Циганка за мiльйон Окса Фом Нероздiлене кохання нiколи не приносить щастя. Особливо, якщо об’ект закоханостi навiть не пiдозрюе про твое iснування. В його свiтi таким немае мiсця. Тож все, що залишаеться – мрiяти про незнайомого чоловiка, зарившись обличчям у подушку.Проте одного разу вiн неочiкувано з’являеться на порозi, бажаючи отримати свое. А ти з улюбленоi онуки барона перетворюешся на розмiнну монету.Та чи не буде цiна занадто високою? Адже гаджо багато чим готовий поступитися, тiльки не своiм понiвеченим серцем. Циганка за мiльйон Окса Фом © Окса Фом, 2021 ISBN 978-5-0053-4223-2 Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero ПРОЛОГ Риботень, 2010 рiк Четвер – Чендер, я нi за що не погоджуся. По-перше, це занадто небезпечно, а по-друге, якщо барон дiзнаеться, то це його вб’е. Через такi ось справи вiн вже втратив близьких людей, наших батькiв. Хiба цього замало? Промовивши це гарненька циганочка вiдвернулася вiд брата та пiдставила свое миле личко ласкавим промiнцям серпневого сонця. – Нашi батьки загинули через тих гаджо, що упекли iх за грати, а не через те, що грабували украiнських товстосумiв, – не погодився з сестрою Чендер. Та Тасарла його вже не слухала повнiстю вiддавшись сонячному теплу й легенькому вiтерцю, що ледь помiтно гойдав гiлки молодих дерев. Стиснувши губи у тоненьку ниточку Чендер зайшов з iншого боку: – Навiть Робiн Гуд грабував заможних i роздавав здобич бiднякам… – То ти претендуеш на звання сучасного Робiн Гуда? Хлопець мовчав. – Якщо так, – нiби розмiрковуючи над чимось дуже важливим протягла дiвчина, – тодi продай одну зi своiх лялечок, а вторгованi грошi вiддай убогим. – Останнiй раз попереджаю, сестричко, не чiпай теми моiх раритетних авто iнакше… Чендер не став закiнчувати речення, а лише помахав кулаком перед носом дiвчини. У вiдповiдь вона iронiчно посмiхнулася й знову пiдставила свое обличчя ласкавому сонцю. – Чого це ти так усмiхаешся? – Бо мiй брат навiть не розумiе, що теж вiдноситься у категорiю товстосумiв, яких зiбрався обкрадати. Єдина рiзниця у тому, що вони гаджо, а не цигани. – Абсурд. Все що ми с тобою маемо насправдi належить барону, – не погодився Чендер, – це багатство не наше, принаймнi поки що. А я пропоную спосiб отримати власнi статки вже зараз. Ти взагалi чим слухала? Тасарла знову перевела погляд на свого брата. У своi двадцять п’ять вiн виглядав наче Арес, давньогрецький бог вiйни. Чорноволосий, високий, пiдкачаний й з великими шоколадними очима, якi зараз впевнено дивилися на спiврозмовницю. – Ну, добре. Давай з початку. – Пiд пронизливим поглядом здала своi позицii молодша сестра. – Обiцяю бути бiльш уважнiшою. – Тодi ходiмо. Не маючи намiру нiкого образити Тасарла покiрно пiшла за братом до його власного кабiнету, що знаходився на другому поверсi поряд з ii майстернею. – Це Кирило Кугат, вiдомий як Кiр, – промовив Чендер пiсля того, як сестра сiла у крiсло навпроти, i поклав декiлька знiмкiв бородатого велетня на стiл. – Я бачила його у новинах. Мiсцевий депутат. – А ти що думала? Саме у таких i водяться грошi. – Ближче до справи. – У понедiлок вiн мае зустрiтися з важливим покупцем i показати товар. – Наркотики? – Запитала перше, що спало на думку дiвчина. – Нi, колье з дiамантами. Цiною… – замiсть точноi цифри почувся свист та Тасарла звикла до такоi манери брата вести розмову i не надала цьому належноi уваги. – Коротше, потрiбно викрасти це колье. – Це може бути небезпечно. – Ну, що ти таке говориш? Яка небезпека? У тебе маленька, але найголовнiша роль у нашiй справi. Прийдеш, обережно прослiдкуеш i поцупиш. Все! Навiть зараз, у безпецi, цi слова пролунали зовсiм непереконливо. – Не знаю. Треба помiркувати. Тим паче, що поцупити колье можна лише якщо його залишать без нагляду. Та не думаю, що мiсцевий депутат такий дурень. Не схожий вiн на простака. – Слухай, сестричко, ми цигани й майже завжди у настiльки прибуткових справах граемо командою. Тож тебе буде кому пiдстрахувати. – Скiльки всього учасникiв у командi? – поцiкавилася Тасарла. – Шiсть. Всiх ти знаеш. Всi з нашого табору. Нiякого ризику. Лулу буде вiдволiкати охорону депутата, Зара – охорону клубу, Мiрт та Севаш очей з вас не спустять: один займеться прослуховуванням мiкрофонiв, iнший – вiдеоспостереженням. – На нас надiнуть мiкрофони та камери? – Здивовано запитала Тасарла. – Я все прорахував, сестричко! Нi про що хвилюватися. Пiсля нових вiдкритих фактiв дiвчина почувала себе у вiдноснiй безпецi. Вона буде не сама. Поряд люди знайомi з дитинства. І, чесно кажучи, можливiсть швидко «зробити» грошi теж виглядала спокусливо. Циганка вона чи нi в рештi решт! Мабуть, цi думки вiдобразилися на обличчi Тасарли, адже Чендер переможно посмiхнувся i вже бiльш розслаблено додав: – До речi, депутат i у суботу з’явиться у клубi, тож можеш для заспокоення нервiв заздалегiдь придивитися до нього. Щось не сподобаеться – даси менi знати. Така манера розмови подобалася iй значно бiльше i з кожним словом дiвчина все глибше розмiрковувала над вiдкритими можливостями. Нiчого не станеться, якщо у суботу трохи побешкетувати. А раптом i дiйсно саме вона помiтить, щось дивне? Тодi вже Чендер не вiдвертиться. Якщо ж все буде як треба, то вони поцуплять колье у понедiлок, а потiм… Що буде потiм Тасарла не знала. Головне отримати грошi та залишити голову на плечах. З такими думками дiвчина встала та пiшла до виходу. – Вiзьми когось у суботу з собою, щоб я не хвилювався. – Крикнув iй у слiд брат. Тростянець, 2010 рiк Субота «Сповiдь» блимало на фасадi клубу. Дивна назва, але можливо в цьому i фiшка, адже попри назву заклад нiколи не був порожнiм. Бiльш того, саме тут розважалася майже вся елiта мiста. Як i радив брат Тасарла взяла з собою супровiд. Лулу вже вилiзла з таксi та уважно розглядала територiю, Зара розраховувалася з таксистом, а сама дiвчина все нiяк не зважувалася залишити задне сидiння. – А ви вирiшили продовжити поiздку? – Неочiкувано вiдiрвав вiд роздумiв Тасарлу водiй. – Нi, я замрiялася, – прикинулася дурепою циганка й теж вилiзла з автiвки. – Ми ж тiльки у розвiдку! Чого нервуеш? – запитала Лулу, коли дiвчата крокували до входу. – Не знаю. Таке вiдчуття, що сьогоднi вiдбудеться щось, що назавжди змiнить мое життя, – чесно вiдповiла Тасарла. – Сподiваюся ти про танок на столi, бо вiд попередньоi заяви й дiйсно стае моторошно, – промовила Зара. Так за балачками дiвчата опинилися у просторому коридорi. Бiля стiн через кожен метр стояли торшери. З обох бокiв висiли дзеркала вiд пiдлоги й до стелi. Кахель пiд ногами вiдблискував своею чистотою. Тасарла скривилася, коли поряд почувся свист. – Лулу… Не роби так. Ми не повиннi видiлятися з натовпу, – попередила супутницю. – Достатньо вже й того, що ми циганки, – пiдтримала Тасарлу Зара. – Ой, дiвчата, ви занадто переймаетеся, – промовила Лулу i пальцем ткнула у величезне дзеркало, – гляньте на нас. У такому вбраннi з тонною макiяжу на обличчi та з модними зачiсками тiльки останнiй дурень прийме нас за циганок. Й дiйсно у дзеркалi вiдображалися звичайнi привабливi дiвчата, що прийшли до клубу пропустити по коктейлю та порозминатися на танцювальному майданчику. – До речi, той Кiр зараз десь тут, – попередила Лулу. – Звiдки знаеш? – Вiдразу ж запитала Зара. – Шшш, дiвчата, навiть у стiн е вуха, – занервувала Тасарла й пожалкувала, що прислухалася до поради брата та взяла з собою супровiд. – Його автiвка стояла поряд з клубом, – значно тихiше вiдповiла на поставлене запитання Лулу. – Добре! Тодi до справи, – промовила Зара i вiдкрила останнi дверi, що вiддiляли iх вiд основного залу. Якась драйвова мелодiя рiзко вдарила по вухах. Вiд несподiванки Тасарла не вiдразу зiбралася з думками. А от супутницi вже на всiх парах включилися у гру, атакуючи охоронцiв милими посмiшками й запитаннями про те, де таким гарним дiвчатам можна присiсти. Тасарла вирiшила не заважати й вiдiйшла на деяку вiдстань. У кожного своя роль, тож можливо варто покластися на дiвчат та трохи розслабитися, бо якщо так нервувати, то можна купу помилок наробити. Як-не-як, а сьогоднi вони прийшли не стiльки шпигувати, скiльки вiдпочивати. – Келих «Шардоне», – крикнула Тасарла, офiцiанту, що пробiгав повз неi. – Три келихи за той столик, – скорегувала замовлення Зара й вiдпустила хлопця. – У нас вже й столик е? – А що ми просто так посмiхалися тим велетням бiля дверей? Звiсно е. Ходiмо. До речi, з того мiсця якраз вся зала, як на долонi. Й дiйсно охоронцi порадили гарний куточок. І це, мабуть, единий столик, який не потрапляв в поле зору камер вiдеоспостереження. А iх в примiщеннi вистачало. Дiвчата ще не встигли як слiд вмоститися, а вправний офiцiант вже принiс випивку. – Це комплiмент вiд нашого закладу, – промовив вiн, намагаючись перекричати музику i додатково поставив перед гостями фруктову нарiзку. Зара й Лулу щось там весело щебетали у вiдповiдь, а Тасарла потяглася за келихом, але до рота його так i не донесла. Їi погляд вiдразу вицупив з натовпу бородатого чоловiка зi знiмка, що на днях показував брат. Такого важко було не помiтити. Навiть охоронцi бiля дверей не могли зрiвнятися з ним у величi. По спинi дiвчини неприемно пробiг холодок. Інтуiцiя пiдказувала, що краще тiкати й не обертатися, але Тасарла не могла пiдвести брата, бо знала – ii вiдмова не зупинить Чендера. А разом з тим ще й додасть небезпечностi ситуацii. Втратити ще одну близьку людину вона не могла. Тим часом до велетня пiдiйшов незнайомий чоловiк. Вони потисли один одному руки й Кiр пригостив спiврозмовника випивкою. Тасарлi здалося, що мiж ними зав’язалася дружня розмова. – Ми на танцювальний майданчик… ти з нами? – Запитала у дiвчини Зара. – Нi. Ви йдiть веселiться, а я замовлю собi ще вина. Як i очiкувалося, дiвчата не стали вмовляти онуку барона змiнити плани й знизавши плечима попрямували танцювати. А Тасарла повернулася до спостереження. Кiр i незнайомець й досi вели дружню розмову, яка переривалася гучним смiхом. Принаймнi так здавалося, бо почути наскiльки був гучним цей звук не малося можливостi у мiсцi де панувала музика. У якийсь момент Тасарла спiймала себе на думцi, що зовсiм не цiкавиться депутатом. Вся ii увага сконцентрована на широкiй спинi незнайомця. І хай вона не бачила його обличчя, але навiть на такiй вiдстанi вiдчувала сильну чоловiчу енергетику. Дiвчина тряхнула головою у спробi вернути мiзки на мiсце. Навiть якщо той незнайомець виявиться Бредом Пiтом це не матиме нiякоi рiзницi, адже вона циганка, онука барона, i повинна заглядатися лише на чоловiкiв з табору. В рештi решт один з них стане ii чоловiком. Та про сьогоднiшню