Мовчання ягнят Томас Гаррiс У пошуках серiйного вбивцi, який знiмае шкiру зi своiх жертв, ФБР звертаеться за допомогою до вiдомого злочинця – Ганнiбала Лектера, що перебувае в iзоляторi психлiкарнi. Вiн погоджуеться взяти участь у пошуках убивцi, але за однiеi умови – вiн хоче грати. Два манiяки, двi сповiдi. Проте, щоб дiзнатися реальну iсторiю вбивств та врятувати останню жертву, декому потрiбно розповiсти досить пiкантнi подробицi власного життя. Дозвольте вбивцi сповiдатися у скоених злочинах. Обережно! Ненормативна лексика! Томас Гаррiс Мовчання ягнят © Yazoo Fabrications, Inc., 1988 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016 Обережно! Ненормативна лексика! Вiд автора Двадцять п’ять рокiв тому в Сег-Гарборi, у будинку з похилою пiдлогою, я написав завершальнi слова «у мовчаннi ягнят». Раптом я усвiдомив, що закiнчив роман i ось передi мною на сторiнцi стоiть назва книжки. Я вiдчув укол радостi, вiдштовхнувся вiд стола й покотився назад на стiльцi, доки не врiзався в стiнку. Тодi я перебував у полонi персонажiв роману, чув у кiмнатi запах кордиту, менi хотiлося вимовити вголос iмена людей, яких люблю. Втрутився дитячий спогад: iще малим хлопчиком я грався в ковбоiв i пiдстрелив горобця; я стояв серед трави й дивився на пташку, таку теплу в моiй руцi, а щоки пекло вiд слiз. Я похитав головою й замислився про початки… * * * Колись давно журнал «Argosy»[1 - Американський палп-журнал (дешеве масове лiтературне видання), який iснував у 1882–1978 рр.; Т. Гаррiс писав для нього кримiнальнi оповiдання.] доручив менi поiхати до в’язницi штату Нуево-Леон у мiстi Монтеррей, Мексика, щоб узяти iнтерв’ю в американця, якого засудили до смертноi кари за вбивство трьох молодих людей. Менi було тодi двадцять три роки, i я гадав, що пiсля висвiтлення полiцейськоi операцii в Техасi спiзнав усi премудростi життя. В’язня звали Дайкс Еск’ю Сiммонс, колишнiй пацiент психiатричноi лiкарнi. Коли я вперше на нього глянув, то побачив перед собою бiлого чоловiка, приблизно п’ять футiв одинадцять дюймiв, сто сiмдесят п’ять фунтiв[2 - ? 1,8 м, 79 кг.], з посивiлим каштановим волоссям. Особливi прикмети: погана пластика за Лiмбергом[3 - Метод Лiмберга (пластика зустрiчних трикутникiв) – спосiб зшивання шкiри, коли зустрiчнi пасма з’еднуються не в прямий шов, а в довiльну геометричну фiгуру чи зигзаг, щоб якомога економнiше й рацiональнiше використати шкiру.] на заячiй губi, маленькi шрами на головi. У нього були очi навiженоi черепахи. Бiльшiсть часу вiн затуляв iх парою чорних окулярiв. Сiммонс вiдрекомендував менi кiлькох своiх товаришiв: один – судовий службовець у його справi (який тепер сидiв за розкрадання майна), а ще фотограф-новинар, який знiмав наручнi годинники з мертвих i поранених в автомобiльних аварiях. Фотограф пiдкотив рукав i показав менi п’ять годинникiв, запропонувавши за хорошу цiну «Bulova»[4 - Американська марка годинникiв, найбiльш масова на початку ХХ столiття.] з брудним ремiнцем. Сiммонс також представив менi свою дружину, гарненьку медсестру з Огайо, яка побралася з ним уже пiсля того, як вiн опинився у в’язницi. У суботнi вечори iм дозволяли шлюбнi вiзити, i, щоб побути на самотi, вони завiшували грати камери ковдрами. На жiнку було приемно поглянути – оаза спокою в такому мiсцi. Десь за рiк до того Сiммонс спробував утекти, пiдкупивши охоронця, щоб той не замкнув дверi й лишив йому пiстолет. Сiммонс передав грошi, пiдiйшов до заповiтних дверей i збагнув, що його пiдставили, а дверi й досi замкненi. Охоронець засунув грошi в штани й пiдстрелив Сiммонса. Вiн лежав i стiкав кров’ю на потрiсканiй землi. І не помер тiльки тому, що його врятував напрочуд умiлий тюремний лiкар. Коли я поцiкавився лiкуванням Сiммонса, наглядач вiдiмкнув для мене в’язничний медпункт. Лiкар Салазар був маленьким грацiйним чоловiком iз темно-рудим волоссям. Вiн стояв майже нерухомо, у його поставi вчувалась певна елегантнiсть. Вiн запропонував менi присiсти. Меблiв було мало. Ми сидiли на стiльцях. У шафi пiд стiною стояли склянки з етикетками. Кiлька медичних iнструментiв. Голка, нитка, стерилiзатор, ножицi з тупими кiнцями для розрiзання бинтiв i, що цiкаво, гiнекологiчне дзеркальце. Лiкар вiдповiв на моi запитання з приводу вогнепального поранення, пояснив, як зупинив кровотечу. Лiкар Салазар склав пальцi драбинкою пiд носом i поглянув на мене. – Мiстере Гаррiс, що ви вiдчували, коли дивилися на Сiммонса? – Намагався зрозумiти, чи пiдходить вiн пiд опис убивцi, який дали свiдки. – А крiм цього, ви склали якесь враження? – Та нiякого. – Вiн охоче вiдповiдав на запитання? – Ну, так, але я зробив iз цього небагато висновкiв. Вiн досить товстошкiрий. Вiн тi вiдповiдi вже напам’ять витовк. – Вiдповiдi на очiкуванi запитання. Вiн надягнув своi сонцезахиснi окуляри? – Так. – Але ж у камерi тьмяно, правда? – Так. – Як ви гадаете, чому вiн надягнув окуляри? – Може, хотiв якось сховатися. – А вам не здалося, що окуляри надають певноi симетрii його обличчю? Покращують зовнiшнiсть? – Я дiйсно про це не думав, лiкарю. Вiн мае такий вигляд, наче його багато били, i то в голову. Лiкар Салазар заплющив очi – можливо, в пошуках терпiння – i тодi знову iх розплющив. Очi лiкаря були бордовими[5 - Насправдi «бордовi очi» (maroon eyes) мають не зовсiм бордовий колiр. Згiдно з юристом i антропологом Альфонсом Бертильйоном, цей термiн уживаеться, коли райдужка мiстить темно-коричневий, майже чорний пiгмент, а колiр «однорiдний i нагадуе оболонку каштана… стиглого, чистого й блискучого».] з мерехтливими бурштиновими цятками. – Вiн трохи повертав обличчя вбiк, коли говорив iз вами, градусiв на десять лiворуч? – Може, вiн вiдводив погляд, так часто роблять. – Як ви гадаете, Сiммонс огидний? Губу йому зашили не дуже добре, так? – Так. – Ви ще побачитесь iз Сiммонсом, мiстере Гаррiс? – Певно, що так. Нам мають дозволити зробити кiлька знiмкiв з його машиною. – У вас е з собою сонцезахиснi окуляри, мiстере Гаррiс? – Так. – Я вам не радив би вдягати тi окуляри, коли будете ставити йому запитання. – Чому? – Бо вiн бачить у скельцях свое вiдображення. Як ви гадаете, Сiммонса мучили на перервах у школi через його фiзичнi вади? – Мабуть. Звична справа. Здавалося, лiкар потiшився з моеi вiдповiдi. – Так. Звична. Ви бачили фотографii жертв, двох молодих жiнок та iхнього маленького братика? – Так. – Як ви вважаете, вони були привабливими молодими людьми? – Авжеж. Приемна молодь iз хорошоi родини. З гарними манерами, як менi розповiдали. Ви ж не хочете сказати, що вони його спровокували? – Звiсно, нi. Але якщо з тебе знущалися в дитинствi, то знущання легко… уявляти. Вiн поглянув на мене, i його вираз змiнився, обличчя мов поширшало, наче мiль розправила крила, i на них показалося совине лице. – Ви журналiст, мiстере Гаррiс. Що ви напишете у своему журналi? Як лiкуеться страх знущання по-журналiстськи? Скористаетесь якимось дотепом на кшталт: «шкiльнi справи пекельнi, мов у чорта на пательнi»? Тiеi митi охоронець постукав у дверi кабiнету й просунув голову всередину. – Лiкарю, пацiенти прийшли. Лiкар Салазар пiдвiвся: – Прошу мене вибачити. Я подякував лiкаревi й попрохав зателефонувати менi, якщо вiн буде проiздом у Техасi, – зустрiнемось за ланчем, або за чаркою, або щось таке. Озираючись на тi подii, я не пригадую в його вiдповiдi жодноi iронii: – Дякую, мiстере Гаррiс. Звiсно, зателефоную, як подорожуватиму наступного разу. У в’язничному коридорi бiля його кабiнету чекали двое охоронцiв i медсестра з сусiднього монастиря, якi привели невелику групу городян. То були чоловiки й жiнки в напрасованому робочому одязi та гуарачах[6 - Мексиканськi сандалi з плетеноi шкiри.], поначищуваних на вiзит до лiкаря. Пацiенти ззовнi, сусiди, яких Салазар лiкував безкоштовно. Наглядач вийшов зi мною надвiр. Я подякував йому за час, який вiн менi придiлив, i додав, що цiную допомогу лiкаря. Я спитав, скiльки рокiв Салазар працюе в цiй в’язницi. – Омбре[7 - Hombre! (iсп.) – Чоловiче!]! То ви не знаете, хто вiн? – Нi. Ми говорили про Сiммонса. Наглядач розвернувся до мене на сходах: – Цей лiкар – убивця. Як хiрург, вiн може запакувати тiло жертви в напрочуд маленьку скриню. Вiн нiколи звiдси не вийде. Вiн божевiльний. – Божевiльний? Але ж до нього ходять пацiенти. Наглядач стенув плечима й простягнув до мене долонi: – З бiдними вiн не божевiльний. * * * Я поiхав додому й написав статтю про Дайкса Сiммонса. Одне зачепилося за iнше. Я висвiтлював злочини в iнших мiстах Мексики i того лiкаря бiльше не бачив. Тим часом дружина Сiммонса оголосила, що вагiтна. З плином тижнiв вона почала потроху бiльшати. Десь у третьому триместрi в суботу вiдбувся шлюбний вiзит, i того ж дня прийшли медсестри з монастиря, щоб доглядати хворих в’язнiв. Дружина Сiммонса пiшла додому вже надвечiр. Коли тiеi суботи медсестри зайшли до в’язницi, iх було дванадцятеро. А вийшло того вечора тринадцятеро. Однiею з них був Дайкс Сiммонс, який надягнув чернече вбрання й туфлi, що дружина пронесла пiд сукнею для вагiтних. Сiммонс утiк назад, до Техасу. За кiлька мiсяцiв його знайшли мертвим в автомобiлi пiсля бiйки у Форт-Вортi. Лiкар Салазар вiдбув у в’язницi двадцять рокiв. Коли його звiльнили, вiн подався в найбiднiший район Монтеррея й лiкував старих i бiдних. І звали його не Салазар. Облишмо його в спокоi. * * * Багато рокiв по тому я намагався написати роман. Моему детективу треба було поговорити з людиною, надiленою особливим баченням злочинного розуму. Я загубився в тунелях роботи i плентався за своiм детективом, коли вiн зайшов до Балтиморськоi лiкарнi для психiчно хворих злочинцiв, щоб проконсультуватися з в’язнем. Як ви гадаете, хто чекав на нього в камерi? То був не лiкар Салазар. Але саме через лiкаря Салазара я зумiв розпiзнати його колегу зi схожою практикою, Ганнiбала Лектера. Томас Гаррiс Сег-Гарбор, штат Нью-Йорк Травень 2013 року Мовчання ягнят Пам’ятi мого батька Якби я, подiбно до людей, боровся зi звiрами в Ефесi, яку я мав би з того користь, якщо мертвi не воскресають?     Перше послання св. апостола Павла до Коринтян, 15:32 Чи мушу я дивитися в кiльце на голову смертi, що проступае на моiм обличчi?     Джон Донн «Посвяти»[8 - Джон Донн (1572–1631) – англiйський поет-метафiзик. Прозовий цикл «Посвяти на нагальнi випадки» («Devotions upon Emergent Occasions») написав, помираючи вiд тифу.] Роздiл 1 Вiддiл поведiнковоi психологii ФБР, який займаеться серiйними вбивствами, розташований на нижньому поверсi Академii в Куантiко[9 - Куантiко (ранiше Потомак) – мiсто в штатi Вiрджинiя, де розташованi Академiя та Лабораторiя ФБР, одна з найбiльших баз морськоi пiхоти США, тренувальна база Управлiння боротьби з наркотиками та iн.], у напiвпiдвальному примiщеннi. Кларiс Старлiнг прибула туди, розгарячившись пiсля швидкоi прогулянки вiд Алеi Гогана[10 - Hogan’s Alley – комплекс тактичноi пiдготовки при Академii ФБР, який дiстав назву вiд вигаданого кримiнального району Нью-Йорка з комiксiв про Жовтого хлопчика (автор Джозеф Пулiтцер).], де стрiльбище. У волоссi заплуталися травинки, на вiтрiвцi Академii ФБР також лишилися зеленi плями пiсля того, як Кларiс припадала до землi пiд вогнем на практицi операцii затримання, що проводилася на плацу. У приймальнi нiкого не було, i Старлiнг швиденько обтрусилася, побачивши свое вiдображення у скляних дверях. Вона знала, що мае чудовий вигляд без усiлякого чепурiння. Їi руки пахли порохом, але часу мити iх не було – повiстка вiд начальника вiддiлу Кроуфорда вимагала з’явитися негайно. Вона знайшла Джека Кроуфорда в одному з безлюдних захаращених кабiнетiв. Вiн стояв бiля чийогось робочого стола й розмовляв по телефону, i вперше за рiк Кларiс отримала шанс його роздивитися. І вiд побаченого занепокоiлася. Зазвичай Кроуфорд скидався на пiдтягнутого iнженера середнього вiку, який, певно, оплатив свое навчання в коледжi завдяки бейсболу – вправний кетчер, жорсткий, коли доводилося захищати дiм[11 - Кетчер – гравець у бейсболi, який приймае м’яч вiд пiтчера, оцiнюе ситуацiю в грi й радить найкращий спосiб подачi; дiм – основна база, позицiя кетчера. Зазвичай студенти коледжiв США, якi беруть участь у спортивних змаганнях, отримують грошову винагороду.]. Тепер вiн схуд, комiр сорочки здавався зашироким, а пiд почервонiлими очима виднiлися темнi набряки. Кожен, хто читав газети, знав, що вiддiлу поведiнковоi психологii зараз непереливки. Старлiнг загадалася, чи не наступив Кроуфорд на корок. Хоча насправдi це було малоймовiрно. Кроуфорд завершив розмову рiзкою вiдповiддю «Нi!», потiм дiстав з-пiд пахви папку й розгорнув ii. – Старлiнг, Кларiс М., доброго ранку, – сказав вiн. – Вiтаю, – вона всмiхнулася, виключно з чемностi. – Усе гаразд. Сподiваюсь, я вас не наполохав своiм викликом. – Нi, – вiдповiла Старлiнг i подумала: «Хоча це не зовсiм правда». – Вашi iнструктори розповiдають, що ви добре навчаетеся, у десятцi кращих студентiв у класi. – Я сподiваюсь, хоч офiцiйнi данi досi не оприлюдненi. – Я цiкавлюся час вiд часу. Старлiнг здивувалася. Вона вже була записала Кроуфорда до когорти дволиких покидькiв, якi заманюють наiвних сержантiв на службу. Вона познайомилася з Кроуфордом, коли його запросили читати лекцii в Унiверситетi штату Вiрджинiя. Однiею з причин, якi привели Кларiс у Бюро, стала якiсть його семiнарiв з кримiналiстики. Коли Старлiнг пройшла квалiфiкацiйний вiдбiр в Академiю, то написала Кроуфорду записку, але вiн так i не вiдповiв i протягом трьох мiсяцiв, поки вона проходила навчання в Куантiко, не звертав на неi жодноi уваги. Старлiнг була з тих, хто не просить про послуги й не набиваеться в друзi, та все одно ii прикро вразила поведiнка Кроуфорда. Але зараз, у його присутностi, Кларiс знову вiдчула до нього симпатiю, хоч як iй не хотiлося цього визнавати. З Кроуфордом вочевидь було щось не так. Окрiм розумових здiбностей йому був притаманний певний хист, який Старлiнг уперше помiтила завдяки його вмiнню добирати кольорову гамму й тканини в одязi, навiть у рамках одноманiтного дрес-коду агентiв ФБР. Зараз Кроуфорд мав охайний, проте змарнiлий вигляд, наче в птаха, що скидае пiр’я. – З’явилася робота, i я згадав про вас, – промовив вiн. – Власне, це не зовсiм робота, радше цiкаве доручення. Скидайте мотлох Баррi з отого стiльця й сiдайте. Тут написано, що пiсля того, як ви закiнчите Академiю, хотiли б отримати мiсце безпосередньо у вiддiлi поведiнковоi психологii. – Так. – Ви знаетеся на кримiналiстичнiй експертизi, але жодного досвiду роботи в правоохоронних органах. За нашими критерiями потрiбно мати шiсть рокiв як мiнiмум. – Мiй батько був офiцером полiцii, я знаю, що то за життя. Кроуфорд злегка всмiхнувся: – Що ви дiйсно маете, так це диплом iз двох дисциплiн: психологiя та кримiналiстика, i… скiльки рокiв ви проходили лiтню практику в центрi психiчного здоров’я, два? – Два. – А ваша лiцензiя психотерапевта, вона ще дiйсна? – Термiн закiнчуеться за два роки. Я отримала ii ще до ваших семiнарiв в унiверситетi… до того як вирiшила цим займатися. – А тодi потрапили в мертвий сезон у наборi спiвробiтникiв. Старлiнг кивнула: – Менi пощастило – я вчасно дiзналася й встигла переквалiфiкуватися на експерта-кримiналiста. Щоб мати змогу працювати в лабораторii, поки в Академii з’явиться вакансiя. – Ви менi писали про свое зарахування, так? І, здаеться, я вам не вiдповiв. Тобто знаю, що не вiдповiв. А слiд було. – У вас i без того багато клопоту. – Ви чули про ПЗНЗ? – Чула, що це Програма запобiгання насильницьким злочинам. У «Правоохоронному вiснику»[12 - «FBI Law Enforcement Bulletin» – щомiсячний журнал ФБР.] пишуть, що ви укладаете базу даних, але ще не запустили ii в дiю. Кроуфорд кивнув. – Ми розробили анкету. Вона пiдходить пiд усiх вiдомих на цей час серiйних убивць, – сказав вiн i подав Кларiс товстий стос паперiв у нетривкому зшивачi. – Це роздiл для слiдчих, а це – для жертв, якщо хтось вижив. Синiм позначено запитання, на якi вбивця вiдповiдае за власним бажанням, а рожевим – низка запитань, якi експерт ставить убивцi й занотовуе його реакцii разом iз вiдповiдями. Багато роботи з документами. Робота з документами. Корисливий iнтерес Старлiнг пiдняв носа й принюхувався, наче нетерплячий бiгль. Кларiс вiдчувала, що пахне працевлаштуванням – мабуть, утомливе доручення згодовувати необробленi данi новiй комп’ютернiй системi. Їi вабила можливiсть потрапити до вiддiлу поведiнковоi психологii – на будь-яку посаду, але вона знала, що вiдбуваеться з жiнкою, коли на неi поставили тавро секретарки, – його вже до кiнця життя не змиеш. Доведеться обирати, i Кларiс хотiлося зробити правильний вибiр. Кроуфорд наче чекав на щось – певно, вiн щось у неi спитав. Старлiнг почала похапцем пригадувати. – Якi тести ви проводили? Мiннесотський багатопрофiльний був? Роршах? – МБОО – так, Роршах – нiколи, – вiдповiла вона. – Ще проводила тематичний апперцептивний, а дiтям давала Бендер-гештальт[13 - Мiннесотський багатопрофiльний особистiсний опитувальник («MMPI») аналiзуе прихованi психопатологiчнi переживання; тест Роршаха – дослiдження особистостi за допомогою картинок iз рiзноколiрними плямами; тематичний апперцептивний тест – для виявлення особливостей реагування на соцiальне середовище; тест дитячого нейропсихiатра Лоретти Бендер перевiряе здатнiсть вiдтворювати зображення.]. – Старлiнг, вас легко налякати? – Поки що нi. – Розумiете, ми спробували опитати й дослiдити всiх тридцятьох двох серiйних убивць, якi наразi перебувають за гратами, щоб скласти базу даних для формування психологiчних портретiв у нерозкритих справах. Бiльшiсть погодилися на тест – як на мене, найчастiше iх спонукае бажання похизуватися. Двадцять сiм осiб охоче з нами спiвпрацювали. Четверо з них сидiли в камерi смертникiв, розгляд апеляцiй загальмувався, тому з ними все зрозумiло. Але той, хто був потрiбний нам найбiльше, так i не пiшов на поступки. Я хочу, аби ви вiдвiдали його завтра в психiатричнiй лiкарнi. Кларiс Старлiнг вiдчула, як у грудях радiсно забилося серце, але й стривожилася. – Хто об’ект дослiдження? – Психiатр – доктор Ганнiбал Лектер, – вiдповiв Кроуфорд. Пiсля того як прозвучало iм’я, ненадовго запанувала мовчанка – як це завжди бувае в цивiлiзованому товариствi. Старлiнг уважно дивилася на Кроуфорда, але той нiчого не казав. – Ганнiбал-канiбал, – промовила вона. – Так. – Так, ну… Гаразд, добре. Я рада, що менi випала така нагода, але, ви ж розумiете, менi треба знати – чому саме я? – Загалом через те, що ви вiльнi, – вiдповiв Кроуфорд. – Я не очiкую, що вiн погодиться на спiвпрацю. Вiн уже вiдмовився, але опосередковано – через директора лiкарнi. А менi треба звiтувати, що в нього побував квалiфiкований експерт i попросив його особисто. Є певнi причини, вони вас не обходять. У Вiддiлi не лишилося вiльних людей, аби цим займатися. – Ви в скрутi – Баффало Бiлл i цi подii в Невадi[14 - Імовiрно, Кларiс згадуе пожежi та вибухи на хiмiчному заводi, якi сталися у 1988 роцi в мiстi Гендерсон, штат Невада.], – сказала Старлiнг. – Точно. Стара iсторiя – бракуе теплих тiл. – Ви сказали, треба йти завтра, ви поспiшаете. Якийсь зв’язок iз поточною справою? – Нi. А хотiлося б. – Якщо вiн менi вiдмовить, вам усе одно буде потрiбна психологiчна оцiнка? – Нi. Я вже пiд зав’язку ситий оцiнками незговiрливого пацiента доктора Лектера, i всi вони рiзнi. Кроуфорд витрусив на долоню двi таблетки вiтамiну С й розвiв водою алказельцер, щоб iх запити. – Розумiете, це просто смiшно. Лектер – психiатр i сам дописуе в психiатричнi журнали – неймовiрнi статтi, – але нiколи не розглядае власнi маленькi вiдхилення. Одного разу вiн удав, що згоден допомогти директору лiкарнi Чилтону з якимись тестами, коли на пенiс надягають чохол для вимiрювання тиску й показують фотографii автокатастроф. А тодi Лектер першим опублiкував те, що йому вдалося дiзнатися про Чилтона, й пошив того в дурнi. Вiн вiдповiдае на серйознi листи, якi йому пишуть студенти психiатричного вiддiлення i якi не стосуються його власного випадку, але це й усе. Якщо вiн не стане з вами говорити, то доповiдайте по сутi. Який вiн мае вигляд, яка обстановка в камерi, що вiн робить. Передайте мiсцевий колорит, так би мовити. І пильнуйте пресу, як будете заходити до лiкарнi та йти звiдти. Я не про справжню пресу, а про жовту. Вони полюбляють Лектера навiть бiльше за принца Ендрю[15 - Ендрю, герцог Йоркський (нар. 1960) – другий син королеви Єлизавети ІІ, вiдомий скандальним розлученням iз Сарою Фергюсон.]