Наркономiка. Як працюе економiка картелiв
Том Вейнрайт


Щорiчно наркокартелi отримують $300 млрд прибутку та мають 250 млн «клiентiв» у всьому свiтi. Ця нелегальна iндустрiя не поступаеться найбагатшим корпорацiям. Важко уявити, але картелi користуються тими самими iнструментами, що й рiзноманiтнi компанii з продажу технiки чи модних речей. І роблять це досить успiшно.





Том Вейнрайт

Наркономiка. Як працюе економiка картелiв



Шахраi цi трюки знають. Чеснi люди мають iх навчитися для самозахисту.

    Даррелл Гафф «Як брехати за допомогою статистики»









Вступ. Картель


– Панi та панове, ласкаво просимо до Сьюдад-Хуареса. Мiсцевий час – 8 ранку.

Прохолодного листопадового ранку на злiтно-посадковiй смузi в мексиканськiй пустелi пасажир на борту лiтака авiалiнiй «Інтерджет», рейс 2283, нервуеться зi схованим у шкарпетцi пакетиком i мiркуе, чи не припустився вiн жахливоi помилки. Хуарес, у якому вдень жарота, а вночi морозяно, – амбiтне прикордонне мiсто i головна кокаiнова брама до США. Воно притулилось до металевих огорож на кордонi з Техасом на пiвдорозi мiж тихоокеанським узбережжям i Мексиканською затокою; тут здавна тусуються контрабандисти, заробляються незаконнi статки, грошi гатяться на стрiмкi автiвки, бридкi садиби, а по тому – на поважнi мавзолеi. Але ось нервовий пасажир клiпае проти ранкового сонця i прямуе до термiналу, де зауважуе в камуфляжi й балаклавах морських пiхотинцiв на вартi бiля виходу… Але вiн не наркоперевiзник. Цей пасажир – я.

У термiналi я знаходжу найближчий туалет, замикаюсь у кабiнцi, дiстаю пакуночок – невеликий чорний електронний гаджет завбiльшки з запальничку з однiею кнопкою i свiтлодiодним iндикатором. Кiлька днiв тому в Мехiко менi дав його мiсцевий радник з безпеки, який побоювався, що наiвний молодий britаnico може потрапити в халепу дорогою до Хуареса. Тепер, у час мого першого вiзиту, це мiсто нещодавно одержало титул «найбiльш убивчого у свiтi» через смертельнi iгри в пiжмурки найманих убивць iз картелiв-суперникiв з колонiального центру i шлакоблочних нетрiв. Мiсцевi газети й теленовини повнi розповiдей про страти на узбiччях, масовi поховання, новi способи розчленування. Наприклад, допитливi журналiсти зазвичай зникають у багажнику автiвки, мумiфiкованi за допомогою скотчу. З Хуаресом не жартують. Тож, даючи менi пристрiй, радник пояснив, що менi пiсля прибуття слiд натиснути на кнопку, зачекати, доки спалахне iндикатор, i сховати його в шкарпетцi. Поки iндикатор блимае, вiн зможе мене вiдстежити, принаймнi мою праву ногу, якщо я не озвусь.

У кабiнцi я дiстаю трекер, перевертаю в руцi й натискаю на кнопку. Чекаю. Індикатор не спалахуе. Здивований, я натискаю ще раз. Дарма. Тисну на кнопку й починаю бити по пристрою, гатити – але хоч як я намагався оживити його кiлька хвилин, iндикатор не блимав. І я знову застромив цей непотрiб у шкарпетку, зiбрав речi та насторожено подався на вулицi Сьюдад-Хуареса. Гаджет помер, i я лишився на самотi.


• • •

Це оповiдь про те, що сталося, коли не найсмiливiшого журналiста, який спецiалiзувався на економiцi, вiдправили робити матерiал про найбiльш екзотичну i брутальну промисловiсть на землi. Я приiхав до Мехiко 2010 року, коли краiна ставала до вiйни з наркоковбоями, якi своiми позолоченими калашами довели окремi терени майже до анархii. У 2010 роцi в Мексицi вбили понад 20 тисяч людей, тобто вп’ятеро бiльше, нiж у всiй Захiднiй Європi[1 - Executive Secretariat of the National Public Security System, “Reports of Incidence of Crime by Year”, 2010 (in Spanish), at http://secretariadoejecutivo.gob.mx/incidencia-delictiva/incidencia-delictiva-fuero-comun.php. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.)]. Наступний рiк був ще кривавiшим. Випуски новин iнформували про те саме: щотижня новi повiдомлення про корумпованих копiв, убитих посадовцiв, численнi кривавi мордування narcotraficantes армiею або через розбiрки. То була вiйна з наркотиками, i, зрозумiло, наркотики перемагали.

Я iнколи писав про наркотики з погляду споживачiв у Захiднiй Європi та США. Тепер у Латинськiй Америцi я зiткнувся з разючим аспектом постачання наркотикiв. І що бiльше я писав про el narcotrаfico, то бiльше розумiв, на що це схоже: глобальний, добре органiзований бiзнес. Його вироби розробляються, продукуються, перевозяться, потрапляють на ринок i продаються чвертi мiльярда споживачiв у всьому свiтi. Його рiчний дохiд становить близько 300 млрд доларiв; якби йшлося про економiку держави, то вона належала б до сорока найрозвиненiших у свiтi[2 - Цi вельми приблизнi оцiнки – данi Управлiння ООН з наркотикiв i злочинностi (далi – УНЗ ООН). Див., напр.: “Time for Policy Change Against Crime, Not in Favor of Drugs”, 2009, at https://www.unodc.org/unodc/en/about-unodc/speeches/2009-03-11.html.]. Керiвникам цiеi iндустрii може бути притаманний зловiсний гламур: у них жахливi прiзвиська (у Мексицi одного звали Ель-Коменiньйос, тобто Пожирач Дiтей). Але коли я зустрiчався з ними особисто, iхнi вихваляння та нарiкання нагадували менi менеджерiв корпорацiй. Очiльник кровожерноi банди в Сальвадорi хизувався в спекотнiй в’язничнiй камерi розмiрами теренiв, де верховодили його compa?eros, i розводився про нове перемир’я помiж бандами, злиття яких мав оголосити головний виконавчий директор. Огрядний болiвiйський фермер, який вирощував коку, що з неi виробляеться кокаiн, пишався здоровими пагонами на своiй наркоплантацii з гордiстю та знаннями комерсанта-садiвника. Раз по раз найбiльш безогляднi злочинцi казали менi про рутиннi проблеми, якi псують життя iншим пiдприемцям: управлiння персоналом, обхiд урядових постанов, пошук надiйних постачальникiв, розв’язання питань з конкурентами.

Своею чергою, iхнi клiенти висувають такi самi вимоги, як i iншi споживачi. Як i в будь-якiй галузi, споживачi знайомляться з оглядами новоi продукцii, дедалi частiше купують онлайн i навiть вимагають вiд постачальникiв певного рiвня «корпоративноi соцiальноi вiдповiдальностi». Коли я потрапив до прихованоi «темноi мережi» iнтернету, де за бiткойни анонiмно купують наркотики i зброю, то мав до дiла з продавцем трубок для метамфетамiну, таким самим уважним, як спiвробiтник «Амазону». (Нi, брешу. Вiн був набагато уважнiшим.) Що бiльше я придивлявся до свiтовоi наркоiндустрii, то бiльше замислювався над тим, що сталося б, якби я писав про неi, як про будь-який iнший бiзнес. У результатi з’явилася ця книжка.

Коли я почав дивитися на нелегальну наркоiндустрiю як економiст, то передусiм помiтив: разюча статистика, яку наводять посадовцi, котрi беруть участь у боротьбi з наркотиками, просто не мае сенсу. Незабаром пiсля мого прибуття до Мексики в Тiхуанi запалало величезне вогнище, в якому горiли наркотики. Солдати розпалили багаття й вiдiйшли подалi, бо 134 тонни марихуани зайнялися й перетворилися на стовп густого ядучого диму. У результатi найбiльшоi в iсторii краiни облави схованку виявили в шiстьох контейнерах на складi на мiськiй околицi. Товар був готовий до експорту: його щiльно натовкли в 15 тисяч пакункiв завбiльшки з мiшки з пiском i позначили логотипами з тваринками, смайликами та фiгурками Гомера Сiмпсона, якими контрабандисти маркують те, куди продукцiю вiдправлять. Усi пакунки перевiрили, зважили, сфотографували, облили дизпаливом i пiдпалили. Натовп дивився, а автоматники пильнували, щоб нiхто з завiтряного боку не наближався до запаморочливого вогнища. Регiональний мексиканський командувач, армiйський генерал Альфонсо Дуарте Мухiка, гордо оголосив, що цей тлiючий згар коштував 4,2 млрд песо, або 340 млн доларiв. Деякi американськi газети пiшли ще далi, повiдомляючи, що трофей вартий близько пiвмiльярда доларiв, якщо перерахувати це за роздрiбними цiнами наркотикiв на американському ринку.

Якщо ж ретельно проаналiзувати цифри, то обидвi оцiнки були дуже далекi вiд iстини. Здаеться, розрахунки генерала Дуарте спиралися на припущення, що в Мексицi грам марихуани можна купити десь за 3 долари. Помножте це на сто тонн i одержите в пiдсумку приблизно 300 млн доларiв. У США грам коштуе радше 5 доларiв, звiдки й вийшло пiвмiльярда. Нiби логiчно, хоча сама оцiнка дуже приблизна. Вiзьмiмо такий дуже популярний латиноамериканський експортний продукт, як аргентинська яловичина. У мангеттенському ресторанi стейк на 200 з чимось грамiв може коштувати 50 доларiв, тобто 20–25 центiв за грам. За логiкою генерала Дуарте, виходить, що пiвтонни воловини вартi понад 100 000 доларiв.

Та бичка треба ще забити, порозбирати, спакувати, доправити за адресою, засмачити, приготувати на грилi, перш нiж правити за стейк 50 доларiв. Тому жоден аналiтик, який дослiджуе постачання яловичини, не розраховуватиме цiну за живою вагою бичка, який випасаеться на аргентинськiй пампi, на пiдставi даних iз нью-йоркських ресторанiв. А насправдi саме так iнодi оцiнюють вартiсть героiну, захопленого в Афганiстанi, або кокаiну, перехопленого в Колумбii. У дiйсностi, i наркотики, i яловичина мусять пройти цiлий ланцюг процесiв додавання вартостi, перш нiж буде встановлена iхня «вулична цiна». Грам марихуани може дати продавцевi 3 долари у нiчному клубi в Мехiко або 5 доларiв у студентському гуртожитку в США. Але у сховку на складi в Тiхуанi вiн коштуе набагато менше, бо його ще треба доправити контрабандою через кордон, подiлити на роздрiбнi порцii i тайкома продати на споживчому ринку. З оптимальних розрахункiв випливае, що гуртова цiна в Мексицi становить приблизно 80 доларiв за кiлограм, або 8 центiв за грам[3 - Beau Kilmer et al., “Reducing Drug Trafficking Revenues and Violence in Mexico”, RAND Corporation occasional paper, 2010, див. c. 19 у: http://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/occasional_papers/2010/RAND_OP325.appendixes.pdf.]. З огляду на таку цiну, вилов у Тiхуанi коштував понад 10 млн доларiв, а то й менше, бо нiхто, переховуючи 100 тонн нелегального продукту, не продаватиме його на кiлограми. Через тiхуанську втрату в картелi полетiло чимало голiв. Але втрата органiзованою злочиннiстю 340 млн доларiв, про що повiдомила бiльшiсть газет, була вигадкою: втрати злочинцiв, яким належали цi наркотики, становили насправдi менш нiж 3 % вказаноi суми.

Якщо така вiдмiннiсть у вартостi марихуани на одному великому складi в Тiхуанi, думав я, то що мiг би виявити аналiз наркоторгiвлi зовсiм з iншоi перспективи, iз застосуванням методiв базовоi економiки? Якщо поглянути на картелi, то теж виявиться подiбнiсть до законного бiзнесу. Виробники колумбiйського кокаiну захистили своi прибутки, посиливши контроль постачальних мереж, як це робить Walmart. Мексиканськi картелi розширилися за допомогою франшиз iз таким самим успiхом, як i McDonald’s. У Сальвадорi татуйованi вуличнi банди, колись запеклi вороги, вiдкрили для себе, що спiвпраця iнодi вигiднiша за конкуренцiю. Карибськi злочинцi використовують острiвнi смердючi в’язницi як центри зайнятостi, вирiшуючи власнi проблеми з людськими ресурсами. На кшталт iнших великих фiрм, наркокартелi взялися експериментувати з офшорами, переносячи своi проблеми до нових, бiльш уразливих краiн. Вони намагаються диверсифiкуватись, як це здебiльшого робить iнший бiзнес, сягнувши певного розмiру. Як i iншим вiдомим ритейлерам, iм доводиться вдаватися до онлайновоi торгiвлi.

Комусь, можливо, застосування економiчного та бiзнесового аналiзу до наркокартелiв здасться образливим. Проте нерозумiння економiки наркоторгiвлi та продовження називання фантастичних цифр, як-от у випадку з вогнищем на пiвмiльярда в Тiхуанi, прирекли уряди на те, щоб витрачати грошi та життя на полiтику, яка не працюе. У всьому свiтi платники податкiв витрачають понад 100 млрд доларiв щороку на боротьбу з нелегальною наркоторгiвлею. Лишень США гатять на федеральному рiвнi 20 млрд доларiв, чинячи за рiк 1,7 млн арештiв, пов’язаних iз наркотиками, i вiдправляючи чверть мiльйона людей за грати[4 - Moisеs Na?m, Illicit: How Smugglers, Traffickers, and Copycats Are Hijacking the Global Economy (New York: Doubleday, 2005), p. 68.]. У краiнах, що виробляють i переправляють наркотики, збройна боротьба з наркопромисловiстю призвела до незчисленних жертв. Рiвень убивств у Мексицi жахливий, але не такий високий, як у деяких iнших краiнах, що лежать на шляху контрабанди кокаiну i де щороку вбивають ще тисячi людей, якi пробують боротися з наркобiзнесом. Масштаб державних iнвестицiй величезний, а потрiбних свiдчень – як кiт наплакав.

Простежуючи шлях наркотрафiку, я виявив чотири великi економiчнi помилки, яких припускались уряди скрiзь – вiд Ла-Паса до Лондона. По-перше, увагу переважно зосереджують на знищеннi такого складника цього бiзнесу, як постачання, а базова економiка вчить, що доцiльнiше зосередитись на попитi. Скорочення постачання вплинуло радше на пiдвищення цiн, а не на скорочення обсягу спожитих наркотикiв, що збiльшило вартiсть кримiнального ринку. По-друге, iснуе шкiдлива орiентацiя на сьогоденнiсть, коли уряди заощаджують на ранньому втручаннi, вiдкладаючи бiльшi витрати на пiзнiше. Програми реабiлiтацii в’язнiв, створення робочих мiсць, лiкування наркозалежностi скорочують найперше, коли з бюджетом скрута; натомiсть грошi спрямовують на силовi дii, якi бiльшим коштом дають той самий результат. По-трете, хоча наркокартелi е взiрцем спритноi транскордонноi глобальноi комерцii, ними переймаються (i то незграбно) лише на нацiональному рiвнi. Тому цей бiзнес легко виживае, переходячи з однiеi держави до iншоi i хутко зводячи нанiвець нескоординованi зусилля рiзних краiн. І нарештi, головне: уряди помилково ставлять на одну дошку заборону i контроль. Заборона наркотикiв, яка на перший погляд здаеться рацiональною, дае багатомiльярднiй iндустрii ексклюзивнi глобальнi права на мережi найбiльш безоглядноi органiзованоi злочинностi. Що бiльше я вивчав, як саме картелi роблять бiзнес, то бiльше цiкавився тим, чи iх не зруйнуе легалiзацiя, котра далеко не подарунок для гангстерiв.

У наступних роздiлах я подам обгрунтування цих аргументiв. Але нарiжна думка така: прогнозувати наступнi кроки картелiв i зупиняти iх, не витрачаючи марно життя i грошi, буде простiше, коли ми визнаемо, що управлiння ними здiйснюеться так, як i iншими транснацiональними корпорацiями (ТНК). Ця книжка е пiдручником з бiзнесу для керiвникiв наркоiндустрii. Але водночас це i стратегiя того, як завдати iм поразки.




Роздiл 1. Мережа постачання кокаiну



Ефект таргана i зиск у 30 000 %

– Мене звуть бен Ладен.

Цього весняного дня сiеться дрiбна мряка в Ла-Пасi, болiвiйськiй столицi. Там вiчно болить голова, а я ховаюся вiд опадiв на порозi, чекаючи на поiздку в гори. Автiвка щойно пiд’iхала – темно-сiра «тойота лендкрузер», задне вiкно якоi затемнене плiвкою, що вiдкочуеться по кутках. Вистрибнув водiй, аби вiдрекомендуватися.

– Мене за оце звуть бен Ладеном, – пояснюе вiн, посмикуючи свою кущисту, смоляну бороду, яка вигналася дюймiв на шiсть iз пiдборiддя. – Це ви хочете подивитися, де ми вирощуемо коку, еге?

Саме так. Це тут, в Андах, укоренилася торгiвля кокаiном – глобальний бiзнес десь на 90 млрд доларiв за рiк. Кокаiн споживають у всiх краiнах свiту, але кожна дрiбка його походить iз однiеi з трьох пiвденноамериканських краiн: Болiвii, Колумбii та Перу. Цей наркотик, який можна нюхати у виглядi порошку i палити у вигляду креку, робиться з коки – кущодеревноi рослини, яка прижилася на передгiр’ях Анд. Я приiхав до Болiвii побачити на власнi очi, як вирощують коку, i якнайбiльше довiдатись про економiку кокаiнового бiзнесу бiля самого початку величезноi, жорстокоi i казково прибутковоi мережi постачання.

