Король Лiтр (збiрник) Лесь Подерв’янський До збiрки увiйшли п'еси «Король Лiтр», «Свобода», «День колгоспника», а також оповiдання та статтi, в яких розкриваеться оригiнальний талант автора. «…в цьому пiдвалi, де ще лiтав дух старого пiрата, гримiли ударнi, музика вiдскакувала вiд стiн i гупала по вухах. Тiла присутнiх потiли i вiбрували. Федiр видерся на драбину i звiдтiля страшно завивав у трубу: «Я безкiнечнiсть! – кричав вiн. – Ти теж безкiнечнiсть! Ви всi безкiнечнiсть! Ви думаете, що труси вдягнутi на вас? Помиляетесь! Труси одягнутi на безкiнечнiсть!» Спонтаннiсть дiйства i його безкомпромiснiсть висiкали небесну електрику. Пацюки розбiглись по норах. Борис Іванович лiтав у повiтрi, вимахуючи милицями, як крилами. Красунi спiвали п'яними, низькими, як в Аманди Лiр, голосами. Жалобна червона стрiчка з бронзовим написом «Тов. полковнiку Сiдоруку от сослуживцев» звивалася кiльцями i хиталася, як дресирована кобра». Лесь Подерв'янський Король Лiтр Збiрник Король Лiтр Трагедiя ДІЙОВІ ОСОБИ Король Лiтр, хтивий, безпринципний i божевiльний алкоголiк. Корделiя, улюблена донька Короля, хвороблива квiтка з червоними очима i скаженою пиздою. Рейгана i Гонерiлья, неулюбленi донькi Короля, бруднi та закомплексованi лiзбiянки. Едгар, цинiчний гвалтiвник собак та кiз, згодом статечна людина, член суспiльства, депутат палати лордiв. Едмунд, життерадiсний споживач екскрементiв, санiтар лiсу i друг природи, згодом статечна людина, член суспiльства, професор Кембрiджськогоунiверсiтету. Кент, хулiганствующiй пiдлiток. Мент. лягавийпадло. Йорiк, потворний недоносок, начiтавшийся Заратустри. На початку п'еси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англiйського народу. Привид, опудало в бiлiм простирадлi, пiд пахвою несе кнiгу «Тiмур i його команда». Дiя вiдбуваеться в Англii в епоху похмурого середньовiччя. Дiя перша Сцена зображуе собою пляж, забруднений пляшками, гандонами i собачим гiвном Посерединi всього цього хазяйства сидить Король Лiтр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вищезгадане. У нiг Короля мiшок з пляшками. Вiн по черзi дiстае iх звiдти i саморобною дротинкою спритно витягуе з пляшок корки, вдавленi туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг. Король Лiтр. Ітак, замовкли струни сладкозвучнi, З пизди стирчать всi грифи балалайок, А в жопi жеврiють жоржини та жар-птицi… Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив І пер, згинаючись, до себе у комору, А потiм, запираючись в сортирi, І там, згасаючи вiд смутку та зневiри, Я нiгтем вицарапував на стiнцi скаженi цифри… Рахував i плакав, пердiв беззахисно, В тупiм оскаженiннi зубами скреготав, І дикий сморiд, цей дух пвна на вiльних бiлих крилах, Вповзав менi у серце, як гадюка, І люто в душу срав… Людськая заздрiсть, Та посмiшки, та плiтки за спиною, Шо хуя вже не тiльки шо встромить, А й навiть винуть стало неможливо. Бо я, статечний дiд i патрiарх, Засновник роду, мiста i краiни — Герой нацiональний! Як вiдомо, Героi не iбуться i не сруть! Не кажучи про те вже, шо нiхто з них Вдитинствi не дрочив, о. якменi Це все настоiбенило, пiздец! Їбавя всi цi гiмни i кантати, Всю малахв'ю бенкетiв i прийомiв, Коли замiсть того, щоб