Внутрiшня iсторiя. Кишечник – найцiкавiший орган нашого тiла
Джулiя Ендерс


До вашоi уваги – його величнiсть кишечник! Так-так, саме вiн! Ви ще соромитеся говорити про цей дуже важливий та цiкавий орган свого тiла? Дарма! Тому що саме вiд його роботи залежить не тiльки гарне фiзичне самопочуття, але й ваш настрiй та психiчний стан. Узагалi, що ми знаемо про кишечник? Здаеться, зовсiм небагато! Але ж це цiлий свiт зi своiми правилами, обов'язками, громадянами – i навiть злочинцями! Ця книга покликана змiнити iснуючий стан речей. Ви дiзнаетеся про структуру та принципи роботи кишечника, роль кишковоi флори, вплив кишечника на мозок та зв'язок iмунноi системи i бактерiй… Тож запрошуемо до захопливоi подорожi травним шляхом! Обiцяемо, нудно не буде!





Джулiя Ендерс

Внутрiшня iсторiя

Кишечник – найцiкавiший орган нашого тiла





Уся iнформацiя, наведена в цiй книзi, сумлiнно перевiрена автором.

Видавництво не несе вiдповiдальностi за можливi негативнi наслiдки, якi можуть виникнути в результатi необережного застосування пропонованих матерiалiв.

Книга не замiнить консультацii лiкаря.



Присвячуеться всiм батькам-одинакам i матерям-одиначкам, якi вiддають стiльки енергii та любовi своiм дiтям, скiльки моя матiр вiддае менi та моiй сестрi


Також присвячуеться Гедi







Передмова


Я народилася за допомогою кесаревого розтину, i тому мене не годували груддю. Це робить мене iдеальним прикладом сучасноi дитини XXI столiття. Якби я вже тодi щось знала про кишечник, то могла б робити ставки на те, вiд яких хвороб страждатиму. Спочатку я не переносила лактозу. Я нiколи не ставила собi питань на кшталт: «Чому раптом на п'ятому роцi свого життя я змогла знову пити молоко?», «Чому колись я була товстою, а потiм знову схудла?» Тодi я почувалася добре, але потiм настав критичний момент.

Коли менi виповнилося сiмнадцять рокiв, без жодних причин на правiй нозi вiдкрилася невелика рана. Вона нiяк не гоiлась, i через мiсяць я пiшла до лiкаря. Лiкарка не знала напевне, що то за хвороба, i прописала менi звичайну мазь. Через три тижнi моя нога стала однiею суцiльною раною. Незабаром рани вiдкрилися на другiй нозi, руках i спинi. Обличчя також дещо постраждало. На щастя, все сталося взимку, тому всi вважали, що це герпес та невелике садно на лобi.

Жоден лiкар не мiг менi допомогти – найiмовiрнiше, це був якийсь рiзновид нейродерматиту. Мене питали, чи не перебуваю я в станi стресу або переживаю через щось. Кортизон допомагав, та ненадовго – як тiльки я припиняла його приймати, все починалося знов. Одного року я мусила носити зимовi колготки влiтку, щоб моi рани не лишали слiдiв на одязi. Зрештою я опанувала себе i глибше замислилася над проблемою. Випадково я натрапила на повiдомлення про дуже схожий стан шкiри. Людина отримала цi ускладнення пiсля прийому антибiотикiв, а моi першi рани вiдкрилися якраз тижнiв через два пiсля того, як я була змушена приймати iх.

З того моменту я перестала вважати, що моя хвороба якимось чином стосуеться шкiри, i зрозумiла, що причина – у моему кишечнику. Я не iла молочнi продукти, глютен, почала приймати рiзнi бактерii та харчуватися здоровою iжею. Це був час божевiльних експериментiв. Якби тодi я вивчала медицину, то не зробила б i половини того, на що наважилась. Одного разу протягом кiлькох тижнiв я приймала забагато цинку, що призвело до надчутливого нюху.

За допомогою деяких хитрощiв я врештi-решт поборола свою хворобу. Це був успiх, i на прикладi власного тiла я зрозумiла: знання – сила. Отже, я почала вивчати медицину.

Ще пiд час навчання в першому семестрi на однiй з вечiрок я сидiла бiля хлопця з найжахливiшим запахом iз рота, який менi доводилося вiдчути в життi. Запах був дуже специфiчним: не рiзкий запах водню вiд лiтнiх джентльменiв чи солодкий i водночас гнильний запах вiд тiточок, якi зловживають солодким. Через деякий час я пересiла, щоб не вiдчувати його. Наступного дня хлопець помер – самогубство. Я знов i знов думками поверталася до цього випадку. Чи можливе те, що такий запах був спричинений хворим кишечником i хвороба якимось чином впливала на настрiй хлопця?

Через тиждень я наважилася поговорити про це з подругою. Мине декiлька мiсяцiв, i вона захворiе на тяжку форму шлункового грипу. Вона почувалася дуже нещасною. Коли ми побачилися з нею наступного разу, вона згадала про мою теорiю i сказала, що в нiй е рацiональне зерно, адже вона давно не почувалася так паскудно в психологiчному планi. Це пiдштовхнуло мене заглибитись у цю тему. Я вiдкрила для себе низку дослiджень, присвячених зв'язку кишечника i мозку. Ця галузь дослiджень розвиваеться дуже швидко. Десять рокiв тому можна було знайти лише декiлька публiкацiй на цю тему, а нинi до вашоi уваги вже кiлькасот статей. Вплив кишечника на здоров'я та самопочуття став одним iз нових напрямiв сучасних дослiджень. Вiдомий американський бiохiмiк Роб Найт у своему iнтерв'ю часопису Nature сказав, що цi дослiдження так само багато обiцяють, як i дослiдження стовбурових клiтин. Галузь, якою я завжди захоплювалась, нарештi почала розвиватись.

Пiд час навчання я зрозумiла, як нехтують цiею галуззю в медицинi. Однак кишечник – особливий орган. Вiн формуе двi третини iмунноi системи, переробляе булочки та ковбасу в енергiю i водночас продукуе бiльш нiж двадцять власних гормонiв. Але пiд час навчання лiкарiв цiй темi не придiляють належноi уваги. У травнi 2013 року я вiдвiдала з'iзд «Кишковi бактерii i охорона здоров'я» в Лiсабонi i зрозумiла, що коло дослiдникiв досить обмежене. Половина з них представляла вiдомi заклади, зокрема Гарвард, Єльський унiверситет, Оксфорд та Гейдельберзький унiверситет.

Інодi мене лякае, коли вченi обговорюють важливу тему за зачиненими дверима i не iнформують громадськiсть. Часто наукова обережнiсть краща, нiж поспiшнi висновки. Але страх може знищити вагомi можливостi. Зараз науковий свiт визнае, що проблеми з травленням можуть вплинути на нервовi розлади в кишечнику. І тодi товста кишка посилае сигнали в дiлянку головного мозку, яка обробляе неприемнi вiдчуття, навiть якщо не сталося нiчого страшного. Цi люди вiдчувають дискомфорт i не розумiють причини. Якщо лiкар розглядае такi випадки як iррацiональну нервову поведiнку, це дуже непродуктивно! І це лише один приклад того, що новi дослiдження повиннi ширитися швидше.

Саме тому я вирiшила написати цю книжку: я хочу поширити новi знання про те, що науковцi пишуть у своiх книгах i обговорюють на з'iздах у той час, як бiльшiсть людей шукае вiдповiдi. Я розумiю, що багато пацiентiв, якi мають неприемнi захворювання, розчарованi в медицинi. Я не маю рецептiв дивовижного зцiлення i не можу стверджувати, що здоровий кишечник вилiкуе всi хвороби. Однак я можу дохiдливо пояснити принцип роботи кишечника, розповiсти про новi дослiдження в цiй галузi i про те, як використовувати цi знання, щоб змiнити свое життя.

Моя медична освiта та докторська дисертацiя в Інститутi медичноi мiкробiологii допоможуть менi оцiнити й пояснити нову наукову iнформацiю. Мiй досвiд допоможе донести цi знання до людей. Моя сестра допомагае менi триматись, адже щоразу, коли я вичитую книжку, вона пiдходить до мене i, усмiхаючись, каже: «Ти робиш це знову!»




1

Чарiвний кишечник






Свiт здавався б нам бiльш привабливим, якби ми мали змогу бачити те, що лишаеться прихованим вiд нас. Адже дерево – це не ложка. Це лише спрощення форми, яку ми сприймаемо очима: прямий стовбур iз круглою верхiвкою. Очi кажуть нам про форму: «Ложка». А ще пiд землею е стiльки ж корiння, скiльки гiлочок у повiтрi. Насправдi мозок би назвав це чимось на зразок «гантелi», але це неможливо. Бiльшу частину iнформацii вiн отримуе вiд очей i в рiдкiсних випадках – вiд картинок у книжках, де зображенi цiлi дерева. Тому цей лiсовий пейзаж може бути схарактеризований: «Ложки!»

У той час як ми вбачаемо у свiтi «ложки», ми не помiчаемо важливих речей. Щось постiйно вiдбуваеться пiд нашою шкiрою: тече, перекочуеться, очищаеться, вичавлюеться, розриваеться, вiдновлюеться i заново будуеться. Цiла бригада складних органiв працюе так iдеально й злагоджено, що доросла людина потребуе стiльки енергii на годину працi, скiльки використовуе потужна лампочка в 100 Вт. Щосекунди нирки ретельно очищують нашу кров, вони працюють набагато краще, нiж кавовий фiльтр, i зазвичай слугують нам протягом усього життя. Нашi легенi настiльки розумнi, що ми споживаемо енергiю лише пiд час вдиху. Видих – самостiйний процес. Якби ми були прозорими, то могли б побачити, якi вони красивi: м'яка й легка заводна iграшка. Інодi ми сидимо й думаемо: «Нiхто мене не любить», – а в цей час наше серце перебувае на своiй сiмнадцятитисячнiй 24-годиннiй змiнi. Знаючи це, ми повиннi трохи заспокоiтись.

Якби ми мали змогу бачити прихованi речi, то розгледiли б, як клiтини в животi розвиваються в маленьку людину. Ми вiдразу ж зрозумiли б, що складаемося з трьох «трубок». Перша з них проходить крiзь нас i переплiтаеться посерединi. Це наша серцево-судинна система, де серце виконуе роль центрального вузла. Друга трубка розташовуеться вздовж нашоi спини i в головi. Це наша нервова система в спинному мозку, який сполучаеться з головним мозком та нервами по всьому тiлу. Третя трубка також повнiстю проходить через нас. Це кишечник.

Кишкова трубка впорядковуе наш внутрiшнiй свiт. Лiворуч i праворуч вiд неi – нашi легенi. Трохи нижче трубка вивертаеться i формуе нашу печiнку. Вона також утворюе жовчний мiхур та пiдшлункову залозу. А загалом ця трубка – складне явище. Вона певною мiрою формуе ротову порожнину, утворюе стравохiд, який у танцювальному ритмi торуе шлях до маленького мiшечка, що зветься шлунком. Вiн допомагае нам заощадити до двох годин пiд час травлення. Нарештi, ми наближаемось до головного творiння цiеi трубки, ii «шедевра» – кишечника.

Два «шедеври» iнших трубок – серце i мозок – мають добру репутацiю. Серце мае життево важливе значення, тому що качае кров по всьому тiлу. Люди захоплюються мозком, адже щосекунди вiн продукуе дивовижнi розумовi витвори. А от кишечник, згiдно з думкою бiльшостi, потрiбен нам лише тодi, коли ми вiдвiдуемо туалет. В iнших випадках вiн сидить без роботи, хiба iнколи змушуе нас випускати гази. Насправдi ж люди навiть не пiдозрюють, що кишечник мае унiкальнi здiбностi. Можна стверджувати, що ми трохи недооцiнюемо цей орган. Та що там трохи – ми не тiльки недооцiнюемо його, а ще й соромимося говорити про нашу кишкову трубку. Соромимося кишечника!

Ця книга покликана змiнити такий стан речей. За ii допомогою ми намагатимемося зробити так, щоб з ваших очей спала полуда: дерева – не ложки! А кишечник мае свою чарiвнiсть! Шарм, як кажуть французи…




Що стоiть за процесом випорожнення i чому це потребуе особливоi уваги



Одного разу мiй сусiд зайшов на кухню i спитав мене: «Джулiе, ти ж вивчаеш медицину – що насправдi стоiть за процесом випорожнення?» Починати своi спогади з такого, може, й не найкраща iдея, але це питання багато що змiнило в моему життi. Я пiшла до своеi кiмнати, сiла на пiдлогу i вiдкрила три рiзнi книжки. Вiдповiдь приголомшила мене. Я навiть не уявляла, наскiльки продуманим i дивовижним може бути звичайний щоденний процес.

