роботу? Опишiть це мiсце. Ви мрiете про затишний котедж iз камiном, де трiщить i гуде яскравий вогонь, або Антарктику, чи центр Мангеттена, або величезну ферму в Кентуккi, де ви будете розводити арабських скакунiв?

Ви вже мали достатнiй досвiд роботи, яка вас не влаштовувала й не приносила задоволення. Тепер дайте собi волю. Прямуйте до того таемного куточка вашоi свiдомостi, де ви фатальна жiнка й мати зiрки американського футболу або еколог, який рятуе тропiчнi лiси нашоi планети.

І не забудьте сказати, кого б ви хотiли бачити поряд iз собою. Пам’ятайте, що це робота, тому вам слiд уявити всiх людей, з якими вам було б приемно працювати – начальника, колегу, пiдлеглого, бiзнес-партнера, помiчника – вашу «праву руку» або навiть конкурента. Ви б хотiли мати команду асистентiв, якi iдеально виконуватимуть усi вашi бажання, прибиратимуть i впорядковуватимуть усе пiсля вас без жодних скарг та нарiкань? Або генiального тренера чи наставника, який не дасть зупинитися, поки не отримае вiд вас найвищих результатiв? Або найкращу, найрозумнiшу, найвеселiшу та найефективнiшу команду однодумцiв, яку тiльки можна уявити, щоб спiльно працювати над якимось проектом?

Ця вправа зазвичай викликае вибух ентузiазму, коли я пропоную ii пiд час своiх семiнарiв. Ми так багато часу проводимо на роботi й отримуемо вiд цього так мало справжньоi втiхи. Бiльшiсть людей, iз якими я працюю, маючи виконати цю вправу, вiдчувають справжне полегшення: «Дякувати Боговi, сьогоднi п’ятниця».

Я завжди страшенно задоволена вiд iхнiх вiдповiдей, i це, гадаю, вiдчуете й ви.

Адрiен, 44 роки, корпоративний юрист: «Я хочу купу грошей, камеру та першокласну знiмальну групу в себе на побiгеньках, аби зафiксувати на плiвку найдрiбнiшi деталi по всiй довжинi течii Амазонки, а далi вирушу до гiрських регiонiв Перу!».

Бернiс, двадцятидев’ятирiчна письменниця-фрилансер, зiзналася: «Я просто хочу щоранку заходити до якогось офiсу в центрi мiста, де е письмовий стiл, секретар, комп’ютер, а ще модем i купа телефонiв, печаток, копiювальних апаратiв, факсiв та цiлий гурт людей, що виконують якусь роботу, i де я хочу виконувати виключно письменницьку працю. Але я б хотiла разом з усiею компанiею ходити на ланч, потеревенити з кимось, пiдiйшовши до кулера налити склянку води, постiйно домовлятися про вечерi в ресторанi, святкування днiв народження та походи до кiнотеатру».

Фiлiпп, 27 рокiв, коректор текстiв юридичноi тематики: «Я хочу мати власне кафе на якомусь грецькому островi. Пiсля роботи я б ходив ловити вугрiв разом зi своiм партнером, який також е моiм найкращим другом. Ми б готували прямо на пляжi, спiвали старих пiсень i розмовляли про життя та всiх жiнок, якi розбили нам серце. Пiд час мертвого сезону я б наймався працювати до команди вiтрильника та мандрував свiтом».

Джиннi, 38 рокiв, яка нещодавно здобула посаду менеджера в корпорацii зi списку 100 найуспiшнiших компанiй США за версiею журналу Fortune, запропонувала таку версiю iдеальноi роботи: «Я – голова вiддiлу у своiй компанii, зi мною працюе класна команда професiоналiв. Кожен, вiд дрiбного клерка до експертiв, завжди енергiйний, у гарному настроi, i едине iхне бажання – виконувати якiсь грандiознi проекти й досягати чудових результатiв. Ха! Якби я мала таку команду, менi насправдi було б байдуже, що саме я роблю!»

Луiза, 39 рокiв, секретарка у приймальнi юридичноi фiрми, сказала: «Я хочу розносити пошту в якомусь мальовничому районi передмiстя. Хочу ходити пiшки й дихати свiжим повiтрям цiлий день, не замислюватися щоранку, у що вдягтися. Я в захватi вiд безкоштовноi медичноi страховки, гарантii зайнятостi та завершення робочого дня о 17.00 без жодних зволiкань. Я б iз задоволенням розносила рiздвянi листiвки та валентинки. А ще я люблю собак. Вони б мене нiколи не кусали».

А якою е ваша райська робота? Було весело вигадувати ii?

Чи вам це взагалi не вдалося?

«Не на того ви натрапили, – сказав менi Бiлл, колишнiй бейсболiст. – Я не можу придумати нiякоi класноi роботи для себе. Якби мiг, я б ii виконував!»

«Ви не розумiете, – запевняв мене Крiс, робiтник сцени. – Нiщо й нiколи не викликае в мене такого ентузiазму. У цьому вся моя проблема!»

Вам здаеться, що Бiлл i Крiс говорять вiд вашого iменi?

Тодi я хочу, щоб ви виконали другу частину цiеi вправи: «Пекельна робота» (нiколи ще не зустрiчала людини, якiй було б не до снаги це завдання).



Частина Б. Створюемо негативний образ. Пекельна робота

Не запитуйте мене чому, але всi знають, чого вони не хочуть, до того ж, у найменших деталях. Якщо у вас виникали труднощi, коли ви намагалися уявити свою «райську роботу», ви, мабуть, чудово впораетеся з описом «пекельноi». Згадайте все, що ненавидiли колись, працюючи в рiзних мiсцях, або придумайте всi недолiки, якi тiльки можете уявити. Якби сам диявол не полiнувався ретельно спланувати для вас роботу, яка б гарантовано змусила вас почуватися нещасними, що б це було?

Не забудьте визначити, яку б дiяльнiсть ви обрали, де та з ким. До речi, навiть якщо ви з легкiстю описали свою «райську роботу», можете спробувати другу частину вправи просто задля розваги.

Виконання цього завдання завжди спричиняе якийсь страшенний напад веселощiв. Я бачила, як люди жахливо гримасували, мружилися й кривилися, перелiчуючи на паперi всi негативнi аспекти власноi «пекельноi роботи», – iх неможливо було зупинити! Вони завжди хотiли дописати ще одну капосну деталь. Менi подобаеться виконувати цю вправу разом з iншими людьми, коли ви спонукаете одне одного i вам нагадують, про якi ще жахливi деталi ви могли забути. Ось якi результати я отримала в групi, з котрою нещодавно працювала.

Луiза, яка в iдеалi хотiла бути листоношею, сказала: «Я працюю компаньйонкою, а точнiше нянькою, надзвичайно багатоi, вередливоi й сердитоi кiнозiрки. У мене немае нi хвилини часу для себе, тому що вона викликае мене о будь-якiй порi дня чи ночi. Я змушена жити в кiмнатi для прислуги у квартирi хмарочоса в центрi великого мiста. Я маю купувати всю iжу й одяг (а я ненавиджу купувати одяг). Персонал цього будинку геть зарозумiлий i вiдмовляеться зi мною розмовляти. Менi доводиться цiлими днями сидiти й дивитися мильнi опери або вiкторини, i менi нiколи не дозволяють читати. Я повинна носити унiформу зеленувато-жовтого кольору з огидними скляними гудзиками iз позолотою».

Вона закiнчила, однак тiльки-но Еллiот, дипломований магiстр економiки управлiння, який зараз працюе таксистом, вiдкрив рота, щоб розповiдати про себе, Луiза продовжила: «О, i ще вона iсть лише замороженi готовi обiди. Їi мiкрохвильова пiч не працюе, тому вони завжди холоднi всерединi. А менi доводиться iсти разом iз нею. О, ще вона може звiльнити мене в будь-який момент – без попередження».

Еллiот нарештi вимовив: «Я працюю з дев’ятоi до п’ятоi щодня й маю два тижнi вiдпустки, але за раз можна брати лише один тиждень, тому поiхати куди-небудь просто неможливо. Дорога на роботу й додому забирае чотири години на день. Я маю працювати з цифрами, опiкуватися кошторисом. Мiй начальник – син власника. Вiн молодший за мене, та ще й дурень i нiкчема. А я змушений слухати його та посмiхатися! Пiд наш офiс вiдведено цiлий поверх iз сотнею столiв та людей, якi друкують або говорять по телефону, але розмовляти одне з одним заборонено. Вiкон немае. Я не можу цього витримати».

Хуан, банкiвський працiвник, повiдомив: «У мене вже пекельна робота. Менi б довелося робити те саме, що й зараз. Точнiсiнько те саме. Щодня, завжди й безперестанку. Це i е пекло. Я б робив презентацii зi слайд-шоу, розповiдаючи про iнвестицiйнi можливостi. І писав звiти. Багато звiтiв».

Мартiна, самотня мати двох дiтей, сказала: «Ну, найгiрше для мене – працювати в офiсi, де пануе повний безлад, i впоратися з цим неможливо, а моя робота полягае якраз у тому, щоб усе впорядкувати, – отже, я знову i знову зазнаю невдачi. Щодня. І щодня мене за це лають. І не дозволяють припинити цi спроби. І щоп’ятницi викликають до кабiнету начальника й читають нотацii».

Яка мета всiх цих дурниць, котрi ми щойно робили? Їхня мета дуже важлива.

Насамперед дуже корисно виводити негатив щоразу, коли ви зазнаете певного тиску. Це дозволяе тiй вашiй частинi, яка потай уперто вiдмовляеться мрiяти про «журавля в небi», влаштувати маленьку iстерику. Тепер ви зможете розслабитись i використати свою енергiю деiнде. А в мене е певна особлива сфера, де б я хотiла, щоб ви ii використали.



Друкуемо негативи

Якщо ви з тих людей, якi не могли уявити свою «райську роботу», то друга частина вправи ефектно продемонструвала вашу здатнiсть бути несамовито, «негативно» креативним. Я справдi обожнюю можливостi негативу. Це весело, корисно й часто е найкращим способом оминути вперту схильнiсть до опору, яка блокуе вашу уяву. Тепер у вас е перед очима готовий негативний образ, що чiтко покаже вам, як створити проект iдеальноi роботи! Ваше яскраве, мальовниче страхiття стане мапою, яка поведе вас прямiсiнько до найпотаемнiших бажань i потреб – саме тих, про якi ви нiбито не пам’ятаете. Дозвольте показати, як це зробити.

Вiзьмiть кожну деталь вашоi «пекельноi роботи»: графiк, обов’язки, мiсце, ставлення колег, навiть погоду. Особливо звернiть увагу на почуття, якi у вас виникають, – i перевернiть усе чiтко на 180 градусiв. Знайдiть абсолютнi протилежностi. Якщо ваша пекельна робота, так само як у Луiзи, передбачае, що ви працюете на вередливу знаменитiсть, змiнiть ii на мудрого, тактовного, скромного фiлософа. Якщо ви зазначили, що вам довго дiставатися до роботи, скажiть, що працюете вдома.

Зрозумiли iдею? Тодi берiть олiвець.


Вправа 3. Змiна образiв, або Вiд негативу – до iдеальноi картинки

Вiзьмiть свою «пекельну роботу» i створiть ii абсолютно протилежний образ, записавши все на чистому аркушi паперу. Якщо ви ненавидите життя в мiськiй квартирi у висотному будинку, розташованому в центрi мiста, занотуйте: «Я мешкаю в чудовому котеджi в сiльськiй мiсцевостi». Або придумайте iнший варiант, що матиме протилежне значення. Якщо для вас, так само як для Еллiота, пекло полягае у вiдсутностi часу для вiдпочинку, запишiть: «Я працюю лише шiсть мiсяцiв на рiк». Якщо через роботу ви iзольованi на майданчику для трейлерiв у пустелi, уявiть, що ви в середмiстi Лондона чи Парижа – ходите на танцi та смакуете вишуканими наiдками в ресторанах. Якщо ви ненавидите набирати текст на комп’ютерi та братися за канцелярську роботу, подумайте, що могло б стати гiдним контрастом. Бути модельером? Писати про Коста-Рику? Ставити п’еси? Допомагати людям? Просто постарайтеся зрозумiти, що е протилежнiстю до всього того, що ви сказали ранiше, – i спостерiгайте за тим, як з’являються обриси вашоi «райськоi роботи»!