вилазку нiхто з циган (ну, Чендер не рахуеться) не знае, тож можна розслабитися й насолодитися видами. Тим паче такими привабливими видами. Чомусь Тасарла була впевнена, що незнайомець справжнiй красень. Вiд таких думок дiвчина вiдчула дивний вогонь у грудях, але розiбратися що то було не встигла, бо спiврозмовники, за якими вона спостерiгала, рiзко пiдвелися й без зайвих перешкод пiшли в бiк сходинок на другий поверх. Рясний натовп розступився перед ними, даючи дорогу. Ще хвилина i вона втратить iх з поля зору. Що ж робити? Тасарла поглядом вiдшукала дiвчат, якi пiддавшись ритмiчнiй мелодii забули навiщо знаходяться тут. Часу попередити iх не було, тому онука барона швидко пiдвелась й, обходячи боком натовп, вiдправилася за чоловiками. Та все ж таки та хвилина зволiкання виявилася фатальною, адже коли Тасарла подолала сходинки й опинилася у довгому коридорi – вiн пустував. Єдиною ii зачiпкою виявилися дверi, що через пару секунд пiсля ii появи з ледь чутним клацанням зачинилися. Проте це хоч щось. Виждавши деякий час циганка обережно вiдчинила iх i просунула свою темну головку всередину. Кiмната нагадувала вiтальню з ще одними дверима, якi, як здогадалася Тасарла, вели у спальню. Навшпиньках дiвчина вiдправилася туди у розвiдку. Проте чоловiка там не виявилося. – Де ж ти е? – Ледве чутно запитала сама у себе онука барона й наче у вiдповiдь десь поряд почувся плеск води. – Здаеться депутат вирiшив освiжитися. Ну й добре! Розслабившись Тасарла всiлася на лiжко й зняла пiдбори. По-перше, щоб вони не заважали, по-друге, щоб беззвучно пересуватися по кiмнатi й по-трете, щоб ноги трохи вiдпочили. Залишивши взуття бiля лiжка дiвчина вивчала спальню. Насправдi Тасарла нiколи не була в таких закладах i нiчого схожого не бачила на власнi очi, але ж це не означае, що вона дурепа й не розумiе навiщо такi кiмнати у клубi. – Звiсно для втiхи, – тихо промовила онука барона, роздивляючись власне вiдображення у дзеркалi. Й дiйсно сьогоднi звiдти на неi дивилася молода дiвчина в чорнiй спiдницi по колiно з великим розрiзом i такому ж чорному топi, проте верхня сексуальна частина була прикрита пiджаком. Чендер власноруч пiдбирав для сестри цей образ. Щоб вона виглядала сучасно й не вибивалася з натовпу. Як-не-як вiд цього залежав iх план, адже у понедiлок доведеться навiдатися в клуб знову, вже для того, щоб поцупити колье з дiамантами. Якщо чесно цей образ й дiйсно допомiг Тасарлi почуватися по-iншому. Вона була бiльш розкутою, впевненою, сексуальною; зрозумiла, що в неi гарнi довгi ноги, привабливi округлi стегна, тонкий стан, повнi груди третього розмiру… Все це було непомiтно у звичних нарядах, адже цигани з iх табору поважали традицii й досi носили довгi спiдницi або сукнi, поверх яких незмiнно красувалася хустка. Захопившись власним вiдображенням Тасарла втратила обережнiсть й не почула, як депутат вимкнув воду. Проте про небезпеку ii попередив скрип дверей. Дiвчина у панiцi не знала куди себе приткнути й не знайшла нiчого кращого, як сховатися за портьерою. В першi хвилини вона навiть дихати боялася, але поступово страх вiдступав, уступаючи мiсце цiкавостi. Обережно Тасарла виглянула зi своеi схованки. І те що вона побачила повинно було ii розчарувати, але не розчарувало. В спальнi замiсть депутата стояв вже знайомий незнайомець, стояв повнiстю оголений, стояв спиною до неi. Так нiби на виставцi. Й тепер Тасарла могла набагато краще спостерiгати за його спиною, грою накачаних мускулiв, крилами, що наче справжнi пурхали, коли вiн рухався. Взагалi-то дiвчинi не подобалися татуювання, але саме це настiльки виглядало доречним, що можна було дивитися й дивитися. Вдосталь намилувавшись тату Тасарла прослiдувала поглядом по хребцях й нарештi опустила очi на пружнi чоловiчi сiдницi. Тiльки диво врятувало дiвчину вiд того, щоб не застогнати й не викрити себе. Та на жаль, воно не розповсюджувалося на ii почуття, бо здавалося, що у спальнi рiзко пiдвищився градус та навiть попри це тiло покрилося мурахами. А потiм вiн повернувся й очi Тасарли вперлися вже зовсiм не у сiдницi. Секунди вистачило, щоб зрозумiти наскiльки iдеально виглядав цей чоловiк без бiлизни. Десь щось клацнуло i незнайомець нагнувся ховаючи вiд Тасарли свое тiло, а коли випрямився то тримав в руках ii взуття. Серце впало в п’яти. Їi зараз викриють. Ох, мамо, вiн же зрозумiе, що вона за ним шпигувала, що розглядала оголеного… Та на подив чоловiк лише привабливо посмiхнувся якимсь своiм думкам, а потiм покликав: – Євгенiя, ти де? Чому не попередила, що повернулася? А у вiдповiдь тиша. – Чи не повернулася, – промовив до самого себе незнайомець i поклав знайдене взуття у шафу. Тасарла тихенько зiтхнула з полегшенням. І хоча вона не розумiла, що тiльки-но сталося, це не мало великого значення, адже все ж таки ii не викрили. Ненадовго незнайомець повернувся до ванноi кiмнати, але дiвчина не наважилася залишити схованку. І не дарма, адже зненацька в кiмнатi з’явився янгол. В першi секунди Тасарла навiть власним очам не повiрила, а потiм зрозумiла, що все ж таки це не небесна iстота, а звичайна жiнка… жiнка, яку Господь надiлив неймовiрною вродою. Настiльки все в нiй виглядало гармонiйно: швидкiсть i плавнiсть рухiв, зрiст, сiрi очi та попелястий колiр волосся. – Так i знав, що ти повернулася, – промовив незнайомець як тiльки побачив гостю. – Здивована, що ти помiтив, – вiдповiла дiвчина тоненьким голоском. Вiд здивування рот Тасарли вiдкрився сам собою, коли незнайомка з посмiшкою доторкнулася до бретельок сукнi й та вiдразу впала до ii нiг. Попри здоровий глузд, циганцi знову здалося, що перед нею янгол, що тiльки-но позбавився власних крил. Тепер дiвчина зрозумiла, що цi двое тут не просто витрiщатися один на одного будуть. Ну, i що iй в цiй ситуацii робити? Як виплутатися? Не стрибати ж з другого поверху елiтного нiчного клубу. Невже доведеться чекати? Нi, Тасарла не могла, адже поки роздивлялася оголеного чоловiка уявляла, що вiн належить тiльки iй. Й хай це лише мрii, й хай насправдi вiн ii нiколи не буде, й хай в реальностi вона стане коханою дружиною комусь iншому, але у ту мить незнайомець належав iй. А тепер… Янгол переступив через тканину та одним вправним рухом ноги жбурнув ii якомога далi. Це виглядало наче сцена з дорослого фiльму – фiльму, який циганка зовсiм не хотiла дивитися. Щоб вiдволiктися Тасарла сконцентрувалася на чоловiковi. Але тепер вже на не його iдеальнiй фiгурi, а на обличчi. Вiн i дiйсно виявився красенем. А очi… Пiрнувши в iх глибини можна було не повернутися. Так, настiльки вони виявилися незвичайними, голубими. Хоча нi… Це колiр аквамарину. Прямий нiс i тонкi чуттевi губи завершували його образ. Саме зараз на цих самих iдеальних вустах розквiтала посмiшка. Дiвочi руки оповили шию й трохи надавивши на потилицю змусили нахилити голову. Вiн пiдкорився. І у цей самий момент бiлявка полонила його губи своiми, прилинула до тiла, призиваючи коханця до дii. Вже через секунду вони впали на лiжко, продовжуючи насолоджуватися один одним. Тасарла хотiла вiдвернутися, втекти, але була наче зачарована. Зачарована цим чоловiком: його посмiшкою, тим, як довгi пальцi пестили тiло жiнки, що накрила його собою. А потiм вiн зманеврував та зайняв позицiю зверху, упершись руками з двох бокiв вiд попелястоi голiвки. При цьому його тату знову нiби ожило. Вiд кожного руху крила на спинi пурхали: то стискалися, то знову розправлялися… Тасарлi хотiлося доторкнутися до нього, вiдчути кiнчиками пальцiв тепло, але саме цього вона й не могла. Все що iй залишалося стояти за портьерою й згорати вiд власного вогню пристрастi, що розгорався сильнiше з кожною секундою. – Вiзьми мене, – запропонувала жiнка, i тепер ii голос не був таким чарiвним. Скорiше вiн охрип вiд бажання. Незнайомця не потрiбно було просити двiчi. Особливо якщо у нього в головi кружляли тi самi думки, тi самi бажання… Чоловiк безсоромно розвiв ii колiна в рiзнi боки, вона не пручалася. Пiддатлива, доступна – лежала й стогнала пiд ним, прогиналася в спинi назустрiч, ще сильнiше розводячи в рiзнi боки ноги. І вiн одним впевненим рухом заполонив ii нутро. Всерединi у Тасарли все стислося. Довелося навiть закусити кулак, щоб не застогнати вголос. Низ живота скрутило вiд невтамованого бажання, спiдня бiлизна промокла вiд любовних сокiв i допомагало лише холодне скло, до якого циганка притулилася спиною. – Я кохаю тебе, – промовив незнайомець перед тим, як зробити декiлька останнiх поштовхiв. Й це раптове зiзнання розбило всi нездiйсненнi мрii Тасарли, адже було зроблене вiд серця та мало пiдтвердження у його незвичайних очах. Онука барона тяжко зiтхнула. Вона б все вiддала, аби цi слова пролунали для неi… На жаль, це неможливо. Мiж ними прiрва. Вiн багатий гаджо, вона циганка – онука барона, перлина табору. Їх свiти нiколи не перетнуться. Проте вогонь, який запалив в нiй саме цей незнайомий чоловiк, вже неможливо було загасити. Тасарла знала, що нiколи не забуде те, що побачила в елiтному нiчному клубi. Цi спогади пройдуть з нею через все життя. Роздiл 1 Риботень, 2019 рiк З кожною хвилиною Тасарла все бiльше нервувала. Сидiти на лiжку й чекати бодай якихось новин важко. Тому онука барона пiдскочила й почала ходити по кiмнатi наче дика тварина, що раптом потрапила у залiзну клiтку. Проте й це не допомогло – терпець урвався, вона притисла тремтячi руки до щiк та повернулася до подруги: – Чому так довго? Невже немае виходу з цiеi ганебноi ситуацii? Хiтана мовчки витрiщилася на онуку барона, а потiм прикрила очi й похитала темною голiвкою, не наважуючись вимовити анi слова. Тасарла – гарна дiвчина, вихована, але iнколи бувае занадто запальна, як вогонь. Сьогоднi якраз один з таких випадкiв. За довгi роки, що вони знайомi Хiтана ще жодного разу не бачила подругу такою розлюченою, такою нетерплячою. Щоправда, багато чого змiнилося з того часу, як барон дiзнався про темнi справи за його спиною. Вiн не очiкував такого удару. Та ще й вiд кого, вiд власного онука. Два роки тому до них у табiр вперше навiдалися гаджо. Й все це було не просто так! Вони вiдразу ж пояснили, що привело iх на чужу територiю. Роман Карачай, барон, дiд Тасарли та Чендера, не зважаючи на ситуацiю зустрiв iх як гостей. І мабуть, саме це на той момент врятувало його онука вiд арешту. Хоча гаджо й були одягненi по цивiльному, але насправдi займали не останнi мiсця в органах мiськоi влади. Полковник Димiдов пояснив барону, що веде справу серiйних викрадачiв коштовностей, а потiм поклав перед Романом канцелярську теку. Вiдкривши ii чоловiк, попри смаглявий тон шкiри, зблiд. Перед