Наш вихiдний отвiр являе собою шедевр: двi нервовi системи старанно спiвпрацюють, щоб позбутися вiдходiв нашоi життедiяльностi якомога гiгiенiчнiше та охайнiше. Жодна iнша тварина не робить це настiльки ретельно та зразково. Для цього наше тiло мае особливi прилади й технологii. Усе це показуе, наскiльки продуманим е механiзм роботи сфiнктерiв. Майже всi знають про зовнiшнiй сфiнктер, який можна контролювати. Але якщо пiти на декiлька сантиметрiв далi, можна побачити схожий сфiнктер, який ми не можемо контролювати свiдомо.

Кожен iз двох сфiнктерiв захищае iнтереси окремоi нервовоi системи. Зовнiшнiй сфiнктер – надiйний помiчник нашоi свiдомостi. Коли наш мозок вважае похiд до туалету недоцiльним, зовнiшнiй сфiнктер впливае на свiдомiсть i затримуе процес на стiльки, скiльки може витримати. Внутрiшнiй сфiнктер – це представник нашого несвiдомого внутрiшнього свiту. Його не цiкавить, чи подобаеться тьотi Бертi випускати гази. Вiн зацiкавлений лише в тому, щоб нашим нутрощам було комфортно. Внутрiшнiй сфiнктер бажае вберегти органiзм вiд неприемностей. Була б його воля, тьотя Берта випускала б гази набагато частiше. Головне, щоб усерединi все було гаразд, щоб хазяiна нiчого не турбувало в нутрощах.








Цi два сфiнктери повиннi спiвпрацювати. Коли рештки нашоi iжi сягають внутрiшнього сфiнктера, все вiдбуваеться рефлекторно. Однак коли справа стосуеться його зовнiшнього колеги, не все так просто, як здаеться. У просторi мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм сфiнктерами – багато чутливих клiтин. Вони аналiзують поставлену продукцiю на твердiсть та газоподiбнiсть i вiдправляють отриману iнформацiю в мозок. Тiеi ж митi мозок розумiе: «Менi потрiбно до туалету» або «Я можу лише випустити трохи газiв». Далi процес пов'язуеться зi свiдомiстю, i все залежить вiд нашого оточення. Людина отримуе iнформацiю вiд очей та вух i радиться зi своiм досвiдом. Протягом кiлькох секунд результат швидкоi початковоi оцiнки передаеться вiд мозку назад до зовнiшнього сфiнктера: «За моiми спостереженнями, ми перебуваемо разом iз тiткою Бертою у вiтальнi, можемо тихенько випустити гази, але краще не треба. Буде негарно».

Зовнiшнiй сфiнктер це розумiе i починае триматися ще краще, нiж до цього. Цей сигнал помiчае i внутрiшнiй сфiнктер, який з повагою ставиться до такого рiшення свого колеги. Обидва сфiнктери працюють у командi й затримують процес. Згодом вони знайдуть вихiд, але саме тут i зараз це неможливо. Невдовзi по тому внутрiшнiй сфiнктер знову пробуе виконати свою роботу. Якщо ми вiдпочиваемо вдома на диванi, вiн отримуе зелене свiтло.

Наш внутрiшнiй сфiнктер – серйозний пан. Його девiз: що мае вийти, те мае вийти. І тут не може бути жодних суперечок. Зовнiшнiй сфiнктер завжди мусить мати справу зi складним свiтом. Теоретично можна користуватися чужим туалетом – а може, нi? Ми знаемо, що випускати гази неввiчливо – чому ж я повинен бути першим, хто це зробить? Якщо я зараз не пiду до туалету, то зможу спробувати ще раз лише ввечерi, а це може завдати незручностей протягом дня.

Думки сфiнктерiв, може, й не тягнуть на Нобелiвську премiю, але стосуються фундаментальних питань людства: наскiльки важливим е наш внутрiшнiй свiт i на який компромiс ми можемо пiти, щоб досягти гармонii з зовнiшнiм? Одна людина щосили втримуеться вiд випускання газiв i потiм потерпае вiд болю в животi, а iнша пiд час сiмейного свята може влаштувати шоу. Компромiс – це щось середне мiж цими двома ситуацiями.

Якщо ми часто забороняемо собi йти до туалету, коли це необхiдно, то залякуемо свiй внутрiшнiй сфiнктер. Так ми навiть можемо його перевиховати. Внутрiшнiй сфiнктер i м'язи навколо нього будуть стримуватися зовнiшнiм сфiнктером настiльки часто, що впадуть у вiдчай. Якщо сфiнктери будуть спiлкуватись у такий спосiб, це може призвести навiть до запорiв.

Повна вiдсутнiсть цiлеспрямованого контролю одного сфiнктера над другим може мати мiсце пiд час народження дитини. Тодi можуть розiрватися дрiбнi нервовi волокна, за допомогою яких спiлкуються сфiнктери. Добра новина: згодом вони зростаються. Навiть якщо такi ушкодження були результатом пологiв, це називають терапiею зворотного зв'язку. Сфiнктери так дiзнаються, що вiддалились один вiд одного, i намагаються вiдновити зв'язок. Така процедура здiйснюеться в окремих гастроентерологiчних практиках. Прилад вимiрюе, наскiльки продуктивно зовнiшнiй сфiнктер спiвпрацюе з внутрiшнiм. Якщо все добре, лунае сигнал або спалахуе зелене свiтло. Нiби ви присутнi на вiкторинi i бачите вогники, якi засвiчуються, коли лунае правильна вiдповiдь, – тiльки все це вiдбуваеться не в телевiзорi, а в кабiнетi лiкаря, де електродатчики пiдключенi до ваших сiдниць. Але це того варте: якщо нiяких проблем зi зв'язком внутрiшнього i зовнiшнього сфiнктерiв немае, людина вiдчувае себе набагато краще пiд час вiзиту до туалету.

Сфiнктери, чутливi клiтини, свiдомiсть та електроднi знаки вiд сiдниць – не на таку вiдповiдь чекали мiй сусiд i студентки економiчного факультету, якi стали свiдками цiеi розмови. Однак вечiр був веселим, i я зрозумiла, що багато людей цiкавиться темою кишечника. Постало декiлька нових питань. Чи правда, що ми неправильно сидимо в туалетi? Як краще вiдригувати? Чому ми можемо виробляти енергiю зi стейка, яблук чи смаженоi картоплi, а машини використовують лише певну марку бензину? Що таке слiпа кишка i чому кал завжди мае бiльш-менш однаковий колiр?

Тепер я часто забiгала на кухню та розповiдала сусiдовi «кишковi» анекдоти, наприклад, про мiкроскопiчнi пiдлоговi туалети та унiтази, що свiтяться.




Чи сиджу я належним чином у туалетi?


Дуже корисно час вiд часу переглядати своi звички. Чи дiйсно я дiстаюся зупинки найшвидшим та найзручнiшим шляхом? Чи модна моя звична укладка? Чи дiйсно вона менi личить? Або навiть: чи сиджу я належним чином у туалетi?

Не на всi запитання можна дати чiткi вiдповiдi, але експерименти можуть вдихнути нове життя в старi напрями дослiджень. Так, напевно, вважав Дов Сiкiров. У рамках своiх дослiджень iзраiльський лiкар попросив 28 дослiджуваних спробувати виконати своi щоденнi справи в туалетi у трьох рiзних положеннях: сидячи на унiтазi, сидячи навпочiпки над дуже маленьким унiтазом i сидячи навпочiпки на свiжому повiтрi. Експеримент тривав деякий час, а пiсля його завершення та обробки даних результат був таким: у положеннi навпочiпки весь процес тривав у середньому 50 секунд, а дослiджуванi стверджували, що випорожнення було повноцiнним. Процес у положеннi сидячи тривав у середньому 130 секунд, а дослiджуванi не були настiльки успiшнi у випорожненнi. (Крiм того, крихiтнi унiтази завжди виглядають досить мило незалежно вiд того, що ви з ними робите.)

Чому? Тому що наш кишковий апарат улаштований не так, щоб його люк повнiстю вiдкривався пiд час сидiння. Існуе м'яз, що оточуе кишечник, як ласо, коли людина сидить або стоiть, i через те, що цей м'яз мае певний напрямок, вiн формуе злам. Такий механiзм е своерiдним доповненням до iнших сфiнктерiв. Цей злам можна пояснити на прикладi садового шланга. У дитинствi я питала сестру, чому вода бiльше не тече зi шланга. Вона дивилася його, розправляла злам, але ми чекали ще декiлька секунд перед тим, як «домашнiй арешт» води закiнчувався.

Якщо повернутися до кишкового зламу: кал прибувае до нього i, як при виiздi на шосе, сповiльнюе свiй рух. Коли ми стоiмо чи сидимо, сфiнктери потребують набагато бiльше зусиль, щоб випустити все. Якщо м'яз розслабляеться, злам зникае. Шлях вiльний, i кал може плавно натиснути на педаль газу.

Положення «навпочiпки» – наше прадавне положення пiд час випорожнення; сучасне сидiння для унiтазу з'явилося лише пiд час розробки внутрiшнього туалету наприкiнцi XVIII столiття. Твердження «Печерна людина завжди…» не дуже популярне серед медикiв. Хто сказав, що пiд час сидiння навпочiпки м'яз розслабляеться краще i кал отримуе зелене свiтло? Японськi дослiдники давали дослiджуваним свiтнi речовини i робили рентген пiд час випорожнення в рiзних положеннях. Результат № 1: це дiйсно виявилось правдою, у положеннi «навпочiпки» кишковий тракт був прямим i кал мiг вийти навпростець. Результат № 2: добрi люди погоджуються на експеримент зi свiтними речовинами i рентгеном процесу випорожнення. Обидва вражають, чи не так?

Геморой, кишковi захворювання на кшталт дивертикулiту або запорiв iснують тiльки в тих краiнах, де процес випорожнення проходить на унiтазi. Однiею з причин цих захворювань, особливо серед молодi, е не слабкi тканини, а завеликий тиск на кишечник. Деякi люди напружують живiт протягом дня, якщо вони збудженi. Часто вони навiть не помiчають цього. Гемороiдальний вузол поступаеться тиску i вiльно звiшуеться з заднього проходу. Дивертикули – це тканини кишечника, що пiд тиском випинаються назовнi. Тиск утворюе маленькi дивертикули на стiнках кишечника.

Спосiб, у який ми ходимо до туалету, – не едина причина геморою та дивертикулiв. Проте слiд зазначити, що 1,2 мiльярда людей у цьому свiтi, якi випорожнюються навпочiпки, майже не мають дивертикул i значно рiдше хворiють на геморой. Ми, однак, тиснемо на тканини в задньому проходi i мусимо вiдвiдувати лiкарiв – а все тому, що сидiти на туалетному тронi приемнiше, нiж робити це навпочiпки. Лiкарi припускають, що постiйний тиск пiд час сидiння на туалетi значно збiльшуе ризик варикозного розширення вен, iнсультiв та запорiв.








Одного разу я отримала повiдомлення вiд друга, який подорожував Францiею: «Французи з'iхали з глузду, хтось украв три унiтази з автозаправноi станцii». Я голосно розсмiялася, коли зрозумiла, що повiдомлення було серйозним, i згадала свiй перший досвiд iз французькими унiтазами. «Чому я повинна сидiти навпочiпки, якщо можна було б поставити тут нормальний унiтаз?» – думала я, дещо шоковано дивлячись на велику дiрку передi мною. У значнiй частинi Азii, Африки та Пiвденноi Європи люди не проводять багато часу навпочiпки над своiм туалетом. Ми, однак, убиваемо час, сидячи та читаючи газету, складаючи туалетний папiр або ж дивлячись на кутки та стiни ванноi кiмнати.

Коли я читала цей текст моiй родинi у вiтальнi, я бачила роздратованнi обличчя. Тепер ми повиннi встати з нашого порцелянового тронута сiсти навпочiпки над ямою? Моя вiдповiдь: нi. Хоча сидiти навпочiпки на унiтазi було б досить кумедно, але це не обов'язково, людина може просто зiгнути ноги. Це особливо корисно, якщо в когось е труднощi з випорожненням: слiд дещо нахилити вперед верхню частину тiла, а ступнi поставити на маленький стiлець, i ось – усе пiд правильним кутом, можна читати, складати туалетний папiр i витрiщатись на стiни зi спокiйним сумлiнням.