когось вжарить, Повинен довго й нудно ти пиздiти І слухати пиздьож такий же самий. Я все роздав: всiм жебракам, ханигам, Всiм пiдарасам, йобнутим шакалам: Нехай вони внесуть корисний внесок В суспiльне будiвництво, хай iбошать, А я це все iбу! З цими словами Король Лiтр голосно пердить. Входить Корделiя – хвороблива квiтка iз скаженою пиздою. Король Лiтр. Як ти живеш, моя вонюча квiтка? Корделiя. Дивись, татуню, я знайшла гандона. Вiн зовсiм цiлий, зроблений в Ганконзi. З його срiблястих пелюсткiв, як перли, Стiкають сльози росянi, яскравi… Лiтр. Не перли то, то малахв'я вонюча! Це концентрацiя тих виблядкiв поганих, Шо повзають, як блядськi мандавошки, По аглицькiй землi! Корделiя. Татуню милий! Якiй же ж ти розумний та приемний! Ібись конем всi хахалi противнi! Цi конi зяйцями, цi хижi до мiнету губатi кажани! Коли я з вами, тодi про них я зовсiм забуваю… Король Лiтр (хтиво пестить ii). Я теж, дочурка, бiльше полюбляю Тебе iбать, нiж тих блядей заразних, — Твоiх сестер, немолодих i глупих, До того ж i негарних лiзбiянок! Входять Рейгана i Гонерiлья, бруднi та закомплексованi лiзбийки. Гонерiлья. І шо вiн в нiй найшов? Я в сто раз лучша! Король Лiтр. Тебе зачав я в п'яному угарi: Кричав кажан i бився вiтер в стелю, Матуся плакала i реготав пугач. Тож не пизди! Рейгана. Ну, а мене? Лiтр. Тебе так само: На стайнi раком серед кiньських храпiв. Копита страшно били по пiдлозi І комашня летiла на вогонь, І сумно-сумно каркала ворона… Корделiя. Ну, а мене? Лiтр. Еге-е!.. Тебе зачав я разом iз товаришем, Його я драв пiзнiше. О молодiсть! О юнiсть парубоцька! Сiдайте же скорiш, моi дiвчата, І поможiть менi вiдкоркувати пляшки! Бо завтра на свiтанку я повинен Зайняти чергу в пунктi стеклотари. Інакше замiсть кашi гарбузовой Сосати хуй ми будемо напевно! Король Лiтр i доньки сiдають на покинутi на пляжу лiжаки i енергiйно сорти рують склотару. На них з усiх бокiв повзе англiйський туман смог. Дiя друга Кулуари англiйського парламенту Входить Едгар, цинiчний гвалтiвник собак та кiз, а нинi – член палати лордiв. Едгар. У вухах ще звiнить вiд ахiнеi, Якуя майже три години слухав. Як на базарi сери розпиздiлись! Сер Арчiбальд поцупив за чуприну мiлорда Рiчарда, А потiм захуярив каламарем по пицi. Сер Норфольк вiдпиздив сера Джона. Ця хуйня зоветься демократiей, Вiднинi ми разом всi вирiшуем питання, Бо старий поц, скажений Лiтр, п'яниця, Надумав замiнити дiктатуру на демократiю. А сам полишив владу І роздав все майно ханигам рiзним, iх серами зробивши, тягар тяжкий З своiх плечей на iхнi положив. Тепер сидить вiн в подраних кальсонах, Збира пляшки порожнi i гандони, Киря шмурдяк, денатурат вонючiй І все, шо десь ворушиться, – iбе. Колись i я так жив: iбав бездумно Я кiз i ховрахiв i, розважаясь, Блядям у сраки йоршика встромляв. Я просто неба жив, як соловейко, І полiтуру пив, i самогон, Тепер возвисився, – вчорашнi уркагани, Ханиги, волоцюги, пiдараси Сидять в палатi серiв i балдеють: Свобода, блядь, свобода, блядь, свобода! Входить Едмунд, життерадiсний пожирач екскрементiв, а нинi – професор Кембрiджського унiверситету. Едгар. Здоров, спiвець народноi освiти! Якi дiла на нивi благородной? Едмунд. На нивi, вдобренiй добрячим