Застрибую на задне сидiння лендкрузера й вiдразу думаю, що краще: вiдчинити вiкно, впускаючи дощ, або не робити цього й далi нюхати, як у багажнику смердить бензином канiстра, що протiкае. Вирiшую трохи прочинити i, щоб не намокнути, посунутись на середину сидiння. Ми рушаемо i пiдiймаемося з 10 000 до 13 000 футiв, аби подолати верховини болiвiйського плато високо в Андах, що лежить утричi вище, нiж Катманду в Гiмалаях. Автiвка гарчить, коли бен Ладен, то пiдспiвуючи, то вiдмовчуючись, долае один закрут дороги за iншим. Ми iдемо крiзь хмари, якi iнколи розступаються i показують латки снiгу на iншому боцi долини.

Болiвiя вирощуе коку переважно у двох зонах: у вологiй провiнцii Чапаре в центрi краiни, де за останнi десятирiччя рослина прижилася пiд час буму торгiвлi кокаiном, i в Юнгасi, теплому лiсовому регiонi на пiвнiчний схiд вiд столицi, де люди це листя вирощували протягом сторiч. Саме туди ми й прямуемо; пiд час повiльного спуску схiдним схилом повiтря теплiшае, голе камiння на схилi гори спочатку вкриваеться мохом, а тодi – щiльною зеленою ковдрою папоротi. Я видивляюсь на протилежний бiк долини, аби вiдволiктися вiд страхiв Камiно-Лос-Юнгас. Їi тут називають camino de la muerte, «дорогою смертi»; це вузький гравiйний путiвець, що притулився до сипкого крутосхилу праворуч, а лiворуч лежить ущелина завглибшки 1000 футiв. Бен Ладен бадьоро завертае лендкрузер на слiпих поворотах (а раз промчав крiзь невеличкий водоспад), а я посуваюсь до правих дверцят, де чiпляюся за ручку i готуюсь вистрибнути в разi небезпеки, якщо вiдчую, що автiвка починае сунутись у безодню.

На щастя, нiчого не сталось. Через кiлька годин подорожi, пiд час якоi iнодi доводилось вручну розчищати завали, ми прибули до мiсця призначення. Може, через те що в мене майже не лишилося нервiв пiсля пекельноi подорожi, але Тринiдад-Пампа, село з 5 тисячами мешканцiв, якi живуть у будиночках зi шлакоблокiв i рифленого залiза, здалося менi раем. Обабiч дороги до мiстечка росли банановi дерева, якi замiнили собою крутосхили, котрi вздовж долини на пiвнiч i пiвдень були акуратно загосподарьованi терасами по кiлька футiв заввишки. Далi за ними високi гори тонуть у хмарах, якi виокремлюються на тлi синього неба. Я вистрибую з автiвки в теплий полудень, радiю можливостi розiм’яти ноги i прямую узбiччям до плантацii. Кущi, якi там ростуть, переплутати неможливо. Делiкатне мигдалеподiбне листя росте на нiжних стеблах, що галузяться з грубших пенькiв, дбайливо посаджених у рудий грунт. Це кока, листя вартiстю мiльярди доларiв, через яке щороку вбивають тисячi людей. Терасу за терасою вирубано в скелях, i кущi утворюють довгу зелену драбину.

На перехрестi в центрi села я зустрiчаю Едгара Марманi, голову мiсцевоi спiлки вирощувачiв коки, який прийшов прямцем iз плантацii – руки бруднi, гумовi чоботи. Спiлка наркофермерiв? Майже скрiзь у свiтi це вважалося б незаконним. Але коли йдеться про коку, то болiвiйський режим вiльнiший, нiж в iнших пiвденноамериканських краiнах. В Андах листя споживали задовго до прибуття в Америку европейцiв. Однi роблять iз ним чай, а iншi – жують жменями. (Болiвiйських селян можна часто побачити пiд час роботи з випнутою щокою, – то вони ссуть жуйку з листя.) У такому виглядi листя дае дуже м’який ефект стимуляцii – нiчого схожого з кокаiном. Листя нiбито допомагае вiд холоду, голоду, висотноi хвороби, що додають прикрощiв життю на болiвiйськiй верховинi. У багатьох готелях Ла-Паса прибульцям подають чай iз кокою; донедавна це робили i в американському посольствi. Я й собi випив фiлiжанку пiд час снiданку; вона здалась менi не набагато мiцнiшою за зелений чай. Аби дозволити таке «традицiйне» використання листя, щороку болiвiйський уряд вiдводить невеликi терени пiд вирощування коки.

Однак Марманi вiддае перевагу пепсi, i ми в мiнiмаркетi сiдаемо на пластиковi стiльцi, а на столику мiж нами – пластиковi склянки та дволiтрова пляшка пепсi. Я починаю з питання про те, як виростити гарний урожай коки.

– Спочатку треба зробити wachus, – вiдповiдае вiн i показуе на схили, вживаючи мiсцеве слово на означення терас.

Кожну терасу два фути завглибшки очищують вiд камiння. На кожного члена громади припадае по десять терас, а найбiльшi землевласники мають понад акр землi. У Юнгасi м’який клiмат i родючий грунт, тому фермери щороку збирають до трьох урожаiв iз кущiв коки, що краще, нiж при вирощуваннi кави, яка дае лише один урожай i вибагливiша до умов, потребуючи затiнку. Єдиний складний час – узимку, каже Марманi, бо в липнi, серпнi й вереснi нема дощу, i ми «estamos jodidos» – у скрутi. Зiрване листя висушуеться на сонцi й пакуеться в takis, п’ятдесятифунтовi тюки. Вантажiвка доправляе iх на ринок Вiлла Фатiма в Ла-Пасi, що е одним iз двох мiсць у краiнi, де коку можна продати легально. Кожен водiй показуе лiцензiю, в якiй вказано вагу i походження вантажу.

Фермерiв, якi вирощують коку, толерують i навiть шанують у Болiвii, президент якоi Ево Моралес сам був cocalero, як називають вирощувачiв. Порушуючи всi закони, вiн колись привiз тюки коки до Мангеттену i з викликом жував ii на засiданнi ООН, де закликав скасувати мiжнароднi конвенцii, якi лишають це листя поза законом. Ця витiвка була частиною ширшого спротиву захiдному втручанню в андськi справи, як вiн це розумiв. У 2008 роцi вiн вислав посла США за втручання в мiсцеву полiтику, а на додачу виставив i Управлiння боротьби з наркотиками США. Попри мiжнароднi заборони листя коки, держава Болiвiя пiдтримуе рiзнi галузi вiтчизняноi промисловостi, що випускають iз коки рiзнi вироби, – вiд цукерок, тiстечок, напоiв до зубноi пасти з кокою. Займаеться цим Управлiння з питань коки й комплексного розвитку на чолi з заступником мiнiстра, яке видае лiмiти на вирощування листя. Ідея полягае в тому, щоб i забезпечити обсяги для ринку чаю, зубноi пасти тощо, i не давати листя для наркоторгiвлi. Проте система ця не досконала: за оцiнкою ООН 2014 року, Болiвiя видiлила пiд вирощування коки 20 400 гектарiв землi, чого вистачае для вироблення 33 000 тонн сушеного листя. Водночас на два лiцензованi ринки краiни припадало лише 19 798 тонн, тобто менш нiж 2/3 виробленого обсягу листя коки[5 - “Plurinational State of Bolivia, Monitoring of Coca Cultivation 2014”, UNODC, August 2015 (in Spanish), at https://www.unodc.org/documents/bolivia/Informe_Monitoreo_Coca_2014/Bolivia_Informe_Monitoreo_Coca_2014.pdf.]. Тобто цiлком можна стверджувати, що решта потрапила на нелегальний ринок для переробки на кокаiн.

Оскiльки картелям для виробництва кокаiну потрiбне листя коки, уряди зосередилися саме на плантацiях коки, намагаючись пiдiрвати витоки незаконного бiзнесу. З кiнця 1980-х рокiв пiвденноамериканськi краiни-постачальницi коки почали отримувати вiд США кошти та експертну допомогу для боротьби з наркотиками шляхом виявлення i знищення ферм, якi вирощували коку нелегально. Економiчне пояснення дуже просте: якщо скорочуеться постачання продукту, зростае його дефiцит i цiна. Саме дефiцит робить золото дорожчим за срiбло, а нафту дорожчою за воду: якщо багато людей щось хоче, а в обiгу того нема, то треба приплатити, щоб те дiстати. Уряди сподiваються, що, урiзаючи постачання коки, вони сприятимуть пiдвищенню цiни на листя, а отже, i на виробництво кокаiну. Якщо цiна на кокаiн зростатиме, мiркують вони, менше людей у заможному свiтi купуватиме його. Так само як очiкування низького врожаю какао нещодавно пiдняло у свiтi цiни на шоколад (i шоколадоголiкам довелося обмежити своi апетити), нищення насаджень коки пiднiме цiни на кокаiн, i споживачi цього наркотику менше вдаватимуться до нього.

Колумбiя та Перу, в яких наразi кращi стосунки зi США, нiж у Болiвii, значно прикрутили шрубки. Армii обох краiн вiдрядили на упорядження теренiв, аби й слiду не лишилося вiд кущiв коки. Проте мiсцева горовина надзвичайно ускладнила це завдання. Туди й назад лiтали легкi лiтаки, й коригувальники видивлялися зрадливi тераси, на яких уродила кока. Фермери навчилися приховувати цi рослини, але влада вдосконалила iх виявлення. Тепер лiтакам коригувальникiв допомагають супутники, якi дають фахiвцям докладну зйомку теренiв, аби можна було вiдрiзнити легальнi плантацii бананiв та кави вiд нелегальних – коки. Солдатiв озброюють такими мапами й надсилають вручну нищити плантацii. У Колумбii вдавалися до розпорошення з легких лiтакiв гербiцидiв. Селяни нарiкають, що разом iз кокою нищать багато цiлком легальних рослин. У 2015 роцi Колумбiя на невизначений термiн призупинила програму розпорошення гербiцидiв iз повiтря, бо ВООЗ попередила, що гербiциди можуть викликати рак.

Спустошення за допомогою кампанii нищення виглядало успiшним, принаймнi на перший погляд. За кiлька минулих десятирiч Болiвiя, Колумбiя й Перу знищили тисячi квадратних миль нелегальних плантацiй коки, щороку збiльшуючи обсяг лiквiдованого врожаю. Застосовуючи ручну працю, уряди трьох краiн 1994 року знищили близько 6 000 га коки[6 - “World Drug Report 2006”, UNODC, 2007, at https://www.unodc.org/unodc/en/data-and-analysis/WDR-2006.html.], а 2014 року – бiля 120 000 га. Це виняткове досягнення: масштаби зробленого стануть зрозумiлими, якщо уявити собi щорiчне просапування садка, площа якого в 14 разiв бiльша за площу Мангеттену (а при цьому вiйськовi ще й стрiляли). За приблизними розрахунками ООН, в Андах знищено половину кущiв коки.

Щорiчна втрата близько 50 % продукцii завдала б непоправноi шкоди бiльшостi галузей промисловостi. А от кокаiновий ринок повертае свое. Акр за акром коку труiли, палили, обпорскували, а фермери йшли деiнде й садовили новi кущi навзамiн втрачених. Завдяки цьому загальний обсяг виробництва майже не змiнився. У 2000 роцi, пiсля першого десятирiччя боротьби з кокою, в Пiвденнiй Америцi успiшно використовували пiд цю рослину приблизно 220 000 га, тобто стiльки, скiльки i 1990 року. Проте картелi швидко знайшли iншi джерела постачання. Нищення в Перу стимулювало вирощування коки в Колумбii. Коли Колумбiя подвоiла зусилля i повиганяла фермерiв, тераси з кокою з’явилися в Перу. Захiднi експерти називають це «ефектом повiтряноi кулi»: якщо кулю натиснути в одному мiсцi, вона випнеться в iншому. У латиноамериканцiв е приземленiша назва для цього феномену: «ефект таргана». Ви, як тарганiв, виганяете наркоторгiвцiв з однiеi кiмнати, а вони незабаром оселяються деiнде в домi.

Це не знеохочуе прибiчникiв знищення, якi доводять, що не йдеться про цiлковиту лiквiдацiю вирощування коки, а лишень про здорожчання процесу. Для пiдтримання високоi врожайностi попри обпорскування плантацiй фермерам доводиться працювати на землi набагато бiльше. Потреба в нових плантацiях замiсть знищених вiйськовими значно здорожчуе бiзнес. У минулому майже весь урожай коки можна було переробити на кокаiн. А тепер чи не половина втрачаеться, бо кущi за наказом влади висмикують або обробляють гербiцидами.

Однак попри те що доводиться тепер вирощувати коки вдвiчi бiльше, щоб зберегти обсяг урожаю, картелям не довелося пiдвищувати цiни. Сьогоднi в США грам чистого кокаiну коштуе приблизно 180 доларiв (грам на вулицi зазвичай удвiчi дешевший, бо його чистота становить лише 50 %)[7 - Див. с. 75 у: http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/ondcp/policy-and-research/2013_data_supplement_final2.pdf.]. Така цiна тримаеться вже понад 20 рокiв, незважаючи на те, скiльки вирубано кущiв мачете i скiльки витрачено галонiв гербiцидiв. Одним iз пояснень стабiльностi цiни пiд час шокових подiй для постачальникiв е падiння попиту (тобто в обiгу менше продукцii, але менше людей хоче ii купувати, тому цiна не змiнюеться). Проте не схоже, що це так. Із 1990-х рокiв кiлькiсть регулярних споживачiв кокаiну в США трималася на рiвнi 1,5–2 млн. Нещодавно вiдбулося поважне падiння споживання в США, однак це компенсувалося стрiмким зростанням попиту в Європi. ООН вважае свiтовий попит стабiльним. Тому маемо загадку: постiйний попит i скорочене постачання мали б призвести до зростання цiни, але кокаiн залишаеться дешевим. Як вдалося картелям обiйти основнi закони економiки?

Аби зрозумiти, як iм це вдалося, розгляньмо практику Walmart, який подiбним чином iнколи, здавалося, порушував закони попиту i пропозицii. Щорiчний загальносвiтовий прибуток найбiльшого у свiтi ритейлера Walmart становить приблизно пiвтрильйона доларiв. Їхнiй успiх зумовлений тим, що цiни зросли не набагато порiвняно з тим часом, коли Бад i Сем Волтони 1962 року вiдкрили першу свою крамницю. На минулий День подяки люди купували iндичку по 40 центiв за фунт i на додачу комплект iз дев’ятьох (таких собi) оздоблених до свята обiднiх тарiлок за 1,59 долара.

Завдяки таким надзвичайно низьким цiнам покупцi й люблять Walmart. Але такi низькi цiни дуже б’ють по фермерах i виробниках, якi постачають товари. Вони скаржаться, що Walmart та iншi великi мережi роздрiбноi торгiвлi вiдкраяли такий шмат ринку бакалii, що можуть тепер певною мiрою диктувати умови постачальникам. Усi знають, що таке монополiя: коли одна компанiя е домiнантним продавцем певного продукту й може тому правити будь-яку цiну. Критики таких ритейлерiв, як Walmart, звинувачують iх у «монопсонii», тобто в домiнантнiй позицii покупцiв певних продуктiв. (Запозичене з грецькоi «монополiя» означае «единий продавець», а «монопсонiя» – «единий покупець».) Монополiст може диктувати своi цiни споживачам, якi не знаходять альтернативного продавця; так само монопсонiст може диктувати закупiвельнi цiни постачальникам, якi не знаходять альтернативного покупця. За цiею ж теорiею, якщо ви справдi хочете мати численних покупцiв, то треба належати до Walmart. Магазин про це знае i тому може притиснути постачальникiв повною мiрою. Опитування часопису Forbes засвiдчило, що постачальники, якi продавали велику частку свого товару через Walmart, пересiчно мали нижчу норму прибутку, нiж тi, у кого обсяг бiзнесу з магазином був менший. Рiзниця особливо помiтна на ринку одягу: виробники одягу, якi через Walmart продавали менш нiж 10 % продукцii, змогли пiдтримувати середню маржу на рiвнi 49 %, а тi, хто продавав понад 20 %, – лише 29 %[8 - Tom van Riper, “The Wal-Mart Squeeze”, Forbes, April 24, 2007, at http://www.forbes.com/2007/04/23/walmart-suppliers-margins-lead-cx_tvr_0423 walmart.html.]. Заниження цiн i примушування постачальникiв пiдвищувати ефективнiсть, звичайно, йде на користь споживачам i вигiдне всiй економiцi. Так, унiкальне дослiдження Мак-Кiнсi виявило, що сам лише Walmart дав 12 % приросту продуктивностi економiки США в другiй половинi 1990-х рокiв[9 - Charles Fishman, “The Wal-Mart You Don’t Know”, Fast Company, December 2003, at http://www.fastcompany.com/47593/wal-mart-you-dont-know.]. Водночас це ускладнюе життя постачальникам. Можете бути певнi, що в разi неврожаю i зростання коштiв виробництва потерпатиме не супермаркет i не споживачi.

Walmart iще не вiдкрився в Колумбii. Але наркоторгiвцi в регiонi вже застосували його iдеi до манiпулювання системою постачання. Почнiмо з того, що картелi бiльше, нiж можна собi уявити, схожi на мегамаркети, бо е покупцями, а не виробниками. Уявляеться, що весь кокаiновий бiзнес вiд початку й до кiнця перебувае в руках картелю, а озброенi бандити з любов’ю плекають кущики коки, пiдсипають добрив i помiж тим мордують конкурентiв. Проте зазвичай це працюе по-iншому. Сiльськогосподарським аспектом кокаiновоi торгiвлi переважно зайнятi простi фермери, як-от у Тринiдад-Пампi, котрi, якби iм платили стiльки, скiльки платять за коку, радо вирощували б помiдори або банани. Картелi радше вiдiграють роль великих супермаркетiв, закуповуючи продукцiю у фермерiв, переробляючи, пакуючи й продаючи ii споживачам.