Вестибюль кишковоi трубки


Можливо, ви вважаете, що вiд кiнця кишки можна чекати будь-яких вибрикiв, адже ми не здатнi його контролювати? Я б не стверджувала, що саме це i е причиною. Вестибюль нашоi травноi трубки мае дещо про запас, хоча ми й пiклуемося про нього кожного дня пiд час чищення зубiв.

Таемне мiсце номер один знаходиться бiля язика. Це чотири маленькi точки. Двi з них розташованi в ротовiй порожнинi, у центрi напроти верхнього ряду зубiв. Тут кожен вiдчувае невеликий горбик з обох бокiв. Багато хто вважае, що це наслiдки того, що одного разу вони прикусили щоку, але нi – такi горбики е в кожноi людини на одному й тому ж мiсцi. Двi iншi точки розмiщенi пiд нашим язиком, праворуч i лiворуч вiд його вуздечки. Цi чотири точки видiляють слину.








Заднi точки видiляють слину тодi, коли ротова порожнина працюе, наприклад, пiд час iжi. Двi ж iншi виробляють слину весь час. Якщо зануритись у цi порожнини i йти проти течii слини, можна дiстатися до головних слинних залоз. Вони виробляють бiльшу частину слини – приблизно вiд 0,7 до 1 лiтра на добу. Якщо рухатися вiд горла до щелепи, ви можете вiдчути два м'якi круглi горбочки. Дозвольте вас познайомити. Це – начальство!

Через те що обидвi точки на язику постiйно видiляють слину та спрямованi до задньоi частини наших рiзцiв, у нас дуже швидко розвиваеться зубний камiнь. Саме в слинi мiстяться речовини з великою концентрацiею кальцiю, якi повиннi сприяти змiцненню емалi. Але якщо зуб постiйно перебувае пiд такою загрозою, це занадто. Маленькi молекули, що невинно плавають поблизу, просто кам'янiють. Парадонтознi та карiесогеннi бактерii пристають до цього каменю набагато краще, нiж до гладенькоi емалi.

Як опиняються цi майбутнi камiнцi в нашiй слинi? Слина – це добре профiльтрована кров. Кров фiльтруеться у слинних залозах. Червонi кров'янi тiла залишаються, адже ми потребуемо, щоб щось текло по венах, а не по ротовiй порожнинi. А от кальцiй, гормони та захиснi тiла нашоi iмунноi системи з кровi просочуються до слини. Саме тому слина людей дещо рiзниться. Також за результатами аналiзу слини можна виявити певнi iмуннi захворювання та наявнiсть гормонiв. Крiм того, слиннi залози виробляють додатковi речовини, наприклад уже знайомi нам речовини з великою концентрацiею кальцiю або знеболювальнi.

У нашiй слинi мiститься знеболювальне, яке за дiею може бути сильнiшим, анiж морфiн. Його було дослiджено в 2006 роцi i названо опiорфiном. Звичайно, ми виробляемо його в невеликих кiлькостях, бо наша слина не хоче, щоб ми постiйно ловили кайф. Але навiть така мала кiлькiсть мае свiй ефект, адже наша ротова порожнина досить чутлива! Тут стiльки нервових закiнчень, скiльки немае в жодному iншому мiсцi людського органiзму: навiть маленька насiнина полуницi може створити нам дискомфорт, ми помiчаемо найменшу пiщинку в салатi. Невелика подряпина, яка на лiктi не приверне жодноi уваги, у ротовiй порожнинi завдасть неабиякого болю i здасться величезною.

Без природних знеболювальних у нашiй слинi все могло б бути навiть гiрше. Через те що пiд час жування видiляеться набагато бiльше слини, пiсля iжi бiль у горлi трохи вщухае, а маленькi ранки в ротовiй порожнинi перестають непокоiти. Для цього навiть не обов'язково iсти, слина починае видiлятись уже пiд час жування гумки, i ми отримуемо наше природне знеболювальне. Крiм того, деякi з останнiх дослiджень припускають, що опiорфiн дiе також i як антидепресант. Може, саме тому наш стан покращуеться, якщо ми заiдаемо стрес? Сподiваюся, подальшi дослiдження болю та депресii зможуть вiдповiсти на це питання.

Слина захищае чутливу ротову порожнину не тiльки вiд надто сильного болю, але й вiд багатьох шкiдливих бактерiй. Наприклад, це робить муцин – такий слиз, що мiститься в слинi. Вiн дае нам можливiсть розважатися, коли людина, радiючи по-дитячому, може створювати мильнi бульбашки ротом. Муцини огортають зуби та ясна захисною «муциновою сiткою». Нашi слиннi залози стрiляють слиною, наче людина-павук – павутинням зi свого зап'ястя. Шкiдливi бактерii залишаються в цiй сiтцi й не можуть напасти на наш органiзм. А iншi антибактерiальнi речовини, що мiстяться в слинi, iх нейтралiзують.

Пiд час використання такого природного знеболювального концентрацiя речовини, що здатна вбивати бактерii, мае не бути надмiрною. Наша слина не хоче повнiстю дезiнфiкувати нас. Адже нам у ротовiй порожнинi потрiбна хороша захисна команда. Нешкiдливих бактерiй у порожнинi рота не слiд повнiстю позбуватися, бо вони займають мiсця, якi могли б належати шкiдливим мiкробам.

Пiд час сну ми виробляемо дуже малу кiлькiсть слини. І то добра новина для подушок, бо якби ми виробляли повну денну норму слини (1–1,5 лiтра) вночi, це було б неестетично. Оскiльки утворюеться так мало слини в нiчний час, багато людей уранцi вiдчувають неприемний запах з рота або бiль у горлi. Вiсiм годин практично без слини означають безпеку для мiкробiв. Бактерii виходять з-пiд контролю, а порожнини рота й горла сумують за своею зрошувальною системою.

Чищення зубiв до i пiсля сну – розумне рiшення. Так кiлькiсть бактерiй у ротовiй порожнинi ввечерi зменшуеться, i вночi спiльнота бактерiй розвиваеться не так швидко. Уранцi ж людина позбуваеться наслiдкiв нiчного гуляння бактерiй. На щастя, слиннi залози прокидаються разом з нами i вiдразу ж починають працювати! А перша булочка чи зубна щiтка стимулюють видiлення слини, нейтралiзуючи мiкробiв або транспортуючи iх до шлунка. Там вступае в бiй шлункова кислота.

Той, хто в денний час страждае вiд неприемного запаху з рота, ймовiрно, не може видалити достатню кiлькiсть мiкробiв. Розумники з-помiж них ховаються за новоствореною муциновою сiткою i стають недоступними для антибактерiальних речовин у слинi. Тодi в нагодi може стати язик або жувальна гумка – вони забезпечують видiлення необхiдноi кiлькостi слини й, отже, руйнування муциновоi сiтки. Якщо нiчого не допомагае, iснуе ще одне мiсце, яке ви можете перевiрити на збудникiв неприемного запаху. Ми обов'язково до цього повернемось, але спочатку дозвольте показати вам друге таемне мiсце в ротовiй порожнинi.

Це мiсце – сюрприз (ви думаете, що знаете когось, а потiм довiдуетесь, що в нього iснуе й iнший, досить несподiваний бiк). Секретарка з iдеальною зачiскою може шукати в Інтернетi зустрiчi на одну нiч. Гiтарист гурту хевi-метал може бути помiчений за купiвлею вовни, адже плетiння з неi заспокiйливо впливае на нього та тренуе пальцi. Найдивовижнiшi несподiванки трапляються вже пiсля того, як у когось склалося перше враження. Так i з язиком. Ми висовуемо його, бачимо в дзеркалi – але частiше один бiк. А е i другий. Там iнакший краевид.

Якщо у вас не дуже сильний блювотний рефлекс, можете обережно обмацати спiднiй бiк язика. Коли ви сягнете кiнця, то виявите дещо кругле й пiдняте.






Імунна тканина бiля кореня язика, також звана tonsilla lingualis



Завдання цих «куполiв», або язикових мигдаликiв, – перевiрка всього, що ми ковтаемо. Вони хапають надзвичайно дрiбнi частинки iжi, питва, навiть повiтря i несуть iх до свого нутра. Тут чекае армiя iмунних клiтин, якi тренуються захищати органiзм вiд стороннiх речовин зовнiшнього свiту. Шматочки яблука залишаються в спокоi, а ось зi збудниками болю в горлi клiтини розбираються швидко. Просто дослiджуючи цю дiлянку пальцями, вiдразу й не збагнеш, як тiсно вона пов'язана з цiкавою системою нашого тiла – iмунною.

Імунна тканина мае кiлька цiкавих точок, i в горлi е цiле кiльце з iмунноi тканини. Цю зону називають Вальдееровим лiмфатичним кiльцем: пiд язиком, лiворуч i праворуч, розташованi язиковi мигдалики, а зверху – пiднебiннi (якщо вони збiльшуються бiля дiлянки носа та вух, ми називаемо iх «полiпами»). Той, хто вважае, що в нього бiльше немае мигдаликiв, помиляеться. Усi частини Вальдеерового лiмфатичного кiльця вважаються мигдаликами. І всi мигдалики роблять одне й те саме: вiдчувають стороннi тiла та вчать iмуннi клiтини захищатись.

Глотковий мигдалик, розташований досить далеко, не завжди спрощуе життя: вiн утворюе не куполи, а маленькi глибокi борозни (для збiльшення площi). Там може застрягати багато стороннiх тiл, i до них непросто дiстатись, у результатi чого тканини запалюються частiше. Це свого роду побiчний ефект iснування мигдаликiв. Той, хто страждае вiд неприемного запаху з рота, повинен перевiрити iх, звичайно якщо вони в нього е.

Інодi тут ховаються маленькi бiлi камiнцi, якi так жахливо пахнуть! Люди часто навiть про це не здогадуються i тижнями борються з запахом з рота чи незвичним присмаком. Чищення зубiв, язика чи полоскання практично не допомагають. Можна сказати, що коли-небудь цi камiнцi вийдуть самi по собi i все буде добре, але не в цьому випадку. Людина може позбутися цих камiнцiв за допомогою певних вправ, i неприемний запах з рота зникне, але на деякий час.

Найкращий тест на неприемний запах мае такий вигляд: проведiть пальцем чи ватною паличкою по мигдалику. Якщо палець або паличка будуть неприемно пахнути, ви можете починати полювання на камiнцi. Отоларинголог також може видалити це камiння, так буде навiть комфортнiше та безпечнiше. Тi, хто любить дивитись специфiчнi вiдео на YouTube, можуть знайти там щось корисне на цю тему, не кажучи вже про деякi екстремальнi приклади боротьби з камiнцями. Однак це не для людей зi слабкими нервами.

Існують i iншi, домашнi засоби проти камiння на мигдаликах. Деякi люди полощуть горло солоною водою кiлька разiв на день, iншi покладаються на квашену капусту з крамницi здоровоi iжi, третi ж стверджують, що вiдмова вiд молочних продуктiв веде до повноi вiдсутностi камiнцiв. Ефективнiсть жодноi з цих порад не доведено наукою. Краще вiдповiсти на питання, коли людинi можна видаляти мигдалики. Вiдповiдь така: починаючи з семи рокiв.

У цьому вiцi ми, напевне, бачили все найважливiше в життi. Принаймнi з точки зору наших iмунних клiтин. Ми прийшли в зовсiм iнакший свiт, сидiли на руках матерi, бували в саду i лiсi, торкалися тварин, хворiли на застуднi захворювання, знайомилися з численними новими людьми в садку та школi. Тепер наша iмунна система закiнчила вчитись i може добре працювати протягом усього нашого життя.

До семи рокiв мигдалики залишаються важливими навчальними центрами. Формування нашоi iмунноi системи мае суттеве значення не тiльки в боротьбi з застудними захворюваннями. Воно також стосуеться нашого здоров'я та ваги. Наприклад, тi, кому мигдалики видалили до семи рокiв, частiше мають надмiрну вагу. Чому все вiдбуваеться саме так, не знають навiть лiкарi. Тож зв'язок мiж iмунною системою i вагою все частiше стае об'ектом дослiджень учених. Збiльшення ваги через видалення мигдаликiв може добре вплинути на дiтей зi зниженою масою тiла. Це спричинить збiльшення ваги до норми. В усiх iнших випадках батькам рекомендують стежити, щоб iхнi дiти харчувалися збалансовано пiсля операцii.