. – Якийсь низькопробний журнал запропонував йому п’ятдесят тисяч доларiв за кiлька рецептiв, так? Здаеться, я щось пригадую, – сказала Старлiнг. Кроуфорд кивнув: – Я певен, що «Народне базiкало»[16 - «National Tattler» – вигаданий американський таблоiд, також фiгуруе в романi Гаррiса «Червоний дракон» i в телесерiалi «Ганнiбал» (2013–2015, канал NBC).] пiдкупило когось iз лiкарняного персоналу i там можуть дiзнатися про ваш вiзит, коли я про нього домовлюся. Кроуфорд нахилився вперед, i його обличчя зупинилося навпроти Старлiнг на вiдстанi двох футiв[17 - ? 0,6 м.]. Вона помiтила, як мiшки пiд очима розпливлися в нижнiх скельцях його двофокусних окулярiв. Нещодавно вiн полоскав рот лiстерином. – А тепер менi потрiбна вся ваша увага, Старлiнг. Ви мене слухаете? – Так, сер. – Будьте дуже обережнi з Ганнiбалом Лектером. Доктор Чилтон, начальник психiатричноi клiнiки, обговорить з вами процедуру, якоi ви маете дотримуватися пiд час вiдвiдин. В жодному разi не вiдхиляйтеся вiд неi. Не вiдхиляйтеся нi на йоту, з жодноi причини. Якщо Лектер узагалi з вами заговорить, то просто заради того, аби щось про вас дiзнатися. Саме з такою цiкавiстю змii зазирають у пташинi гнiзда. Зрозумiло, що пiд час бесiди завжди доводиться обмiнюватися реплiками, але не розповiдайте йому нiяких деталей з бiографii. Не треба, щоб у нього в головi опинилася ваша особиста iнформацiя. Ви знаете, що вiн зробив iз Вiллом Гремом. – Я читала, ще коли це сталося. – Вiн випатрав Вiлла ножем для рiзання лiнолеуму, коли той його розкусив. Вiлл дивом не помер. Пам’ятаете Червоного Дракона? Лектер нацькував Френсiса Доларгайда на Вiлла та його родину. Тепер обличчя Грема мае такий вигляд, наче його намалював якийсь довбаний Пiкассо, i все через Лектера. У лiкарнi вiн пошматував медсестру. Виконуйте свою роботу й нiколи не забувайте, хто вiн такий. – І хто ж вiн? Ви знаете? – Знаю тiльки, що вiн монстр. Нiхто не скаже нiчого бiльш конкретного. Можливо, у вас вийде дiзнатись. Я обрав вас не навмання, Старлiнг. Ви поставили менi кiлька цiкавих запитань, коли я викладав в Унiверситетi Вiрджинii. Директор отримае рапорт за вашим пiдписом, якщо документ буде зрозумiлий, стислий i чiткий. А це вже менi вирiшувати. Ваша доповiдь повинна бути й буде в мене на столi до дев’ятоi ранку в недiлю. Гаразд, Старлiнг, дiйте згiдно з установленим порядком. Кроуфорд усмiхнувся Кларiс, але його очi були мертвi. Роздiл 2 У доктора Фредерiка Чилтона, п’ятдесятивосьмирiчного директора Балтиморськоi лiкарнi для психiчно хворих злочинцiв, е довгий широкий стiл, на якому немае важких або гострих предметiв. Деякi працiвники називають цей стiл бастiоном. Іншi працiвники уявлення не мають, до чого тут бастiон. Доктор Чилтон сидiв за столом, коли в його кабiнет увiйшла Кларiс Старлiнг. – У нас тут побувало багато детективiв, але таких гарненьких я не пригадую, – сказав Чилтон, так i не вставши. Навiть не задумуючись, Старлiнг збагнула, що його простягнута рука блищить вiд ланолiну, яким вiн змастив собi волосся. Вона першою вiдпустила його долоню. – Мiс Стерлiнг, чи не так? – Старлiнг, докторе, через «а». Дякую, що придiлили менi час. – То ФБР переходить на дiвчат, як i решта, ха-ха! Директор додав до своiх слiв нiкотинову посмiшку, якою вiн зазвичай розмежовував речення. – Бюро не стоiть на мiсцi, докторе Чилтон. Це точно. – Ви пробудете в Балтиморi кiлька днiв? Тут, до речi, можна так само гарно провести час, як у Вашингтонi чи Нью-Йорку, якщо ти знаеш мiсто. Кларiс вiдвела очi, аби не бачити його посмiшку, й тiеi ж митi збагнула, що Чилтон помiтив ii гидливiсть. – Я впевнена, що це чудове мiсто, проте мое завдання полягае в тому, щоб побачитися з доктором Лектером i доповiсти про це сьогоднi ввечерi. – Може, ви залишите менi номер, щоб я мiг зв’язатися з вами у Вашингтонi потiм? – Звiсно. Дякую за турботу. Цим проектом керуе спецiальний агент Джек Кроуфорд, ви завжди можете вийти на мене через нього. – Зрозумiло, – вiдповiв Чилтон. Його щоки, поцяткованi рожевими плямами, контрастували з неймовiрним брунатно-рудим кольором шевелюри. – Дайте менi, будь ласка, свое посвiдчення, – сказав вiн. Директор так i не запропонував iй сiсти, i Кларiс стояла, поки вiн неквапливо роздивлявся документ. Тодi вiн повернув перепустку й пiдвiвся. – Це забере небагато часу. Ходiмо. – Я гадала, що ви мене проiнструктуете, докторе Чилтон, – сказала Кларiс. – Ми можемо зробити це дорогою, – вiдповiв вiн i вийшов з-за столу, поглядаючи на наручний годинник. – За пiвгодини в мене ланч. Чорт забирай, вона мусила швидше, краще його прочитати. Певно, вiн не такий уже пришелепок. Може, вiн мае якусь корисну iнформацiю. Їй би не завадило хоч раз грайливо всмiхнутися, попри те що директор iй не сподобався. – Докторе Чилтон, у нас iз вами зустрiч зараз. Ми домовилися на зручну для вас годину, щоб ви змогли придiлити менi трохи часу. Протягом iнтерв’ю можуть з’ясуватися певнi деталi, i менi буде потрiбно продивитися з вами деякi вiдповiдi. – Я дуже, дуже в цьому сумнiваюсь. О, перед виходом менi треба зробити телефонний дзвiнок. Я наздожену вас у приймальнi. – Можна менi лишити тут пальто й парасолю? – Там, – вiдповiв Чилтон. – Вiддайте iх Алану в приймальнi. Вiн подбае про них. На Аланi було вбрання, схоже на пiжаму, яку видають пацiентам. Вiн протирав попiльнички краечком сорочки. Алан прийняв у Старлiнг пальто, водячи за щокою язиком. – Дякую, – сказала вона. – Будь ласка, нема за що. Ви часто серете? – Що ви сказали? – Воно у вас до-о-овге виходить? – Краще я сама це повiшу деiнде. – Вам же нiчого не заважае – можна нахилитися й дивитися, як воно вилiзае, спостерiгати, як змiнюе колiр, коли на нього повiтря потрапляе, ви так робите? Вам не здаеться, що воно схоже на великий коричневий хвiст? Алан не вiдпускав пальто. – Доктор Чилтон хоче бачити вас у своему кабiнетi, негайно, – сказала Старлiнг. – Нi, не хочу, – зауважив Чилтон. – Повiсь пальто в шафу, Алане, i не дiставай його, поки нас не буде. Виконуй. У мене була секретарка, але скорочення бюджету ii забрало. Тепер приходить дiвча, яке три години на день друкуе документи, а потiм – Алан. Куди подiлися всi секретарки, мiс Старлiнг? Вiн блиснув скельцями окулярiв, поглянувши на неi, й додав: – Ви озброенi? – Нi, не озброена. – Дозвольте оглянути вашу сумочку й валiзу. – Ви ж бачили мое посвiдчення. – І там сказано, що ви студентка. Будь ласка, дозвольте оглянути вашi речi. * * * Кларiс Старлiнг здригнулася, коли за нею гримнули першi важкi сталевi дверi та клацнув засув. Чилтон iшов зеленим казенним коридором трохи попереду, крiзь запахи лiзолу й далеке грюкання. Старлiнг злилася, що дозволила Чилтону порпатися в сумочцi й валiзi, i iй довелося придушити в собi цю злiсть, щоб мати змогу зосередитись. Усе було гаразд. Вона вiдчула мiцне пiдгрунтя самоконтролю, наче стiйке гравiйне дно серед швидкоi течii. – Лектер завдае багато клопоту, – кинув Чилтон через плече. – Щодня санiтар витрачае принаймнi десять хвилин, виймаючи скрiпки з перiодичних видань, якi вiн отримуе. Ми намагалися скасувати або скоротити передплату, але вiн написав скаргу, i суд нам не дозволив. Його кореспонденцiя також була дуже широкою. На щастя, обсяги зменшилися пiсля того, як Лектера затьмарили iншi героi новин. Бо деякий час здавалося, що кожен мiзерний студент, який пише диплом магiстра психологii, намагаеться якимось боком залучити до нього Лектера. Медичнi журнали й досi публiкують його статтi, тiльки заради збоченського захвату, який спричиняе його iм’я пiд заголовком. – А менi здалося, що вiн написав непогану статтю про хiрургiчну залежнiсть у «Журнал клiнiчноi психiатрii», – сказала Старлiнг. – Здалося? Та що ви кажете? Ми намагалися дослiдити Лектера. Подумали – ось шанс зробити знаменне дослiдження, бо ж це така рiдкiсть – упiймати такого одного живцем. – Такого одного – це кого? – Чистого соцiопата, котрим вiн, вочевидь, i е. Але Лектер непроникний, вiн надто витончений для наших стандартних тестiв. І, слово честi, як же вiн нас ненавидить. Мене вважае своiм заклятим ворогом. Кроуфорд дуже розумно вчинив, правда ж? Коли надумав використати вас проти Лектера. – Що ви маете на увазi, докторе Чилтон? – Молода жiнка, аби його «завести», мабуть, так це називаеться. Гадаю, Лектер уже кiлька рокiв не бачив жiнок, хiба що краем ока розгледiв кiлькох прибиральниць. Зазвичай ми сюди жiнок не пускаемо. Вiд них у в’язницi тiльки лихо. Ну й пiшов ти на хер, Чилтоне. – Докторе, я закiнчила Унiверситет Вiрджинii з вiдзнакою. Це не iнститут шляхетних панянок. – У такому разi ви в змозi запам’ятати правила: не просовувати руки крiзь грати, не торкатися грат. Не передавати йому нiчого, крiм м’якого паперу. Жодних ручок, жодних олiвцiв. Йому час вiд часу видають спецiальнi маркери з м’якою голiвкою. Папiр, який ви йому передаете, не мае мiстити скрiпок, скоб чи булавок. Предмети можна передавати тiльки через висувну тацю для iжi. Повертаються предмети також крiзь тацю. Жодних виняткiв. Не приймати жодних предметiв, якi вiн намагаеться передати крiзь грати. Ви мене зрозумiли? – Зрозумiла. Вони пройшли ще двое дверей, i денне свiтло лишилося позаду. Тепер вони проминули загальнi палати, де пацiенти мають змогу спiлкуватись одне з одним, i спустилися на територiю, де немае вiкон i спiлкування. Лампи в коридорах захищенi товстими гратками, наче лiхтарi в машинному вiдсiку на кораблi. Доктор Чилтон зупинився пiд однiею з таких ламп. Коли iхнi кроки стихли, Старлiнг почула, як десь там, за стiною, лунае хрипкий голос, спотворений криком. – Лектера нiколи не виводять за межi камери без гамiвноi сорочки, перев’язiв на все тiло та маски, – сказав Чилтон, – i зараз я вам покажу чому. Протягом першого року пiсля того, як його сюди направили, вiн поводився зразково. Охорона трохи розслабилася – то було ще за минулого керiвництва, самi розумiете. Восьмого липня 1976 року пiсля обiду вiн поскаржився на бiль у грудях, i його перевели в лазарет. Гамiвну сорочку зняли, щоб легше було провести електрокардiограму. Коли над ним схилилася медсестра, ось що вiн iз нею зробив. Чилтон простягнув Кларiс Старлiнг пошарпану фотографiю. – Лiкарям вдалося врятувати iй одне око. Увесь цей час Лектер був пiдключений до монiторiв. Вiн зламав iй щелепу, аби вiдкусити язика. Його пульс жодного разу не перевищив показник у вiсiмдесят п’ять ударiв за хвилину, навiть коли вiн його проковтнув. Старлiнг не знала, що гiрше – фотографiя чи увага Чилтона, з якою його швидкi, чiпкi очi ковзнули ii обличчям. Вона уявила спраглу курку, що скльовуе сльози зi щiк. – Ось де я його тримаю, – сказав Чилтон i натиснув кнопку бiля масивних половинчастих дверей з безпечного скла. Санiтар, який стояв за ними, пустив iх у лiкарняний блок. Старлiнг прийняла важке рiшення й зупинилася одразу за порогом. – Докторе Чилтон, нам справдi потрiбнi результати цих тестiв. Якщо доктор Лектер вважае вас за ворога, якщо вiн так на вас зациклився, як ви самi кажете, то чи не буде наша бесiда успiшнiшою, якщо я поговорю з ним сам-на-сам? Що скажете? Чилтон смикнув губою: – Мене це iдеально влаштовуе. Могли запропонувати ще в моему кабiнетi. Я б послав iз вами санiтара й зекономив час. – Я б запропонувала, якби ви мене тодi проiнструктували. – Гадаю, бiльше ми з вами не побачимося, мiс Старлiнг… Барнi, коли вона закiнчить iз Лектером, виклич когось, щоб ii вивели. Чилтон пiшов, навiть не поглянувши на Кларiс. Тепер перед нею стояв кремезний незворушний санiтар, а за його спиною на стiнi виднiлися беззвучний годинник i шафа з металевоi сiтки, в якiй зберiгалися гамiвнi сорочки, маски, балончик «Мейс»[18 - «Mace» – марка сльозогiнного газу.] i рушниця з транквiлiзатором. На рамi висiла довга жердина з викривленням у формi лiтери U на одному з кiнцiв, щоб притискати маячних пацiентiв до стiни. Санiтар дивився на Старлiнг. – Доктор Чилтон уже сказав, щоб ви не торкалися грат? – запитав вiн високим i водночас захриплим голосом. Кларiс вiн нагадував Альдо Рея[19 - Aldo Ray (1926–1991) – американський актор, типаж «крутого» здорованя з хрипким голосом.]. – Так, сказав. – О’кей. Вiн у кiнцi коридору, остання камера праворуч. Тримайтеся середини проходу, коли будете йти, i нi на що не зважайте. Можете вiднести йому пошту, щоб розмова легше пiшла, – сказав санiтар. Здавалося, вiн по-своему тiшиться з цiеi ситуацii. – Просто покладiть ii в тацю та проштовхнiть усередину. Якщо та шухляда буде з його боку, то ii можна витягти за мотузку, або вiн сам ii просуне. Той отвiр влаштовано так, що вiн не зможе до вас дотягтися. Санiтар вiддав iй два журнали, з яких випадали розкрiпленi сторiнки, три газети й кiлька розкритих листiв. Коридор був тридцять ярдiв завдовжки, палати розташовувалися по обидва боки. Деякi були оздобленi м’якою оббивкою, а посерединi дверей – вiконце для спостереження, довге й вузьке, наче стрiлецька бiйниця. Іншi скидалися на стандартнi тюремнi камери з гратами, що виходили в коридор. Кларiс Старлiнг вiдчувала, що в камерах е люди, але намагалася на них не дивитися. Вона вже подолала половину шляху, коли чийсь голос просичав: – Я чую, як пахне твоя пизда. Кларiс вдала, що нiчого не почула, й рушила далi. В останнiй камерi горiло свiтло. Наближаючись, вона вiдсунулася до лiвоi стiни, щоб зазирнути туди здалеку, розумiючи, що клацання пiдборiв уже давно сповiстило про ii прихiд. Роздiл 3 Камера доктора Лектера вдалинi вiд iнших; навпроти неi, по iнший бiк коридору, – нiчого, крiм комори, i взагалi вона унiкальна з будь-якого погляду. Першу загорожу становлять грати, а за ними на такiй вiдстанi, що людинi не дiстати, натягнуто мiцну нейлонову сiтку – вiд пiдлоги до стелi й вiд стiни до стiни. За сiткою Старлiнг розгледiла стiл, закрiплений на пiдлозi болтами i завалений стосами книжок у м’якiй обкладинцi та паперами, i стiлець iз прямою спинкою, також прикручений до пiдлоги. Сам доктор Ганнiбал Лектер сидiв, вiдкинувшись на своему лiжку, й переглядав iталiйське видання журналу «Vogue». У правiй руцi вiн тримав оберемок сторiнок i складав iх бiля себе лiвою. На лiвицi доктора Лектера було шiсть пальцiв. Кларiс Старлiнг зупинилася недалеко вiд грат, на вiдстанi в ширину невеликого проходу. – Докторе Лектер. Вона була задоволена тим, як прозвучав ii голос. Доктор вiдiрвав очi вiд журналу. На мить iй здалося, що погляд Лектера гуде, але то був тiльки шум кровi у вухах. – Мене звати Кларiс Старлiнг. Можна з вами поговорити? У вiдстанi, на якiй вона зупинилась, i в ii голосi явно простежувалася чемнiсть. Доктор Лектер замислився, притиснувши палець до зiмкнутих губ. Потiм неквапливо пiднявся з лiжка, плавно пройшовся своею клiткою i став перед нейлоновою сiткою, дивлячись повз перепону, наче сам обирав, де йому зупинятися. Вона помiтила, що Лектер маленький та елегантний. У його жилавих руках i долонях вiдчувалася сила – так само як у Старлiнг. – Доброго ранку, – привiтався вiн, наче щойно вiдчинив дверi у своiй оселi. У його iнтелiгентному голосi чулася легка металева хрипкiсть, можливо, вiд того, що голос тривалий час лишався без уживання. У доктора Лектера бордовi очi, i свiтло вiдбиваеться в них маленькими червоними цятками. Інколи здаеться, що тi цятки iскрами злiтаються в самий центр. Його погляд повнiстю заволодiв Старлiнг. Вона пiдiйшла трохи ближче до грат. Волосся на руках стало дибки й напинало зсередини рукави. – Докторе, у нас великi проблеми з укладанням психологiчних портретiв. Я хочу попросити вас про допомогу. – «У нас», тобто у вiддiлу поведiнковоi психологii в Куантiко. Можу припустити, що ви працюете на Джека Кроуфорда. – Так, на нього. – Дозвольте поглянути на ваше посвiдчення. Кларiс цього не очiкувала. – Я вже пред’являла його в… кабiнетi директора. – Тобто ви пред’явили його Фредерiковi Чилтону, доктору фiлософii? – Так. – А ви бачили його посвiдчення? – Нi. – Перелiк його наукових звань досить стислий, можу вас запевнити. Ви вже познайомилися з Аланом? Чарiвний, так? З котрим iз цих двох ви охочiше вели б розмову? – Загалом, мабуть, з Аланом. – Ви можете виявитися журналiсткою, яку доктор Чилтон пустив сюди за грошi. Гадаю, в мене е право поглянути на ваше посвiдчення. – Гаразд. Кларiс показала йому ламiнований документ. – Я нiчого не бачу на такiй вiдстанi, передайте його менi, будь ласка. – Не можу. – Бо воно жорстке. – Так. – Спитайте в Барнi. Прийшов санiтар i оголосив: – Докторе Лектер, я дозволю передати вам це посвiдчення. Але якщо ви не повернете його, коли я попрошу, якщо доведеться пiднiмати всiх на ноги й гамувати вас, аби його повернути, то я сильно засмучусь. А якщо ви мене засмутите, то доведеться тримати вас у перев’язах, поки я трохи не вiдiйду. Харчування крiзь трубочку, перевдягання «почесних штанцiв» двiчi на день i все таке iнше. А ще я тиждень не вiддаватиму вам пошту. Зрозумiли? – Звiсно, Барнi. Таця з посвiдченням ковзнула в камеру, i доктор Лектер пiдняв його до свiтла. – Курсант? Тут сказано «курсант». Джек Кроуфорд посилае курсанта на розмову зi мною? Вiн постукав карткою по дрiбних бiлих зубах i вдихнув ii запах. – Докторе Лектер, – сказав Барнi. – Так, звичайно. Вiн поклав посвiдчення назад у тацю, i Барнi витяг ii назовнi. – Так, я й досi проходжу стажування в Академii, – сказала Старлiнг, – але ми говоримо не про ФБР, йдеться про психологiю. Гадаю, ви можете самостiйно визначити, чи маю я достатню квалiфiкацiю, щоб спiлкуватися з вами на цю тему, чи не так? – Хм-м-м, – сказав доктор Лектер. – Власне… як пiдступно з вашого боку. Барнi, як гадаеш, можна принести офiцеру Старлiнг стiлець? – Доктор Чилтон нiчого не казав менi про стiлець. – А що тобi пiдказуе гарне виховання, Барнi? – Вам принести стiлець? – спитав Барнi в Кларiс. – Можна органiзувати, але вiн нiколи… ну, зазвичай нiхто не лишаеться тут надовго. – Так, дякую, – вiдповiла Старлiнг. Барнi принiс складаний стiлець iз замкненоi комори в коридорi навпроти, встановив його i пiшов. – А тепер, – сказав Лектер, сiдаючи за стiл боком, щоб дивитися на Кларiс, – що сказав вам Мiггс? – Хто? – Множинний[20 - Доктор Лектер мае на увазi, що в Мiггса дисоцiативний розлад iдентичностi.] Мiггс, iз камери, що далi коридором. Вiн щось до вас просичав. Що вiн сказав? – Вiн сказав: «Я чую, як пахне твоя пизда». – Зрозумiло. Особисто я не чую. Ви користуетеся кремом для шкiри фiрми «Евiан», а iнколи – парфумами «L’Air du Temps»[21 - «Аромат часу» (фр.), жiночi парфуми вiд бренду «Нiна Рiччi».], але не сьогоднi. Сьогоднi ви категорично не напахувалися. Що ви думаете з приводу того, що сказав вам Мiггс? – Вiн вороже налаштований з причин, якi менi не вiдомi. Дуже шкода. Вiн вороже ставиться до людей, а вони – до нього. Замкнене коло. – А ви до нього вороже налаштованi? – Спiвчуваю через його психiчний розлад. Поза тим, вiн чинить багато галасу. Як ви здогадалися про парфуми? – За запахом iз вашоi сумочки, коли ви дiставали посвiдчення. Гарна сумочка. – Дякую. – Ви взяли свою найкращу сумочку, чи не так? – Так. Це була правда. Вона заощаджувала грошi на цю класичну, просту сумочку, i то був у неi найбiльш вишуканий аксесуар. – Набагато краща за вашi туфлi. – Сподiваюся, до них також дiйде черга. – Не маю жодного сумнiву. – Малюнки на стiнах – вашi, докторе? – А ви гадаете, я викликав сюди дизайнера? – Отой, що над раковиною, це европейське мiсто? – Флоренцiя. Палаццо Веккiо та Дуомо, вид з Бельведеру. – Ви малювали з пам’ятi, всi цi деталi? – Пам’ять, офiцере Старлiнг, це все, що я маю замiсть краевидiв. – А на iншому – розп’яття? Середнiй хрест порожнiй. – Голгофа пiсля зняття з хреста. Пастель i «меджик-маркер» на пергаментi для пакування м’яса. Ось що насправдi отримав злодiй, якому обiцяли Рай, коли жертовне ягня забрали геть. – І що саме? – Ясна рiч, йому переламали ноги, як i його випадковому сусiдовi, який глузував з Христа. Ви що, зроду не читали Євангелiя вiд Йоанна? Тодi раджу картини Дуккiо, вiн дуже точно зображае розп’яття. Як Вiлл Грем? Який у нього вигляд? – Я не знайома з Вiллом Гремом. – Ви знаете, хто вiн. Протеже Джека Кроуфорда. Який був до вас. Як його обличчя? – Я нiколи його не бачила. – Це називаеться «обрiзати старi зв’язки», офiцере Старлiнг, якщо ви не заперечуете. Кiлька секунд тривала мовчанка, а тодi Кларiс випалила: – Натомiсть ми б могли пiдшити дещо з давно вiдрiзаного. Я принесла… – Нi. Нi, це нерозумно й неправильно. Нiколи не користуйтеся дотепами, щоб плавно перейти до iншоi теми. Послухайте, поки об’ект усвiдомлюе подiбнi дотепи й вiдповiдае на них, суб’ект мае змогу провести швидкий безстороннiй аналiз, що згубно впливае на настрiй. Наше спiлкування вiдбуваеться в площинi доброго гумору. У вас непогано виходило, ви були чемнi й сприйнятливi до чемностi, ви ввiйшли в довiру, подiлившись принизливою правдою про Мiггса, та ось ви вдаетеся до незграбноi спроби перевести розмову на свою анкету. Так не годиться. – Докторе Лектер, ви – досвiдчений клiнiчний психiатр. Гадаете, я настiльки дурна, щоб намагатися манiпулювати вами через настрiй? У жодному разi, повiрте. Я прошу вас заповнити анкету, а ви погодитесь або вiдмовитесь. Невже буде якась шкода вiд того, що ви просто поглянете на цi запитання? – Офiцере Старлiнг, ви читали перiодичнi видання, якi останнiм часом виходили у вiддiлi поведiнковоi психологii? – Так. – І я теж. Дурники з ФБР вiдмовляються надсилати менi «Правоохоронний вiсник», проте я дiстаю його вiд перекупникiв, а також виписую «Новини» Джона Джея[22 - Дайджест Коледжу Джона Джея при Унiверситетi Нью-Йорка, який випускае спецiалiстiв iз кримiнального покарання.] й психiатричнi журнали. Вони подiляють людей, якi скоюють серiйнi вбивства, на двi категорii – органiзованi та неорганiзованi. Що ви про це думаете? – Базовий пiдхiд… очевидно, що вони… – «Примiтивний», ось який термiн слiд ужити. Фактично наука психологiя здебiльшого недорозвинена, а практика поведiнкового аналiзу перебувае на рiвнi френологii[23 - Френологiя – псевдонаука початку ХІХ столiття про зв’язок людськоi психiки i будови поверхнi черепа.]