Чи такi ж одностайнi пiвденноамериканськi наркобарони, як топ-менеджери Walmart, коли йдеться про управлiння постачальниками? Це вирiшили з’ясувати двое економiстiв: Хорхе Гальего з Нью-Йоркського унiверситету та Денiел Рiко з Мерiлендського унiверситету. Вони зосередились на Колумбii й скористались одержаною вiд уряду iнформацiею, де вiдбулося винищення коки вручну i за допомогою розпорошення гербiцидiв iз повiтря (докладнi данi е в бортових реестраторах лiтакiв). Цю iнформацiю вони зiставили з даними ООН про цiни на листя коки в рiзних регiонах краiни. Звiвши докупи обидва набори даних, вони змогли побачити вплив знищення коки на цiни за неi, котрi фермери правили вiд картелiв[10 - Jorge Gallego and Daniel Rico, “Manual Eradication, Aerial Spray and Coca Prices in Colombia”, неопублiкована стаття, 2012, доступна онлайн: http://www.mamacoca.org/docs_de_base/Fumigas/Daniel_Rico_GallegoJorge_Manual_Eradication_Aerial_Spraying_and_Coca_Prices__2012.pdf.].

Якби справдi працювала скерована на скорочення постачання стратегiя нищення плантацiй коки, слiд було б очiкувати в зонах активнiшого знищення бiльшого зростання цiн, нiж там, де гербiциди не застосовувалися. Зменшення обсягiв коки, за iнших однакових умов, мало б змушувати мiсцевi картелi платити селянам бiльше. Однак Гальего i Рiко такого не виявили. Натомiсть вони встановили, що знищення майже не вплинуло на цiну листя коки або рiзних нелегально очищених ii продуктiв, що iх фермери iнодi продають картелям. Здивованi, вони повторили свiй аналiз, припустивши рiчний лаг мiж знищенням i продажем, бо раптом потрiбен додатковий час на вплив дефiциту на зростання цiн. Проте й цього разу вони виснували, що знищення врожаю майже не вплинуло на гуртовi цiни, якi фермери правили вiд картелiв.

Економiсти висунули гiпотезу, що збройнi групи, якi контролюють кокаiнову торгiвлю в Колумбii, працюють як монопсонii. За нормальних ринкових умов фермери-вирощувачi коки пошукали б альтернативнi варiанти й продали б листя тому, хто запропонуе кращi грошi. Це означало б, що в разi дефiциту покупцi коки пiдвищують цiновi пропозицii й цiна на листя зростае. Але особливiсть збройного конфлiкту в Колумбii в тому, що в кожному конкретному регiонi ситуацiю контролюе якась одна група наркоторгiвцiв. Ця група – единий мiсцевий покупець листя коки, який диктуе цiну, як це iнодi може робити Walmart, визначаючи цiну на продукцiю, яку купуе. Це означае, що коли зростае вартiсть виробництва листя коки через знищення, хвороби рослин абощо, то втрати надолужують фермери, а не картель. Так само як великi ритейлери захищають себе i своiх покупцiв вiд зростання цiн, змушуючи постачальникiв брати удар на себе, картелi стримують власнi витрати за рахунок вирощувачiв коки. «Удар повнiстю приймають вирощувачi, а великi покупцi можуть […] тримати фiксовану цiну», – пишуть Гальего й Рiко.

Тобто не те щоб стратегiя знищення не була ефективною. Проблема радше в тому, що вона б’е не по тих, по кому треба. Контроль, який мають картелi над системами постачання (подiбно до Walmart), означае, що внаслiдок погiршення умов вирощування коки бiднi фермери бiднiшають, а на прибутки картелiв i зростання цiни для споживачiв це не вельми впливае.

– Ми проти всього цього, – каже фермер iз Тринiдад-Пампи, який просить не називати його iменi. Вiн мае на увазi офiцiйнi програми знищення, пiд час яких рослини виривають iз корiнням. – У нас постiйнi сутички з урядом через це. Нас це обурюе. Селяни не хочуть мати справу з гангстерами, якi контролюють кокаiновий бiзнес, але iм не до вподоби, коли обмежують вирощування того, що вони можуть, – каже вiн.

Поруч, на мурi бiля врожайного поля, написано бiлою фарбою: «Цю дiлянку землi КОНФІСКОВАНО для знищення врожаю». Усi нелiцензованi плантацii пiдлягають лiквiдацii, внаслiдок якоi погiршуеться стан фермерiв i не зачiпаються пiдвалини дiяльностi iхнiх клiентiв – картелiв. Виробництво залишаеться на високому рiвнi, роздрiбнi цiни – низькими, а кокаiновий бiзнес працюе далi. Якби вiн був легальним, Бад i Сем Волтони могли б знайти чимало позитивного в андськiй системi постачання наркокартелiв.


• • •

Поблизу того мiсця, де ми з Едгаром Марманi пили величезну пляшку пепсi, яку, зрозумiв я, менi доведеться допити (що я охоче й робив), тендiтнi руки здiймались, аби зiрвати листя з вершечкiв куща коки. У Тринiдад-Пампi дiти працюють у полi з шiстьох рокiв: до обiду вони в школi, а далi допомагають батькам саджати коку i збирати врожай. Дитсадка в селi нема, й малята чимчикують iз батьками до роботи на терасах або дрiмають у слiнгах у матерiв на спинi. Умови деiнде в Андах не кращi: за оцiнкою ООН, пересiчний вирощувач коки заробляе трохи бiльше нiж 2 долари за день. Злиднi вирощувачiв коки рiзко контрастують зi способом життя заможних кокаiнових баронiв, якi хизуються своiми «феррарi» й приватними зоопарками.

Як можна змусити картелi взяти на себе частину витрат? Їхня заснована на монопсонii влада зумовлена тим, що у фермерiв – лиш один покупець. Тож очевидним рiшенням могло б стати посилення конкуренцii на ринку закупiвлi коки, завдяки якiй у фермерiв з’явилося б бiльше потенцiйних покупцiв, а картелям довелося б платити за продукцiю ринкову цiну. Але тут е притичина: оскiльки кока в бiльшостi краiн нелегальна, уряди не здатнi iстотно посприяти збiльшенню кiлькостi покупцiв на ринку. Тож вони спробували пiдвищити цiну в iнший спосiб: аби селяни менше залежали вiд продажу коки картелям, iм надали можливостi альтернативного заробiтку на прожиття.

Тож замiсть батога знищення, яке покликане зробити вирощування коки менш привабливим для фермерiв, творцi державноi полiтики запропонували пряник у виглядi субсидiй на вирощування iнших культур. У деяких европейських краiнах, що iхнi дипломати в приватних розмовах пiддають критицi пiдтримувану США полiтику знищення плантацiй, розробили проекти заохочення iнших видiв агробiзнесу. Ідея полягае в тому, що якби можна було зробити вигiднiшим вирощування iншоi, легальноi культури, а не коки, то фермери перейшли б на неi. У cocaleros е до цього iнтерес. Навiть Едгар Марманi, мiсцевий профспiлковий лiдер, каже, що розглянув би перехiд до iншого виробництва, якби була нижчою вартiсть стартапiв.

– Птиця, помiдори, свинина – усi вони прибутковiшi за коку, але ж потрiбнi iнвестицii… – скаржиться вiн.

Євросоюз дав на це трохи коштiв, профiнансувавши в Болiвii проекти заохочення вирощування бананiв, кави й цитрусових, серед iншого. Схожа тактика випробовувалась в iнших частинах свiту, де е проблема орiентацii сiльського господарства на виробництво наркотикiв: в Афганiстанi, звiдки походить найбiльша частина опiю, фермерiв заохочували вирощувати пшеницю чи бавовник замiсть опiумного маку.

Уже е приклади ефективностi такоi стратегii. В останньому дослiдженнi Центру глобального розвитку (ЦГР), науково-дослiдноi органiзацii, що розташована у Вашингтонi, зроблено спробу з’ясувати, як мексиканськi фермери вирiшують: вирощувати легальну чи нелегальну культуру?[11 - Oeindrila Dube, Omar Garcia-Ponce, and Kevin Thom, “From Maize to Haze: Agricultural Shocks and the Growth of the Mexican Drug Sector”, Center for Global Development, 2014, at http://www.cgdev.org/sites/default/files/maize-haze-agricultural-shocks-growth-mexican-drug-sector0.pdf.] Дослiдники зосередилися на марихуанi та опiумi, основних наркокультурах у Мексицi, i порiвняли iх iз вирощуванням такоi легальноi культури, як кукурудза. Значення останньоi для мексиканцiв важко переоцiнити, бо ii споживання тут схоже на наркозалежнiсть. Кукурудза – основний складник тортильi, нацiональноi перепiчки, якоi пересiчний мексиканець споживае двiстi фунтiв на рiк. У Мексицi е популярна приказка: «Sin ma?z, no hay pa?s» («Без кукурудзи немае краiни»). На емблемi профспiлки пекарiв тортильi – зображення похмурого Центеотля, мстивого ацтекського бога кукурудзи, якому приносили кривавi офiри з людей.

При всiй патрiотичностi й практичностi кукурудзи в останнi десятирiччя стало непросто на нiй заробляти через несамовите коливання цiн, що руйнувало фiнанси фермерiв. Мексиканськi кукурудзiвники стали свiдками падiння цiн на кукурудзу пiсля пiдписання Пiвнiчноамериканськоi угоди про вiльну торгiвлю (NAFTA) 1994 року, яка вiдкрила iхнiй ринок для конкурентiв зi США. А бувало, цiни стрибали через посуху на пiвнiч вiд мексиканського кордону. Автори дослiдження з ЦГР побудували графiк на основi цiеi цiновоi iнформацii й даних про кiлькiсть землi, на якiй у Мексицi вирощують марихуану та опiум. Наскiльки ж сильною була спокуса у кукурудзiвникiв перейти на вирощування наркокультур у перiод низьких цiн на кукурудзу?

Виявляеться, дуже сильною. Протягом 1990-х рокiв цiна на кукурудзу падала, i фермери почали переходити до вирощування бiльшоi кiлькостi марихуани, а також опiуму. Автори пiдрахували, що в зонах вирощування кукурудзи 59-вiдсоткове падiння цiни на неi призвело до 8 % зростання вирощування марихуани й 5 % – опiуму. Проте були й гарнi новини: коли пiсля 2005 року цiни на кукурудзу знову почали зростати, обсяг вирощування марихуани рiзко впав. Могло бути й iнше пояснення: бум легальноi марихуани в США значно зменшив стимули для мексиканських фермерiв ii вирощувати (див. роздiл 10). Виробництво опiумного маку залишилося високим навiть пiсля вiдскоку цiн на кукурудзу. Тобто автори виявили, що цiна на кукурудзу справляла iстотний вплив на бажання фермерiв вирощувати нелегальнi культури.

Інакше мовлячи, зробiть вигiднiшим андським фермерам вирощування курей або помiдорiв – i вони можуть зменшити вирощування коки. З iншого боку, це вплине й на проблему монопсонii: якщо картель пропонуе надто низьку цiну на коку (марихуану, опiум тощо), фермери можуть просто перейти до вирощування кукурудзи, помiдорiв, альтернативних культур. Принаймнi картелям доведеться пiдвищити пропонованi цiни на наркокультури, якщо хочуть, аби фермери й далi iх вирощували.

Ця стратегiя альтернативного розвитку бiльш обнадiйлива, нiж стратегiя нищення. Якийсь час здавалося, що вiдбувався поступ. На початку ХХІ столiття вперше було схоже, що i нищення, й альтернативний розвиток почали впливати на кiлькiсть землi пiд кокою. Площа землi, що успiшно використовувалася для вирощування коки, становила 130 000 га, на 40 % менше, нiж у 2000 роцi. Пiсля багатьох рокiв, протягом яких кiлькасот тисяч андських селян боролися з об’еднаними силами трьох пiвденноамериканських держав i Управлiння боротьби з наркотиками, нарештi здалося, що стався прорив.

Але коли вже схоже було, що тенденцiя змiнилася на краще, група вчених з ООН i колумбiйський уряд зробили разюче вiдкриття. На пiдставi майже року польових дослiджень у 2005—2006 р. вони виснували, що в кокаiновому бiзнесi вiдбулося щось схоже на аграрну революцiю. Ранiше вважалося, що 1 га землi дозволяе виробити близько 4,7 кг чистого кокаiнового порошку на рiк, а в переглянутих розрахунках виходило 7,7 кг на 1 га[12 - “Colombia Coca Cultivation Survey 2005”, UNODC, June 2006, див. с. 7 у: http://www.unodc.org/pdf/andean/Colombia_coca_survey_2005_eng.pdf.]. Такий результат i справдi був надзвичайним: вiн означав, що виробники кокаiну в Колумбii знайшли спосiб продукувати на 60 % бiльше кокаiну з коки, нiж ранiше вважалося можливим.

Як же вони це робили? Щоб одержати вiдповiдь на це питання, я подався до перуанця Сесара Гедеса, провiдного наркознавця ООН у Болiвii. Попри похмуру галузь, у якiй вiн працюе, Гедес виявився веселуном, який часто пiдхоплюеться зi стiльця, щоб проiлюструвати свою думку нашвидкуруч намальованими дiаграмами, з ентузiазмом супроводжуючи це жестикуляцiею.

– Картелi постiйно шукають i знаходять, як удосконалити свое виробництво, – каже вiн менi.

Процес перетворення листя коки на порошковий кокаiн не стоiть на мiсцi, бо cocineros, або «кухарi», постiйно розробляють новi рецепти у пiдпiльних лабораторiях у джунглях. Процес двостадiйний. На першiй стадii листя коки перетворюеться на вологу пасту кремового кольору, вiдому як основа кокаiну. Для цього тонна свiжого листя висушуеться, доки вага не становитиме приблизно 300 кг. Сухе листя подрiбнюють i змiшують iз токсичним хiмiчним варивом, до складу якого входять цемент, добрива й бензин, i видобувають iз м’якоi маси кокаiн. Решта рослинноi речовини вiдфiльтровуеться, хiмiкати видаляються (принаймнi бiльшiсть), i залишок випарюеться. У результатi одержують приблизно 1 кг кокаiновоi основи. Аби перетворити цю пасту на гiдрохлорид кокаiну, що е офiцiйною назвою нюхального порошку, ii змiшують iз таким розчинником, як ацетон, i соляною кислотою[13 - “Recommended Methods for the Identification and Analysis of Cocaine in Seized Materials”, UNODC, 2012, at http://www.unodc.org/documents/scientific/Cocaine_Manual_Rev_1.pdf.]. Одержана сумiш фiльтруеться й висушуеться, i виходить до кiлограма чистого кокаiну: C


H


NO


.

Таким був базовий процес протягом десятирiч. Однак нещодавно iнженери з науково-дослiдних лабораторiй картелiв наштовхнулися на золоту жилу. Процес виробництва зазнав докорiнних змiн.

– Вони працюють iз новими хiмiчними прекурсорами та обладнанням, – каже Сесар Гедес.

Деякi iнновацii мають базовий характер: щоб не гаяти час, сушачи листя на сонцi, фермери роблять це в духовцi, а подрiбнюють сухе листя часто за допомогою кущорiзiв iз бензиновим двигуном, якi вмить усе роздроблюють. Аби прискорити видобування кокаiну з листя коки, картелi почали використовувати адаптованi пральнi машини як примiтивнi центрифуги. Інодi лабораторii облаштовуються в кузовi вантажiвки, яка постiйно курсуе путiвцями в джунглях, щоб ii не виявили. Усе це, разом iз новими хiмiчними прекурсорами, дало змогу за три роки подвоiти вихiд кокаiну в Болiвii, як пояснюе Гедес.

Це означае, що роль цiеi краiни в ланцюгу постачання також змiнилася. Замiсть надсилання пасти коки до Колумбii для переробки на кокаiн, болiвiйцi дедалi частiше самi виконують очищення перед переправлянням через кордон до сусiдньоi Бразилii, де кокаiн i на мiсцi споживатимуть, i доправлять до Європи. (Нинi Бразилiя – другий за обсягом ринок кокаiну пiсля США i найбiльше неперебiрливе пристановище для креку.) Контроль над цiею частиною системи постачання збагатив болiвiйських наркоторгiвцiв, каже Гедес, бо в наркобiзнесi великi грошi обертаються саме навколо мiжнародного наркотрафiку.

– Роблячи це, – вiн перестрибуе з одного боку свого кабiнету до iншого через уявний кордон, – вони подвоюють вартiсть продукту.

Збiльшення прибуткiв вiд плантацiй коки означае, що, принаймнi наразi, невелике скорочення площ нiчого не дае. За даними ООН, площа землi, на якiй вирощуеться кока в Пiвденнiй Америцi, скоротилася на чверть у 1990—2011 рр. Але завдяки ефективнiшим виробничим процесам обсяг кокаiну, виробленого на меншiй площi, зрiс на третину.


• • •

Здаеться, нiщо не змусить пiвденноамериканськi кокаiновi картелi пiдвищити iхнi цiни. Стримування вирощування коки позначаеться передусiм на фермерах, бо навiть успiшнi зусилля для зменшення обсягiв вирощуваноi коки вiдразу зводилися нанiвець завдяки грунтовному вдосконаленню технологiй.

Проте й цi проблеми не такi важливi порiвняно з фундаментальними вадами заходiв, скерованих на лiквiдацiю постачання кокаiнових картелiв. Є один аспект, яким наркокартелi iстотно вiдрiзняються вiд схеми роботи великих ритейлерiв, як-от Walmart, котрi великi обсяги товару продають iз вiдносно невеликою нацiнкою. Walmart не дуже зискуе на тих обiднiх тарiлках до Дня подяки, котрi бере менш нiж по 18 центiв за штуку. Але вiн продае iх стiльки (як i купу iнших дешевих товарiв), що прибуток виходить чималий. Нацiнка в рiзних магазинах i на рiзнi товари рiзна, однак здебiльшого ритейлери правлять за крам на 10—100 % бiльше за гуртову цiну. Здавалося б, багато, але це не до порiвняння зi зростанням цiни на кокаiн iз його наближенням до ринку.