Видалення мигдаликiв людинi, яка не досягла семи рокiв, мае бути обгрунтованим. Наприклад, якщо вони збiльшилися настiльки, що заважають спати або навiть дихати, то, звiсно, не слiд звертати увагу на побiчний ефект iз вагою. У таких випадках нашi мигдалики, яким призначено бути захисниками iмунноi системи, шкодять нам бiльше, нiж допомагають. Також пiд час довгого запального процесу нашi iмуннi клiтини нiколи не розслабляються, i цей довгий шлях негативно впливае на них. Байдуже, скiльки людинi рокiв – чотири, сiм чи п'ятдесят, – якщо мигдалики видалити, то чутлива iмунна система лише виграе вiд цього. Інколи лiкарi можуть видалити лише пошкоджену тканину мигдаликiв i залишити бiльшу iх частину неторканою.

Наприклад, люди з псорiазом (також вiдомий як лускатий лишай) страждають через свою надзвичайно чутливу iмунну систему, що даеться взнаки у виглядi запалення шкiри, яке дуже сильно свербить (часто спочатку утворюеться на головi), або проблем iз суглобами. Крiм того, хворi на псорiаз частiше потерпають вiд болю в горлi. Можливою причиною цiеi хвороби е бактерii, якi можуть постiйно ховатися в мигдаликах i звiдти подразнювати iмунну систему. Уже протягом тридцяти рокiв лiкарi описують випадки, коли пiсля видалення мигдаликiв стан шкiри дещо полiпшувався, а iнодi шкiрнi захворювання навiть минались. Тому в 2012 роцi науковцi з Ісландii та Сполучених Штатiв дослiдили цей зв'язок детальнiше. Вони подiлили 29 хворих на псорiаз, якi також часто страждали вiд болю в горлi, на двi групи. Пацiентам з однiеi групи видалили мигдалики, а iншим залишили. У 13 з 15 дослiджуваних, яким видалили мигдалики, спостерiгалося покращення загального стану здоров'я. Щодо дослiджуваних iз другоi групи, то iхнi показники не дуже змiнилися. Зараз мигдалики видаляють i тим, хто страждае на ревматичнi захворювання, – i якщо пiдозри пiдтвердяться, то можна буде стверджувати, що мигдалик частково вiдповiдальний i за них.

Чи видаляти мигдалики? Існують вагомi аргументи як за, так i проти. Тi, хто позбувся своiх мигдаликiв зарано, не мусять турбуватися, що iмунна система прогавила важливi уроки самозахисту. На щастя, iснують ще язиковi та пiднебiннi мигдалики. Тi, хто досi мае мигдалики, не повиннi боятися прихованих бактерiй: багато людей просто не мають таких глибоких борозен, а отже, жодних проблем iз мигдаликами. Язиковi мигдалики та iх компанiя практично нiколи не стають схованками для мiкробiв. Вони дещо iнакше побудованi i мають залози, за допомогою яких самоочищаються через регулярнi промiжки часу.

У нашому ротi щось трапляеться кожноi секунди: точки, що видiляють слину, атакують муцинову сiтку, захищають нашi зуби i нас самих вiд пiдвищеноi чутливостi. Наше лiмфоiдне глоткове кiльце контролюе чужорiднi частинки i готуе своi iмуннi вiйська до оборони. Нам нiчого не було б потрiбно робити, якби все закiнчувалось у ротовiй порожнинi. Однак рот – це лише вестибюль, що веде до зовсiм iнакшого свiту.




Структура кишечника



Існують речi, якi розчаровують, якщо познайомитись iз ними краще. Наприклад, шоколаднi вафлi з реклами: iх не печуть з любов'ю домогосподарки у фермерському вбраннi, а привозять iз заводу з неоновим освiтленням i конвеером. Школа виявляеться не такою веселою, якою може здатись у перший день. За лаштунками життя бувае сумним i непривабливим. Існуе багато речей, якi здалеку виглядають набагато кращими, нiж зблизька.

А з кишечником – навпаки. Наша кишкова трубка здалеку виглядае кумедно. З ротовоi порожнини виходить стравохiд у два сантиметри завтовшки, вiн проходить у верхнiй частинi тулуба i йде вбiк, до шлунка. Права частина шлунка набагато коротша за лiву, ось чому вона вигинаеться у формi пiвмiсяця чи кривуватого гаманця. Тонка кишка, завдовжки сiм метрiв, вигинаеться то вправо, то влiво, доки нарештi не дiстаеться товстоi кишки. Там розташований на перший погляд непотрiбний додаток – слiпа кишка, яка не може нiчого, крiм як запалитись. Товста кишка мае виразнi виступи. Вона виглядае як не дуже вдала спроба наслiдувати перлове намисто. З вiдстанi кишкова трубка – це непривабливий i незбалансований шланг.

Тож не будемо споглядати з вiдстанi. Навряд чи в нашому тiлi iснуе орган, який виглядае бiльш захопливо, якщо розглядати його зблизька. Чим бiльше дiзнаешся про кишечник, тим привабливiшим вiн стае. Отже, спочатку уважнiше погляньмо на дивнi мiсця.




«Хирлявий» стравохiд


Перше, що впадае в очi, – це те, що стравохiд невлучний. Замiсть того щоб обрати найкоротший маршрут i просто тримати курс до центру шлунка, стравохiд сполучений iз його правою стороною. Блискучий хiд. Хоч це й невеликий гак, але вiн того вартий. Кожен крок збiльшуе тиск у нашому шлунку вдвiчi, тому що ми напружуемо м'язи живота. Коли ми смiемось або кашляемо, тиск зростае ще бiльше. Якби живiт усерединi штовхав шлунок, це впливало б негативно на з'еднання зi стравоходом угорi. Завдяки змiщенню шлунок приймае на себе не весь тиск, а лише його частину. Коли ми рухаемося пiсля iжi, ми не вiдригуемо з кожним кроком. У разi сильного нападу смiху механiзми блокування не дають нам випускати гази, так само навряд чи ви чули про блювання вiд смiху. Цьому прислужуеться особливе з'еднання стравоходу зi шлунком.

Додатковий ефект бiчного входу – це газовий мiхур шлунка у його верхнiй частинi. Повiтря пiднiмаеться вгору i не знаходить виходу, бо той трохи збоку. Тому багато людей повиннi ковтнути трохи повiтря, перш нiж зможуть вiдригнути. Пiд час ковтання стравохiд дещо наближаеться до мiхура i вiдрижка може вийти на свободу. Якщо вiдригувати лежачи, це набагато легше, коли лежати на лiвому боцi. Тi, хто вiдчувае важкiсть у шлунку, лежачи на правому боцi, просто повиннi перевернутися.






Для наочностi газовий мiхур шлунка зображено на чорно-бiлому рентгенiвському знiмку. На звичайному рентгенiвському знiмку показуються щiльнi тканини й матерiали, наприклад зуби та кiстки, а менш щiльнi дiлянки, наприклад повiтря в легенях чи газовий мiхур, затемнюються на зображеннi.



Навiть кострубатий вигляд стравоходу красивiший, анiж здаеться спершу. Якщо подивитись уважно, можна побачити, що деякi м'язовi волокна оббiгають стравохiд по спiралi. Саме це е причиною кострубатих рухiв. Якщо iх розтягти, то вони не розiрвуться, а стягнуться в спiраль. Наш стравохiд зв'язаний iз нашим хребтом через сухожильнi пучки. Якщо ми просто сидiтимемо та дивитимемось угору, ми розтягнемо стравохiд. У результатi вiн стане вужчим i зможе краще замкнутися як знизу, так i зверху. Пiсля ситного обiду пряма постава краще допомагае травленню.




Кривуватий гаманець шлунка



Наш шлунок розташований набагато вище, нiж ми вважаемо. Вiн починаеться трохи нижче лiвого соска i закiнчуеться пiд правою реберною дугою. Усе, що болить нижче цього мiсця, – не шлунок. Коли багато людей думають, що в них щось iз шлунком, найiмовiрнiше, вони вiдчувають дискомфорт у кишечнику. Безпосередньо над шлунком розташованi серце й легенi. Коли ми дiйсно iмо забагато, нам стае значно важче дихати.

Терапевти часто випускають з уваги гастрокардiальний синдром. У шлунку накопичуеться так багато повiтря, що вiн тисне на нижню частину серця та нерви. Люди реагують на це по-рiзному. Вони вiдчувають запаморочення або незручнiсть, деякi – страх або утруднене дихання, iншi ж можуть страждати навiть вiд рiзкого болю в грудях, схожого на бiль пiд час iнфаркту. Зазвичай лiкарi обмежуються стандартними запитаннями. Але в деяких випадках було б кориснiше спитати: чи намагалися ви вiдригнути або випустити гази? У довгостроковiй перспективi слiд рекомендувати постраждалим вiдмовитись вiд iжi, що може спричинити накопичення газiв, полiпшити шлункову та кишкову мiкрофлору або не зловживати алкоголем. Алкогольнi напоi можуть збiльшити кiлькiсть бактерiй-газоутворювачiв у тисячi разiв. Деякi бактерii використовують цi напоi як харч (наприклад, речовини, що мiстяться у ферментованих фруктах). Коли у шлунково-кишковому трактi сидять цi виробники газу, нiчнi дискотеки перетворюються на ранковi концерти. Вiд чого ж тодi «дезiнфiкуе алкоголь»?

Тепер поговоримо про дивну форму шлунка. Одна його сторона значно бiльша за iншi, i весь орган викривляеться. Це призводить до появи складок. Можна сказати, що шлунок – це Квазимодо органiв травлення. Але його деформована зовнiшнiсть мае глибокий сенс. Коли ми робимо ковток води, рiдина може текти вниз стравоходом до правоi, коротшоi стiнки шлунка й опинитися безпосередньо перед воротами до тонкого кишечника. iжа ж, навпаки, опиняеться на бiльшiй сторонi шлунка. Тож наш травний гаманець розрiзняе, що слiд перетравити, а що проштовхнути вперед. Шлунок не кривий, вiн просто мае двох експертiв. Один знаеться на рiдинi, а другий – на твердих речовинах. Два шлунки в одному, так би мовити.




Закручена тонка кишка


У нашому черевi е тонка кишка розмiром вiд трьох до шести метрiв, вона дещо нещiльна, виглядае як петля в петлi. Якщо ми стрибаемо на батутi, вона стрибае з нами. Коли ми сидимо в лiтаку, що злiтае, вона також змушена втискатись у спинку сидiння. Коли ми танцюемо, вона наслiдуе рухи наших нiг, а коли кривимо обличчя вiд болю в животi, вона складае своi м'язи майже в ту саму форму.

Мало хто бачив власну тонку кишку. Навiть пiд час колоноскопii лiкар дивиться здебiльшого на товсту кишку. Тi ж, хто мав шанс завдяки ковтанню невеликоi камери подивитись на тонку кишку, як правило, були здивованi. Замiсть темного шланга ви зустрiчаете зовсiм iнакшу iстоту – блискучу, оксамитову, вологу, рожеву та ласкаву. Треба знати, що тiльки останнi метри товстоi кишки мають справу з калом, а весь простiр, що розташовуеться до них, напрочуд чистий (до речi, здебiльшого ще й без жодного запаху). Цi метри сумлiнно обробляють усе те, що ми проковтнули.

На перший погляд, тонка кишка дiе не так, як iншi органи. Наше серце складаеться з чотирьох камер, печiнка – з часток, вени мають клапани, мозок – теж частки. Тонка кишка, навпаки, нiби дезорiентовано звиваеться навколо себе. ii справжню форму можна побачити лише пiд мiкроскопом. Ми маемо справу з тим, що краще назвати «увагою до деталей».






Кишковi ворсинки, мiкроворсинки та гдiкокадiкс.



Наш кишечник хоче мати якомога бiльшу поверхню. Саме тому вiн так добре складаеться. Це насамперед стосуеться видимих складок, адже без них ми б потребували тонкоi кишки завдовжки до 18 метрiв, щоб мати достатню травну дiлянку. Як добре, що все складаеться саме так!