. Вiд початку психологiя мае справу з не дуже якiсним матерiалом. Пiдiть на будь-який психологiчний факультет у коледжi й погляньте на студентiв i викладацький персонал: ентузiасти аматорських радiостанцiй та iншi недолугi спецiалiсти з розладiв особистостi. Навряд вони належать до розумовоi елiти кампусу. «Органiзованi» та «неорганiзованi»… Яке приземлене, буденне мислення. – Як би ви змiнили цю класифiкацiю? – Я б не став ii мiняти. – З приводу публiкацiй: я читала вашi статтi про хiрургiчну залежнiсть та правобiчнi й лiвобiчнi вирази обличчя. – Так, вони першокласнi, – сказав доктор Лектер. – Я теж так подумала, як i Джек Кроуфорд. Вiн звернув на них мою увагу. Це одна з причин, чому вiн так непокоiться, щоб ви… – Кроуфорд-Стоiк непокоiться? Мабуть, вiн дуже зайнятий, якщо набирае собi помiчникiв з лав студентiв. – Так, зайнятий, i вiн хоче… – Зайнятий Баффало Бiллом. – Припускаю, що так. – Нi, не «припускаю, що так». Офiцере Старлiнг, ви знаете напевне, що справа в Баффало Бiллi. Я гадав, Джек Кроуфорд послав вас розпитати мене про нього. – Нi. – То ви не намагаетеся манiвцями пiдiйти до цiеi теми. – Нi, я прийшла, бо нам потрiбнi вашi… – Що вам вiдомо про Баффало Бiлла? – Про нього взагалi небагато вiдомо. – Газети щось випустили? – Не думаю. Докторе Лектер, я не бачила жодних конфiденцiйних матерiалiв у цiй справi, моя робота полягае в тому… – Скiлькома жiнками послугувався Баффало Бiлл? – Полiцiя знайшла п’ятьох. – З усiх було знято шкiру? – Частково так. – У газетах нiколи не пояснювалось, звiдки пiшло його iм’я. Ви знаете, чому його називають Баффало Бiллом? – Так. – Розкажiть менi. – Розкажу, якщо ви проглянете анкету. – Прогляну, нехай. А тепер: чому? – Усе почалося з невдалого жарту в «убивчому» вiддiлi Канзас-Сiтi. – Так? – Його назвали Баффало Бiллом, бо вiн оббiловуе жiнок, наче бiзонiв[24 - William Frederick «Buffalo Bill» Cody (1846–1917) – американський мисливець на бiзонiв i органiзатор популярного дiйства «Дикий Захiд»; отримав свое прiзвисько пiсля того, як за пiвтора року убив понад 4000 бiзонiв для забезпечення робiтникiв Тихоокеанськоi залiзничноi компанii м’ясом i шкурами.]. Старлiнг збагнула, що промiняла почуття страху на усвiдомлення власного запроданства. З цих двох станiв вона б радше обрала страх. – Передайте менi анкету. Старлiнг проштовхнула в отвiр синю секцiю. Вона нерухомо сидiла, поки Лектер гортав сторiнки. Тодi вiн опустив папери назад у тацю. – Ох, офiцере Старлiнг, невже ви гадаете, що зможете препарувати мене за допомогою такого тупого знаряддя? – Нi, я гадаю, що ви можете подiлитися своею точкою зору й допомогти нам у цьому дослiдженнi. – І який у мене може бути для цього мотив? – Цiкавiсть. – До чого? – До причин, з яких ви тут опинилися. До того, що з вами сталося. – Нiчого зi мною не сталося, офiцере Старлiнг. Я сам стався. Вам не вдасться звести мене до самоi низки факторiв впливу. Ви поступилися добром i злом перед поведiнковою психологiею, офiцере Старлiнг. Ви всiх одягли в моральнi «почеснi штанцi» – нiхто, нiколи й нi в чому не винен. Подивiться на мене, офiцере Старлiнг. Чи не наважитесь ви визнати, що я – зло? Я – зло, офiцере Старлiнг? – Я гадаю, що ви деструктивний. Як на мене, це те саме. – Отже, зло – деструктивне? Тодi бурi – теж зло, якщо все так просто. Ще е пожежi, а також гради. У сферi страхування це називаеться «Боже Провидiння». – Умисне… – Я колекцiоную обвали церков, для забави. Ви бачили той нещодавнiй випадок у Сицилii? Дивовижно! Фасад упав пiд час святковоi меси, розчавивши шiстдесят п’ять бабусь. Це було зло? Якщо так, то хто його спричинив? Якщо Вiн iснуе там, угорi, то Вiн просто обожнюе такi забави, офiцере Старлiнг. Тиф i лебедi – всi вони пiшли з одного джерела. – Я не можу знайти вам пояснення, докторе, проте знаю того, хто може. Пiднявши руку, вiн зупинив ii. Кларiс вiдзначила, що рука пропорцiйно складена, хоча на нiй два однаковi середнi пальцi. Найрiдкiснiша форма полiдактилii. Коли вiн знову заговорив, голос був м’яким i приемним: – Вам би хотiлося вирахувати мене, офiцере Старлiнг. Ви така амбiтна, правда? А знаете, якою ви постаете в моiх очах, iз вашою гарною сумочкою та дешевим взуттям? Ви скидаетесь на селючку. Причесану, честолюбну селючку, якiй бракуе смаку. Вашi очi схожi на дешевi каменi, що iх добирають за знаком зодiаку, – так само зблискують на поверхнi, коли ви здобуваете чергову незначну перемогу. Але за тими очима ховаеться кмiтливий розум, так? Ви вiдчайдушно намагаетесь бути несхожою на власну матiр. Добре харчування забезпечило вам гарну фiзичну форму, але вiд землекопiв вас вiддiляе не бiльш нiж одне поколiння, офiцере Старлiнг. Ви Старлiнг-Захiдна-Вiрджинiя чи Старлiнг-Окi[25 - Okies – мiгранти з Оклахоми й Канзасу, уродженцi штату Оклахома.], офiцере? Ви вагалися мiж коледжем i жiночим батальйоном армii США, так? Хочете, я розповiм дещо особисте про вас, курсанте Старлiнг? У вашiй кiмнатi зберiгаеться ланцюжок iз золотими намистинами[26 - Add-a-beads – рiзновид намиста, популярного у 80-х роках у США в сiм’ях середнього класу: на ланцюжок нанизувалося по намистинi, якi батьки дарували дочкам з певноi нагоди (закiнчення коледжу тощо), а згiдно з iншою легендою, такi самi намистини дiвчатам дарували хлопцi, з якими вони зустрiчалися.], i тепер щоразу, як ви помiчаете цей несмак, вам стае трохи гидко, правда? Усi тi нуднi подяки, що вiдкривали шлях до пестощiв, коли доводилося марудитися за кожну намистину. Нудно. Нудно. Нецiка-а-а-аво-о. Розум може багато чого зiпсувати, так? І смак стае безжальним. Ви будете обмiрковувати нашу розмову, i вам пригадаеться тупий, звiрячий бiль у його обличчi, коли ви поривали з ним стосунки… Якщо ланцюжок iз намистинами стае несмаком, то що буде далi? Ви ж думаете про це – ночами? Доктор Лектер питав ii напрочуд лагiдним голосом. Старлiнг пiдвела голову, щоб поглянути йому у вiчi. – А ви багато бачите, докторе Лектер. Не заперечуватиму жодного вашого слова. Але, бажаете ви того чи нi, ось на яке запитання ви менi зараз вiдповiсте – чи стане вам сили застосувати це всеосяжне сприйняття до себе? Подiбнi речi важко вислуховувати. Я це дiзналася протягом останнiх кiлькох хвилин. А як щодо вас? Погляньте на себе й напишiть правду. Вам не знайти бiльш вдалого i складного об’екта для дослiдження. А може, ви просто боiтеся самого себе. – А ви впертi, правда, офiцере Старлiнг? – Очевидно, що так. – І вам противна сама думка про те, що ви можете виявитися посереднiстю. Чи не болiло б вам? О! Проте ви далекi вiд посередностi, офiцере Старлiнг. Вам лишаеться тiльки страх поразки. Якi у вас намистини, по сiм мiлiметрiв? – По сiм. – З вашого дозволу, я дам вам пораду. Знайдiть просвердленi камiнцi тигрового ока та понанизуйте iх по черзi з золотими намистинами. Можете зробити два через три або один через два, як вам бiльше до вподоби. Тигрове око пасуватиме до ваших очей i пiдкреслить колiр волосся. Вам колись дарували валентинки? – Так. – Уже розпочався Великий пiст. День святого Валентина всього за тиждень, гм-м-м, сподiваетесь отримати вiтання? – Хто знае. – Так, нiхто не знае… Нещодавно я розмiрковував про День святого Валентина. Менi пригадався один кумедний випадок. А зараз я гадаю, що у Валентинiв день мiг би ощасливити вас, Кларiс Старлiнг. – Яким чином, докторе Лектер? – Я вiдправлю вам чудову валентинку. Треба буде про це подумати. А наразi прошу мене вибачити. До побачення, офiцере Старлiнг. – А наше дослiдження? – Якось мене намагався вирахувати переписувач населення. Я з’iв його печiнку з кiнськими бобами та великою пляшкою «Амароне»[27 - «Amarone della Valpolicella» – сухе червоне вино, одне з найдорожчих iталiйських. У крилатому виразi з кiнострiчки «Мовчання ягнят» (1991) згадуеться iнше iталiйське вино, к’янтi.]. Повертайтеся до школи, крихiтко Старлiнг. Ганнiбал Лектер, ввiчливий до останнього, так i не обернувся до неi спиною. Вiн зробив крок назад вiд сiтки, потiм повернувся до тюремного лiжка, лiг на нього й набрав такого байдужого вигляду, наче хрестоносець у домовинi. Раптом Старлiнг вiдчула спустошенiсть, немов щойно здала кров. Вона довше, нiж того вимагали обставини, складала папери до валiзи, бо спочатку ноги ii не слухали. Старлiнг перейнялася поразкою, а вона ненавидiла програвати. Вона склала стiлець i притулила його до дверцят комори. Їй знову доведеться йти повз Мiггса. Барнi сидiв десь удалинi й, здавалося, читав. Можна було б його покликати, аби вiн прийшов по неi. Клятий Мiггс. Це ж не гiрше, нiж щодня минати в мiстi будiвельникiв або неповоротких кур’ерiв. Кларiс вирушила коридором до виходу. Просто бiля неi просичав голос Мiггса: – Я прокусив собi зап’ясток, щоб поме-е-ерти-и-и… бачиш, як тече кров? Слiд було покликати Барнi, але ii захопили зненацька, i вона зазирнула в камеру й побачила, як Мiггс змахнув пальцями. Старлiнг не встигла вiдвернутися й вiдчула, як на щоку й плече потрапили теплi краплi. Вона подалася геть, розумiючи, що то сперма, а не кров i що Лектер кличе ii, вона чула його. Голос доктора Лектера лунав позаду неi, i металевий скрегiт чувся в ньому ще виразнiше: – Офiцере Старлiнг. Вiн устав iз лiжка й гукав до неi, поки Кларiс iшла коридором. Вона рилася в сумочцi в пошуках серветок. – Офiцере Старлiнг, – прозвучало позаду. Тепер вона вiднайшла холодне поруччя самоконтролю й упевнено просувалася до ворiт. – Офiцере Старлiнг, – у голосi Лектера пролунала нова нотка. Старлiнг зупинилася. Господи Боже, невже я так сильно цього хочу? Мiггс щось сичав, але вона не слухала. Вона знову опинилася перед камерою Лектера й побачила рiдкiсне видовище, коли доктор виявляв хвилювання. Вона знала, що вiн вiдчувае запах сперми. Вiн чув усi запахи. – Я б у жодному разi не допустив, щоб iз вами таке сталося. Менi нестерпнi грубощi. Буцiмто скоенi вбивства очистили його вiд побiчноi брутальностi. А може, як подумалося Старлiнг, його розбуркала нагода побачити на нiй таку особливу мiтку. Вона не могла його розгадати. Іскри в очах Лектера полетiли в пiтьму зiниць, наче свiтляки майнули вглиб печери. Хоч би що то було, користуйся нагодою, Господи! Вона пiдняла валiзу: – Будь ласка, зробiть це для мене. Можливо, вона запiзнилася. Лектер знову заспокоiвся. – Нi. Але ви радiтимете, що завiтали до мене. Я подарую вам дещо iнше. Подарую вам те, що ви любите понад усе, Кларiс Старлiнг. – І що ж це, докторе Лектер? – Пiдвищення, звiсна рiч. Як iдеально все склалося – я дуже задоволений. Мене надихнув Валентинiв день. Усмiшка, повна бiлих зубiв, могла з’явитися з будь-якоi причини. Вiн говорив так тихо, що Кларiс ледве розбирала слова. – Шукайте свою валентинку в машинi Распейла. Ви мене чуете? Шукайте валентинку в машинi Распейла. А тепер вам час iти. Не думаю, що Мiггс так швидко впораеться вдруге, дарма що божевiльний, так? Роздiл 4 Кларiс Старлiнг була схвильована, виснажена, бiгла, хоч за нею нiхто не гнався. Деякi припущення, що висловив про неi Лектер, були правдою, деякi були тiльки вiдлунням правди. На кiлька секунд iй здалося, що в голову ввiрвалася чужа свiдомiсть i поскидала з поличок речi, наче ведмiдь у лiсовiй хатинцi. Їй стало гидко вiд слiв, якi вiн сказав про ii матiр, але гнiву треба було позбутися. Робота е робота. Кларiс сидiла в своему старому «пiнто»[28 - «Ford Pinto» – марка компактного легкового автомобiля.] через дорогу вiд лiкарнi й глибоко дихала. Коли шибки запiтнiли, iй вдалося усамiтнитися вiд перехожих. Распейл. Кларiс пригадалося це iм’я. Вiн був пацiентом Лектера й однiею з його жертв. У Старлiнг був лише один вечiр, щоб ознайомитися з матерiалами в справi Лектера. Папка виявилася товстою, а Распейл – однiею з численних жертв. Треба перечитати деталi. Старлiнг кортiло поспiшати, але вона розумiла, що нагальнiсть iснуе тiльки в ii уявi. Справу Распейла було закрито багато рокiв тому. Наразi нiкому нiчого не загрожувало. У неi був час. Краще дiзнатися бiльше iнформацii та спитати поради перед тим, як рухатися далi. Кроуфорд мiг вiдiбрати в неi справу й передати комусь iншому. Тому треба користатися нагодою. Кларiс спробувала подзвонити йому з телефонноi буди, але ii повiдомили, що Кроуфорд шапкуе перед комiсiею з питань розподiлу бюджетних коштiв щодо фiнансування мiнiстерства юстицii. Вона могла б дiзнатися деталi справи вiд Балтиморського полiцейського вiддiлку, у секцii карного розшуку, але вбивство не вважаеться федеральним злочином, i Старлiнг розумiла, що в неi одразу вiдберуть цю справу, жодних сумнiвiв. Вона рушила назад до Куантiко, до вiддiлу поведiнковоi психологii з його затишними шторами в коричневу клiтинку та сiрими папками, сповненими пекла. Вона просидiла там до вечора, коли вже пiшов останнiй секретар, i все прокручувала Лектеровi мiкрофiльми. Старий норовистий зчитувач сяяв у темнiй кiмнатi, наче гелловiнський гарбуз, слова й негативи фотографiй вирували на напруженому обличчi Кларiс. Распейл, Бенджамiн Рене, бiлий чоловiк, 46 рокiв, перша флейта Балтиморського фiлармонiчного оркестру. Вiн був пацiентом у психiатричнiй практицi доктора Ганнiбала Лектера. Двадцять другого березня 1975 року вiн не з’явився на концерт у Балтиморi. Двадцять п’ятого березня знайшли його тiло – вiн сидiв на лавi в маленькiй замiськiй церквi поблизу Фоллз-Черч, штат Вiрджинiя, в самiй бiлiй краватцi та смокiнгу. Розтин показав, що серце Распейла проштрикнули й у нього бракуе тимусу та панкреасу. Кларiс Старлiнг, яка з дитинства дiзналася про м’ясопереробку набагато бiльше, нiж iй того хотiлося, розпiзнала в зниклих нутрощах волову та пiдшлункову залози. У «вбивчому» вiддiлi Балтимора вважали, що цi органи з’явилися в меню обiду, на який Лектер запросив директора й диригента Балтиморськоi фiлармонii наступного вечора пiсля зникнення Распейла. Доктор Ганнiбал Лектер заявляв, що в цiй справi йому нiчого не вiдомо. Директор i диригент фiлармонii засвiдчили, що не пам’ятають страв з обiду доктора Лектера, хоча той славився вишуканим частуванням i публiкував численнi статтi в кулiнарних журналах. Потiм директору фiлармонii довелося лiкуватися вiд анорексii та боротися з наслiдками алкогольноi залежностi в холiстичному санаторii[29 - Холiстична медицина – альтернативна практика широкого спектру (акупунктура, хiропрактика, гомеопатiя, фiтотерапiя).], що в Базелi. Распейл став дев’ятою з вiдомих жертв Лектера, як стверджувала балтиморська полiцiя. Распейл помер, не склавши заповiту, i газети мiсяцями стежили за тим, як родичi позиваються за його майно, доки громадський iнтерес не вщух. Распейлова родина об’едналася з сiм’ями iнших жертв практики Лектера, i вони домоглися судовоi постанови про те, щоб усi записи й плiвки шаленого психiатра було знищено. Хтозна, про якi соромiцькi таемницi вiн може обмовитись, а лiкарнянi записи, як вони вирiшили, могли стати документальним пiдтвердженням. Суд призначив юриста Распейла, Еверетта Йоу, судовим виконавцем iз нерухомостi. Старлiнг доведеться звернутися до цього юриста, щоб дiстатися до автомобiля. Може, вiн оберiгае пам’ять про Распейла, i якщо його попередити завчасно, то вiн знищить речовi докази, щоб захистити свого покiйного клiента. Старлiнг волiла атакувати зненацька, тож iй були потрiбнi порада й дозвiл. Окрiм неi, у вiддiлi поведiнковоi психологii нiкого не було, i вона почувалася по-хазяйськи вiльно. Кларiс знайшла домашнiй телефон Кроуфорда в картотецi Ролодекс[30 - Rolodex – обертовий каталог iз картками для зберiгання та пошуку контактноi iнформацii.]. Вона не чула гудкiв виклику, аж раптом прозвучав його голос, дуже тихий та спокiйний: – Джек Кроуфорд. – Це Кларiс Старлiнг. Сподiваюся, я не вiдiрвала вас вiд обiду… – сказала вона й далi говорила в тишу: – …сьогоднi Лектер дещо розповiв менi у справi Распейла, я зараз шукаю iнформацiю в офiсi. Вiн сказав, що в Распейловiй машинi щось е. Доведеться добуватися до неi через його юриста, а оскiльки завтра субота, занять немае, то я хотiла спитати вас, чи… – Старлiнг, ви пригадуете моi вказiвки щодо того, як чинити з iнформацiею стосовно Лектера? – Голос Кроуфорда був страх яким тихим. – Подати звiт у недiлю до дев’ятоi ранку. – Так i робiть, Старлiнг. Саме так i робiть. – Так, сер. Вiд довгого гудка запекло у вусi. Пал поширився на обличчя, в очах заболiло. – А бодай тебе перекрутило на хер, – промовила вона. – Старий мерзотник. Пiдлий сучий сину. Хай би Мiггс на тебе кiнчив, то я подивилася б, чи тобi таке до вподоби. * * * Старлiнг вiдмилася дочиста, надягла фiрмову нiчну сорочку Академii ФБР i вже сiла працювати над другою чернеткою свого звiту, коли з бiблiотеки повернулася сусiдка по кiмнатi, Арделiя Мепп. Їi широке, коричневе, навдивовижу розумне обличчя було найприемнiшим видовищем, яке трапилося Кларiс того дня. Арделiя Мепп помiтила ii втомлений вигляд. – Чим ти сьогоднi займалася, дiвчинко? – Мепп завжди ставила запитання так, наче вiдповiдь не мала жодного значення. – Упадала перед божевiльним, перемазавши обличчя спермою. – Хотiлося б i менi мати вiльний час на особисте життя… Не знаю, як ти все встигаеш, iще й навчаешся. Старлiнг збагнула, що смiеться. Арделiя Мепп посмiялася разом iз нею – скiльки того був вартий маленький жарт. А Кларiс не зупинялась i чула свiй смiх нiби здалеку, вона смiялась i смiялась. Старлiнг дивилася на Мепп крiзь сльози, i та здавалася дуже старою, а ii посмiшка – сумною. Роздiл 5 Джек Кроуфорд, чоловiк п’ятдесяти трьох рокiв, читае у вольтерiвському крiслi при тьмяному свiтлi лампи в спальнi свого будинку. Вiн сидить обличчям до пари двоспальних лiжок, якi пiднято на пiдпорах до висоти лiкарняних. Одне належить йому, а в другому лежить його дружина Белла. Кроуфорд чуе, як вона дихае ротом. Минуло два днi вiдтодi, як вона востанне рухалась i говорила з ним. Їi дихання на мить зупиняеться. Кроуфорд вiдривае погляд вiд книжки й дивиться на неi поверх своiх двофокусних окулярiв. Белла знову починае дихати – спочатку невпевнений, а потiм повноцiнний подих. Вiн пiдводиться, аби торкнутися ii, вимiряти тиск i пульс. Протягом цих мiсяцiв вiн устиг стати експертом iз тонометрiв. Вiн не хоче залишати ii саму вночi, тож поставив для себе лiжко поруч iз нею. І через те, що вона iнколи тягнеться до нього в темрявi, його лiжко таке саме високе, як i ii. Якщо не зважати на висоту лiжок i мiнiмальне лiкарняне приладдя, необхiдне для догляду за Беллою, Кроуфорду вдалося не перетворити спальню на лiкарняну палату. Тут стоять квiти, але небагато. У кiмнатi не знайти пiгулок – Кроуфорд вийняв речi з одежноi шафи в коридорi й заповнив ii медикаментами та обладнанням iще до того, як привiз Беллу додому з лiкарнi. (То був другий раз, коли вiн переносив ii на руках через порiг будинку, i ця думка вiдбирала в нього мужнiсть.) З пiвдня прийшов теплий атмосферний фронт. Вiкна прочинено, а вiрджинське повiтря лагiдне та свiже. Маленькi жабки глипають одна на одну в пiтьмi. Кiмната iдеально прибрана, хоча килим уже кошлатиться – Кроуфорд не вмикае шумного пилососа в спальнi й чистить його щiткою вручну, тож виходить трохи гiрше. Вiн прокрадаеться до стiнноi шафи та вмикае свiтло. Усерединi на дверях висять два графiки. В одному вiн позначае пульс i артерiальний тиск Белли. Цифри, написанi ним i медсестрою, яка чергуе вдень, тягнуться незлiченними жовтими сторiнками, незлiченними днями й ночами. В iншому графiку денна доглядальниця занотовуе прийом лiкiв. Уночi, якщо виникне потреба, Кроуфорд сам може дати Беллi будь-якi лiки. Дотримуючись указiвок медсестри, вiн практикувався спочатку на лимонах, а потiм на власних стегнах, iще до того, як привiз дружину додому. Кроуфорд стоiть поруч iз нею хвилини три, вдивляеться в ii обличчя. Гарний муаровий шарф покривае ii волосся, наче тюрбан. Вона сама наполягала на цьому, поки ще могла наполягати. А тепер на цьому наполягае вiн. Вiн змащуе ii губи глiцерином i широким великим пальцем прибирае порошинку з кутика ii ока. Белла не ворушиться. Ще не час ii перевертати. Дивлячись у дзеркало, Кроуфорд запевняе себе, що вiн не хворий, що нема потреби лягати за нею в домовину, що в нього все гаразд. Вiн ловить себе на цiй думцi, i йому стае соромно. Кроуфорд повертаеться до крiсла й не може пригадати, що саме вiн читав. Вiн по черзi обмацуе книжки, щоб знайти теплу. Роздiл 6 Уранцi в понедiлок Кларiс Старлiнг знайшла в поштовiй скриньцi повiдомлення вiд Кроуфорда: КС: Продовжуйте з автомобiлем Распейла. Не поспiшайте. У моему офiсi вам видадуть номер кредитноi картки для мiжмiських дзвiнкiв. Зв’яжiться зi мною перед розмовою з юристом i будь-якими поiздками. Доповiдати о 16.00 у середу. Директор отримав звiт щодо Лектера за вашим пiдписом. Ви добре впоралися.     