Погляньмо, як змiнюеться цiна кiлограма наркотика дорогою з Анд до Лос-Анджелеса. Щоб виготовити 1 кг кокаiну, треба приблизно 350 кг сушеного листя коки. Згiдно з цiновими даними, якi з Колумбii отримали Гальего i Рiко, це коштуе десь 385 доларiв. Одержаний пiсля переробки 1 кг кокаiну можна продати в Колумбii за 800 доларiв. За даними, якi Бо Кiлмер i Пiтер Ройтер отримали в аналiтичному центрi корпорацii RAND, цей самий кiлограм на час вивезення з Колумбii коштуе вже 2200 доларiв, а до США вiн ввозиться за цiною 14 500 доларiв. На рiвень дилерiв середньоi ланки кокаiн надходить по 19 500 доларiв. І нарештi, дилери на вулицi продають його за 78 000 доларiв[14 - Beau Kilmer and Peter Reuter, цит. за Foreign Policy, October 2009, at http://foreignpolicy.com/2009/10/16/prime-numbers-doped.]. Навiть такi височезнi цiни – не межа для всього дiапазону нацiнок у кокаiновому бiзнесi. На кожнiй згаданiй стадii наркотик розводять, бо контрабандисти й наркодилери «присмачують» його iншими речовинами перед продажем. Якщо й це взяти до уваги, то цiна 1 кг чистого кокаiну в кiнцевого ритейлера становитиме близько 122 тисяч доларiв.

Це справдi неймовiрна нацiнка. Звичайно, це все – не чистий зиск. Причина такоi дорожнечi в тому, що таемне переправляння товару по всьому свiтi потребуе рiзних витрат: вiд убивства конкурентiв (див. наступний роздiл) до пiдкупу посадовцiв. Але рiзниця мiж вихiдною цiною на коку i остаточною роздрiбною цiною на кокаiн, що становить понад 30 000 %, багато важить для спроб пiдняти цiну на листя коки. Уявiмо, що пiвденноамериканськi уряди роблять прорив i за допомогою значного посилення знищення плантацiй або надання фермерам, якi вирощують коку, альтернативноi роботи потроюють цiну, яку картелям доведеться платити за листя коки. Це означатиме, що для придбання достатньоi кiлькостi коки для виготовлення 1 кг кокаiну картелям доведеться викласти 1 155 доларiв замiсть нинiшнiх 385 доларiв. Тепер уявiмо, що кожний цент нацiнки перекладаеться на споживача (хоча це малоймовiрно, бо картелi радше змусять iнших людей у ланцюгу постачання взяти на себе частину здорожчання, як вони чинять зi своiми постачальниками). Це означатиме, що 1 кг чистого кокаiну вроздрiб у США коштуватиме на 770 доларiв бiльше, тобто 122 770, а не 122000 доларiв. Тобто 1 г чистого продукту коштуватиме 122,77 долара, а не 122 доларiв, на 77 центiв бiльше. У пiдсумку, внаслiдок потроення цiни на кокаiнову сировину в Пiвденнiй Америцi, чого досi не вдавалося жодним способом зробити, за найкращим сценарiем роздрiбна цiна на кокаiн у США зросте на 0,6 %. Це, далебi, не найкращий прибуток вiд iнвестицiй на мiльярди доларiв у нищення системи постачання листя в Андах.

Звичайно, карколомне зростання цiни на кокаiн у ходi його просування доводить, що тиск на постачальникiв працюе лише до певноi мiри. Саме заходи правоохоронних органiв спричиняють, що простий сiльськогосподарський продукт, який при своiх витоках коштуе не бiльше за каву, на час прибуття до Європи чи США дорожчий, нiж така сама за вагою кiлькiсть золота. Результати останнiх заходiв зi знищення коки доводять, що iнтервенцii на початку ланцюга постачання вже досягли межi своеi ефективностi. Уряди трактують ринок кокаiну так, як i ринок шоколаду, на якому зростання цiни на боби какао веде до зростання цiни на шоколадки. А насправдi це бiльше схоже на мистецький ринок, на якому крихiтна цiна вихiдних матерiалiв нехтовно мала порiвняно з високою цiною на кiнцевий продукт. Спроби пiдвищити цiни на кокаiн, пiдвищуючи вартiсть листя коки, подiбнi до спроб стимулювати цiни на твори мистецтва, пiдвищуючи вартiсть фарб. Герхард Рiхтер, полотна якого продаються за 46 млн доларiв, не втратив би сон, якби цiна олiйних фарб, якi вiн використовуе у своiх творах, зросла удвiчi або й у п’ять разiв. Аналогiчно, доки агенцii боротьби з наркотиками переймаються витоками i найдешевшими ланками ланцюга постачання кокаiну, наркокартелi можуть не турбуватися про своi статки.

Даремнi всi великомасштабнi вiйськовi операцii на плантацiях в Андах. Вони переважно марнують час на збiльшення злиднiв фермерiв; навiть коли iм вдаеться перекинути вартiсть на картелi, це мiзер порiвняно з кiнцевою роздрiбною цiною кокаiну. Розв’язання проблеми наркотикiв шляхом наскокiв на витоки здаеться розумним. Але насправдi економiка доводить, що такий пiдхiд найменш ефективний. Справжня дорожнеча кокаiну починаеться набагато далi в ланцюгу постачання – на кордонi зi США. І в наступному роздiлi ми побачимо, що саме там, як вважають картелi, варто розпочинати справжню вiйну.




Роздiл 2. Конкуренцiя проти змови



Чому злиття iнодi краще за вбивство

В однiй iз великих державних зал у Лос-Пiносi, президентському палацi в Мехiко, Фелiпе Кальдерон вимахуе кольоровою роздрукiвкою, на якiй зображено 37 похмурих облич. Це жовтень 2012 року, i Кальдерону лишилося пiвтора мiсяця на посту президента Мексики. У прощальному iнтерв’ю вiн намагаеться вразити мене поступом, якого досяг його уряд у знищеннi бiзнесу провiдних наркопiдприемцiв у краiнi. Цi 37 чоловiкiв на роздрукiвцi 2009 року були оголошенi найбiльш розшукуваними в Мексицi у публiкацii в Diario Oficial de la Federaciоn, офiцiйнiй газетi республiки. Деякi свiтлини схожi на фото кримiнальникiв у в’язницi, деякi – на знiмки з сiмейних альбомiв. Найбiльше впадае в око те, що низка облич перекреслена трiумфальною чорною лiнiею.

– Отут, де члени «Лос-Сетас», великоi руки людина Ель-Талiбан, – каже президент Кальдерон, показуючи на свiтлину вусаня зi штампом «ЗААРЕШТОВАНИЙ». Перекреслено бiльшiсть членiв «Лос-Сетас», одного з провiдних мексиканських наркокартелiв. – Ель-Амарiльйо (Жовтий) контролював вiд iменi «Сетас» майже весь пiвденний схiд краiни. Ель-Лакi контролював увесь Веракрус… Ля-Ардiлья (Бiлка) був одним iз найбiльш небезпечних i кровожерних кiлерiв, – веде далi Кальдерон.

Загалом перекреслено 25 iз 37 облич: 17 заарештовано, 6 убито полiцiею або солдатами, 2 «страчено», тобто вбито конкурентами. Згодом було завдано наступних ударiв: у липнi 2013 року, через мiсяць пiсля того, як президент Кальдерон пiшов з посади, верховного ватажка «Сетас» Мiгеля Анхела Тревiньйо схопили бiля кордону з Техасом. У березнi 2015 року мексиканська служба безпеки взяла його брата i наступника Омара у розкiшнiй домiвцi в передмiстi пiвнiчного мiста Монтеррея.

Можна було сподiватися на методичне знищення провiдних мексиканських кримiнальних ватажкiв, щоб покласти край наркокартелям. Насправдi такого не сталося. За президентства Кальдерона кiлькiсть наркотикiв, якi перевозяться контрабандою через американський кордон, майже не зменшилась, а чисельнiсть молодi в наркобiзнесi залишаеться на високому рiвнi. Натомiсть протягом його шестирiчноi каденцii значно збiльшилося насильство. Чемний чоловiк iз Мiчоакану успадкував Мексику, коли рiвень убивств у нiй був рекордно низьким. На 100 тисяч осiб припадало близько 10 вбивств, i в 2006 р. Мексика була однiею з найбезпечнiших краiн Латинськоi Америки. Цей рiвень був навiть нижчим, нiж у деяких штатах США. Але до 2012 р. кiлькiсть убивств подвоiлась, i Кальдерон пiшов з Лос-Пiносу найбiльш непопулярним президентом у новiтнiй iсторii Мексики. Карикатуристи зображують його в завеликому солдатському одностроi, i вiн стоiть розгублений помiж надгробками або людськими черепами.

У той час як у Мексицi кiлькiсть убивств рiзко зростала, в однiй сусiднiй краiнi тенденцiя була протилежна. У Сальвадорi здавна був один iз найвищих у свiтi рiвень насильства, значно бiльший за показники Мексики. Страшнi тамтешнi maras, банди, що iх члени були вiдомi своiми татуюваннями з нiг до голови, щодня за принципом «зуб за зуб» убивали людей у нетрях по всiй краiнi. Проте 2012 року сталося щось виняткове. У межах кiлькох рокiв запанував мир. Кiлькiсть убивств зменшилася на 2/3, вiдколи двi головнi кримiнальнi банди – «Мара Сальватруча» i «Барiо 18» – несподiвано домовилися про перемир’я. Двi ватаги, що були затятими суперниками, навiть провели спiльну прес-конференцiю, на якiй пообiцяли, що вбивств бiльше не буде. Кiлькiсть убивств одразу впала, тобто за рiк загинуло на 2000 людей менше.

Картелi Мексики й maras Сальвадору панують в одному регiонi свiту, торгують однаковими продуктами й однаково ладнi поновити насильство. Чом же тодi протягом лишень кiлькох рокiв насильство мексиканських гангстерiв набагато зросло, а сальвадорськi гангстери заспокоiлись? Або, якщо мислити в категорiях економiки, чому на одному ринку зросла конкуренцiя, а на iншому – таемне змовництво?


• • •

Центром мексиканськоi вiйни проти картелiв е Сьюдад-Хуарес. Як i багато iнших мiст на кордонi зi США, Хуарес був брутальною мiсциною. За мексиканськими стандартами мiсто не бiдне – бари i кнайпи тако на деяких центральних вулицях нiби трансплантованi з Техасу; але далi вiд центру – веремiя робiтникiв, якi в розпачi тяжко гарують на фабриках maquiladora на пiщаних окраiнах, де збираються на експорт телевiзори й холодильники. На схилi гори на захiднiй окраiнi хтось величезними бiлими лiтерами, аби видко було в усьому мiстi, написав: «СЬЮДАД-ХУАРЕС: БІБЛІЯ – ЦЕ ІСТИНА. ЧИТАЙТЕ ЇЇ».

Донедавна якась сила – божественна чи нi – бiльш-менш утримувала мир. У нормальний рiк ставалось близько 400 убивств, що не дуже погано для мiста з населенням пiвтора мiльйона, не кажучи вже про те, що воно дуже бiдне i лежить на кордонi з краiною, де закони про зброю забезпечують вiльний i широкий доступ до неi. Проте в 2008 роцi щось перебiгло злочинним свiтом. Значно зрiс рiвень насильства: щомiсяця до мiськоi трупарнi потрапляло 300 трупiв.

Цi вбивства свiдчили про iснування органiзованоi злочинностi: чимало жертв були вбитi кулями великого калiбру, випущеними з cuerno de chivo, або «рога козла», як там називають АК-47, через те що в нього магазин подiбний до рiжка. Багато покiйникiв – не з мiста, вони або мандрiвнi кiлери, або iхнi жертви, викраденi в якомусь штатi й привезенi до Хуареса, аби iх тут анонiмно спекатися. Якоiсь митi мiсто почало класифiкувати 50 тiл на мiсяць як «невiдомi». За президентства Кальдерона 25 тисяч людей просто щезло, переважно потрапивши до морозильних камер мiськоi трупарнi в Хуаресi. У бiльшiсть днiв невеличкi черги членiв сiм’i тулилися бiля високоi огорожi будинку, сподiваючись iдентифiкувати зниклого родича.

Чому мексиканськi картелi раптом узялися тяжко воювати за таку мiсцину, як Хуарес? На перший погляд здаеться, буцiм це мiсто особливоi ваги для наркокартелiв не мае. Воно робить нульовий внесок у постачання наркотикiв, якi вирощують далеко на пiвдень i захiд, у Сьерра-Мадре (у випадку марихуани та опiумного маку) i далеко на пiвдень, у Пiвденнiй Америцi (коли йдеться про коку для кокаiну). Мiсто не е центром попиту: вартiсть мiсцевого роздрiбного ринку незначна порiвняно з великими американськими мiстами по той бiк кордону. Але битва за контроль над мiстом була настiльки напружена, що тривала кiлька рокiв, i замордовано було бiльше людей, нiж будь-де у свiтi.

Реальна цiннiсть Хуареса для картелiв, звичайно, полягае в його ролi як брами до набагато бiльшого ринку. За оцiнкою Управлiння боротьби з наркотиками США, покликаного позбавити Америку улюбленого зла, близько 70 % кокаiну, що надходить до США через Мексику, перетинае кордон у Хуаресi. Чимало ненаркотичноi контрабанди завжди плинуло через цю частину пустелi Чихуахуа. Ще до злету кокаiну в 1970-х роках Хуарес був улюбленим мiсцем американських одноденних туристiв, якi приiжджали по дешевий алкоголь, недорогий ремонт автомобiлiв, послуги стоматологii, повiй i всього iншого, у чому низькооплачувана робоча сила Мексики збивае цiни. Коли прилiтаете в мiсто, важко сказати, де закiнчуеться Хуарес i починаеться Ель-Пасо в Техасi.

Щоб спробувати задушити картелi, американська i мексиканська влади зробили все можливе для ускладнення перетину кордону. Пiсля терактiв 11 вересня посилилося патрулювання кордонiв США (що дратувало i легальних бiзнесменiв, i шахраiв: «Мiнiстерство внутрiшньоi безпеки – от козли!» – скаржився менi якось бармен iз Хуареса, нарiкаючи на занепад бiзнесу американських турiв-одноденок). Але побiчним економiчним наслiдком ущiльнення кордону е здорожчання всiх пунктiв пропуску. На кордон завдовжки 2000 миль мiж Мексикою i найбiльшим у свiтi ринком наркотикiв припадае лише 47 офiцiйних прикордонних переходiв, а з них кiлька набагато бiльшi за решту за обсягом пропуску контейнеровозiв. Картель, який не може контролювати хоча б один iз них, далеко не пiде.

Тому отака конкуренцiя у боротьбi за кожний пункт. Хуарес – не едине прикордонне мiсто, уражене безоглядним насильством: за останнi роки полем бою картелiв стали такi мiста, як Тiхуана, Рейноса й Нуево-Ларедо. У шiстьох мексиканських штатах, якi межують зi США, найвищi показники вбивств у Мексицi. З ними конкурують лише великi портовi мiста, як-от Веракрус i Мiчоакан, якi за це високо цiнуються картелями. Саме через дефiцит пунктiв пропуску наркоторгiвцi ладнi битися за них до останнього.

Умови для змагань завжди були вiдповiдними. Чому все так яскраво почалося пiд час перебування Кальдерона на посадi? Наркоторгiвлю в Хуаресi тривалий час контролювала органiзацiя Каррiльйо Фуентеса, вiдома як просто «Картель Хуареса». У 1990-х роках керував бандою Амадо Каррiльйо Фуентес, або ж Пан Неба, бо для iмпорту колумбiйського кокаiну вiн мав флот лiтакiв. Як у сюжетi поганого гангстерського фiльму, 1997 року Амадо помер у Мехiко пiд час пластичноi операцii для змiни зовнiшностi. Нiхто до ладу не знае, чому i як його вбили тодi. Але через кiлька мiсяцiв тiла трьох лiкарiв, якi проводили невдалу операцiю, знайшли забетонованими в нафтобочках.

Картель зазнав ще одного удару, коли в урядi викрили його людину. Хосе де Хесус Гутьеррес Ребольйо був генералом армii, який за призначенням очолив Нацiональний iнститут боротьби з наркотиками i фактично став мексиканським наркокоролем. Насправдi його послуги оплачувала банда Хуареса. (Вiн став прототипом генерала у фiльмi 2000 року про наркобiзнес «Трафiк».) Пiсля смертi Амадо i виведення з гри корумпованого наркокороля, банда Хуареса почала занепадати.

Мафii-конкуренти зауважили це. Стiйкий плин контрабанди через Хуарес завжди робив мiсто спокусливою метою для придбання. Лишалося пiдшукати правильного корпоративного злочинця. Як на те, зимовим ранком 2001 року найспритнiший наркоторговець Мексики Хоакiн Гусман утiк iз в’язницi. Гусман, миршавий чолов’яга з сiналоанскоi Сьерра-Мадре, вiдомий як Ель-Чапо, або Коротун, за його зрiст 167 см. Це допомогло йому втекти з в’язницi на околицi Мехiко захованим у вiзку для бiлизни. Така втеча пiд брудним спiднiм в’язнiв пошани не викликала. Але це не зашкодило його репутацii наймогутнiшого наркобарона Мексики, ватажка сiналоанського картелю, найбiльшоi у свiтi органiзацii наркоторгiвцiв. Часопис Forbes, який включив Ель-Чапо до свого списку мiльярдерiв, надав йому шiстдесяте мiсце серед найвпливовiших людей у свiтi 2010 року (президент Кальдерон до списку не потрапив).