Звернiть увагу: ви досягли значно бiльшого, нiж просто дали трохи волi емоцiям. Ви з’ясували найважливiше для себе, створивши негатив, а потiм надрукувавши його, як фотографiю, щоб побачити протилежне! Ось перед вами ця картинка, яка доводить, що ви знаете бiльше про своi бажання, нiж думали. Байдуже, з якого образу – позитивного чи негативного – ви починали. Зараз ви маете уявлення про роботу своеi мрii. Використаймо цю iнформацiю в наступнiй вправi, щоб вигадати для вас чудову роботу, яка б справдi була вам до душi.


Вправа 4. Сценарiй, що пiдлягае самокорекцii

Ця вправа мае два варiанти: один для тих, у кого е гарний приятель, завжди готовий допомогти, другий – для тих, хто волiе виконати ii на самотi.



Варiант 1. Зберiться разом i напишiть кiносценарiй

Початковий сценарiй – це лише стислий опис фiльму. Пропонуючи свiй майбутнiй кiношедевр якiй-небудь студii, ви кажете щось на кшталт цього: «Професор iз вищого товариства зустрiчае квiткарку бiля оперного театру в Лондонi та разом зi своiм другом вирiшуе навчити ii правильноi вимови й видати за аристократку на королiвському балу. Потiм вiн у неi закохуеться». Саме такий вигляд мае перша версiя будь-якого сценарiю.

Отже, я хочу, щоб друг запропонував вам сценарiй вашоi блискучоi кар’ери. Як вiн це зробить? Вiн працюватиме з тими двома описами: «райськоi» та «пекельноi» роботи. Наприклад, приятель каже: «Гаразд, ти ненавидиш безлад, ось тобi сценарiй: ти працюеш в офiсi, де все iдеально органiзовано i все пiд твоiм цiлковитим контролем. Щодня тебе хвалять за чудове виконання твоiх обов’язкiв».

Уважно вислухайте сценарiй свого товариша. Коли вiн закiнчить, допоможiть йому дещо вдосконалити в цьому описi. Визначте, чи задоволенi ви життям, яке вiн вам змалював, чи хотiли б вiдредагувати певнi деталi:

– Менi подобаеться офiс, де все в iдеальному порядку, але не думаю, що менi необхiдна похвала. Здаеться, я взагалi не хочу мати жодного начальника.

– Гаразд, – скаже ваш друг, – дозволь менi почати знову: ти працюеш в офiсi з iдеально налагодженою роботою, i це твiй власний офiс, бо ти маеш свiй бiзнес.

– О-о-о, менi це подобаеться.

Вiд однiеi дрiбнички до iншоi, знову i знову. Я хочу, щоб ваш приятель вiдредагував iсторiю, щоразу вилучаючи елементи, якi вам не припали до душi, i додаючи все, чого не вистачало. А потiм знову запропонував вам сценарiй:

– Гаразд, тепер усе нормально?

– Майже. Який у мене бiзнес?

– Ти торгуеш теплою бiлизною.

– Нi, я не хочу нiчим торгувати.

– Узагалi нiчим?

– Нi. Я хочу робити щось корисне в цьому свiтi. Хочу навчати людей, як покращити iхне життя.

От тобi й маеш!

Погляньте, хтось щойно зрозумiв, чого хоче.

Мало-помалу, знову й знову коригуючи цей сценарiй, ви почнете усвiдомлювати, що для вас справдi важливо, тобто що для вас мае сенс. Сценарiй, який пiдлягае самокорекцii, – це хитрий трюк, котрий ми застосували, щоб вiдкрити таемницi вашоi душi. Ми використали всi вправи в цьому роздiлi, аби обiйти перешкоди вашоi лiнii захисту, i зрештою отримали точнi вiдомостi!



Варiант 2. Двi ручки

Якщо поблизу немае приятеля, цю вправу можна так само ефективно виконати за допомогою блокнота або зошита i двох рiзнокольорових ручок: однiеi – щоб писати сценарiй, другоi – щоб його редагувати. Просто чергуйте ролi: однiею ручкою пишiть пропозицii свого «приятеля», а другою – власнi.

Щойно ви створите свiй iдеальний сценарiй, матимете мету, що здаватиметься – принаймнi в цей момент – вартою того, щоб до неi йти. Пам’ятаете, на початку роздiлу я говорила, що коли ви почнете рухатися до мети, то активуете – i викриете – всi сили опору, якi вас зупиняють? Що ж, тепер у вас е мета. Подивiмося, чи я мала рацiю.


Вправа 5. Тимчасове постiйне зобов’язання

У вас е до дрiбниць вiдредагований сценарiй? Жодних заперечень не залишилося? Добре.

Зараз я хочу використати брудний прийом. Я наполягатиму, щоб ви пообiцяли втiлити в життя цей сценарiй! Так, ви правильно зрозумiли. Жодноi iншоi можливостi озирнутися назад: час прийняття рiшень скiнчився. Вашу кар’еру визначено.

Перед тим, як ви почнете панiкувати й вирiшите, що я втратила розум, дозвольте менi закiнчити iнструкцii: я хочу, щоб ви присвятили цьому лише годину.

Ненадовго я позбавлю вас свободи, тому що свобода може бути вбивчою. Самi тiльки слова «Ти можеш робити все, що захочеш» здатнi створити особисте пекло. Усе, що захочеш? Це надто широкий вибiр! Інколи обмеження дають неймовiрне полегшення, i просто зараз ви його отримаете. Послухайте, ви чудово знаете, що ненавидите цю свою невизначенiсть щодо мети. Понад усе ви хочете прийняти рiшення та жити далi.

Досi в цьому вiльному падiннi нескiнченних можливостей вас тримав лише страх, що ви зробите неправильний вибiр та опинитеся в пастцi. Гаразд, а тепер повiрте, що ви вже зробили вибiр i що вороття немае.

Ви маете повнiстю присвятити себе виконанню iдеального для вас сценарiю. Усi iншi альтернативи тепер закритi, тож закочуйте рукави й починайте втiлювати план у життя.

Протягом години.

Зараз ви, мабуть, замислилися. Ви не готовi брати на себе жоднi зобов’язання. Навiть на годину. По-перше, ви не знали, що вам доведеться це робити. Якби знали, то були б значно обережнiшими, працюючи над проектом, чи не так?

Ви напевно були б обережнiшими. І в результатi нiчого б не вигадали.

«Нi, нi, нi, – запротестувала Джорджiя, шкiльна вчителька, яка, уявляючи свою «райську роботу», мрiяла бути вiдомою поеткою й жити в Уельсi. – Насправдi це не те, чого я прагну. Я не знаю, що б я хотiла робити в життi, пам’ятаете? А якщо це неправильно? Я маю на увазi, що я впевнена: це неправильно! Ви ж не хочете, щоб я взяла на себе зобов’язання щодо чогось неправильного, правда?»

Саме цього я й хочу.

Однак лише на годину. (Хоча вона може стати найтривалiшою – i найбiльш iнформативною – годиною для вас за досить тривалий перiод.)

Пiд зобов’язанням я маю на увазi, щоб ви припинили дискусiю. Забудьте про всi своi «а якщо». Ваше майбутне – справа вирiшена. Я хочу, щоб ви сказали собi: «Гаразд, немае сенсу думати про це, тому що вороття немае. Я стану комiком або членом кiбуцу, чи куплю острiв i працюватиму дистанцiйно. Тепер слiд подумати, що менi насамперед треба зробити, щоб досягти мети?»

Далi я хочу, щоб ви справдi пошукали номер у довiднику, зв’язалися з комедiйним клубом, подивилися в газетi оголошення про продаж островiв i зателефонували сусiдовi, який жив у кiбуцi! Я хочу, щоб протягом наступноi години ви присвятили всi своi сили й енергiю роботi над метою. Вiдрахуйте годину вiд цього моменту й заведiть будильник (можете дати собi бiльше часу, якщо витримаете). Закiнчите, коли почуете сигнал.

Я хочу, щоб протягом години ви вiдчули, як це – повнiстю присвятити себе якiйсь справi. І сценарiй, який ви створили, пiдiйде для цього не гiрше за будь-який iнший.

Як вам цей досвiд?

«Не сподiвався, що це складно, гадав: так, дурниця, – зiзнався один чоловiк. – Але виявилося, що все це дуже непросто! Я намагався ставитися до свого сценарiю як до будь-якого iншого проекту, наприклад планування вечiрки. Рiзниця полягала в тому, що вечiркою було мое життя!»

«У мене в грудях похололо! – сказала Луiза, потенцiйна листоноша. – Але я це зробила. Я зателефонувала подрузi, яка живе в Коламбусi, у штатi Огайо, i попросила ii розповiсти, як у них доправляють пошту. Звичайно, листоношi й зараз ходять вулицями вiд будинку до будинку. Я запитала, чи досi житловi райони такi ж гарнi, вона вiдповiла, що так. Тодi я зателефонувала на пошту й попросила iх надiслати менi бланк заяви для прийняття на роботу! Не можу повiрити, що ви змушуете мене це робити!»

Фiлiпп сказав: «Я вже почуваюся виснаженим, а ще навiть не починав! Якщо це тiльки фантазiя, чому в бiса так страшно?»

Страшно, бо ви робите вигляд, що все це реально, ось чому. А це означае, що ви розворушили весь той опiр, який так довго заважав вам дiяти.

Якщо ви пропустили цю вправу iз зобов’язанням, вирiшивши, що краще подивитися старий комедiйний серiал, погуляти iз собакою або навiть розiбратися зi своiми податками, можете виправдовуватися тим, що вам було нудно, але це не так.

Ви просто вшилися геть до того, як пролунав голос внутрiшнього опору.

Ви зробили це, бо злякалися.

До речi, якщо ви реагуете на завдання годинного зобов’язання без страху чи сумнiвiв, а навпаки – з нестримним ентузiазмом та радiстю, значить, ви готовi вирушати в дорогу й утiлювати в життя створений вами чудовий сценарiй. Вiдкладiть цю книгу просто зараз – i вперед! Щасти вам!

Однак якщо необхiднiсть ставитися до свого сценарiю як до реальноi життевоi мети спантеличила вас, прекрасно! Ваш спротив ось-ось нагадае про себе. Приготуйте побiльше паперу – або диктофон, якщо хочете, – i записуйте голос внутрiшнього опору, чиi слова зараз уже крутяться на кiнчику язика.


Вправа 6. Слухаемо свiй голос

У той чи iнший спосiб ви чули його роками. Ви могли називати його голосом негативних емоцiй та налаштувань, але це опiр, i для нього е причина. Ваш опiр каже речi на кшталт: «Мене вб’ють, якщо я спробую стати багатим i впливовим», «Нiщо не радуватиме, коли ти це отримаеш» тощо. Не дозволяйте цим твердженням збити вас iз пантелику. Просто уважно дослухайтеся й подумайте над тим, що каже ваш голос, тому що саме на це ми чекали.




Познайомтеся зi своiм опором


Тепер ваш опiр прямо перед очима, на виднотi. Вiн завзято стоiть на своему й нiби пiдбурюе вас: спробуйте отримати те, чого хочете, – i що з цього вийде?

Придивiться уважнiше. Цей маленький баламут вважае себе вашим захисником. Вiн докладае максимум зусиль, аби знеохотити вас щоразу, коли вiдчувае небезпеку. А вiдчувае вiн ii щоразу, коли ви намагаетеся досягти бажаного. Нашiптуючи на вухо всiлякi капоснi думки, вiн уперто протистоiть вам, створюючи конфлiкт, який спантеличуе й паралiзуе вашi дii.

Однак кожне сказане ним слово е ключем до таемницi вашоi свободи.

Тепер, витягши свiй опiр зi схованки та уважно слухаючи, що вiн говорить, ви з легкiстю можете зрозумiти, як прибрати його з дороги.