екскрементам, Проiзрастае квiточка блакитна — Улюблена забавка гомосекiв. скотоложество застенчiво цвiте. Едгар. Цiкаво знать прийоми iзощрьоннi, Якi iспользуе студенство прогресивне, Шоб возродiть статеве кватроченто! Едмунд. Цiкавi опити проводять студiози: Ібуть кнура, як ворога народу, У сраку цiлим факультетом фiлософським. Ще Гегель нам казав, шо дух ширяе В златих чертогах мудростi безсмертной. Тим часом верткий хуй в свинячiй срацi Ширя своей вонючою дорогой, хто зна, чий же шлях веде до правди? Едгар (побожно). Великий Сак'я Мунi благородний, Гiгант камiнний, долбойобовидний, Про дао слово нам спиздiв священне. Я пам'ятаю вчителя-китайця, Старого iмпотента, вiн коана Нам загадав: «Де правда?» – запитав вiн. І пиздив учнiв дрином по залупам, Шоб думали хутчiше, реготався І слиною харкався, як скажений. Тодi один iз нас сказав: «В народi!» Учитель наказав йому лягати, широко вiдкрити пащу. Потiм, ставши в позу ритуальну, Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею. Священнi бризги капнули на струни рудого сямiсена. (Ми робили iз шкiр котiв тi блядськi контрабаси, А струни – з iхнiх тельбухiв.) Учитель удруге грiзно нас запитуе… «У серцi!» – хтось здуру пизданув. Тодi хутчiше, Нiж кролик вздрочить, наш дiдусь сивенький Прийомами кунхву виймае серце в поца iз грудей І, показавши, шо правди там немае, Засмiявся щасливим смiхом доброi дитини І пожбурив у форточку добичу. Едмунд. А шо таке кунхву? Едгар. Борьба садистiв. Тож втрете наш учитель викликае. – Де правда, йобанi кретини, iмбецили, Олiгофрени i мiкроцефали, Ібать у жопу вас каленим хуем? Тут наче шось мене вперед штовхнуло: – У жопi! – заволав я вiдчайдушно. Дивлюсь – дiдусь всмiхнувся лагiдненько: – Не можете, шакали, без пiдказки! Не згледiвся, як дiдуганiв фалос Вже танцював мазурку старовинну В моему анусi… Едмунд. Коли це сталось? Едгар. Бувя в китайському полонi. Альбiон Туманний Колись з Китаем воював завзято. В полонi опинившись, став я дзена штудiювать старанно: – Сак'я Мунi! Мудило скам'янiле, поможи нам Дать ладу Англii, туманнiй батькiвщинi! Обидва суспiльних дiяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом i виттям на сцену вбiгае Йорiк Вiн зовсiм голий Його потворна постать вiдбивае страшну тiнь на стелю. В однiй руцi у Йорiка Заратустра, другою рукою Йорiкдрочить Всiм страшно. Дiя третя Пункт при йому склотари. Бiля пункту стоять ханиги з кошиками i пиздять. Входить Король Лiтр i Кент, згинаючись пiд мiшками з тарою. Лiтр. Спасiбо, любий Кенте. дружедобрий! Не надiрвав ти часом собi пупа? Кент. Не. Дякую, припездяний дiдуню. Все харашо. Лiтр. Дивись. мiй сину любий. Сто алкоголiкiв стоять единим фронтом! В очах – звитяжнi кольори червонi Блищать, як блискавицi, руки синi Танцюють, як китайськi баядери У бардаках Шанхая! Кент. Люди славнi. Багато ветеранiв сивочубих. І iх падруг, кремезних i негордих. — Вони слухняно, з дотепом кмiтливим В момент iсполнять всi бажання вашi. Лiтр. А! Хай в пизду iдуть! Ще не хватало Менi лiчить пiд старiсть мандавошки! У мене доньки е для тих ексцесiв. Ще – старий цап, товариш бородатий. Ми разом з ним гуляем по алеям Французьких паркiв, дивимся на мiсяць, Спiваемо пiсень, i соловейка