Такий перфекцiонiст, як тонка кишка, на цьому не зупиняеться. В одному квадратному мiлiметрi кишковоi оболонки е тридцять крихiтних ворсинок. Цi ворсинки дуже малi, ми майже можемо iх бачити – але тiльки майже. Кордон мiж видимим i невидимим настiльки розмитий, що ми просто бачимо лише оксамитову структуру. Малi ворсинки пiд мiкроскопом виглядають як великi хвилi з прозорих клiтин (дуже схоже на оксамит). Якщо дивитися через кращий мiкроскоп, можна побачити, що кожна з цих клiтин повнiстю вкрита прозорими кудлатими виступами. Ворсинка до ворсинки, так би мовити. Цi ворсинки, у свою чергу, мають оксамитову обшивку, утворену незлiченними формуваннями цукру, якi схожi формою на оленячi роги, – це так званий глiкокалiкс. Якби все було розгладженим (складки, ворсинки i ворсинки на ворсинках), наш кишечник складав би близько семи кiлометрiв.

Чому вiн повинен бути таким великим? Ми перетравлюемо iжу на площi, що в сто разiв бiльша за нашу шкiру. Здаеться, це занадто для однiеi порцii картоплi або маленького яблучка. Але саме в нашому животi ми збiльшуемо себе i робимо все чужорiдне частиною нас самих.

А починаеться все в ротi. Хрумкiт яблука звучить так соковито тiльки тому, що ми за допомогою зубiв вiдриваемо багато мiльйонiв клiтин яблука, наче повiтрянi кульки. Чим свiжiше яблуко, тим бiльше клiтин лишаються неторканими – ось чому ми довiряемо гучному хрумкотiнню.

Так само як ми любимо свiжу iжу, ми також смакуемо гарячi бiлковi продукти. Стейк, омлет або смажений тофу здаються нам смачнiшими за сире м'ясо, яйця або холодний тофу. Це, зокрема, залежить вiд того, що ми щось iнтуiтивно розумiемо. У шлунку з сирим яйцем вiдбуваеться те саме, що й у каструлi: бiлок стае бiлим, жовток – жовтим, обидва тверднуть. Якби ми вiдригнули через досить тривалий промiжок часу, то з нас вийшов би омлет, i все це без нагрiвання! Бiлки однаково реагують на гарячу плиту i шлункову кислоту – просто зсiдаються. Але вони не так розумно влаштованi, щоб, наприклад, розчинитись у яечному бiлку, навпаки: вони стають бiлими шматочками. Так вони можуть краще розчинитись у шлунку й тонкiй кишцi. Приготування заощаджуе нам чимало енергii, на яку мiг би зазiхати живiт, i становить частину нашоi травноi справи.

Остаточне подрiбнення продуктiв, якi ми споживаемо, вiдбуваеться в тонкiй кишцi. На самому ii початку в стiнцi кишечника iснуе невеликий отвiр – це сосочок. Вiн трохи нагадуе точки, що видiляють слину, але дещо бiльший за них. Завдяки цьому маленькому отвору нашi травнi соки розпилюються на iжу, що потрапляе сюди. Коли ми щось iмо, вони виробляються в печiнцi та пiдшлунковiй залозi, а потiм опиняються в сосочку. Цi соки мiстять тi ж компоненти, що й мийний засiб та рiдина для миття посуду з супермаркету, – ферменти та жиророзчинники. Мийний засiб позбавляе «одежi» жирнi, солодкi або бiлковi речовини i транспортуе все в стiчних водах, у той час як рештки розчиняються у водi. Це досить схоже на те, що вiдбуваеться в тонкiй кишцi. Тут вiдносно великi шматки бiлкiв, жирiв або вуглеводiв рiшуче хочуть пройти через стiнки кишечника в кров. Шматок яблука бiльше не шматок яблука, а поживний розчин iз мiльярдiв молекул з енергiею. Щоб засвоiти всi цi молекули, й потрiбна така велика довжина – сiм кiлометрiв. Ще й залишаеться про запас на випадок запалення кишечника чи розладу шлунка.

У кожнiй окремiй ворсинцi тонкоi кишки е крихiтна кровоносна судина. Вона споживае розчиненi молекули. Усi судини тонкоi кишки сходяться, потiм проходять крiзь печiнку, яка перевiряе нашу iжу на шкiдливi речовини й токсини. Небезпечнi речовини знищуються, перш нiж дiстатися нашоi кровi. Якщо ми iмо забагато, то тут – перший накопичувач енергii. Живильна кров тече з печiнки прямо до серця. Звiдти вона подаеться до всiх iнших клiтин органiзму. Молекула цукру, наприклад, потiм потрапляе до клiтини шкiри, розташованоi на правому соску. Тут вона поглинаеться i спалюеться з киснем. Це дае енергiю, що пiдтримуе життя в клiтинi, а як побiчнi продукти видiляються тепло й невелика кiлькiсть води. У цiлому те саме одночасно вiдбуваеться з багатьма клiтинами, i ми пiдтримуемо сталу температуру тiла вiд 36 до 37 °C.

Основний принцип нашого обмiну речовин та енергii простий: щоб яблуко достигло, природа потребуе енергii. Ми, люди, поглинаемо яблуко i спалюемо його на молекулярному рiвнi. Енергiю, що видiлилася пiд час цього, використовуемо, щоб жити. Усi органи, якi йдуть вiд кишковоi трубки, можуть забезпечити паливо для наших клiтин. Нашi легенi не роблять нiчого, крiм споживання молекул пiд час кожного вдиху. Вдихнути повiтря – це, так би мовити, отримати порцiю газоподiбноi поживи. Значна частина нашого тiла складаеться з вдихуваних атомiв, не тiльки з чизбургера. Рослини отримують значну частину поживних речовин з повiтря, а не з землi. (Я сподiваюся, що це не стане ще однiею iдеею для дiети, яку використають моднi журнали.)

Ми вкладаемо енергiю в усi нашi органи, i лише вiд тонкоi кишки отримуемо щось натомiсть. Це робить процес поiдання такою приемною роботою. Однак не слiд розраховувати на появу енергii вiдразу пiсля останнього укусу. Тодi людям ще бракуе сили. iжа ще не прибула до тонкоi кишки, а застрягла вище в органах травлення. Голод дiйсно втамувався, бо шлунок розтягнувся вiд iжi, але сил небагато, як i до прийому iжi, а до того ж треба докласти зусиль, щоб подрiбнити та змiшати споживане. Кров приливае до органiв травлення. Тому, як вважають багато вчених, наш мозок утомлюеться через незначний кровообiг.

Один iз моiх професорiв казав про це так: «Якби вся кров з голови опинилась у животi, ми б одразу знепритомнiли чи померли». Існують i iншi можливi причини вiдчуття втоми пiсля iжi. Деякi сигнальнi речовини, що утворюються з появою насичення, можуть стимулювати дiлянки мозку, якi змушують нас утомлюватись. Утома може заважати роботi мозку, бо наша тонка кишка працюе ефективнiше, якщо ми розслабимося. Тодi iй дiстаеться бiльше енергii i кров не наповнюеться стресовими гормонами. З точки зору травлення тихий читач успiшнiший за топ-менеджера.




Непотрiбна слiпа кишка та пухкенька товста кишка


У лiкарському процедурному кабiнетi пацiенти лежать з термометрами i в ротi, i мiж сiдниць. У них бували й кращi днi. Так почалися дослiдження запалень слiпоi кишки. Якщо ректальна температура вища за температуру в ротовiй порожнинi, це вважалося важливим показником. Сьогоднi лiкарi бiльше не покладаються на вiдмiнностi в температурi. До симптомiв апендициту вiдносять лихоманку та болi в правому боцi нижче вiд пупка (саме тут розташована слiпа кишка).

Бiль вiдчуватиметься в разi натискання на цю точку, хоча злiва, як не дивно, все буде гаразд. Якщо перемiстити палець назад – знову ой! Причина в тому, що органи нашоi черевноi порожнини вкритi захисною рiдиною. Пiд час натискання злiва запалена кишка пливе на м'яких подушках рiдини праворуч, i це iй не подобаеться. Ще одним свiдченням апендициту е бiль уразi пiдняття правоi ноги, втрата апетиту або нудота.

Наша слiпа кишка вважаеться непотрiбним органом. Однак жоден лiкар у свiтi не вирiзатиме слiпу кишку людинi, яка страждае вiд сильного болю в животi. Слiпа кишка офiцiйно вважаеться важливою частиною товстоi кишки. Те, що видаляють хiрурги, – це так званий червоподiбний вiдросток (апендикс), розташований нижче вiд слiпоi кишки. Вiн навiть не схожий на справжню частину кишечника, а скорiше на здуту повiтряну кульку, яка залишилась у нас вiд тварин. Не дивно, що нiхто не сприймае його серйозно i називае частиною кишки, з якоi вiн виходить.

Наш червоподiбний вiдросток не тiльки замалий, щоб брати участь у переробцi iжi, а ще й розташований у мiсцi, до якого iжа практично не потрапляе. Тонка кишка зливаеться з товстою дещо вище i легко обходить апендикс. Ми маемо справу з iстотою-спостерiгачем. Той, хто пам'ятае «ландшафт» ротовоi порожнини, вже може пiдозрювати, що криеться в цьому допитливому спостерiгачевi. Хоч вiн i далеко вiд своiх «колег», червоподiбний вiдросток належить до iмунноi системи.








Наша товста кишка займаеться тим, що не поглинуте тонкою. Ось чому вона не виглядае гладенькою. Було б марною рiччю й тут усе вистеляти ворсинками. Натомiсть товста кишка е домiвкою кишкових бактерiй, якi обробляють останнi рештки нашоi iжi. Наша iмунна система, у свою чергу, дуже зацiкавлена в цих бактерiях.

Таким чином, червоподiбний вiдросток розташовуеться в чудовому мiсцi! Досить далеко, щоб не мати справ iз рештками iжi, проте досить близько, щоб подивитися на всi чужорiднi мiкроби. У той час як стiнки товстоi кишки являють собою сховище iмунних клiтин, вiдросток майже повнiстю складаеться з iмунноi тканини. Якщо повз нього проходитиме мiкроб, вiн опиниться в оточеннi. Це, однак, означае, що все навкруги може запалитись. Якщо малий червоподiбний вiдросток набухае до великих розмiрiв, йому стае ще важче позбутися мiкробiв. Це призводить до численних операцiй з видалення апендициту – повсякденних справ у багатьох лiкарнях.

І це не единий сценарiй. Є ще такий: тут виживуть лише хорошi мiкроорганiзми, а всi небезпечнi будуть атакованi. Про це на основi дослiджень повiдомили американськi вченi Вiльям Паркер i Рендал Боллiнджер у 2007 роцi. На практицi така ситуацiя може виявлятись, наприклад, у виглядi проносу. Тодi часто багато типових жителiв кишечника гинуть i новi мiкроби можуть легко колонiзувати вiльну поверхню. І тут наша команда вистрибуе з вiдростка й розосереджуеться для захисту поверхнi товстоi кишки.

Нiмеччина не розташована в регiонi з великою кiлькiстю кишкових патогенiв. Навiть якщо ми iнодi потерпаемо вiд кишкового грипу, у нашому довкiллi водиться набагато менше небезпечних мiкробiв, нiж в Індii чи Іспанii. Таким чином, ми можемо стверджувати, що не так гостро потребуемо апендикса, на вiдмiну вiд людей, якi живуть у названих краiнах. Тому нам не слiд перейматися тим, чи видалили нам апендикс! Імуннi клiтини товстоi кишки розосередженi не так щiльно, але в цiлому iх у багато разiв бiльше, нiж клiтин у вiдростку, i вони достатньо вмiлi, щоб упоратись iз цiею роботою. Той, хто страждае вiд проносiв i хоче перестрахуватися, може в аптецi купити кориснi бактерii для заселення кишечника.

Тепер ви повиннi розумiти, навiщо нам слiпа кишка або червоподiбний вiдросток. Але до чого там товста кишка? iжу вже обробили, ворсинок тут немае, i взагалi – що робить кишкова мiкрофлора з неперетрав-люваними рештками? Наша товста кишка не звиваеться. Вона складаеться, як товста рама для картини, навколо тонкоi кишки. Те, що ii називають товстою, ii не ображае. Вона просто потребуе бiльше простору для виконання своiх завдань.