Саме про це йтиметься далi в книзi. Кожен роздiл присвячений подоланню рiзного типу опору й забезпечить вас засобами та стратегiями, потрiбними для роботи з конкретним рiзновидом. Тож закочуйте рукави й берiться до справи.




Роздiл 4. Певна справа



Гадаю, ви особисто знайомi з кимось, хто веде захопливе, неординарне життя. Може, ваша подруга, сестра, чоловiк або дружина викладае в Стамбулi чи пише роман у маленькiй хижцi в Скелястих горах, чи лiтае до Гамбурга укладати угоди з компанiею «Мерседес-Бенц». Ви мрiете, як би класно було так жити, але знаете, що з вами нiколи цього не станеться. Ви вiдмовилися вiд захопливих можливостей, якi траплялися на вашому шляху, тому що хотiли стабiльностi. Ви абсолютно впевненi, що вам забракне мужностi ризикувати. Ви тримаетеся якомога ближче до берега, але не можете вiдiрвати очей вiд обрiю.

Багато людей тримаються якнайближче до берега й почуваються цiлком комфортно, але ви не вiдчуваете затишку та спокою. Ви шкодуете й прагнете чогось. У глибинi душi ви мрiете про пригоди. Ви чудово знаете, що затрималися на своiй нинiшнiй роботi надто довго. І знаете, що всерединi вас набагато бiльше здiбностей, притаманних дослiдниковi, нiж ви коли-небудь використовували. Також ви знаете, що iнша людина давно б енергiйно взялася до роботи, насолоджувалася б кожною миттю свого життя та мандрувала б до нових краiн. Однак десь i колись ви навчилися триматися за те, що маете зараз, i не прагнути бiльшого.


* * *

Пройдiть тест пiд назвою «Ви обережна людина?» Дозвольте менi поставити вам кiлька особистих запитань, щоб переконатися, що ви обрали правильний роздiл:

1. Ви завжди на стадii репетицiй i приготувань? Тобто я маю на увазi, що ви закiнчуете якiсь курси, оволодiваете певними навичками, але нiколи не використовуете iх у реальному життi?

2. Коли настае час вирушити в подорож або змiнити дизайн вашоi спальнi, ви тривалий час готуетеся, постiйно вагаетеся, телефонуете друзям, щоб дiзнатися iхню думку щодо кожноi вашоi дii?

3. Ви вiдчайдушно пручаетеся, коли вас пiдштовхують чи кваплять трохи iнтенсивнiше, нiж вас влаштовуе? Ви iгноруете дедлайни, поки вони не наближаються до загрозливого термiну, i стаете впертим та злим, якщо хтось намагаеться вас попередити? (Деякi люди зовсiм не проти, коли iх кваплять. Деяким це не дуже подобаеться, але й не заганяе iх у глухий кут. А у вас саме такий випадок.)

4. Ви тримаетеся за речi надто довго, навiть якщо вони поганi чи шкiдливi для вас (наприклад, невдалi стосунки або предмети одягу, побутова технiка або членство в якiйсь органiзацii, що вже вичерпало себе)?

5. Ви скаржитеся, що у вас немае часу робити те, чого ви справдi хочете, хоча насправдi витрачаете купу часу, дивлячись телевiзор або тиняючись по квартирi?

6. Чи спостерiгаете ви за життям iнших, наче це видовищний вид спорту? Людей, якi керуються принципом «певноi справи», страшенно цiкавить життя iнших – i знаменитостей, i просто знайомих. Цей iнтерес може бути зумовлений вiдчуттями, нiби iхне життя не повноцiнне. А може, вони в такий спосiб шукають пiдказок, як це виправити!

7. Ви часто думаете про те, як змiнити свое життя, але нiколи не йдете далi вiд своiх мрiй?

Якщо ви вiдповiли «так» на три або бiльше запитань, ви напевно людина, яку можна вiднести до категорii «Певна справа», i вам треба добряче подумати.

Тому що ви граетеся з вогнем.

Безпека – набагато ризикованiша рiч, нiж ви можете уявити.

Ви вiддали свiй голос за безпеку i, вочевидь, зробили це дуже давно. Бiльшiсть iз нас уже до восьми рокiв знае, як ми будемо грати: обережно, наражаючись на ризик або ж оберемо якийсь промiжний варiант. Деякi дiти спочатку стрибають, потiм дивляться. Іншi дивляться, а потiм стрибають. Ви ж дивилися й не стрибали. Для цього вибору були якiсь причини – ми вже про них забули. Суть у тому, що, стаючи дорослими, ми продовжуемо грати за моделями, розробленими в дитинствi. Ми нiколи не зупиняемося, щоб iх переглянути. І нiколи не замислюемося, чи взагалi мае сенс цей внутрiшнiй сигнал тривоги. Нашi звички починають жити своiм власним життям, i ми просто приймаемо як належне, що вони мають рацiю.

Правда в тому, що багато з нас справдi не знае, чому ми такi обережнi. Якщо колись i була причина, вона давно зникла й забулася. А ми не помiтили чогось значно важливiшого: коли граеш надто обережно, ризикуеш найбiльше.

Зовнi, з фасаду, здаеться, нiби ви будуете свое життя дуже доладно, цеглинка за цеглинкою, але насправдi час летить i зникае, немов пiдхопленi вiтром доларовi купюри, викинутi з вiкна. Час – це единий справжнiй скарб, який ми маемо, але половину його буде вичерпано до того моменту, поки ми це усвiдомимо. Коли мова йде про час, дiти почуваються, наче мiльйонери. Старi люди багато знають про нього й вiдверто зiзнаються вам, що найбiльше шкодують у життi про тi речi, яких не зробили. Не треба бути дуже старим, щоб зрозумiти, про що вони говорять. Згадайте пiдлiтковий вiк i запитайте себе, про що ви шкодуете найбiльше. Про те, що зробили, чи про те, на що не зважилися? Шкодуете про дискотеку, на котру пiшли, навiть якщо були незграбним, невпевненим i почувалися iдiотом? Чи про танцi, на якi не пiшли, щоб так не почуватися?

Що ж робити?

Жодний iз нас не сприйматиме позитивно нагадування про те, якi ми марнотратники часу. Бо що з цим тодi робити? У бiльшостi випадкiв ми думаемо приблизно так: «Невже ви справдi вважаете, що я продам усе, що маю, куплю вiтрильник i вирушу в навколосвiтню подорож? По-перше, я навряд чи витримаю таке життя. По-друге, що буде, коли я повернуся з мандрiвки i в мене не буде анi роботи, анi грошей? Мабуть, це мое прокляття – усвiдомлювати те, над чим, здаеться, не замислюються справжнi шукачi пригод: я завжди пам’ятаю, що настане ранок. Коли я повернуся зi своеi чудовоi, великоi подорожi, менi доведеться почати все з нуля. Красно дякую, але це не для мене».

У мене для вас гарна новина. Ваша проблема «ризик або безпека» явно позiрна. Коли ви робите вигляд, що вибiр – це обов’язково протиставлення абсолютного ризику цiлковитiй безпецi, я називаю це штучною пасткою. Невже всi цi розмови про «ранок наступного дня», на ваш погляд, достатньо обгрунтованi? Не дурiть себе: мiркування безпеки мають свою межу. Вони вас заспокоюють i не дають думати про те, що може спричиняти нервування й незручностi. Але чи не краще вам трохи понервуватися, тому що ви так довго ховалися вiд свого життя?


Причина перша


Немае бiльшого марнотратства, нiж нехтування тим, чого ви так сильно прагнете

Ви – власник справжнього скарбу, який не використовуете самi та яким нi з ким не дiлитеся.

Усерединi вас ховаеться iстинний генiй – оригiнальний, допитливий та сповнений потенцiалу. Цей генiй вiдчайдушно прагне, аби ви вiдчинили браму i вiн мiг вирватися на волю й ступити у свiт обома ногами. Не використовуючи його енергii, ви вiдкладаете свое життя на потiм. Поки у вас е нездiйснене заповiтне бажання, яке чекае десь у купi iнших справ, ви не вiддаетеся повнiстю роботi, сiм’i та навiть вiдпочинку. Ви просто тиняетеся свiтом, живучи нiби впiвсили.

Ви повиннi йти за своiм бажанням. Щойно ви почнете реалiзовувати власну мрiю, ваше життя прокинеться i все навколо матиме сенс. Байдуже навiть, яким буде результат. Якщо ви хочете жити справжнiм, цiкавим життям, вам треба вiдновити рух у тому важливому напрямку, який ви втратили.

Що ж зупиняло вас ранiше?

Вiдповiдь може бути такою:


Причина друга


Ми всi неправильно розумiемо, що таке пригода

Пригода мае бути чимось захопливим, новим i збудливим, а також обов’язково мати сенс. Якщо iй бракуе перелiчених складникiв, це вже не пригода. Бiльшiсть людей думае, що нам доведеться ризикувати життям або принаймнi радикально його змiнити, щоб усе це отримати. Ми вважаемо, що нам неминуче доведеться стрибати з парашутом, перетинати Тихий океан на плоту, кидати нашi родини, домiвку та роботу.

Адже насправдi ми не знаемо, що таке пригода. Вважати, що це неодмiнно якийсь екстремальний учинок, заради якого треба повнiстю жертвувати своiм способом життя, – значить створювати iлюзiю, яка насправдi допомагае нам залишатися на мiсцi. Дозвольте проiлюструвати цю тезу своiм власним прикладом.

Колись, багато рокiв тому, я брала участь у читаннях поезii з «Антологii Спун-рiвер» – збiрки вiршiв, якi декламують вiд iменi людей iз вигаданоi мiсцевостi пiд назвою Спун-рiвер. Усi цi персонажi вже давно померли. Один за одним вони виходять на сцену, щоб сказати про найважливiшi речi у своему життi. Я завжди з особливою увагою слухала вiрш чоловiка, який розповiдав про зображення, викарбуване на його нагробку. Це був корабель зi згорнутими вiтрилами – вiн так нiколи й не покинув берега.

Для мене це була найсумнiша поезiя в усiй збiрцi.

Одного вечора, повертаючись додому на метро пiсля репетицii, я вирiшила, що змiню свое життя та проживу його, максимально використавши всi можливостi. Зрештою, спочатку я справдi зважилася на ризик та пригоди. Я поiхала з дому й робила те, чого менi хотiлося, – вступила до Берклi, потiм жила в Нью-Йорку, подорожувала Штатами разом iз друзями. Коли ж вийшла замiж, переконала чоловiка вiдмовитися вiд звичайного життя та поiхати зi мною на Аляску. Це було чудово. Я також не боялася ризикувати, коли мiй шлюб зазнав краху. Коли стало зрозумiло, що виправити нiчого не можна, взяла дiтей за руки й пiшла геть. Я була дуже впевненою.

Саме тодi все змiнилося. Я залишилася без грошей, зате з величезним тягарем серйозноi вiдповiдальностi на плечах. Моя впевненiсть зазнала тодi нищiвноi поразки. Я iнакше оцiнила привабливi аспекти безпеки й стабiльностi. Тому, коли я зайшла до будинку того вечора, замислившись про справдi нове, сповнене пригод життя, i подивилася на двох дiтей, що спали у своiх лiжечках, подумала: «Як саме я збираюся це зробити? Закинути iх собi на спину й вирушити до Африки?» Я працювала на двох роботах, вiдчайдушно намагаючись не втратити жодноi з них. У мене не було анi часу, анi грошей сходити в кiно на фiльм про Тарзана!

Тому я покинула iдею про пошук пригод i повернулася до своiх щоденних клопотiв: заплатити за квартиру, випрати бiлизну та стежити за тим, щоб дiти не випали з вiкна. Я вирiшила нiчого бiльше не робити, усе добряче не обдумавши. Колись давно бармен у закладi мого тата сказав менi: «Барбаро, смiливостi в тебе бiльше, нiж мiзкiв». Що ж, 1967 року в мене були мiзки. А от смiливiсть я втратила.