ДК     МКВНД[31 - Мiжнародна корпорацiя з втiлення наукових досягнень (Science Applications International Corporation / SAIC).]/Секцiя 8 Старлiнг була задоволена. Вона розумiла – Кроуфорд просто пiдкинув iй виснажену мишу, щоб вона погралася нею для практики. Але вiн хотiв ii навчити. Вiн хотiв, щоб вона впоралась. А Старлiнг завжди вважала, що то набагато краща риса, нiж чемнiсть. Распейл уже вiсiм рокiв як помер. Якi речовi докази можуть так довго зберiгатися в машинi? З досвiду власноi родини вона знала, що автомобiлi дуже швидко знецiнюються, тому апеляцiйний суд дозволяе спадкоемцям продавати машини ще до офiцiйного рiшення про розподiл майна, а грошi вiдходять на зберiгання третiй особi. Навряд чи цей автомобiль i досi значиться серед Распейловоi спадщини, навiть попри заплутанi й суперечливi позови. До того ж iснувала проблема з часом. Ураховуючи перерви на ланч, Старлiнг мала годину й п’ятнадцять хвилин щодня, щоб користуватися телефоном у робочий час. Вона мусила звiтувати перед Кроуфордом у середу пiсля обiду. Загалом у неi було три години сорок п’ять хвилин на те, щоб знайти машину протягом трьох днiв, якщо займатися цим пiд час перерв мiж заняттями й наздоганяти навчальний матерiал ночами. У неi був добрий конспект зi слiдчих дiй, а ще випаде нагода поставити кiлька загальних запитань своему iнструкторовi. Протягом перерви на ланч у понедiлок персонал Балтиморського окружного суду просив Старлiнг зачекати на дротi й тричi про неi забував. Пiд час перерви мiж заняттями вона натрапила-таки на привiтного секретаря, який знайшов для неi матерiали судового рiшення про розподiл майна Распейла. Секретар пiдтвердив, що дозвiл на продаж машини дiйсно було ухвалено, i назвав Старлiнг марку й серiйний номер автомобiля, а також iм’я покупця, яке знайшов у документах про передачу прав власностi. У вiвторок вона змарнувала пiвгодини ланчу, намагаючись вийти на людину з цим iм’ям. Протягом другоi половини перерви вона дiзналася, що Служба реестрацii транспортних засобiв штату Мерiленд не мае змоги вiдстежувати автомобiлi за серiйним номером, тiльки за реестрацiйним чи поточним номерним знаком. У вiвторок пiсля обiду гроза зiгнала стажерiв зi стрiлецького плацу в примiщення. Конференц-зала парувала вiд мокрого одягу й поту. Джон Брiгем, колишнiй iнструктор зi стрiльби в морпiхiв, вирiшив перед усiм класом перевiрити силу рук Старлiнг i подивитися, скiльки разiв вона натисне на спусковий гачок револьвера смiт-вессон моделi 19 за шiстдесят секунд. Кларiс видала сiмдесят чотири лiвою рукою, здула з очей пасмо волосся та взялася працювати правицею, поки iнший студент вiв пiдрахунок. Вона взяла стiйку Вiвера[32 - Weaver stance – одна з найбiльш розповсюджених поз для стрiльби з малоi вогнепальноi зброi.], напружилась i сфокусувала погляд на мушцi, а цiлик i тимчасова мiшень лишалися нечiткими й розпливчастими, чого й слiд домагатися. За тридцять секунд вона спрямувала думки в iнше русло, щоб вiдволiктися вiд болю. Погляд сфокусувався на мiшенi на стiнi. Це була похвальна грамота вiд полiцейського вiддiлу Комiтету мiжштатноi торгiвлi й транспорту, видана на iм’я ii iнструктора, Джона Брiгема. Поки iнший стажер рахував клацання револьвера, Старлiнг кутиком рота пробурмотiла запитання до Брiгема: – Як вирахувати поточну реестрацiю… – …шiстдесятп’ятьшiстдесятшiстьшiстдесятсiмшiстдесятвiсiмшiстдесят… – …машини, якщо в тебе е тiльки серiйний номер… – …сiмдесятвiсiмсiмдесятдев’ятьвiсiмдесятвiсiмдесятодин… – …i марка? Поточний номерний знак невiдомий. – …вiсiмдесятдев’ятьдев’яносто. Стоп. – Гаразд, народ, – сказав iнструктор, – вiзьмiть це собi до уваги. Сила рук е головною запорукою безперебiйноi стрiльби в бойових ситуацiях. Дехто з вас, джентльмени, побоюеться, що його викличуть наступним. І вашi побоювання справдяться – Старлiнг вправляеться обома руками на рiвнi, iстотно вищому за середнiй. Тому що вона тренуеться. Працюе з тими маленькими пружними штучками, до яких ви всi маете доступ. А бiльшiсть iз вас не стискае нiчого тугiшого за власнi… Як завжди уникаючи рiдноi термiнологii морпiхiв, вiн удався до ввiчливоi усмiшки: – …цицунi, – зрештою закiнчив вiн. – Берiться за розум, Старлiнг, вам також е над чим працювати. Я хочу, аби до випуску ваша лiвиця видавала за дев’яносто. Усiм попаруватися й позначати одне одному час – хутко! Не ви, Старлiнг, iдiть сюди. Що ще у вас е на цю машину? – Тiльки серiйний номер i марка, от i все. Ім’я одного з попереднiх власникiв, в якого вона була п’ять рокiв тому. – Гаразд, послухайте. Найчастiше люди засир… припускаються помилки, коли намагаються гоцати вiд одного власника до iншого повз реестрацiю. Десь мiж штатами вас зiб’ють iз плигу. Знаете, копи iнколи роблять таке навмисно. У комп’ютернiй базi вказано тiльки реестрацiю та номерний знак. Усi вже звикли користуватися номерними знаками та реестрацiею транспортного засобу, а не його серiйним номером. У кiмнатi лунало гучне клацання навчальних револьверiв iз синiми рукiв’ями, тож Брiгему довелося гримiти iй у вухо: – Є один легкий прийом. «Р.Л. Полк i Компанiя», якi випускають мiськi телефоннi довiдники. Цi люди також публiкують списки поточноi реестрацii автомобiлiв за маркою та серiйним номером. Це единий спосiб. За цими списками продавцi машин потiм роблять рекламну розсилку. А як ви здогадалися, що треба спитати в мене? – Ви працювали в Комiтетi торгiвлi й транспорту, тож я вирiшила, що вам часто доводилося шукати автiвки. Дякую. – З вас належиться – пiдкачайте лiву руку як годиться i присоромте кiлька тендiтних пальчикiв. На перервi мiж заняттями Кларiс повернулася до телефонноi буди, i ii руки так сильно тремтiли, що вона ледве розбирала своi нотатки. Распейловi належав «форд». Бiля Унiверситету Вiрджинii був автосалон «фордiв», i протягом рокiв його власник терпляче робив усе можливе для ii «пiнто». Тепер так само терпляче вiн проглянув на ii прохання Полковi списки. Вiн повернувся до телефону з iм’ям i адресою особи, на яку була востанне зареестрована машина Бенджамiна Распейла. Мчить Кларiс на конi полем, у Кларiс усе пiд контролем. А тепер не дуркуй i подзвони тому чоловiковi додому в, дайте глянуть, Канал № 9, штат Арканзас[33 - Number Nine – мунiципальна комуна округу Мiссiсiпi; Ditch Nine – канал у цьому ж окрузi.]. Джек Кроуфорд нiзащо мене туди не вiдпустить, але я хоч зможу сказати напевне, кому належить ця тачка. Слухавку нiхто не взяв, i вдруге – також. Здалеку звучав дивний гудок – подвiйний дзенькiт, як на спаренiй телефоннiй лiнii. Пiзно ввечерi вона спробувала ще раз, але слухавку так само нiхто не брав. У середу, пiд час перерви на ланч, на дзвiнок Старлiнг вiдповiв чоловiк: – На WPOQ золотi шлягери. – Доброго дня, чи можу я поговорити з… – Менi нема дiла до алюмiнiевоi обшивки, i я не хочу жити нi в якому трейлерному мiстечку у Флоридi, шо ще? У голосi чоловiка Старлiнг розчула пагорби й височини штату Арканзас. Вона могла перейти на цю говiрку з ким завгодно й коли завгодно, а часу в неi було обмаль. – Так, сер, якби ви менi допомогли, то я була б вам дуже вдячна. Я намагаюся вийти на мiстера Ломакса Бардвелла? Це Кларiс Старлiнг? – Їi iнтонацiя поповзла вгору. – Це якась Старлiнг! – гукнув чоловiк своiм домашнiм. – А що вам тре’ вiд Бардвелла? – Я з регiонального офiсу Середнього Заходу, займаюсь вiдкликанням старих «фордiв»? Вiн мае право на безкоштовне гарантiйне обслуговування свого LTD[34 - Скорочена назва автомобiля «Ford LTD».]? – То я Бардвелл. Рiшив, шо ви хоч’те менi щось продати за тим дешевим мiжмiським дзвiнком. Та пiзно вже для обслуговування, краще б ви менi дали цiлу машину. То ми з дружиною були в Лiттл-Року, вiд’iжджали вiд торгового центру «Саутленд Молл»? – Слухаю вас, сер. – То той клятий шатун пройшов просто крiзь мастильний пiддон. То повсюди розлилась олива, i та вантажiвка, «Оркiн»[35 - «Orkin» – фiрма з Аталанти, яка займаеться дезiнсекцiею.], що в неi такий великий жук на даху? Вона послизнулась на оливi й з’iхала з дороги. – Господи помилуй. – Скинула з постаменту будку «Фотомат»[36 - «Fotomat» – колишня мережа кiоскiв з проявлення фотоплiвки, якi встановлювали бiля паркiнгiв, щоб можна було робити замовлення, не виходячи з машини.], аж скло повилiтало. То хлопака з «Фотомату» вибрався назовнi та подався геть, наче стуманiлий. Довелось тримати йо’ подалi вiд дороги. – А щоб мене грiм побив. То що сталося з нею потiм? – То що сталося з чим? – З машиною. – То я сказав Баддi Сiпперу зi звалища старих автiвок, що вiн може забирать ii за п’ятдесят баксiв, як сам по неi приiде. Ма’ть, вiн розiбрав ii на запчастини. – А ви не могли б пiдказати менi його номер, мiстере Бардвелл? – А нащо вам здався Сiппер? Якщо хтось i мае отримать iз цього зиск, то тi’ки я. – Я розумiю, сер. Просто до п’ятоi вечора я виконую те, що менi накажуть, а наказали знайти машину. То ви маете його номер, якщо ваша ласка? – Не знайду свого записника. Уже давно десь загубивсь. Самi знаете, як воно з тими онуками. Телефон вам назовуть в центральнiй довiдковiй, то контора «Звалище Сiппера». – Красно дякую, мiстере Бардвелл. На звалищi пiдтвердили, що з автомобiля вийняли все начиння та спресували його в куб для подальшоi переробки. Старший майстер пiдняв записи й зачитав Старлiнг серiйний номер машини. «Ах ти ж срака-кочерга», – подумала Старлiнг, яка не встигла вiдiйти вiд говiрки. Глухий кут. Ось i маеш валентинку. Старлiнг притулила голову до прохолодноi скриньки для монет у телефоннiй будi. Притискаючи книжки до стегна, Арделiя Мепп постукала пальцем у дверi й подала Кларiс апельсинову газованку «Краш». – Красно дякую, Арделiе. То я маю зробить iще один дзвiнок. Якщо вчасно впораюсь, то наздожену тебе в кафетерii, о’кей? – А я так сподiвалася, що ти позбудешся цього жахливого акценту, – вiдповiла Мепп. – Почитай спецiальну лiтературу. Особисто я нiколи не вдаюся до колоритних говiрок свого рiдного мiста. Якщо будеш так гуторити, подруго, то люди скажуть, що я воджуся з вар’яткою. Мепп причинила дверi телефонноi будки. Старлiнг вирiшила, що iй треба спробувати дiстати бiльше iнформацii вiд Лектера. Якщо вона призначить зустрiч заздалегiдь, то буде бiльше шансiв, що Кроуфорд дозволить iй повернутися до лiкарнi. Вона набрала номер доктора Чилтона, але не змогла прорвати оборону секретарки. – Доктор Чилтон зайнятий зi слiдчим i помiчником окружного прокурора, – сказала жiнка. – Вiн уже говорив iз вашим керiвником, i йому нема про що з вами розмовляти. До побачення. Роздiл 7 – Ваш приятель Мiггс помер, – сказав Кроуфорд. – Старлiнг, ви менi все розповiли? Втомлене лице Кроуфорда було чутливе до сигналiв, наче вигнуте, обрамлене пiр’ям обличчя сови, i таке саме безжальне. – Як? Старлiнг занiмiла, i iй довелося взяти себе в руки. – Проковтнув язика незадовго до свiтанку. Лектер йому нарадив, як вважае Чилтон. Нiчний санiтар чув, як Лектер щось лагiдно розповiдав Мiггсовi. Лектеру багато вiдомо про Мiггса. Вiн говорив недовго, i санiтар не розчув його слiв. Мiггс трохи поплакав, а потiм замовк. Ви менi все розповiли, Старлiнг? – Так, сер. Усе викладено в моему рапортi та супровiдних нотатках, практично дослiвно. – Телефонував Чилтон, скаржився на вас… – Кроуфорд перечекав i, здавалося, був задоволений тим, що вона не стала розпитувати. – Я вiдказав йому, що вважаю вашу поведiнку прийнятною. Чилтон спробуе розв’язати справу щодо порушення громадянських прав людини. – А в нього вийде? – Звiсно, якщо цього забажае родина Мiггса. Щороку Вiддiл громадянського права приймае по вiсiм тисяч таких позовiв. Вони з радiстю додадуть Мiггса до цього списку. – Кроуфорд уважно подивився на неi. – З вами все гаразд? – Я не знаю, як менi слiд почуватися через це. – А ви й не мусите нiяк почуватися. Лектер зробив це для забави. Вiн розумiе, що йому все одно нiчого не буде, то чому б нi? Чилтон забирае на деякий час його книжки та сiдало з унiтаза, а ще позбавляе «Джелл-О»[37 - «Jell-O» – торговельна марка желатинових десертiв.]. – Кроуфорд переплiв пальцi на животi та поглянув на великi пучки, наче порiвнював iх. – Лектер розпитував про мене, так? – Вiн питав, чи ви зайнятий. Я сказала, що так. – І все? Ви не приховали нiчого особистого, наприклад такого, чого б менi не хотiлося знати? – Нi. Вiн назвав вас Стоiком, але я про це писала. – Так, писали. І бiльш нiчого? – Нi, я нiчого не пропустила. Ви ж не думаете, що я розплатилася з ним якоюсь плiткою i саме тому вiн зi мною заговорив? – Нi. – Менi нiчого не вiдомо про ваше особисте життя, а якби було вiдомо, то я б не стала це обговорювати. Якщо вам важко в це повiрити, то пропоную розiбратися негайно. – Мене влаштовуе ваша вiдповiдь. Ідемо далi. – То ви щось таке подумали чи… – Переходимо до наступного пункту, Старлiнг. – Пiдказка Лектера про Распейлову машину завела в глухий кут. Автiвку спресували в металевий кубик чотири мiсяцi тому в Каналi № 9, штат Арканзас, i продали на переплавку. Можливо, якщо я повернуся в лiкарню й поговорю з ним, вiн розповiсть менi бiльше. – То ви зайшли в глухий кут? – Так. – А чому ви вирiшили, що в Распейла була тiльки та машина, на якiй вiн постiйно iздив? – То був единий зареестрований автомобiль, Распейл був самотнiм, тож я припустила… – Ага, стривайте. – Кроуфорд наставив вказiвного пальця на якийсь невидимий принцип, що завис мiж ними в повiтрi. – Ви припускали. Ви припускали, Старлiнг. Погляньте сюди. Кроуфорд вивiв у записнику слово «припускати». Кiлька iнструкторiв, якi викладали в Старлiнг, позичили в Кроуфорда цей прийом, але Кларiс не виказала, що вже десь таке бачила. Кроуфорд почав креслити: – Якщо ви починаете «припускати», коли я посилаю вас на завдання, Старлiнг, то ми з вами можемо пошитися в «приДуРк и». – Вiн вiдкинувся назад i задоволено спитав: – А ви в курсi, що Распейл колекцiонував автомобiлi? – Нi, а iх iще не розпродали? – Не знаю. Як гадаете, зможете все розвiдати? – Так, зможу. – З чого почнете? – З виконавця духiвницi. – Юрист iз Балтимора, китаець, якщо я не помиляюся, – сказав Кроуфорд. – Еверетт Йоу, – вiдповiла Старлiнг. – Вiн е в телефонному довiднику Балтимора. – А вам не спадало на думку, що не завадить отримати дозвiл на обшук Распейловоi машини? Інколи тон Кроуфорда нагадував Кларiс повчання гусенi-всезнайки Льюiса Керрола. Старлiнг не наважилась вiдповiдати в тому ж дусi, поки що. – Распейл помер, i його нi в чому не пiдозрюють, тобто якщо отримати дозвiл на обшук вiд виконавця, то такий обшук вважатиметься законним, а його «плоди»[38 - «Плоди отруйного дерева» – юридична метафора, яка вживаеться в США та позначае речовi докази, здобутi протизаконним чином; здебiльшого суди намагаються нехтувати цими «отруйними плодами».] – прийнятними речовими доказами в будь-якiй судовiй справi. – Точно, – пiдтвердив Кроуфорд. – Ось що я вам скажу: я попереджу оперативний вiддiл у Балтиморi про ваш вiзит. У суботу, Старлiнг, усьому свiй час. Збирайте плоди, якщо такi знайдуться. Кроуфорд доклав невеликого успiшного зусилля, щоб не провести поглядом Старлiнг, коли вона виходила з кабiнету. Зi смiттевого кошика вiн дiстав, затиснувши двома пальцями, клаптик цупкого бузкового паперу. Виклав його на стiл i розгладив. У записцi йшлося про його дружину, ось що там було написано легким приемним почерком: О, вченi люди марно дискутують про джерело вогню, що спалить цiлий свiт. Їм невтямки – недуга жiнку губить, i той вогонь зсередини жере ii. Щиро спiвчуваю з приводу Белли, Джеку.     