Той, хто дбае про ресурси, витримуе i важкi часи. Саме таке гасло мае наша товста кишка. Вона залишае все наостанок i ретельно перетравлюе до кiнця. Товста кишка не може дозволити собi помилку. Залишки iжi сумлiнно перероблятимуться ще близько 16 годин. Пiд час цього процесу видiляться тi речовини, якi ми могли б утратити поспiхом: такi важливi мiнерали, як кальцiй, можуть бути поглинутi лише тут. Завдяки ретельнiй спiвпрацi товстоi кишки i кишковоi мiкрофлори ми також отримуемо додаткову дозу жирних кислот, вiтамiнiв К, В


, тiамiну (вiтамiн В


) i рибофлавiну (вiтамiн В


). Це знадобиться в багатьох випадках, наприклад для нормального згортання кровi, мiцних нервiв або захисту вiд мiгренi. В останнiх метрах кишечника дуже ретельно узгоджуються водний i сольовий баланс: не слiд намагатися спробувати, але нашi фекалii завжди дещо солонуватi. Інакше ми б потребували на цiлий лiтр бiльше рiдини щодня.

Як i у випадку з тонкою кишкою, усi досягнення ii товстоi сестри через кров опиняються в печiнцi, де перевiряються й передаються до великого кола кровообiгу. Останнi сантиметри кишковоi трубки через кровоноснi судини сполученi не з печiнкою, а безпосередньо з великим колом кровообiгу. Як правило, тут уже нiчого не всотуеться, адже все можливе вже зроблено. Але iснуе один виняток: супозиторii. Супозиторii можуть мiстити набагато менше лiкiв, нiж таблетки, а дiють швидше за них. Часто ми мусимо приймати таблетки та пити сиропи в таких великих дозах, тому що печiнка очищуе наш органiзм вiд них, перш нiж вони починають дiяти. А це не дуже практично, адже ми хочемо, щоб цi «токсини» подiяли. Той, хто не бажае обтяжувати печiнку жарознижувальними та подiбним, використовуе коротший шлях прямоi кишки. Це гарна iдея для дiтей i лiтнiх людей.




Те, що ми iмо насправдi


Найважливiший етап нашого травлення вiдбуваеться в тонкiй кишцi, де на великiй площi поглинаються подрiбненi фрагменти. Тут вирiшуеться, чи переносимо ми лактозу, чи здорову iжу ми з'iли або якi продукти спричиняють алергiю. На цьому заключному етапi нашi травнi ферменти працюють як крихiтнi ножицi: вони розрiзають iжу на маленькi шматочки, доки тi не стануть одного розмiру з клiтинами нашого тiла. Штука природи в тому, що всi iстоти складаються з одних i тих самих сировинних матерiалiв: молекул цукру, амiнокислот та жирiв. Усi нашi харчi походять вiд живих iстот, i байдуже, яблуня це чи курка. Молекули цукру можуть бути зв'язанi у складнi ланцюги. Вони бiльше не солодкi i стають так званими вуглеводами в таких продуктах, як хлiб, макарони або рис. Перетравлюючи шматочок тоста, як кiнцевий продукт ми отримуемо ту саму кiлькiсть молекул цукру, яка б утворилась, якби ми з'iли зо двi ложки звичайного бiлого столового цукру. Єдина вiдмiннiсть полягае в тому, що столовий цукор не потребуе багато травних ферментiв для того, щоб перетравитись. Вiн потрапляе до тонкоi кишки настiльки подрiбненим, що вiдразу ж вiдправляеться до кровообiгу. Завелика кiлькiсть цукру вiдразу ж пiдсолоджуе нашу кров на короткий промiжок часу.

Цукор iз бiлого хлiба пiд впливом ферментiв перетравлюеться досить швидко. Цiльнозерновий хлiб, навпаки, перетравлюеться повiльно. Вiн складаеться з особливо складних цукрових ланцюгiв, якi мають бути подрiбненi по черзi. Отже, цiльнозерновий хлiб – не цукрова бомба, а рятiвне сховище. До речi: пiсля раптового пiдсолодження тiлу складнiше повернутися до здорового балансу. Продукуеться велика кiлькiсть гормонiв, зокрема iнсулiну, i через це людина швидше втомлюеться, коли ефект спадае. Якщо цукор не опиняеться в кровi надто швидко, вiн стае важливою сировиною. Тодi ми можемо використовувати його як дрова для наших клiтин або для створення власних цукрових структур, як-от глiкокалiкс травного тракту.

А проте наше тiло полюбляе солодке, адже воно заощаджуе йому час роботи, перетравлюючись швидко, як i теплi протеiни. Крiм того, цукор дуже швидко перетворюеться на енергiю. Таке успiшне енергопостачання, у свою чергу, викликае в мозку хорошi вiдчуття. Але iснуе один нюанс: нiколи ранiше в iсторii людства ми не зустрiчалися з надлишком пропозицii цукру. В американських супермаркетах цукор уже додано до 80 % оброблених продуктiв. Технiчний прогрес зробив наше тiло сховищем для солодощiв, воно поглинае iх до того моменту, як це закiнчуеться цукровим шоком та болем у животi.

Навiть якщо ми знаемо, що перебрали солодощiв, не слiд звинувачувати нашi iнстинкти за те, що вони шукали задоволень. Якщо ми iмо забагато цукру, ми вiдкладаемо його на важкi часи. Це насправдi практична рiч. По-перше, ми перетворюемо його назад на довгi цукровi ланцюги i зберiгаемо у виглядi так званого глiкогену в печiнцi, а по-друге, переробляемо його в жир та накопичуемо в жировiй тканинi. Цукор – едина речовина, яку наше тiло може використовувати для виробництва жиру, витрачаючи на це мiнiмум зусиль.

Запаси глiкогену меншають через певний час пробiжки значною мiрою тодi, коли ви думаете: зараз я почуваюся виснаженим. Тому дiетологи рекомендують займатися спортом не менш нiж годину, щоб спалити жир. Пiсля початкового невеликого зниження працездатностi старi запаси починають активуватися. Ми можемо обурюватися через те, що наше «сальце» не зникае вiдразу ж, але тiло не розумiе цього гнiву, адже його клiтини обожнюють жир.

Жир – найефективнiший i найцiннiший з усiх складникiв iжi. Його атоми настiльки розумно побудованi, що жир порiвняно з вуглеводами та бiлками може мiстити вдвiчi бiльше енергii в грамi. Ми використовуемо його, щоб одягти на нашi нерви оболонку, як на електродроти. Саме завдяки цiй «одежi» ми так швидко мислимо. Деякi важливi гормони нашого тiла продукуються жиром, i кожна клiтина нашого органiзму врештi-решт оповиваеться жировою мембраною. А щось лишаеться про запас. Якщо потiм настане голод – а в останнi кiлька мiльйонiв рокiв так бувало багато разiв, – кожен грам жиру стае страховим полiсом.

Крiм того, для нашоi тонкоi кишки жир е чимось особливим. Вiн, на вiдмiну вiд iнших поживних речовин, не може просто всотатися з кишечника в кров. Жир не розчиняеться у водi, адже це засмiтило б крихiтнi кровоноснi судини у ворсинках тонкоi кишки, i жир плавав би у великих венах, як масло у водi, в якiй варили спагетi. Тому процес засвоення жиру дещо вiдрiзняеться вiд стандартного: вiн вiдбуваеться через лiмфатичну систему. Лiмфатичнi судини вiдносно до кровоносних судин е чимось на кшталт Робiна для Бетмена. Кожна кровоносна судина всерединi тiла супроводжуеться лiмфатичною, навiть дрiбнi кровоноснi судини в тонкiй кишцi. У той час як кровоноснi судини набряклi й червонi, лiмфатичнi – тонкi та бiлувато-прозорi. Вони забирають рiдину з тканин i транспортують iмуннi клiтини, щоб забезпечити правильний кровообiг.

Лiмфатичнi судини такi малi через те, що на вiдмiну вiд кровоносних не мають м'язових стiнок. Часто вони просто дiють за гравiтацiею. Саме через це, коли ми прокидаемося вранцi, нашi очi дещо набрякають. У положеннi лежачи гравiтацiя не може правильно виконувати свою роботу, i невеликi лiмфатичнi судини на обличчi перебувають у станi спокою. Коли ми встаемо, рiдина, доправлена сюди з кров'ю, знову стiкае вниз. (Нашi гомiлки пiсля довгого бiгу залишаються практично без рiдини, бо м'язи нiг стискають лiмфатичнi судини з кожним кроком, i тому рiдина повертаеться вгору.) В усьому органiзмi лiмфатична система здебiльшого е слабкою, але iснуе й виняток – тонка кишка. Саме тут лiмфатична система показуе себе в усiй красi. Усi лiмфатичнi судини вливаються в значно ширшу кровоносну судину i можуть переробити жир без ризику засмiчення.

Ця кровоносна судина мае назву грудна протока (Ductus thoracicus). Вона розповiсть нам, чому хороший жир е таким важливим, а поганий – таким шкiдливим. Невдовзi пiсля прийому жирноi iжi в протоцi з'являеться так багато крихiтних краплинок жиру, що рiдина перестае бути прозорою i стае схожою на молоко. Ось чому ця протока називаеться грудною. Вона iснуе i в чоловiкiв, i в жiнок. Коли жир накопичуеться в протоцi, вiн описуе дугу зi шлунка через дiафрагму просто в серце. (Сюди виливаеться рiдина, зiбрана з нiг, повiк та кишечника.) Вiдмiнна оливкова олiя або дешева фритюрна таким чином опиняються прямо в серцi. Нiякого об'iзду через печiнку, як у всiх iнших випадках.






А – кровоноснi судини проходять крiзь печiнку, а потiм iдуть до серця. B – лiмфатичнi судини ведуть прямо до серця.



Детоксикацiя небезпечних, поганих жирiв вiдбудеться тiльки пiсля того, як серце перекачае все i частки жиру випадково потраплять у кровоносну судину печiнки. Через печiнку проходить досить багато кровi, тому iснуе велика ймовiрнiсть того, що така зустрiч вiдбудеться дуже швидко, але доти серце й кровоноснi судини беззахиснi проти того, що «Макдональдс» i Ко змогли запропонувати за найкращу цiну.

Однак жир може впливати на органiзм не тiльки негативно – iснують i позитивнi речi. Якщо ви витратите бiльше на справжню оливкову олiю (Extra Virgin), ви намастите ваше серце та судини заспокiйливим бальзамом. Існуе багато дослiджень, якi показують, що це може захистити вiд атеросклерозу, клiтинного стресу, хвороби Альцгеймера i захворювань очей (наприклад, дегенерацii макули). Крiм того, можна помiтити певний позитивний ефект у разi запальних захворювань, наприклад ревматоiдного артриту, а також для профiлактики деяких видiв раку. Для тих, хто боiться жиру, особливо цiкавим може стати такий факт: оливкова олiя теоретично може боротися з частками жиру. Вона робить це шляхом блокування ферменту в жировiй тканинi. Не тiльки ми можемо насолоджуватися користю оливковоi олii – нашi маленькi кишковi бактерii також подякують за турботу.

Хороша оливкова олiя варта витрачених на неi грошей: вона мае не занадто жирний та прогiрклий смак, а скорiше пряний i фруктовий; iнодi можна вiдчути поколювання пiд час ковтання, адже в олii мiстяться дубильнi речовини. Тi, кому цей опис здався дещо абстрактним, можуть пошукати рiзнi знаки якостi на пляшках з олiею.

Однак смажити на оливковiй олii – не дуже гарна iдея, адже висока температура зводить усе нанiвець! Гарячi плити дiйсно класнi для стейка та яець, але не для олiйних жирних кислот, якi можуть бути хiмiчно модифiкованi. Для цього краще пiдходить олiя для смаження або твердi жири, як-от вершкове масло чи кокосова олiя. Хоча вони повнi тих же насичених жирних кислот, вони дещо стабiльнiшi пiд дiею високих температур.

Дорогi олii не тiльки чутливi до високих температур, але й можуть вбирати в себе вiльнi радикали з повiтря. Вiльнi радикали спроможнi завдати великоi шкоди нашому органiзму, бо не дуже хочуть бути вiльними, а навпаки, бажають iз чимось злитись. Тому вони пристають до всього: кровоносних судин, шкiри обличчя, нервових клiтин, – цим забезпечуючи подразнення судин, старiння шкiри й неврологiчнi захворювання.

Якщо вони прагнуть злитися з олiею, то це чудово, але краще хай це станеться в нашому органiзмi, а не на кухнi. Отже, слiд закривати готову iжу кришкою та вiдразу ставити в холодильник.