ним лежали докази того, що грабiжники – це група циган на чолi з його онуком. Всiх вiн добре знав, всi були з його табору. Два роки тому Роману все ж таки вдалося вмовити полковника не надавати розголосу справi та урегулювати все мирним шляхом. Звiсно ж був суд, але викрадачi вiдбулися умовним термiном та вiдшкодуванням збиткiв з вiдсотками. І ось нещодавно полковник знову навiдався до табору. Тепер вже мова йшла не про групу циган. Викрадачiв було двое: онук барона Чендер та його наречена Лулу. Вони обiкрали успiшного приватного пiдприемця, володаря шоколадноi фабрики, Петра Шушкова на захмарну суму – на мiльйон. Барон намагався улагодити конфлiкт так само як i минулого разу, але чоловiк був непохитним – або барон повертае потрiбну суму з вiдсотками за недiлю, або його онук з нареченою опиняться за гратами. Проте у Чендера та Лулу були iншi плани на життя. Й дiзнавшись про те, що iх викрили, парочка зникла по-англiйськи у невiдомому напрямку, залишивши на згадку про себе борг у мiльйон. Дiзнавшись про ситуацiю у таборi Димiдов пiшов на зустрiч Роману, запропонувавши угоду, яка повинна була задовольнити всiх. Якщо барон погодиться скласти своi повноваження й залишить село разом зi своею родиною, то натомiсть полковник вмовить Шушкова обмежитися лише власнiстю Романа Карачая: великим будинком та прилеглою територiею. Цигани повиннi прийняти Петра як сiльського голову й пiдкоритися новому порядку. Таким чином, вперше гаджо стане бароном циганського табору. Та навiть це було не так жахливо, як плiтки, що розповсюдилися по табору, наче неконтрольований вогонь по полю. Подейкували, начебто п’ять рокiв тому Шушков збирався одружитися, але наречена зрадила Петру з його ж другом, тим самим розбивши чоловiку серце й втоптавши його iм'я у багнюку. Пiсля цього Шушков став зовсiм iншою людиною. Навiть його очi кольору лiтнього неба змiнилися. Тепер замiсть радiсного тепла вони випромiнювали люту холоднечу. Дехто подiлився з циганами iсторiею про те, як Петро вбив друга, а наречену з соромом повернув батькам, таким чином, помстившись обом. Перелякана Хiтана не розповiдала цi плiтки Тасарлi, проте з iншими дiвчатами з табору вони провели багато ночей, з занепокоенням обговорюючи, що станеться з ними, коли барона Романа та його онуку проженуть звiдси, наче бродячих собак. Але навiть не знаючи нiчого про всi цi розмови Тасарла з кожним днем ставала дедалi дратiвливою. Навiть натяк на Шушкова сердив ii. А одного разу, користуючись нагодою, онука барона заявила, що не залишить власний дiм та людей, знайомих з дитинства, хто б тут не намагався оселитися. Та слова словами, а коли сьогоднi прибула делегацiя з мiста стало зрозумiло, що так як ранiше вже нiколи не буде. Барон теж викликав свого юриста i всi вони закрилися в його кабiнетi. Тасарлi ж заборонили бути присутньою при розгляданнi справи. Саме тому дiвчина так нервувала й не могла знайти собi мiсця. Проте навiть Хiтану лякав войовничий настрiй подруги. Тому вона майже весь час мовчала та слухала як онука барона звинувачувала у всiй цiй ситуацii нахабних гаджо. Так, цi люди iм чужi. Й вони прийдуть сюди, щоб встановити своi порядки, але ж якби не Чендер цього всього б не сталося. Розбещений владою та грошима хлопець перетнув дозволену межу, наплював на них всiх i на власну родину, задовольняючи свою пихатiсть. Як результат, тепер цигани мають пiдкоритися украiнцям на власнiй територii, а iх барон без копiйки за душею мае пiти геть. Якщо ж вони не виконають цi умови, то проллеться кров. – Тасарла, сядь i заспокойся. В мене вiд твоеi метушнi голова болить, – промовила Хiтана, намагаючись вiдволiкти дiвчину вiд роздумiв поверхневою розмовою. – Як ти можеш бути такою спокiйною? – У вiдповiдь запитала онука барона. – Наше щасливе майбутне пiд загрозою. Коли сюди прийдуть жити гаджо, коли вони будуть витирати об нас ноги… Невже тiльки тодi циганська кров заграе у жилах? – Тасарла, зупинися. Що ти говориш? Хочеш, щоб ми пiдiйнялися? Ну, й що тодi? А? – Не витримала Хiтана. – Я розповiм тобi, що буде тодi. Нас розчавлять, як набридливих комах. І Чендера знайдуть… Думаеш, його помилують? Нi. Онука барона стисла кулачки, але все ж таки зупинилася. Звiсно ii подруга мала рацiю та й сама вона у жодному разi не хотiла нiяких кривавих сутичок. ЇЇ слова та поведiнка були навiянi безпораднiстю i страхом. В рештi решт вона лише жiнка. – Я дуже хочу заспокоiтися, Хiтана, але не можу. Сьогоднi у барона вiдберуть все: й дiм, i владу. А мою долю взагалi вирiшуе купка незнайомих людей з важливими папiрцями у своiх товстих портфелях. Так от що я тобi скажу. Якщо цей дурень-пiдприемець вважае, що просто так з’явиться тут i вiдбере у мене все, то на нього чекае неприемний сюрприз. За це я видряпаю йому очi, клянуся! – Тасарла, ти ж розумна дiвчинка, – промовила подруга, – тож ввiмкни нарештi мiзки. Твiй брат не тому дорогу перейшов. Та й звiдки у чесного пiдприемця такi грошi й такi зв’язки? Що ти взагалi про нього знаеш? – Еее… Ну, знаю, що вiн володiе шоколадною фабрикою… Мабуть, гарно стоiть на ногах, звiдти й грошi. – А те що вiн не вагаючись убив кращого друга, знаеш? Вiд несподiванки Тасарла знову зупинилася й на цей раз присiла на лiжко. – І його не посадили за це? – Нi! Тож думаю вiн не тiльки у виробництвi шоколадок та цукерок замiшаний, а ще й в кримiналi. Звiдти й такi статки. А ти очi видряпаю… очi видряпаю… Будь обережною насамперед. – Тобто ти вважаеш, що я повинна без зайвих слiв залишити свiй дiм, табiр… та зникнути? – Ну, можливо вiн не буде вимагати твого вiд’iзду. Ти ж йому нiчого не зробила. Зненацька почувся стук у дверi й на порозi з похмурим обличчям з’явилася Зара. – Тасарла, тебе кличуть у кабiнет. – Все так погано? – Вiдразу ж запитала онука барона, розумiючи, що дiвчина пiдслуховувала. – Надiя е. – Сподiваюся це правда, Зара? – Так, але тiльки якщо Тасарла погодиться на поставленi умови. Будь ласка, подумай про нас всiх, коли будеш приймати рiшення, – звернулася дiвчина до онуки барона. Тасарла нiчого не розумiла. До чого тут вона? Проте Зара вже тягнула ii до потрiбних дверей, не даючи змогу привести думки у порядок. – Моя перлина, – промовив барон, коли дiвчина зайшла у кабiнет. – Проходь. У цих людей до тебе е декiлька запитань. Серце дiвчини опинилося в п’ятах, але вона вперто пiдiйняла пiдборiддя й зачинила за собою дверi. – Тасарла, скажiть, будь ласка, чи знали ви про те, чим займаеться ваш брат? – запитала жiнка – юрист, коли дiвчина сiла на стiлець. Звiсно ж знала, але про це не знав барон, i давши зараз правдиву вiдповiдь вона могла лише нашкодити. – Нi, не знала. – Тож ви нiколи не брали участь у пограбуваннях? Вiд цих запитань у дiвчини по хребцях мороз пiшов. А що буде, якщо цi люди зараз дiстануть з портфеля знiмки на яких вона викрадае колье? Нi, це абсурд. Минуло стiльки часу… – Нi, не приймала, – на власний страх i ризик промовила циганка. – Моя дiвчинка з iншого тiста, – впевнено промовив барон, захищаючи свою улюбленицю. Тасарла вiдповiла барону нiжною посмiшкою. – Ну, якщо це правда… – Це правда, – перебив Роман Карачай. – …тодi у нас е для вас пропозицiя, – завершила попередню фразу жiнка-юрист. – Ми розумiемо, що цигани невдоволенi тим рiшенням, що запропонував Димiдов вашому дiдусю. Також ми розумiемо, що через змiщення барона можуть розпочатися безглуздi сутички. Тому повнiстю вiддати владу в руки незнайомого циганам чоловiка не можемо… – Ми з бароном залишимося у таборi? – Запитала Тасарла. – Нi, моя перлино, ти залишишся у таборi, – промовив дiдусь, – але тiльки у якостi дружини Петра Шушкова. Вiд цiеi звiстки всерединi у Тасарли все похололо. – Це едина можливiсть уникнути протистояння мiж циганами та украiнцями, – запевнила жiнка-юрист. – Я не можу вийти замiж за Петра Шушкова. Нашi традицii забороняють циганкам вступати у шлюб з гаджо. Якщо таке станеться… Тасарла не закiнчила свою думку, тому що погляд ii впав на барона. Вiн чомусь був невдоволений такою вiдповiддю. А потiм перед нею поклали газету, в якiй йшла мова про волинських циган. Вони вже доволi тривалий час вступали у шлюб з украiнцями та украiнками, ходили до мiсцевих храмiв, вiддавали дiтей у школи, садочки. Про власнi традицii та культурнi надбання волинськi цигани згадували з ностальгiею, як про щось приемне, але назавжди втрачене. – Перлина моя, тобi вже двадцять вiсiм рокiв. За нашими традицiями ти давно повинна була вийти замiж, але я егоiстично тримав тебе поряд з собою. Тепер же настав час вiдпустити, – промовив барон. Дiвчина навiть рот вiдкрила вiд несподiванки. Вона не готова стати дружиною незнайомому чоловiку. Чи готова? – Тасарла, послухай мене, – промовив барон, розумiючи почуття онуки, – це гарна можливiсть залишитися у таборi та контролювати ситуацiю. Ти ж не хочеш, щоб з тими, кого знаеш i любиш з дитинства сталося лихо? – Нi, не хочу. – Тодi зроби те, що повинна. Заради мене, Чендера та табору. Уявивши свiй дiм зруйнованим, своiх знайомих мертвими, онука барона вирiшила прийняти будь-якi мiри, щоб такого не сталося. – Добре, якщо я погоджуся вийти замiж за Петра Шушкова, то де гарантii, що вiн забажае взяти циганку за дружину? Це виявилося самим влучним запитанням, яке пролунало сьогоднi з ii вуст. Навiть не зважаючи на те, що дiвчина не знала цих людей, але все ж таки по iхнiм поглядам зрозумiла – Петро так само як i вона проти такого шлюбу. – Вiн не мае бажання одружуватися зi мною, – впевнено констатувала Тасарла. – Вiн взагалi не мае бажання одружуватися, – промовив незнайомий чоловiк, що до цього весь час сидiв мовчки, – але Кирило Кугат його вмовить. Почувши знайоме iм’я, дiвчина навiть дихати перестала. Кирило Кугат… Той самий Кирило Кугат, якого вони з Чендером обiкрали дев’ять рокiв тому. У що ж вона зараз вв’язуеться? Чи не пастка все це? – Кирило Кугат… Мiсцевий депутат? – Все ж таки вирiшила уточнити Тасарла. – Так. Вiн допоможе вмовити вашого майбутнього чоловiка одружитися. – То що, Тасарла, ви приймаете нашу пропозицiю? – Уточнюючи, запитала жiнка-юрист. Цiкаве формулювання. Складалася думка, що в неi й дiйсно е право вибору. Але це лише iлюзiя. Який у неi е вибiр? Нiякого. ЇЇ доля була в руках цих людей i вони вирiшили, що онука барона повинна стати розмiнною монетою мiж двома свiтами. Саме в цей момент в пам’ятi дiвчини випливли слова Зари: «Будь ласка, подумай про нас всiх, коли будеш приймати рiшення». І Тасарла подумала. Навiть попри свiй страх та ненависть до Петра Шушкова вона вийде за нього замiж. Вийде, задля порятунку знайомих з дитинства людей; вийде, щоб стати тим самим