Ганнiбал Лектер Роздiл 8 Еверетт Йоу iхав на чорному «б’юiку» з налiпкою Унiверситету Де Поля[39 - DePaul University – приватний унiверситет у Чикаго, один iз найпопулярнiших католицьких унiверситетiв США.] на задньому склi. Пiд його вагою «б’юiк» злегка хилився влiво – Старлiнг помiтила це, поки iхала слiдом за ним крiзь дощ за межi Балтимора. Майже стемнiло; день, який Старлiнг видiлила на розслiдування, практично скiнчився, а другого вiльного дня в неi не було. Вона боролася з нетерплячкою, постукуючи по керму в такт iз помахами двiрникiв, поки потiк автомобiлiв повз трасою 301. Йоу виявився розумним i товстим, а також мав дихальну недостатнiсть. Старлiнг припустила, що йому мало бути близько шiстдесяти. Поки що вiн був готовий допомогти слiдству. День змарнувався не з його провини. Балтиморський юрист повернувся тiльки ввечерi пiсля тижневого вiдрядження до Чикаго i просто з аеропорту поiхав до свого офiсу, щоб зустрiтися зi Старлiнг. Йоу пояснив, що класичний «пакард» Распейла потрапив на склад iще задовго до смертi господаря. Лiцензii на нього не було, тож Бенджамiн нiколи на ньому не iздив. Йоу бачив машину лише раз – у складському примiщеннi й накриту чохлом, коли мав пiдтвердити ii наявнiсть для опису майна, який вiн укладав пiсля вбивства свого клiента. Якщо слiдчий Старлiнг дае слово «чесно й одразу дiлитися» будь-якими вiдкриттями, що можуть зашкодити репутацii покiйного, то юрист обiцяе показати iй автомобiль. Ордер i понятi не потрiбнi. Старлiнг радiла нагодi хоч день поiздити на «плiмутi» зi стiльниковим телефоном, який iй видали з автопарку ФБР, а ще завдяки Кроуфорду в неi з’явилося нове посвiдчення. На ньому значилося просто «ФЕДЕРАЛЬНИЙ СЛІДЧИЙ», а термiн дii, як вона зауважила, спливав за тиждень. Пунктом призначення були мiнi-склади «Сплiт-сiтi», десь за чотири милi вiд мiста. Повiльно просуваючись у потоцi машин, Старлiнг скористалася телефоном, щоб якомога бiльше дiзнатися про це складське господарство. На той час, коли помiтила вгорi оранжеву вивiску «МІНІ-СКЛАДИ СПЛІТ-СІТІ – ЗАЛИШТЕ КЛЮЧ СОБІ», вона встигла вже довiдатися кiлька нових фактiв. Компанii «Сплiт-сiтi» була видана лiцензiя на вантажнi перевезення вiд Комiтету торгiвлi й транспорту на iм’я Бернарда Герi. Три роки тому Федеральна колегiя присяжних упiймала Герi на транспортуваннi краденого майна мiж штатами, i його лiцензiю вiдправили на перегляд. Йоу звернув пiд вивiскою й показав ключi прищуватому молодику у формi, який стояв на воротах. Охоронець записав iхнi номернi знаки, вiдчинив ворота й нетерпляче помахав рукою, наче на нього чекали якiсь важливiшi справи. «Сплiт-сiтi» – сiре мiсце, де постiйно дме вiтер. Як i недiльний рейс розлучених iз Ла-Гвардiя в Хуарес[40 - Ла-Гвардiя – аеропорт у Нью-Йорку; Сьюдад-Хуарес – мiсто на пiвночi Мексики.], воно займаеться обслуговуванням бездумного броунiвського руху нашоi цивiлiзацii, i в бiльшостi складiв зберiгаються уламки розколотих шлюбiв. Комори захаращено меблями з вiталень, кухонними гарнiтурами, поплямованими матрацами та фотографiями сiмей, яких бiльше не iснуе. В офiсi шерифа Балтиморського округу поширена думка, що в «Сплiт-сiтi» також ховають бiльшiсть дорогоцiнних речей, коли доходить до оголошення банкрутства. Мiсце скидаеться на вiйськову установу: тридцять акрiв видовжених будiвель, подiлених протипожежними стiнками на вiдсiки розмiром iз просторий гараж на одну машину. Кожна передiлка мае секцiйнi пiдйомнi ворота. Плата помiрна, i деяке майно лежить тут уже роками. Охорона надiйна. Склади оточено двома рядами високого сiтчастого паркану, мiж якими цiлодобово ходять патрулi з собаками. Пiд Распейлову складську комiрчину № 31 намело до шести дюймiв прiлого листя, змiшаного з паперовими склянками та дрiбним смiттям. По обидва боки пiдйомних дверей висiли важкi замки. До того ж засувку з лiвого боку було опечатано. Еверетт Йоу незграбно схилився над печаткою. Старлiнг тримала парасолю та лiхтарик, що свiтив iм у сутiнках. – Здаеться, склад не вiдмикали з того часу, як я був тут п’ять рокiв тому, – сказав вiн. – Бачите, тут у пластику вiдбиток моеi нотарiальноi печатки. Тодi я й гадки не мав, що родичi будуть стiльки сперечатись i розгляд справи триватиме довгi роки. Йоу взяв у Старлiнг лiхтарик i парасолю, поки вона фотографувала замки й печатку. – У мiстера Распейла була квартира в мiстi, де вiн жив i працював, а тодi менi довелося звiльнити примiщення, щоб не платити ренту за рахунок спадку, – сказав вiн. – Я вирiшив перевезти речi сюди й покласти iх разом iз Распейловим автомобiлем i майном, яке вже тут зберiгалося. Ми привезли пiанiно, книжки, ноти й, здаеться, лiжко. Йоу спробував вставити ключ. – Мабуть, замки позаiдало. Принаймнi цей провертаеться дуже туго. Йому було важко нахилятись i дихати одночасно. Коли вiн спробував сiсти навпочiпки, хруснули колiна. Старлiнг тiшило те, що навiснi замки виявилися великими хромованими виробами фiрми «Амерiкан стендерт». Вигляд вони мали неприступний, але Кларiс знала, що зможе легко вибити з них латуннi цилiндри за допомогою гвинта для листового металу та цвяходера – батько був показував iй, як це роблять грабiжники, коли вона ще була малою. Проблема полягала в тому, де знайти гвинт i молоток, оскiльки Старлiнг не мала доступу до краму, що зазвичай возила з собою в «пiнто». Вона порилася в сумочцi й знайшла балончик антильоду[41 - Спрей швидкоi дii для розморожування криги.], яким користувалася, щоб вiдмикати замки в «пiнто». – Не хочете перепочити хвилинку у своiй машинi, мiстере Йоу? Чому б вам трохи не погрiтись, а я спробую все владнати. Вiзьмiть парасолю, дощ майже вщух. Старлiнг пiдiгнала ФБРiвський «плiмут» ближче до дверей, щоб присвiтити собi фарами. Вона вийняла з машини мастильний щуп i накрапала оливи в замковi шпарини, а потiм побризкала антильодом, щоб розiгнати мастило. Мiстер Йоу сидiв у своiй машинi, усмiхався й кивав. Старлiнг радiла, що Йоу виявився чоловiком здоровоi думки i вона могла спокiйно працювати, не налаштувавши його проти себе. Стемнiло. У свiтлi фар «плiмута» Старлiнг почувалася так, наче ii виставили напоказ, у вусi лунав виск вентиляторного ременя – двигун працював на холостому ходу. Машину вона замкнула на ключ. На перший погляд мiстер Йоу здавався сумирним, але Кларiс вирiшила не лишати йому жодноi можливостi розчавити ii машиною об дверi. Навiсний замок стрибнув iй у руку, наче жабка, i тепер лежав у долонi вiдiмкнений, важкий i масний. Інший замок устиг просякнути оливою й вiдiмкнувся ще легше. Дверi не пiднiмалися. Старлiнг тягла за ручку, поки перед очима не попливли яскравi плями. На допомогу прийшов Йоу, але через маленьку та незручну дверну ручку та власну грижу вiн не змiг прикласти достатнього зусилля. – Можемо повернутися наступного тижня з моiм сином або якимось робiтником, – запропонував мiстер Йоу. – Менi вже дуже хочеться чимшвидше поiхати додому. Проте Старлiнг була зовсiм не певна, що колись повернеться до цього мiсця. Кроуфорду було б легше просто пiдняти телефонну слухавку й доручити цю справу Балтиморському оперативному вiддiлу. – Я хутенько, мiстере Йоу. У вашiй машинi е домкрат? Просунувши домкрат пiд дверну ручку, Старлiнг усiею вагою навалилася на гайковий ключ, що слугував iй за важiль. Дверi страшно зарипiли й пiднялися на пiвдюйма[42 - 12,5 мм.]. Посерединi полотно почало прогинатися. Дверi пiднялися ще на дюйм, i ще, поки iй не вдалося протиснути пiд них запасне колесо, щоб дверi не впали, поки вона встановлювала обидва домкрати (свiй i мiстера Йоу) по краях, розташовуючи iх якомога ближче до рейок, якими ковзали дверi. По черзi прикладаючись до домкратiв, вона дюйм за дюймом пiдняла дверi на пiвтора фута[43 - 0,46 м.] вiд землi, а тодi вони застрягли i бiльше не пiдiймалися, навiть коли вона щосили тиснула на важелi. Пiдiйшов мiстер Йоу та разом iз нею зазирнув пiд дверi. Нахилятися вiн мiг не довше кiлькох секунд за раз. – Там пахне мишами, – сказав вiн. – А мене запевняли, що гризунiв тут труять. Якщо менi не зраджуе пам’ять, це навiть прописано в контрактi. Про гризунiв тут майже не чутно, так вони казали. Але ж я iх чую, а ви? – Я теж, – вiдповiла Старлiнг. У променi лiхтаря вона розгледiла картоннi коробки та одну велику автомобiльну шину з широким бiлим ободом, що визирала з-пiд тканини. Шина була спущена. Кларiс вiдiгнала «плiмут» так, щоб частина свiтла вiд переднiх фар потрапляла пiд дверi, а тодi дiстала з салону гумовий килимок. – Заходите всередину, офiцере Старлiнг? – Треба все оглянути, мiстере Йоу. Вiн простяг iй носову хустку. – Пропоную вам гарненько перев’язати холошi на кiсточках. Щоб мишi не позалазили. – Дякую вам, сер, дуже слушна думка. Мiстере Йоу, якщо дверi впадуть, ха-ха, або ще щось трапиться, ви б не могли подзвонити за цим номером? Це наш оперативний вiддiл у Балтиморi. Вони знають, що я зараз тут iз вами, i можуть занепокоiтись, якщо незабаром я не дам про себе знати, розумiете мене? – Так, безперечно. Звiсно, я так i зроблю. Вiн подав iй ключi вiд «пакарда». Старлiнг постелила гумовий килимок на мокру землю й лягла на нього, затуливши лiнзи свого фотоапарата пластиковими пакетами для речових доказiв. Штани на кiсточках були надiйно перев’язанi ii носовичком та хусткою мiстера Йоу. На обличчя впали дрiбнi краплi дощу, а в нiс ударив запах плiсняви й мишей. Як не дивно, Старлiнг пригадався латинський вираз. У перший день навчання в Академii його написав на дошцi iнструктор з кримiналiстичноi експертизи, i то було гасло римського лiкаря: «Primum non nocere». Найперше – не нашкодь. «Вiн би до такого не додумався в якомусь довбаному гаражi, де повно мишей». Раптом прозвучав голос батька. Вiн звертався до неi, поклавши руку на плече ii брата: «Якщо не можеш грати без скавучання, Кларiс, iди краще додому». Старлiнг застебнула гудзик на комiрi блузки, втягла голову в плечi й ковзнула пiд дверi. Вона опинилася пiд заднiм бампером «пакарда». Автомобiль припаркували в лiвiй половинi складськоi комори, майже впритул до стiни. Праворуч височiли стоси картонних коробок, заповнюючи вiльний простiр бiля машини. Старлiнг плазувала на спинi пiдлогою, поки просунула голову у вузький прохiд, що лишився мiж коробками й автомобiлем. Вона посвiтила лiхтариком угору на картоннi кручi. Численнi павуки заплели прогалину павутинням. Здебiльшого – колопряди, чиi тенета були поцяткованi маленькими висохлими, щiльно перемотаними рештками комах. «Ну, хвилюватися можна тiльки з приводу коричневого павука-самiтника, а вiн не плете павутини на виднотi, – подумки заспокоiла себе Старлiнг. – А через решту не варто перейматись». Простору бiля заднього крила мало вистачити, щоб стати на ноги. Вона звивалася й крутилася, поки не вибралася з-пiд машини, мало не ткнувшись обличчям у широку шину з бiлим обiдком. Гума потрiскалась вiд сухоi гнилi. На колесi Кларiс розiбрала напис «GOODYEAR DOUBLE EAGLE»[44 - Марка автомобiльних шин.]. Намагаючись не забити голову, вона пiднялася й стала у вузькому проходi, затуляючи рукою обличчя вiд павутини. Мабуть, саме так почуваються, коли вдягають вуаль. Знадвору пролунало запитання вiд мiстера Йоу: – Мiс Старлiнг, з вами все гаразд? – Так, – вiдгукнулась вона. Вiд звуку ii голосу здiйнявся тихий шерхiт, з пiанiно вихопилося кiлька високих нот, наче щось пробiгло всерединi струнами. Свiтло вiд автомобiльних фар сягало iй по литки. – Ви знайшли пiанiно, офiцере Старлiнг? – То була не я. – Он як. Автомобiль був великий, високий i довгий. Згiдно з записами Йоу – лiмузин «пакард» 1938 року. Вiн був укритий тканиною, плюшевим ворсом усередину. Промiнь ii лiхтарика застрибав чохлом. – Це ви накрили машину тканиною, мiстере Йоу? – Я ii знайшов у такому станi й нiколи не розкривав, – гукнув Йоу пiд дверi. – З брудним ганчiр’ям я справи не матиму. Так ii зберiгав Распейл. Я просто переконався, що машина на мiсцi. Перевiзники вiдсунули пiанiно пiд стiну, укрили рядниною, склали коробки бiля машини й пiшли. Я платив iм погодинно. У коробках в основному ноти й книжки. Тканина на автомобiлi була товстою та важкою, i, коли Кларiс за неi потягла, у променi лiхтарика здiйнялися вихорцi пилу. Вона двiчi чхнула. Ставши на носочки, Старлiнг згорнула чохол до середини високоi старовинноi машини. Вiкна на заднiх дверях були завiшенi. На ручках лежав шар пилу. Їй довелося перехилятися через коробки, щоб дотягтися до дверей. Торкнувшись краю ручки, вона спробувала потягнути ii вниз. Замкнено. У заднiх дверях замкiв не було. Аби дiстатися переднiх дверей, iй доведеться перекласти купу коробок, ось тiльки мiсця було збiса мало. Кларiс помiтила, що мiж завiсою i рамою заднього вiкна е маленька шпарина. Старлiнг знову перехилилася через коробки, щоб максимально наблизити очi до шибки, i присвiтила лiхтариком у щiлину. Спочатку вона побачила лише свое вiдображення, але потiм затулила промiнь долонею. Заднiм сидiнням ковзнула вузька смуга свiтла, послабленого вiд брудного скла. На сидiннi лежав розгорнутий альбом. У тьмяному променi кольори здавалися блiдими, але Старлiнг угледiла валентинки, розклеенi в альбомi. Старi мереживнi валентинки, що надималися на тих сторiнках. – Дуже вам дякую, докторе Лектер, – промовила Старлiнг, i вiд ii дихання з вiкна злетiла хмарка пилу, а шибка запiтнiла. Кларiс не хотiлося терти скло, тож довелося перечекати, поки воно знов стало прозорим. Промiнь свiтла посунувся далi – до пледа, що валявся зiбганий на пiдлозi, до матового блиску вiд пари чоловiчих туфель iз лакованоi шкiри. Над туфлями – чорнi шкарпетки, над шкарпетками починалися штани вiд класичного костюма, а в них – ноги. «Уцiймашинiнiкогонебулоцiлихп’ятьрокiв – тихо, тихо, не поспiшай, мала». – Мiстере Йоу! Агов, мiстере Йоу? – Так, офiцере Старлiнг? – Мiстере Йоу, здаеться, в машинi хтось сидить. – Отакоi! То вам краще вибиратися звiдти, мiс Старлiнг. – Ще не час, мiстере Йоу. Просто почекайте на мене ззовнi, якщо ваша ласка. «Саме зараз треба вмикати мозок. Треба думати, або решту життя доведеться скиглити в подушку. Тому зберись i зроби все правильно. Я не хочу знищити речовi докази. І менi потрiбна допомога. Але понад усе менi не хочеться марно бити на сполох. Якщо я даремно накличу сюди балтиморських оперативникiв i копiв, точно наживу собi лиха. Я бачу щось схоже на ноги. Мiстер Йоу не привiз би мене сюди, якби знав, що в машинi „холодний“, – подумала Старлiнг i навiть усмiхнулася. „Холодний“ – то вже бравада. – Тут нiкого не було вiд останнього вiзиту Йоу. Гаразд, отже, коробки тут з’явилися вже пiсля того, що лежить у машинi. А тому я можу переставити коробки, не пошкодивши речових доказiв». – Отже, мiстере Йоу. – Слухаю вас, офiцере Старлiнг. Менi викликати полiцiю чи ви самi впораетеся? – Це ще треба з’ясувати. Почекайте ззовнi, якщо ваша ласка. Завдання з коробками спричиняло не менше клопоту, нiж кубик Рубiка. Кларiс спробувала працювати, затиснувши лiхтарик пiд пахвою, двiчi його впустила i зрештою поклала на машину. Їй довелося складати коробки позаду себе, а невисокi картонки легко ковзнули пiд автомобiль. Пучка великого пальця засвербiла вiд укусу чи скалки. Тепер iй вдалося зазирнути в салон крiзь тьмяну шибку переднiх дверей. Бiля водiйського сидiння облаштувався павук, сплiвши собi павутину мiж великим кермом i коробкою передач. Передiлка мiж переднiми i заднiми сидiннями була зачинена. Старлiнг подумала, що не варто було лiзти пiд дверi складу, не змастивши ключ вiд «пакарда» оливою, проте, коли вона вставила його в шпарину, замок вiдiмкнувся. Через брак мiсця у вузькому проходi дверi прочинилися лише на третину. Вони вдарились об коробки з глухим стуком, вiд якого знову здiйнявся мишачий шерхiт, а з пiанiно вихопилося ще кiлька нот. З машини вiйнуло застояне повiтря з запахами тлiння й хiмiкатiв. Пам’ять Кларiс сколихнулася в якомусь мiсцi, але вона не змогла пригадати, в якому саме. Вона потяглася всередину, прочинила передiлку за водiйським сидiнням i посвiтила лiхтариком у заднiй вiдсiк машини. Першою промiнь намацав святкову сорочку з блискучими застiбками, хутко пiднявся до обличчя, проте жодного обличчя там не було, а тодi знов опустився до мерехтливих застiбок на сорочцi та атласних лацканiв, потiм – до колiн, за якими виднiлася розстiбнута ширiнка, i знову вгору – до охайноi краватки-метелика та комiра, з якого стирчала бiла шия манекена. Але над шиею було щось iще, якийсь предмет, що майже не вiдбивав свiтла. Тканина, наче чорна запона на мiсцi голови, велика, як покривало для клiтки з папугою. Старлiнг вирiшила, що то оксамит. Предмет стояв на фанернiй пiдставцi, яка простягалася до шиi манекена вiд багажноi полички позаду. Вона зробила кiлька знiмкiв з переднього сидiння, наводячи фокус при свiтлi лiхтарика та мружачись вiд спалаху фотоапарата. Потiм вилiзла з машини й розправила плечi. Вона стояла в темрявi – мокра, геть у павутиннi – i мiркувала, що робити далi. Чого iй точно не слiд робити, так це викликати спецiального агента, який очолюе Балтиморський оперативний вiддiл, аби той поглянув на манекен iз розстiбнутою ширiнкою та альбомом валентинок. Старлiнг вирiшила пробратися на задне сидiння та зняти з тоi штуки покривало i не стала довго про це роздумувати. Вона простягнула руку за водiйське сидiння, вiдiмкнула заднi дверi й переставила кiлька коробок, щоб iх прочинити. Старлiнг здавалося, що ця справа забрала в неi дуже багато часу. Коли вона вiдчинила дверцята, запах хiмiкатiв тiльки посилився. Кларiс нахилилася досередини, обережно взяла за кiнчики альбом iз валентинками й виклала його на пластиковий пакет, що лежав на автомобiлi. Ще один пластиковий мiшечок вона постелила на задне сидiння. Коли Старлiнг пробралася всередину, застогнали ресори, а коли вона сiла поруч iз манекеном, фiгура трохи похилилася. Права рука в бiлiй рукавичцi сповзла зi стегна та впала на сидiння. Кларiс торкнулася пальцями тоi рукавички. Рука пiд тканиною була твердою. Старлiнг з острахом вiдгорнула рукавичку на зап’ястку. Манекен був зроблений з бiлого синтетичного матерiалу. Штани напинались, i вона на мить пригадала деякi випадки, що траплялися в старших класах. З-пiд сидiння почувся тихий шерхiт. Нiжно, майже пестливо ii рука торкнулася покривала. Тканина легко ковзала твердою гладенькою поверхнею. Коли Кларiс намацала нагорi круглу ручку, то зрозумiла, що це за предмет. Вона збагнула: то велика лабораторна склянка для зразкiв. І усвiдомила, що може бути всерединi неi. Гидливо, проте без жодних вагань Кларiс стягла покривало. Голова у склянцi була охайно вiдтята одразу пiд нижньою щелепою. Вона дивилася на Старлiнг очима, побiлiлими вiд пекучого алкоголю, в якому зберiгалася. Рот був роззявлений, i з нього стирчав кiнчик сiрого язика. Протягом рокiв алкоголь устиг випаруватись, тому голова опустилася на дно склянки, а вершечок виступав над поверхнею рiдини, наче зотлiлий капелюшок. Повернута пiд дивним кутом до тулуба, голова тупо витрiщалася на Старлiнг. Навiть у грi свiтла вiд лiхтаря ii риси лишалися нерухомими й мертвими. Тодi Старлiнг звернула увагу на своi емоцii. Вона була задоволена. Вона втiшалася. На мить вона замислилась, чи то гiднi почуття. І зараз, у цей самий момент, сидячи в цiй старiй машинi з мертвою головою та мишами, Кларiс зберiгала здатнiсть мислити розсудливо й пишалася цим. – Ну, Тото, – сказала вона, – ми вже не в Канзасi[45 - Цитата з фiльму «Чарiвник Краiни Оз» (1939), яку промовляе до свого песика дiвчинка Доротi, коли потрапляе до казковоi краiни.]. Їй завжди хотiлося вимовити цю фразу в стресовiй ситуацii, але слова прозвучали фальшиво, i вона зрадiла, що ii нiхто не чув. Треба братися до роботи. Вона обережно вiдкинулася на спинку сидiння й роззирнулася навколо. Тут панувала атмосфера, яку вигадав i створив чийсь розум за тисячi свiтлових рокiв вiд потоку машин, що повз трасою 301. Сухi пелюстки опадали з рiзьблених кришталевих ваз, що стояли на пiдставках. Столик у салонi було розкладено й накрито полотняною скатертиною. На ньому стояла карафа, що зблискувала в темрявi. Павук наплiв тенета мiж карафою i невеликим пiдсвiчником поряд. Старлiнг спробувала уявити, як Лектер чи хтось iнший сидить тут з ii теперiшнiм кавалером, п’е вино та показуе йому валентинки. Що ще? Намагаючись якомога менше рухати манекен, Кларiс ретельно обшукала його на наявнiсть посвiдчення особи. Документiв не знайшлося. З кишенi пiджака вона дiстала обрiзки тканини, що лишилася пiсля пiдшивання штанiв, – iмовiрно, вечiрнiй костюм був новий, коли його вдягали на манекен. Старлiнг ткнула пальцем у горбочок, що напинав штани. Надто твердий навiть для старших класiв, подумалося Кларiс. Вона розгорнула ширiнку й посвiтила туди лiхтариком – фалоiмiтатор з полiрованого рiзьбленого дерева. Та ще й нiвроку великий. Старлiнг замислилася, чи не пропустила чогось у життi. Вона обережно повернула склянку й оглянула голову з бокiв i потилицi, шукаючи рани. Жодних видимих не виявилося. На склi була вiдтиснута назва фiрми з виготовлення лабораторного посуду. Старлiнг знов оглянула голову, i iй спало на думку, що вiд цього досвiду вона тiльки збагатиться. Вона уважно вдивлялася в це обличчя з язиком, що змiнював колiр у тому мiсцi, де торкався скла, – це було не так погано, як Мiггс, що давився язиком у ii снах. Кларiс подумалося, що тепер вона зможе дивитися на що завгодно, якщо це принесе людям користь. Старлiнг була молода. * * * За десять секунд до того, як телевiзiйний фургон WPIK пригальмував i зупинився, Джонетта Джонсон надягла сережки, напудрила свое гарне коричневе обличчя та оцiнила ситуацiю. Їхня знiмальна група прослуховувала перемовини копiв з округу Балтимор, тому вони прибули до «Сплiт-сiтi» ранiше за патрульнi машини. У свiтлi фар телевiзiйного фургона новинарi не побачили нiчого, крiм Кларiс Старлiнг, яка стояла перед складськими дверима зi своiм лiхтариком i маленьким ламiнованим посвiдченням, поки мокре волосся прилипало до ii голови пiд дрiбним дощем. Джонетта Джонсон завжди вмiла розпiзнати зелених новобранцiв. Вона вибралася з фургона, слiдом за нею вийшла знiмальна група, i вони попрямували до Старлiнг. Спалахнуло свiтло телекамери. Мiстер Йоу замалим не осiв на дно свого «б’юiка», так що в шибку проглядався тiльки його капелюх. – Джонетта Джонсон, новини WPIK, це ви повiдомили про вбивство? Старлiнг навряд чи була схожа на представника правоохоронних органiв i чудово це усвiдомлювала. – Я федеральний слiдчий, а це – мiсце скоення злочину. Я маю охороняти його, доки не приiдуть уповноваженi з Балтиморського… Помiчник оператора вхопився за складськi дверцята i спробував iх пiдняти. – Стiйте, – сказала Старлiнг. – Я до вас звертаюся, сер. Стiйте. Вiдiйдiть, будь ласка. Я не жартую. Не ставайте менi на завадi. Як же вона шкодувала, що не мае при собi жетона, унiформи, будь-чого. – Годi, Гаррi, – сказала репортерка. – Ох, офiцере, ми всiляко хочемо вам допомогти. По правдi, знiмальна група коштуе грошей, i менi просто хотiлося дiзнатися, чи варто iх тут тримати, поки не приiдуть владнi представники. Ви менi не скажете, чи е там труп? Не на камеру, просто мiж нами. Скажiть, а ми почекаемо. Ми будемо добре поводитись, обiцяю. То що, згода? – Я б на вашому мiсцi почекала, – вiдповiла Старлiнг. – Дякую, ви не пошкодуете, – сказала Джонетта Джонсон. – Послухайте, в нас е деяка iнформацiя про мiнi-склади «Сплiт-сiтi», може, стане вам у пригодi. Ви не присвiтите менi в папку? Подивимось, що я