Тваринний жир у м'ясi, молоцi або яйцях мiстить набагато бiльше арахiдоновоi кислоти, нiж олiя. Завдяки арахiдоновiй кислотi наш органiзм виробляе больовi сигнальнi речовини. У таких олiях, як рапсова, лляна або конопляна, однак, мiститься бiльше протизапальноi альфа-лiноленовоi кислоти, а в оливковiй олii можна знайти речовину з аналогiчним ефектом, яка зветься «олеокантал». Цi жири дiють як iбупрофен або аспiрин, тiльки в нижчих дозах. Вiд гострого головного болю вони не допомагають, а ось iх регулярне вживання може позитивно подiяти, якщо людина страждае вiд запального захворювання, частих головних чи менструальних болiв. Інодi бiль може дещо пом'якшитись, якщо ви не забудете вживати бiльше рослинних, нiж тваринних жирiв.

Однак оливкова олiя – не панацея для волосся та шкiри. Дерматологiчнi дослiдження показали, що навiть чиста оливкова олiя легко може подразнювати шкiру та волосся, а воно, як правило, стае жирнiшим, i ефект догляду зводиться до нуля пiсля вимивання.

Крiм того, можна переборщити з жиром в органiзмi. Значна кiлькiсть жиру, хорошого чи поганого, перевершуе нашi можливостi. Це те саме, як коли б ви намазали забагато крему на обличчя. Дiетологи рекомендують брати 25–30 % щоденних потреб в енергii з жирiв. У середньому це складае 55–66 грамiв на день, спортсмени можуть споживати набагато бiльше, а люди з маленькою масою тiла, навпаки, дещо менше. З «Бiг Мака» людина може отримати понад половину щоденноi норми жиру – питання тiльки в тому, якого саме. А от iз куркою пiд соусом терiякi людина отримуе лише 2 грами, а от де взяти решту 53 грами, залежить цiлком вiд неi.

Окрiм вуглеводiв та жирiв iснуе ще одна речовина, що складае основу нашого харчування, – амiнокислоти. Смiшно, але факт, що тофу чи пряно-солоне м'ясо складаються з маленьких кислот. Як i у випадку з вуглеводами, вони також шикуються в маленькi ланцюжки. Вони смакують дещо по-iншому i наприкiнцi розкладаються в iншу речовину, а саме бiлок. У тонкiй кишцi травнi ферменти розкладають речовину, i кишкова стiнка поглинае цiннi частинки. Існуе двадцять амiнокислот i нескiнченна кiлькiсть можливостей iх поеднання в рiзнi бiлки. Ми, люди, за допомогою цих кислот будуемо свою ДНК, наш генетичний матерiал з кожною новою клiтиною, яку виробляемо протягом дня. Так само й iншi живi iстоти, рослини й тварини. Тому все природне, що можна з'iсти, мiстить бiлок.

Харчуватися пiсно набагато важче, нiж бiльшiсть iз нас вважае: бiлки, що е в рослинах, вiдрiзняються вiд тваринних, оскiльки будуються з небагатьох амiнокислот, тому й називаються неповними. Якби ми схотiли побудувати власнi бiлки з тих амiнокислот, вони закiнчилися б, перш нiж ми встигли б добудувати ланцюжок. Напiвготовi бiлки просто розклалися б знову, вийшли з сечею або були б утилiзованi якимсь iншим чином. Бобам не вистачае метiонiну, рису й пшеницi – лiзину, в кукурудзi вiдсутнi двi амiнокислоти – лiзин i триптофан. Але це не остаточна перемога любителiв м’яса над вегетарiанцями: вегетарiанцi й вегани просто повиннi харчуватись рiзноманiтно.

Хоча боби не мiстять метiонiну, вони, однак, багатi на лiзин: пшеничний коржик iз бобовими дае всi амiнокислоти, необхiднi для власного виробництва бiлка. Тi, хто iсть яйця й сир, також можуть отримати все необхiдне. У багатьох краiнах люди столiттями iнтуiтивно добирали собi рацiон: рис iз бобами, макарони з сиром, лаваш чи тост iз арахiсовим маслом. Ранiше вважалося, що людина повинна поеднувати рiзноманiтнi продукти пiд час одного прийому iжi. Сьогоднi ми знаемо, що це не обов’язково. Поки повсякденна iжа все одно так чи iнакше комбiнуеться протягом цiлого дня, наше тiло отримуе все необхiдне. Існують також рослини, якi мiстять усi незамiннi амiнокислоти в достатнiй кiлькостi: соя та кiноа, щириця, спiрулiна-алген, гречка й насiння чiа. Тофу, таким чином, виправдовуе свое звання замiнника м’яса, але з тим обмеженням, що все бiльша кiлькiсть людей страждае вiд алергii на нього.




Алергii та несприйняття продуктiв



Згiдно з однiею з теорiй розвитку алергii, вона починаеться пiд час перетравлення в тонкiй кишцi. Якщо нам не вдасться розщепити бiлок на окремi амiнокислоти, деякi частки бiлка можуть залишитись. Як правило, вони просто не всотуються в кров. Несподiвано вiдповiдальнiсть за цi частки лягае на лiмфу. Цi дрiбнi частинки разом iз краплинками жиру можуть потрапити в лiмфу, де iх ретельно проiнспектують iмуннi клiтини. Наприклад, вони бачать дрiбнi частки арахiсу всерединi лiмфи й атакують цi стороннi тiла.

Коли вони бачать арахiс наступного разу, то вже краще пiдготовленi й здатнi атакувати сильнiше: iнодi арахiсовi достатньо лише потрапити до рота, як iмуннi клiтини вже готуються атакувати. У результатi маемо сильнi алергiйнi реакцii на кшталт набряку обличчя чи язика. Це пояснюе алергii, що iх здебiльшого викликають харчi, якi мiстять забагато бiлка та жиру одночасно, наприклад молоко, яйця та арахiс. Чому майже не iснуе людей з алергiею на жирний бекон? Вiдповiдь дуже проста: ми також складаемося з м’яса i тому можемо це досить добре перетравлювати.




Целiакiя i чутливiсть до глютену


Розвиток алергii через тонку кишку може бути спричинений не тiльки жиром. Такi алергени, як краб, пилок або глютен, е самi собою бомбами, тому не слiд вважати, що тi люди, якi вживають багато жирноi iжi, обов’язково страждатимуть вiд алергii. Інша теорiя розвитку алергii полягае ось у чому: на короткий промiжок часу стiнка нашого кишечника може пропускати дещо бiльше, нiж зазвичай, i, таким чином, фактично дозволити решткам iжi потрапити до тканин кишечника й кровi. Науковцi вважають, що цей процес пов’язаний iз глютеном, сумiшшю бiлка, який отримують iз таких зернових культур, як пшениця.

Не зовсiм правильним е те, що нам постiйно слiд iсти зерновi. Насправдi рослина хоче розмножуватись, а ми з такою легкiстю iмо ii нащадкiв. Замiсть того щоб улаштувати нам сцену, рослини не довго думаючи отруюють свое насiння. Усе це набагато менш драматично, нiж звучить, адже кiлька зерен пшеницi не зроблять великоi погоди для обох сторiн. Тож i люди, i рослини можуть вижити. Чим чiткiше рослина вiдчувае небезпеку, тим бiльше шкiдливих речовин опиняеться в насiннi. Пшениця так сильно хвилюеться, бо ii насiння мае дуже мале вiкно мiж зростанням i розмноженням. Тому все мае йти за планом. Глютен негативно впливае на важливий травний фермент в органiзмi комахи. Нахабному кониковi, ймовiрно, буде тяжко перетравити паростки пшеницi, якщо вiн згризе забагато. Вчасно спинившись, вiн зробить послугу i собi, i рослинi.

У кишечнику неперетравлений глютен може частково мандрувати кишковими клiтинами i таким чином послабити зв’язок мiж ними. У результатi пшеничний бiлок опиняеться в мiсцях, у якi вiн не мав би потрапити, i це, у свою чергу, не до вподоби нашiй iмуннiй системi. Одна людина зi ста мае генетичне несприйняття глютену (целiакiю), але набагато бiльше людей мають пiдвищену чутливiсть до нього.

У разi целiакii споживання пшеницi може спричинити серйознi запалення, знищити ворсинки кишечника або послабити нервову систему. Ураженi страждають вiд болiв у животi, дiарей, у дiтей спостерiгаеться сповiльнене зростання та блiдiсть у зимовий перiод. Хитрiсть цього розладу в тому, що iнодi симптоми вираженi, а iнодi зовсiм непомiтнi. Якщо форми запалення менш тяжкi, людина може роками не помiчати захворювання, хоч i страждае вiд болю в животi чи анемii, яку випадково виявляе терапевт. Найкраще лiкування целiакii, яке iснуе нинi, – не вживати пшеницю i Кo.

Людина з чутливiстю до глютену може iсти пшеницю, не отримуючи сильних ушкоджень кишечника, але тут потрiбно не перестаратись. Та сама ситуацiя, що й iз коником. Багато людей вважають, що все покращиться, якщо зо два тижнi харчуватися iжею, яка не мiстить глютену. Проблеми з травленням чи здуття стають рiдшими, минае бiль у головi та суглобах. Деякi люди можуть краще сконцентруватись i менше втомлюватись.

Чутливiсть до глютену дослiджують лише вiднедавна. Наразi висновок можна узагальнити так: симптоми покращуються пiд час безглютеновоi дiети, навiть якщо целiакii немае. Ворсинки кишечника не сильно запалюються i не гинуть, але iмунна система, найiмовiрнiше, не буде в захватi вiд булочки.

Пропускна здатнiсть кишечника також може пiдвищитись на короткий час, наприклад пiсля застосування антибiотикiв, вiд уживання алкоголю або через стрес. Тi, хто страждае лише вiд чутливостi до глютену, можуть навiть помiтити ознаки несумiсностi. Головне в остаточному дiагнозi – це власнi спостереження та виявлення певних молекул у клiтинах кровi. Окрiм добре вiдомих груп кровi (0, A, B та AB, вони ж вiдповiдно перша, друга, третя й четверта), iснуе також багато додаткових властивостей, наприклад так званих ознак DQ. Той, хто не належить до груп DQ2 чи DQ8, iмовiрно, не матиме целiакii.




Несприйняття лактози та фруктози


Пiд несприйняттям лактози розумiють алергiю або чутливiсть. Їжа знов-таки не може розщепитися на складовi. Лактоза е компонентом молока i складаеться з двох хiмiчно пов’язаних молекул цукру; травний фермент, який розщеплюе iх, не з’являеться з сосочка. Маленькi клiтини кишечника будують його самi на ворсинках. Лактоза руйнуеться, контактуючи зi стiнкою кишечника, а окремi молекули цукру всотуються. Якщо цей фермент вiдсутнiй, можна отримати такi ж ускладнення, як i у випадку з несприйняттям глютену та чутливiстю до нього: бiль у животi, дiарею, метеоризм. На вiдмiну вiд целiакii, неперетравленi частки лактози не мандрують через стiнки кишечника. Вони просто проковзують iз тонкоi кишки до товстоi й годують там бактерiй-газоутворювачiв. Здуття живота та iншi симптоми – це, так би мовити, подяка вiд задоволених перегодованих мiкробiв. Хоча це дуже неприемно, таке несприйняття не настiльки шкодить здоров’ю, як целiакiя.

Кожен з нас мае гени для перетравлення лактози. У рiдкiсних випадках цi проблеми виникають вiд самого народження. Дiти не можуть випити молока, не отримавши тяжкоi дiареi при цьому. Але в 75 % усiх людей цей ген вимикаеться повiльно, як побiчний ефект старшання, коли ми вже не потребуемо пити з грудей або пляшечок. За межами Захiдноi Європи, Австралii та США дорослий, який п’е молоко, – рiдкiсть. Навiть у наших широтах у супермаркетах з’являються безлактознi продукти, оскiльки за сучасними оцiнками кожен п’ятий нiмець потерпае вiд несприйняття лактози. Чим ви старшi, тим вища ймовiрнiсть того, що ви не зможете розщепити лактозу, але часто людинi у вiцi шiстдесяти рокiв не спадае на думку, що здуття живота або дiарея спричиненi звичайною склянкою молока або смачним вершковим соусом.