Банди Сiналоа i Хуареса незабаром посварились. У 2004 роцi Родольфо, наймолодший iз братiв Каррiльйо Фуентеса з Хуареса, був убитий бiля кiнотеатру в Сiналоа. Пiдозрювали, що замовником був Ель-Чапо. Пiзнiше того ж року Артура, брата Ель-Чапо, вбили у в’язницi, можливо, у вiдплату. Минуло чотири вiдносно спокiйнi роки, а тодi одного з синiв Ель-Чапо, Едгара Гусмана, застрелили бiля торговельного центру в Сiналоа. (За легендою, через два днi, у День матерi, сiналоанки прокинулись i дiзналися, що в штатi не залишилося червоних троянд, бо всi у своему горi скупив Ель-Чапо[15 - Ця апокрифiчна легенда вiдображена в драматичнiй наркобаладi пiсняра Лупiльйо Рiвери «П’ятдесят тисяч червоних троянд».].) Через кiлька мiсяцiв у багажнику автiвки знайшли колишню подругу Ель-Чапо з символом банди конкурентiв, вирiзаним на ii тiлi. Це була вiйна.

У 2011 роцi, коли я знервовано вперше ступив на землю Хуареса, вiйна була в розпалi. Вийшовши з аеропорту з ноутбуком i поламаним трекером, що випинався зi шкарпетки, я зустрiвся з Мiгелем, мiсцевим посередником, який погодився день мене повозити. Зазвичай у такiй поiздцi я взяв би таксi, але хуареськi taxistas мають репутацiю спостерiгачiв для картелiв, тому приятель зв’язав мене з Мiгелем. Дивовижно вiдчувати наявнiсть власного водiя, доки Мiгель не сказав, що заднiй хiд не працюе, i тому менi доведеться допомогти штовхати автiвку з паркiнгу. На такiй автiвцi не втекти, думав я, коли ми прямували до мiста.

Щойно ми виiхали на трасу до мiста, я збагнув, що в Хуаресi не все гаразд. На вiдмiну вiд iнших мексиканських мiст, де на кожному перехрестi е хтось, хто продае iжу, вентилятори або мухобiйки, тут вулицi майже порожнi. Навiть коли зимового дня починае теплiти, вiкна всiх легковикiв закритi. Здаеться, люди iдуть дуже обережно. У Мехiко з водiнням жах (почасти тому, що кiлька рокiв тому екзаменування водiiв скасували, бо екзаменатори стали настiльки корумпованими, що без хабара скласти iспит було неможливо). У Хуаресi автомобiлiсти дуже чемнi. Я поцiкався в Мiгеля, чому вiн тримае такий iнтервал мiж автiвками, коли зупиняеться на свiтлофорi.

– На випадок перестрiлки, – стенув вiн плечима.

Кiлери полюбляють убивати своiх жертв на червоному свiтлi, тому два метри мiж вами й автiвкою попереду можуть дати шанс утекти й не потрапити в бучу.

Я йду до Уго Алмади, професора Унiверситету Хуареса, який вiдстежував припливи й вiдпливи наркобiзнесу в мiстi. Утомлений, вiн сiдае у кабiнцi в Barrigas («Животи»), закусочнiй у стилi грiнго в центрi мiста, де ми домовилися зустрiтися.

– Наркотрафiк схожий на рiчку, – каже вiн i показуе це жестом однiею рукою над столом, а другою розрiзае енчиладу. – Якщо спробуете загатити його, – плеск рукою по столi, – вiн розiллеться навсiбiч.

Як i багатьом мексиканцям, йому прикро, що президент Кальдерон розумiе вiйну з наркотиками буквально, посилаючи вiйсько придушувати наркоторгiвлю, створюючи ще бiльше неприемностей. Алмада неохоче схвалюе те, що вiн вважае цинiчною «вибiрковою вiйною» на пiвнiч вiд кордону.

– Ми повиннi вчитись у Сполучених Штатiв. Там тривае обiг наркотикiв, гуртова торгiвля, вiдмиваються грошi, i нiчого не вiдбуваеться, – каже вiн. – Але щойно хтось убивае полiцейського, вони мобiлiзують усi сили в державi. І cabrоn[16 - Козел, негiдник (iсп.). (Прим. перекл.)] отримуе сорок рокiв за гратами, i вiн не втече. Такi неписанi правила. А тут вони [наркодилери] вбивають полiцейських, як цинових солдатикiв.

Є економiчна доцiльнiсть полювати на полiцейських, що стало однiею з прикметних рис боротьби за Хуарес. Коли 2008 року розпочалися сутички, Сiналоа оголосила вiйну, i вiдповiдне оголошення вивiсили на пам’ятнику полеглим полiцейським у Хуаресi. На повiдомленнi вiд картелю в жалобнiй рамцi був напис «Тi, хто не повiрив». Нижче йшли iмена чотирьох убитих полiцейських. Нижче – ще один напис «Тi, хто й далi не вiрить» та iмена ще живих сiмнадцятьох полiцейських. Незабаром пiсля цiеi об’яви Сiналоа почала методично, одного за одним iх знищувати, а коли кiлькох було вбито, решта порозбiгались.

Зосередженiсть на полiцii не випадкова. Пiд час спроб корпоративного захоплення картелi поводяться, як звичайний бiзнес, запевняючи конкурентних регуляторiв, що на справи це не вплине. Головним регулятором наркобiзнесу е полiцiя. Бо саме полiцiя покликана припинити цей бiзнес, але хабарями й тиском ii можна переконати, аби вона дала добро. І тут до справи взявся Ель-Чапо. Картель Хуареса вмiв домовлятися з регуляторами: не забувайте, що вiн змiг корумпувати нацiонального наркокороля, i вважалося, що мiсцева полiцiя у нього в кишенi.

Це жорстко заперечуе мiська влада, яка вiдповiдае за застосування сили. У подiбному до бункера залiзобетонному кабiнетi на вiдстанi, меншiй за пострiл iз пiстолета вiд техаського кордону, дратiвливий мер Хуареса Ектор Мургуя Лардiсабаль сердиться, коли я питаю його, чи готова полiцiя Хуареса приборкати наркоторгiвцiв.

– Вона бiльш готова, нiж ваша в Inglaterra[17 - Англii (iсп.). (Прим. перекл.)], – кинув вiн, показно бавлячись до кiнця iнтерв’ю своiм BlackBerry.

Тим часом достатньо свiдчень про те, що е спiльнi iнтереси в полiцii Хуареса i мiсцевого картелю. Колишнiй голова громадськоi безпеки часiв мера Мургуi потрапив за грати в США, бо намагався дати хабар у розмiрi 19 250 доларiв iнспектору прикордонноi служби США за згоду пропустити через кордон вантажiвку з 400 кг марихуани[18 - “Ciudad Juarez Man Sentenced for Eight Years for Bribery/Drug Smuggling”, US Immigration and Customs Enforcement news release, September 15, 2008, at http://www.ice.gov/news/releases/ciudad-juarez-man-sentenced-8-years-briberydrug-smuggling.]. Картель Хуареса мае силовий пiдроздiл «Лiнiя», члени якого походять iз лав мiськоi полiцii, – або ще служать, або вже на пенсii. Такi тiснi зв’язки картелю Хуареса з мiськими полiцейськими означали глухий кут для Ель-Чапо: пiсля багатьох рокiв вiдданостi клану Карiлльйо Фуентеса полiцiя Хуареса не продавалась.

Що робить звичайний бiзнес, коли регулятори заважають його планам захоплення? Можна спробувати попрацювати з iншим регулятором в iншiй юрисдикцii. Розгляньмо випадок пропонованого злиття General Electric (GE) та Honeywell у 2000 роцi. На жах конкурентам GE оголосила, що збираеться придбати Honeywell, величезну технологiчну компанiю, що виробляла все – вiд охоронноi сигналiзацii до вузлiв гвинтокрила. Американськi органи з питань конкуренцii дали добро. Проте суперники GE не були до цього готовi та вдалися до европейських органiв з питань конкуренцii. Вивчивши тi самi факти, члени европейськоi комiсii дiйшли iншого висновку: угода не вiдповiдае iнтересам конкуренцii – i зазначили окремо, що приеднання виробництва реактивних двигунiв Honeywell до портфеля GE може створити на деяких ринках монополiю. Тож суперники GE змогли заблокувати рiшення одного регулятора, вдавшись до iншого регулятора.

Так само чинять i наркокартелi. Не змiгши переконати регулятора Сьюдад-Хуареса —мiсцеву полiцiю – дозволити захопити наркоторгiвлю в мiстi, Ель-Чапо звернувся до iншого авторитета. На щастя для нього, багаторiвнева полiцiйна система Мексики давала таку можливiсть. У Мексицi кожен з-понад 2000 мiсцевих урядiв мае власну полiцiю (принаймнi теоретично; деякi сiльськi органи практично вiдсутнi). Крiм того, е своя полiцiя в кожного з 31 штату. Останнiй рiвень – федерали (федеральна полiцiя), елiтний загiн – принаймнi вiдносно – краще озброених, краще навчених полiцейських, що працюе по всiй краiнi й був значно розширений пiд час президентства Кальдерона.

Ель-Чапо бачив можливiсть домовитися з федеральною полiцiею. Паршивi вiвцi у мiськiй полiцii Хуареса вже грали за банду Каррiльйо Фуентеса. Вона ж платила багатьом спiвробiтникам полiцii штату. А от федерали, рекрутованi з усiх куточкiв краiни, були не надто лояльнi до Хуареса й вiдкритiшi для домовлянь.

Утворилася абсурдна схема, за якою перестрiлки могли вiдбуватися мiж двома рiзними групами полiцейських, якi патрулюють Хуарес. Кожна сторона стверджуватиме, що iнша змовилася з одним iз протиборчих картелiв, – i обидвi доведуть свою рацiю. Мiська полiцiя заарештувала двох федералiв за стрiлянину в барi; федеральна полiцiя застукала злочинну органiзацiю, яка займалась викраденнями, i виявила серед ii членiв мiського полiцейського; армiя заарештувала групу мiських полiцейських за незаконне носiння зброi, i тут решта полiцейських оголосила, що не вийде на патрулювання, побоюючись арешту. У 2011 роцi набув свiтового розголосу iнцидент, коли федерали застрелили мiського полiцейського, призначеного особистим охоронцем мера Мургуi.

І так само як США висловили невдоволення з приводу позицii Європи щодо злиття GE (що «суперечило цiлям антитрастового законодавства», як сказав помiчник Генерального прокурора США), мiсцева влада Хуареса нарiкала на те, як федерали потрактували сiналоанське захоплення iхнього мiста.

– Хто ви такi, щоб порядкувати тут, у Хуаресi, – доскiпався в якийсь момент Мургуя до групи федералiв.

Боротьба йшла тепер не тiльки мiж картелями, але й мiж конкурентними полiцiями, i вона дуже посилилася пiсля великого розгорнення федеральноi полiцii в мiстi 2008 року.

Реакцiя картелю Хуареса на спробу поглинання була аналогiчна реакцii звичайних фiрм перед такою загрозою. Одним iз найперших заходiв була пiар-кампанiя проти фiрми, що намагалася поглинути. Оголошення, намальованi вручну на аркушах, вiдомих як narcomantas – буквально «наркоковдри», – почали з’являтися на всьому пiвнiчному заходi Мексики, закликаючи мiсцевих жителiв чинити опiр Ель-Чапо. Вони не просто наркоторгiвцi, стверджували банери, адже Ель-Чапо i його сiналоанськi поплiчники – злодii, гвалтiвники, навiть подвiйнi агенти уряду. І, як iншi фiрми пiд загрозою захоплення, мафiя Хуареса потребувала вiйськового бюджету для фiнансування оборони. У той час як Сiналоа посилила вплив на лiнii постачання наркотикiв Хуареса, картель Хуареса знайшов альтернативне джерело доходiв у виглядi вимагання. Це справило руйнiвний вплив на життя мiста, бо бiзнес був знекровлений новим «податком», якого вимагали бандити.

Ідучи центром Хуареса, я вiдчуваю, нiби вiдвiдую мiсто-привид. Ресторан El Pueblo з гiгантським зображенням спiвакiв мар’ячi на даху здаеться в оренду; сусiднiй готель «Олiвiя» мае вигляд, як пiсля вибуху, його дах завалився. Я йду до бару одного з небагатьох мiсцевих бiзнесменiв, маючи намiр поговорити про його стосунки з мафiею. Очам треба кiлька секунд, аби пiсля полудневого блиску вулицi пристосуватися до сутiнкiв кантини, де власник працюе за бармена, а в примiщеннi порожньо, за винятком кiлькох знуджених повiй. Вiн каже, що розмiр щотижневого здирства дорiвнюе платнi одного працiвника. Його щотижневий внесок становить 1500 песо, або близько 120 доларiв. Якщо спiзнитися з проплатою, «вони приходять до вас додому й погрожують викрасти вас». По всьому мiсту спаленi примiщення постiйно нагадують про те, що бувае з тими, хто не спiвпрацюе. Виняткiв нема: склянi блискучi стiни бюро поховань довелося замiнити пiсля того, як по них стрiляли; до ресторану через дорогу залетiла через вiкно граната.

Повiльно, криваво Ель-Чапо i його поплiчники почали перемагати. Убиваючи мiсцевих полiцейських, вони ширили чутки, буцiм корумпована прокуратура штату працюе на картель Хуареса. Сiналоанськi кiлери викрали брата генпрокурора-пенсiонера i пiд дулом пiстолета записали «сповiдь» про те, що його брат був сполучною ланкою мiж картелем i державними органами. У вiдео, яке виклали на YouTube, вiн назвав кiлькох осiб як членiв картелю, включно з колишнiм вивiдачем полiцii, якого кiлькома тижнями ранiше було вбито (разом iз братом, колишнiм борцем). Правда це чи нi, але вимушена сповiдь допомогла пiдiрвати довiру до мiсцевоi влади.

Можливо, вирiшальним моментом у битвi за Хуарес став арешт 2011 року Хуана Антонiо Акости, вiдомого як Ель-Дiего, ватажка «Лiнii». Пiсля арешту вiн заявив, що органiзував понад 1500 убивств. Рiвень убивств упав, коли Ель-Чапо став очiльником i опiр картелю Хуареса занепав. Так було остаточно подолано регуляторнi перепони й захоплення Сiналоа завершено.

Через багаторiвневу полiцiйну систему Мексики про картельнi захоплення доводиться домовлятися з кiлькома рiвнями уряду, що продовжуе конфлiкти. Президент Кальдерон часто нарiкав, що влада штатiв i нижчого рiвня пiдривае статус його федерального уряду. Щойно вгамувався Хуарес, Акапулько, круте мiсто бiля затоки, де Джон Вейн колись мав вiллу, а Бiлл i Гiлларi Клiнтон провели медовий мiсяць, стало мiшенню аналогiчноi спроби насильницького поглинення. Роздратований Кальдерон поскаржився менi: частина проблеми полягала в тому, що мiсцева влада не спiвпрацюе з федералами.

– Я сам залюбки був би мером Акапулько. Я б чудово проводив час, бо справдi люблю це мiсто, – сказав вiн. – Але правда в тому, що там е уряд мiста i губернатор [штату], а [мiж ними] – 5000 полiцейських. Бажано, аби вони працювали. А оскiльки цього не вiдбуваеться, тривае нестабiльнiсть.

Оця нестабiльнiсть i нерегульована конкуренцiя, яку вона викликала мiж картелями, забрала понад 60 000 життiв за президентства Кальдерона. Це зробило Мексику похмурiшою й зухвалiшою. У Хуаресi побоювання не давали менi затримуватися в якомусь мiсцi надовго; я швиденько поглинав бурито в кнайпi (ii назва була «Хрещений батько», нiби мiсту потрiбна була ще одна згадка про мафiю) i бiг з однiеi зустрiчi на iншу. Увечерi, коли ми повертаемося до аеропорту, намагаючись дiстатися туди завидна, Мiгель тихо каже, нiби хтось iде за нами назирцi. Ми мовчки збiльшуемо швидкiсть, аж тут повз нас проiжджають пiкапи з солдатами й федералами, якi байдуже дивляться на нас у сутiнках крiзь щiлини в балаклавах.

У присмерку доiздимо до термiналу, i менi вiдлягае вiд серця, коли лiтак злiтае в безпечне нiчне небо. Я так i не дiзнався, хто стежив за нами, якщо справдi хтось стежив. Але пiд час цiеi та наступних поiздок до Сьюдад-Хуареса й iнших прикордонних мiст на пiвночi Мексики я не мiг позбутися почуття, що вторгаюся на територiю картелю. Навiть у шикарних кварталах Мехiко балачка iнодi притишуеться, коли модна спортивна автiвка пiд’iздить до ресторану, а ковбойський черевик ступае на хiдник. І ринок Хуареса завжди обговорюеться з найбiльшим запалом. Та й кожна територiя комусь належить.


• • •

Чому в Сальвадорi все по-iншому? Як i в Мексицi, тут е вкрай неприемнi злочинцi. Двi основнi «марас», або вуличнi банди, називаються «Мара Сальватруча» i «Барiо 18» (остання ще вiдома як «Банда 18-i вулицi»). Обидвi банди заснованi не в Сальвадорi, а у в’язницях i бiдних кварталах Калiфорнii, де молодi сальвадорськi iммiгранти гуртувалися для самооборони та керування наркорекетом i здирництвом. Цi банди повернулися до Латинськоi Америки, куди депортували сальвадорських мiгрантiв. Молодi, безробiтнi й татуйованi, з досвiдом поводження зi зброею та контактами в США, вони продовжили свою гангстерську дiяльнiсть у Центральнiй Америцi, де слабшi правоохороннi органи дозволили iм досягти успiху. За оцiнками, банди Центральноi Америки налiчують близько 70 000 членiв[19 - Stephen S. Dudley, “Drug Trafficking Organizations in Central America: Transportistas, Mexican Cartels and Maras”, Wilson Center, 2010, at http://www.wilsoncenter.org/sites/default/fles/Chapter%202-%20Drug%20Trafficking%20Organizations%20in%20Central%20America%20Transportistas,%20Mexican%20Cartels%20and%20Maras.pdf.], що приблизно вiдповiдае кiлькостi працiвникiв GE у США[20 - US Securities and Exchange Commission, див. с. 15 у: http://www.sec.gov/Archives/edgar/data/1467858/000146785812000014/gm201110k.htm#s8EF7834BE4E777188CAF1031CB30C168.]. У регiонi, загальна чисельнiсть населення якого трохи бiльша за 40 мiльйонiв, це потужна сила.