зможу для вас знайти. – Бiля ворiт щойно пригальмував знiмальний фургон WEYE, – оголосив той чоловiк, Гаррi. – Зараз я вам усе знайду, офiцере, ось воно. Близько двох рокiв тому був скандал, коли цю контору звинуватили в транспортуваннi й зберiганнi, що то було… феерверкiв? – Джонетта Джонсон надто часто поглядала за спину Старлiнг. Кларiс озирнулася й побачила, що оператор уже лiг на спину й просунув пiд дверi складу голову та плечi, а помiчник сiв бiля нього навпочiпки й наготувався передати йому мiнi-камеру. – Агов! – крикнула Старлiнг. Вона впала на колiна на мокру землю поруч iз оператором i потягла його за сорочку. – Вам туди не можна. Агов! Я ж вам сказала, що цього не можна робити. Весь цей час чоловiк говорив до неi, м’яко та безупинно: – Ми нiчого не чiпатимемо. Ми професiонали, можете за нас не хвилюватися. Копи все одно нас пропустять. Все гаразд, солоденька. Вiд його фамiльярного, розслабленого тону Старлiнг перемкнуло. Вона пiдбiгла до домкрата, що пiдпирав дверi з одного боку, та смикнула за важiль. Пронизливо вискнувши, дверi опустилися на два дюйми. Вона знову пiдняла важiль. Тепер дверi торкнулися грудей оператора. Проте вiн не став вилазити, i Кларiс витягла важiль з домкрата й пiшла з ним до хвацького репортера. Тепер ii слiпило багато телекамер, i в цьому сяйвi вона грюкнула важелем об складськi дверi, просто над оператором. На нього посипалися пил та iржа. – Годi мене iгнорувати, – сказала вона. – Ви ж мене не слухаетесь, так? Вилазьте звiдти. Негайно. Ще мить, i я заарештую вас за протидiю працiвниковi полiцii. – Та не переймайтесь ви так, – сказав помiчник. Вiн торкнувся ii рукою. Старлiнг напустилася на нього. Крiзь свiтло телекамер i виття сирен вона чула, як журналiсти викрикують запитання. – Руки геть i вiдiйди вбiк, хлопче. Вона наступила оператору на ногу бiля щиколотки й повернулася до помiчника, досi тримаючи в руцi важiль вiд домкрата. Вона не замахувалась важелем, але ефект був саме той. Все одно цей телевiзiйний репортаж не принесе iй честi. Роздiл 9 Аромати вiддiлення для маячних хворих здавалися сильнiшими в напiвтемрявi. Вiд екрана телевiзора, що беззвучно працював у коридорi, тiнь Старлiнг лягала на грати клiтки доктора Лектера. Вона нiчого не бачила в мороку, що пролягав за гратами, але не стала прохати санiтара ввiмкнути свiтло з розподiльного щита. Тодi свiтло з’явиться в усьому вiддiленнi, а вона знала, що полiцейськi округу Балтимор годинами палили лампи, поки горлали запитання до Лектера. Вiн вiдмовився говорити, натомiсть склав для них орiгамi у виглядi курки, яка дзьобае невидиме зерно, якщо ii смикати за хвiст угору й униз. Старший слiдчий розлючено розчавив курку в попiльничцi у вестибюлi й жестом припросив Старлiнг проходити. – Докторе Лектер? Вона чула свое дихання, а ще – дихання в глибинi коридору; але з порожньоi камери Мiггса – анi подиху. Мiггсова камера невблаганно спорожнiла. Це мовчання було схоже на протяг. Старлiнг знала, що Лектер стежить за нею з темряви. Минуло двi хвилини. Їi ноги та спина болiли пiсля змагань зi складськими дверима, а одяг промок. Вона сiла на пiдлогу просто на свое пальто, пiдiгнувши ноги пiд себе, на чималiй вiдстанi вiд грат, а тодi прибрала з-за комiра вологе скуйовджене волосся, щоб воно не торкалося шиi. На телевiзiйному екранi позаду неi змахував руками проповiдник. – Докторе Лектер, нам обом вiдомо, в чому рiч. Вони гадають, що ви говоритимете зi мною. Мовчання. У глибинi коридору хтось просвистiв мелодiю «Морем до острова Скай»[46 - Рядок iз шотландськоi народноi пiснi «Човен до острова Скай» («The Skye Boat Song»), у якiй згадуеться втеча шотландського повстанця Карла Едварда Стюарта пiсля поразки в битвi при Каллоденi.]. За п’ять хвилин вона сказала: – Дивне було вiдчуття, коли я туди потрапила. Менi хотiлося б якось поговорити про це з вами. Старлiнг сiпнулася, коли з камери Лектера вискочила шухляда. У тацi для iжi лежав чистий згорнутий рушник. Кларiс не чула, щоб Лектер рухався. Вона поглянула на рушник i з вiдчуттям падiння взяла його та просушила волосся. – Дякую, – сказала вона. – Чому ви не питаете мене про Баффало Бiлла? Голос Лектера прозвучав поблизу, на однiй висотi зi Старлiнг. Мабуть, вiн також сидiв на пiдлозi. – Вам щось про нього вiдомо? – Можливо, якщо я побачу його справу. – У мене ii нема, – вiдповiла Старлiнг. – І цiеi також не буде, коли вони покинуть вами користатися. – Знаю. – Ви можете дiстати матерiали у справi Баффало Бiлла. Звiти, фотографii. Менi хотiлося б на них поглянути. Ще б пак, хотiлося. – Докторе Лектер, ви самi це почали. А тепер, будь ласка, розкажiть менi про того чоловiка в «пакардi». – А ви знайшли цiлого чоловiка? Дивно. Я бачив тiльки голову. А звiдки ж узялася решта, як гадаете? – Гаразд. Чия це голова? – А що ви самi можете сказати? – Поки проведено лише початковий аналiз. Бiлий чоловiк приблизно двадцяти семи рокiв, користувався послугами американських i европейських дантистiв. – Коханець Распейла. Распейла, з його солоденькою флейтою. – За яких умов… Як вiн помер? – Як його умовили на тi умови, офiцере Старлiнг? – Нi, про це я спитаю пiзнiше. – Дайте-но я зекономлю вам час. Я цього не робив. Це скоiв Распейл. Распейл полюбляв морякiв. Був один скандинав на iм’я Клаус якийсь там. Распейл так i не назвав його прiзвища. Голос доктора Лектера перемiстився нижче. Старлiнг подумала, що вiн, певно, лiг на пiдлогу. – Клаус зiйшов зi шведського судна в Сан-Дiего. Распейл приiхав туди на лiто, викладати в консерваторii. Вiн геть утратив розум вiд того молодика. Швед угледiв гарну нагоду й пiднявся до нього на борт, так би мовити. Вони придбали якийсь недолугий житловий трейлер i пустилися лiсом голяка, наче парочка нiмф. Распейл сказав, що юнак йому зрадив i тому вiн його задушив. – Распейл вам сам про це розповiв? – О так, за умови нерозголошення таемницi терапевтичних сесiй. Гадаю, вiн збрехав. Распейл завжди прикрашав правду. Хотiв здаватися небезпечним i романтичним. Найiмовiрнiше, швед помер у результатi банального акту еротичноi асфiксii. Распейл був надто брезклий i слабкий, щоб його задушити. Ви помiтили, що голову Клауса вiдрiзали пiд самою щелепою? Мабуть, для того, щоб позбутися странгуляцiйних борозен вiд повiшення. – Розумiю. – Омрiяне щастя Распейла було зруйноване. Вiн поклав голову Клауса в сумку для боулiнгу й повернувся на Схiд. – А що вiн зробив iз рештою? – Поховав десь у горах. – Вiн показував вам голову в машинi? – О так, з плином нашоi терапii вiн вiдчув, що може повнiстю довiритись менi. Вiн часто приходив до Клауса, сидiв поруч i роздивлявся з ним валентинки. – А потiм Распейла також… не стало. Чому? – Чесно кажучи, менi обридло терпiти його скиглення. Це йому на краще, повiрте. Терапiя все одно зайшла в глухий кут. Гадаю, бiльшiсть психiатрiв мають одного-двох пацiентiв, яких би залюбки вiддали менi. Проте я нiколи не обговорював цiеi теми, i наразi розмова стае нецiкавою. – А ваш бенкет для керiвникiв оркестру? – Невже з вами не траплялися випадки, коли от-от мають прийти гостi, а на магазини нема часу? Треба вдовольнятися тим, що лежить у холодильнику, Кларiс. Можна я називатиму вас Кларiс? – Так. Гадаю, я зватиму вас просто… – Доктор Лектер, як i належить з огляду на ваш вiк i посаду, – вiдповiв вiн. – Так. – То як ви почувалися, коли опинилися в гаражi? – Побоювалася. – Чому? – Через мишей i комах. – У вас е якийсь прийом, щоб додати собi духу? – спитав доктор Лектер. – Жоден iз вiдомих менi прийомiв не спрацьовуе, просто треба зосередитись на тому, чого прагнеш. – Чи не виринули тодi у вашiй пам’ятi спогади чи ситуацii, навiть попри те, що ви до них не зверталися? – Можливо. Я про це не думала. – Щось iз вашого дитинства. – Поживу – побачу. – Як ви почувалися, коли дiстали звiстку про мого покiйного сусiда, Мiггса? Про це ви мене не розпитували. – Я збиралася. – Ви зрадiли, коли дiзналися новину? – Нi. – Ви засмутилися? – Нi. Це ви його пiдмовили? Доктор Лектер тихо розсмiявся: – Ви, офiцере Старлiнг, питаете мене, чи не навернув я мiстера Мiггса на скоення самогубства? Не смiшiть мене. Проте в цьому випадку простежуеться певна приемна симетрiя – що вiн подавився своiм лайливим язиком, ви так не вважаете? – Нi. – Неправда, офiцере Старлiнг. Перша брехня, яку ви менi сказали. Оказiя triste[47 - Сумний (iсп.).], як сказав би Труман. – Президент Труман[48 - Кларiс каже про 33-го президента США Гаррi С. Трумана (1881–1972); iмовiрно, доктор Лектер мае на увазi американського письменника Трумана Капоте (1924–1984), який мав вiтчима-кубинця та писав про Іспанiю.]? – Не зважайте. Як гадаете, чому я вам допомiг? – Не знаю. – Джек Кроуфорд вам симпатизуе, так? – Не знаю. – Певно, це також неправда. А вам хотiлося б йому подобатися? Скажiть, ви вiдчуваете бажання догодити йому, вас це хвилюе? Ви усвiдомлюете свое бажання догодити йому? – Всi хочуть подобатися, докторе Лектер. – Не всi. Гадаете, Джек Кроуфорд хоче вас у сексуальному планi? Я певен, що йому зараз дуже важко. Гадаете, вiн уявляе собi… ситуацii, взаемодiю… як вiн трахае вас? – Ця тема мене не цiкавить, докторе Лектер, такi запитання мiг поставити хiба що Мiггс. – Бiльше не поставить. – Це ви пiдштовхнули Мiггса до ковтання власного язика? – Вашi запитання часто мiстять подiбнi вiддiеслiвнi iменники. Вкупi з вашим акцентом вiдгонить канцелярщиною та нещирiстю. Ви вочевидь подобаетесь Кроуфорду, вiн вважае вас перспективною. Звiсно, ви не залишили без уваги дивний збiг обставин, Кларiс, – вам допомагае Кроуфорд i я також. Кажете, що не знаете, чому Кроуфорд вам допомагае, – а знаете, чому так роблю я? – Нi, розкажiть менi. – А ви не думаете, що менi просто подобаеться дивитися на вас i думати про те, щоб вас з’iсти, про те, якою ви будете на смак? – Так ось у чому рiч? – Нi. Менi дещо потрiбно вiд Кроуфорда, i я хочу домовитися з ним про обмiн. Але вiн нiколи не прийде сюди, до мене. Вiн не стане просити моеi допомоги з Баффало Бiллом, хоча розумiе, що молодi жiнки помиратимуть i надалi. – Не йму вам вiри, докторе Лектер. – Менi потрiбна дуже проста рiч, а вiн може ii для мене дiстати. Лектер повiльно ввiмкнув реостат у камерi. Малюнки та книжки зникли. Сидiння на туалетi – також. Чилтон обiдрав камеру Лектера, щоб покарати його за Мiггса. – Я провiв у цiй кiмнатi вiсiм рокiв, Кларiс. Я знаю, що живцем мене нiколи звiдси не випустять. Менi потрiбен краевид. Менi потрiбне вiкно, в якому я бачитиму дерево чи навiть воду. – А ваш адвокат не подавав петицiй… – Чилтон поставив у коридорi телевiзор, налаштований на релiгiйний канал. Щойно ви пiдете, санiтар увiмкне звук, i мiй адвокат нiчого не може з цим зробити, при тому, як зараз до мене ставляться суддi. Менi хотiлося б перебувати у федеральнiй установi та мати доступ до книжок i краевиду. Я щедро розплачуся за таку можливiсть. Кроуфорд мiг би цього домогтися. Попитайте в нього. – Я можу передати йому вашi слова. – Вiн не зважатиме на них. А Баффало Бiлл убиватиме ще i ще. Почекайте, поки вiн почне знiмати скальпи, то я подивлюся, якоi ви тодi заспiваете. Гм-м-м… Скажу вам одну рiч про Баффало Бiлла, навiть не зазираючи до його справи, i спливе ще багато рокiв, поки його впiймають, якщо впiймають узагалi, i тодi ви дiзнаетеся, що я був правий i мiг вам допомогти. Я мiг урятувати життя. Кларiс? – Так? – Баффало Бiлл мешкае у двоповерховому будинку, – промовив доктор Лектер i вимкнув свiтло. Бiльше вiн анi словом не прохопився. Роздiл 10 Кларiс Старлiнг притулилася до стола для гри в крепс, що стояв у казино ФБР, i намагалася придiляти увагу лекцii з вiдмивання грошей у гральному бiзнесi. Минуло пiвтори доби вiдтодi, як полiцейськi округу Балтимор узяли в неi свiдчення (з допомогою друкарки, яка курила одну сигарету за iншою, набираючи текст двома пальцями: «Спробуйте прочинити оту кватирку, якщо вам заважае дим») i усунули ii вiд справи, нагадавши, що вбивство не вважаеться федеральним злочином. У новинах недiльного вечора показували сутичку Старлiнг iз репортерами, i вона була певна, що на неi чекае великий прочухан. І весь цей час – анi слова вiд Кроуфорда чи оперативникiв з Балтимора. У Кларiс складалося враження, що вона вiдправила рапорт у нiкуди. Казино, у якому перебувала Кларiс, було маленьким – воно працювало у вантажнiй фурi, поки його не накрили ФБРiвцi i не встановили в Академii як навчальний засiб. У вузенькiй кiмнатi скупчилися полiцейськi з рiзних вiдомств; двое техаських рейнджерiв i детектив зi Скотленд-Ярду запропонували iй присiсти, але вона подякувала й вiдмовилась. Решта класу Старлiнг також перебували в корпусi Академii, далi коридором, i вишукували волосини на автентичному килимi зi «спальнi зi злочином сексуального характеру» та вимiтали щiточками «пересiчний банк», видивляючись вiдбитки пальцiв. Старлiнг уже стiльки годин провела на обшуках i дактилоскопiчних експертизах як помiчник кримiналiста, що ii натомiсть направили на iншу лекцiю, яка проходила в рамках курсу для приiжджих правоохоронцiв. Кларiс замислилась, чи не було якоiсь iншоi причини на те, що ii вiдокремили вiд класу, – може, вони всiх так iзолюють перед тим, як послати на забiй. Старлiнг сперлася лiктями на «прохiдну» лiнiю[49 - Pass line – зона для ставок, яка проходить уздовж усього столу для гри в костi.] грального стола та спробувала зосередитися на махiнацiях в азартних iграх. Але натомiсть думала про те, як сильно не люблять у ФБР, коли iхнi агенти з’являються на телебаченнi, якщо це, звiсно, не офiцiйна прес-конференцiя. Доктор Лектер дiяв на пресу, наче валерiана на кота, i хтось iз балтиморських полiцейських радо повiдомив репортерам iм’я Старлiнг. Знову й знову вона бачила себе в недiльних вечiрнiх новинах. То була «Старлiнг iз ФБР» у Балтиморi, яка грюкала важелем вiд домкрата по складських дверях, поки оператор намагався пiд них пролiзти. То була «федеральний агент Старлiнг», яка поверталася до помiчника оператора, стискаючи в руцi важiль. На каналi-конкурентi WPIK за браком власного вiдеоматерiалу оголосили про подання позову за заподiяння фiзичноi шкоди проти «Старлiнг iз ФБР» i самого Бюро, оскiльки в очi оператору потрапили пил та iржа, коли Старлiнг стукала по дверях. Джонетта Джонсон iз WPIK дiлилася вiд узбережжя до узбережжя одкровеннями про те, як Старлiнг знайшла тi рештки в гаражi завдяки «надприродному зв’язку з чоловiком, якого полiцiя нарекла… монстром!» Було очевидно, що WPIK мали в лiкарнi iнформатора. «НАРЕЧЕНА ФРАНКЕНШТЕЙНА!!» – кричало «Народне базiкало» з полиць у супермаркетi. ФБР вiдмовилось вiд офiцiйних коментарiв, але Старлiнг була певна, що iх вистачало в самому Бюро. За снiданком один iз ii однокласникiв, молодик, який надто завзято користувався лосьйоном пiсля голiння «Каное», назвав Старлiнг Мелвiном Пелвiсом – дурний каламбур вiд iменi Мелвiна Пурвiса, першого агента Гувера в тридцятих роках[50 - Джон Едгар Гувер (1895–1972) – директор Федерального бюро розслiдувань протягом 1935–1972 рр.; Мелвiн Пурвiс (1903–1960) – агент ФБР, який очолював слiдство у справi легендарного гангстера Джона Дiллiнджера; pelvis (англ.) – частина анатомiчного таза пiд назвою «ниркова миска» (а також стегна – Елвiса Преслi називали Elvis Pelvis за грайливi танцювальнi рухи).]. Пiсля вiдповiдi вiд Арделii Мепп молодик побiлiв, як крейда, i бiльше не торкнувся свого снiданку. Тепер Старлiнг перебувала в химерному станi, коли ii нiщо не могло здивувати. Минув день, потiм нiч, а вона немов занурилась у пронизливу тишу на днi океану. Вона мала намiр захищатися, якщо трапиться така нагода. Викладач говорив i обертав колесо рулетки, але не випускав iз рук кульку. Старлiнг дивилася на нього й дедалi бiльше переконувалася, що вiн жодного разу в життi не кидав тiеi кульки. Тепер вiн щось казав: – Кларiс Старлiнг. Чому вiн каже «Кларiс Старлiнг»? Це ж я. – Так, – озвалась вона. Викладач указав пiдборiддям на дверi позаду неi. Ось воно. Поки Кларiс оберталася поглянути, хто по неi прийшов, ii душа сховалась у п’яти. Але виявилося, що то Брiгем, iнструктор зi стрiльби, який зазирав у кiмнату й показував на неi в натовпi. Коли Старлiнг його побачила, Брiгем поманив ii на вихiд. На якусь мить вона вирiшила, що ii виженуть з Академii, але такого не стали б доручати Брiгемовi. – По конях, Старлiнг. Де ваше польове спорядження? – сказав вiн у коридорi. – У мене в кiмнатi… У крилi С. Старлiнг мусила бiгти, щоб не вiдставати вiд Брiгема. Вiн нiс велику дактилоскопiчну валiзу з реквiзицiйноi (справжню, а не одну з тих iграшкових, якими вони користувалися на заняттях) i невелику брезентову торбину. – Сьогоднi ви поiдете з Джеком Кроуфордом. Берiть речi для ночiвлi. Можливо, ви встигнете повернутись, але берiть. – Куди? – Якiсь мисливцi на качок iз Захiдноi Вiрджинii знайшли в рiчцi Елк тiло, ще завидна. Обставини вказують на Баффало Бiлла. Зараз справою займаеться команда мiсцевого шерифа. Вони там справжнi вiдлюдьки, тому Джек не став чекати, поки вони самi подiляться з нами iнформацiею, – сказав Брiгем i зупинився бiля дверей до крила С. – Йому потрiбен помiчник, який принагiдно зможе зняти вiдбитки пальцiв у потопельника. Ви ж на дактилоскопii муху з’iли, то впораетесь iз цим, еге ж? – Еге ж, дайте-но перевiрити валiзу. Брiгем вiдчинив валiзу й тримав ii, поки Старлiнг висувала шухлядки. Тоненькi голки для iн’екцiй та пробiрки були на мiсцi, але бракувало фотоапарата. – Менi потрiбен поляроiд CU-5 з масштабом один до одного, а також касети та батарейки. – З реквiзицiйноi? Домовились. Вiн передав iй брезентову торбинку, i, вiдчувши ii вагу, Кларiс збагнула, чому по неi послали саме Брiгема. – Вам iще не видавали службову зброю, так? – Не видавали. – Вам знадобиться повний комплект. Ось наплiчна кобура, яку ви носите на стрiльбищi. Револьвер мiй власний. Такий самий «смiт» iз корпусом «К»[51 - K-frame – маркування рiзних моделей револьверiв «Smith & Wesson» середнього розмiру i тривкостi корпусу.], до якого ви привченi, але ударно-спусковий механiзм послаблений. Пострiляйте без набоiв у себе в кiмнатi, як знайдете ввечерi час. Рiвно за десять хвилин я чекатиму на вас за крилом С – в автомобiлi й з фотоапаратом. І ще – в «Синьому каное» нема гальюна. Тому раджу вам сходити в туалет, поки е час. Хутенько, Старлiнг. Вона хотiла поставити йому запитання, але Брiгем уже пiшов. Це напевне Баффало Бiлл, якщо Кроуфорд сам туди iде. І що то, в бiса, за «Сине каное»? Але коли збираешся, треба думати тiльки про збори. Старлiнг зiбралася вмiло та швидко. – Як… – Нормально, – перебив ii Брiгем, коли вона сiла в машину. – На спинi куртки видно невеличкi вм’ятини вiд чиiхось сiдниць, якщо прискiпуватись, але наразi згодиться. Пiд блейзером вона мала короткоствольний револьвер, який лежав у кобурi «пенкейк»[52 - Pancake (досл. з англ. «млинець») – рiзновид пласкоi кобури, яку зручно носити пiд одягом.] пiд пахвою, а з другого боку до пояса було почеплено швидкозарядну обойму. Брiгем прямував до аеродрому Куантiко на найвищiй допустимiй швидкостi. Вiн прокашлявся: – На польовому завданнi добре те, Старлiнг, що там нема нiякоi полiтики. – Невже? – Ви правильно робили, коли захищали той гараж у Балтиморi. Непокоiтесь про телебачення? – А варто? – Ця розмова залишиться мiж нами, так? – Так. Брiгем вiдсалютував у вiдповiдь морпiху, який керував рухом транспорту. – Узявши вас сьогоднi з собою, Джек виказуе вам довiру, це всiм ясно, – сказав вiн. – Якщо, наприклад, у Вiддiлi професiйноi вiдповiдальностi йому спробують утерти носа вашою справою, тямите, про що я? – Гм-м. – Кроуфорд не стане прогинатися. Вiн уже пояснив де слiд, що ви мали захищати мiсце скоення злочину. Вiн вiдпустив вас туди голiруч – тобто без жодних ознак представника правоохоронних органiв, про це вiн теж казав. Та й копи в Балтиморi не одразу зреагували на виклик. Окрiм того, зараз Кроуфорду потрiбен помiчник i в нього немае зайвоi години, щоб чекати на Джиммi Прайса, який направить йому когось iз лабораторii. Тому хто, як не ви, Старлiнг. А потопельник – справа не з приемних. Це не покарання, але якщо знадобиться, то можна буде показати це завдання саме в такому свiтлi. Розумiете, Кроуфорд дуже кмiтливий, але вiн не любить нiчого пояснювати, тому я завiв цю розмову… Якщо ви працюете з Кроуфордом, маете знати, що в нього вiдбуваеться. А ви знаете? – Нi, нiчого не знаю. – У нього й без Баффало Бiлла вистачае клопоту. Його дружина Белла