мiсточком, завдяки якому цигани й украiнцi зблизяться. Принаймнi Тасарлi хотiлося у це вiрити. – Так, я приймаю вашу пропозицiю, – впевнено промовила дiвчина. Пiсля цiеi заяви зненацька заговорив барон: – Сьогоднi перлина нашого табору розплатилася собою за моi помилки, за мою поразку. Саме я винен у всьому, що сталося. Я не змiг виховати з Чендера нормальну людину; не помiтив, коли вiн пiшов кривою дорiжкою. Але якщо Тасарла постраждае вiд руки гаджо, якого ви напророчили iй в чоловiки, то я повернуся навiть з пекла i вб’ю його. Й жодна сила на землi не зупинить мене. Пiсля цього барон взяв онуку за руку та вивiв з кабiнету, залишивши письмовi формальностi своему юристу. Через двi хвилини Тасарла опинилася у себе в кiмнатi. Зайшовши, вона вiдразу впала на лiжко. Дивно, що пiдiймаючись сюди вони не зустрiли жодноi людини. Де подiвалися Зара та Хiтана? Хоча такi запитання навряд чи повиннi зараз хвилювати дiвчину. Зовсiм скоро вона стане дружиною незнайомцю, чоловiку, який можливо вбив свого друга; чоловiку, який мав зв'язок з кримiнальним свiтом; чоловiку, який не збирався одружуватися не тiльки на циганцi, а й взагалi. О, Господи, що ж вона наробила? Навiщо погодилася на цей дивний шлюб? Як тепер зможе вiддати свое життя та свое тiло людинi, яку нiколи не покохае? Безлiч запитань i жодноi вiдповiдi. Поки що Тасарлi було дуже важко прийняти таку свою долю, тому вона зробила едине, що вмiла краще за все – з головою пiрнула у нездiйсненнi мрii. Там вона по традицii чекала на свого гаджо у кiмнатi, а коли вiн виходив з душу, звабливо одним рухом знiмала сукню й насолоджувалася, тим як незвичайнi аквамариновi очi починали темнiти вiд пристрастi. Потiм вони разом падали на лiжко й довго та солодко насолоджувалися один одним. З таких приемних думок не хотiлося повертатися у реальнiсть. Якби тiльки вона могла вийти замiж за чоловiка зi своiх мрiй; за чоловiка, у якого були дивовижнi крила за спиною… Роздiл 2 Тасарла могла годинами стояти на балконi та роздивлятися мальовничi краевиди й територiю, що належали барону. Хоча вже здаеться не йому. Іншому. Незнайомому, чужому чоловiку, який сьогоднi повинен прибути, щоб пiдтвердити права власностi. Вiн вже зовсiм поряд. Тасарла вiдчувала це й здаеться природа теж. Навiть вiтер змiнився: став бiльш нахабним, бiльш лютим та холодним. Вiн принiс з собою сiрi хмари, що повнiстю вкрили небо. Тасарла розв’язала хустину, що красувалася на ii довгiй спiдницi та накинула на плечi. Але навiть це погано захищало вiд пронизливого вiтру. Обхопивши себе руками, дiвчина намагалася уявити майбутнього нареченого. Що iй вiдомо про нього окрiм плiток i чуток? НІЧОГО. Насправдi Тасарла й не хотiла нiчого знати. Досить i того, що ii наречений жорстока людина без серця. Ну, i як можна жити з таким пiд одним дахом? Так, подруга все ж розповiла онуцi барона iсторiю з минулого ii нареченого. Нiби то у Петра Шушкова була дiвчина, яку вiн кохав бiльше за життя, але одного дня чоловiк знайшов свою наречену в обiймах кращого друга. Помстившись обом, вiн назавжди зарiкся не кохати. Циганок у таборi дуже хвилювали плiтки, що iх новий барон зовсiм не поважае жiнок, сторониться iх, а серце його нiби перетворилося на шматок льоду, що навiть не б’еться пiд шкiрою. Можливо б Тасарла i вiдчула до нього жалiсть, якби вже не вiдчувала люту ненависть. Їй здавалося, що цей чоловiк принесе з собою холод. Поряд з ним i ii серце, яке жадае палкого кохання, перетвориться на шматок льоду. Й дiйсно, яка ще доля може чекати на неi з таким екземпляром Кая з казки про Снiжну Королеву. Несподiвано чоловiча рука лягла дiвчинi на плече, вириваючи з гiрких думок. Це барон прийшов заспокоiти ii, дати пораду. Вона знала, що повинна бути сильною заради нього, заради всiх циган з табору, тому натягнувши на обличчя посмiшку повернулася до дiдуся. В першi секунди Роман Карачай дивився вдалину, на село, де прожив майже усе життя, а потiм перевiв погляд на онуку i дбайливо ii обiйняв. – Вiд цього я не можу тебе захистити, Перлина моя. – Знаю. – Вона притислася щокою до його гарячого плеча. – Цей наречений жахливий, правда ж? Багатiй, що позбавлений найцiннiшого. Мабуть, розбещений й вередливий. А можливо навiть i пiдсiвший на наркоту. Дiдусь тихо засмiявся, чи то iй тiльки здалося. – Нi, Перлина моя, вiн не наркоман. Й навiть доволi приемний у спiлкуваннi. – Ти знайомий з ним? – Здивувалася дiвчина. – Перетиналися у минулому, але не бiльше. Дивно. Тасарла почула у тонi барона зацiкавленiсть та щось ще, щось, що не зрозумiла. – Про що ти? Що саме дивно? – Цей Петро зовсiм не схожий на людину, що зреклася кохання. Пам’ятаю, я бачив його вже пiсля того, як та жiнка вчинила найбiльшу дурню у своему життi. Тодi вiн з’явився на зустрiч ще з якимось чоловiком. Менi розповiли, що то його молодший брат, який нещодавно повернувся на батькiвщину з iншоi краiни та тепер збирався вiдкрити справу у Тростянцi. В той день вони розмовляли неподалiк вiд нас i Петро засмiявся. Але не смiх мене вразив, а очi. З холодних та колючих вони перетворилися на теплi та веселi. Спочатку я навiть не мiг повiрити, що це тi самi очi. Стiльки в них було життя, енергii, запалу… В той момент вони зробили Петра схожим не на акулу бiзнесу, а на малого хлопчину, який не знае що таке лють i ненависть. На жаль, це тривало не довго й в наступну мить, коли Шушков зустрiвся зi мною поглядом, я знову побачив перед собою зiбраного й розважливого бiзнесмена, що здатен будь-кого порвати на шматки заради власного прибутку. Саме це мене й здивувало. Очi Петра оманливi. Будь уважна з цiею людиною, Перлина моя. – Добре, дiдусь, – пообiцяла дiвчина, вiдсторонившись i повертаючись до спостерiгання за горизонтом. Барон Роман Карачай з любов’ю та каяттям спостерiгав за онукою. – Якби у мене була хоча б одна можливiсть заборонити цей шлюб… – Нi, не переймайся через це, – перебила його Тасарла, – так забажали небеса. Це доля. Вiд неi нiкуди не втекти. Дiвчина впевнено розправила плечi, i Роману знову захотiлося ii втiшити, але вiн добре знав свою онуку. Вона сильна й безстрашна навiть перед обличчям небезпеки, тож точно знайде вихiд i з цiеi ситуацii. Барон був впевнений, що Тасарлi вдасться зiбрати докупи понiвечене серце Петра. Варто iй тiльки цього забажати. – Я розумiю всю серйознiсть ситуацii, розумiю, чому повинна залишитися тут. Це мiй дiм i жоден чоловiк не змiнить цього факту. Я виросла у цiй мiсцинi й люблю наш табiр, наш лiс, поля, сади… – Неочiкувано пустилася у вiдверту розмову Тасарла, – Пам’ятаеш, коли менi було п’ять, я вмовила Зару та Папушту i ми втекли з дому на двi доби? Обладнавши в лiсi собi будиночок, ховалися там, граючи у дорослих. – Як таке можна забути. Твоi батьки тодi ледь душу з Чендера не витрусили, намагаючись вивiдати де ти дiлася, – з посмiшкою вiдповiв барон, – але вiн мовчав. Не видав. Мiй онук! Тасарла зрозумiла, що дарма задiла цю тему й поспiшила ii змiнити: – А пам’ятаеш, як я вперше вчилася сидiти на конi? – Ця картина й досi в мене перед очима. Варто було тваринi повернути голову чи пiдiйняти ногу, як ти тiеi ж митi вiдскакувала вiд нього. Але потiм переборола страх i все ж навчилася iздити верхи. – Насправдi я це зробила через те, що Хiтана мене дражнила й називала не справжньою циганкою. З ii слiв, справжнi цигани завжди добре ладнали з конями. Саме пiсля того, як я все ж таки утерла iй носа ми й стали найкращими подругами. – Ну, з цього приводу можу сказати, що ти дарма переймалася, тому що у тебе характер справжнiх циган, кров циган. Наша перлина, наша дiвчинка, наша надiя… Так, Тасарла знала, що на теперiшнiй день й дiйсно попри власнi бажання стала останньою надiею на гарний кiнець цiеi справи. Заради табору дiвчина готова запропонувати себе цьому ненависному незнайомцю, тому що вона й дiйсно справжня циганка, онука барона. Такi як вона не пасують перед труднощами, а долають iх з високо пiднятою головою. – Я вийду за нього замiж. Я врятую невиннi життя, – впевнено промовила Тасарла швидше переконуючи себе, нiж барона. – Ходiмо, Перлино моя, стае занадто прохолодно. Й дiйсно у цей момент порив холодного вiтру розтрiпав довге темне волосся, але дiвчина вперто стояла на мiсцi, продовжуючи вдивлятися вдалину. – Нi, я хочу дочекатися приiзду нареченого тут. Хочу, щоб вiн вiдразу вiдчув мою присутнiсть, щоб зрозумiв хто тут господар. Барон дуже добре знав свою онуку, тому не став переконувати зайти у дiм. Все одно це було безглуздо. У дiвчини своi таргани в головi, i якщо вона бажае зустрiти майбутнього чоловiка саме так, то нiхто й нiщо не переконае ii залишити балкон. Дочекавшись коли Роман нарештi пiде, Севаш наважився пiдiйти до дiвчини. Молодий циган чув всю розмову мiж онукою i дiдусем i йому зовсiм не подобалося, що така красуня як Тасарла повинна стати дружиною якомусь там гаджо. Не за iхнiми традицiями такi весiлля. Тримаючись трохи позаду вiн ретельно вивчав дiвчину. Густе волосся струiлося по ii спинi. Червона довга спiдниця та такого ж кольору блуза пiдкреслювали тонкий стан й доволi високий зрiст. Тасарла сильно змiнилася з того, часу як вони ще дiтьми грали на галявинi перед домом барона. Вперше Севаш це помiтив дев’ять рокiв тому, коли вони у шiстьох викрали колье у мiського депутата. Можливо якби тодi вiн наважився позалицятися до неi, то зараз мав би за дружину онуку самого барона. Через його нерiшучiсть тепер дiвчину чекае зовсiм iнша доля. Хоча Севаш нiяк не наважувався пiдiйти ближче, Тасарла все одно вiдчула присутнiсть сторонньоi людини. Повернувшись до нього обличчям, дiвчина вигнула брову. Вона не розумiла, що чоловiк тут робить i хто йому дозволив блукати по ii будинку. Крiм того, Тасарлi не сподобався погляд, яким поiдав ii Севаш. Вона вже неодноразово помiчала його прискiпливу увагу до своеi персони. Їй навiть здалося, що циган таемно слiдкуе за нею. Але навiщо? Можливо Чендер попросив придивитися за молодшою сестрою? Проте саме через безглузду поведiнку брата Тасарла повинна була вийти замiж за незнайомого гаджо. Нагадавши собi про це дiвчина невдоволено схрестила руки пiд грудьми й промовила: – Що ти тут робиш? Хто дозволив блукати кiмнатами мого будинку? Йди звiдси. Та замiсть того, щоб прислухатися, Севаш на крок наблизився до красунi. – Ти так бажаеш зустрiтися зi своiм вимушеним нареченим, що вирiшила змерзнути? Можливо все ж таки варто зайти у дiм, трохи погрiтися? Все одно не призведеш на нього гарного враження. Вiн гаджо, а ти циганка. Мiж вами прiрва. Тасарла стисла кулачки, але промовчала. Чомусь Севаш вирiшив удати, що турбуеться про неi та