Щоб бiльше дiзнатися про те, як працюють цi транснацiональнi органiзацii, я органiзував зустрiч iз Карлосом Мохiкою Лечугою, ватажком «Банди 18-i вулицi». Мохiка керуе своiм iнтернацiональним бiзнесом iз камери в подiбнiй до фортецi в’язницi в Кохутепеке, приблизно за годину iзди на схiд вiд Сан-Сальвадора, жвавоi столицi Сальвадору. Колись, либонь, в’язниця мала величний вигляд, але нинi крiзь загратованi вiкна на мурованому фасадi ви можете побачити, як денне свiтло проникае туди, де колись був дах. Солдати в масках патрулюють з укрiплень, обкладених мiшками з пiском, по периметру в’язницi, лiниво нацiлюючи кулемети на всiх, хто занадто близько пiдходить. Хоча ми перебуваемо в середмiстi, мiй мобiльник не знаходить сигналу. Поруч стомлений продавець pupusas, тортилiй iз начинкою, до яких ласий увесь Сальвадор, пояснюе, що сигналу немае через глушники, покликанi блокувати дзвiнки в’язнiв. Вiн показуе на мiсце, де сигнал повертаеться, трохи далi по дорозi, – там зграйка мiсцевих жителiв крутить телефони, намагаючись прийняти повiдомлення.

Усерединi в’язницi менi однаково доводиться вiддати телефон i повиймати все з кишень, крiм нотатника, ручки i диктофона. Озброена варта веде мене у двiр i далi – до простороi голоi камери завбiльшки зi шкiльний клас, що в нiй лише кiлька пластикових стiльцiв. Незабаром приводять Мохiку. Вiн у наручниках, але це хiба едина його поступка пiд час перебування у в’язницi. Вiн у гарнiй футболцi, блискучих бiлих шортах i свiженьких кросiвках Reebok. Усе абсолютно нове. На лисiй головi, що бувала в бувальцях, – чорна бейсболка, на якiй спереду вигаптувано число 18, а збоку – прiзвисько В’ехо Лiн, тобто Старий Лiн. Мохiка татуйований з голови до нiг. Велике татуювання на шиi – «18 на 100 вiдсоткiв». Мистецький витвiр на правiй руцi спотворений шрамом на бiцепсi. Бiля лiвого ока татуйована сльоза, а частково приховувана дашком бейсболки фраза на три рядки йде по всьому чолу: «En Memoria De Mi Madre» («На спогад про матiнку»).

Бiльшiсть членiв банди молодi, бо шанси постарiти в mara невеликi. За даними ООН, 2009 року частота вбивств у Сальвадорi становила 71 на 100 000 осiб, що робить краiну найбiльш смертоносною у свiтi. Якщо екстраполювати це на тривалiсть життя, то сальвадорець мае приблизно один iз десяти шансiв бути вбитим. Набагато вищий цей шанс у бiднякiв i в родин, пов’язаних з mara.

Старий Лiн – виняток для свого вiку. Я спитав, скiльки йому рокiв, коли вiн пiдсунув стiлець i сiв.

– Двадцять п’ять, – невиразно буркнув Мохiка.

Нi, вiн глузуе, насправдi йому 50 рокiв. Схоже, решту життя вiн проведе у в’язницi, вiдбуваючи покарання за обезголовлення пари дiвчаток-пiдлiткiв, якi зустрiчалися з членами «Мара Сальватруча». (Пiзнiше, читаючи старi новини, я дiзнаюся, що вiн з поплiчниками, ймовiрно, перш нiж убити, катував iх натирачем пiдлоги.) Як i багато гангстерiв, Старий Лiн вступив до mara в Лос-Анджелесi, коли йому був двадцять один рiк. У нього глибокий голос, як у тих, хто забагато палить i мае недостатньо свiжого повiтря. Хоча надворi страшна спека i я вiдчуваю, як сорочка прилипае менi до спини, шкiра Лiна блiдо-сiра, що е результатом життя за гратами.

Органiзацiя Старого Лiна експериментуе з бiзнес-стратегiею, що повнiстю вiдрiзняеться вiд стратегii мексиканських картелiв. У березнi 2012 року «Барiо 18» уклала перемир’я зi своiм заклятим суперником «Сальватруча». Старий Лiн i його колега, гангстер американського походження на iм’я Едсон Закарi Юфiмiя (який також сидить у Сальвадорi, в iншiй в’язницi), погодилися, що члени iхнiх угруповань бiльше не вбиватимуть один одного.

– Це було результатом тривалих роздумiв, – сказав менi Старий Лiн тоном генерального директора. – Ми бiльше не розглядаемо насильство як варiант. І вирiшили жити, як брати.

Ворожнеча мiж iхнiми бандами в 1990-х роках забрала майже 50 000 життiв.

– В’язницi нинi переповненi молоддю: деякi платять за злочини, якi вчинили, iншi – нiзащо. Це все окошилося на наших сiм’ях. Краiна подiлена на сектори.

Вiн мае на увазi сфери впливу банд. У нетрях Сан-Сальвадора досить ступити на територiю суперника, щоб спровокувати вбивство. Скiльки з цiеi «подiленоi на сфери впливу» краiни належить «Барiо 18»? Майнула усмiшка: «Bastante». Чимало.

Система подiлу на сфери впливу частково пояснюе, чому банди Сальвадору обрали варiант змови, на вiдмiну вiд iхнiх колег у Мексицi. Змова мiж фiрмами – чи то наркокартелi, чи то звичайний бiзнес – полягае в тому, щоб перетворити один великий конкурентний ринок на низку дрiбних монополiй. Уявiть-но краiну, яку обслуговують двi телефоннi компанii. Якщо обидвi конкурують по всiй краiнi, то бiзнес перейде до фiрми, яка пропонуе кращий сервiс за нижчу цiну. Виходить, що жодна з них не може багато заробити. Але якщо фiрми вдадуться до змови – погодившись, скажiмо, що одна перебере пiвнiч краiни, а друга пiвдень, – кожна дбатиме про власну малу монополiю, правлячи високi цiни за поганий сервiс. Тому змови зазвичай забороняють. Звiсно, нелегальним компанiям не треба перейматись антимонопольними правилами, тому змова мiж конкурентними бандами поширенiша, нiж можна уявити.

Хоча в цьому нiби е економiчна рацiя, картелi Мексики боролися за такий подiл ринку. Важливих пунктiв перетину кордону i портiв недостатньо, i з таким мiстом, як Хуарес, що вiдповiдае за транзит 70 % кокаiну в пiвнiчному напрямку, придумати «чесний» подiл складно. А для maras усе по-iншому. Хоча вони й мають скромну частку в мiжнароднiй наркоторгiвлi, iхнiй бiзнес здебiльшого локальний: наркодилерство або здирницький рекет. Такий внутрiшнiй ринок вiдносно легко подiлити на локальнi монополii. За умов конкуренцii Старий Лiн i mara суперникiв правитимуть нижчi цiни на наркотики i пропонуватимуть кращi умови (а для упертюхiв наслiдки будуть i брутальнiшi, i дорожчi). Подiливши краiну на чiткi сфери впливу, вони можуть правити вищi цiни як за наркотики, так i за здирництво, тим мiнiмiзуючи витрати на боротьбу один з одним.

Перемир’я мало надзвичайнi наслiдки. Буквально за одну нiч рiвень убивств знизився приблизно на двi третини. Це означало, що Сальвадор перетворився з однiеi з найжорстокiших краiн свiту на таку за небезпечнiстю, як Бразилiя. Сан-Сальвадор, колись найбiльш смертоносне мiсто на планетi, до 2012 року мав рiвень убивств трохи нижчий, нiж в Оклендi, штат Калiфорнiя. Згiдно зi Старим Лiном, який поринув у самопохвали, вони мали на метi реабiлiтацiю молодi в краiнi.

– Ми хочемо створити робочi мiсця, щоб можна було чесно заробити на хлiб. Не забувайте, – каже вiн менi, рубонувши долонею для пiдсилення ефекту в повiтрi, нiби проблема не мае до нього нiякого стосунку, – наша молодь зростала в атмосферi насильства.

Вiдмiтною рисою молодих mareros Сальвадору е татуювання по всьому тiлу. Як i Старий Лiн, майже всi члени банди захоплюються бодiартом, виражаючи свою належнiсть до «Сальватруча» або «Барiо 18». Мальовки неопосередковано вiдповiдальнi за бiльшу частину насильства в краiнi, бо тiло юного гангстера чiтко показуе його як мiшень, коли той заходить на територiю, контрольовану супротивною mara. Але завдяки iм iмовiрна також змова мiж бандами.

Дослiдження сицилiйськоi мафii, виконане iталiйським економiстом Мiкеле Поло, показало, що жорстока конкуренцiя мiж iталiйськими бандами часто набувала вигляду спроб однiеi органiзацii переманити солдатiв iншоi[21 - Gianluca Fiorentini and Sam Peltzman, eds., The Economics of Organised Crime (Cambridge: Cambridge University Press, 1997).]. Поло вивiв формулу, що пояснюе, як мафii укладають «контракти» зi своiми членами, щоб мiнiмiзувати ймовiрнiсть дезертирства. Одним з елементiв цих угод е встановлення досить високоi винагороди для заохочення лояльностi. Але це може коштувати задорого, тому мафii також запобiгають дезертирству, погрожуючи насильством проти тих, хто йде на манiвцi. Картелi Мексики працюють за аналогiчною схемою, пiддаючи жахливому насильству зрадникiв iз власних лав.

Щодо цього maras неоднаковi. Членство в бандi в Сальвадорi залежить не вiд того, хто бiльше платить, а вiд того, де народився майбутнiй гангстер. Щойно молодик вступив до банди i вкрив свое тiло татуюванням «Сальватруча», про дезертирство до «Барiо 18» не може бути й мови, i навпаки. Навiть залишити mara, аби почати нове, некримiнальне життя, практично неможливо, бо працедавцiв, як правило, вiдштовхують кандидати на посаду, якi з’являються на спiвбесiду з черепами i схрещеними кiстками на чолi. З економiчного погляду це означае, що в той час як мексиканськi бандюки нiяких зобов’язань не мають i можуть перекидатися до iншого, сильнiшого картелю, який бiльше платить, на ринку працi сальвадорськi mareros нiкому не потрiбнi. За вiдсутностi перекуповування однiею бандою членiв iншоi, maras не треба змагатися за гангстерiв, що дозволяе iм тримати зарплату на низькому рiвнi.

Мiж в’язницею Старого Лiна i столицею лежить Ілопанго, передмiстя Сан-Сальвадора, подiлене мiж двома maras. Повертаючись до мiста, я домовляюся про зустрiч iз Сальвадором Руано, нещодавно обраним мером Ілопанго, який, схоже, тiшиться своею новою роллю. Ми щойно сiли, щоб поговорити (вiн говорить, пережовуючи повний рот страви з рису i бобiв, яку бере з полiстироловоi тарiлки), – аж тут вiн схоплюеться на ноги, каже, що зараз мае одружити двi пари, i питае, чи хочу я пiти з ним. З його кабiнету ми входимо до невеликоi конференц-зали всерединi крихiтноi ратушi, де двi пари i iхнi сiм’i сидять за столом, збудженi й елегантно вбранi. Пiсля короткого напучування про подружню гармонiю (включно з закликом до женихiв допомагати в хатнiх справах: «Жiнки не повиннi самi готувати тортилью») вiн оголошуе, що пари тепер одруженi, i ми повертаемося до його кабiнету, де вiн продовжуе свiй ланч.

Мер Руано, який полюбляе говорити про себе в третiй особi, визнае, що практично кожним квадратним метром його мiстечка керуе або «Мара Сальватруча», або «Барiо 18».

– Пiд час виборчоi кампанii я переходив вiд colonia до colonia i скрiзь подибував людей з татуюваннями по всьому тiлу. Бiльшiсть iз них запитували: чи немае у вас для мене роботи.

Вiн пообiцяв iм роботу, i його обрали. Тепер, каже вiн, пропозицiя роботи юним гангстерам допомагае зменшити суму здирства, що ранiше становила для мiсцевих крамарiв 5—10 доларiв на день.

– Я – мер, який живе тут i чиi дiти живуть тут, – каже вiн менi, тицяючи себе пальцем у груди для пiдсилення. – Ми всi хочемо, аби тут стало спокiйно.

У рамках перемир’я уряд вирiшив допомогти членам банд по всiй краiнi працювати в легальнiй економiцi. Можливо, мета й благородна, але довелось витратити чималi суми громадських грошей на створення робочих мiсць для людей, якi нещодавно тероризували суспiльство. Протягом першого року перемир’я уряд обiцяв 72 млн доларiв на проекти працевлаштування колишнiх гангстерiв. У вiсiмнадцятьох мiстах проекти не рушили, але принаймнi сорок мiст заявили, що хочуть узяти участь в експериментi. В Ілопанго членам банди дали невелику пекарню. Коли я зустрiчався з мером Руано, вiн лаштувався до вiдкриття наступного дня курячоi ферми, якою теж керуватимуть члени maras.

Ватажкам банд, схоже, перемир’я теж на користь. Вiзьмiмо Старого Лiна. Розкошiв у в’язницi, де я його iнтерв’ював, немае, але на вимiр Сальвадору в нiй стерпно. Ранiше його тримали в Сакатеколуцi, в’язницi, яку за жорсткий режим називали «Сакатрас». Напередоднi оголошення перемир’я його перевели до зручнiшого кримiналу. Едсона Закарi Юфiмiю, ватажка «Сальватручi», також перевели з жорсткоi буцегарнi до в’язницi з легшим режимом. Офiцiйно змiна режиму пояснювалася тим, що ватажки банд вестимуть перемовини про перемир’я i в новiй в’язницi зможуть спiлкуватися зi своiми органiзацiями.

– Нам потрiбнi були умови для консультацiй з нашими compa?eros, – пояснюе Старий Лiн.

Можливо, рiч була не тiльки в цьому, але переведення до в’язницi з нижчим рiвнем охорони, безумовно, дiяло як пiдсолоджувач.

М’якшi умови, а також державнi витрати на проекти створення робочих мiсць зробили перемир’я вельми непопулярним, хоча кiлькiсть убивств i знизилась. Люди сумнiваються в мотивах банд, якi, на думку багатьох, пiдписали перемир’я лишень для того, щоб захистити власний бiзнес. Вони, можливо, мають рацiю: попри всi гуманнi балачки Старого Лiна про виправлення i зменшення кiлькостi вбивств скорочення кримiнальних прибуткiв не спостерiгаеться. Здирство – мабуть, найгидкiший злочин, бо зачiпае пересiчних людей, а не лише бандитiв, i воно й далi квiтне.

– Здирство – основне джерело доходiв банди. Вони кажуть: «Ми можемо вести переговори, але не про здирство», – говорить Давид Мунгуя, який був мiнiстром безпеки на час укладення пакту в 2012 роцi.

Тому полiтикам завжди проект був не до душi. Коли вперше оголосили про перемир’я, його схарактеризували як угоду мiж двома бандами, укладену за посередництва католицькоi церкви. Уряд вiтав зниження кiлькостi вбивств, але тримав дистанцiю вiд самого перемир’я. Через рiк пiсля пiдписання пакту i при малiй кiлькостi вбивств полiтикам схотiлося визнати i свою роль у цьому процесi. Стало зрозумiло, що перемир’я частково досягнуто за посередництва Рауля Мiханго, колишнього радника Мiнiстерства оборони. Пiсля того як вдалося вмовити «Мара Сальватруча» й «Банду 18-i вулицi» на угоду в березнi, вiн через кiлька мiсяцiв переконав кiлька невеликих банд приеднатися. «Мао Мао» i «Машина», пара мiнi-maras, приедналися до перемир’я, а ще двi банди кримiнальних злочинцiв «Раса» i створена у в’язницi знесилена гангстерська органiзацiя, вiдома як MD («Mara дезорганiзована»).

Вiдтодi перемир’я проходило низку нестiйких фаз. Воно розвалилося в 2014 роцi, коли новий президент Сальвадору Санчес Серен вiдмовився вiд офiцiйноi пiдтримки угоди, пообiцявши пiд час передвиборноi кампанii знищити злочинцiв. Кiлькiсть убивств одразу повернулася на рiвень до перемир’я, бо банди знов узялися за старе й почали розривати одна одну на шматки. Хоч як дивно, приватна органiзацiя найняла Рудольфа Джулiанi, мера Нью-Йорка, якому вдалось у 1990-х роках знизити кiлькiсть убивств у цьому мiстi, аби той порадив, як те саме зробити в Сан-Сальвадорi. Та його заходи не змогли вгамувати банди, якi бадьоро i далi йшли своiм кривавим шляхом.

Іноземнi уряди, особливо США, залишаються не впевненими у стратегii перемир’я. Це розчарувало тих у Сальвадорi, хто виграв вiд рiзкого падiння насильства пiд час припинення вогню.

– Їм це не подобаеться? Запропонуйте iншу формулу. Магiчну. Скажiть, чи е в уряду США iнша формула? – запитуе мер Руано.

Давид Мунгуя визнае, що перемир’я було «недосконалим», але наполягае:

– Нам треба було зупинити вiйну мiж бандами.