Хто може засудити мене за це? Якщо для того, щоб мати сповнене пригод життя, треба було звiльнитися й повезти дiтей до якоiсь екзотичноi краiни, про це не могло бути й мови. Думаю, це було досить розумне рiшення з мого боку – якщо суть питання полягала саме в переiздi до екзотичноi мiсцевостi.

Але це не так.

Одну рiч я розумiла правильно: справжня пригода могла б зробити мое життя захопливим. Мабуть, правильно було й те, що опинитися в Африцi з двома маленькими дiтьми та без копiйки – навряд чи гарна перспектива. А от решта мiркувань – моя суцiльна помилка, якоi, я впевнена, ви також припускаетеся.

Африканське сафарi – не обов’язково велика пригода вашого життя. Принаймнi точно не мого. Вiд справжньоi пригоди вам перехоплюе подих, серце б’еться частiше, а розум вiдкриваеться назустрiч чомусь новому. Вона нiколи не бувае однаковою для двох рiзних людей. Я ж намагалася будувати свое уявлення про насичене й повноцiнне життя на мрiях, що заснованi на втечi вiд реальностi.

Такi ескапiстськi[5 - Ескапiстський (вiд англ. escape – утеча; утекти) – той, що стосуеться ескапiзму – прагнення особистостi втекти вiд негативних аспектiв реального життя у свiт iлюзiй та фантазii.] мрii вiдрiзняються вiд справжнiх.

Вони схожi на аварiйнi люки. Забезпечуючи короткий вiдпочинок вiд проблем сувороi дiйсностi, вони, здаеться, справдi нам потрiбнi. Інколи ми подумки втiкаемо у свiт таких мрiй, коли iдемо на роботу або чуемо про життя багатих та знаменитих. Тодi ми уявляемо себе космонавтами, рок-зiрками або моряками в бурхливому океанi. Не думаю, що ми дуже серйозно сприймаемо такi мрii. По сутi, вони не е нашими справжнiми захопленнями, а являють собою лише скороминущий полiт фантазii. Однак погляньмо на них уважнiше, оскiльки вони мiстять деяку важливу iнформацiю про ваше життя.


Вправа 1. Вашi ескапiстськi мрii

Що ви при цьому уявляете? Що у вас мiльйони доларiв, що ви робите переможний удар, граючи в бейсбол на Янкi-стедiум,[6 - Янкi-стедiум – вiдомий бейсбольний стадiон у Нью-Йорку, е домашньою ареною клубу Головноi лiги бейсболу «Нью-Йорк Янкiз».] або що за вами упадае найпрекраснiший чоловiк на землi? Не стримуйте себе. Єдина умова – це мають бути саме фантазii, якi аж нiяк не можна назвати реалiстичними.

Джо: «Я бачу себе пiлотом винищувача – надсучасного реактивного лiтака, який збивае справдi небезпечного ворога».

Герт: «Менi просто цiкаво спостерiгати за життям багатих i знаменитих. Нi, мене вражають не iхнi розкiшнi речi, а iхня впевненiсть та безтурботнiсть. Вони насолоджуються життям i нi про що не турбуються».

Мо: «Я уявляю себе лiсником i мисливцем. Щоправда, не знаю, ким напевно. Я не хочу вбивати жодних тварин. Я радше спостерiгаю за iхнiми звичками чи щось на кшталт цього. Живу в лiсовiй хижцi на Алясцi, багато читаю, а потiм iду до мiсцевоi заправки й ресторану бiля траси – розмовляю там з усiма та п’ю каву».

Мей: «Знiмаю фiльм на Борнео, про людожерiв!»

Келлi: «Просто подорожую бiзнес-класом – сiдаю на лiтак, зручно вмощуюся в крiслi, насолоджуюся келихом шампанського й лечу кудись далеко-далеко».

Сью: «Живу в монастирi, розташованому високо в горах, де все просто й спокiйно. Так спокiйно».

А що ви уявили?

У такiй ескапiстськiй мрii сховано ключ до того, що вам справдi потрiбно. Це нiби фотонегатив вашого життя. Чого б вам не бракувало в реальностi, де б не була ця «бiла пляма», вона проявиться у фантазii. Джо, пiлотовi винищувача, необхiднi свобода та влада. Герт заздрить упевненостi та безтурботностi життя багатiiв. Мо потрiбнi схованка вiд свiту, близькiсть до природи, а також йому бракуе часу та друзiв, iз якими можна просто трохи побайдикувати й поспiлкуватися. (Йому не обов’язково треба iхати на Аляску, якщо вiн цього не хоче.)

Нам слiд уважно проаналiзувати своi ескапiстськi мрii, бо вони пiдказують, що не так у нашому життi. А далi слiд робити щось iз тим, чого бракуе. Адже якщо ви не використовуете цю iнформацiю, аби щось виправити й покращити, вашi ескапiстськi мрii лише допомагають вам уникати життя. Використайте iх як дороговказ для наступного кроку, i в майбутньому ви не вiдчуватимете потреби в них так часто.

Ескапiстськi мрii такi грандiознi, що ви нiзащо всерйоз не наважитеся зробити те, що в них уявляете. Через це вони являють собою ще одне «безпечне» заняття, а у вашому життi зараз i так усе надто безпечно. Це не все. Такi мрii заважають вам вiдчути бажання звiльнитися з ув’язнення вашого реального життя. Наче знеболювальне, вони здатнi забезпечити хибне вiдчуття комфорту, коли ви у безвиходi, перешкоджаючи вам щось змiнити.

Нас очiкують важливiшi справи. Ми вiзьмемося за вашi справжнi мрii.




Справжнi мрii


Справжнi мрii не мають нiчого спiльного iз втечею вiд реальностi. Я називаю iх мрiями тiльки тому, що iхня сфера – майбутне. Коли вони здiйсняться, то будуть справдi реальними. Якщо ескапiстськi мрii поверховi, то справжнi сягають великоi глибини та е абсолютно унiкальними для кожного з нас. Ми рiдко бачимо фiльми, якi розповiдають про справжнi мрii, тому що в потаемних куточках душi ховаються бажання, здiйснення яких може змусити спiвати тiльки наше серце, а не мiльйонiв iнших людей. Ми хочемо побачити землю своiх предкiв, вступити до унiверситету чи самостiйно вивчати астрономiю. Ми мрiемо про речi, якi важко пояснити iншим людям, з яким би спiвчуттям та увагою вони нас не слухали. Тому що справжнi мрii – немов вiдбитки пальцiв. Їх генеруе той внутрiшнiй генiй, про якого я розповiдала.

Повiрте, це саме так. Коли е щось, чого ви справдi хочете, що змушуе серце калатати, i ви навiть не знаете чому, це даеться взнаки унiкальна частина вашоi душi. Це ваше справжне «я» – з оригiнальним, неповторним свiтоглядом, який притаманний вам i тiльки вам.

На вiдмiну вiд ескапiстських мрiй, справжнi не даються так легко. Власне кажучи, вам, мабуть, доведеться глибоко копати, аби iх знайти, бо зчаста вони добре захованi. Чому? Тому що згадувати iх – непросте емоцiйне випробування.

Вони е матерiалом, iз якого «виготовляють» справжнi пригоди. Цiкаво, що грандiознi ескапiстськi мрii, як-от пiлотувати винищувач або вмiти голiруч упоратися з алiгатором, дуже легко виникають у нашiй уявi, але втiлювати iх на практицi дуже ризиковано, тодi як справжнi мрii – наприклад, попросити чиеiсь руки або повернутися до унiверситету у п’ятдесят рокiв – до смертi лякають вас, коли ви про це думаете, але зазвичай не передбачають жодного ризику в реальностi.

Як я вже говорила, справжнi мрii не вимагають, щоб ви кидали сiм’ю й роботу та переiздили на Таiтi з пензлем i фарбами. Треба тiльки вiдшукати у своiй душi те глибоко сховане бажання, яке ви колись вiдклали вбiк, i почати його реалiзовувати.

Ви побачите, як ваше життя заяснiе новим свiтлом.

Ви зрозумiете, якою дивовижною е рiзниця мiж життям, коли ви просто чогось чекаете, тупцюючи на мiсцi, та життям, присвяченим реалiзацii вашоi особистоi, заповiтноi мрii.

Ось так. Усi вiдмовки закiнчилися.

Чому ж ви досi наляканi?

Тому що, хоча вам i не треба вiдмовлятися вiд безпеки, щоб розпочати життя, сповнене пригод, вам доводиться йти на емоцiйний ризик, коли ви дозволяете собi щось любити. Насмiлитися втiлити мрiю – це дуже сильне переживання. Це спонукае вас прокинутися вiд того безпечного сну, у якому ви перебували до цього. Бути креативним, ефективно дiяти, навiть вiрити, що у вас е право жити чудовим життям, – це аж нiяк не легка справа. І саме тут криеться джерело справжнього страху.

Звичайно ми робимо вигляд, що реальнi перешкоди на нашому шляху е настiльки значними, що рухатися вперед надто ризиковано. Наведу вам поширений приклад.

Джеррi каже, що йому треба змiнити весь свiй спосiб життя, аби втiлити мрiю й писати кiносценарii: «Це вимагае часу! А я надто втомлений вечорами, бо робота мене виснажуе. Крiм того, дружина мае право сподiватися, що ми будемо проводити певний час разом».

Його дружина засмiялася: «Ви жартуете? Та вiн такий нещасний, що кожного дня я цiлий вечiр його втiшаю. Я мрiю, щоб вiн знайшов будь-яке заняття, котре зробило б його щасливим! Менi треба ж робити i своi справи!»

Джеррi зашарiвся i сказав, що, вочевидь, це правда: «Я пишу й редагую цiлий день. Вони там мене люблять, я добре знаю свою справу, i в мене непоганi перспективи в цiй компанii. Але мене вбивае думка, що я завершу свою кар’еру як редактор. Це змушуе мене до нестями ненавидiти мою роботу i, мабуть, виснажуе найбiльше. Розумiете, я писав чудовi п’еси в коледжi й навiть отримував нагороди! На мене чекало прекрасне майбутне! А тепер я не можу писати через цю кляту роботу. І не можу ii покинути. Я не хочу голодувати й жити на мансардi».

Мерi Джейн i Донна думали, як Джеррi.

Мерi Джейн: «Менi треба звiльнитися. Тiльки так я змушу себе ризикнути й почати професiйно спiвати».

Донна: «Менi доведеться кинути роботу секретарки, iнакше я так i залишуся назавжди в статусi пiдлеглоi, як кажуть моi сестри».

Однак Джеррi, Мерi Джейн та Донна розумiють усе геть неправильно. Вони вважають, що не можуть досягти успiху через свою роботу. Насправдi вони не можуть його досягти без неi! Я поясню, що маю на увазi.


Вправа 2. Для тих, хто ненавидить свою роботу

Вiзьмiть олiвець та аркуш паперу й напишiть угорi: «Я не хочу любити цю роботу, тому що…»

Уявiть, що ви зараз на роботi й робите те, що вам не подобаеться найбiльше. Уявiть, що ви повиннi присвятити цьому решту свого життя. Тепер запишiть, що ви вiдчуваете. Не стримуйте своi емоцii.

Джеррi: «Любити цю роботу – найгiрше, що можна уявити! Це означало б, що я не письменник, а редактор. Це найжахливiше, що може зi мною трапитися! Вiд життя я прагну лише свободи. А свобода в моему випадку означае, що я писатиму лише те, що вирiшую сам».

Мерi Джейн: «Менi слiд покинути цю роботу, тому що вона надто зручна i я нiколи не змушу себе шукати щось, пов’язане зi спiвом.

Потрiбно, щоб у мене не було зворотного шляху. Менi треба змусити себе. Інакше я назавжди залишуся аматоркою – такою собi, знаете, спiвачкою для чаювання, яка розважае гостей на весiллi чи днi народження. Нiчого справжнього. Нiякоi кар’ери».

Донна: «Якби менi подобалася моя робота, це довело б, що я справдi лише дурна секретарка – i не бiльше. Я нiхто».

Можливо, зараз хтось iз вас пiдвiвся та аплодуе – принаймнi подумки – прагненням Джеррi, Мерi Джейн та Донни здобути свободу. І всi ви – письменники, художники й актори, якi, якби тiльки не ця нудна, виснажлива робота в офiсi чи ресторанi, давно б кинулися вперед, до слави. Чи не так?