Проте помилково вважати, що ми бiльше не можемо споживати молоко! У бiльшостi випадкiв людина все ще мае ферменти для розщеплення лактози, але iх дiяльнiсть дещо скорочена – скажiмо, десь на 10–15 % менше порiвняно з тим, що вона споживала ранiше. І якщо стане зрозумiлим, що без склянки молока в животi комфортнiше, можна визначити для себе мiру. Шматок сиру або вершки в кавi не створять серйозних незручностей, як i молочнi креми в солодощах. Щось подiбне ми можемо спостерiгати i в iнших поширених випадках несприйняття компонентiв iжi. Кожен третiй нiмець мае проблеми з фруктовим цукром, або фруктозою. Існують такi види несприйняття фруктози, якi пов’язанi з сильними вродженими вiдхиленнями, тому пацiенти страждають вiд проблем iз травленням, навiть якщо вживають фруктозу в невеликих кiлькостях. Але бiльшiсть людей мають проблеми через зловживання нею. Багато хто з них навiть не пiдозрюе про це, адже в магазинi вони керуються надписом «з фруктовим цукром», що звучить здоровiше, нiж просто «з цукром». Виробники пiдсолоджують своi вироби чистою фруктозою i сприяють ii появi у великiй кiлькостi в нашому рацiонi.

Одне яблуко на день не було б проблемою для багатьох, якби ми не вживали кетчуп iз картоплею фрi, пiдсолодженi фруктовi йогурти чи густий суп iз дозою фруктози. Деякi помiдори спецiально розводять так, щоб вони мiстили багато фруктового цукру. Крiм того, зараз завдяки глобалiзацii та авiатранспорту ми маемо високу пропозицiю фруктiв на ринку. Ананаси з тропiчних районiв узимку лежать поряд iз полуницею з голландських теплиць i сушеним iнжиром з Марокко. Отже, те, що ми вважаемо за несприйняття, може бути цiлком нормальною реакцiею органiзму, який мае змiнити рацiон, до якого звик за мiльйони рокiв.

Механiзм, що криеться за несприйняттям фруктози, дещо вiдрiзняеться вiд уже описаного несприйняття лактози та глютену. Фруктоза являе собою лише одну молекулу цукру, яку не потрiбно розщеплювати, а слiд лише транспортувати через кишкову стiнку. Люди з вродженим несприйняттям фруктози мають замало таких транспортних каналiв (так званi ГЛЮТ-5-тран-спортери) в стiнках кишечника. Якщо людина вживае навiть невелику кiлькiсть фруктози, наприклад одну грушу, транспортнi канали перевантажуються i цукор, отриманий iз грушi, як i у випадку з несприйняттям лактози, мандруе в кишковiй флорi нашоi товстоi кишки. Якщо ж несприйняття розвинулося протягом життя, то з цим не все так просто, тому що частина фруктози залишаеться неперетравленою в кишечнику (особливо якщо нею зловживати) навiть у тих людей, якi не скаржаться на проблеми з уживанням фруктози. Може статись i так, що кишкова флора занадто структурована. Тому, якщо з’iсти грушу, залишки фруктози зустрiнуться з кишковою бактерiальною командою, i це може викликати особливо неприемнi симптоми. Важкiсть симптомiв безпосередньо залежить вiд кiлькостi кетчупу, густого супу чи фруктового йогурту, яку людина з’iла.

Несприйняття фруктози також може вплинути на наш розум. Цукор допомагае багатьом iншим поживним речовинам всотуватись у кров. Амiнокислота триптофан пiд час процесу травлення чiпляеться за фруктозу. А коли в нашому животi забагато фруктози i ми не можемо всотати ii повнiстю, разом iз нею ми втрачаемо багато триптофану. Триптофан потрiбен нашому органiзму, щоб побудувати серотонiн. Ця сигнальна речовина також вiдома як гормон щастя, тому вiдсутнiсть серотонiну може призвести до депресiй. Тож непомiтне несприйняття фруктози здатне викликати депресивнi настроi. Це знання лише зовсiм нещодавно почали використовувати в медичнiй практицi.

Якщо зловживання фруктозою так впливае на настрiй, то постае питання: що до цього призводить? Пiсля споживання 50 грамiв фруктози на день природнi транспортери бiльш нiж половини людей перевантажуються. Якщо з’iсти бiльше, у результатi отримаемо дiарею, болi в животi, здуття та депресивний настрiй на тривалий час. У США середне споживання фруктози складае вже 80 грамiв, а ось нашi батьки пили чай iз медом, iли менше напiвфабрикатiв та бiльше фруктiв, а фруктози споживали 16–24 грами на день.

Серотонiн не тiльки забезпечуе гарний настрiй, але й несе вiдповiдальнiсть за вiдчуття ситостi. Напади голоду та постiйнi перекуси можуть бути побiчним ефектом несприйняття фруктози, у той час як додатково розвиваються й iншi симптоми на кшталт болю в животi. Існуе i цiкавий факт для всiх тих, хто сидить на дiетi та iсть салати. У багатьох салатних заправках iз супермаркету чи ресторанiв швидкого харчування мiститься фруктозно-глюкозний сироп. Дослiдження показали, що цей сироп пригнiчуе сигнальнi речовини (лептин), що вiдповiдають за вiдчуття ситостi, навiть у людей, якi не мають несприйняття фруктози. Салат iз тiею ж кiлькiстю калорiй i домашнiми заправками з оцту та олii чи йогурту дае вiдчуття ситостi на довший промiжок часу.

Як i всi галузi нашого життя, виробництво харчiв зазнае постiйних змiн. Інодi iнновацii мають хорошi наслiдки, а iнодi – поганi. Солiння свого часу було iнновацiйним методом, який люди винайшли, щоб запобiгти гниттю м’яса. Протягом столiть iснувала традицiя солити м’ясо та ковбаснi вироби великою кiлькiстю нiтритiв. Це надавало продуктам яскраво-червоного кольору. Саме тому шинка, салямi, печiнковий паштет та копчена корейка не стають коричневими пiд час смаження, як, наприклад, стейк чи вiдбивна. У 1980 роцi використання нiтритiв урештi-решт було суворо обмежене через можливi ризики для здоров’я. Ковбаснi вироби тепер мiстять не бiльш нiж 100 мiлiграмiв нiтриту на кiлограм м’яса. Вiдтодi набагато менше людей хворiють на рак шлунка. Таке коригування колись дуже значущоi iнновацii було бiльш нiж доречним. Сьогоднi розумний м’ясник змiшуе велику кiлькiсть вiтамiну С з невеликою кiлькiстю нiтритiв, щоб зберегти м’ясо без можливих ускладнень для здоров’я.

Таке сучасне переосмислення також може бути необхiдним щодо споживання пшеницi, молока та фруктози. Добре, коли такi продукти присутнi в нашому рацiонi, бо вони мiстять цiннi матерiали, але, можливо, ми повиннi переглянути обсяги, в яких ми цi продукти споживаемо? У той час як нашi предки, мисливцi та збирачi, щороку з’iдали до п’ятисот рiзних видiв тутешнiх коренiв, трав та рослин, наша iжа тепер складаеться здебiльшого з сiмнадцяти культур. Не дивно, що наш кишечник зiткнувся з труднощами пiсля таких змiн.

Проблеми з травленням подiлили наше суспiльство на двi групи: тих, хто дбае про свое здоров’я i пильно стежить за своiм рацiоном, i тих, хто не може приготувати обiд для друзiв i не зайти в аптеку по лiки. Але обидвi групи в чомусь мають рацiю. Багато людей часто стають обережними, якщо дiзнаються вiд лiкаря про харчове несприйняття, i вважають, що iхнiй стан полiпшиться, коли вони вiд чогось вiдмовляться. Тому вони не iдять фруктiв, каш чи молочних продуктiв i цураються iх, наче отрут. Але бiльшiсть iз них насправдi реагуе на таку новину занадто чутливо i не розумiе, що рiч не в генетичнiй несумiсностi. У них е достатньо ферментiв для перетравлення невеликоi кiлькостi вершкового соусу, шматочка кренделя чи фруктового десерту.

Однак ми завжди повиннi звертати увагу на нашу чутливiсть до продуктiв. Вам не слiд iсти кожну новинку в нашiй культурi харчування. Пшениця на снiданок, обiд i вечерю, фруктоза в кожному напiвфабрикатi або молоко в дорослому вiцi – негаразд, якщо це не подобаеться нашому тiлу. Постiйнi болi в животi та пронос не трапляються без причини, так само як i виснажлива втома. Навiть якщо лiкар виключив целiакiю або сильне несприйняття фруктози, але ви вважаете, що повна вiдмова вiд цих продуктiв покращить стан, ви маете на це право.

Лiкування антибiотиками, сильний стрес чи шлунково-кишковi iнфекцii, на додачу до загальновiдомих обставин, можуть стати поштовхом для розвитку чутливостi до певноi iжi. Однак, коли все повертаеться до норми, чутливiсть кишечника також покращуеться. Тому шлях розв’язання проблеми – не в жертвах протягом усього життя, а в тому, що людина може iсти подразник, поки вона почуваеться добре.


НЕВЕЛИКА ЛЕКЦІЯ ПРО КАЛ


Склад


Колiр


Консистенцiя



Шановнi читачi, настав час зайнятись вiдкладеним. Розслабте своi пiдтяжки, знiмiть окуляри та зробiть ковток чаю! З безпечноi вiдстанi ми наближаемося до таемничих грудочок.



С клад



Багато людей думають, що кал здебiльшого складаеться з того, що вони iдять. Але це не так.







Кал на три чвертi складаеться з води. Ми втрачаемо близько 100 мiлiлiтрiв рiдини щодня. Пiд час травлення кишечник поглинае близько 8,9 лiтра. Те, що ми бачимо в унiтазi, – абсолютний максимум ефективностi: вищезазначена рiдина мiститься тут. Завдяки оптимальному вмiсту води кал стае досить м’яким, щоб органiзм мiг позбутися решток обмiну речовин.

Третина твердих складових – бактерii. Вони вiдслужили свое в кишковiй флорi й подали у вiдставку.

Ще третина – це неперетравлюванi рослиннi волокна. Чим бiльше фруктiв та овочiв ви споживаете, тим бiльшим вийде залишок. Так ви можете навiть розпрощатися з 500 грамами калу замiсть середнiх 100–200.

Остання третина – мiшанина. Вона складаеться з речовин, яких тiло хоче позбутись, наприклад решток лiкарських засобiв, барвникiв або холестерину.



Колiр



Природний колiр калу людини варiюе вiд коричневого до жовтувато-коричневого. Навiть якщо ми не iмо нiчого, що мало б такi тони. Те саме вiдбуваеться i з нашою сечею: вона завжди жовта. Це пов’язане з дуже важливим продуктом, який ми виробляемо кожен день, – нашою кров’ю. 2,4 мiльйона нових кров’яних клiтин утворюються за секунду. Водночас приблизно така ж кiлькiсть кров’яних клiтин помирае. Червоний барвник перетворюеться спочатку на зелений, а потiм на жовтий – ми можемо спостерiгати це на прикладi синця. Із сечею також виходить невелика кiлькiсть цього барвника.

Бiльша частина клiтин проходить через печiнку та опиняеться в кишечнику. Тут бактерii можуть створити ще один колiр – коричневий. Тому дуже доречним для нас буде вмiння розрiзняти колiр калу:

Вiд свiтло-коричневого до жовтого.

Цей вiдтiнок може свiдчити про нешкiдливу клiнiчну картину синдрому Жильбера. Фермент кров’яних клiтин працюе з ефективнiстю лише в 30 %. Тому до кишечника потрапляе менша кiлькiсть барвникiв. Синдром Жильбера – досить поширене явище, адже його виявлено приблизно у 8 % населення. І це не так уже й погано, тому що, згiдно з останнiми дослiдженнями, дефiцит цього ферменту захищае вiд атеросклерозу в лiтньому вiцi. Єдиний побiчний ефект полягае в тому, що людина не переносить парацетамол i не може його приймати.

Ще однiею причиною жовтуватих грудочок можуть бути проблеми з кишковими бактерiями. Якщо вони не працюють належним чином, то кал навряд чи буде коричневим. Антибiотики та дiарея також можуть вплинути на колiр калу.

Вiд свiтло-коричневого до сiрого.

Якщо зв’язок мiж печiнкою i кишечником вигинаеться чи опиняеться пiд тиском (як правило, через жовчний мiхур), пiгменти кровi не можуть потрапити в кишечник. У закрутах немае нiчого хорошого, тому якщо ваш кал сiрого кольору, швидко звертайтесь до лiкаря.





Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/dzhuliya-enders/vnutrishnya-istoriya-kishechnik-naycikavishiy-organ-nashogo-tila/?lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.