голос його видав. – Петро не мае бажання вступати у шлюб з циганкою, навiть якщо вона онука барона, – тим часом продовжував спiврозмовник. – Менi то що до його бажань? – Рiзко вiдповiла дiвчина. – Головне, щоб не пролилася кров. – Та що ти? – Севаш iронiчно посмiхнувся. – Чоловiка змушують одружитися з тобою, а тим часом вiн чiтко дав зрозумiти, що не бажае такого шлюбу. Хiба це не принижуе? За для того, щоб вмовити цього гаджо до нас навiть мiсцевий депутат навiдаеться. Знаеш хто? Кирило Кугат. – Менi це вiдомо. Брови Севаша поповзли вгору, але вiн не зупинявся: – Може й знаеш, але не здаеться тобi все це пасткою? – Нi, не здаеться, – Тасарлi хотiлося дати цьому нахабi мiж очей. Невже вiн зараз почне погрожувати iй? Але вiн не став. Його цiкавила саме тема ii одруження з гаджо. – Як будеш спати з чоловiком, який не хоче тебе? Чому вона взагалi повинна це слухати? Чому Севаш вважае, що iй варто непокоiтися через той факт, що гаджо не бажае бачити ii у своему лiжку. Яка рiзниця? Вона й сама б не проти мати окрему спальню. І все ж таки дещо й насправдi цiкавило Тасарлу. Чому наречений настiльки проти iх шлюбу? Це якась особиста нелюбов до циган винна? Чи справа у тiй, що зрадила Петру з його ж другом? – Про що замислилася, онука барона? – невинним голосом запитав Севаш. – уявляеш, як тобi буде гидко, коли поруч лежатиме гаджо? Тасарлi все це вже набридло, тому вона пiдiйняла голову й процiдила крiзь зуби: – Нi, у мене е iншi проблеми про якi варто думати. А ти заважаеш! Йди звiдси, бо зараз я й дiйсно почуваюся гидко, розмовляючи з тобою. В очах Севаша промайнула неприкрита лють. Вiн у два кроки скоротив дистанцiю мiж ними, схопив дiвчину за плечi й гарнесенько тряхнув. – Коли опинишся у моему лiжку, люба, я нагадаю тобi цi слова. Пiсля цього циган почав наближатися до ii губ, але Тасарла не збиралася дарувати поцiлунок людинi, до якоi нiчого не вiдчувае. Тому вона опиралася, вiдбивалася й нарештi вiдшпурнула чоловiка вiд себе. – Я все розповiм барону. Так i знай. – І що? Вiн вже не мае нiякоi влади, дiвчинко, – глузливо промовив Севаш, але все ж таки вiдступив. Розвернувшись вiн пiшов геть, але наостанок промовив: – Нiякого шлюбу не буде, якщо я розповiм барону, а навiть краще тому депутату, що ми з тобою стали коханцями. Обличчя Тасарли з ту ж секунду побiлiло й наче перетворилося на камiнь. Та вже через хвилину дiвчина опанувала свiй страх: – Якщо ти зробиш щось схоже, то проллються рiки кровi. Циганськоi кровi, Севаш. Думай що робиш i що говориш. Циган пiшов, а Тасарла продовжувала дивитися йому у слiд i молитися, щоб вiн не виконав свою погрозу. Трохи пiзнiше дiвчина повернулася до спостерiгання. Якщо пощастить, то можливо Петро Шушков взагалi не приiде у iхне село. Як-не-як час стрiмко плинув, наближаючись до вечора. Роздiл 3.0 Тасарла вперто продовжувала стояти на балконi та чекати на нового барона. Але в якийсь момент вона настiльки пiрнула у власнi думки, що не помiтила, як на горизонтi з’явилося декiлька автiвок. Проте вже в наступну мить вся ii увага сконцентрувалася на новенькiй тойотi, що iхала першою у колонi. Дякуючи Чендеру та його колекцii раритетних авто Тасарла добре розбиралася в марках автомобiлiв. Проте iй на вiдмiну вiд брата подобалися сучаснi передовi моделi. Саме такою була автiвка Петра Шушкова. Дивно, але Тасарла не мала сумнiвiв, що вiн сидить у першiй машинi й точно не у якостi пасажира. Чоловiка видавала манера керування. Дика, швидка, неприборкана… Вона була такою, як i сам водiй. Так, саме таким за плiтками та чутками поставав перед нею майбутнiй наречений. Вiдстань мiж ним та будинком швидко зменшувалася, i Тасарла зрозумiла, що Петру вже кортить побачити нову власнiсть, яка так вдало потрапила у руки. В самому ж будинку життя бурлило. Навiть будучi на балконi онука барона чула метушню, кроки, обривки фраз… На порозi вже з’явилася делегацiя на чолi з Димiдовим. Вони чекали на нового господаря з привiтними посмiшками на вустах. Тасарла тiльки мазнула по ним поглядом i знову повернулася до спостерiгання за автiвкою, що вже зменшила швидкiсть i збиралася подолати останню перешкоду – великi розчиненi кованi ворота, за якими височiв будинок барона. Зi свого пункту спостереження дiвчина бачила набагато бiльше, нiж бачили пихатi делегати. Й тут, на поворотi, нiби вiдчувши смiливий й неприязний погляд онуки барона Петро вiдволiкся вiд керування й заглянув прямiсiнько у ii шоколаднi, трохи розширенi очi. Вiд несподiванки дiвчинi довелося вiдступити на декiлька крокiв. Те, що Тасарла тiльки-но побачила нiяк не могло бути правдою. Це був вiн! Той самий гаджо про якого вона мрiяла ночами; той самий, якого увесь цей час уявляла на мiсцi власного нареченого. А доля виявляеться ще та жартiвниця! Це ж треба так дати iй у лоба тими самими нездiйсненними дiвочими мрiями. Тасарла не вiрила, що це все вiдбуваеться насправдi. Довелося навiть декiлька разiв вщипнути себе, щоб перевiрили чи не сон весь сьогоднiшнiй день. Нi, все вiдбувалося насправдi. І поки онука барона приходила до тями, молодий чоловiк заглушив мотор й вийшов з автiвки. Тасарла затиснула рот тремтячою рукою. Нi, Петро Шушков не може бути тим самим чоловiком, з неймовiрним татуюванням на лопатках. Не може! Та це й не вiн! Он яке обличчя суворе. Аквамариновi очi, що так вразили ii дев’ять рокiв тому, зараз нiби льодом покрилися й виглядали холодними й неживими. Вiд його пронизливого погляду Тасарлi знову захотiлося вiдступити назад. Той чоловiк, якого вона пам’ятала зник. І хоча Петро мав таку точно зовнiшнiсть, хоча вiн вразив ii сьогоднi своею чоловiчою вродою, своiм правильним обличчям з мужнiм пiдборiддям… все ж таки це був не вiн, не ii знайомий незнайомець. Зараз перед циганкою стояв й дiйсно Кай з дитячоi казки. Тасарла вiдчувала, що в його серцi вже давно поселилася порожнеча, безмежна, чорна, як дiра у космосi. Глибше вдихнувши холодне повiтря, дiвчина знову заглянула в очi Петра. Дивно, але вiн й досi спостерiгав за нею, а наступноi митi, коли iх погляди перетнулися, рiзко вiдвернувся. У Тасарли защемило у грудях. Вона пригадала слова, що декiлька годин тому пролунали з вуст Севаша, i серце ii обiйняв страх. Здаеться ситуацiя ще бiльш серйознiша, нiж вони собi уявляли. Циганцi здалося, що вiн вiдмахнеться вiд неi, як вiд набридливоi комахи. Й навiть делегацiя нiчого не зможе з цим зробити. Такого чоловiка просто так не умовити. Цiкаво, що з ним сталося за цi дев’ять рокiв? Що сталося з тим янголом, який прийшов до нього в кiмнату для втiх, щоб подарувати незабутню нiч пристрастi? Чи була та жiнка його нареченою, яка потiм зрадила чоловiку з його другом? Стiльки запитань i жодноi вiдповiдi. Тасарла навiть розлютилася на себе через такi думки. Петро Шушков приiхав, що вiдiбрати у них з дiдусем будинок, владу, честь… а вона замислюеться над такими дурницями. – Не дозволю, – сама до себе тихенько промовила циганка, й розвернувшись швидко покрокувала назустрiч новому барону та його оточенню. З цiеi митi дiвчину хвилювало тiльки майбутне табору та власний дiм, який цей нелюдь збирався вiдiбрати. Роздiл 3.1 Перше, що помiтив Петро, коли на шаленiй швидкостi пiд’iжджав до будинку барона Романа Карачая, була дiвчина на балконi. Швидше за все та сама онука, яку йому пророчили у дружини. Й тепер заглушивши мотор та покинувши салон машини, чоловiк знову пiдiйняв очi догори, щоб краще роздивитися циганку. Нiби вiдчувши його настрiй незнайомка затисла рот рукою, але стiйко витримала погляд. Декiлька секунд у розширених шоколадних очах плескався страх, а потiм рiзко зник. Як i не було його зовсiм. Нiчого собi характер. Їi рiшучiсть та сила духу дiйсно вражали. Не кожен чоловiк на таке був здатен, а тут дiвчисько. Проте погляд Петра теж не залишився без уваги. Сам Димiдов вирiшив пояснити: – Тасарла Казiбеева, онука Романа Карачая. Батьки дiвчини померли у в’язницi, тому вона живе з дiдусем у цьому будинку. – Вродлива. Так вiдразу й не помiтиш, що циганка, – промовив чоловiк, що стояв поряд з Петром. – Звичайна жiнка, – заперечив Шушков. – Тасарла цiлий день провела на балконi, – знову намагався щось пояснити Димiдов, – чекала на ваш приiзд. Мабуть, змерзла та заморилася. – Ага, чекала, щоб пустити менi кулю в серце, – iронiчно промовив Петро. – Що ви? – Вiдразу ж зреагував Димiдов, – онука барона зовсiм не така. Тасарла розсудлива молода дiвчина, розумна не за роками, i головне, не мае нiчого проти вашоi появи у ii життi. Петро не повiрив жодному слову. Димiдов ще той старий iнтриган. Вiн працював в органах вже доволi тривалий час i навiть зараз мав свою вигоду. Полковнику потрiбно було швидше закрити неприемну справу й вiдправитися у бажану вiдпустку. Подумаеш, мiльйоном туди, мiльйоном сюди. Яка рiзниця? Якби не Кiр Петро нi за що б не погодився на цю дивну пропозицiю. Звiсно будинок й прилегла до нього територiя були великi, але на мiльйон не тягли. А на додачу йому, Петру, ще хотiли нав’язати шлюб з циганкою, хай навiть й з доволi привабливою циганкою, онукою барона. Вiн не мiг погодитися на це. Не мiг зруйнувати життя цiй не в чому невиннiй дiвчинi, що не за власним бажанням потрапила у липку павутину iнтриг. – Я правильно розчув? Циганка з балкона не мае нiчого проти нашоi появи у ii життi? – Несподiвано промовив все той же чоловiк, що стояв поряд з Шушковим. Димiдов кивнув. – Тобто дiвчина вирiшила не залишати будинок? – А ви хто? Чому цiкавитесь? – Несподiвано вступив в розмову якийсь невiдомий чоловiк з делегацii. – Орест Шушков, брат нового господаря цього будинку, – спокiйно вiдповiв на поставлене питання супутник Петра. По обличчю Димiдова стало зрозумiло, що йому явно не до смаку така ситуацiя. Й вiн поспiшив завершити неприемну розмову: – Так, онука барона залишиться жити тут. – На якiй пiдставi? – Знову запитав Орест. Якби можна було б вбити поглядом, то обидва Шушкова вже б виявилися трупами. Але полковник швидко взяв пiд контроль емоцii й процiдив крiзь зуби: – Вона стане дружиною вашому брату. – Я вже не раз наголошував, що не збираюся одружуватися. Нiколи. Й справа тут не в циганах. Це мое власне бажання, – вiдповiв на таку заяву Петро. – Я теж вже не раз наголошував, що у разi вiдмови щодо шлюбу з онукою барона, цигани не визнають вас як сiльського голову. А наскiльки я пам’ятаю Кирило Кугат сильно прагнув, щоб саме ви зайняли цей пост. Петро не вiдповiв. Вiн з цiкавiстю розглядав щось за спиною Димiдова. І якщо чесно там було на що подивитися! Тасарла нарештi знайшла в собi сили вийти та привiтатися з чоловiками. Так, ii майбутнiй наречений приiхав не