Ми всi думаемо, що нам потрiбна свобода, щоб утiлювати свою мрiю, але в мене е для вас сюрприз. Імовiрно, усе навпаки.

Нiна три роки провела вдома, намагаючись стати художницею. Потiм усе кинула й повернулася до професii вчителя. Зараз вона малюе бiльше, нiж будь-коли.

«Це були найгiршi три роки в моему життi! Було забагато вiльного часу. Просто жах! Тепер я не можу дочекатися вихiдних. Я пишу картини весь день по суботах, а по середах ходитиму на вечiрнi курси. Я також поiду до штату Мен цього лiта на двотижневий майстер-клас до одного чудового викладача!»

Що трапилося? Я скажу вам. Людям потрiбнi межi. Ми всi потребуемо обмежень, навiть коли йдеться про приемнi справи, а в безкраiй сферi творчостi вони необхiднi понад усе! Робота Джеррi не заважае йому писати. Насправдi вона його друг i може реально допомогти. Йому лише слiд навчитися ii любити.

– О нi, – застогнав Джеррi, коли я йому про це сказала, – ви накладаете прокляття на мое життя!

Скiльки вiн себе пам’ятае, Джеррi мрiяв стати письменником. Не яким-небудь пересiчним, а Джеймсом Джойсом – не менше. Але поки вiн довго й ретельно обдумував свого «Улiсса», мiг похвалитися лише кiлькома сторiнками нотаток для майбутнього роману.

– Ви багато зараз пишете? – запитала я.

– Та нi, зовсiм мало, – визнав Джеррi. – Так, трохи нотаток. Час вiд часу я щось собi занотовую.

Джеррi була потрiбна:


Вправа 3. Фантазiя на тему свободи

Уявiть, що ваше бажання раптом здiйснилося. У вас е купа вiльного часу, щоб робити те, що хочете, i ви можете присвятити себе виключно роботi над реалiзацiею мрii. Наприклад, ви письменник i сидите самi в кабiнетi за великим столом iз червоного дерева, а перед вами чистий аркуш паперу. Або ви художник, який працюе у своiй студii. Вам не заважають анi телефон, анi дзвiнки у дверi, палiтра готова, i ви дивитеся на велике чисте полотно. Якщо ж ви актор, то вивчаете лише оголошення про кастинги, вдягаетеся i йдете на зустрiчi та прослуховування. Спiвак? Тодi можете цiлими днями телефонувати рiзним продюсерам та адмiнiстраторам оперних труп, аби вмовити iх вас прослухати. І так далi.

Подумайте про це десять повних хвилин. Тiльки про це. Ви сподiвалися, що все буде саме так? Вашi найшаленiшi мрii здiйснилися? Сядьте, маючи перед собою чистий аркуш паперу, полотно чи примiрник журналу з оголошеннями про кастинги. Це – ваше життя. Як ви почуваетеся?

– О, менi так страшно! – сказала Мерi Джейн. – Я не готова! Звiльнення також не зробить мене готовою.

– Почуваюся неймовiрно самотнiм, – визнав Джеррi. – Я не розумiю. Це жахливо. Може, я зовсiм i не письменник.

Звичайно, вiн таки письменник. А Мерi Джейн – спiвачка. Вони просто мають негайно почати писати та шукати вакансii, припинивши дурити себе тим, що нинiшня робота iм заважае. Пiсля кiлькох годин письменницькоi працi або пошуку агента вони обое вiдчують полегшення, якщо матимуть можливiсть повернутися до своiх добре знайомих занять. Тепер Джеррi може розслабитися, бути задоволеним роботою та припинити нервуватися, що вiн лише редактор. Вiн писатиме щоранку з шостоi до восьмоi. І знатиме, що вiн письменник. Мерi Джейн також не доведеться кидати ii гарну, звичну роботу, щоб змусити себе професiйно взятися за спiв. Їй лише треба почати ходити на прослуховування просто зараз.

«Зараз» – дуже ефективне слово. Усi перешкоди, якi ви бачите на своему шляху, – це тiльки метод вiдкладання на потiм того моменту, коли ви справдi почнете втiлювати в життя свою мрiю. Вам не потрiбно безкiнечно багато часу та iдеальнi умови. Вiзьмiться за це зараз. Сьогоднi. Присвятiть цьому двадцять хвилин, i побачите, що ваше серце б’еться сильнiше. Можливо, довго ви й не витримаете! Спершу ви будете здатнi впоратися лише з маленькою «порцiею» мрii за один раз. Це непросто. Як би сильно ми чогось не жадали, реалiзацiя бажаного вимагае справжньоi мужностi. Утiлення мрii забезпечить вам стiльки пригод, що бiльше вам у життi й не знадобиться. Вiдчуття безпеки одразу зникне, хоча ви й не втратите роботу, сiм’ю та домiвку.

Нудьга також щезне разом iз ним.

По сутi, не сама дiяльнiсть мае такий сильний емоцiйний вплив, причина – у вашому ставленнi, у любовi! Письменницька праця не всiх лякае. За словами Ентонi Берджеса,[7 - Ентонi Берджес (1917–1993) – англiйський письменник, лiтературознавець та композитор.] вiн писав романи без жодних проблем. Робив це з легкiстю та заради грошей, адже це не було його улюбленим заняттям. Насправдi ж вiн любив писати симфонii. Ця справа була для нього так само серйозною та емоцiйно насиченою, як письменництво для Джеррi. Можливо, вiн навiть звертався до романiв, аби уникнути творення симфонiй! Джеррi, Мерi Джейн та Донна отримали завдання негайно почати втiлювати своi мрii та звiтувати про результати за тиждень. Ось що вони розповiли пiсля закiнчення цього термiну.

Джеррi: «Моя робота – справдi полегшення, мiсце, куди я можу втекти й сховатися! Там я почуваюся компетентним i впевненим пiсля того, як кiлька годин пишу сценарii, нiби перебуваючи при цьому у вiдкритому космосi! Не те щоб я не любив редагування. Менi просто не подобалося думати про себе як про редактора. Тепер я сценарист, тому ставлюся до цього спокiйно».

Мерi Джейн: «Люди на роботi такi милi, так мене пiдтримують. Мiй начальник сказав, що вiдпускатиме мене в будь-який час, коли менi потрiбно буде йти на прослуховування або навiть на гастролi, якщо виникне така потреба. Їм подобаеться мiй голос! Вони хочуть, щоб я досягла успiху! Вони просто чудовi. Вони нiколи не були проблемою».

Донна: «Я щойно зробила вiдкриття, яке мене шокувало. На чиему я боцi? Я допомагаю сестрам, зневажаючи свою роботу! Вона що, справдi така нiкчемна? Зрештою, я не кiлер i не злодiйка. Менi нiчого соромитися. І вiдколи це я i моя робота – одне й те саме? Це геть рiзнi речi».

Колега подарувала Доннi металеву табличку, яку вона з гордiстю поставила в себе на столi. Викарбуваний там напис являв собою дотепне прислiв’я: «Якщо кiшка народила кошенят у печi, хiба це означае, що iх можна вважати печивом?»

Припинивши звинувачувати свою роботу, ви одразу можете взятися до реальних дiй, якi все розставлять по своiх мiсцях.

Донна записалася на курси ландшафтноi архiтектури. Оволодiння певним умiнням вiд самих азiв допоможе iй побудувати вiдчуття компетентностi й припинити вдаватися то до одних крайнощiв, то до iнших, подолавши прiрву мiж захмарними претензiями та нiкчемнiстю. Перехiд вiд фантазiй до реальних дiй дозволить iй вiдчути як певну скромнiсть, так i впевненiсть у собi. Джеррi пише по двi години щоранку перед роботою та проводить чудовi вечори з дружиною. Мерi Джейн домовляеться про прослуховування, iде на них iз благословенням начальника та повертаеться потiм на роботу, щоб насолодитися любов’ю й пiклуванням колег, готових утiшити та допомогти.

І кожен iз них просто зараз живе життям, сповненим пригод, нiчим при цьому не жертвуючи. Ситуацiя зрозумiла? Коли ви беретеся за те, що справдi любите, ваше серце трiпоче, розум вiдкриваеться назустрiч чомусь новому, i все змiнюеться. Ви прокидаетеся. Це i е справжня пригода.

Не дайте нiкому переконати вас у протилежному. Менi байдуже, що ця пригода тривае менше нiж годину на день, а ви при цьому перебуваете у своiй вiтальнi з аркушем паперу й олiвцем у руках! Саме там вiдбувалися найбiльшi пригоди Ейнштейна i Ньютона, Кеплера i Шекспiра, Моцарта й Леонардо да Вiнчi.

Отже, безпека зовсiм не була проблемою.

А вам усе одно досi страшно.

У чому ж полягають справжнi труднощi?

Перед творчими людьми постае проблема, яка здаеться унiкальною. Але правда в тому, що всi ми почуваемося так само, як вони, коли настае час утiлювати свою мрiю. Тому що заняття мистецтвом нiчим не вiдрiзняеться вiд реалiзацii будь-яких iнших мрiй: кожна мить цього процесу е абсолютно новою.

А ми всi боiмося чогось нового.

«Я не знаю, чому не гончарюю, – нещодавно сказала менi одна подруга. – Я люблю цю справу, але не беруся за неi. Я знаходжу час, щоб довести все до ладу в будинку, об’iздити всi розпродажi, пошити якiсь речi, а потiм скаржуся, що в мене немае часу на керамiку». Що небезпечного у творчостi? Насамперед страшно переключитися зi спокiйноi, рутинноi дiяльностi на рiвень iнтенсивностi й свiдомостi, де все е новим. Навчання й творчiсть – заняття, що потребують смiливостi та iнiцiативи. Сама тiльки думка про них може змусити нас застосувати будь-якi моделi ухиляння. Можливо, коли ви щось створюете, бачите надто багато. Можливо, ви боiтеся масштабу свого таланту. (Не варто iгнорувати той факт, що iстинний талант здатний лякати.) Бути надiленим справжнiм даром – це нiби проковтнути атомну бомбу. Це викликае жах. Художникам доводиться вiдкидати все знайоме, аби побачити нове. Те саме робите й ви, навiть якщо у вас iнша професiя. Усе нове е ризикованим, а еволюцiя довго працювала над тим, щоб навчити нас уникати ризику. Вона розробила потужний механiзм усерединi всiх нас, який дозволяе перетворити щось нове на звичку.




Новацii проти звичок


Я докладаю дуже багато зусиль, аби призвичаiтися до нових речей, зробити щось другою натурою – так само, як ви. Я знаю, що нiколи не зможу прокласти свiй шлях у цьому свiтi, якщо все залишатиметься для мене абсолютно новим. Менi слiд навчитися виконувати бiльшiсть дiй автоматично, або доведеться надто довго думати щоразу, коли треба взяти в руку виделку чи перейти вулицю.

Який це яскравий, збудливий, хоча й лячний досвiд – зробити першi кроки, поiхати до нового мiста, сiсти за кермо вперше в життi! Наша любов до азарту та сильних вiдчуттiв завжди бореться з потребою в чомусь звичному та знайомому. Ми б нiколи не вижили, не навчившись засвоювати новий досвiд i перетворювати його на звичку. Тому механiзм, який за це вiдповiдае, – чи не найкращий наш друг.

Проблема в тому, що в цьому механiзмi немае кнопки «Вимкнути». Вiн працюе без упину! І йому не подобаються нiякi нервування!

Утiм, не переймайтеся дуже сильно, адже саме в тому, щоб навчитися, як i коли обiйти цей механiзм звикання, полягае сутнiсть будь-якоi справжньоi пригоди. І знову повторю: це стосуеться не лише творчих людей, а й усiх нас. Коли сором’язливi люди зважуються на смiливий крок до новоi кар’ери або змiни в особистому життi, це так само зухвалий i прекрасний вчинок для них, як для Мерi Джейн – виконання арii перед повною залою глядачiв! Коли «гарнi матусi», тобто люди, якi все свое життя пiклуються про iнших, присвячують кiлька пiсляобiднiх годин справдi улюбленому заняттю – навiть якщо це читання книги, – такий досвiд е новим, iнтенсивним i так само креативним, як створення шедевру мистецтва!