За його розрахунками, лише 2012 року завдяки угодi врятовано 1900—2500 життiв, якщо зважати на кiлькiсть убивств у попереднi роки. Це неймовiрно високе число врятованих для краiни з 6-мiльйонним населенням. Пакт також допомiг узяти пiд контроль в’язницi. Незадовго до моеi зустрiчi зi Старим Лiном до Сальвадору прибув з вiзитом очiльник Органiзацii Американських Держав Хосе Мiгель Інсульса. Дипломата повели на екскурсiю до в’язницi, що ранiше вважалося немислимим ризиком.

Змова банд за посередництва уряду, можливо, дала лиходiям шанс перегрупуватися. Але це дало суспiльству можливiсть пiдбити пiдсумки. Девiд Бланшар, американський священик iз мiсiею в Сан-Сальвадорi, де зустрiчаються територii maras, обережно сподiваеться, що таке припинення вогню може дати можливiсть загальмувати вербування до банд. Стало вiдомо, що в школi бiля столицi, каже вiн, четверо шестикласникiв (тобто iм 11—12 рокiв) е вербувальниками для «Банди 18-i вулицi» Старого Лiна. Цi вербувальники наймолодшi в бандi; пiзнiше вони зможуть перейти до здирства з крамниць, маючи застромленi за вузькi пояси пiстолети калiбру 9 мм. Банди «схожi на бога Ваала, який вимагав офiрувати дiтей», – каже вiн. Доки тривае перемир’я, «ми намагаемося забрати дiтей з вiвтарiв i запропонувати альтернативи».


• • •

Новини про вiйну з наркотиками створюють враження, буцiмто наркоторгiвцi живуть у станi постiйноi смертельноi конкуренцii. Дiйсно, брутальнiсть е суттевою частиною бiзнесу: кримiнальнi органiзацii не можуть використовувати правову систему, а тому насильство е для них единим способом забезпечити дотримання угод. Але приклади Мексики i Сальвадору свiдчать, що рiвень насильства можна рiзко знизити, змiнивши ринковi умови. Аналiз двох кримiнальних ринкiв з погляду економiки виявляе кiлька причин зростання насильства в Мексицi й тимчасового погамування в Сальвадорi й пропонуе урядам спосiб тримати насильство на припонi в майбутньому.

Основною причиною жорстокоi конкуренцii за контроль над такими мiстами, як Сьюдад-Хуарес у Мексицi, е володiння доступом до обмеженого числа прикордонних пунктiв пропуску. Високий рiвень насильства в прикордонних мiстах призвiв до того, що деякi жителi США закликають закрити контрольно-пропускнi пункти. Однак економiка каже протилежне: вiдкриття бiльшоi кiлькостi пунктiв знизить цiннiсть кожного, i зменшиться рацiя боротися за них. Правда, це дало б картелям бiльше можливостей переправляти наркотики до США. Однак скорочення пропозицii, як правило, не справляе iстотного впливу на загальний обсяг контрабанди або на цiну наркотикiв (див. роздiл 1). Вiдкриття бiльшоi кiлькостi прикордонних переходiв може зменшити масштаби бойових дiй, мало впливаючи на американський ринок незаконних наркотикiв.

Мексика також показуе, що контроль регуляторiв галузi – тобто полiцii – е важливою метою для наркоторгiвцiв. Ретельнiша перевiрка й вища заробiтна плата спiвробiтникiв полiцii зроблять iх пiдкуп дорожчим. Але некорупцiйнiсть мексиканськоi полiцii – це, м’яко кажучи, довготермiновий проект. Тим часом простiшою реформою могло б бути об’еднання кiлькох рiвнiв полiцii. Кримiнологи давно пропонували зробити це, щоб пiдвищити ефективнiсть. Економiчний пiдхiд також не дозволить наркоторгiвцям кооптувати рiзних регуляторiв i зiштовхувати iх мiж собою. Наразi картелi можуть вести опосередкованi вiйни один проти одного за рахунок держави, взявши пiд свiй контроль конкурентнi сили полiцii. Об’еднання iх усе ускладнило б для картелiв.

Сальвадор навчае iншого. Хоча поступки ватажкам вiтчизняних maras, можливо, i надто наблизилися до винагороди за злочинну поведiнку, принцип уряду як посередника мiж протиборчими бандами заслуговуе на увагу. Іншою причиною готовностi maras спiвпрацювати е те, що вони порядкують мiсцевими монополiями на окремих, неоспорюваних територiях. Це, безперечно, не те, що уряди мали б заохочувати, хоча деякi результати можна вiтати, як-от дорожчi, менш конкурентоспроможнi роздрiбнi ринки наркотикiв.

Нелiквiднiсть ринку працi для mareros, породжена тим, що татуйованi гангстери не можуть легко перекинутися з однiеi mara до iншоi, можливо, посприяла перемир’ю, усунувши один елемент конкуренцii. Але це також говорить нам дещо i про те, як керуються maras, що може полегшити iхнiй демонтаж. Як правило, банди повиннi платити своiм членам пристойну зарплату, щоб убезпечитись вiд iхнього дезертирства. Якщо картель Сiналоа припинить платити пiдлiткам у нетрях Хуареса за роботу, наприклад, спостерiгачами – вони знайдуть роботу деiнде. На вiдмiну вiд цього, maras може утримувати чимало працiвникiв, не переплачуючи iм, бо надто високими е бар’ери для виходу. Це означае, що переманювання mareros з банди до звичайноi роботи мае коштувати якомога менше; едине, що потрiбне, – це працедавець, ладний дивитися далi, нiж татуювання. Держава може вiдiграти в цьому iнновацiйну роль, заплативши за видалення татуювань ув’язнених. Програма пiд орудою Департаменту шерифа округу Лос-Анджелес у Калiфорнii робить саме це, пропонуючи видалити татуювання членам банди, якi виявили готовнiсть почати нове життя пiсля виходу з в’язницi[22 - Christina Villacorte, “Tatoo Removal in Prison Gives Inmates a Second Chance”, Huffington Post, September 4, 2013, at http://www.hufngtonpost.com/2013/09/04/tatoo-removal-prison_n_3864222.html.]. Цей безкоштовний сервiс коштуе державi тисячi доларiв. Але цi витрати – iграшки, порiвняно з соцiальними виплатами, якi можуть бути збереженi, якщо йдеться про рiзницю мiж ув’язненим, який знайшов роботу i який залишився безробiтним. У Сальвадорi це може i врятувати життя, i заощадити грошi.

Саме приклади Мексики й Сальвадору показують, на що здатна змiна ринкових умов. Понад 4 000 сальвадорцiв було врятовано завдяки спiвпрацi мiж maras краiни, у той час як близько 60 000 мексиканцiв загинули через посилення конкуренцii мiж наркокартелями. Жоден iз таких результатiв не був гарантований. Коли йдеться про такi ставки, уряди повиннi розглянути способи формування цих ринкiв, а не вирушати в бiй, щоб побороти iх за будь-яку цiну.




Роздiл 3. Кадровi проблеми в наркокартелi



Коли Джеймс Бонд зустрiчаеться з мiстером Бiном

Усе було нiвроку. Угоду погоджено, наркотики готовi до збору, кошти назбирали. Можна було братися до обмiну. Очiльник операцii, дилер високого рiвня, який спецiалiзувався на iмпортi канабiсу й кокаiну з континентальноi Європи до Великоi Британii, мав готiвку: грубий пакет iз 300 000 фунтiв стерлiнгiв у використаних банкнотах, тобто майже пiвмiльйона доларiв. Банкноти перерахували й передали водiевi, який мав iхати до Бельгii, зустрiтися з контактною особою i передати готiвку.

І тодi все пiшло не так. На таку кiлькiсть хрустких банкнот варто подивитися. Тому водiй вирiшив iх розкласти й помилуватися. Не подiлитися таким ефектним видовищем вiн не мiг i запросив свою дiвчину, щоб показати iй. Пiзнiше, розмовляючи з дослiдниками з Гоум-офiсу (мiнiстерства безпеки Великоi Британii) у в’язничнiй камерi, очiльник операцii стомлено пояснюе, як план розвалився:

– Дурень вирiшуе, що було б непогано розкласти грошi на лiжку, зайнятися шаленим пристрасним коханням зi своею 17-рiчною подругою i все сфотографувати.

Робити iнтимнi селфi зi здобичними грiшми було нерозумно. Далi гiрше: крiм подруги, водiй мав ревниву дружину. Наступноi суботи ввечерi, перед поiздкою до Бельгii, чоловiк i дружина гуляли в мiстi й натрапили на п’яну подругу водiя. Спалахнула суперечка, i дiвчина вирiшила показати сексуальнi фотки дружинi водiя, якiй вони не дуже сподобались.

Дружина вирiшила зрадливого чоловiка провчити. Розлючена, вона подзвонила до прикордонноi полiцii Великоi Британii i повiдомила про майбутню оборудку з наркотиками. Нiчого про це не знаючи, водiй вирушив до Бельгii з 300 000 фунтiв стерлiнгiв, i митники його зупинили в порту Дувра, ще до перетину кордону. Допитаний прикордонниками про купу готiвки, вiн зламався.

– Телепень розв’язав губу, – зiтхае його бос.

Операцiю зiрвано, угоду скасовано. Додамо для повноти картини: ревнива дружина, якiй власна кокаiнова залежнiсть коштувала 2 500 фунтiв стерлiнгiв на тиждень, звернулася до боса через кiлька мiсяцiв потому, запитавши, чи може ii чоловiк повернути собi роботу[23 - “The Illicit Drug Trade in the United Kingdom”, Matrix Knowledge Group/Home Office, 2007, at http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20110220105210/rds.homeofce.gov.uk/rds/pdfs07/rdsolr2007.pdf.].

Гра в наркотики потребуе безжального професiоналiзму з несхибними кiлерами, винахiдливими контрабандистами та експертами з логiстики, якi об’еднуються, щоб обхитрувати полiцiю. Інодi так працюе бiзнес. Але iй властива також приголомшлива некомпетентнiсть. Якщо взяти до уваги високi зарплати молодi навiть на нижчих рiвнях бiзнесу (водiй може зробити й 800 фунтiв за день, просто розвозячи кокаiн по Британii), менi здаеться дивним, що часто цим займаються телепнi. На думку дослiдникiв з Гоум-офiсу, нездарнiсть часто е причиною провалу наркоторгiвцiв, а «спосiб життя, як у мильнiй оперi» дилерiв та партнерiв нерiдко спричиняе iхне затримання.

Невiдповiднiсть мiж високими прибутками наркобiзнесу i нефаховiстю спiвробiтникiв демонструе, либонь, найбiльшу проблему наркокартелю: людськi ресурси. Гуру управлiння полюбляють повторювати старе клiше про те, що найцiннiшим активом фiрми е ii люди. Але у свiтi наркотрафiку це щира правда. У картелiв двi ключовi проблеми. По-перше, доводиться наймати працiвникiв у галузi, яка працюе в умовах секретностi, де не можна набирати за оголошенням i потрiбна повна довiра. Проблема ускладнюеться тим, що в наркобiзнесi дуже високий рiвень плинностi кадрiв. У таких транзитних краiнах, як Мексика, де екстремальне насильство – частина роботи, висока смертнiсть серед членiв картелю означае, що постiйно е вакансii. Навiть у багатих краiнах-споживачах Пiвнiчноi Америки й Захiдноi Європи, де кiлькiсть жертв набагато нижча, полiцiя працюе краще, а це означае, що працiвники часто потрапляють до в’язницi. За оцiнкою одного британського контрабандиста, затримують одного з чотирьох перевiзникiв кокаiну, яких вiн виряджае лiтаком з Карибського басейну до Великоi Британii. Кожний арешт або смерть означае ще один виснажливий раунд найму i перевiрки.

Інший головний бiль щодо людських ресурсiв викликаний тим, що картелям доводиться керувати вiдносинами зi своiми працiвниками, а також постачальниками й клiентами без укладання контрактiв. Звичайна компанiя, якщо працiвник краде або постачальник не надае оплачених товарiв, може подати до суду. А наркокартель – не може, якщо кур’ер чкурне з пакою грошей або iмпортер не доправить партiю наркотикiв. Єдиний спосiб, яким злочиннi органiзацii можуть забезпечити виконання контрактiв, – насильство, через що здатнiсть залякувати i вбивати лежить в основi успiху будь-якого наркокартелю. Однак розгортати насильство i дорого, i погано для бiзнесу.

Обидвi головокрутки – як найняти персонал i як переконатися, що вони роблять те, що iм кажуть, – розв’язують менеджери з кадрiв у наркокартелях. Це вам не абищиця – керувати складними операцiями, постiйно пiдвищуючи платню низькоквалiфiкованим, непередбачуваним працiвникам, якi схильнi саботувати угоди просто через свою дурiсть. Найкраще це вдаеться органiзацiям, якi найбiльш поважно ставляться до роботи з персоналом.


• • •

У галасливому, тьмяно освiтленому iспанському ресторанi в Санто-Домiнго, елегантнiй, але депресивнiй столицi Домiнiканськоi Республiки, кiлька офiцерiв iз вiддiлу боротьби з наркотиками, вiдзначаючи кiнець тижня, п’ють до безтями. Я беру стiлець, щоб пiдсiсти до них, а вони замовляють ще по пиву в стражденного офiцiанта, якого гукають «Tonto!» («Ідiоте!»). Іншi вiдвiдувачi роззираються навколо, але, схоже, до бiйки не квапляться.

Нинi вiддiл боротьби з наркотиками в Домiнiканськiй Республiцi мае набагато бiльше роботи, нiж ранiше. Перш нiж учергове набити рот plаtano frito, найменш сп’янiлий офiцер пояснюе менi тривожну тенденцiю останнiх рокiв: «запаморочливе» збiльшення кiлькостi наркотикiв, якi вилучаються в краiнi. Вiддавна краiни Карибського басейну були останнiм приступцем для кокаiну на шляху до США. У 1980-х роках, коли по телебаченню крутили серiал «Полiцiя Маямi», завантаженi кокаiном швидкiснi катери мчали з Карибського басейну до Флориди, а звiдти поверталися з доларами. Але цей маршрут ефективно перекрила цiльова група Пiвденноi Флориди, яка з iнiцiативи президента Рональда Рейгана координувала роботу ФБР, Управлiння боротьби з наркотиками, митницi, податкових органiв та iнших федеральних агенцiй пiд орудою вiце-президента Джорджа Буша. Цiльова група вдалась до радикальних заходiв, i карибський маршрут закiнчився. Наркоторгiвцi переiхали на захiд, використовуючи Мексику як основний пункт в’iзду.

Проте останнiм часом з’явилися ознаки того, що вони повернулися на острови. Через це стався рiзкий сплеск злочинностi.

– Тиск у Мексицi викликав перемiщення на схiд, до Карибiв, – каже офiцер, пересуваючи тарiлки й пляшки, щоб зобразити мапу регiону на дерев’яному столi в ресторанi.

Спалах насильства в Мексицi та Центральнiй Америцi змусив наркодилерiв шукати тихiшi маршрути, i мода на Карибський басейн повернулася. Великий стрибок вiдбувся 2011 року, коли кривава вiйна з наркотиками в Мексицi сягнула апогею. Того року Домiнiканська Республiка вилучила i спалила майже 9 тонн наркотикiв, вдвiчi бiльше, нiж за кiлька рокiв перед тим. Бiльшiсть поставок надходила з Колумбii до нового порту Кауседо на пiвденному узбережжi Домiнiканськоi Республiки. Здебiльшого наркотики призначалася для Пуерто-Рико, а звiдти доправлялися до материковоi частини США або портiв Іспанii та Нiдерландiв.

Перехоплення здiйснюються за допомогою вiсьмох нових бразильських винищувачiв[24 - Це радше штурмовик, див.: https://uk.wikipedia.org/wiki/Embraer_EMB_314_Super_Tucano. (Прим. перекл.)]Super Tucano, каже менi офiцер. (Поруч iз цим текстом я в нотатнику поставив знак питання: iнвестування у винищувачi, щоб ловити контрабандистiв наркотикiв, здаеться трохи дивним. Може, так i е. Через кiлька мiсяцiв пiсля нашоi розмови Wall Street Journal повiдомив, що бразильськi прокурори висунули обвинувачення в корупцii проти кiлькох працiвникiв виробника реактивних лiтакiв Embraer, стверджуючи, що вони пiдкупили домiнiканських чиновникiв, щоб пiдписати угоду[25 - Joe Palazzolo and Rogerio Jelmayer, “Brazil Files Bribery Charges in Embraer Aircraft Sale to Dominican Republic”, Wall Street Journal, September 23, 2014, at http://www.wsj.com/articles/brazil-files-bribery-charges-in-embraer-aircraft-sale-to-dominican-republic-1411502236.].)

Бiльшiсть заарештованих пачкарiв – мiсцевi жителi. Чимала кiлькiсть арештiв сприяла швидкому заповненню задушливих в’язниць краiни. У 2014 роцi в’язнiв було вдвiчi бiльше, нiж 10 рокiв тому. 26 000 людей запхали в камери, розрахованi менш нiж на 15 000 осiб. Майже подвiйна переповненiсть в’язниць призвела до жалюгiдних умов утримання в’язнiв. Офiцер додае, що це добре, бо в’язниця не мае бути комфортабельною для цього мотлоху. Його п’яний колега пропонуе тост за нижнi терени королеви Англii (мабуть, на мою честь) i замовляе ще по пиву, i тодi я викликаю таксi.

Багато полiцейських i багато виборцiв вiтають те, що в’язницi краiни переповненi й страшнi. Зрештою, що бiльше злочинцiв за гратами, то менше iх на вулицях, щоб грабувати, вбивати та контрабандою перевозити наркотики. Що гiршi умови, то бiльше утримуватимуться вiд скоення злочину. У бiльшостi американських краiн найвищий рiвень ув’язнювання в свiтi, включно зi США, де за грати потрапляе одна з кожних 150 осiб. В’язницi в регiонi мають пекельнi умови. Пiд час пожежi у в’язницi Гондурасу 2012 року загинуло понад 350 в’язнiв, а двома роками ранiше в пожежi в Чилi загинув 81 в’язень. Звичайними явищами е i вбивства, поодинокi й масовi: у Пiвнiчнiй Мексицi група в’язнiв з картелю «Сетас», перш нiж утекти, без особливих труднощiв убила 44 гангстерiв-конкурентiв.