Ми слухаем, аж потiм iбемось. На майдан зверху плавними кругами планiруе Привид В руках у Привида авоська з пляшками з-пiд «Л иманського червоного», пiд пахвою – книга «Тiмур i його команда». Одяг на ньому – традицiйний одяг привида бiле простирадло в кровi. Привид (зловiсно регоче). Ха-ха-ха-ха! Невдовзi та година, Коли нарiд тупим сосновим колом Ібать вас буде в жопи буржуазнi! Кент (по-юнацькому, захоплено i дещо наiвно). Оце i е свобода довгожданна? Припиздена богиня мармурова, З вiдбитими руками, безголова крилата блядь, Летюча гордiсть наша?! Лiтр. Нi, юний друже, то звичайне падло, Яке надiло грязне простирадло. На йому целку хтось iбав, а може — Зарiзали когось, а потiм – дельтаплана Із його змайстрував народний вмiлець. Привид (продовжуе кружлять над майданом). Тремтiть, падлюкi, вiд пророчеств страшних! Вам всiм пiздец! Хоч iжте ананаси, Хоч рябчикiв хуярьте! Привид прицiльно кида зверху пляшками поханигам, пиздить iх книгою «Тiмур i його команда» по головi. Всi тремтять. Входить Йорiк з пляшками i Заратустрою пiд пахвою. Вiн пiдступно преться без черги. Йорiк. Пустiть! Я контужен на хуй! Я воював! Пока ти, сука, в тилу баб портив, я в танке горел! Я – льотчiк! Привид. Пiздец! Ха-ха-ха-ха! Фойер! Фойер! Привид веде зверху прицiльне бомбометання, причому вiн страшно завивае – так, шо стае схожий на нiмецький самольот «юнкерс». Йорiк. Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!? Йорiк швиря пляшкою в Привида i пiдбивае його. Пiдбитий Привид загоряеться i, залишаючи за собою чорний дим, падае на землю, де вибухае. Заляканi ханиги падають на землю, подзенькуючи пляшками. Йорiк один залишаеться стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажею, руки мiцно тримають Заратустру i авоську з пляшками. Над мiсцем побоiща шириться переможне «Ура!». Йорiка хапають i пiдкидають вгору. В наступившому апофеозi Йорiка несуть на руках як лiдера i нацiонального героя. Сидячи на плечах у вдячного народа, вiн переможно дрочить. Звучать фанфари, гiмни i кантати. Йорiка уносять, так шо на сценi лишаються тiки Кент, Лiтр i потоптана склотара. Лiтр (сумно). Усi перевороти, юний друже, Одне начало мають i кiнець: Спочатку розбиваеться склотара, А потiм пiдкрадаеться пиздець… Дiя четверта Тронний зал. Посерединi стирчить трон, схожий на Киiвський торт. На стiнах висять портрети суспiльних дiячiв, в тому числi: Менделеева, Ломоносова, Мiчурiна, Суворова i Макаренка. Два сери роблять у тронному залi влажну уборку: один пiдмiтае, другий бризга iз пляшечки, шоб не було пилюкi. Перший сер. Ви чули новину, мiлорд? Другий. Аякже! Сьогоднi – коронацiя! Нетлiнну божественну фуражку Святого завойовника Вiльгельма Натягнуть на поважного урода, Шо врятував британське можновладдя. Чути фанфари. Входять сери. За ними верхи на ментi в'iзжае Йорiк. На ньому красiвий бiлий кiтель, синi галiфе i хромовi чоботи. Вони по-дембельськi спущенi вниз гармошкою. На галiфе розстiбнута ширiнка, шоб зручно було дрочити. Йорiк спритно плигае прямо з мента на пухкi троннi подушки. Йорiк. Не вiжу на галаве фуражку! Шо не ясно, блядь?!? Сери (хором). Уже несем, несем! Святися, царю, твойо чело лiлейное! Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство! Сери мажуть денатуратом Йорiка i возлагають на його фуражку Вiльгельма-завойовника. Звучить англiйськiй гiмн, всi стають по стiйцi «Смирно». Йорiк. Хе! Сери йобанi! Болтаються в строю, Як клiзми в жопi, служби Ще нiхуя не пойняли, нема Нiякого порядка в блядських iнтелектуалiв! iм тiльки би пиздiти та читати, Та жерти вустрицi, собак та кiз iбати, Дивитися на мiсяць очманiло, сидiти вдзенi, Вiршики писати про те, як плохо жить І як колись вiн виiбав когось, а зараз плаче, Усе завiшано портретами мудил! (Тика пальцем е портрети) Це шо за пiдараси, вас питаю?!? Едмунд. Мiлорд! Це гуманiсти. Йорiк. Всiх – к хуям! Повiсити оту картину гарну, Де гуманiсти втрьох сидять на конях, Красивi й сильнi лорди бородатi, І пильно стежать за пархатими жидами! (Пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника.) Отак по наглим пикам треба пиздить! Це суче сiм'я Альбiон Туманний Ганьбою вкрило аж по самi яйця! (Помiчае портрет Короля Лiтра) А це шо за гандон?! Перший сер. То – Лiтр Четвертий, Шо заснував парламент двопалатний, Дав конституцiю англiйському народу І на спiр виiбав скаженого собаку, Такого страшного, шо лютi каскадери, На нього дивлячись, наклали повнi штанi! Обичай нацiональний наш англiйськiй, Шоб на парi хуйню робити всяку, Вiн повернув собi на користь мудро І виiграв таким чином королевство об'еднане британське! Йорiк. Я вiднинi наказую декретом справедливим: Заборонити все статеве блядство! Всiм козойобам, пiдарасам, лiзбiянкам, А также фетiшистам й некрофiлам, І з ними – всiм, хто любить блядувати, Засунуть в жопу лома з нержавейки Цей мiй декрет – краеугольна цегла Полiтики внутрiшнiй. Дрочити Три рази на день – долг патрiотичний Перед вiтчизною всiх чесних громадян! Цнотливо мастурбацiей займаясь, Почистимо ми наш народ iбучий Вiд скверни блядства смрадного! Ура! Всi сери кричать: «Ура!» i синхронно, по-военному, дрочать. В наступившему апофеозi масовоi мастурбацii чути самотнii звуки баяна До тронного залу входять Лiтр i Кент з мiшками, пляшками шмурдяку i баяном. Кент сумно грае «Падмасковние вечера». Лiтр. Іграй, мiй Кенте, цi мотиви предкiв! Шоу борнi з суворою природой Викраювали час для ораторiй І плакали в своiх вонючих норах Вiд естетичного екстаза. Дiнозаври, жорстокi павiани, крокодили, Послухавши тi лагiднi балади, Робилися, як нiжнi пмназiстки. І замiсть м'яса – бiлi хризантеми Жували, обливаючись сльозами… Йорiк. Чого ти ходиш тут, розпусний старець, І заважаеш нам робить священнодейство?!? Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо Твою мохнату шкiру зашкарублу І будемо вмакати м'ясом свiжим в вапно безжалiсне! Лiтр. Колись. усраку п'яний, Я виiбав стару дебiльну хуну, Мандрiвницю безумну. Я сiфона Вiд неi пiдхопив i лiкувався У Баден-Баденi на водах мiнеральних, ii синка вiддав в дебiльну школу К дегенератам на харчi казеннi І в циркове училище по блату Пристроiв, шоб на блазня вiн учився. І той потворний мiй сперматозоiд, Розрiсшийся в горбатого урода, Зробив-таки кар'еру нехуйову! Дiти-дiти! Цi квiти лiсовi благоуханнi, Шо щастя нам дають, я iх iбати Завжди любив! Бо приносити радiсть В цiй формi безкориснiй — Це кредо мое творче. Любий сину! Іди сюда, урод