«Гарна матуся» – це будь-яка людина, що завжди ставить iнтереси iнших вище за своi. Це, наприклад, Вiрджинiя, талановита письменниця, яка також навчае секретiв цього ремесла, вiддаючи всю свою енергiю студентам i залишаючи дуже мало для себе. Або Сью Д., супермама, яка, крiм основноi роботи, працюе волонтером, допомагае чоловiковi з його проектами, а дiтям – з уроками та тримае на собi весь тягар хатнiх клопотiв. Їхня щедрiсть приносить iм величезну втiху. Це вираження любовi, що збагачуе життя того, хто ii даруе. Але в якийсь момент це явно стае виявом схильностi до вибору «певноi справи». Коли ви даете забагато – коли це робиться за рахунок чогось важливого у вашому власному життi, – ви також вiдмовляетеся вiд пригод на користь якогось певного, безпечного заняття. Яким чином? Це ваш вибiр – стати незамiнною, гарною людиною, вiдчувати свою владу робити все правильно. У такий спосiб також можна з легкiстю позбутися будь-якоi провини, яку ви коли-небудь вiдчували у своему життi.

Що ж робити?

Хочу, щоб ви швиденько виконали одну маленьку вправу.


Вправа 4. Розкриваемо карти, або Тест на любов

Оберiть одну справу, яку б ви не хотiли виконувати щодня, i замiнiть ii якимось улюбленим заняттям. Є певна умова: ви маете вiдмовитися вiд справи, яку виконуете для когось iншого. Це нi в якому разi не може стосуватися того, що ви робите для себе! Подумайте трохи та приймiть рiшення. Ви можете припинити скуповуватися для всiеi родини, вiдвозити дiтей до басейну чи носити одяг чоловiка до хiмчистки. Це може дати вам принаймнi пiвгодини для себе, i цей час треба присвятити лише собi – зробити щось приемне виключно для власного задоволення.

Саме так. Оце i вся вправа.

Я спробувала дати ii пiд час майстер-класу, присвяченого темi ефективноi органiзацii часу, який проводила для жiнок у мiстечку Юджин в Орегонi. Учасницi семiнару були приголомшенi й кiлька хвилин не могли зрозумiти, що я взагалi мала на увазi. А далi почали пiдводитися одна за одною й говорити, вiд чого вони збираються вiдмовитися.

– Я припиню прасувати сорочки, – сказала одна жiнка.

– Я перестану друкувати всiм шкiльнi твори та реферати, – вирiшила iнша.

А далi поiхало! Увесь вечiр пiсля семiнару та наступного дня можна було побачити iх у холi готелю, лiфтах або ресторанi, коли вони з виглядом змовниць запитували одна одну: «Вiд чого ти вiдмовишся?»

Щоб захистити iх вiд почуття провини, яке неодмiнно виникне, якщо iхнi родини скаржитимуться, я попросила iх записати невеличку промову, яку iм треба було виголосити. Ось ця дуже сувора, але справедлива заява – на випадок, якщо захочете ii використати:

«Я купую продукти, готую, застилаю вашi лiжка та вiдводжу вас, куди треба, i заробляю грошi на нас усiх – i роблю це все iз задоволенням, тому що люблю вас. Я хочу, щоб вам нiщо не заважало навчатися, робити власнi справи й мати чудове життя. Але я хочу знати, чи любите ви мене достатньо, щоб дати менi пiвгодини на день робити те саме, чи обiд ви любите бiльше? Якщо ви обираете обiд, менi принаймнi треба це знати».

Настав час розбудити матусь та iхнi родини. Повiсьте оголошення на холодильнику: «У цьому домi кожен отримуе те, що йому потрiбно, навiть мама».

І того дня, коли дiти прийдуть додому зi школи й почнуть чистити картоплю для приготування обiду, тому що мама читае в кабiнетi поезiю, уся родина дiзнаеться, що таке справжня пригода.

А зараз дозвольте менi поставити вам дуже важливе запитання.

Якою буде ваша пригода?




Ваше справжне бажання


Якщо ви належите до категорii «Певна справа», то вiдрiзняетеся вiд iнших людей, якi не роблять того, що люблять, бо ви часто знаете, чого насправдi хочете. Ви чiпляетеся за свою надiйну, стабiльну роботу, аби убезпечити себе вiд тiеi «непевноi пригоди», яка вас вабить. Ви майже завжди точно знаете, що це за пригода. Однак, щоб подумати про це, все ж таки потрiбно трохи мужностi, тому дозвольте менi зробити цей процес якомога безпечнiшим. Уявiмо двi речi. По-перше, ви дуже смiлива людина, яку нiщо не може зупинити. Ця фантазiя вам до снаги. Тепер уявiмо, що ви в принципi не можете зазнати невдачi нi в чому, за що беретеся. А далi розкажiть, що саме ви робите, – занотуйте цю iнформацiю або запишiть на диктофон.


Вправа 5. Що б ви робили, якби були смiливим? І якби знали напевне, що досягнете успiху?

Сью Д., 44 роки, супермама та мiсцевий волонтер: «Я б вивчала iсторiю Грецii, досконало б оволодiла грецькою мовою та проводила кожне лiто в цiй краiнi, читаючи працi Платона».

Вiрджинiя, 33 роки, викладач основ лiтературноi майстерностi: «Я б писала з дев’ятоi до дванадцятоi щоранку, удень гралася б iз дiтьми, а пiсля вечерi присвячувала б творчостi ще двi години – i так щодня».

Боб, 50 рокiв, учений: «Я б щороку жив у новiй краiнi».

Джудi, 33 роки, програмiст: «Я б знайшла роботу, де працювала б iз людьми, а не з машинами».

Сiндi, 34 роки, адмiнiстратор у мiсцевому державному коледжi: «Я б переiхала до Калiфорнii й розпочала свiй власний бiзнес».

Чи не здаеться вам, що бiльшiсть людей лiнивi i iм просто треба «взяти й зробити це»?

Аж нiяк. Я глибоко переконана, що нiхто вiд природи не е лiнивим. Лише згадайте, як ви бiжите, намагаючись устигнути на автобус, як ретельно вдягаетеся, коли справдi хочете мати приголомшливий вигляд. Якби ви справдi були ледарями, ви б лiнувалися i в таких ситуацiях.

Можу закластися: ви вважаете себе лiнивими, коли треба встановити на вiкна додатковi зимовi рами чи помити машину, правда ж? Це ж напевно лiнощi?

Нi. Це опiр. Ви просто не хочете робити цi речi. Ви б i не робили, якби можна було цього якось уникнути. Проте оскiльки ви не можете, то тягнете сiрка за хвiст. Дурниця, звичайно, але всi ми це робимо. (Для таких ситуацiй я придумала «сеанси скарг у важкi часи», якi допоможуть подолати опiр, змусять вас смiятися та повернуть назад енергiю. Подивiться вiдповiдний роздiл у моiй книзi «Мистецтво мрiяти», якщо у вас виникне ця проблема.)

Але якщо ви справдi хочете щось робити, та все ж таки цього не робите, то натрапили на значно серйознiшу перешкоду, нiж опiр. Ви на рингу iз самим собою, i ця боротьба геть виснажуе та знесилюе вас.

Ви маете справу зi своiм внутрiшнiм конфлiктом.

Постiйна втеча вiд того, що ви насправдi хочете робити, зумовлена саме цим. Конфлiкт означае, що двi потужнi сили зiштовхуються, не даючи вам зрушити з мiсця. Одна з них закликае: «Іди вперед». Друга говорить: «Зупинися». Усе закiнчуеться динамiчним «ступором» або нездатнiстю рухатись, що спричиняе неспокiй i дискомфорт.

Результатом наших спроб переконати рушiйну силу подолати ту, яка нас зупиняе, е лише тимчасове розв’язання проблеми. Ви не переконаете себе в тому, що вона зникла, так само як не вмовите, що камiнець зник iз вашого черевика, якщо вiн там i досi вам муляе. Слогани та банальнi фрази на кшталт: «Вiзьми й зроби це!» i «Просто iгноруй цi негативнi думки. Ти сам твориш свое життя. Скажи собi, що це безпечно, i це стане безпечним» – надто поверховi, щоб допомагати тривалий час. Щоб упоратися iз силою, що заважае дiяти, потрiбно поважати ii, пiзнати ii, з’ясувати, звiдки вона походить i чому вас зупиняе.

Дозвольте продемонструвати, як це зробила Джудi.




Обережна Джудi


Джудi була надто обережною майже в усьому. Кожне рiшення вимагало нескiнченного вивчення ситуацii та тривалого обговорення з багатьма людьми. А закiнчувалося все часто тим, що останньоi хвилини вона скасовувала ретельно й детально спланованi проекти, наприклад поiздки кудись у вiдпустку. За фахом вона програмiст, i хоча професiя iй нiколи особливо не подобалася, Джудi не наважувалася щось змiнити. Можливо, ii мрiя не здасться вам грандiозною, але для неi вона була такою ж недосяжною, як небо. Вона хотiла працювати з людьми, а не з комп’ютерами, але не могла зробити перший крок до своеi мрii. У ii випадку не було жодноi очевидноi причини для таких вагань. Нiяких реальних пiдстав нервуватися й думати про якiсь ризики. Однак що б Джудi не робила, закiнчувалося все саме так. Вона просто застрягла на мiсцi.

«Я не можу навiть пiдiйти й подивитися на розклад тестiв, вивiшений на дошцi оголошень, – сама не знаю чому», – говорить вона. Наче компас, що вказуе в неправильному напрямку, внутрiшнiй опiр заважае iй дiяти.

Джудi налякана до смертi й навiть не знае про це. Вона не вiдчувае страху, тому що звикла жити, максимально убезпечивши себе. Поки вона не почне читати цей розклад, чого iй лякатися? Небезпека почнеться, коли вона зробить першi кроки, тому вона й не робить жодного кроку.

Що ж так налякало Джудi?




Необхiдний запас безпеки


Якщо в дитинствi ви накопичили достатнiй запас безпеки, яка нiби увiйшла у вашу кров i плоть, вам дуже легко зважуватися на якiсь пригоди. Зрештою, природа хоче, щоб ми мали обидвi цi речi: безпеку, щоб жити достатньо довго, аби встигнути продовжити рiд, та пригоди, щоб ми могли стати мисливцями, дослiдниками та знайти свою пару.

Коли людина не намагаеться отримати те, чого хоче, це означае, що в неi немае цього необхiдного запасу безпеки. Вона вiдчувае якусь загрозу, а коли е таке вiдчуття загрози без жодних видимих причин, непогано б зазирнути в минуле.

У випадку з Джудi вiдчуття небезпеки, поза сумнiвом, виникло в неi через прикрий дитячий досвiд. Життя ii родини було суцiльною катастрофою. Їi iнфантильну маму покинув чоловiк, залишивши саму ростити п’ятьох дiтей. Жiнка не могла дати собi ради, у домi панував безлад, а родина постiйно готова була розвалитися. Коли Джудi виповнилося шiсть, вона вже звикла бути насторожi, щомитi очiкуючи якогось нещастя. Одного разу мати залишила ii маленьку сестру в супермаркетi. Повернувшись додому, жiнка лише розплакалася й не могла нiчого вдiяти. Шестирiчна Джудi побiгла шукати дитину. На це знадобилося чимало часу, тому що дiвчинка не знала, у якiй крамницi мати залишила сестричку. Зрештою вона ii знайшла – дитина спокiйно сидiла у своему вiзочку в кiнцi проходу мiж стелажами. Джудi випхала вiзка на вулицю, вiдчуваючи неймовiрне полегшення, однак виявилося, що вона вiдiйшла так далеко вiд домiвки, що дуже довго й важко шукала потiм дорогу назад.