дуже хвора. Вона… безнадiйна. Вiн привiз ii додому. Якби не Баффало Бiлл, Кроуфорд давно б узяв вiдпустку з догляду за хворим. – Я цього не знала. – Про це не говорять. Не спiвчувайте йому, не кажiть нiчого, бо все одно марно… вони вдвох прожили гарне життя. – Дякую, що сказали. Коли вони пiд’iжджали до аеродрому, Брiгем трохи пожвавiшав. – Я наготував кiлька важливих промов пiд кiнець стрiлецького курсу, Старлiнг, спробуйте iх не пропустити. Вiн поiхав навпростець мiж ангарами. – Не пропущу. – Послухайте, я вчу вас таких речей, якi, найпевнiше, вам робити не доведеться. Сподiваюся, не доведеться. Але у вас е неабиякий хист, Старлiнг. Якщо треба буде стрiляти, ви впораетесь. Робiть вправи. – Гаразд. – І нiколи не кладiть його в сумочку. – Гаразд. – Дiставайте його по кiлька разiв щоночi. Тримайте пiд рукою. – Згода. На рулiжнiй смузi аеродрому Куантiко стояв двомоторний ветеран «бiчкрафт» iз увiмкненими сигнальними вогнями та прочиненими дверцятами. Один iз пропелерiв обертався й шарпав траву бiля злiтноi смуги. – Тiльки не кажiть, що це «Сине каное», – вихопилось у Старлiнг. – Ага. – Воно маленьке й старе. – Старе – це точно, – весело погодився Брiгем. – Управлiння боротьби з наркотиками натрапило на нього у Флоридi ще давно, коли вiн упав в окрузi Глейдс. Проте зараз вiн цiлком справний. Сподiваюсь, Гремм i Рудман[53 - Маеться на увазi закон про обмеження бюджетних витрат Гремма – Рудмана – Голлiнгса.] не дiзнаються, що ми його взяли, – бо ми мали iхати автобусом. Вiн зупинив машину бiля лiтака й дiстав iз заднього сидiння багаж Старлiнг. Попри невелике сум’яття вiн примудрився передати iй речi та потиснути руку. А потiм, навiть сам того не очiкуючи, Брiгем промовив: – Бережи вас Бог, Старлiнг. З вуст морпiха цi слова прозвучали дивно. Вiн не мiг збагнути, звiдки вони виринули, i вiдчув, як щоки запекло. – Дуже… дякую, мiстере Брiгем. Кроуфорд сидiв поруч iз пiлотом, без пальта, в сонцезахисних окулярах. Вiн озирнувся до Старлiнг, коли почув, як пiлот захрьопнув дверi. Кларiс не бачила його очей крiзь темнi скельця, i вiн здавався iй незнайомцем. Кроуфорд був блiдий i напружений, наче корiння, яке видирае з землi бульдозер. – Сiдайте на лаву й читайте, – сказав вiн. На сидiннi позаду нього лежала товста папка. На обкладинцi було написано «БАФФАЛО БІЛЛ». Старлiнг мiцно притисла ii до грудей, коли «Сине каное» заревло, смикнулось i покотилося злiтною смугою. Роздiл 11 Край злiтноi смуги став нечiтким i провалився вниз. Маленький лiтак звернув з повiтряноi траси аеродрому, i на сходi, за Чесапiкською затокою, блимнули променi ранкового сонця. Кларiс Старлiнг побачила внизу Академiю, а в сусiдствi – Куантiкську базу морськоi пiхоти. Мiнiатюрнi силуети морпiхiв бiгли й дерлися смугою перешкод. Ось який вигляд воно мало згори. Одного разу пiсля нiчних занять зi стрiльби вона йшла темною, безлюдною Алеею Гогана, йшла i думала про свое, коли почула над головою ревiння лiтакiв, а потiм у цiй новiй тишi над нею в небi зазвучали голоси – то десантники практикували нiчну висадку й перегукувалися мiж собою, спускаючись крiзь морок на землю. І тодi Кларiс замислилась, як вони почувалися, коли чекали на спалах сигнальноi лампи над дверима лiтака, коли провалювалися в суцiльну темряву. Може, саме так i почувалися. Вона розгорнула папку. Їм було вiдомо про п’ять убивств, якi скоiв той Бiлл. Щонайменше п’ять, а можливо, й бiльше випадкiв протягом останнiх десяти мiсяцiв, коли вiн викрадав жiнку, вбивав ii та знiмав шкiру. (Старлiнг пробiгла очима звiт патологоанатома, знайшла результати гiстамiновоi проби[54 - Рiвень вiльного серотонiну та гiстамiну в пошкоджених дiлянках шкiри дае змогу визначити, чи було завдане ушкодження за життя, чи пiсля смертi.] й пересвiдчилася, що вiн спочатку iх убивав, а вже потiм робив усе iнше.) Покiнчивши з тiлом, вiн скидав його в пливучу воду. Усi тiла було знайдено в рiзних рiчках, униз течiею вiд якогось перехрестя мiжштатних трас, i всi – в рiзних штатах. Очевидно, що Баффало Бiлл багато подорожував. Оце тiльки й було вiдомо про нього, та ще хiба те, що вiн мав принаймнi один револьвер. Шiсть лiворуких нарiзiв – можливо, «кольт» або якась реплiка. Борозни на знайдених кулях свiдчили про те, що вiн стрiляв патронами «38-й спецiальний» з довшими гiльзами 357[55 - Патрон.38 Special, розроблений компанiею «Smith & Wesson», стандартний набiй для револьверiв полiцii США у 1920—1990-х роках.]. Пiсля рiчок не лишалося вiдбиткiв пальцiв, жодних трасологiчних доказiв, як-от волосся чи волокнини. Найвiрогiднiше, вiн був бiлим чоловiком: бiлим, оскiльки серiйнi вбивцi зазвичай обирають жертв своеi етнiчноi групи – а всi вони були бiлими; чоловiк, тому що серiйнi вбивцi жiночоi статi наразi майже не вiдомi. Парочка мiських оглядачiв знайшли рядок iз моторошного вiршика е. е. каммiнгза[56 - Едвард Естлiн Каммiнгз (1894–1962) – американський публiцист, драматург, художник i поет-експериментатор, часто пiдписувався з малоi лiтери.] пiд назвою «Баффало Бiлл»: …то як тобi твiй синьоокий хлопчик, панi Смерть. Хтось, мабуть, Кроуфорд, приклеiв цитату з внутрiшнього боку обкладинки. Не iснувало чiткого зв’язку мiж мiсцями, де Бiлл викрадав молодих жiнок i де вiн потiм скидав тiла. З тих випадкiв, коли трупи знаходили так скоро, що була можливiсть визначити час смертi, полiцiя дiзналася про ще одну особливiсть убивцi. Бiлл тримав викрадених у полонi живими, недовго. Жертви помирали за тиждень або десять днiв пiсля викрадення. З цього випливало, що в Бiлла мало бути мiсце, де вiн iх тримав, таке, де вiн мав змогу працювати на самотi. А отже, вiн не був волоцюгою. Радше скидався на павука-землекопа. З норами-пастками. Десь там. Саме це найбiльше лякало громадськiсть – що вiн утримуе дiвчат тиждень i навiть бiльше, знаючи, що зрештою iх уб’е. Двох повiшено, трьох застрелено. Жодних слiдiв насильства чи побиття до смертi; у висновках медекспертiв не мiстилося записiв про «особливi спотворення» в дiлянцi генiталiй, хоча патологоанатом зазначив, що якби стан тiл був хоч трохи гiрший, то помiтити такi ознаки було б уже просто неможливо. Усi були знайденi голими. У двох випадках при дорозi бiля будинкiв, де жили жертви, виявили верхнiй жiночий одяг, розрiзаний на спинi, наче костюми для покiйникiв. Старлiнг здужала передивитися всi фотографii. Найгiршi мертвi – це утопленики, суто фiзично. А також усi вони викликають нестримне спiвчуття, як це часто трапляеться з убитими, яких знаходять просто неба. Насильство, якого зазнала жертва, незахищенiсть перед силами природи та очима незнайомцiв – усе це спричиняе злiсть, якщо в тебе е можливiсть злоститися на роботi. Часто, коли вбивства трапляються вдома, свiдки ганебних звичок жертви та ii власнi жертви (жiнки й чоловiки, яких били, дiти, з яких знущалися) гуртуються й перешiптуються, що покiйник сам накликав таку долю, i в бiльшостi випадкiв це правда. Але до такого нiхто не був готовий. Тут у жiнок навiть шкiри не було. Вони лежали на брудних берегах мiж викинутих пляшок з-пiд мастила та обгорток вiд сандвiчiв – помiж свiдкiв нашого з вами зубожiння. У жертв, яких знайшли в холодну погоду, обличчя здебiльшого збереглися. Старлiнг довелося нагадати собi, що вони шкiрили зуби не через бiль, якого зазнали, а внаслiдок харчування черепах i риб, якi створили такий вираз обличчя. Бiлл знiмав шкiру з тулуба, майже не чiпаючи ii на кiнцiвках. Старлiнг подумала, що на тi фотографii було б не так важко дивитися, якби в кабiнi лiтака не стояла така задуха, i якби той клятий лiтак не нахилявся пiд таким моторошним кутом, бо ж у нього один пропелер забирае повiтря краще за другий, i якби це трикляте сонце не посилало крiзь подряпане скло такi слiпучi променi, що голова починае болiти. Його можна впiймати. Старлiнг учепилася за цю думку, аби висидiти в цiй неймовiрно маленькiй кабiнi, тримаючи на колiнах оберемок жахливоi iнформацii. Вона могла б допомогти зупинити його раз i назавжди. А тодi вони змогли б покласти цю гладеньку, трохи замацану папку в шухляду й замкнути ii на ключ. Вона дивилася Кроуфорду в потилицю. Якщо Кларiс заповзялася спинити Баффало Бiлла, то кращоi команди годi шукати. Кроуфорд був органiзатором успiшних пошукiв трьох серiйних убивць. Але не без втрат. Вiлл Грем, найкращий слiдовик, який коли-небудь був у зграi Кроуфорда, вважався легендою в Академii; а ще вiн був п’яничкою, який жив у Флоридi, й мав таке обличчя, що, як казали, дивитися неможливо. Мабуть, Кроуфорд потилицею вiдчув, що вона на нього дивиться. Вiн пiдвiвся з сидiння. Пiлот торкнувся штурвала, коли Кроуфорд перелiз назад до Старлiнг i застiбнув паски на лавi поруч iз нею. Тодi вiн зняв сонцезахиснi окуляри та надягнув своi двофокуснi, i Кларiс знову вiдчула, що знайома з цим чоловiком. Коли вiн поглянув спочатку на неi, потiм у папку, а потiм знов на неi, його обличчям промайнула якась тiнь, але швидко зникла. Якби Кроуфорд зробив жвавiшу гримасу, то вона означала б жаль. – Менi жарко, а вам жарко? – спитав вiн. – Боббi, тут до бiса спекотно, – гукнув вiн пiлотовi. Боббi щось налаштував, i вiйнуло холодне повiтря. У вологiй атмосферi кабiни утворилося кiлька снiжинок, i вони опустилися на волосся Старлiнг. Джек Кроуфорд вийшов на полювання, i його очi сяяли, наче яскравий зимовий день. Вiн розгорнув папку на картi центру i сходу Сполучених Штатiв. На нiй були позначенi мiсця, де знайшли тiла, – вiзерунок iз розкиданих крапок, такий же недоладний i мовчазний, як Орiон. Кроуфорд дiстав iз кишенi ручку й поставив нову крапку – мiсце iхнього призначення. – Рiчка Елк, приблизно за шiсть миль на пiвдень вiд федеральноi траси 79, – сказав вiн. – Цього разу нам пощастило. Тiло заплуталося в переметi – в мотузцi з гачками, що ii ставлять поперек рiчки. Полiцiя гадае, що дiвчина пробула у водi не дуже довго. Їi привезли до Поттера, в окружний центр. Менi якнайшвидше потрiбно дiзнатися, хто вона така, аби почати шукати свiдкiв викрадення. Щойно отримаемо вiдбитки, надiшлемо iх наземною лiнiею. – Кроуфорд пiдвiв голову й подивився на Старлiнг крiзь нижнi скельця. – Джиммi Прайс сказав, що ви впораетеся з утоплеником. – Власне, я нiколи не мала справу з цiлим утоплеником, – вiдповiла Старлiнг. – Я знiмала вiдбитки пальцiв з рук, якi мiстер Прайс щодня отримував поштою. Хоча бiльшiсть iз них були утоплениками. Люди, якi нiколи не працювали пiд керiвництвом Джиммi Прайса, вважали його за милого буркуна. Але насправдi, як i бiльшiсть буркунiв, вiн був злим стариганем. Джиммi Прайс завiдуе прихованими вiдбитками у вашингтонськiй лабораторii. Старлiнг проходила в нього стажування як експерт-кримiналiст. – Старий Джиммi, – приязно сказав Кроуфорд. – Як вони називають ту роботу… – Посада називаеться «ниций лаборант», або ж дехто полюбляе кличку «Ігор»[57 - Кличка архетипового помiчника готичних злодiiв, наприклад графа Дракули чи Вiктора Франкенштейна.] – так надруковано на гумовому фартуху, який менi видали. – Точно. – Радять уявити, що ти рiжеш жабу. – Зрозумiло… – А потiм тобi приносять пакунок iз UPS[58 - «United Parcel Service» – американська компанiя, що спецiалiзуеться на експрес-доставцi й логiстицi.]. І всi збiгаються подивитися, навiть уривають перерву на каву, i сподiваються, що ти блювонеш. Я дуже добре знiмаю вiдбитки з утопленикiв. Власне… – Гаразд, а тепер погляньте сюди. Першу вiдому нам жертву було знайдено в рiчцi Блеквотер у Мiссурi, неподалiк Лоун-Джека, минулого червня. Дiвчина на прiзвище Бiммел, про ii зникнення повiдомили в Бельведерi, штат Огайо, 15 квiтня, тобто за два мiсяцi до того. Багато ми не виявили – ще три мiсяцi пiшло тiльки на те, щоб ii iдентифiкувати. Наступну вiн схопив у Чикаго на третьому тижнi квiтня. Їi знайшли в рiчцi Вобаш, у передмiстi Лафаета, штат Індiана, усього за десять днiв пiсля зникнення, тож ми змогли визначити, що з нею сталося. Наступна жертва – бiла жiнка, трохи за двадцять, яку скинули в Роллiнг-Форк поблизу траси І-65, десь за тридцять вiсiм миль на пiвдень вiд Луiсвiлля, штат Кентуккi. Їi так i не вдалось iдентифiкувати. А ще Варнерова жiнка, викрадена в Евансвiлi, штат Індiана, а викинута в Ембаррасi, поблизу мiжштатноi траси 70 у Схiдному Іллiнойсi. – Потiм вiн перемiстився на пiвдень, – продовжував Кроуфорд, – i скинув одне тiло в Конасагуа пiд Дамаском, штат Джорджiя… ось ii фото з випускного. Йому диявольськи щастить – жодна людина ще не бачила, як вiн викрадае дiвчат. Окрiм того, що вiн залишае трупи бiля мiжштатних трас, нiякоi послiдовностi в його дiях не знайдено. – А якщо вiдстежити його шлях вiд мiсць, де вiн скидав тiла, за найбiльш щiльними автомобiльними потоками, щось збiгаеться? – Нi. – А якщо ми… постановимо собi… що вiн скидае тiло i викрадае нову дiвчину протягом однiеi поiздки? – спитала Старлiнг, обережно уникаючи забороненого слова «припускати». – Спочатку вiн мае позбутися тiла, так, на випадок, якщо його впiймають на викраденнi? Якщо вiн попадеться на викраденнi, то зможе обставити все як напад, випросити собi помилування, а справу надiшлють до архiву – якщо в багажнику не буде трупа. То чому б не провести вектори назад, вiд одного мiсця, де знайшли тiло, до попереднього? Та ви вже проводили. – Гарна iдея, але вiн i це передбачив. Якщо вiн дiйсно робить обидвi справи за одним разом, то iздить зигзагами. Ми запустили комп’ютерну симуляцiю, спочатку прив’язавши його до трас захiдного напрямку, потiм до схiдного, потiм спробували рiзнi комбiнацii всiх можливих даних, що iх ми отримали з мiсць, де дiвчат викрадали й викидали. Вводимо iнформацiю в комп’ютер, а з нього дим шугае. Вiн мешкае на Сходi, каже машина. Вiн не залежить вiд мiсячного циклу, каже вона. Жодних збiгiв у датах, коли в мiстах вiдбувалися громадськi заходи. Казна-що. Нi, вiн чекав на нас, Старлiнг. – Гадаете, вiн надто обережний як на суiцидника? Кроуфорд кивнув: – Певно, що надто обережний. Тепер вiн знайшов для себе стосунки, значущу взаемодiю, i йому кортить постiйно цим займатися. Я на суiцид не сподiваюся. Кроуфорд передав пiлотовi склянку води з термоса. Ще одну вiн дав Старлiнг, а собi намiшав алказельцер. Шлунок Кларiс стрибнув угору, коли лiтак почав знижуватися. – Кiлька моментiв, Старлiнг. Я чекаю вiд вас першокласноi кримiналiстичноi експертизи, але й не тiльки. Ви неговiрка, i це нiчого, я теж. Але не подумайте, що вам конче треба дошукуватися доказiв, перш нiж щось менi зауважити. Дурних запитань не iснуе. Ви бачитимете речi, якi не побачу я, i я хочу про них знати. Може, у вас талант. Отак несподiвано трапилась нагода перевiрити, на що ви здатнi. Шлунок Старлiнг пiдстрибував, обличчя зберiгало зацiкавлений вираз, а вона слухала й думала про те, як давно Кроуфорд вирiшив залучити ii до цiеi справи, як довго вiн чекав, щоб вона спрагла до цього шансу. Вiн був лiдером i за властивiстю лiдерiв торочив щиру й вiдверту маячню, це точно. – Отак думаеш про нього, дивишся, де вiн бував, i починаеш потроху його вiдчувати, – говорив Кроуфорд. – Вiн навiть не весь час викликае вiдразу, хоча в це важко повiрити. А тодi, якщо пощастить, серед усiх тих надбаних знань тебе щось дзьобае, намагаеться привернути увагу. Завжди кажiть менi, Старлiнг, коли вас щось дзьобне. Затямте, справа й так надто заплутана, щоб ii ще плутали слiдчi. Не дозвольте зграi копiв збити вас iз пантелику. Живiть тим, що бачите. Слухайте тiльки себе. Вiдокремте злочин вiд того, що вiдбуваеться навколо. Не намагайтеся вишукати в цьому хлопцевi якусь послiдовнiсть чи симетрiю. Дослухайтесь, i хай вiн сам усе розповiсть. І ще одне: слiдство нагадуе зоопарк. Ним займаеться багато юрисдикцiй, i кiлькома завiдують невдахи. А нам треба знайти з ними спiльну мову, аби вони не тримали на нас зуб. Ми вирушаемо в Поттер, Захiдна Вiрджинiя. Про людей, до яких iдемо, менi нiчого не вiдомо. Вони можуть виявитися гарними хлопцями або ж вирiшити, що ми шукаемо легкоi наживи. Пiлот прибрав iз вуха навушник i кинув через плече: – Майже на мiсцi, Джеку. Ти там лишаешся? – Ага, – мовив Кроуфорд. – Школа скiнчилася, Старлiнг. Роздiл 12 Ось i Поттерське похоронне бюро, найбiльший бiлий каркасний будинок на Поттер-стрит у Поттерi, Захiдна Вiрджинiя, яке також виконуе функцii моргу округу Ранкiн[59 - Мiсто Поттер i округ Ранкiн у штатi Захiдна Вiрджинiя е вигаданими (проте в рiдному штатi Томаса Гаррiса, Мiссiсiпi, iснуе округ з такою назвою).]. За медексперта править сiмейний лiкар на прiзвище Ейкiн. Якщо йому не вдаеться встановити причину смертi, тiло передають у Клакстонський регiональний медичний центр, що в сусiдньому окрузi, де вони мають професiйного патологоанатома. Вiд аеродрому до Поттера Кларiс Старлiнг iхала на задньому сидiннi патрульноi машини, i iй довелося нахилятися впритул до передiлки для затриманих, щоб почути, як помiчник шерифа пояснював усi цi речi Джеку Кроуфорду. У похороннiй залi незабаром мала розпочатися поминальна служба. Скорботнi друзi та родичi, вдягненi в свое найкраще недiльне сiльське вбрання, шикувалися на дорiжцi мiж перерослими кущами самшиту й гуртувалися на сходинках, чекаючи, поки iх впустять усередину. Свiжопофарбований будинок i сходинки хилилися врiзнобiч одне вiд одного. На приватному паркiнгу за будинком, де чекали катафалки, пiд голим берестом стояли двое молодих помiчникiв шерифа, один старий i ще двое гвардiйцiв. Було не дуже холодно, iхне дихання не парувало. Старлiнг поглянула на цих чоловiкiв, коли патрульна машина завертала на паркiнг, i одразу все про них дiзналася. Вона знала, що вони живуть у будинках, де замiсть шаф шифоньери, i iй було чудово вiдомо, що в тих шифоньерах зберiгаеться. Вона знала, що цi чоловiки мають родичiв, якi складають одяг у чохли й вiшають на стiни житлових трейлерiв. Вона знала, що старий помiчник шерифа народився в будинку, де колонка для води стояла просто на ганку, i що навеснi вiн босонiж iшов брудною дорогою до шкiльного автобуса, почепивши взуття на шию за шнурiвки – так само як робив ii батько. Вона знала, що вони носили до школи ланч у паперових торбинках з масними плямами, бо ж iх багато разiв використовували, i що пiсля ланчу вони згортали тi торбинки та засовували в заднi кишенi джинсiв. Старлiнг замислилася, що про них вiдомо Кроуфорду. Зсередини заднiх дверей патрульноi машини не було ручок, як це з’ясувала Старлiнг, коли водiй та Кроуфорд вибралися з автомобiля й попрямували до похоронного бюро. Їй довелося молотити по склу, поки ii не помiтив один iз помiчникiв, який стояв пiд деревом, i тiльки тодi почервонiлий водiй повернувся та випустив ii. Помiчники краем ока спостерiгали за Старлiнг, яка проходила повз них. Один промовив: – Мем. Вона кивнула, пустила усмiшку тактовноi, малоi потужностi та приедналася до Кроуфорда на задньому ганку бюро. Коли вона вiдiйшла на достатню вiдстань, один iз молодших помiчникiв, щойно одружений, почухав пiдборiддя й мовив: – Вона й уполовину не така гарна, як собi думае. – Ну, якщо вона думае, що мае достобiса гарний вигляд, то я й сам з нею погоджуся, – сказав iнший молодий помiчник. – Я б ii одягнув, як протигаз п’ятоi марки[60 - «Mark V» – протигаз, розроблений для морськоi пiхоти США, використовувався протягом 1960-х i 1970-х рокiв (тобто i протягом В’етнамськоi вiйни).]