сам, а в компанii шести своiх друзiв, якi напевно вирiшили вiдпочити за мiстом у цi вихiднi. Чи може це й не друзi? Може охорона? Онука барона пригадала, що розповiдала iй подруга про Шушкова. Начебто вiн убив свого друга й був пов'язаний з кримiналом. Такому не завадить пара-трiйка бугаiв для охорони життя. Поки Тасарла думала над тим, хто цi люди Петро уважно слiдкував за нею. Вiн вловив войовничий настрiй дiвчини, вiдмiтив ii рiшучу ходу, стиснутi в маленькi кулачки руки, зосереджене обличчя й палаючi гарячим шоколадом очi. – Схоже вона йде по мою душу, – весело промовив Петро, але посмiшка зникла з його обличчя так само швидко, як i з’явилася. Чоловiк знову одягнув звичну маску. Поки дiвчина йшла вперед вiтер вправно грав з ii довгим волоссям, залицявся, намагаючись здерти хустку з плечей. Але все марно. Вона виглядала незламною, впевненою й рiшучою. Черговий порив прийнявся трiпати довгу спiдницю, намагаючись пiдiйняти ii вгору, але й ця забавка не вдалася. Проте Петро встиг оцiнити ii стрункi ноги, сильнi стегна, тонкий стан. Його погляд перемiстився вище, туди де дiвчина одною рукою тримала хустку. «Цiкаво, що вона там приховуе?» – зненацька подумав Петро, а потiм тряхнув головою i вiдiгнав вiд себе такi недоречнi запитання. Яка рiзниця, що в неi пiд хусткою? Циганка у будь-якому разi повинна залишити його новий дiм. Коли Тасарла нарештi наблизилася до чоловiкiв, Димiдов вiдкрив рота, щоб офiцiйно представити ii нареченому, але дiвчина випередила його: – Я Тасарла Казiбеева, онука барона й сестра чоловiка, який вас пограбував. Насправдi вона не збиралася всього цього говорити, воно якось само вилетiло. Й тепер циганка розширеними очима дивилася на похмурого Петра Шушкова. Оце так початок знайомства! Та вiн ii зараз прямiсiнько на очах у всiх цих людей покарае, а потiм почнеться сутичка мiж украiнцями та циганами. Така перспектива налякала Тасарлу набагато бiльше, нiж льодяний погляд Петра. Хай на своiх людей так дивиться. У неi iншi клопоти е. Важливiшi. – Ласкаво прошу у мiй дiм, – спробувала виправити свою помилку онука барона, й навiть привiтну посмiшку видавила. Проте Петро чомусь нiяк не реагував. Мовчки дивився на неi, нiби й дiйсно збирався заморозити. А вона мала рацiю, коли порiвнювала його з Каем… Перед нею зараз стояв саме цей персонаж з дитячоi казки. Через декiлька хвилин Тасарлi й зовсiм стало нiяково вiд такоi прискiпливоi уваги. Ну, чому вiн нiяк не реагуе? Орест, що спостерiгав за цiею мовчазною боротьбою з боку, лише головою похитав. Його брат намагався залякати цю дивовижну жiнку своiм фiрмовим поглядом. Але здаеться у цьому випадку вiн не дiяв. Несподiвано Петро змiнив тактику. Чоловiк покрокував на зустрiч дiвчинi й зупинився в декiлькох сантиметрах вiд неi. І от халепа, ця циганка й дiйсно не походила на iнших. Занадто вродлива, сильна й одночасно нiжно-слабка, бути грубим i пихатим з нею складно, але Петро повинен. Так краще для них обох. Шлюб з ним нiчого доброго в ii життя не принесе, тiльки розчаруе. – Приемно познайомитися, Тасарла, – промовив чоловiк, i схопивши ii долоню пiднiс до губ. Легкий поцiлунок, а по тiлу дiвчини розлилося тепло. Було таке враження, що вона випила глiнтвейну секунду тому. – Я – Петро Шушков. Той самий Шушков, якого пограбував ваш брат… Вiн ще щось говорив, але Тасарла не чула. В цю саму мить вона була в iншому мiсцi, у приватнiй кiмнатi елiтного нiчного клубу й спостерiгала за оголеним красенем з гарним тату на лопатках. Ось вiн пiдiймае ii взуття… ось ii ноги тремтять, бо вiн зараз все зрозумiе… ось з’являеться янгол… – Тасарла, ви чуете мене? – Запитав Петро, зрозумiвши, що думками дiвчина десь далеко. – Ааа… – Кажу… Моi люди до ваших послуг. Онука барона хитнула головою, вiдганяючи непрошенi спогади. – Емм… – Моi люди до ваших послуг. Вони допоможуть з валiзами й пiдкинуть до мiста, – нарештi завершив цей дiалог Петро. А потiм новий господар повернувся до брата, зробив знак йти за ним й обiгнувши Тасарлу нахабно покрокував до входу у будинок. Проте Орест не квапився й продовжував спостерiгати за циганкою та ii реакцiею на дiалог. Здавалося, що до дiвчини й досi не дiйшло, що тiльки-но сталося. Думками вона все ще знаходилася не тут. Оресту й дiйсно було цiкаво, що так могло вiдволiкти красуню. Вiн вперше бачив жiнку, яка млiла не вiд його братика, а вiд якихось своiх таемничих думок. Хоча нi, не вперше. Першою, на жаль, була Євгенiя – жiнка з янгольською зовнiшнiстю й каменем замiсть серця. Орест тихенько вилаявся собi пiд носа. Тасарла ж розгубилася вiд такоi неоднозначноi поведiнки. Вона розвернулася й подивилася на Петра, що у цю саму мить входив у ii будинок. Спочатку дiвчина хотiла наздогнати його, дати ляпасу, а потiм вже благати змiнити рiшення. Але не зробила нi того, нi iншого. Розумiла, що все марно, принаймнi зараз. Як можна бути такою дурепою? Замiсть того, щоб вiдстоювати свою домiвку, Тасарла знову повернулася у той далекий двi тисячi десятий й розглядала оголеного незнайомця з-за портьери. Стримуючи сльози й прокльони, що вже майже злетiли з язика, онука барона раптово натрапила на погляд iншого чоловiка, вiддалено схожого на Петра. Дивно, але в його очах плескалося спiвчуття, якого вона була не варта, адже сама винна, що все склалося саме так. Тасарла вiдвернулася, але знову натрапила на ще один погляд. На цей раз це був Севаш. Його посмiшка виявилася красномовнiше будь-яких слiв. Це розлютило дiвчину. Ледве утримуючи себе в руках вона, високо пiдiйняла голову й покрокувала у будинок. Нi, онука барона не збиралася шукати пихатого гаджо, просто хотiла позбутися тисячi очей, що пропалювали ii наскрiзь. Орест помiтив, коли погляд циганки змiнився, а шоколаднi очi почали випромiнювати блискавки. Прослiдкувавши за напрямом, вiн побачив цигана, на обличчi якого розквiтла неприемна усмiшка, вона робила його схожим на божевiльного. Тасарлi, якщо звiсно вона не хоче проблем, потрiбно б триматися якомога далi вiд такого експоната. Якби Петро прилюдно не висловив свою думку стосовно шлюбу й участi нареченоi, то Шушков молодший обов’язково б попередив брата про небезпечного чоловiка, в очах якого вiн помiтив хiть. Але той факт, що онука барона все ж таки повинна залишити дiм i вiдправитися у мiсто ставив все на своi мiсця. Розiбравшись у ситуацii та заспокоiвши себе, Орест нарештi пригадав, що брат кликав його за собою й кинувся на його пошуки. Тасарла ж опинившись в рiдних стiнах навiть не подумала збирати валiзи. Їi нерви були натягнутi, наче струни. Того й дивися порвуться. Щоб заспокоiтися дiвчина минула велику залу, звiдки чулися чоловiчi голоси, зокрема ii нареченого та дiда, й непомiтно через вiкно вислизнула з будинку в поле, за яким вiдразу струiлася невеличка рiчка. Саме туди вона й вирiшила вiдправитися. Нарештi дiставшись улюбленого мiсця, дiвчина розклала на землi свою хустину й сiла. Їй було над чим замислитися. З одного боку, Тасарла хотiла послати все пiд три чорти й накивати п’ятами. Хай подавиться той гаджо й будинком, й територiею. З iншого, вона розумiла, що не може так вчинити. Цигани з ii табору нiколи не приймуть сторонню людину в якостi барона. Якщо вони навiть й не виступлять у вiдкриту проти чужинцiв, то точно почнуть робити якiсь капостi по-тихому. Врештi решт гаджо зрозумiють у чому справа й почнеться протистояння. Як не крути Тасарла виявилася у пастцi. Й пiти не могла, й залишитися не могла. Що ж за людина цей Петро Шушков? Як вiн може бути таким привабливим й таким вiдразливим одночасно? Невже саме про нього вона мрiяла всi нескiнченно довгi дев’ять рокiв? Тасарлi саму себе стало шкода. Але це почуття для слабких… А онука барона сильна й розумна. Потрiбно було швидко зiбрати себе по шматках i вигадати як виграти цей нерiвний двобiй. Можна й далi намагатися пiдкорити Петра за допомогою власного незламного характеру, але Тасарла вiдчувала, що це не дасть потрiбного результату. Залишалася iнша стратегiя, використати яку навiть сама дiвчина довго не наважувалася, але за той час, що вона провела на свiжому повiтрi iй все ж таки вдалося умовити саму себе. За планом Тасарла повинна була вiдкинути всю ненависть i лють до цього чоловiка й спробувати покохати його. Звiсно це занадто небезпечно, але циганка готова була ризикнути власним серцем за для рятування невинних життiв. Страшно уявити, що з нею станеться, якщо цей план не спрацюе. Хоча що тут уявляти? Тасарла й так розумiла, якщо Петро не прийме ii дар вона перетвориться на його жiночу копiю. Й будуть вони жити довго й нещасно, але в окремих своiх льодових королiвствах. Роздiл 4 Опинившись у будинку, який тепер був його по праву, Петро одразу ж вiдчув себе господарем. Це важко пояснити, але чоловiку здавалося, що вiн i дiйсно нарештi опинився вдома. Правда дещо все ж таки збивало з пантелику. Шушков не звик до того, щоб у його оселi метушилася така кiлькiсть незнайомих людей. Звiсно при появi нового господаря вони розбiглися по рiзним кутам, але ж не пiшли геть. Петро вирiшив, що подумае про це потiм, а поки що прийнявся розглядати перший поверх своеi новоi домiвки. А тут було на що подивитися! Дiм барона виявився доглянутим, хоча рiзала око зайва помпезнiсть, але з цим легко впоратися: прибрати зайвi речi та зробити перестановку на свiй смак. Петро зайшов у першу лiпшу кiмнату. Нею виявилася велика зала. Складалося враження, що ще вчора тут давали бали. Пiдлога була повнiстю застелена бардовим сучасним килимом, на стелi висiла великих розмiрiв люстра. Їi прозорi частинки вiдбивали свiтло й здавалося, що зроблена вона не зi скла, а зi справжнiх дiамантiв. Давно вже вiн не бачив нiчого схожого, адже у себе вдома ще рокiв вiсiм тому зробив сучасний ремонт й замiнив люстри на вбудованi у стелю яскравi лiхтарики. Проте тут люстра виглядала доречно. Наступними в поле його зору потрапили мiднi вази, що виявилися вiдполiрованими до блиску. А в них стояли рожевi та бiлi польовi квiти. Чомусь Петру здалося, що цi букети були зiбранi з любов’ю саме нею, онукою барона. Далi чоловiк перевiв погляд на стiни. Шпалери тут виявилися саме такими, якими повиннi бути у циган: блiдо-рожева основа з помiтним мерехтiнням затьмарилася великими яскравими бутонами неiснуючих в природi квiтiв. – Я дивлюсь, ви чимось здивованi, – зненацька пролунало позаду. Петро повернувся. У дверях власною персоною стояв Роман Карачай. – Дiм мене приемно вразив, – вирiшив пiдтримати бесiду новий господар. – А що ж ви очiкували? Вважали, що цигани як i ранiше живуть у наметах, вмиваються дощовою водою раз на мiсяць й снiдають ягодами з лiсу? – Іронiчно