Це, звiсно, було найбiльше лихо з подiбних халеп, але менш масштабнi траплялися постiйно. Мати Джудi стала геть неконтрольованою. Тому дiвчина щосили намагалася зробити так, аби нiчого поганого не сталося: вона була впевнена, що ii життя розлетиться на шматочки, щойно вона почне ризикувати.

Тепер усе здаеться Джудi надзвичайно ризикованим.

Важко впоратися з таким типом обережноi поведiнки. Джудi, звичайно, знала про своi дитячi проблеми, однак не усвiдомлювала, наскiльки сильно вони досi впливають на ii життя. Дехто з нас навiть не здогадуеться, що подii дитинства е причиною нашоi обережноi поведiнки.

Проте iнколи це саме так.

Ось чому я нiколи не звинувачу вас у тому, що ви не досягли того, чого хочете. Я сподiваюся, що ви не дозволите нiкому – навiть собi – переконати вас, що ви недостатньо сильно стараетеся або що насправдi не прагнете змiнитися, бо це нiби говорити незаправленiй машинi, що вона не докладае всiх можливих зусиль, щоб завестися. Повiрте, ви потерпаете через зайву обережнiсть не тому, що ви так вирiшили.

Однак е шлях змiнитися.

Важливо зрозумiти, що проблему не подолати за допомогою лобовоi атаки, як би нам цього не хотiлося. Саме це бажання зумовлюе популярнiсть усiх тих привабливих програм iз самовдосконалення, якi спокушають нас вiддавати купу грошей за поради на кшталт «П’яти простих крокiв до свого iдеалу».

Пiд час тренiнгiв EST[8 - EST (англ. Erhard Seminars Training) – система психологiчних тренiнгiв iз розвитку особистостi, розроблена Вернером Ергардом. Набула популярностi в США та iнших краiнах свiту в 1970 – 1980-х рр.] учасникiв називають йолопами. Це, звiсно, екстремальний варiант, але всi програми успiху, здаеться, базуються на певному зневажаннi та осудi. «Припини бути таким iдiотом! – нiби закликають вони. – Ти сам створюеш свою паскудну реальнiсть. Треба тiльки змiнити власний погляд на речi!»

І нам це подобаеться. Це так освiжае й бадьорить. Ми виходимо з таких семiнарiв iз вiдновленою рiшучiстю.

Але невдовзi повертаемося до старих проблем. Чому? Тому що справжня причина, чому ми такi далекi вiд iдеалу, е в бiса переконливою, а нiхто не намагався ii з’ясувати й розв’язати проблему. Не можна змести всю свою iсторiю вiником пiд килим i танцювати на ньому. Ви обов’язково перечепитеся.




Щось вас налякало


Ви вiдчуваете страх не тому, що вирiшили бути боягузом. Щось вас налякало! Проблема полягае лише в тому, що ви не можете тепер чiтко визначити, що це було. Повiрте, у глибинi душi кожноi обережноi людини криеться величезна драма. І ви маете знати яка.

Однак спершу треба припинити себе картати.

Нiхто не ставиться до себе так суворо, як люди, якi обрали в життi «певну справу». Вони десь почули та засвоiли думку про те, що суворiсть до себе е основою гарноi, правильноi поведiнки.

«Це моя власна провина, – говорять вони. – Якби в мене була хоча б крапля мужностi й характеру, я б опанував себе й зробив це. Причина лише в менi».

Але картати себе – марна справа. У моему дитинствi було прийнято вважати, що дiти просто обожнюють усе робити неправильно. Хто б не був автором такоi iдеi, це лише химернi iнтелектуальнi вигадки, тому що нiкому не подобаеться руйнувати свое власне життя. Подумайте самi: невже це було так класно – отримати двiйку, погладшати чи змусити батькiв сердитися на вас? Звiсно, нi. Те саме стосуеться надто обережного пiдходу до життя: ви цього не хочете.

У будь-якому разi, навiть якщо ви мали рацiю стосовно всiх ваших недолiкiв, – а я дуже сумнiваюся – самоосуд не дасть вам жодноi користi, тому що це нiяк не впливае на силу волi. Власне кажучи, самокритика – насправдi ще одна вiдмовка, адже вона змушуе вас думати, нiби ви робите щось гарне й правильне.

Повiрте, це лише iлюзiя. Трохи себе покартавши, ви тiльки зробите вигляд, нiби з користю провели час. Коли ж ви припините себе сварити, перед вами вiдкриеться чудовий, великий простiр iз необмеженими можливостями.

Не дозволяйте також iншим людям себе судити. Критикувати когось – ницiсть. Будь-якому дурневi це до снаги.

Щоб розпочати справжнi змiни, ви маете зрозумiти, що у вашоi проблеми е вагома причина i ii треба з’ясувати.

Тiльки тодi ви зможете знайти вихiд.

Чому нас не вчили шукати серйознi причини нашоi поганоi поведiнки? Думаю, тому, що критикувати значно легше, нiж бути вдумливим.

Отже, трохи замислiмося над вашою ситуацiею.




Що за голос ви чуете у своiй головi?


Є три види таких голосiв:

1. Внутрiшнiй голос, що постiйно каже «нi», належить дорослому, який навчав вас боятися, – комусь iз батькiв, учителевi, старшому брату чи сестрi. Ви запозичили в них цей голос, i саме вiн вас тепер зупиняе.

Батьки Алiсii з острахом реагували на всi ii спроби завести нових друзiв або спробувати щось нове; вони застерiгали ii, нагадуючи бути обережною, робити тiльки безпечнi речi, нiби загроза чатувала на кожному кроцi. Обое – i мама, i тато – були молодшими дiтьми в родинах iммiгрантiв, чие життя в новiй краiнi суворо контролювали старшi брати й сестри. У результатi батькам Алiсii бракувало iнiцiативи, здатностi самостiйно приймати рiшення та досвiду, який би з часом забезпечив iхню впевненiсть. Навiть знаючи, що сигнали, якi ми отримуемо, е дурними, вони все одно засвоюються. Саме так ми вчимося. Наш розум влаштований так, щоб оберiгати нас вiд небезпеки, i маленькiй дитинi найлегше запозичити цi голоси, якi б постiйно нагадували, що свiт сповнений загроз.

Алiсiя нiколи не говорила батькам, що вони були надто боязкими, але iхнi голоси мiцно засiли в ii головi. Тепер щоразу, зважуючись на смiливий учинок, вона починае панiкувати й намагаеться все вiдмiнити. Вона йде з нових мiсць роботи, ледве розпочавши працювати, скасовуе побачення, уникае компанii.

2. Вашi батьки були настiльки далекi вiд контролю, що ви самi вигадали цей «батькiвський голос».

Якщо вашi батьки були безвiдповiдальними, ненадiйними або некерованими, вам доводилося брати на себе iхнi обов’язки. Яким чином? Ви самi створили «батькiвський голос», що нагадував вам про безпеку, сварячи вас чи закликаючи бути дисциплiнованим i не ризикувати. Чим менше контролю забезпечували вашi батьки, тим сильнiшим був голос, вигаданий вами самотужки.




Питання контролю та магiя


Ми, люди, робимо дивнi речi через страх, нiби ми втрачаемо контроль над нашим свiтом. І тодi ми звертаемося до магii. Ми намагаемося контролювати всесвiт за допомогою маленьких iгор. Насправдi дуже мало чого можна зробити, щоб повнiстю убезпечити свое життя: хвороби, вiйна та погода здатнi вплинути на нас у будь-який час. Тваринам якось вдаеться жити iз цiею безпораднiстю, але ми не можемо ii витримати, тому вдаемо, нiби щось робимо. Надiн дуже вимогливо ставиться до свого одягу. Вiн мае бути чистим i лежати в шафi в iдеальному порядку. Так вона вирiшила для себе ще в дитинствi. Це ii форма магii. Наче iндiанський танець замовляння дощу. Це дозволяе iй думати, що вона мае якийсь вплив на непiдконтрольний Всесвiт. Як це проявляеться? А так, що суворий «батькiвський голос» каже iй: «Подивися на себе! Ти забруднила сукню. У тебе дiрки в шкарпетках. Ти просто опудало». Щороку ставки пiдвищуються…

Зараз у головi Надiн оселився тиран, безжальнiший за будь-яких батькiв, який контролюе кожен ii крок. Поки вона не зрозумiе, що охайно складений одяг не перетворить ii маму на нормальну, вона, немов заручниця, приречена поводитися саме так.

3. У вашiй родинi заборону виявляли мовчки – ви нiколи не чули голосу, але вiдчували, немов категоричне «нi» бринить у повiтрi.

Інодi голос у вашiй головi добре прихований, як у випадку Сiндi. У неi було чудове дитинство, яке вона згадуе з любов’ю. Батьки, здаеться, нiколи не боялися, бо все контролювали. «Нiчого поганого зроду не траплялося в нашому будинку. Усi були добрими одне до одного, усе робили правильно. Ми були щасливi в усiх можливих аспектах. Нiхто не хворiв, i суп нiколи не збiгав, википаючи. Тато повертався додому рiвно о пiв на шосту – кожного робочого дня без винятку, а в мами вже була готова вечеря. Це справдi був iдеальний дiм, кращого я в життi не бачила. У нас навiть шину нiколи не спускало!» – розповiдае вона.

Сiндi вступила до сусiднього державного коледжу, а закiнчивши його, стала працювати в адмiнiстрацii закладу. Робота iй подобалася. Замiсть застарiлоi, малоефективноi фiнансовоi системи вона розробила нову, чудову модель, що дала дивовижнi результати. «У мене просто природне чуття до цифр, систем та органiзацii. Я обожнюю це», – зiзнаеться вона. Однак ii мало цiнували та постiйно недоплачували. Вона б iз задоволенням виконувала ту саму роботу десь в iншому мiсцi, можливо в Калiфорнii. Я сказала iй, що вона могла б надавати консультацiйнi послуги, вирiшуючи адмiнiстративнi проблеми мунiципальних коледжiв по всiй краiнi. За допомогою технiки «мозкового штурму» ми розробили шляхи, як iй розрекламувати себе в потрiбних фахових журналах, i план набув реальних обрисiв. Але зрештою вона визнала, що ii страшенно лякае перспектива кинути свою нинiшню роботу. Вона боялася, що «все вийде з-пiд контролю». Чому вона вiдчувала цей страх? Адже в ii дитинствi геть усе було пiд контролем.

Я запропонувала Сiндi розпитати батькiв про iхне дитинство, i вiдкрилася вражаюча таемниця. У ii батька було жахливе дитинство, про що вона нiколи не здогадувалася. Його брат був шизофренiком, який тероризував усю родину. Тато Сiндi робив усе можливе, аби захистити тодi свою сiм’ю, але зрештою пiшов iз дому. Вiн бачив свiт, у якому нiчого не можна було контролювати, i не хотiв, щоб iз ним повторилося те саме. Вiн одружився з милою жiнкою, яка любила господарювати й ненавидiла конфлiкти, i разом з нею вони створили безпечну гавань, що стала домiвкою Сiндi. Однак усе, що вiн робив, було утвердженням стабiльностi й контролю, тобто реакцiею на небезпеку, якоi вiн зазнав, i якось дiти це вiдчули та засвоiли.

Тепер, чуючи голос, що каже «нi», як ви будете реагувати?

Ви не можете просто проiгнорувати цi голоси, але вони не повиннi також вас обмежувати. Інодi достатньо побачити, що проблемою е голос iз минулого. Однак iнодi такого розумiння замало, i вам доведеться попрацювати над нею, аби мати змогу рухатися далi.

Ось як це зробили Джудi та Сiндi.

Джудi зважилася на крихiтнi кроки, якi б дозволили iй приспати свою систему тривоги. Їi единою метою було знизити власну чутливiсть i страх дiяти. Оскiльки вона боiться робити щось iмпульсивно, то жiнка почала, примiром, наказувати собi виходити на вулицю й купувати морозиво, щойно це спаде iй на думку. Може, це й не здаеться дуже ризикованим учинком, але це перший крок, щоб порушити правила безпеки, яких дотримуе Джудi. Щойно вона призвичаiться до таких маленьких «авантюр», то зможе подумати про смiливiшi кроки i зробити iх.