. – А я б радше з’iв кавунчика, тiльки холодненького, – промовив старший помiчник, наче сам до себе. Кроуфорд уже розмовляв зi старшим помiчником, маленьким струнким чоловiком в окулярах зi сталевою оправою та черевиках з еластичними латками по боках, якi у взуттевих каталогах називаються «Ромео». З чорного ходу вони пройшли в темний коридор, де гудiв автомат кока-коли, а до стiни тулилися дивнi, не пов’язанi мiж собою предмети: ножна швацька машинка, триколiсний велосипед, рулон штучного газону, смугастий брезентовий тент, обгорнутий на кiнцях. На стiнi висiла сепiя зi святою Цецилiею[61 - Свята Цецилiя – католицька покровителька музикантiв i слiпих.] за пiанiно. Навколо голови в неi були заплетенi коси, а на клавiшi просто нiзвiдки сипалися троянди. – Дуже вам вдячний, шерифе[62 - Загальне звертання до всiх представникiв офiсу окружного шерифа.], що ви нас так швидко сповiстили, – сказав Кроуфорд. Але головний помiчник на це не купився. – То вам зателефонували з офiсу окружного прокурора, – вiдказав вiн. – Я знаю, що шериф вам не телефонував, бо сам шериф Перкiнз наразi подорожуе Гаваями з мiсiс Перкiнз. Сьогоднi о восьмiй я говорив iз ним по мiжмiському, о третiй ночi за гавайським часом. Вiн зв’яжеться зi мною трохи згодом, але сказав, що завдання номер один – це з’ясувати, чи то не одна з наших мiсцевих дiвчат. Бо може бути, що нам просто пiдкинули тiло з iншого штату. Тому треба пересвiдчитися, перш нiж переходити до iнших справ. Бо нам сюди тягнуть трупи аж iз Фенiкса, штат Алабама. – І саме з цим ми можемо вам допомогти, шерифе. Якщо… – Я розмовляв телефоном iз польовим командиром Гвардii штату в Чарльстонi. Вiн пришле офiцерiв зi слiдчого вiддiлу. Вони й нададуть нам усю необхiдну допомогу. Коридор повнився помiчниками шерифа та гвардiйцями, тож у головного помiчника з’явилося забагато слухачiв. – Ми придiлимо вам час, щойно знайдеться можливiсть, – продовжував вiн, – i радо будемо спiвпрацювати з вами й допомагати, як тiльки зможемо, але зараз… – Шерифе, подiбнi злочини сексуального характеру мають певнi аспекти, якi я радше переказав би вам наодинцi, мiж нами чоловiками, розумiете? – сказав Кроуфорд, легким порухом голови вiдзначаючи присутнiсть Старлiнг. Вiн поманив маленького чоловiка з коридору в якийсь захаращений кабiнет i зачинив за собою дверi. Старлiнг лишалося тiльки приховувати образу вiд зграi помiчникiв. Мiцно зчепивши зуби, вона поглядала на святу Цецилiю та всмiхалася iй у вiдповiдь тою ж неземною усмiшкою, прислухаючись до розмови за дверима. Вона розчула гучнi голоси та уривки телефонноi розмови. Чоловiки повернулися в коридор менш нiж за чотири хвилини. Губи головного помiчника були щiльно стиснутi: – Оскаре, пiди до головного входу й поклич лiкаря Ейкiна. Вiн начебто мае бути присутнiм пiд час тих церемонiй, але я не думаю, що вони вже розпочали. Скажи йому, що Клакстон на дротi. Медексперт, лiкар Ейкiн, пройшов до маленького кабiнету й поставив ногу на стiлець, постукуючи по зубах вiялом iз Добрим Пастирем[63 - Американськi бюро ритуальних послуг часто роздають клiентам маленькi вiяла з зображенням бiблiйних сцен, як вiзитки; Добрий Пастир, тобто Ісус Христос, пасе ягнят i сам е Ягням Божим.], поки проводив по телефону невеличку консультацiю з патологоанатомом iз Клакстона. Вiн на все погодився. Отож, у кiмнатi для бальзамування зi столистими трояндами на шпалерах i заплiснявiлим розписом пiд високою стелею, у бiлому каркасному будинку, звичному та зрозумiлому для Кларiс Старлiнг, вона вперше зiткнулася з прямими доказами злочинiв Баффало Бiлла. Єдиним сучасним предметом у кiмнатi був ретельно застiбнутий зелений мiшок для трупiв. Вiн лежав на старомодному керамiчному столi для бальзамування i безлiч разiв вiдбивався у скляних дверцятах шаф, де зберiгалися троакари[64 - Троакар – медичний iнструмент для проколювання стiнки черевноi або грудноi порожнини та видалення рiдини.] й пакунки розчину «Кам’янi нутрощi»[65 - Вигадана марка препарату; реальнi аналоги вводяться в тiло пiд час розтину й перешкоджають утворенню та вивiльненню газiв (нутрощi при цьому «кам’янiють»).]. Кроуфорд пiшов до машини по дактилоскопiчний передавач, а Старлiнг розпаковувала обладнання на зливнiй поличцi великоi подвiйноi раковини пiд стiною. У кiмнатi було забагато людей. Кiлька молодших помiчникiв, головний помiчник шерифа, усi вони зайшли за Старлiнг i не виявляли жодного намiру звiльняти примiщення. Це було неправильно. Чому Кроуфорд не прийшов i сам iх не позбувся? Шпалери понапиналися вiд протягу, а потiм здулися, коли лiкар увiмкнув великий запорошений вентилятор. Стоячи перед раковиною, Кларiс Старлiнг шукала для себе приклад мужностi – бiльш дiевий та влучний, нiж будь-який морпiх, який стрибае з парашутом. І до неi прийшов образ i допомiг iй, але й пронизав болем. Мати стоiть бiля раковини, змивае кров iз батькового капелюха, поливае холодною водою капелюх i каже: «З нами все буде гаразд, Кларiс. Скажи братам i сестрi, щоб мили руки й спускалися до столу. Треба поговорити, а потiм будемо збирати вечерю». Старлiнг зняла шарф i обв’язала ним голову на кшталт гiрськоi повитухи. Вона дiстала зi своеi валiзи пару хiрургiчних рукавичок. Коли вона вперше за весь час перебування в Поттерi подала голос, у ньому чулося бiльше гортанноi говiрки, нiж зазвичай, а його сила привернула увагу Кроуфорда, i вiн пiдiйшов до дверей послухати. – Джентльмени! Джентльмени! Офiцери та джентльмени! Послухайте мене хвильку. Прошу. Дозвольте, я сама про неi подбаю, – казала вона, натягаючи перед ними гумовi рукавички. – Нам треба дещо для неi зробити. Ви привезли ii здалеку, i я певна, що ii рiднi подякували б вам, якби могли. А тепер, прошу, вийдiть i дозвольте менi про неi подбати. Кроуфорд побачив, що чоловiки раптом замовкли, сповнилися поваги та почали пiдштовхувати один одного до виходу, шепочучи: «Ходiмо, Джессе. Вийдемо надвiр». Кроуфорд помiтив, як змiнилася атмосфера в присутностi мертвого тiла: хоч би де жила жертва, хоч би ким вона була, рiчка занесла ii в сiльську мiсцевiсть, i, поки вона безпорадно лежала в цiй кiмнатi сiльського похоронного бюро, Кларiс Старлiнг мала з нею особливий зв’язок. Кроуфорд бачив, що в цих мiсцях Старлiнг вважалася спадкоемицею старих мудрих жiнок, знахарок, мiцних селянок, якi завжди допомагали та оберiгали, а коли варта завершувалася, то мили й одягали сiльських покiйникiв. В однiй кiмнатi з жертвою лишились тiльки Кроуфорд, Старлiнг i лiкар. Лiкар Ейкiн i Старлiнг дивилися одне на одного з солiдарнiстю. Обое вони були дивним чином задоволенi, дивним чином знiченi. Кроуфорд дiстав iз кишенi баночку ментоловоi мазi «Вiкс» та пустив ii колом. Старлiнг дивилася, що вони стануть iз нею робити, а коли Кроуфорд i лiкар змастили верхню губу пiд носом, то зробила так само. Повернувшись обличчям до стiни, Кларiс видобула фотоапарати з сумки для обладнання, що стояла на зливнiй поличцi. За ii спиною пролунав звук, iз яким собачка ковзнула застiбкою на мiшку. Старлiнг клiпнула на столистi троянди на шпалерах, вдихнула й випустила повiтря. Вона обернулася та подивилася на тiло, що лежало на столi. – Вони мали вдягти iй на руки паперовi мiшечки, – сказала вона. – Я iх загорну, коли ми закiнчимо. Перевiвши автоматичний фотоапарат на ручний режим, щоб виставити експозицiю, Старлiнг старанно сфотографувала тiло. Жертвою виявилась жiнка з широкими стегнами, шiстдесят сiм дюймiв[66 - ? 1,7 м.] на зрiст, згiдно з рулеткою Старлiнг. Рiчка вилужила до сiрого кольору мiсця, де бракувало шкiри, але вода була холодною i дiвчина явно пролежала в нiй не довше нiж кiлька днiв. Шкiру було знято починаючи з того мiсця, де закiнчувалися груди, i до колiн, тобто з дiлянки, яка в тореадорiв прикриваеться бриджами й поясом. Груди були маленькi, а мiж ними, над грудиною, зяяла очевидна причина смертi – рвана зiрчаста рана дiаметром iз ширину долонi. Голова була оббiлована до черепа – розрiз починався одразу над бровами й тягся далi, вiд вух до потилицi. – Доктор Лектер казав, що вiн почне знiмати скальпи, – сказала Старлiнг. Кроуфорд стояв, склавши руки на грудях, поки вона робила знiмки. – Захопiть поляроiдом ii вуха, – ось i все, що вiн сказав. Кроуфорд хiба що стиснув губи, поки обходив тiло колом. Старлiнг стягла рукавичку, щоб провести пальцем по однiй iз литок. Шмат перемету й потрiйнi гачки, якi обплутали та зупинили ii тiло в рiчковому потоцi, i досi чiплялися за ногу нижче вiд колiна. – Що ви бачите, Старлiнг? – Ну, вона не мiсцева – у неi тричi проколоте вухо, а на нiгтях лак iз блискiтками. Як на мене, вона з мiста. Таке волосся на ногах з’являеться тижнi за два, десь так. Бачите, яке м’яке вiдросло. Мабуть, вона депiлювала ноги воском. І пiд пахвами теж. Дивiться, як вона вибiлювала волосся над верхньою губою. Вона старанно доглядала за собою, але певний час не мала такоi можливостi. – Як щодо поранення? – Не знаю, – вiдповiла Старлiнг. – Я сказала б, що це вихiдне вогнепальне поранення, тiльки тут, угорi, е щось схоже на поясок зсаднiння[67 - Темно-коричнева облямiвка навколо отвору вiд кулi.] та вiдбиток вiд дула. – Добре, Старлiнг. Це контактне вхiдне поранення над грудиною. Вибуховi гази розширюються мiж кiстками й шкiрою та розривають ii, утворюючи зiрчастий отвiр. По iнший бiк стiни засопiли органнi труби, коли перед похоронним бюро розпочалася траурна процесiя. – Насильницька смерть, – вставив лiкар Ейкiн i закивав. – Менi треба потрапити туди, хоч на якусь частину служби. Родини завжди сподiваються, що я проводжатиму iх в останню путь. Вам на допомогу прийде Ламар, щойно вiн закiнчить грати музичне приношення[68 - Посилання на «Musikalisches Opfer» Й. С. Баха, збiрку музичних канонiв i фуг.]. Повiрю вам на слово, що ви збережете всi докази для патологоанатома з Клакстона, мiстере Кроуфорд. – У неi зламано два нiгтi на лiвiй руцi, – сказала Старлiнг, коли лiкар пiшов. – Вони загнулися назад вiд одного швидкого поруху, а пiд iншими, здаеться, набилося бруду або якихось твердих крихт. Вважатимемо за речовий доказ? – Вiзьмiть зразки бруду та кiлька лусочок лаку, – вiдповiв Кроуфорд. – Ми iх повiдомимо, коли отримаемо результати. Ламар, сухорлявий асистент похоронного бюро з рум’яною плямою посеред обличчя, що розквiтла вiд вiскi, увiйшов у кiмнату, поки Старлiнг займалася зразками. – Ви, ма’ть, колись манiкюршею працювали, – сказав вiн. Вони зрадiли, коли побачили, що на долонях молодоi жiнки не було слiдiв вiд нiгтiв, що свiдчило про те, що вона, як i решта, померла до того, як iз нею вчинили все iнше. – Хочете перевернути ii на живiт, щоб зняти вiдбитки, Старлiнг? – спитав Кроуфорд. – Було б легше. – Спочатку зробимо зуби, а потiм Ламар допоможе нам ii перевернути. – Тiльки свiтлини чи зубну карту також? Старлiнг прикрiпила стоматологiчну насадку спереду до дактилоскопiчного фотоапарата, подумки зiтхнувши з полегшенням, бо в сумцi знайшлися всi деталi. – Тiльки свiтлини, – вiдповiв Кроуфорд. – Карта може збити з пантелику, якщо нема рентгенiвських знiмкiв. За фотографiями ми зможемо виключити кiлька зниклих жiнок. Своiми руками пiанiста Ламар дуже нiжно вiдкривав рот дiвчинi за вказiвками Старлiнг i вiдтягував iй губи, поки Кларiс прикладала поляроiд масштабу один до одного до ii обличчя, щоб детальнiше схопити переднi зуби. То було неважко, але Старлiнг довелося фотографувати кутнi зуби за допомогою пiднебiнного рефлектора, при цьому стежачи за свiтлом, що проходило крiзь щоку, щоб стробоскопiчна лампа навколо лiнзи освiтлювала рот iзсередини. Вона тiльки бачила, як це роблять на заняттях iз кримiналiстичноi експертизи. Старлiнг почекала, поки проявиться перший знiмок кутнiх зубiв, тодi налаштувала яскравiсть i спробувала знову. Цей знiмок вийшов кращим. Цей був дуже непоганим. – У неi щось у горлi, – сказала Старлiнг. Кроуфорд поглянув на свiтлину. На нiй виднiвся темний предмет цилiндричноi форми, просто за м’яким пiднебiнням. – Дайте-но менi лiхтарик. – Коли тiло дiстають iз води, то до рота часто набиваеться листя й усяке таке, – зауважив Ламар, допомагаючи Кроуфорду роздивлятися. Старлiнг дiстала з сумки пiнцет. Вона глянула на Кроуфорда, який стояв по iнший бiк тiла. Вiн кивнув. За якусь мить вона витягнула той предмет. – Це що, якийсь стручок iз насiнинами? – спитав Кроуфорд. – Та не, сер, то ж кокон вiд жука, – сказав Ламар. Вiн був правий. Старлiнг поклала кокон у склянку. – Може, дасте подивитися якомусь консультанту з сiльського господарства? – запропонував Ламар. Коли тiло лежало на животi, знiмати вiдбитки було легше. Старлiнг наготувалася до найгiршого, але жоднi втомливi й делiкатнi методи iн’екцiй чи напальчники не знадобилися. Вона знiмала вiдбитки стосиком тонких платiвок, що тримався на пристроi у формi пiдкови. Також вона зняла вiдбитки з нiг, на той випадок, якщо вони зможуть посилатися лише на дитячi картки з лiкарнi. Бiля плечей бракувало двох трикутних шматкiв шкiри. Старлiнг iх сфотографувала. – І вимiряйте, – сказав Кроуфорд. – Вiн поранив дiвчину з Акрона, коли зрiзав iз неi одяг, не бiльш нiж подряпав, але рана збiгалася з розрiзом на спинi ii блузки, яку знайшли при дорозi. А це щось новеньке. Такого я ще не бачив. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22623389&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примiтки 1 Американський палп-журнал (дешеве масове лiтературне видання), який iснував у 1882–1978 рр.; Т. Гаррiс писав для нього кримiнальнi оповiдання. 2 ? 1,8 м, 79 кг. 3 Метод Лiмберга (пластика зустрiчних трикутникiв) – спосiб зшивання шкiри, коли зустрiчнi пасма з’еднуються не в прямий шов, а в довiльну геометричну фiгуру чи зигзаг, щоб якомога економнiше й рацiональнiше використати шкiру. 4 Американська марка годинникiв, найбiльш масова на початку ХХ столiття. 5 Насправдi «бордовi очi» (maroon eyes) мають не зовсiм бордовий колiр. Згiдно з юристом i антропологом Альфонсом Бертильйоном, цей термiн уживаеться, коли райдужка мiстить темно-коричневий, майже чорний пiгмент, а колiр «однорiдний i нагадуе оболонку каштана… стиглого, чистого й блискучого». 6 Мексиканськi сандалi з плетеноi шкiри. 7 Hombre! (iсп.) – Чоловiче! 8 Джон Донн (1572–1631) – англiйський поет-метафiзик. Прозовий цикл «Посвяти на нагальнi випадки» («Devotions upon Emergent Occasions») написав, помираючи вiд тифу. 9 Куантiко (ранiше Потомак) – мiсто в штатi Вiрджинiя, де розташованi Академiя та Лабораторiя ФБР, одна з найбiльших баз морськоi пiхоти США, тренувальна база Управлiння боротьби з наркотиками та iн. 10 Hogan’s Alley – комплекс тактичноi пiдготовки при Академii ФБР, який дiстав назву вiд вигаданого кримiнального району Нью-Йорка з комiксiв про Жовтого хлопчика (автор Джозеф Пулiтцер). 11 Кетчер – гравець у бейсболi, який приймае м’яч вiд пiтчера, оцiнюе ситуацiю в грi й радить найкращий спосiб подачi; дiм – основна база, позицiя кетчера. Зазвичай студенти коледжiв США, якi беруть участь у спортивних змаганнях, отримують грошову винагороду. 12 «FBI Law Enforcement Bulletin» – щомiсячний журнал ФБР. 13 Мiннесотський багатопрофiльний особистiсний опитувальник («MMPI») аналiзуе прихованi психопатологiчнi переживання; тест Роршаха – дослiдження особистостi за допомогою картинок iз рiзноколiрними плямами; тематичний апперцептивний тест – для виявлення особливостей реагування на соцiальне середовище; тест дитячого нейропсихiатра Лоретти Бендер перевiряе здатнiсть вiдтворювати зображення. 14 Імовiрно, Кларiс згадуе пожежi та вибухи на хiмiчному заводi, якi сталися у 1988 роцi в мiстi Гендерсон, штат Невада. 15 Ендрю, герцог Йоркський (нар. 1960) – другий син королеви Єлизавети ІІ, вiдомий скандальним розлученням iз Сарою Фергюсон. 16 «National Tattler» – вигаданий американський таблоiд, також фiгуруе в романi Гаррiса «Червоний дракон» i в телесерiалi «Ганнiбал» (2013–2015, канал NBC). 17 ? 0,6 м. 18 «Mace» – марка сльозогiнного газу. 19 Aldo Ray (1926–1991) – американський актор, типаж «крутого» здорованя з хрипким голосом. 20 Доктор Лектер мае на увазi, що в Мiггса дисоцiативний розлад iдентичностi. 21 «Аромат часу» (фр.), жiночi парфуми вiд бренду «Нiна Рiччi». 22 Дайджест Коледжу Джона Джея при Унiверситетi Нью-Йорка, який випускае спецiалiстiв iз кримiнального покарання. 23 Френологiя – псевдонаука початку ХІХ столiття про зв’язок людськоi психiки i будови поверхнi черепа. 24 William Frederick «Buffalo Bill» Cody (1846–1917) – американський мисливець на бiзонiв i органiзатор популярного дiйства «Дикий Захiд»; отримав свое прiзвисько пiсля того, як за пiвтора року убив понад 4000 бiзонiв для забезпечення робiтникiв Тихоокеанськоi залiзничноi компанii м’ясом i шкурами. 25 Okies – мiгранти з Оклахоми й Канзасу, уродженцi штату Оклахома. 26 Add-a-beads – рiзновид намиста, популярного у 80-х роках у США в сiм’ях середнього класу: на ланцюжок нанизувалося по намистинi, якi батьки дарували дочкам з певноi нагоди (закiнчення коледжу тощо), а згiдно з iншою легендою, такi самi намистини дiвчатам дарували хлопцi, з якими вони зустрiчалися. 27 «Amarone della Valpolicella» – сухе червоне вино, одне з найдорожчих iталiйських. У крилатому виразi з кiнострiчки «Мовчання ягнят» (1991) згадуеться iнше iталiйське вино, к’янтi. 28 «Ford Pinto» – марка компактного легкового автомобiля. 29 Холiстична медицина – альтернативна практика широкого спектру (акупунктура, хiропрактика, гомеопатiя, фiтотерапiя). 30 Rolodex – обертовий каталог iз картками для зберiгання та пошуку контактноi iнформацii. 31 Мiжнародна корпорацiя з втiлення наукових досягнень (Science Applications International Corporation / SAIC). 32 Weaver stance – одна з найбiльш розповсюджених поз для стрiльби з малоi вогнепальноi зброi. 33 Number Nine – мунiципальна комуна округу Мiссiсiпi; Ditch Nine – канал у цьому ж окрузi. 34 Скорочена назва автомобiля «Ford LTD». 35 «Orkin» – фiрма з Аталанти, яка займаеться дезiнсекцiею. 36 «Fotomat» – колишня мережа кiоскiв з проявлення фотоплiвки, якi встановлювали бiля паркiнгiв, щоб можна було робити замовлення, не виходячи з машини. 37 «Jell-O» – торговельна марка желатинових десертiв. 38 «Плоди отруйного дерева» – юридична метафора, яка вживаеться в США та позначае речовi докази, здобутi протизаконним чином; здебiльшого суди намагаються нехтувати цими «отруйними плодами». 39 DePaul University – приватний унiверситет у Чикаго, один iз найпопулярнiших католицьких унiверситетiв США. 40 Ла-Гвардiя – аеропорт у Нью-Йорку; Сьюдад-Хуарес – мiсто на пiвночi Мексики. 41 Спрей швидкоi дii для розморожування криги. 42 12,5 мм. 43 0,46 м. 44 Марка автомобiльних шин. 45 Цитата з фiльму «Чарiвник Краiни Оз» (1939), яку промовляе до свого песика дiвчинка Доротi, коли потрапляе до казковоi краiни. 46 Рядок iз шотландськоi народноi пiснi «Човен до острова Скай» («The Skye Boat Song»), у якiй згадуеться втеча шотландського повстанця Карла Едварда Стюарта пiсля поразки в битвi при Каллоденi. 47 Сумний (iсп.). 48 Кларiс каже про 33-го президента США Гаррi С. Трумана (1881–1972); iмовiрно, доктор Лектер мае на увазi американського письменника Трумана Капоте (1924–1984), який мав вiтчима-кубинця та писав про Іспанiю. 49 Pass line – зона для ставок, яка проходить уздовж усього столу для гри в костi. 50 Джон Едгар Гувер (1895–1972) – директор Федерального бюро розслiдувань протягом 1935–1972 рр.; Мелвiн Пурвiс (1903–1960) – агент ФБР, який очолював слiдство у справi легендарного гангстера Джона Дiллiнджера; pelvis (англ.) – частина анатомiчного таза пiд назвою «ниркова миска» (а також стегна – Елвiса Преслi називали Elvis Pelvis за грайливi танцювальнi рухи). 51 K-frame – маркування рiзних моделей револьверiв «Smith & Wesson» середнього розмiру i тривкостi корпусу. 52 Pancake (досл. з англ. «млинець») – рiзновид пласкоi кобури, яку зручно носити пiд одягом. 53 Маеться на увазi закон про обмеження бюджетних витрат Гремма – Рудмана – Голлiнгса. 54 Рiвень вiльного серотонiну та гiстамiну в пошкоджених дiлянках шкiри дае змогу визначити, чи було завдане ушкодження за життя, чи пiсля смертi. 55 Патрон.38 Special, розроблений компанiею «Smith & Wesson», стандартний набiй для револьверiв полiцii США у 1920—1990-х роках. 56 Едвард Естлiн Каммiнгз (1894–1962) – американський публiцист, драматург, художник i поет-експериментатор, часто пiдписувався з малоi лiтери. 57 Кличка архетипового помiчника готичних злодiiв, наприклад графа Дракули чи Вiктора Франкенштейна. 58 «United Parcel Service» – американська компанiя, що спецiалiзуеться на експрес-доставцi й логiстицi. 59 Мiсто Поттер i округ Ранкiн у штатi Захiдна Вiрджинiя е вигаданими (проте в рiдному штатi Томаса Гаррiса, Мiссiсiпi, iснуе округ з такою назвою). 60 «Mark V» – протигаз, розроблений для морськоi пiхоти США, використовувався протягом 1960-х i 1970-х рокiв (тобто i протягом В’етнамськоi вiйни). 61 Свята Цецилiя – католицька покровителька музикантiв i слiпих. 62 Загальне звертання до всiх представникiв офiсу окружного шерифа. 63 Американськi бюро ритуальних послуг часто роздають клiентам маленькi вiяла з зображенням бiблiйних сцен, як вiзитки; Добрий Пастир, тобто Ісус Христос, пасе ягнят i сам е Ягням Божим. 64 Троакар – медичний iнструмент для проколювання стiнки черевноi або грудноi порожнини та видалення рiдини. 65 Вигадана марка препарату; реальнi аналоги вводяться в тiло пiд час розтину й перешкоджають утворенню та вивiльненню газiв (нутрощi при цьому «кам’янiють»). 66 ? 1,7 м. 67 Темно-коричнева облямiвка навколо отвору вiд кулi. 68 Посилання на «Musikalisches Opfer» Й. С. Баха, збiрку музичних канонiв i фуг.