запитав Роман i продовжив, – колись напевно так i було, але все змiнюеться й ми змiнюемося. – Якщо чесно, я й дiйсно уявляв табiр iнакше, – пiдтвердив Петро, – з яскравими шатрами та наметами. Роман не акцентував на цьому уваги, але в очах у нього танцювали веселi вогники. – Ми такi люди як i ви. Теж полюбляемо комфорт. Це село давно стало нам домiвкою. От й жили тут намагаючись нiкого не чiпати. Але iнодi навiть гарно налагоджена система дае збiй. Так сталося й цього разу. Петро кивнув у вiдповiдь, розумiючи до чого веде Роман. – Я сподiвався, ми не зустрiнемося за таких обставин. На жаль, все склалося так як склалося, – промовив Шушков. – Чому ви вирiшили залишитися? – Я нiчого не вирiшував. Була б моя воля, ми б й дiйсно не перетнулися, – вiдповiв барон, – Кирило Кугат наполiг, щоб я дочекався його появи. Здаеться, у нього до мене е розмова. – Думаю, що Кiр збираеться разом з вами та Димiдовим вмовити мене одружитися з панi Казiбеевою, – вирiшив подiлитися здогадкою Петро. На це Роман нiчого не вiдповiв, можливо тому що й справдi не знав навiщо депутат попросив його затриматися у таборi. – Ви вже познайомилися з Тасарлою? – Вирiшив змiнити тему барон. Петро вiдiрвався вiд вивчення золотистого вiзерунка на зелених портьерах й подивився на спiврозмовника. Вони не були ворогами. Стояти обличчям до обличчя з дiдом того, хто тебе ошукав це не те саме, що стояти обличчям до обличчя з самим викрадачем. До того ж Петро навiв деякi довiдки й насправдi вважав, що Роман упродовж довгих рокiв намагався виховати порядних онукiв, не пов’язаних з кримiналом. Таке рiшення барон прийняв пiсля смертi единоi дочки та зятя, сподiваючись врятувати життя iх дiтей. Тiльки от не вдалося. Проте у Тасарли все ще був шанс. Потрiбно лише тримати ii якомога далi вiд нього i вiд табору, в якому вона зростала. Змiна оточення зiграе дiвчинi на руку й можливо врятуе вiд нещасливоi долi. Шушков так углибився у власнi думки, що не вiдразу згадав про що запитував барон. А вiн й досi чекав на вiдповiдь. – Приемна дiвчина. Вродлива, вихована… – Петро й сам здивувався, що говорив такi слова на адресу циганки, – гарна господиня, але я не хочу одружуватися. Пiсля свого зiзнання чоловiк хотiв вiдвести погляд, але не змiг. Зараз Роман був у першу чергу не бароном, а дiдусем, якого хвилювала доля онуки. Його очi нiби намагалися знайти щось людське в душi у Петра; нiби вiн хотiв зрозумiти чи варто наполягати на весiллi. Ну, що ж Шушков всiм доведе, що Тасарлi буде краще деiнде. – Не дивлячись на те що зробив Чендер, я не вiзьму вашу онуку за дружину, бо не маю намiру калiчити ii життя. Вiдвертiсть та добросердя Шушкова здивувало Романа. Десь там за стiнами кiмнати вiн був безжалiсним ворогом, успiшним бiзнесменом, чоловiком без серця… але зараз, у цiй залi, барон все ж таки змiг розгледiти його справжнього й на душi стало спокiйнiше. – Моя дружина, бабуся Тасарли та Чендера, насправдi не була циганкою, – раптово зiзнався Роман, насолоджуючись здивуванням в синiх очах Петра. – Тобто? Менi здавалося, що цигани живуть за власними законами й один з них одружуватися тiльки на своiх. Чи щось таке… Я не дуже знайомий з вашою культурою. – Так i е. Але у кожному правилi е виключення. Петро пiдiйняв брову, але мовчав. Його й дiйсно зацiкавила ця iсторiя. – Ми познайомилися у потязi, у вагонi-ресторанi. Я тодi займався тим, чим зараз займаеться мiй онук – обкрадав багатiiв. – зiзнався Роман. – Пам’ятаю, що у той день менi пощастило i я мав у кишенях гарненьку суму. Тож збирався допити п’ятизiрковий коньяк i зiйти на наступнiй зупинцi, а звiдти повернутися у табiр. Але один погляд змiнив все. Вона сидiла за столиком навпроти. Теж пила янтарну рiдину i так мило при цьому кривилася, що я не втримався та посмiхнувся. Зрозумiвши, що бiльш нiж зацiкавила мене Валерiя вiдкинула келих, який полетiв на пiдлогу й одразу розлетiвся на дрiбнi шматки, встала та пiшла геть. Знала, що пiддамся на вiдверту провокацiю й буду переслiдувати. Коньяк нас обох позбавив гальм, але я все ж таки намагався боротися. Вже в купе, вiдвернувся й збирався йти, але Валерiя виявилася спритнiшою, не дозволила вирватися з ii полону. Витягла сорочку зi штанiв, провела руками по тiлу… – Виявилася гарячою штучкою, – констатував Петро. – Не те слово. Пiсля пристрастi, якою ми випробували один одного, я ненадовго заснув, а вона забрала всi вкраденi мною грошi й зiйшла на наступнiй станцii. Шушков точно не очiкував такого повороту, тому спочатку здивувався, а потiм розсмiявся веселим живим смiхом. При цьому вмить його льодянi очi перетворилися на палаюче синiм кольором багаття. – Як ви знайшли ii? – Поцiкавився Петро. – А я ii не шукав. Навпаки, намагався забути. Було соромно, що мене ошукала жiнка. – Тодi як ви зустрiлися знову? – Не вiдступав спiвбесiдник. – Вона сама прийшла до мене. Прийшла на нiч, а залишилася назавжди. Роман тепло посмiхався занурившись у спогади, а Петро спостерiгав за ним. Вiн знав, наскiльки все поглинальною може бути пристрасть до iншоi людини, як знав й страждання розбитого серця. Шушков провiв рукою по темному волоссю. Вiн не хотiв розмовляти про кохання до жiнки, але iсторiя барона зачепила. Тому з вуст злетiло цiкаве запитання: – Як в таборi поставилися до вашого нетрадицiйного зв’язку? Валерiю вiдразу прийняли чи довелося поборотися? До того я десь чув, що батьки змалечку сватають своi дiтей… – Забагато запитань для людини, якiй байдуже. – Ну, чому вiдразу байдуже? Тепер тут мiй дiм i я повинен знати про традицii своiх сусiдiв. – Так, зазвичай дiтей сватають змалечку. Це дiйсно традицiя. Майбутнiй свекор вдягае дiвчинцi на шию золоту монету й з цього моменту вона вважаеться засватаною та повинна носити подарунок не знiмаючи, щоб всi бачили, що зайнята. Нам з Валерiею пощастило в цьому питаннi, якщо можна так висловитися. Моя наречена померла в дев’ять рокiв. Впала восени в холодну воду й сильно захворiла. Нiчого не допомогло ii врятувати. – Приймiть моi спiвчуття, – трохи запiзно зреагував Петро. – Тож на момент нашого знайомства я вже засватаним не був i спокiйно мiг одружитися з будь-якою циганкою. – Але ж Валерiя… – Ми всiх обдурили, – перебив Шушкова Роман, точно знаючи, про що саме той хотiв дiзнатися, – вигадали iсторiю, що Валерiя теж циганка, але не мiсцева. Нiбито познайомилися в потязi й почали працювати командою, а потiм закохалися i я, слiдуючи ще однiй нашiй традицii, просто викрав наречену. – І нiхто нiчого не запiдозрив? – Валерiя була схожа на циганку. Таке ж темне волосся, майже чорнi очi, вправнi руки, що позбавили гаманця не одного бiдолаху. Тож спочатку нiхто нiчого не запiдозрив. А потiм вже й не важливо це було, бо народилася наша донечка, мати Тасарли. – А Тасарла засватана? – Сам не знав навiщо спитав Петро. – Нi, – просто вiдповiв Роман, не уточнюючи деталей, а потiм додав, – я поважаю ваше рiшення не одружуватися, пане Шушков. І не наполягаю на цьому шлюбi, але хочу попередити, моя онука теж робить це не через велике кохання. Вона розумiе, якщо не владнати все мирним шляхом, то тут почнуться сутички й це розiб’е iй серце. Почувши такi вiдвертi слова, Петро спохмурнiв. Його не лякають нiякi сутички, але як вiн може змусити жiнку залишити единий дiм, в якому вона зростала, в якому й досi вiдчуваеться дух ii рiдних людей; дiм, який вона любить всiм серцем? – Романе, нумо обговорiмо цю тему пiзнiше. Наприклад, коли Кiр приiде. І не очiкуючи вiдповiдi Петро пiшов геть. Йому потрiбно було закiнчити оглядати будинок та привести думки до ладу. Проте вже у дверях вiн зупинився й запитав, бажаючи полегшити власний бiль: – Романе, а ви й досi кохаете свою дружину? – Так, – вiдповiв на запитання барон, – я ii кохаю, не зважаючи на всi перепони, що нас роздiлили. – Тобто? – не зрозумiв Петро. – Валерiя померла. Але вогонь, що вона запалила в моiй душi у першу нашу зустрiч й досi яскраво палае всерединi. Не тiльки в менi. В Тасарлi теж. Бабуся та онука дуже схожi мiж собою i характером, i зовнiшнiстю. Лише чоловiк зi шматком льоду замiсть серця зможе встояти перед моею красунею. Шкода його, тому що вiн нiколи не вiдчуе тепла, що розiллеться по тiлу, коли вона посмiхнеться йому; не вiдчуе радiсть життя, не прокинеться пiсля довгоi суровоi зими, коли вона на нього пiдiйме своi неймовiрнi очi. Цi слова зачепили Петра тому вiн швидко залишив примiщення й пiшов закiнчувати свою iмпровiзовану екскурсiю. Дивно, але Шушков спiвчував барону, який втратив таку жiнку, проте не бажав роздiляти його оману. Попри солодкiсть, кохання та пристрасть – лише iлюзii, якi не вартi часу. Зосередившись на власних думках, Петро пiдiйнявся на другий поверх й блукав коридорами. Вiн пригадав Євгенiю i той день, коли побачив як вправно вона наставляе йому роги з його ж другом. Перед очима й зараз ця картина не тьмянiла. Дiвчина стоiть у кутку басейну i чекае поки коханець пiдпливе до неi. – Ти сумувала? – Запитав вiн тодi. – Нi, – вiдповiла вона, але й чоловiк, й Петро зрозумiли, що ii «нi» означало «ТАК». А далi навiть пригадувати було важко. Можливо, якби з Євгенiею займався коханням не його друг, а нiкому не вiдомий незнайомець, то серце Петра можна було б реанiмувати. Проте це лише здогадки. Все склалося так, як склалося. Вiдтодi у нього в грудях й дiйсно опинився шматок льоду, а такi поняття як довiра, вiрнiсть, кохання назавжди були видранi з душi. Замiсть них там оселилася порожнеча. Петро зупинився бiля якихось дверей i дивився на них, але не бачив. Чому вона йому зрадила? Вiн же все для неi робив. Осипав золотими прикрасами, сплачував за вiзити у салони краси, купив квартиру, машину, возив на курорти. Й зробив би ще бiльше, але Євгенii потрiбен був не Петро, а його друг. Той, що нiколи не змiг би дати iй заможне життя, до якого вона звикла; той, що i в половину не кохав ii так, як вiн. – Де у цьому будинку спальнi? – Розiзлившись на себе, запитав у голос Шушков. – На третьому поверсi, – ледве чутно вiдповiли йому звiдкись збоку. Петро повернувся. Тим часом дiвчина ще сильнiше притислася до стiни, нiби намагаючись стати з нею однiм цiлим. Невже вiн налякав ii? – Вибач. – Наскiльки менi вiдомо вам приготували спальню, в якiй ранiше жили донька та зять барона. Вона знаходиться на третьому поверсi, четвертi дверi злiва. – Дякую, а ти хто? Покоiвка? – Поцiкавився чоловiк. – Ем… Нi. Я подруга Тасарли. Сьогоднi напружений день, тому хотiла пiдтримати ii. – Як тебе звати? – Хiтана. – Зрозумiло! А де ж сама Тасарла? Дiвчина знизала плечима. – Я думала, що пiсля розмови з вами вона повернеться у спальню. Чекала там, але