Сiндi почала шукати роботу у вiддiлi профорiентацii державного коледжу в мiстечку, куди хоче переiхати; вона також змушуе себе дивитися мiсцевi оголошення з вакансiями. Оскiльки iй потрiбно бути в курсi всiх корпоративних можливостей у цiй сферi, аби розробити власну консультацiйну програму для мунiципальних коледжiв, одного дня вона може випадково знайти вакансiю, яка iдеально пiдiйде iй самiй.

Кожен, хто колись обрав безпеку замiсть пригод, мае починати з крихiтних крокiв у напрямку останнiх. Тому поставте мету, якою б пробною вона не була, i почнiть планування. Приймiть рiшення стати актором, навчитися карате чи ходити в походи. Не переймайтеся дуже, чи ви справдi досягнете цiеi мети. Робити якiсь кроки в новому напрямку – це вже пригода. Зараз вам потрiбно лише спробувати поводитися по-новому, якнайменше при цьому ризикуючи.

Складiть список дiй, якi вам слiд виконати, щоб досягти мети. Не встановлюйте жодних часових обмежень для втiлення цiлей чи пiдцiлей, просто розташуйте iх у належнiй послiдовностi. (Поради щодо планування можете знайти в роздiлi 6, «Я хочу забагато й не можу зосередитися».)

Не кидайте поки що свою «певну справу». Спершу почнiть iз маленьких крокiв, роблячи те, чого уникали ранiше. Зокрема, спробуйте «маленькi» небезпеки й «маленькi» пригоди, поки, насолодившись улюбленим заняттям та набувши досвiду ризикувати, ви не станете достатньо впевненими, щоб вiдчути, що життя порiвняно з вашою найбiльшою мрiею – це лише ще один «маленький» ризикований крок.

Деякi люди мали значнi iнтелектуальнi досягнення, узагалi не кидаючи свою надiйну роботу.

Воллес Стiвенс був одним iз найвидатнiших американських поетiв ХХ столiття. Вiн також дiяв обережно, зберiгши дуже стабiльну роботу в страховiй компанii i пишучи при цьому чудовi вiршi на дозвiллi.

Мiй герой, Альберт Ейнштейн, був клерком у патентному бюро, i це його цiлком влаштовувало.

Один чоловiк, на iм’я Корнелiус Гiршберг, пропрацював сорок п’ять рокiв на фабрицi з виробництва одягу, утiм, робота ця його нiколи не цiкавила. Щодня, прямуючи на роботу й назад, додому, вiн проводив у нью-йоркському метро по двi години. Вiн не був у захватi анi вiд роботи, анi вiд колег, анi навiть платнi, хоча забезпечував родину цiлком достатньо. Але Корнелiусу подобалася його робота, тому що вона давала йому цiлковиту свободу робити те, що вiн любив найбiльше у свiтi.

Вiн читав у метро щодня впродовж сорока п’яти рокiв i став освiченою людиною. У своiй книзi «Безцiнний дар» (Simon amp; Schuster, Нью-Йорк, 1960) вiн писав про свое життя: «Я виконую власний обов’язок, заробляючи на хлiб. А читання й роздуми – це тiльки мое, особисте… Отже, тепер я хочу показати вам, як можна отримувати насолоду в шляхетному свiтi пiсень, кольорiв, форм, iдей та iстини. Замислитися над чимось – яка втiха! Побачити нову правду або нову красу – це доступно вам так само, як менi».




Роздiл 5. Страх успiху. Залишаемо позаду тих, кого любимо



У вас проблема, яку багато хто волiв би мати: ви боiтеся успiху. Бiльшостi людей не доводиться боятися успiху, тому що, на iхню думку, iм не загрожуе небезпека його справдi досягти. Для них ваш страх належить до категорii розкошiв – неначе страх величезного багатства.

Вони не усвiдомлюють, як це болiсно для вас – продовжувати випускати м’яч iз рук, коли ви вже майже перетнули заповiтну лiнiю. Вони не розумiють, чому така здiбна людина, як ви, знову й знову втрачае неймовiрно привабливi можливостi. Для вас це також загадка.

Ви знаете, що талановитi, тому що вас помiчали. Вам давали багато шансiв, i люди, якi iх пропонували, не могли помилятися. Вони бачили, на що ви здатнi.

Однак, як тiльки ви наближаетеся до того, щоб отримати те, чого хочете, щось трапляеться: у вирiшальний момент ви втрачаете концентрацiю та спрямовуете свою енергiю на щось неважливе; або зненацька ваш запал таемниче згасае, i ви втомлюетеся якраз тодi, коли енергiя потрiбна вам найбiльше.

Інодi, замiсть того, щоб шкодити самому собi безпосередньо, ви просто губитеся й не бачите мети. «Ця робота веде мене в нiкуди. Я, мабуть, ii кину», – сказала Лiза К., раптом, iз незрозумiлих причин втративши ентузiазм пiсля того, як три мiсяцi насолоджувалася фантастичною роботою, яка могла б привести прямо до вершин кар’ери ii мрii. Вона почала брати додатковi вихiднi та пропускати важливi зустрiчi. Спочатку в Лiзи була купа вiдмовок, але одного дня вона усвiдомила, що насправдi не може збагнути, чому поводиться так дивно.

Проте була якась причина для такоi незрозумiлоi поведiнки Лiзи. І якась причина е у вас. Вам треба з’ясувати, що це, адже те, чого ви не знаете, вам шкодить.

Подивiться уважно на свое життя, i, мабуть, ви побачите iсторiю втрачених можливостей, що сягае самого дитинства.

Ваше минуле не визначатиме майбутне, якщо ви зможете з’ясувати, чому у вас такi дивнi стосунки з успiхом. І я хочу, щоб саме це ви почали зараз робити.


Вправа 1. Вiдступаючи вiд успiху

У верхньому лiвому кутку аркуша вкажiть той вiк, вiд якого, на вашу думку, можете почати вiдлiк свого страху успiху. Якщо ви не впевненi, напишiть «5 рокiв». Нижче розташуйте стовпчиком цифри, що позначають кожнi наступнi п’ять рокiв до сьогоднi. Згадайте та запишiть поряд iз кожним вiком усе, що ви робили, аби уникнути бажаного. Якщо не пам’ятаете явних випадкiв власного саботажу проти самих себе, занотуйте все важливе, що, на ваш погляд, трапилося з вами в той перiод. Можливо, на вас очiкують сюрпризи.

Ось що згадала Беверлi, 31 рiк, офiс-менеджер в агентствi нерухомостi:

«5 рокiв: Я робила все, що захочу. Навчилася читати! Жодних проблем.

10: Брат почав ставитися до мене дуже погано. Вiн перестав бути моiм другом. Я сама гралася у своiй кiмнатi. Намагалася триматися в тiнi, аби мене не помiчали.

У школi я дуже багато розмовляла з друзями на уроках i мала проблеми з учителькою. Я намагалася поводитися тихенько, але постiйно забувала про це. У мене з’явилося вiдчуття, що люди, якi менi не посмiхаються, мене не люблять. Тому я намагалася всiх розсмiшити.

15: Я почала страшенно цiкавитися хлопцями. Вони не хотiли зустрiчатися з розумними дiвчатами, тому я старалася здаватися дурепою в iх присутностi, але, захопившись тим, про що вони говорили, традицiйно забувала тримати рота на замку. Я вiдчувала, що менi бракуе якихось рис, якi змушують хлопцiв нас любити.

20: Я вступила до коледжу й нарештi стала популярною, але мене це не радувало. Хлопцям я, здаеться, серйозно не подобалася, iх просто цiкавив секс. Думаю, я хотiла, щоб хтось по-справжньому в мене закохався.

Уперше в мене з’явилися поганi оцiнки, i я усвiдомила, що втрачаю iнтерес до навчання. Я просто не бачила сенсу продовжувати далi вчитися.

Пiзнiше, коли я нарештi закiнчила коледж, мене охопила якась депресiя. Я могла б пiти до магiстратури, але махнула на це рукою. Усе одно я не здатна була вирiшити, що б хотiла вивчати.

25: Попрацювавши на пiвставки в кiлькох мiсцях, я стала офiс-менеджером. Вiдтодi там i працюю.

Беверлi закiнчила свою хронологiю у двадцять п’ять рокiв, тому що тодi, на ii думку, самосаботаж став для неi вже звичною справою.

Однак коли цю вправу виконувала сорокатрирiчна Марсiя, педагог iз постановки голосу, вона не виявила жодних проблем до того часу, як iй виповнилося двадцять п’ять! Попри важке дитинство з батьками-алкоголiками, вона була рiшуче налаштована вижити й збудувати власне життя. Ретельно складаючи свiй кар’ерний план, вона дiстала пiдготовку, щоб стати тренером iз мотивацii та лектором, але ввечерi напередоднi свого першого великого виступу втратила голос. Вiзити до лiкарiв показали, що для проблем iз голосом не було жодних фiзичних причин. Вона знову тяжко працювала, але за кiлька мiсяцiв ситуацiя повторилася. Марсiя покинула спроби стати оратором i почала набирати вагу. Пригнiчена й зневiрена, вона вивчала все, що пов’язано з голосом, протягом багатьох рокiв, ставши, зрештою, педагогом. Вона вже знае про голос достатньо, щоб упоратися з проблемами, коли починае говорити, але тепер перешкодою на шляху до успiху стала вага. Вона вiдмовлялася читати лекцii, поки не схудне. І не худнула. Вона не дозволяла собi досягти успiху в цiй справi.

А яка iсторiя у вас?

Пильно подивiться на те, що ви записали.

Чи бачите ви якiсь моменти, де ви самi створили собi проблему якраз тодi, коли все могло скластися дуже добре? Не впевненi? Поставте собi такi запитання:

Чи висловлювали ви прямо свое бажання, коли чогось хотiли? Чи продовжували ви наполегливо йти вперед, навiть коли ставало важко? Чи намагалися ви познайомитися з людьми, з якими хотiли спiлкуватися або якi були вам потрiбнi, щоб досягти бажаного? Ви насолоджувалися спортивними чи навчальними досягненнями або успiхом на вечiрках? Як ви почувалися, принiсши додому призи чи табель iз гарними оцiнками або привiвши свого чудового хлопця чи прекрасну дiвчину?




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=24337140&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Альберт Швейцер (1875–1965) – нiмецький фiлософ, теолог, музикант, лiкар, мiсiонер, лауреат Нобелiвськоi премii миру (1952). (Тут i далi прим. перекл.)




2


Голда Меiр (1898–1978) – iзраiльська полiтична та державна дiячка, перша та едина поки що жiнка, яка обiймала посаду прем’ер-мiнiстра Ізраiлю (1969–1974).




3


Гаррiет Табмен (1822–1913) – борець проти рабства у США, героiня американського народу. Пiсля втечi на Пiвнiч брала активну участь у дiяльностi «Пiдземноi залiзницi» – таемноi системи, що органiзовувала переправлення темношкiрих утiкачiв iз рабовласницьких штатiв Пiвдня на Пiвнiч. Самостiйно звiльнила понад 300 рабiв.




4


Вардан Грегорян (нар. у 1934 р.) – американський iсторик та освiтнiй дiяч вiрменського походження. 1997 року став президентом Корпорацii Карнегi в Нью-Йорку – усесвiтньо вiдомоi благодiйноi органiзацii, що фiнансуе численнi соцiально-полiтичнi та гуманiтарнi проекти, зокрема у сферi освiти.




5


Ескапiстський (вiд англ. escape – утеча; утекти) – той, що стосуеться ескапiзму – прагнення особистостi втекти вiд негативних аспектiв реального життя у свiт iлюзiй та фантазii.




6


Янкi-стедiум – вiдомий бейсбольний стадiон у Нью-Йорку, е домашньою ареною клубу Головноi лiги бейсболу «Нью-Йорк Янкiз».




7


Ентонi Берджес (1917–1993) – англiйський письменник, лiтературознавець та композитор.




8


EST (англ. Erhard Seminars Training) – система психологiчних тренiнгiв iз розвитку особистостi, розроблена Вернером Ергардом. Набула популярностi в США та iнших краiнах свiту в 1970 – 1980-х рр.