Нiхто не хотiв би туди потрапити. Проте для кримiнальних органiзацiй в’язницi вiдiграють ключову роль у рекрутуваннi й навчаннi працiвникiв. Аби зрозумiти, як це вiдбуваеться, розгляньмо iсторiю Карлоса Ледера. Хирлявий, старанний син батька-нiмця й матерi-колумбiйки спочатку щосили намагався знайти себе, коли у вiцi 15 рокiв переiхав до США. Саме в 1960-х роках, коли в США зростала популярнiсть канабiсу, молодий Карлос став наркодилером. З роками вiн набув досвiду й став перемитником крадених автiвок мiж Канадою i США. Усе йшло добре, доки у вiцi 25 рокiв його не заарештували й не вiдправили вiдбувати короткий термiн до в’язницi в Денберi, штат Коннектикут. Це могло стати кiнцем його кримiнальноi кар’ери. Але очiльники в’язницi ухвалили рiшення, яке змiнило мiжнародний наркобiзнес, i помiстили Ледера до однiеi камери з Джорджем Юнгом. Блондин iз Бостона, тридцятидворiчний Юнг був поважною фiгурою в наркобiзнесi. Вiн вiдбував термiн за контрабанду канабiсу мiж Мексикою i США, для чого використовував краденi легкi лiтаки. Знiчев’я вони почали обмiнюватись iсторiями i разом придумувати бiзнес-iдеi.

Це була зустрiч двох кримiнальних умiв. Юнг знав, як iмпортувати наркотики лiтаком, Ледер мав контакти в Колумбii. Доти кокаiн у США брали мало, i тому контрабандою його ввозили небагато. Коли 1976 року Ледера i Юнга звiльнили з в’язницi, вони вирiшили змiнити ситуацiю назавжди. Через пару рокiв вони вже iмпортували цей наркотик тоннами, злигавшись iз медельiнським картелем Пабло Ескобара в Колумбii, аби виряджати завантаженi кокаiном лiтаки до США через Норманс-Кей, острiвець на Багамах, який вони використовували як базу. Якщо i е одна людина, що пiдсадила Америку на кокс, то найперше слiд назвати Карлоса Ледера.

Несамовитий злет Ледера показуе, як кримiнальну кар’еру можна побудувати на основi перебування у в’язницi. Крiм налагодження робочих стосункiв з Юнгом, Ледер використав час у Денберi, щоб тусуватися з вiдмивачами грошей, найманими вбивцями та людьми, якi знали, як працюе система екстрадицii в США. Мiльйонер-шахрай, який зрештою погорiв у 1988 роцi i тепер старiе за гратами в США, пiзнiше назвав Данберi своiм коледжем. Цю роль в’язницi вiдiграють для багатьох банд. Опинившись за гратами, в’язень може бути рекрутований, навчений, а пiсля звiльнення – одержати роботу. Перша кадрова проблема наркокартелiв – знайти потенцiйних працiвникiв з належним кримiнальним минулим. Комусь, кому доводиться вирiшувати цю проблему, кращого рiшення, нiж в’язниця, не знайти: тут повно злочинцiв, якi пустилися берега i на яких робота пiсля звiльнення не чекае.

Зустрiчi, подiбнi до тiеi, яка привела до партнерства Ледера i Юнга, випадково трапляються рiдко. Тож злочиннi групи методично органiзовують вербування й навчання у в’язницi. Розгляньмо взiрцевий випадок «LaNuestraFamilia» – «Нашоi родини», калiфорнiйськоi в’язничноi банди. Заснована вона в 1960-тi роки в’язнями для захисту вiд iншоi великоi банди – «Мексиканськоi мафii». «Мексиканська мафiя» панувала в калiфорнiйських в’язницях, оподатковуючи в’язнiв i вчиняючи десятки вбивств на рiк у пенiтенцiарнiй системi. Іспанськi в’язнi з Пiвнiчноi Калiфорнii особливо потерпали вiд хижих мексиканцiв, база яких була на пiвднi штату. Тому вони вирiшили об’еднатися й заснувати власну «родину» для самооборони. Незабаром «Наша родина» почала й собi зискувати здирництвом, грабунком i наркоторгiвлею як у в’язницi, так i за ii межами. Наразi вважаеться, що в нiй близько 500 ключових членiв плюс iще десь тисяча поплiчникiв[26 - David Skarbek, The Social Order of the Underworld: How Prison Gangs Govern the American Prison System (Oxford: Oxford University Press, 2014).].

«Наша родина» швидко зiткнулася з проблемою, спiльною для всiх злочинних органiзацiй. Попри те що вступати в банду вигiдно – захист вiд iнших гангстерiв, шанс заробити на кримiнальних оборудках, вiдчуття спорiдненостi й братерства, – на рекрутiв чекають поважнi ризики. По-перше, банди вимагають повноi лояльностi вiд своiх членiв, якi мають безумовно виконувати завдання ватажкiв. В основi цього – обмеження на зв’язки, що не залишае мiсця для обговорень i незгоди. New Yorker якось зацитував члена «Арiйського братства», ще однiеi американськоi в’язничноi банди, котрий нарiкав на складнiсть iз демократичною органiзацiею вбивств:

– Ранiше в нас було: одна людина – один голос… Треба було чи не весь штат опитувати… І завжди людину встигали попередити, перш нiж ми вiддавали наказ: «Уколошкай його…». Не можна два-три тижнi валандатися з тим, кого слiд пришпилити[27 - David Grann, “The Brand”, New Yorker, February 2004, at http://www.newyorker.com/magazine/2004/02/16/the-brand.].

Отак i виходить авторитарна структура, у якiй рядовi повиннi робити те, що кажуть, подобаеться це чи нi.

Вступ у банду теж слiд у розумних межах ускладнити, щоб вiдокремити серйозних рекрутiв вiд дармобитiв. Банди, як i iншi членськi органiзацii, вiд гольф-клубiв до студентських братств, встановлюють для кандидатiв вступний внесок у виглядi платежу чи ритуалу iнiцiацii. (Кажуть, в одному з обрядiв iнiцiацii нових учнiв у «Мiчоаканськiй родинi», кровожерному мексиканському наркокартелi, змушували читати працi Джона Елдреджа – американського автора християнських книжок про самодопомогу.) І, звичайно, на вiдмiну вiд гольф-клубiв, в’язничнi банди вбивають тих, хто вiдмовляеться вiд членства. У цьому теж е своя викривлена рацiя: якщо можна примусити до пожиттевого членства, ризик перетворення членiв на iнформаторiв значно знижуеться.

Крiм того, що можуть пришити за зав’язку чи непокору, новачкiв найбiльше утримуе вiд вступу ризик наразитися на збиткування або визиск самою бандою. Почасти знехiть до мексиканськоi мафii зумовлювалася тим, що ii ватажки звикли визискувати i грабувати молоду парость майже так само, як i всiх iнших. Іерархiчна, недемократична структура банди дозволяе старшим бандитам пiдживлятися коштом рекрутiв, якi не можуть пiти. У тривалiй перспективi хижацтво шкодить бандi, бо не буде охочих вступити до неi, але на повсякдень старшим бандитам кортить оподатковувати молодших. Тобто в банди проблема з тим, що економiсти називають колективною дiею. Усi виграють, якщо члени погодяться не експлуатувати один одного, але iндивiдуальнi стимули експлуатацii настiльки сильнi, що навряд чи всi будуть дотримуватися угоди.

Як злочиннi угруповання вирiшують проблему колективноi дii? У захопливому дослiдженнi в Journal of Law, Economics and Organization Девiд Скарбек, економiст Королiвського коледжу в Лондонi, проаналiзував структуру «Нашоi родини». Банда мае проблему: як залагодити iнтереси членiв таким чином, щоб у старших гангстерiв не було стимулу обчухрувати молодших. Для цього банда розробила складну систему правил, покликану забезпечити, щоб жоден член не був зацiкавлений в експлуатацii iншого, а якщо вiн це зробить, його притягнуть до вiдповiдальностi. Усе це викладено в ретельно розробленiй «конституцii», копiю якоi отримала ФБР. Іерархiя банди складаеться з чотирьох рiвнiв. На вершинi перебувае «генерал», у якого в пiдпорядкуваннi до десятьох «капiтанiв». Вони, своею чергою, командують «лейтенантами», якi вiдповiдають за рядових членiв – «солдатiв». (Багато перших членiв «Родини» були ветеранами В’етнаму, що може пояснити вiйськову структуру.) Щоб уникнути вiктимiзацii рядовоi молодi, конституцiя визначае механiзм, за допомогою якого навiть рядовi члени можуть iнформувати про своiх зверхникiв, якщо вони побачать, що iх визискують. Хоча генерал мае право звiльняти капiтанiв, вiн не може iх призначати: це можуть робити лише рядовi. І хоча генерал мае величезну владу, його можна пiддати iмпiчменту за одностайною згодою капiтанiв.

Така схема спрацьовувала не завжди. У 1978 роцi генерал Роберто Соса був пiдданий iмпiчменту членами своеi банди пiсля того як, iмовiрно, з общака нацiдив грошей понад 100 000 або й 400 000 доларiв за теперiшнiм курсом. Вiн не схотiв усе вирiшити по-тихому. Суперечку вирiшили старим звичаем: намiрилися його вбити (але не вдалося – його хтось попередив, i вiн дременув).

Вiдтак конституцiю вiдредагували: генерала замiнили «органiзацiйним керiвним органом» iз трьох осiб, який приймав ухвали бiльшiстю у двi третини голосiв, а самих керiвникiв легше було усувати вiд влади. Вiдтодi конституцiя майже не змiнювалася.

Продуманiсть правил «Родини», якi складаються з шiстьох статей i десяткiв пунктiв, багато промовляе i про нудьгу в’язничного життя, i про органiзацiю банди. (Те саме, мабуть, слушне i щодо iнших радше бойскаутських видiв дiяльностi, до яких нiби належить виготовлення бомб iз голiвок сiрникiв, тайнопис сечею i спiлкування мовою науатль, стародавньою мовою ацтекiв.) Мета конституцii зрозумiла: стати членом банди нелегко, лише за допомогою системи стримувань i противаг органiзацiя може забезпечити, щоб членство стало привабливим для рекрутiв. Як пише Скарбек: «Попри кровожернiсть в’язничноi банди, [«Наша родина»] вдалася до активних i рацiональних крокiв, аби пiдтримати ефективнiсть iнститутiв внутрiшнього управлiння».

Як влада може зруйнувати цi iнститути? Якщо повернутися до прикладу з Домiнiканською Республiкою, то в мене немае особливоi впевненостi пiсля зустрiчi з п’яним загоном боротьби з наркотиками. Але у в’язницях там тривае експеримент, який, нарештi, серйозно загрожуе стратегiям вербування до банд. Історiя, либонь, починаеться з найбiльш розкiшного туалету в Карибському регiонi. Вiд пiдлоги до стелi примiщення вкрите синьою, зеленою i бiлою мозаiчною плиткою. Над туалетом кахлi срiблястого i фiолетового кольорiв утворюють обрис медузи, яка плавае серед червоних i зелених коралiв i водоростей. Мерехтливi золотi квадратики вияскравлюють луску золотоi рибки на мiлководдi понад ванною та вздовж мармуровоi раковини. Цей туалет, який знав i кращi днi i який не завадило б помити лiсолем, розташований у просторiй вiллi на схилi пагорба на краю Санто-Домiнго. Вiлла була одним iз багатьох жител Рафаеля Трухiльйо, жахливого диктатора, який правив краiною 31 рiк, доки його не вбили в 1961 роцi повстанцi, озброенi кулеметами, якi, ймовiрно, дало iм ЦРУ. За правлiння Трухiльйо загинуло близько 50 000 осiб i споруджено численнi статуi Ель-Хефе (Боса), як його називали. Сiльська садиба диктатора, в якiй на профiльованому завершеннi стiни викарбувано iнiцiали РТ, е найстрашнiшим iз багатьох його злочинiв проти смаку.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44902160&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes



1


Executive Secretariat of the National Public Security System, “Reports of Incidence of Crime by Year”, 2010 (in Spanish), at http://secretariadoejecutivo.gob.mx/incidencia-delictiva/incidencia-delictiva-fuero-comun.php. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.)




2


Цi вельми приблизнi оцiнки – данi Управлiння ООН з наркотикiв i злочинностi (далi – УНЗ ООН). Див., напр.: “Time for Policy Change Against Crime, Not in Favor of Drugs”, 2009, at https://www.unodc.org/unodc/en/about-unodc/speeches/2009-03-11.html.




3


Beau Kilmer et al., “Reducing Drug Trafficking Revenues and Violence in Mexico”, RAND Corporation occasional paper, 2010, див. c. 19 у: http://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/occasional_papers/2010/RAND_OP325.appendixes.pdf.




4


Moisеs Na?m, Illicit: How Smugglers, Traffickers, and Copycats Are Hijacking the Global Economy (New York: Doubleday, 2005), p. 68.




5


“Plurinational State of Bolivia, Monitoring of Coca Cultivation 2014”, UNODC, August 2015 (in Spanish), at https://www.unodc.org/documents/bolivia/Informe_Monitoreo_Coca_2014/Bolivia_Informe_Monitoreo_Coca_2014.pdf.




6


“World Drug Report 2006”, UNODC, 2007, at https://www.unodc.org/unodc/en/data-and-analysis/WDR-2006.html.




7


Див. с. 75 у: http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/ondcp/policy-and-research/2013_data_supplement_final2.pdf.




8


Tom van Riper, “The Wal-Mart Squeeze”, Forbes, April 24, 2007, at http://www.forbes.com/2007/04/23/walmart-suppliers-margins-lead-cx_tvr_0423 walmart.html.




9


Charles Fishman, “The Wal-Mart You Don’t Know”, Fast Company, December 2003, at http://www.fastcompany.com/47593/wal-mart-you-dont-know.




10


Jorge Gallego and Daniel Rico, “Manual Eradication, Aerial Spray and Coca Prices in Colombia”, неопублiкована стаття, 2012, доступна онлайн: http://www.mamacoca.org/docs_de_base/Fumigas/Daniel_Rico_GallegoJorge_Manual_Eradication_Aerial_Spraying_and_Coca_Prices__2012.pdf.




11


Oeindrila Dube, Omar Garcia-Ponce, and Kevin Thom, “From Maize to Haze: Agricultural Shocks and the Growth of the Mexican Drug Sector”, Center for Global Development, 2014, at http://www.cgdev.org/sites/default/files/maize-haze-agricultural-shocks-growth-mexican-drug-sector0.pdf.




12


“Colombia Coca Cultivation Survey 2005”, UNODC, June 2006, див. с. 7 у: http://www.unodc.org/pdf/andean/Colombia_coca_survey_2005_eng.pdf.




13


“Recommended Methods for the Identification and Analysis of Cocaine in Seized Materials”, UNODC, 2012, at http://www.unodc.org/documents/scientific/Cocaine_Manual_Rev_1.pdf.




14


Beau Kilmer and Peter Reuter, цит. за Foreign Policy, October 2009, at http://foreignpolicy.com/2009/10/16/prime-numbers-doped.




15


Ця апокрифiчна легенда вiдображена в драматичнiй наркобаладi пiсняра Лупiльйо Рiвери «П’ятдесят тисяч червоних троянд».




16


Козел, негiдник (iсп.). (Прим. перекл.)




17


Англii (iсп.). (Прим. перекл.)




18


“Ciudad Juarez Man Sentenced for Eight Years for Bribery/Drug Smuggling”, US Immigration and Customs Enforcement news release, September 15, 2008, at http://www.ice.gov/news/releases/ciudad-juarez-man-sentenced-8-years-briberydrug-smuggling.




19


Stephen S. Dudley, “Drug Trafficking Organizations in Central America: Transportistas, Mexican Cartels and Maras”, Wilson Center, 2010, at http://www.wilsoncenter.org/sites/default/fles/Chapter%202-%20Drug%20Trafficking%20Organizations%20in%20Central%20America%20Transportistas,%20Mexican%20Cartels%20and%20Maras.pdf.




20


US Securities and Exchange Commission, див. с. 15 у: http://www.sec.gov/Archives/edgar/data/1467858/000146785812000014/gm201110k.htm#s8EF7834BE4E777188CAF1031CB30C168.




21


Gianluca Fiorentini and Sam Peltzman, eds., The Economics of Organised Crime (Cambridge: Cambridge University Press, 1997).




22


Christina Villacorte, “Tatoo Removal in Prison Gives Inmates a Second Chance”, Huffington Post, September 4, 2013, at http://www.hufngtonpost.com/2013/09/04/tatoo-removal-prison_n_3864222.html.




23


“The Illicit Drug Trade in the United Kingdom”, Matrix Knowledge Group/Home Office, 2007, at http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20110220105210/rds.homeofce.gov.uk/rds/pdfs07/rdsolr2007.pdf.




24


Це радше штурмовик, див.: https://uk.wikipedia.org/wiki/Embraer_EMB_314_Super_Tucano. (Прим. перекл.)




25


Joe Palazzolo and Rogerio Jelmayer, “Brazil Files Bribery Charges in Embraer Aircraft Sale to Dominican Republic”, Wall Street Journal, September 23, 2014, at http://www.wsj.com/articles/brazil-files-bribery-charges-in-embraer-aircraft-sale-to-dominican-republic-1411502236.




26


David Skarbek, The Social Order of the Underworld: How Prison Gangs Govern the American Prison System (Oxford: Oxford University Press, 2014).




27


David Grann, “The Brand”, New Yorker, February 2004, at http://www.newyorker.com/magazine/2004/02/16/the-brand.