даремно. Потiм подумала, що Тасарла могла пiти у майстерню, – Хiтана показала пальцем на дверi поряд з собою, – але ii й тут немае. Я хвилююся. А раптом щось сталося? Змiна емоцiй на обличчi цього чоловiка здивувала й трохи налякала дiвчину. Коли вона його побачила застиглим перед дверима, вiн випромiнював злiсть, потiм, коли вони почали розмовляти, став спокiйним, i от знову, почувши, що Тасарлi може загрожувати небезпека, гаджо перетворився на похмуру хмару. – Ти ж ii подруга? Чому ж не знаеш де вона? – Це Тасарла. І цим все сказано. Коли ви познайомитеся з нею ближче, зрозумiете про що я. Петро не встиг нiчого вiдповiсти. Його покликав Орест, який через секунду опинився поряд. – Я тебе шукав, – промовив брат й тiльки пiсля цього помiтив незнайомку, що спиною втискалася у стiну. – Знайшов, – Вiдповiв Петро, але Орест бiльше не промовив нi слова. Вiн наче закам’янiв, стояв i з’iдав поглядом симпатичне дiвчисько. І здаеться, вона вiдповiдала йому тим самим. – Знайомся, це Хiтана подруга Тасарли, – представив дiвчину Шушков. – Дуже приемно, – промовив останнiй, – я – Орест, молодший брат нового господаря цього будинку. Вiн мiг зараз розповiдати теорему Пiфагора, але Хiтана б i тому не здивувалася, бо не почула б цього. Вуха наче позакладало, щiчки почервонiли, руки тряслися, ноги не хотiли тримати. Нiколи в життi циганка не зустрiчала чоловiка бiльш привабливого, нiж брат нового господаря. Ну, просто широкоплечий титан з грецьких мiфiв. – Орест, навiщо ти мене шукав? – нагадав про себе Петро. Вiн не хотiв стати свiдком першого поцiлунку цiеi парочки. – По-перше, ти сам велiв йти за тобою… – почав брат. – Щось ти не дуже квапився. – …а по-друге, Кирило вже тут. І вiн бажае зустрiтися з тобою. Це була гарна новина. Чим швидше вони поставлять крапку у цiй справi, тим швидше вiн почне наводити у будинку власний порядок. Петро хотiв покликати Ореста з собою на зустрiч, але брат все одно не пiшов би, тому що в його головi зараз блудили зовсiм iншi думки. Тож залишивши парочку у коридорi, Петро поквапився привiтатися з Кирилом. Роздiл 5 Кирило Кугат вже в дев’яносто п’ятий раз оглядав залу, в якiй йому доводилося чекати на нового господаря цього великого будинку. Шушков на зустрiч не поспiшав! Зате на депутата, обережно прошмигуючи повз дверей, витрiщалися цигани, якi безперестану носилися по будiвлi. Петру потрiбно якомога швидше привести справи з новою нерухомiстю до ладу та взяти керування у власнi руки. Ну, взагалi-то саме тому вiн тут. Щоб пiдтримати друга й остаточно впевнитися, що цигани пiд iхнiм керiвництвом не викинуть нiякоi дурницi. Для цього Кирилу потрiбно буде зробити неможливе – умовити Петра одружитися з онукою барона. Депутат сподiвався, що дiвчина виявиться принаймнi гарненькою, щоб спростити йому й без того не легке завдання. – Привiт, Кiр! – Звернувся до нього Шушков ледве з’явившись у залi. Проте йшов вiн з грацiею людини, яка нiкуди не поспiшае. Губи депутата перетворилися на тонку лiнiю. Вiн дивився на друга безжальними зеленими очима. Петро стiйко витримав цей погляд i Кiр нарештi посмiхнувся чоловiку так широко, що стали помiтнi першi вiковi зморшки. – Радий тебе бачити у моему новому житлi. Але що ти тут робиш? – Вiдразу ж вирiшив уточнити Шушков. – Ось як ти зустрiчаеш гостей, Петро? Навiть не запитаеш як я доiхав? – Посмiшка Кiра стала ще ширшою, велетенськi руки обхопили нового господаря та по дружньому поплескали по спинi. – Твоi манери, гiршi нiж у цих циган. Шушков посмiхнувся. Навiть не зважаючи на обставини, через якi Кiр прибув до його будинку, вiн був радий бачити друга. – Я знаю, що за кермом своеi тачки ти як риба у водi, тож i не запитую як доiхав. Дороги сюди просторi й добре асфальтованi, а за таких умов твiй «Мустанг» мчав швидше за блискавку на небi. – Що правда, то правда, – погодився Кiр. – Ну, а ти як? Вже звик, що тепер це твiй дiм? Петро продовжував посмiхатися, але тепер його посмiшка виглядала штучною. Кирило дуже добре знав друга й вiдразу ж зрозумiв у чому справа. – Так, це я попросив Романа затриматися тут. Є одна справа… – Через це, – перебив чоловiка Петро, – я опинився у незручному становищi. Наступного разу попереджай про такi ситуацii заздалегiдь. – Я був готовий ризикнути. Але зараз не до цього. Може пригостиш гостя келихом мiцного? Шушков кинув погляд на циганку, що пiд час iх розмови вешталася поряд й старанно удавала прибиральницю. Дiвчина вiдразу все зрозумiла без слiв та зникла з поля зору. – Ого! Така поведiнка доводить, що шанс стати сiльським головою у тебе все ж таки е. І це не дивлячись на те, що ранiше у циган нiколи не було барона-гаджо, – здивовано промовив Кирило Кугат. – Я дiйсно радий бачити тебе тут, друже. Але також я знаю про мету твого приiзду, – Запевнив гостя Шушков. – Якщо ти хочеш поговорити саме про це, то буде краще, якщо нам принесуть напоi у кабiнет, – запропонував депутат, натякаючи на стороннi вуха. Петро погодився й швидко провiв друга на другий поверх, туди де, як встигла розповiсти йому привiтна подружка Тасарли, знаходилися робочi кабiнети минулих господарiв будинку. Й тiльки чоловiки розмiститися, як у дверi постукали. – Хто? – гаркнув Петро, незадоволений таким швидким втручанням. – Вибачте пане Шушков, – пролунало з того боку, – я принесла вашi напоi. – Добре. Заходь. Дверi вiдчинилися й на порозi з’явилася та сама дiвчина, що «грiла вуха», коли вони розмовляли в залi. – Як тебе звати? – Запитав Шушков. – Зара. – Слухай уважно, Заро. Я хочу проговорити про важливi речi зi своiм другом сам на сам, тому не раджу виконувати той самий фокус, який ти провернула у залi. Зрозумiло? Смуглява дiвчина зблiдла вiд тону, яким було зроблене застереження й вiд сурового погляду льодяних очей. – Вiльна, – промовив Петро. Зарi не потрiбно було повторювати двiчi. Вона швиденько вислизнула у коридор та щiльно прикрила дверi. Зробивши пару крокiв в бiк сходинок циганка ледь не налетiла на Тасарлу, яка швидко пiдiймалася вгору. – Що трапилося? Чому ти така блiда? – Поцiкавилася онука барона у наляканоi дiвчини. Зара розповiла, як хотiла пiдслухати розмову депутата та нового господаря у залi, розповiла, як принесла iм напоi, удаючи з себе прислугу, а також обмовилася про погрозу з боку Петра. Звiсно Тасарла розумiла, що циганка сама винна у доганi, але ж поведiнка Шушкова теж не пролазила нi у якi ворота. – Йди додому, Зара. Я розберуся з усiм сама, – промовила дiвчина й обережно покрокувала до дверей кабiнету. Циганка тiльки головою похитала на таку заяву. Ну, що зможе зробити Тасарла у цiй ситуацii? Вона вже й так однiею ногою на вулицi. Клятий Чендер! Все через нього. Якби вони з Лулу не наробили дурниць, то у таборi зараз би й досi панували старi закони, мир та злагода. Тим часом Тасарла тихо, наче мишка, промайнула кабiнет й зайшла у власну майстерню. Цi двi кiмнати мали сумiжну стiну й таемнi дверi, що з того боку були замаскованi пiд шафу з книжками. Звiдси дiвчина могла чути всю розмову й не хвилюватися, що ii викриють. Тож Тасарла швидко перетнула кiмнату й припала вухом до дверей у потрiбному мiсцi. – …вона була всiм у моему життi, Кiр! Ти ж знаеш, що я нi в чому iй не вiдмовляв, на руках носив, пилинки здував. Як останнiй бовдур навiть пропозицiю зробив, збирався одружитися й завести дiточок. Вважаеш, що я зможу так швидко забути те, що вона зробила? – Я все розумiю, друже. Але ж ти не можеш й надалi страждати. Це тiльки шкодить тобi та твоему оточенню. Чи думаеш, що Орест просто так по п’ятах наче вiрний пес слiдуе? Нi! Вiн хвилюеться й намагаеться все тримати пiд власним контролем. А йому вже теж не так мало рочкiв. Час би обзавестися власною родиною. Але я не вмовлю його повернутися до мiста, якщо ти й надалi будеш себе катувати. Звiсно Кiр мав рацiю i Петро це розумiв. Пригадав, як брат годину тому з’iдав поглядом ту симпатичну циганочку. Цiкаво, чим там у них все закiнчилося? – Час тобi вже вилiкуватися вiд отрути тiеi гадюки, – намагався запевнити друга Кирило. – Дай здогадаюся! Пiд лiкуванням ти маеш на увазi одруження з онукою барона? – А чому б i нi? Менi здаеться, що це саме те, що зараз потрiбно зробити. По-перше, цей шлюб допоможе тобi закрiпитися тут у якостi сiльського голови, а по-друге, дiвчина… – Я не можу. – Та у чому справа? Євгенiю ти все одно викреслив зi свого життя. Чи все ж таки хочеш повернути? – Повернути – це останне, що я хочу зробити з нею. – Тобто все ж таки ця думка приходила у твою голову! – Констатував Кiр. – Та не збираюся я ii повертати! – Занадто гучно промовив Шушков. Було не зрозумiло кого бiльше вiн у цьому запевняв себе чи друга. Звiсно Кирило розумiв бiль Петра, але вiн прибув у Риботень з конкретною метою й не збирався iхати допоки не розв'яже всi питання. По-перше, це одруження потрiбне, щоб друг закрiпився у якостi нового сiльського голови, по друге, щоб пiсля закрiплення не почалося кровопролиття й по-трете, щоб змусити Петра жити далi, наплювавши на сучку Євгенiю з великоi гори. Коротше, цей шлюб був потрiбен сильнiше за ману небесну. Кирило випiрнув з власних думок, пригадав на чому зупинився iх дiалог та запитав: – Якщо ти й дiйсно не збираешся повертати колишню коханку, то що заважае одруженню з iншою дiвчиною? – Я просто не хочу на нiй одружуватися, – вперто стояв на своему Петро. – Через те, що вона циганка? Це тебе бентежить? Шушков рiзко встав з мiсця й почав ходити по кабiнету, розминаючи плечi. Так вiн себе поводив, коли сильно нервував. – Та будь вона хоч афроамериканкою це не мало б значення. Рiч не в цьому! Я просто не зможу ii покохати. У кабiнетi пролунав гучний смiх, що вирвався з грудей Кирила. – До чого тут кохання? Нi до чого. Навiть циганка це зрозумiла, друже. – Я не… – Вона гарненька? – Перебив чоловiка Кiр новим запитанням. Петро зупинився посеред кiмнати й пригадав першу зустрiч з Тасарлою. Погляд ii шоколадних очей з перших секунд взяв його у полон, а поза войовничоi амазонки пiдiгрiла зацiкавленiсть. – Так, – коротко й без пояснень вiдповiв Шушков на поставлене запитання. – Тодi у чому справа? Не розумiю! Нащо тобi те кохання? Одружися, закидай подарунками, коли прийде час позвеш у лiжко для продовження роду. Ну? Якi тут проблеми? – Менi здаеться вона варта бiльшого, – просто вiдповiв Петро. Я не хочу руйнувати ще одне життя. – А кривавi сутички через те, що ти образив, принизив й виставив за порiг онуку циганського барона, це не руйнування чужих життiв? – Не здавав позицiй депутат. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64462056&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.