талановитий! Я темпераментно iбати тебе буду, Шоб рiс ти здоровенький i неглупий! Лiтр бiжить до Йорiка з явним намiром його виiбати. Наляканий Йорiк кидав Лiтра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обривае грiзний окрiк Гонерiльi, шо щойно прийшла разом з сестрами. Гонерiлья. От бач, як розважаеться, проклятий! А ми чекати маемо на кашу, Голубки три голоднi сизокрилi! Ти, йобнутий папаша! Скiки ждати Тебе ми будем, поки ти склопосуд здавати будеш? Лiтр. Любi моi дiтки! Ви почекайте трохи, поки брата Я вашого iбати буду сумно, Пригадуючи юнiсть романтичну! (Говорячи се, Лiтр здирае з Йоржа галiфе.) Йорiк (несамовито верещить). Рятуйте, сери добрi! Пiдараса Із мене хоче Лiтр зробить iбучий! Мент набрасуеться на Лiтра ззаду i прийомом самбо закручуе йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосiб Лiтра осмiлiлi сери пиздять шваброю. Йорiк. Ага-a! Спiймався. хтивий павiане! Ми кару лютую придумаем тобi За всi твоi паскудства! Блядовитих дiвчат твоiх розрiжем на шматочки І будем годувать – шоб ти сказився, — Тебе частинами iх курв'ячого тiла! Гонерiлья (налякано). Нема нiчого спiльного мiж нами. Я бачу в перший раз цього маньяка. Рейгана. Я теж його не знаю, мiй королю! Але Корделiя частенько з ним iблася! Корделiя. Їблася, так i шо? Ібеться гнiда, Їбеться вош i бабка Степанiда! Я помилялася в свiтоглядi своему. На мене вплинула розпуста буржуазна. Але тепер, осяяная сяйвом iдейного прозрiння, Я дрочити сумлiнно буду Англii на користь. Я на пизду краплину валер'янкi кокетливо наллю, А потiм кицю пущу лизать полезное лекарство. Рейгана i Гонерiлья. І ми! І ми! Йорiк. Хвала жiноцтву! Всi сери кричать: «Ура!», радiють i на радощах плачуть. Нiким не помiчений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу «Тiмур i його команда» вiн держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Вiн нишком пiдкрадаеться до Лiтра i з усiею силою пиздить його книгою «Тiмур i його команда» по головi. Вiд несподiваного удару всi охуевають. Привид. Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий, Трясу мудями в пеклi потойбiчнiм?! А ви – горiлочку п'ете i баклажаном солодким снiдаете. Дурнi поцоватi! Я вiчно будужить, Бо не бувае таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив! Це вам усiм пiздец настане скоро! Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозi, Я мордував i в нiс його, i в рота! Тортури охуеннii придумав для вас я, А на йому тренувавсь! Цю неприемну похвальбу раптово нарушае цап. Дико мекнувши, вiн пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий. Лiтр. Оце герой, товариш бородатий! Я пропоную його на посаду мiлорда-канцлера! Йорiк. Замовкни, пиздоболе, це – провокацiя! Твiй цап – шпигун нiмецький! Вiн показав дорогу супостату до штабу нашого. Йому й тобi – пiздец! Корделiя. Я пропоную в гандона iх засунуть, мiй королю! У мене е гандон iз Сiнгапура, Чи, може, iз Ганконга, еластичний! У нього i бугай залiзти зможе. Ми зверху iх зав'яжемо, а самi — Дивитись будем на тортури страшнi Через резину свiтлу i прозору! Корделiя вийма з пазухи гандон i надувае його до потворних розмiрiв. Починае тихо грать баян. Пiд звуки баяна Лiтра з цапом зав'язують в гандон. Деякий час гандон сам плигае по сценi i мекае, потiм застигае на мiсцi Тихо звучить мелодiя «Падмасковние вечера». Йорiк. Накрилася пиздою та епоха, Шовзад тягнула нас. Рейгана. Я присягаюсь Вiддать життя свое на користь людству! Я буду грамотi учить, а не паскудству! Гонерiлья. Я в авiацiю пiду. І буду пиздить На дельтапланi бистрому шпiонiв! Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна i велика, нести ii жлобам важко. Несподiвано картина вириваеться у них iз рук i, як хвиля цунамi, припизджуе усiх. Голос Привида. Пiздец, ха-ха-ха-ха! Прожектор висвiтлюе те мiсце, звiдки лунае голос Привида. Це – трон. На ньому сидить Привид в рубашцi кольору хакi i фуражцi Вiльгельма-завойовника. В однiй руцi у нього «Тiмур i його команда», в другiй – Заратустра. У нiг Привида агонiзiруе гандон з Лiтром i цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид iстерично регоче i кидае в глядачiв тронними подушками. Пiд його веселий регiт завiса повiльно закриваеться. Завiса Свобода На абсолютно темнiй сценi посерединi стирчать дверi, убого пiдсвiченi рампою. В жахливiй пiтьмi, як вогники надii, блищать двi цигарки. Чути якесь гупання, стогiн залiза та приглушенi матюки, нiби п'янi вантажники намагаються дати раду важкому роялю. З того боку, де блищать цигарки, чути приемний чоловiчий голос. Приемний голос. Темнiци, нахуй, рухнуть, i свобода нас встретiт радостно у входа… Роздаеться звук, нiби ногою дуже сильно впиздили по дверях. Дверi падають, i вся сцена заливаеться життерадiсним сонячним свiтлом, так, що стае видно рояль, стоячий на краю прiрви, i двух мудил, палящих цигарки. Повагавшись хвильку, рояль рiшуче хуярить униз, слiдом задверима. Десь знизу чути його здивований металевий зойк. Другий мудило. Хто сказав «мяу», блядь? Кiнець День колгоспника П'еса ДІЙОВІ ОСОБИ Юхим Гаврилович, мужик. Уляна Мусiiвна, дружина Юхима Гавриловича. Маргарита Сидiрiвна теща Юхима Гавриловича. Хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича, хлопчик шкiльного вiку. Аелiта, радiола. На сценi – сiмейна кровать з тумбочкою, в кроватi лежить Юхим Гаврилович. Над кроваттю висить календар. На календарi радiсний малюнок, зроблений червоною фарбою, на малюнку напис: «День колгоспника». Поруч з кроваттю розташована радiола «Аелiта» Входить дружина Юхима Гавриловича, Уляна Мусiiвна. Уляна Мусiiвна (включа Аелiту). Ану падйом! Аелiта (пиздить дуже голосно). Дорогi колгоспники! А тепер послухайте пiсню Матусовського на слова Пляцковського! Юхим Гаврилович (хрипить сонним голосом). Жиди! (Виключа Аелiту.) Уляна Мусiiвна. Зараз вставай та катай по баклажани! (Включа Аелiту) Аелiта (кричить дурним голосом). Я люблю тебе, жизнь, i хочу, шобилучче ти стала! Входить усмiхнена Маргарита Сидiрiвна, теща Юхима Гавриловича. Маргарита Сидiрiвна. Уявляете собi, вчора на базарi машина наiхала на кавуни i всiх iх подавила. Юхим Гаврилович (з цiкавiстю). Когось вбило? Маргарита Сидiрiвна. Мужчину задавило. Вже пожилой був. Уляна Мусiiвна. Юхим, катай по баклажани, кому кажу, iкру нема з чого робити! Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/les-poderv-yanskiy/korol-l-tr-zb-rnik/?lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.